Василь Іванов

БУДИНОК, В ЯКОМУ НАВЧАЛИСЬ ОПЕРНА СПІВАЧКА ЄВГЕНІЯ

МИРОШНИЧЕНКО ТА НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ ЮРІЙ БОГАТІКОВ
(ЗА МАТЕРІАЛАМИ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ М. ХАРКОВА)

Будинок було побудовано на поч. ХХ ст. (точну дату побудови встановити не

вдалося). Розташований він в старій частині міста неподалік від набережної річки
Харків по вулиці Куликовській на перехресті з Театральним провулком [1].
Оригінальний житловий особняк був замовлений двома підприємцями картонажної
фабрики Лейбом Йосифовичем Гофманом і Саррою Марківною Дуеллю. Л.Й.
Гофман був відомий як купець 1-ї гільдії. Обидва проживали за цією адресою:
вул. Куликовська, 6 у 1915-1916 рр. Ймовірним архітектором був Олександр
Маркович Гінзбург (1876-1949) [2, 92; 3, 81; 9]. Довжина будівлі складає 28 м,
ширина – 26 м, висота – 20 м.
Будинок триповерховий, цегляний з мансардним та напівпідвальним
поверхами. Планування – коридорне, з однобічним розташуванням учбових
приміщень та невеликих кімнат. Споруда в плані має форму наближену до квадрату,
що поділений несучими стінами на чотири частини. Праве крило з великою баштою
трохи зміщене у бік вулиці.
Споруда вирішена в стилі «модерн» з використанням елементів романського
стилю, своєрідний «неоромантизм».
Головний північний фасад будівлі тинькований, стіни 1-го поверху рустовані,
мансардний поверх виділений орнаментальним поясом.
Споруда з баштою на північно-західному куті замикає перспективу
Театрального провулку. Зовні нагадує середньовічний замок своєю високою баштою
з конічним куполом і рустуванням сірого кольору. Башта рівномірно поділена на 4
поверхи. Другий поверх башти оточений круглим балконом. (Іл. 1). В
архітектурному декорі особняка помітне вільне трактування ордерних елементів,
поступове перетворення модерну на романтизоване середньовіччя. Парадний
північний фасад акцентований урочистим портиком (еркером) з криволінійною
архітравною балкою, але без фронтону. Останній замінено балконом з чотирма
конічними колонами і геометричним малюнком капітелей. Третій мансардний
поверх оздоблений масивними простінками і великими вікнами, що забезпечують
добре освітлення верхніх приміщень. Будівля з мансардою має компактний план
квадратної форми. Будинок завершений високою пірамідальною покрівлею із
заломом (Іл. 2).
Інтер’єр поділений на 4 частини подовженими несучими стінами. Парадні
приміщення містяться за периметром будівлі. По центру збереглись автентичні
парадні сходи, огорожа яких трактована як хвиля. Вірогідно, раніше було двоє
сходів, зараз залишились одні. Тут помітно вплив німецького модерну. Архітектор
надихався архітектурою Німеччини. Бічні сторони будівлі трактовані, не вкриті
тиньком.
У березні - травні 1919 р. у цьому будинку працював перший харківський
комітет комсомолу, про що нагадувала меморіальна дошка з рожевого граніту (0,5 х
0,9 х 0,03 м), встановлена у 1979 році та зруйнована у 2017 році [4].
У 1926-1933 рр. у будинку розміщувався клуб ім. Т.Антошкіна (Союз
радянських торгівельних службовців).
У 1943- 1952 рр. тут містилось жіноче спеціалізоване ремісниче училище №5,
у якому з 1943-ого року навчалась за фахом “слюсар-складальник радіоапаратури”
Євгенія Мірошниченко, майбутня відома співачка [5]. Вона брала участь у ансамблі
пісні і танцю при ремісничому училищі. Незабаром вже співала в ансамблі «Трудові
резерви», куди запросив її професор харківської консерваторії З. Заграничний.
Ансамбль представляв Україну на огляді художньої самодіяльності в Москві. З
1954 р. вона працює у Київському оперному театрі. У 1960-х рр. Мірошниченко
стала популярною актрисою СРСР та Європи, стажувалась у «Ла Скала». У Харкові
Є. Мірошніченко виступала декілька разів на місяць.
В 1946 році при Харківському обласному управлінні трудових резервів
засновано міський ансамбль пісні і танцю.
З 1952 р. у будинку знаходився технікум Укрпромради [6, 37-38].
У 1956 році заклад реорганізовано в Будинок культури профтехосвіти, у 1985
році – у Харківський будинок художньої та технічної творчості [7, 79], який згідно з
наказом Міністерства освіти і науки України від 19.12.2002 № 727 «Про
перейменування навчальних закладів і установ професійно-технічної освіти» було
перейменовано в Харківський державний будинок художньої та технічної творчості
(ХДБХТТ), який став методичним та координаційним центром для організації
позаурочної виховної роботи в навчальних закладах професійно-технічної освіти.
Його функціонування спрямоване на відродження національної культури [8, 6].
Від 1952 до 1971 р. у цьому будинку працювало профтехучилище №5. Учні
забезпечувались гуртожитком. За 1973 р. виготовлено 715 складних наочних
посібників, 1083 одиниці технічного устаткування, 103 тренажери. Частина
винаходів учнів представлено на ВДНГ. Для учнів організовують гуртки захоплень
із спорту, літератури, радіотехніки. Керівник А.Я Биков створив народний оркестр у
1975 р. Для розширення профорієнтаційної роботи серед учнів шкіл у Будинку у
1983 р. відкрито «Центр професій».
У 1993 р. виробниче навчання тут проводило СПТУ №12.
За роки своєї діяльності ХДБХТТ (Харківський Державний Будинок
Художньої та Технічної Творчості) сприяв виявленню і розкриттю багатьох
талантів, серед яких, зокрема, народний артист України Юрій Богатіков, що
навчався в професійно-технічному навчальному закладі, а в позаурочний час
відвідував гурток ХДБХТТ.
Одним із головних завдань ХДБХТТ щодо поліпшення організації позаурочної
роботи в професійно-технічному навчальному закладі (ПТНЗ) є надання методичної
допомоги заступникам директорів з навчально-виховної роботи та керівникам
гуртків професійно-технічних навчальних закладів. Щорічно ХДБХТТ проводить
обласні огляди художньої самодіяльності, технічної та декоративно-прикладної
творчості серед професійно-технічних навчальних закладів Харківської області. На
базі ХДБХТТ працюють два гуртки: танцювальний колектив «Ровесник» [10, 124,
181].
Будинок також є памʼяткою містобудування та архітектури місцевого
значення – ДК ПТО [11, 34], охор. № 7169-Ха (взята на облік рішенням виконавчого
комітету Харківської обласної ради народних депутатів від 30.04.1980 № 334,
внесена до Державного реєстру нерухомих памʼяток України наказом Міністерства
культури та інформаційної політики України від 04.06.2020 № 1883). Будинок
розташований на території пам’ятки археології місцевого значення – поселення
Харків (наказ Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охор. № 8828-
Ха).
В інтер’єрі збереглись автентичні сходи, огорожа яких трактована як хвиля.
Міжповерхові площадки центральних сходів вкриті автентичною керамічною
плиткою заводу Бергенгейма (Харків); підлога коридорів та аудиторій - паркетна,
дощата [12, 22-23].
Пам’ятка має цінність:
- історичну, як об’єкт з певною хронологічною глибиною та пов'язаний з
діяльністю видатних людей м. Харкова, а саме – Євгенії Мірошниченко [13, 7] та
Юрія Богатікова;
- містобудівну, як об’єкт, що формує нетрадиційний характер середовища та
виступає локальним акцентом;
- художню, як об’єкт, що має високу виразність архітектурних та
декоративних елементів та яскраво виражені елементи стилю «модерн».
У зв’язку із Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-
соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону
пропаганди їхньої символіки» (В переліку пам’яток, взятих на облік за радянських
часів, об’єкт має таку назву – Будинок, у якому працював перший Харківський
комітет комсомолу в 1919 р. Охоронний №1887, взято на облік рішенням
виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів № 196 від
16.04.1984) наразі розробляється документація для зміни найменування згідно з
датою утворення пам`ятки, її історико-культурною цінністю та предметом охорони.

Джерела та література:

1. Харківський державний будинок художньої та технічної творчості // Департамент

науки i освiти Харківської обласної державної адміністрації. URL:
https://dniokh.gov.ua/?p=7845.

2. Адресная книга «Весь Харьков» Х.: Изд. Є.С. Елькина, 1915.

3. Адресная книга «Весь Харьков» Х.: Изд. Є.С. Елькина, 1916.

4. Ковальчук М. Соло директора заводу // Ленінська зміна, 1988. 13 жовтня.

5. Козаченко Г. Нас єднає музика // Вечірній Харків, 1975, 24 грудня.

6. Котляр Е.А. Еврейский Харьков Х.: Изд.Є.С. ХГАДИ, 2011.

7. Лейбфрейд А.Ю. Харьков. Архитектура. Памятники. Новостройки. Х. Прапор,

1985.

8. Лейбфрейд А.Ю. Архитекторы – евреи в Харькове. Х. Каравела, 2002.

9. Развадовский Л.Е. Архитектор Александр Маркович Гинцбург (1876-1949) //

Ватерпас, 1996, №7.

10. Шкодовский Ю.М., Лаврентьєв И.Н., Лейбфрейд А.Ю., Полякова Ю.Ю.

Харьков. Вчера, сегодня, завтра. Х. Фолио, 2002.

11. Чечельницкий С.Г. Архитекторы Харкова. Х., 2008.

12. Якуба Ю. Будить творческую инициативу.// журнал «Профтехобразование» № 6,

1974.

13. Якушко О. Обаятельная хулиганка. // Харьковская неделя №17, июнь 2016 г.

Ілюстрації:

1. Харківський державний будинок художньої та технічної творчості. Загальний

вигляд.

2. Харківський державний будинок художньої та технічної творчості. Кутова башта.