Італійське відродження

Доба Відродження (її ще називають

Ренесанс) — одна із найважливіших в
історії людства, золотий вік не тільки
європейської, а й світової культури.
Під Ренесансом (від франц.
renaissanse — відродження)
розуміють перехідну добу в розвитку
європейської культури від
Середньовіччя до Нового часу. Класичною країною Відродження стала
Італія. Саме в ній народилися нові форми суспільного життя, відбулися
зрушення у світогляді й культурі, виникли вільні міста — поліси. Рим став
резиденцією Папи — намісника Бога на землі і серцем усього культурного
світу.Слово «Ренесанс» вперше було вжите італійцем Джорджо Вазарі в
його книзі «Життєопис великих італійців, скульпторів і зодчих», яка
вийшла у 1550 році.
Термін Ренесанс, або Відродження, вживався у двох значеннях: у вузькому
і широкому. У вузькому значенні він означав відродження класичної
освіти, тобто нового життя античного мистецтва, а в широкому —
відродження людської особистості.

Доба Відродження охоплювала період з XV по XVII ст. і поділялася на

раннє — XV ст., високе — 90-ті роки XV ст. — перша третина XVI ст.,
пізнє — друга половина XVI ст. і серед. XVII ст.
 Для доби Відродження були властиві такі ознаки:

• пробудження наукового духу й історичної точки зору;

• тяга до знань шляхом дослідження природи і

життя людства за пам’ятками літератури;

• відчуття особистістю своєї самотності;

• добір пам’яток античного світу;

• піднесення науки;

• піднесення деяких можливостей і дій людини до рівня Бога;

• розвиток індивідуалізму, емансипація особистості;

• світський характер мислення й суспільної поведінки.

Доба Відродження утворила новий тип митця. Це яскраво виражена

індивідуальність, своєрідна, неповторна особистість зі своїм світом
почуттів.

Література Відродження стала найбільшим досягненням культури

Ренесансу, оскільки саме в ній проявилися нові уявлення про людину і
світ. Об’єктом зображення стало земне життя у всьому його розмаїтті, що
й відрізняло літературу Відродження від літератури Середньовіччя.
Провідними темами стали боротьби людини за щастя і любов.

Ознаки літератури:

• глибокий інтерес до особистості;

• сатиричний елемент і духовний протест;

• уславлення краси людини;

• зв’язок з життям;

• проникнення в людську природу і висвітлення внутрішнього її світу;

• прагнення відгукнутися на питання людського буття;

 • звернення до національної історії і легендарного минулого;

• створення творів національними мовами;

• пошук нових поетичних форм.

У період Відродження з’явилися нові літературні жанри: сонет, новела,

публіцистика, реалістичний роман. Трансформувалися і набули остаточної
форми антична ода, елегія, епіграма. Ренесанс відкрив трагедію і комедію,
змінив сюжет творів — утвердження міфологічного, історичного і
сучасного. Широкого розповсюдження набув жанр пасторалі. У різних
формах представлено епос: поемою й лицарським романом.