Специфіка італійського Відродження

Епоха Відродження ( або Ренесанс) — період в історії культури Західної

Європи, який почався в Італії в кінці XIII століття, зайняв в більшості
європейських країн XIV—XVI ст. Термін «Відродження» першим почав вживати
Джорджо Вазарі, він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу
до античності, відновлення її традицій. Серед вчених тривають дискусії про
основні риси, сфери поширення, періодизацію культури Відродження.
З епохою Ренесансу пов’язаний важливий перелом в культурному розвитку:
кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового
часу.
Доба європейського Середньовіччя визначається
насамперед вірою в Бога. На першому плані стоїть думка
про потойбічне існування. Але в середині другого
тисячоліття Європа переживає бурхливий розквіт
промисловості і культури, мистецтва і наук. Після
хрестових походів ХІ – ХІІІ століть складається новий
соціальний прошарок – бюргерство (бюргери – вільні
ремісники, купці). У цьому середовищі формується нове
розуміння життя – бажання розпоряджатися власною
долею, прагнення накопичити гроші, ділова завзятість,
насолода радощами життя.
Епоха Відродження також має революційну, знакову
роль. Її здобутки вплинули на всі культурно-історичні
явища та процеси, що зумовили весь подальший розвиток
людства, а саме:

• на зміну церковному світогляду, який панував повсюдно,

приходить новий погляд на світ, у центрі якого перебуває людина,— гуманізм;
• у науці замість умоглядності, далеких від реальності логічних побудов
виникає дослідницьке природознавство і робиться величезний крок уперед у
пізнанні навколишнього світу та власне людини, виникає спеціалізація у
науці;
• формуються сучасні національні європейські літератури й професійний
театр;
• унікальним є історичний феномен ренесансного мистецтва, яке дало людству
найвеличніші твори.

Ще однією особливістю був індивідуалізм. Не

походження людини, а її розум і талант, заповзятливість
повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність.
Індивідуалізм, який лежав у основі нового світогляду,
був у прямій протилежності до феодального
корпоративного світогляду, згідно з яким людина
утверджувала своє існування тим, що була членом якої-
небудь корпорації — общини в селі, цеху в місті і ін.
Ідеалізованим вираженням раннього індивідуалізму було
утвердження гуманістами цінності окремої людської
особи і всього того, що з нею пов’язано. Це мало
безперечно прогресивне значення.

Видатними представниками цього періоду були: Леонардо да Вінчі, Рафаель,

Джорджоне, Тіціан (Італія), Альбрехт Дюрер, Ульріх фон Гуттен та ін.
 Джерела:

https://bookster.com.ua/harakterni-rysy-italijskogo-vidrodzhennya-xvi-st/
https://uahistory.co/pidruchniki/parashich-world-literature-10-class-2018-standard-
level/4.php

https://uk.wikipedia.org/