У 1945 році після поразки у Другій світовій війні Німеччина була окупована та

поділена на чотири зони: радянську, американську, британську, французьку.

Німецького уряду в жодній зоні не існувало, усім керували окупаційні адміністрації,
які на власний розсуд вирішували питання. Німці були нещадно вислані з Центральної
та Східної Європи (близько 16,5 мільйона осіб), частини самої Німеччини —
спустошені. Масштаб поразки німців був безпрецедентний.
У травні 1949 року на території британської, французької та американської
окупаційних зон постала Федеративна Республіка Німеччина. Восени того ж року на
радянському Сході виникла Німецька Демократична Республіка.
Розділена була і давня столиця Німеччини, Берлін. Там виникла безпрецедентна
ситуація. СРСР, незважаючи на домовленості, мріяв «віджати» союзницьку частину
столиці. Жорстким кроком СРСР стало запровадження на рік блокади Західного Берліна.
Радянський Союз хотів витіснити союзників з двохмільйонного мегаполіса, граючи на
буденних потребах людей. Скажімо, у Західному Берліні не було жодного тепло- та
енергогенерувального підприємства. Наближалася зима, і була надія, що без енергії
та тепла берлінці приймуть умови Радянського Союзу. Але завдяки повітряному мосту
англійської та американської авіації вдалося вирішити і продовольчу, і енергетичну
проблеми. Літаками перекинути тисячі тонн продовольства і товарів повсякденного
вжитку, а ще обладнання до електростанцій і навіть вугілля — це був небачений в
історії повітряний міст на той час.
Довгі десятиріччя між частинами Німеччини не було дипломатичних відносин. Поділ
країни проліг через багато родин: з різних боків кордону опинились брати і сестри,
тітки і племінники, дядьки та племінниці, закохані й друзі. Зведення Берлінського
муру в серпні 1961 році позначилось великими драмами. Перерізаний бетонним муром на
дві частини Берлін — це було зловісно й символічно. Це була мова і картинка
«Холодної війни», коли через одне місто, одну країну проходив майже казковий,
легендарний кордон світів.
Берлінський мур збудували після того, як загострилися взаємини між двома військово-
політичними блоками — НАТО та Організацією країн Варшавського договору на чолі з
СРСР. До цього кордон між обома частинами міста щодня перетинали 300—500 тисяч
людей. Тепер же довелося перебудовувати і транспортне сполучення — берлінське метро
і трамваї розділили на дві автономні системи.
За час існування мур кілька разів перебудовували та укріплювали. Це був складний
комплекс із бетонної огорожі, металевої сітки під струмом, земляних ровів,
протитанкових укріплень і смуги з гострих шипів. Уздовж муру стояло понад 300
сторожових вишок. Загальна протяжність муру була 155 кілометрів: у межах міста 43
км та на кордоні між Західним Берліном і НДР — 112 км.
За спробу нелегально перетнути мур можна було отримати 10 років вʼязниці.
Незважаючи на сувору заборону, протягом 17 років існування муру в західну частину
втекло понад 175 тисяч людей. Мешканці Східної Німеччини прокопували тунелі під
муром, перелітали на дельтаплані та повітряній кулі, перелазили по мотузках,
перекинутих між вікнами будинків з обох боків муру, і навіть намагалися таранити
його бульдозером.
Навіть східнонімецькі прикордонники дезертирували й тікали в Західний Берлін:
наприклад, кадри втечі Конрада Шумана облетіли весь світ. У спогадах втікач
розповідав, що його підштовхнула сцена, побачена в перші дні будівництва стіни.
Тоді на очах Шумана прикордонники заборонили повернутися до ФРН берлінській
дівчинці, котра гостювала у бабусі й дідуся в НДР. Її батьки залишилися в Західному
Берліні та, стоячи біля кордону, марно просили повернути їм дитину. 15 серпня 1961-
го Шуман зробив відомий «стрибок до свободи», що потрапив у об'єктиви журналістів,
перестрибнувши прикордонне загородження з колючого дроту, підбадьорюваний жителями
та поліцейськими Західного Берліна.