Ялтинська конференція

ПІДГОТУВАЛА:

КРАВЧЕНКО Ю. В.
Ялтинська (Кримська) конференція союзних держав 4-11
лютого 1945 року - друга за рахунком багатостороння зустріч
лідерів трьох країн антигітлерівської коаліції - СРСР, США і
Великої Британії - під час Другої світової війни, присвячена
встановленню післявоєнного світового порядку. Проходила в
Лівадійському (Білому) палаці в селищі Лівадія за три
кілометри від Ялти і стала останньою конференцією лідерів
антигітлерівської коаліції "великої трійки" в доядерну епоху. 
Учасники конференції розташовувалися в трьох палацах
царського часу: делегація СРСР на чолі з Йосипом Сталіним
- у Юсуповському палаці, делегація США на чолі з
Франкліном Рузвельтом - у Лівадійському палаці, делегація
Великої Британії на чолі з Вінстоном Черчиллем - у
Воронцовському палаці. Допуск представників преси був
жорстко обмежений, а список журналістів - узгоджений
заздалегідь учасниками конференції. У секретному
листуванні керівництва держав-учасниць конференцію
називали кодовим словом "Аргонавт" (Argonaut)
 Передісторія
1943 року на Тегеранській конференції президент США Франклін Рузвельт, верховний головнокомандувач ЗС СРСР Йосип Сталін і прем'єр-
міністр Великої Британії Вінстон Черчілль обговорювали здебільшого проблему досягнення перемоги над Третім рейхом, на Потсдамській -
наприкінці липня - на початку серпня 1945 року - вирішували питання мирного облаштування та поділу Німеччини, а в Ялті ухвалювали основні
рішення щодо майбутнього поділу світу між країнами-переможницями. 
До того моменту перемога над Німеччиною була лише питанням часу, і війна вступила в завершальну стадію. Союзники громили ворога в
Польщі та Померанії, Будапешті та Дрездені. Доля Японії теж не викликала особливих сумнівів, оскільки США вже контролювали майже весь
Тихий океан. Союзники розуміли, що мають унікальний шанс розпорядитися історією Європи по-своєму, оскільки вперше практично вся Європа
перебувала в руках лише трьох держав - країн Антигітлерівської коаліції.
 Усі рішення конференції стосувалися двох проблем:

 По-перше, потрібно було провести нові державні

кордони на території, ще недавно окупованій Третім
рейхом. Одночасно потрібно було встановити неофіційні,
але загальновизнані всіма сторонами демаркаційні лінії
між сферами впливу союзників - справа, яку було
розпочато ще на Тегеранській конференції.
 По-друге, союзники усвідомлювали, що після зникнення
спільного ворога вимушене об'єднання Заходу і СРСР
втратить будь-який сенс, а тому слід було створити
процедури, які б гарантували незмінність проведених на
карті світу розмежувальних ліній.
 У цьому питанні Рузвельт, Черчилль і Сталін, пішовши на взаємні поступки,

Переділ кордонів
дійшли згоди практично за всіма пунктами. У результаті конфігурація
політичної карти світу зазнала істотних територіальних змін

Польща

Питання про майбутнє Польщі виявилося одним із найскладніших і

найдискусійніших. 

Довоєнна Польща різко зменшилася і зсунулася на захід і північ. До 1939

року її східний кордон знаходився практично під Києвом і Мінськом, до того
ж поляки володіли Віленським регіоном, який тепер увійшов до складу
Литви. Західний же кордон із Німеччиною знаходився на схід від Одера, при
цьому більша частина балтійського узбережжя також належала Німеччині.
На сході довоєнної історичної території Польщі поляки були національною
меншиною серед українців і білорусів, тоді як частина територій на заході та
півночі, населених поляками, перебувала під німецькою юрисдикцією.

СРСР отримав західний кордон із Польщею за "лінією Керзона",

встановленою ще 1920 року, з відступом від неї в деяких районах від 5 до 8
км на користь Польщі. Фактично кордон повернувся до положення на
момент поділу Польщі між Німеччиною і СРСР 1939 року за Договором про
дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною, основною відмінністю від якого
стала передача Польщі Білостоцького регіону. 
Хоча Польща на початок лютого 1945 року внаслідок наступу радянських військ уже перебувала під владою
тимчасового уряду у Варшаві, визнаного урядами СРСР і Чехословаччини (Едварда Бенеша), у Лондоні
перебував польський уряд у вигнанні, який не визнав рішення Тегеранської конференції про лінію Керзона, а
тому не міг, на думку СРСР, США і Великої Британії, претендувати на владу в країні після закінчення війни.
Розроблена 1 жовтня 1943 року інструкція уряду у вигнанні для Армії Крайової містила такі інструкції на
випадок несанкціонованого польським урядом вступу радянських військ на довоєнну територію Польщі:
"Польський уряд направляє протест Об'єднаним націям проти порушення польського суверенітету
внаслідок вступу Рад на територію Польщі без узгодження з польським урядом, одночасно заявляючи, що
країна з Радами взаємодіяти не буде. Уряд одночасно застерігає, що в разі арешту представників
підпільного руху і будь-яких репресій проти польських громадян підпільні організації перейдуть до
самооборони". 
Союзники в Криму усвідомлювали, що "Нове становище створилося в Польщі внаслідок повного звільнення її
Червоною Армією". Сталін у Криму зумів домогтися від союзників згоди на створення нового уряду в самій
Польщі - "Тимчасового уряду національної єдності", на базі Тимчасового уряду Польської Республіки "із
залученням демократичних діячів із самої Польщі та поляків з-за кордону". Це означало політичне
банкрутство польського емігрантського уряду та його підпільних структур у Польщі. Це рішення,
реалізоване за присутності радянських військ, дало змогу СРСР надалі сформувати у Варшаві
політичний режим, що влаштовував його, унаслідок чого сутички між прозахідними і прокомуністичними
формуваннями в цій країні було вирішено на користь останніх.
 Німеччина 
Було ухвалено принципове рішення про окупацію і поділ Німеччини на окупаційні зони та про виділення Франції своєї зони
(березень 1945 р.). 

Конкретне врегулювання питання щодо зон окупації Німеччини було досягнуто ще до кримської конференції та зафіксовано в
"Протоколі Угоди між урядами СРСР, США та Сполученого Королівства про зони окупації Німеччини та про управління
"Великим Берліном" від 12 вересня 1944 року. 

Це рішення зумовило розкол країни на довгі десятиліття. 23 травня 1949 року було введено в дію Конституцію Федеративної
Республіки Німеччини, раніше підписану представниками трьох західних держав. 7 вересня 1949 року перша сесія
західнонімецького парламенту проголосила створення нової держави (окрім Ельзасу і Лотарингії, що увійшли до складу
Франції). У відповідь 7 жовтня 1949 року на території радянської окупаційної зони було утворено Німецьку Демократичну
Республіку. Йшлося також про відокремлення Східної Пруссії (пізніше, вже після Потсдамської конференції, що відбулася в
липні-серпні 1945 року, на 1/3 цієї території було створено нинішню Калінінградську область). 
Учасники Ялтинської конференції заявили, що їхньою непохитною метою є знищити німецький мілітаризм
і нацизм та створити гарантії того, що "Німеччина ніколи більше не буде в змозі порушити мир",
"роззброїти й розпустити всі німецькі збройні сили та назавжди знищити німецький генеральний штаб",
"вилучити чи знищити все німецьке військове устаткування, ліквідувати чи взяти під контроль усю
німецьку промисловість, що могла би бути використана для військового виробництва; піддати всіх
злочинців війни судовій каторзі", "вилучити або знищити всі німецькі військові обладнання, ліквідувати або
взяти під контроль усю німецьку промисловість, що могла б бути використана для військового
виробництва; піддати усіх злочинців війни судовій каторзі", "вилучити або знищити всіх злочинців війни",
"вилучити чи знищити всіх злочинців війни". Водночас у комюніке конференції наголошувалося, що після
викорінення нацизму і мілітаризму німецький народ зможе посісти гідне місце у співтоваристві націй​
Балкани ​

Було обговорено й одвічне балканське питання - зокрема, ситуацію в Югославії та Греції. Вважається, що ще в жовтні 1944 р.
Сталін дозволив Великій Британії вирішувати долю греків, унаслідок чого пізніше сутички між комуністичними і
прозахідними формуваннями в цій країні було вирішено на користь останніх. З іншого боку, було фактично визнано, що владу
в Югославії отримає НОАЮ Йосипа Броз Тіто, якому було рекомендовано взяти в уряд "демократів". 

Декларація про звільнену Європу 

У Ялті було також підписано Декларацію про звільнену Європу, яка
визначила принципи політики переможців на відвойованих у противника
територіях. Вона передбачала, зокрема, відновлення суверенних прав народів
цих територій, а також право союзників спільно "допомагати" цим народам
"покращувати умови" для здійснення цих самих прав.
У декларації йшлося: "Встановлення порядку в Європі та перебудова
національно-економічного життя мають бути досягнуті таким шляхом,
який дасть змогу визволеним народам знищити останні сліди нацизму і
фашизму та створити демократичні інституції на їхній власний вибір". Ідея
про спільну допомогу так і не стала реальністю: кожна держава-переможниця
мала владу лише на тих територіях, де були розміщені її війська. У результаті
кожен із колишніх союзників у війні почав після її закінчення старанно
підтримувати своїх власних ідеологічних союзників. Європа за кілька років
розділилася на соціалістичний табір і Західну Європу, де Вашингтон, Лондон
і Париж намагалися протистояти комуністичним настроям.
Репарації ​

Укотре було порушено питання про репарації. Однак союзники так і не змогли

остаточно визначити суму компенсацій. Було вирішено лише, що США і
Велика Британія віддадуть Москві 50 відсотків усіх репарацій. ​

Далекий Схід ​
Угода про вступ СРСР у війну проти Японії Окремим документом було принципово
вирішено долю Далекого Сходу. В обмін на вступ у війну з Японією через 2-3 місяці
після закінчення війни в Європі СРСР отримував Південний Сахалін, анексований
ще в російсько-японській війні, і Курильські острови; за Монголією визнавався
статус незалежної держави. Радянській стороні також були обіцяні в оренду Порт-
Артур і Китайсько-Східна залізниця (КВЗ).​
ООН 
У Ялті було розпочато реалізацію ідеї нової Ліги Націй. Союзники потребували міждержавної організації, здатної запобігти спробам
змінити встановлені кордони сфер впливу. Саме на конференціях переможців у Тегерані та Ялті і на проміжних переговорах у
Думбартон-Оксі було сформовано ідеологію Організації Об'єднаних Націй. 
Було домовлено, що в основу діяльності ООН під час вирішення кардинальних питань забезпечення миру буде покладено принцип
одностайності великих держав - постійних членів Ради Безпеки, які мають право вето. 
Сталін домігся згоди партнерів на те, щоб серед засновників і членів ООН був не тільки СРСР, а й як найбільш постраждалі від війни
Українська РСР і Білоруська РСР. І саме в ялтинських документах з'явилася дата "25 квітня 1945 року" - дата початку Сан-
Франциської конференції, якій було призначено виробити Статут ООН. 
ООН стала символом і формальним гарантом повоєнного світоустрою, авторитетною та інколи навіть досить ефективною
організацією у вирішенні міждержавних проблем. При цьому країни-переможці й надалі вважали за краще розв'язувати справді
серйозні питання своїх взаємин шляхом двосторонніх переговорів, а не в рамках ООН. ООН також не змогла перешкодити війнам,
які і США, і СРСР вели в наступні десятиліття.
 Підсумок
 Ялтинська конференція керівників СРСР, США і Великобританії мала
велике історичне значення. Вона стала однією з найбільших міжнародних
нарад воєнного часу, важливою віхою співпраці держав антигітлерівської
коаліції у веденні війни проти спільного ворога. Ухвалення на конференції
узгоджених рішень знову показало можливість співпраці держав із різним
суспільним ладом. Це була одна з останніх конференцій доатомної епохи.
 Створений у Ялті біполярний світ із поділом Європи на схід і захід
зберігся на понад 40 років. Ялтинська система почала руйнуватися на
зламі 1980-1990-х років із початком перебудови в СРСР у березні 1985 р.
Країни Центральної та Східної Європи у червні - грудні 1989 р. пережили
зникнення колишніх демаркаційних ліній і змогли вмонтуватися в нову
мапу Європи. 3 жовтня 1990 р. Німеччина об'єдналася. Окремі механізми
ялтинсько-потсдамської системи функціонують і досі: це ООН,
збереження загалом незмінності кордонів у Європі (за винятком деяких
країн) і на Далекому Сході (кордони між СРСР і Японією, незалежність
КНДР і Республіки Корея, територіальна цілісність КНР). 
 Нині Ялтинсько-Потсдамська система миру є полем активних
ідеологічних зіткнень. Припинивши своє існування у формі державних
інститутів і втративши правове поле, Ялтинські угоди зберігають свій
статус "політичних бомб" і публіцистичних сенсацій
Дякую за увагу!