Лі́га Націй (англ. League of Nations; фр.

Société des Nations [sɔsjete de nɑsjɔ̃]) — перша міжнародна

міждержавна організація, створена з метою розвитку співробітництва, досягнення миру і безпеки
між народами. На практиці основними завданнями були дотримання прав національних меншин і
вирішення територіальних конфліктів у світі після Першої світової війни. Була заснована на
Паризькій мирній конференції в 1919—1920 рр. Ініціатором її створення виступив 28-й президент
США Вудро Вільсон.

Організація припинила своє існування у 1946 році, коли її функції були перейняті Організацією
Об'єднаних Націй (утв. восени 1945).

Згідно зі статутом Ліги Націй, її засновниками вважались держави-переможці у Першій світовій

війні 1914–1918 рр., а також новостворені країни Польська республіка, Чехословацька республіка і
Королівство Хіджаз. Спочатку членами цієї організації стали 44 країни, згодом їх кількість
збільшилася до 52. Статут Ліги Націй був складовою всіх післявоєнних мирних договорів.
Основними органами Ліги Націй були: асамблея (збори) представників усіх членів організації, Рада
Ліги, а також постійний Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем. Місце розташування штаб-
квартири — Женева.

Асамблеї Ліги Націй скликали щорічно. Представники кожної держави мали на засіданнях один
голос незалежно від кількості населення і величини території країни. Рішення асамблеї
приймались одноголосно, за винятком спеціально обумовлених. Такий підхід призводив до
численних безплідних дискусій і компромісів, неефективних рішень та врешті до послаблення
впливу Ліги Націй на міждержавні стосунки і розв'язання міжнародних конфліктів. До Ради Ліги
Націй входили четверо постійних членів (Велика Британія, Французька республіка, Королівство
Італія, Японська імперія) та четверо непостійних, яких щорічно переобирали

. До завдань Ліги Націй входила оборона прав національних меншин, гарантованих міжнародними
договорами, які підписали країни, що окупували українські землі. Еміграційні уряди УНР і ЗУНР,
українські парламентарі неодноразово зверталися до Ліги Націй зі скаргами на порушення прав і
свобод на окупованих українських землях місцевими урядами Польської республіки, Румунського
королівства і СРСР. Взявши до уваги протест Євгена Петрушевича, Ліга Націй у своїй ухвалі від 23
лютого 1921 р. визнала, що Східна Галичина перебуває під польською воєнною окупацією і
засудила антиукраїнську політику варшавського керівництва. У вересні 1933 р. Ліга Націй провела
таємне засідання з приводу голодомору в Українській СРР. Ухвалені рішення були декларативними
та не мали реального впливу на ситуацію. До компетенції Ліги Націй входила також опіка над
емігрантами. Емігрантське бюро, очолюване визначним норвезьким вченим і дипломатом,
лауреатом Нобелівської премії Фрітьофом Нансеном, надавало допомогу політичним емігрантам
із Наддніпрянської України.

Інтереси українського народу в установах Ліги Націй в 1921–1924 рр. обстоювали також Українське
товариство прихильників Ліги Націй та Західно-Українське товариство Ліги Націй (голова
Володимир Залізняк, пізніше Роман Перфецький), які входили у всесвітній союз товариств-
прихильників Ліги Націй. Неофіційним представником уряду УНР в екзилі при Лізі Націй був
Олександр Шульгин. Проте, після визнання Ліонським Конгресом Міжнародного Союзу Ліги Націй
ухвали Ради послів держав Антанти про входження Східної Галичини до складу Польської
республіки, українські товариства, відкинувши пропозиції стати відділом польського товариства,
на знак протесту в 1924 р. вийшли зі складу Міжнародного союзу. У ставленні до українського
питання, як і загалом до інших національних проблем, Ліга Націй проявляла непослідовність, не
здійснювала контроль за реалізацією ухвалених нею резолюцій. Складна система ухвалення
рішень, відсутність механізму їх впровадження, декларативність і суперечливість окремих
документів Ліги Націй зумовили її безсилість супроти агресорів на кшталт Німеччини та СРСР і
врешті призвели до остаточного краху з початком Другої світової війни 1939—1945 рр. Формально
Ліга Націй припинила свою діяльність у 1946 р.

Мандати

Докладніше: Мандати Ліги Націй

Мандати Ліги Націй були затвердженні у статті 22 Угоди Ліги Націй. Ці території, раніше колонії
Німецької імперії й Османської імперії, було поділено і віддано на спостереження Ліги після
Першої світової війни. Існували мандати трьох категорій:

Мандат «A» (перша категорія): території, що досягли певної стадії розвитку і могли були визнані
незалежними; здебільшого, це колишні частини Османської імперії.

Мандат «B» (друга категорія): території, що «перебували в такій стадії, що обов'язково мають бути
під контролем Ліги Націй за умов, що гарантують:

свободу совісті й релігії,

підтримку соціального контролю і суспільної моралі,

перевірку наявності зловживань, як-от работоргівлі, руху зброї й алкоголю,

запобігання будівництва фортифікацій і створення військових та морських сил,

сприяння торгівлі.»

Мандат «C» (третя категорія): території, «які, унаслідок розкиданості їхнього населення,
нечисленності чи віддаленості країн від центрів цивілізації, географічної суміжності з територією
Відповідальної держави, або через інші обставини, найкраще будуть адмініструватися за законами
Відповідальної держави.»

Території управлялися «Відповідальними державами», як наприклад Сполученим Королівством,

яке мало Палестинський мандат, і Південноафриканським Союзом, який мав мандат на Південно-
Західну Африку, доти, коли території буде визнано здатними до самоврядування. Чотирнадцять
підмандатних територій було поділено між шістьма Відповідальними державами: Великою
Британією, Французькою республікою, Бельгією, Новою Зеландією, Австралією і Японською
імперією. На практиці підмандатні території вважали колоніями, а критики називали їх трофеями
війни. За винятком Іраку, який приєднався до Ліги 3 жовтня 1932 р., ці території не набули
незалежності до Другої Світової Війни. Цей процес не завершився навіть до 1990 року. Після Другої
Світової, більшість підмандатних територій, що залишилися, стали Підопічними територіями
Організації Об'єднаних Націй.

Окрім мандатів, Ліга безпосередньо управляла Саарландом 15 років, перед тим, як землю було
повернено Німеччині за результатами плебісциту, і вільним містом Данцигом (зараз Гданськ,
Польща) з 15 листопада 1920 до 1 вересня 1939 р.

До завдань Ліги Націй входила оборона прав національних меншин, гарантованих міжнародними
договорами, які підписали країни, що окупували українські землі
Що було на Паризькій мирній конференції?

Паризька мирна конференція 1919 року: на мапі України були ...

Мирна конференція вирішувала кілька базових завдань: підписання мирних договорів з

переможеними державами, врегулювання питання кордонів, визнання нових незалежних держав
і заснування Ліги Націй – впорядкування універсального ладу після Першої світової війни, який би
не допустив виникнення нової війни.30 апр. 2017 г.

1 універсал прглшення автонмії

2 універсал визнав ген.секретаріат органом тимчасового уряду

3 універсал прголшення незалежної країни

Мю́ нхенська уго́да 1938 ро́ку — угода, підписана в Мюнхені 30 вересня 1938 року прем'єр-
міністром Британії Невілом Чемберленом, прем'єр-міністром Французької республіки Едуаром
Даладьє, райхсканцлером Третього Райху Адольфом Гітлером та прем'єр-міністром Королівства
Італія Беніто Муссоліні.

29 на 30 вересня 1938

Згідно з цією угодою, Чехословацька республіка повинна була в період з 1 по 10 жовтня очистити
Судетську область з усіма укріпленнями, спорудами, шляхами сполучення, фабриками, запасами
зброї тощо. Також Прага зобов'язувалася протягом трьох місяців дати задоволення
територіальним претензіям Угорщини та Польщі.

Переговори в Мюнхені 1938 р. Зліва: Беніто Муссоліні, Адольф Гітлер, Герман Герінг (стоячи),
перекладач Пауль Отто Шмідт і Невіл Чемберлен. Мю́ нхенська уго́да 1938 — міжнародна угода
про приєднання частини Чехословаччини до Німеччини, підписана на Мюнхенській конференції
29–30.09.1938.