Тема 4.

Німеччина в системі міжнародних відносин другої половини

ХХ ст.
Політика союзників щодо Німеччини. Об’єднання зон окупації.
Берлінська криза 1948 р. Утворення ФРН і НДР. Боннський і Паризький
договори 1952 р. Невдача проекту Європейського оборонного співтовариства
(1954). Курс СРСР на подальше поглиблення розколу Німеччини. «План Ідена».
.

1. Політика союзників щодо Німеччини.

Політика союзників щодо Німеччини у другій половині ХХ століття була визначена
наслідками Другої світової війни, холодною війною та процесом європейської інтеграції.
Основні етапи політики союзників були такими:
 Окупація Німеччини союзниками (1945–1949 рр.). Після капітуляції нацистської
Німеччини в травні 1945 року країна була поділена на чотири зони окупації:
американську, британську, французьку та радянську. Берлін також був поділений на
чотири сектори. Союзники проводили політику денацифікації, демилітаризації,
демократизації та децентралізації німецького суспільства та економіки. Вони також
забезпечували гуманітарну допомогу населенню, яке постраждало від голоду, хвороб
та бомбардувань. Союзники також засудили до смертної кари або ув’язнення
найбільш винних нацистських злочинців на Нюрнберзьких процесах (1945–1946 рр.)1.
 Розділення Німеччини (1949–1990 рр.). У 1948–1949 роках стався Берлінський криза,
коли Радянський Союз намагався перешкодити об’єднанню західних зон окупації і
блокував всі дороги до Західного Берліна. США, Велика Британія і Франція
організували повітряний мост для доставки продовольства і товарів до мешканців
міста. У 1949 році було створено два окремих незалежних німецьких держави:
Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) на заході і Німецька Демократична
Республіка (НДР) на сході. ФРН стала членом НАТО в 1955 році і почала активно
сприяти європейському сполученню. НДР стала членом Органiзацiї Варшавського
договору в 1955 роцi і пiдпорядковувалася радянському впливовi. У 1961 роцi НДР
побудувала Берлiнську стiну, щоб запобiгти втечi своїх громадян до Захiдного
Берлiна. У 1970-1980-х роках обидва нiмецькi держави прагнули полiпшити
вiдносини мiж собою та з iншими країнами, пiдписуючи ряд договорiв про
спiвробiтництво, взаємне визнання, обмiн та безпеку. Однак, політична, економічна та
соціальна ситуація в НДР залишалася напруженою і нестабільною2.
 Возз’єднання Німеччини (1990 р.). У 1989 році стався злам комуністичних режимів в
Східній Європі і Радянському Союзі. У НДР почалися масові демонстрації за
демократичні реформи і свободу переміщення. У листопаді 1989 року Берлінська
стіна була зруйнована, а кордони між ФРН і НДР були відкриті. У березні 1990 року в
НДР вперше відбулися вільні парламентські вибори, на яких перемогла коаліція
партій, що прагнули об’єднання з ФРН. У травні 1990 року було проведено грошову
реформу і створено економічний союз між ФРН і НДР. У вересні 1990 року США,
Велика Британія, Франція і Радянський Союз погодилися на об’єднання Німеччини і
припинення свого статусу окупаційних сил. У жовтні 1990 року було офіційно
проголошено возз’єднання Німеччини як одної суверенної держави3.
 Сучасна Німеччина (з 1990 р.). Після возз’єднання Німеччина стала найбільшою
країною за населенням і найбагатшою країною за ВВП у Європейському Союзі.
Німеччина також стала одним з лідерів європейської інтеграції, прийнявши єдину
європейську валюту євро в 1999 роцi і пiдтримуючи розширення ЄС на схiд.
Нiмеччина також активно спiвпрацює з iншими країнами свiту у сферах полiтики,
економiки, безпеки, екологiї, культури та освiти. Нiмеччина також приймає участь у
 миротворчих операцiях ООН та НАТО в рiзних регiонах свiту. Однак, Нiмеччина
також стикається з деякими викликами, такими як соцiальна нерiвнiсть, безробiття,
iммiграцiя, нацiоналiзм

2. Об’єднання зон окупації. Берлінська криза 1948 р.

Об’єднання зон окупації було процесом створення Федеративної Республіки Німеччини
(ФРН) з трьох західних зон окупації Німеччини, які були під контролем США, Великої
Британії та Франції після Другої світової війни. Цей процес почався в 1948 році, коли Велика
Британія і США об’єднали свої зони в Бізонію, до якої потім приєдналася Франція,
утворивши Тризонію1. У травні 1949 року була проголошена ФРН як суверенна держава2.
Берлінська криза 1948 року була першим серйозним конфліктом між СРСР і західними
союзниками під час холодної війни. Вона виникла через намагання СРСР запобігти
введенню нової валюти в західних секторах Берліна, які були під контролем США, Великої
Британії та Франції. СРСР блокував всі сухопутні і водні шляхи до Західного Берліна,
намагаючись витиснути західних союзників з міста і поглинути його в радянську зону
окупації3. Західним союзникам вдалося обійти блокаду, організувавши повітряний мост, по
якому доставляли продовольство і інші необхідні товари для населення Західного Берліна 4.
Блокада тривала майже рік, поки СРСР не зняв її 12 травня 1949 року4. Берлінська криза 1948
року поглибила поділ Німеччини і Європи на два протилежні блоки.

3. Утворення ФРН і НДР.

ФРН і НДР були двома німецькими державами, які утворилися після Другої світової війни на
території колишньої Третього Рейху. ФРН (Федеративна Республіка Німеччина) була
створена в 1949 році з об’єднання трьох західних зон окупації, які були під контролем США,
Великої Британії та Франції. НДР (Німецька Демократична Республіка) була проголошена в
тому ж році на території радянської зони окупації. Берлін, який також був розділений на
чотири сектори, став об’єктом гострого протистояння між СРСР і західними союзниками.
Західний Берлін був формально включений до ФРН, а Східний Берлін до НДР.
ФРН і НДР розвивалися за різними політичними, економічними і соціальними моделями.
ФРН була парламентською федеративною республікою з ринковою економікою і
демократичними свободами. НДР була соціалістичною однопартійною диктатурою з
плановою економікою і обмеженими правами громадян. ФРН стала членом НАТО і
Європейського Співтовариства, а НДР приєдналася до ОВД і Ради Допомоги Взаємного
Господарського Співробітництва.
Протягом чотирьох десятиліть ФРН і НДР існували як окремі держави, хоча обидві
претендували на представництво всього німецького народу. У 1970-х роках вони встановили
дипломатичні відносини і погодилися сприяти мирному співжиттю і співробітництву. У
1980-х роках, під впливом політики перебудови і гласності в СРСР, у НДР почалися масові
демонстрації за демократичними реформами. У листопаді 1989 року радянське керівництво
дозволило вільний прохід через Берлінську стіну, що призвело до її зруйнування і
символізувало крах комуністичного режиму в НДР.
У 1990 році ФРН і НДР погодилися про об’єднання на основі Конституції ФРН. У травні
1990 року було скасовано митний кордон між двома державами і введено єдину валюту -
німецьку марку. У вересні 1990 року було підписано Договір про остаточне врегулювання
щодо Німеччини, за яким СРСР, США, Велика Британія і Франція визнали суверенітет і
територіальну цілісність об’єднаної Німеччини і вивели свої війська з її території. У жовтні
1990 року було офіційно проголошено об’єднання ФРН і НДР, яке сталося шляхом
приєднання п’яти земель НДР до ФРН. Об’єднана Німеччина стала членом Європейського
Союзу і залишилася членом НАТО.

4. Бонський та Празький договори 1952 р.

Боннський і Паризький договори 1952 року були двома важливими міжнародними угодами,
які мали значний вплив на розвиток Німеччини та Європи після Другої світової війни.
Боннський договір, підписаний 26 травня 1952 року, мав на меті надання ФРН суверенітету у
внутрішніх і зовнішніх справах. Договір передбачав скасування окупаційного режиму,
встановленого країнами-переможницями в Німеччині після війни. Однак США, Велика
Британія та Франція зберігали за собою право на розміщення своїх військ на території ФРН,
а також право втручання у разі порушення ФРН своїх міжнародних зобов'язань.
Паризький договір, підписаний 18 квітня 1952 року, передбачав створення Європейського
оборонного співтовариства (ЄОС). ЄОС мало стати військовою організацією, яка об'єднала б
збройні сили шести європейських країн: Бельгії, Франції, Німеччини, Італії, Люксембургу та
Нідерландів.
Боннський і Паризький договори були тісно пов'язані між собою. Боннський договір
передбачав, що ФРН може стати членом ЄОС. Однак Паризький договір не був
ратифікований Францією, і в результаті ЄОС так і не було створено.
Незважаючи на це, Боннський договір був важливим кроком на шляху до надання ФРН
суверенітету. Договір дозволив ФРН стати повноправним членом Організації Об'єднаних
Націй у 1973 році, а також вступити до НАТО в 1955 році.
Вплив Боннського і Паризького договорів
Боннський і Паризький договори мали значний вплив на розвиток Німеччини та Європи.
Вони сприяли:
 Стабілізації політичної ситуації в Німеччині та Європі;
 Розвитку європейської інтеграції;
 Формуванню двоблокової системи в Європі.
Боннський договір був важливим кроком на шляху до відновлення суверенітету Німеччини.
Договір дозволив ФРН стати повноправним членом міжнародного співтовариства та брати
участь у вирішенні глобальних проблем.
Паризький договір мав на меті створити військовий союз європейських країн, який міг би
протистояти Радянському Союзу. Однак договір не був ратифікований Францією, і в
результаті ЄОС так і не було створено. Незважаючи на це, Паризький договір був важливим
кроком на шляху до європейської інтеграції. Договір продемонстрував, що європейські
країни готові до співробітництва в галузі оборони.
Висновок
Боннський і Паризький договори 1952 року були важливими міжнародними угодами, які
мали значний вплив на розвиток Німеччини та Європи. Ці договори сприяли стабілізації
політичної ситуації в Німеччині та Європі, розвитку європейської інтеграції та формуванню
двоблокової системи в Європі.

5. Невдача проекту Європейського оборонного співтовариства (1954).

Європейське оборонне співтовариство (ЄОС) було проєктом створення військової
організації, яка об'єднала б збройні сили шести європейських країн: Бельгії, Франції,
Німеччини, Італії, Люксембургу та Нідерландів. Договір про створення ЄОС був підписаний
18 квітня 1952 року в Парижі. Однак договір не був ратифікований Францією, і в результаті
ЄОС так і не було створено.
Причини невдачі
Європейське оборонне співтовариство було запропоновано США та Великою Британією як
альтернатива НАТО. США та Велика Британія вважали, що ЄОС допоможе зміцнити
обороноздатність Європи та протистояти Радянському Союзу.
Франція, з іншого боку, була проти ЄОС з кількох причин. По-перше, французи вважали, що
ЄОС завдасть шкоди їхньому суверенітету. По-друге, французи були стурбовані тим, що
ЄОС може призвести до відновлення німецької військової могутності.
У результаті французький парламент відхилив ратифікацію договору про створення ЄОС. Це
рішення призвело до провалу проєкту.
Наслідки
Невдача проекту ЄОС мала значні наслідки для європейської безпеки. В результаті
створення НАТО було єдиним військовим союзом, який захищав Європу від Радянського
Союзу.
Невдача ЄОС також призвела до посилення франко-німецьких відносин. Франція та ФРН
почали співпрацювати в інших сферах, таких як економіка та культура.
Висновок
Невдача проекту Європейського оборонного співтовариства була значною подією в історії
європейської інтеграції. Це рішення призвело до посилення НАТО та франко-німецьких
відносин.

6. Курс СРСР на подальше поглиблення розколу Німеччини.

Розкол Німеччини на дві держави, НДР і ФРН, був одним із наслідків Другої світової війни.
Після війни Німеччина була окупована чотирма союзниками: СРСР, США, Великою
Британією та Францією. У 1949 році СРСР створив на своїй окупаційній зоні НДР, а США,
Велика Британія та Франція - ФРН.
СРСР був прихильником розколу Німеччини. Він вважав, що єдина Німеччина буде
загрожувати його безпеці. СРСР також прагнув зміцнити свій вплив у Східній Європі, і
створення НДР було важливим кроком у цьому напрямку.
У післявоєнні роки СРСР проводив політику, спрямовану на подальше поглиблення розколу
Німеччини. Ця політика включала в себе такі заходи:
 Ізоляція НДР від Заходу. СРСР забороняв жителям НДР виїжджати за кордон, а також
обмежив торговельні зв'язки між НДР і Заходом.
 Підтримка комуністичного режиму в НДР. СРСР надавав НДР економічну і військову
допомогу, а також допомагав у зміцненні комуністичної влади.
 Пропаганда проти ФРН. СРСР звинувачував ФРН у фашизмі та агресивності.
Ця політика СРСР мала значний успіх. У 1961 році СРСР збудував Берлінську стіну, яка
розділила Берлін на дві частини. Стіна стала символом розколу Німеччини та Європи.
Розкол Німеччини тривав до 1990 року, коли НДР і ФРН об'єдналися. Об'єднання Німеччини
стало важливим кроком до об'єднання Європи.

7. «План Ідена».
План Ідена був планом повоєнного врегулювання німецького питання, запропонованим
британським міністром закордонних справ Ентоні Іденом у 1950 році. План передбачав:
 Відновлення суверенітету Німеччини. Німеччина мала стати повноправним членом
Організації Об'єднаних Націй і НАТО.
 Відмова Німеччини від будь-яких претензій на територіальні зміни в Європі.
 Відновлення німецької економіки. Німеччина мала отримати економічну допомогу від
союзників.
 Створення європейського оборонного співтовариства, до якого мала увійти і
Німеччина.
План Ідена був прийнятий США і Великою Британією, але зустрів опір з боку Франції.
Франція була стурбована тим, що відновлення німецької військової могутності може
загрожувати її безпеці.
У результаті план Ідена не був реалізований. Розкол Німеччини на дві держави, НДР і ФРН,
став одним із наслідків цього провалу.
Основні положення плану Ідена:
 Відновлення суверенітету Німеччини. Німеччина мала стати повноправним членом
Організації Об'єднаних Націй і НАТО.
 Відмова Німеччини від будь-яких претензій на територіальні зміни в Європі.
 Відновлення німецької економіки. Німеччина мала отримати економічну допомогу від
союзників.
  Створення європейського оборонного співтовариства, до якого мала увійти і
Німеччина.
Причини провалу плану Ідена:
 Опір з боку Франції. Франція була стурбована тим, що відновлення німецької
військової могутності може загрожувати її безпеці.
 Початок холодної війни. Розкол Європи на два блоки зробив реалізацію плану Ідена
неможливою.
Наслідки провалу плану Ідена:
 Розкол Німеччини на дві держави, НДР і ФРН.
 Посилення конфронтації між Заходом і Сходом.
 Формування двоблокової системи в Європі.