Лекція 1. Європейський Союз від історії створення до сьогодення (2 години).

1.1. Європейський Союз: передумови та причини виникнення.

1.2. Паризький договір 1951 (ЄСВС), Римські договори 1957 року та Договір проЄвроатом
та їх значення для Об’єднаної Європи.
1.3. Інституціональна система ЄС.

1.1. Європейський Союз: передумови та причини виникнення.

Виокремлюють економічні, політичні та ідеологічні передумови виникнення Європейського
Союзу.
Економічні передумови. Головним завданням сучасних держав є необхідність об’єднання задля
досягнення спільних економічних цілей, спрямованих на послаблення або уникнення різноманітних
перешкод (наприклад, кордонів, мит, віз та інших бар’єрів).
Європейський Союз виник у результаті процесу інтернаціоналізації господарських зв’язків,
формування міжнародного ринку, розвитку транснаціональних корпорацій і банків, міжнародної
кооперації та поділу праці, закордонних інвестицій капіталу та валютних операцій, міграції робочої
сили тощо. Хоча з часом інтеграція в економіці поширилася на інші сфери міждержавного
співробітництва (політичну, інформаційну, соціальну, культурну та ін.), але економічні передумови
все ще мають вирішальне значення.
Процес утворення ЄС розпочався після завершення Другої світової війни, що було спровоковано
необхідністю: 1) мобілізації великої кількості ресурсів для відбудови зруйнованих економік
західноєвропейських держав; 2) концентрації зусиль держав-партнерів для досягнення такої цілі; 3)
створення нових запобіжників для можливого відновлення воєнних протистоянь, зокрема, таким
дієвим запобіжником розумілася економічна інтеграція держав.
9 травня 1950 року вважається початком процесу європейської інтеграції, коли міністр
закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної
продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (так званий «план Шумана»). Спільний
та взаємний контроль й управління металургічною, залізорудною, вугільною галузями
унеможливлювали потенційний військовий конфлікт між Францією та Німеччиною, а також саму
підготовку до бойових дій. До ініціативи також долучилися Італія, Нідерланди, Бельгія та Люксембург.
Так, Паризьким договором 1951 р. було утворене Європейське об’єднання вугілля і сталі.
Політичні передумови поділяють на внутрішні та зовнішні. Внутрішні характеризують
складністю міждержавних взаємин самих європейських країн, які провадили між собою війни в різні
історичні періоди. Зовнішні – визначають положенням Європи (головно, Західної) відносно інших
(неєвропейських) країн і регіонів планети. Власне інтеграція є запобіжником можливих загроз від
політичних передумов як внутрішніх, так і зовнішніх.
Напружені політичні обставини, численні збройні конфлікти в різні історичні епохи призводили
до вироблення концепцій європейської федерації (наприклад, Великий проект герцога Сюллі 1639 р.,
де пропонувалося створити федерацію європейських держав задля спільної боротьби з Османською
імперією; проект Сполучених Штатів Європи авторства Жан Моне та заснована ним в 1955 р.
спеціальна організація – Комітет боротьби за Сполучені Штати Європи).
Ідеологічні передумови. Об’єднавчою концепцією Європи є «пан’європеїзм» - сукупність
концепцій добровільного об’єднання народів Європи в єдину політичну організацію. Перші ідеї
європейської інтеграції були відображені в працях П. Дюбуа «Про повернення Святої Землі», яка
датується початком XIV ст. та «Угоді про союз і федерацію» чеського короля Ірже Подебрада. У
середньовічний період і Новий час (до закінчення Першої світової війни) ідеї об’єднаної Європи
передусім пропонувалися політиками, вченими, філософами (план П’єра Дубуа, «Великий проект»
герцога Сюллі, ідеї У. Оккама, Данте Аліг’єрі, У. Пенна, І. Бентама Г. Лейбніца, Ж. Ж. Руссо, Ф.
Вольтера, В. Гюго, А. Сен-Сімона, І. К. Блюнчлі). У міжвоєнний період (1919-1945рр.) відбувалося
організаційне об’єднання прихильників концепції пан’європеїзму, зароджувався пан’європейський рух
до котрого увійшли політичні, громадські діячі, представники культури, філософи з різних країн
Європи (1923 р.). Головним ідеологом тут виступив австрійський політик, граф Р.-Н. Куденхофе-
Калергі.У пан’європейському маніфесті 1924 р., який став головним програмним документом руху
проголошувалася необхідність створення на території Західної Європи «політичного, економічного і
військового альянсу» та Сполучених Штатів Європи. Серед учасників руху були – А. Бріан, У. Черчіль.
Після закінчення Другої світової війни інтеграційний процес у Європі починає набувати конкретних
кшталтів та активізації, позаяк війна призвела до багатьох реальних проблем на європейському
континенті, які потребували спільних зусиль для їх вирішення. Європейська ідея на сучасному етапі
пов’язана, головним чином, з розвитком, вдосконаленням і діяльністю Європейського Союзу.
 1.2. Паризький договір 1951 (ЄСВС), Римські договори 1957 року та Договір про
Євроатом та їх значення для Об’єднаної Європи.
Основою створення Європейського об’єднання вугілля і сталі став Паризький договір,
підписаний 18 квітня 1951 р. Францією, ФРН та країнами Бенілюксу (Бельгією, Нідерландами і
Люксембургом). Договір набув чинності 23 липня 1952 р. та втратив чинність 23 липня 2002 р., тобто
через 50 років з дня його підписання.
Мета Паризького договору: зміцнення французько-німецької солідарності; відкриття шляху до
європейської інтеграції; сприяння економічному розвитку країн-учасниць; підвищення зайнятості та
рівня життя населення країн-учасниць за допомогою створення спільного ринку сировини та продукції
вугільної, залізорудної і металургійноїпромисловості. Договір був покликаний розв’язати такі завдання:
досягнути економічного зростання країн-учасниць; підвищити рівень зайнятості та рівень життя
населення країн-учасниць; створити найнижчі ціни та поліпшити умови праці; забезпечити
упорядковане постачання до спільного ринку.
Відповідно до ст. 7 Паризького договору, утворювалися такі інституції
Європейського об’єднання вугілля та сталі:
 Вищий керівний орган і консультаційний комітет при ньому (попередник Європейської
комісії);
 Загальна асамблея («Європейський Парламент»);
 Спеціальна рада міністрів («Рада»);
 Суд ЄС.
Утворення спільного ринку в межах Європейського об’єднання вугілля та сталі відбувалося
поетапно. Так, 10 лютого 1953 р. було об’єднано ринки вугілля, залізних руд та вторинних металів, 1
травня 1953 р. – утворено спільний ринок сталі, а 1 серпня 1954 р. – ринок спеціальних сталей. Загалом
перехідний етап завершився 9 лютого 1958 р. Європейськеоб’єднання вугілля та сталі, безперечно,
можна вважати першим ринком, що включав території кількох держав і був виведений з-під їхнього
національного контролю.
Ефективне функціонування ЄСВС спонукало держави-члени створити ще два співтовариства –
Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) та Європейське співтовариство з атомної енергії
(Євратом). Відповідні установчі договори були підписані у Римі 25 березня 1957 р. (набули чинності
1 січня 1958 р.).
Договір про ЄЕС домінував над іншими європейськими договорами та заклав основи більш
тісного союзу між європейськими народами, позаяк передбачав можливість розширення ЄЕС за
рахунок інших європейських держав. Головними цілями Співтовариства визначалися: забезпечення
економічного і соціального прогресу країн-членів; постійне поліпшення умов життя й праці народів
держав-членів; зміцнення та більш тісне зближення національних економік; забезпечення
гармонійного розвитку держав-членів шляхом зменшення відмінностей між різними регіонами й
подолання відсталості менш розвинених районів. Ідея про спільний ринок містила три принципові
аспекти: формування митного союзу, що передбачав вільне переміщення товарів, робітників, послуг
і капіталів; здійснення спільної торговельної політики щодо третіх країн і запровадження спільного
митного тарифу (СМТ); проведення спільної політики в галузі сільського господарства й транспорту,
а також спільної політики у сфері конкуренції. Втілення в життя проекту Спільного ринку мало
відбуватися поступово, протягом дванадцятирічного перехідного періоду, який охоплював три етапи:
1958-1961 рр.; 1962-1965 рр.; 1966-1969 рр.
Договір передбачав заснування Європейського соціального фонду (ЄСФ), який мав сприяти
врегулюванню питань зайнятості, а також Європейського інвестиційного банку (ЄІБ).
Другий Римський договір засновував Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) з
метою збільшення європейського енергетичного потенціалу. Його головною метою було: постачання на
прийнятних умовах енергії, вкрай необхідної Європі; забезпечення більшої незалежності коаліції шести
держав у сфері атомного виробництва.
Таким чином, у середині 1960-х рр. завершився перший етап створення правового механізму
європейської економічної інтеграції, яка здійснюється в межах європейських співтовариств.
8 квітня 1965 року підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС
шляхом створення Європейської Комісії та Ради Європейського Союзу. У 1968 році завершилося
формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського
економічного співтовариства (ЄЕС). Наприкінці 1969 року завершилося формування спільного ринку
(третього етапу інтеграції) ЄЕС. Відтак, цілі ЄЕС, визначені Римським договором 1957 року, були
досягнутими.
Ефективність такого формату співпраці сприяла розширенню організації. У січні 1973 року до
Європейських співтовариств приєдналися Данія, Ірландія та Сполучене Королівство (з Гібралтаром).
У січні 1981 року – Греція. У січні 1986 року – Іспанія та Португалія.
7 лютого 1992 року був підписаний Маастрихтський договір, який створив Європейську Унію
та набув чинності наступного року, а також Заключний акт про валютно-фінансовий союз, який набув
чинності 1 листопада 1993 р. після його ратифікації усіма сторонами.
Маастрихтський договір визначив так звані «три колони (стовпи)» Європейського Союзу:
▪ «перша колона» - Європейські Спільноти: ЄСВС, Євратом та Європейська Спільнота (замість
старої назви «Європейська економічна спільнота»);
▪ «друга колона» - спільна зовнішня та безпекова політика;
▪ «третя колона» - співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.

2 жовтня 1997 р. був підписаний Амстердамський договір, який набув чинності 1999 р. Договір
передбачає спільне громадянство Союзу, спільну економічну політику, створення Європейського
валютного союзу та Європейського центрального банку. Уперше було оголошено про необхідність
спільної зовнішньої політики й політики у сфері безпеки. Також набула чинності Шенгенська
угода про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу (укладена 1985
року).
1995 року до ЄС приєдналися три нейтральні країни Європи – Австрія, Фінляндія та Швеція.
26 лютого 2001 року був підписаний Ніццький договір, який змінив інституційну структуру ЄС
з огляду на його майбутнє розширення. Положення цього договору набрали чинності 1 лютого 2003
року.
1 січня 2002 року до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС - євро, що стало
етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС - найвищого етапу інтеграції.
Наступна хвиля розширення відбувається з 2004 р., коли до складу ЄС увійшли нові країни із
Центральної та Південної Європи (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина,
Чеська Республіка, Мальта і Кіпр). Болгарія, Румунія увійшли до ЄС у 2007 р. У 2013 р. членом ЄС
стала Хорватія. Туреччина вже тривалий час залишається кандидатом на вступ до ЄС. Нині у цьому ж
статусі також перебувають країни Північних Балкан, а також Ісландія, Україна та Молдова.
17-18 червня 2004 року на Саміті ЄС у Брюсселі було схвалено текст Європейської конституції.
29 травня і 1 червня 2005 року населення Франції та Нідерландів не підтримало Конституційного
договору, що спричинило паузу у прийнятті Європейської конституції.
У грудні 2007 року глави держав і урядів ЄС підписали Лісабонський договір про реформу
Європейського Союзу (набув чинності 1 грудня 2009 р.). Була спрощена процедура прийняття рішень
на рівні ЄС; запроваджувалася посада Голови Європейської Ради та Високого представника
Євросоюзу з питань політики безпеки та зовнішньої політики; Хартія основних прав Європейського
Союзу стала юридично обов’язковою для держав-членів ЄС.
Європейський Союз є політичним та економічним об’єднанням, до складу якого на сьогодні
входить 27 європейських країн. Фундаментальні принципи ЄС полягають у забезпеченні вільного
руху людей, товарів, послуг і капіталів між країнами-членами. Усі країни Євросоюзу поділяють спільні
демократичні цінності, забезпечують дотримання прав людини, принцип верховенства права, захист
прав міноритарних спільнот. Головні цілі ЄС на сьогодні спрямовані на вирішення сукупності,
економічних, соціальних та безпекових завдань: створення простору свободи, безпеки та правосуддя
всередині ЄС; соціально-орієнтованої конкурентоспроможної ринкової економіки; забезпечення
захисту довкілля. Проголошені цілі ЄС та в цілому успішна їх реалізація робить Європейський Союз
привабливою метою для тих європейських країн, що мають намір приєднатися до ЄС.

1.3. Інституціональна система ЄС.

Система інститутів ЄС формувалася поступово, є надзвичайно розгалуженою та складною. Це, з
одного боку уповільнює процес прийняття рішень, але, з іншого – забезпечує їхню демократичність
та легітимність. «Інститути» це головні органи ЄС, наділені повноваженнями, а «органи» – ті
структури, які створюються інститутами ЄС як допоміжні задля для підвищення ефективності
діяльності європейських інститутів.
Інституційна структура видозмінювалася разом із розвитком Європейських співтовариств. Так,
згідно з Паризьким договором про заснування ЄСВС 1951 р. до основних інститутів Об’єднання
належали: вищий керівний орган і створений при ньому Консультативний комітет; Загальна асамблея;
Спеціальний Рада міністрів; Суд ЄС. З прийняттям Маастрихтського договору змінилися назви деяких
інститутів. Істотні зміни були внесені до формату діяльності органів та інститутів ЄС Амстердамським
договором 1997 р. Зміни, внесені Ніццьким договором (2001 рік), суттєво не вплинули на діяльність
органів та інститутів ЄС. Проте були перерозподілені квоти представництва в інституціях ЄС з
урахуванням участі в них потенційних нових членів. Маастрихтський договір (формально, Договір про
утворення ЄС) визначив такі органи та інститути ЄС, як-от: Раду ЄС; Комісію ЄС; Суд ЄС.
Згідно з Лісабонським договором, була уточнена трирівнева система управління ЄС, що
складається з: 1) інститутів, наділених владними повноваженнями; 2) інших органів (створюються на
підставі установчих документів і за рішенням інститутів); 3) установ (які раніше розглядалися як
різновид органів).
У відповідності з Договором, інституційну структуру ЄС становлять сімінститутів. Два з них –
Європейська рада та Рада ЄС – складаються з керівників національних держав і представляють в
рамках ЄС національні інтереси, які співпадають з інтересами ЄС в цілому. П’ять інститутів –
Європейський парламент, Європейська комісія, Суд ЄС (Європейська судова система), Європейський
центральний банк і Рахункова палата – відносяться до числа наднаціональних органів ЄС. Їх члени
формально незалежні від національних органів влади. Вони повинні керуватися у своїй діяльності
інтересами ЄС та приписами європейського права.Європейський інвестиційний банк та Європейський
інвестиційний фонд розглядаються в якості фінансових органів ЄС. Що стосується Європейського
економічного і соціального комітету та комітету регіонів, то в рамках ЄС вони представлені у якості
консультативнихорганів ЄС.
Європейська рада: складається з глав держав або урядів держав-членів, його голови і голови
Комісії. В роботі бере участь Високий представник ЄС з питань зовнішньої політики та політики
безпеки. Голова Ради представляє Союз у зовнішній політиці в рамках своїх повноважень та з питань
загальної зовнішньої політики та політики безпеки. Засідання проводяться два рази в рік, у разі
необхідності голова Європейської ради має право скликати позачергове засідання даного інституту.
Рішення приймаються або консенсусом, або, якщо це передбачено договором, одноголосно чи
кваліфікованою більшістю.
Європейський парламент: здійснює законодавчі функції і функції, пов’язані з бюджетом ЄС,
спільно з Радою. Європарламенту доручено обрання голови Єврокомісії. З 2009 р. введенанова система
розподілу місць у парламенті. Число членів обмежується 750 + 1 (голова парламенту); місця
розподіляються за принципом «нижчої пропорційності»: мінімум шість представників від держави,
максимум - 96. Члени Європарламенту обираються через кожні п’ять років шляхом прямих виборів.
Європарламент приймає активну участь у підготовці законопроектів, які впливають на повсякденне
життя громадян ЄС. В Європарламенті є 20 комітетів, які спеціалізуються у різних галузях, таких як
навколишнє середовище, транспорт, промисловість або бюджет.
Рада Європейського Союзу. Зустрічі міністрів держав-членів відбуваються в рамках Ради ЄС. У
залежності від того, які питання винесені на порядок денний, кожна країна представлена міністром,
який несе відповідальність за певний спектр питань, наприклад, таких як питання зовнішньої політики,
фінансові питання, питання соціального забезпечення, сільського господарства і т. д. Рада ЄС: приймає
правові акти, зазвичай спільно з Європарламентом; здійснює контроль економічної політики держав-
членів; здійснює та визначає загальну зовнішню політику та політику безпеки ЄС, базуючисьна тих
напрямках, які були запропоновані Європейською Радою; укладає міжнародні угоди між ЄС і однією
або кількома державами, а також міжнародними організаціями; здійснює координацію дій держав-
членів і приймає конкретні заходи щодо співпраці вюридичній і поліцейських областях з кримінальних
питань; спільно з Європарламентом приймає бюджет ЄС.
Європейська комісія визначає загальну політику ЄС. Голова комісії призначається урядами
держав-членів, потім його кандидатура ухвалюється Європарламентом. Термін повноважень голови
комісії становить п’ять років. Члени комісії призначаються головою комісії за погодженням з урядами
держав-членів. Чисельність комісії становить 27 членів. Комісія складалася з одного представника від
кожної держави-члена, в тому числі і Високого представника з питань зовнішньої політики і політики
безпеки. Пріоритети Європейської комісії: Європейська зелена угода; економіка, яка працює для
людей; Європа та цифрова ера; європейський спосіб життя; зміцнення Європи в світі; європейська
демократія.
Загалом Європейська Комісія пропонує нові закони, а Європарламент та Рада ЄС ухвалюють їх.
Далі країни-члени проводять імплементацію, а Єврокомісія контролює процес імплементації законів.
У законодавчій діяльності ЄС широко використовує процедуру спільного прийняття рішень (co-
decision), що передбачає необхідну послідовність дій у разі виникнення розходжень між Радою ЄС та
Парламентом під час ухвалення законів. У разі ухвалення найбільш важливих для діяльності ЄС
законів, а також деяких угод стосовно відносин із третіми країнами передбачена процедура їх
ратифікації національними парламентами країн-членів, а в деяких випадках відповідно до
особливостей національного законодавства – питання, що стосуються майбутнього устрою ЄС можуть
виноситися країнами-членами на референдум.
Суд Європейського Союзу. Його основним завданням є перевірка дотримання права у тлумаченні
та застосуванні положень договорів. Структура: вища ланка – Суд ЄС (колишній Суд Європейських
співтовариств); середня ланка – Трибунал; третя ланка – спеціалізовані трибунали, з яких поки
створений тільки один – Трибуналу справах публічної служби Європейського Союзу.
Європейський центральний банк відповідає за збереження цінової стабільності, високий рівень
зайнятості і стійке економічне зростання без інфляції. Основними завданнями ЄЦБ є: визначення та
реалізація грошової політики в єврозоні; управління операціями з іноземною валютою; утримування та
управління іноземними офіційними резервами країн єврозони.
Рахункова палата створена з метою здійснення контролю над фінансами ЄС.
Європейський інвестиційний банк створений як банк ЄС, що надає довгострокові позики.
Сприяє подальшій інтеграції, збалансованому розвитку, а також економічній та соціальній єдності
держав-членів ЄС.
Європейський інвестиційний фонд є органом ЄС, який спеціалізується з питань про ризик
фінансів малих і середніх підприємств.
Європейський економічний і соціальний комітет - консультативний орган, який дозволяє
представникам соціальних груп висловлювати свої пропозиції з нагальних проблем ЄС, які
скеровуються до Ради ЄС, Європейської комісії й Європарламенту. Цей орган відіграє ключову роль
в процесі прийняття рішень в ЄС. Комітет був створений з метою залучення соціальних груп для
утворення спільного ринку. Склад комітету – 344 члени. Кандидати у члени комітету висуваються
національними урядами та призначаються Радою ЄС. Секції комітету: з питань сільського господарства,
розвитку сільської місцевості, навколишнього середовища; економічного і грошового союзу та
економічного і соціального єдності; зайнятості, соціального забезпечення і громадянства; зовнішніх
відносин; єдиного ринку, виробництва і споживання; транспорту, енергії, інфраструктури та
інформованості суспільства. Також до комітету входять дослідницькі групи (чисельність 12 осіб) і
тимчасові підкомітети (для розгляду спеціальних питань).
У 1944 р. був створений Комітет регіонів, позаяк більша частина правових актів ЄС
реалізовувалася на місцевому та регіональному рівнях, а тісна співпраця місцевої влади та громадян
могла призвести до ліквідації прогалин у сфері регіонального права. Європейська комісія та Рада ЄС
проводить обов’язкові консультації з Комітетом регіонів під час прийняття правових актів, які
регулюють різні сфери на регіональному та місцевому рівнях, а саме: економічну та соціальну єдність;
інфраструктурну систему; систему здоров’я; освіту; культуру; політику з питань зайнятості; соціальну
політику; навколишнє середовище; транспорт.
Згідно з Лісабонським договором додатково була створена посада верховного представника з
зовнішньої політики і політики безпеки, якого призначає Європейська рада за погодженням з
головою Єврокомісії. Верховний представник здійснює спільну зовнішню політику та політику
безпеки ЄС шляхом внесення пропозицій, фактичної реалізації міжнародних зобов’язань на
внутрішньодержавному рівні вже досягнутих домовленостей. Він очолює Раду з міжнародних
відносин. Верховний представник одночасно також є одним з віце-голів Комісії, до сфери компетенції
якого входять зовнішні зв’язки ЄС із світом.
Європейська служба зовнішніх справ функціонує з 1 грудня 2010 р. і виконує обов’язки
Міністерства закордонних справ та дипломатичного корпусу на рівні Європейського союзу; керує
зовнішньою політикою ЄС та співпрацює з Європейською комісією з питань, які належать до їх
спільної компетенції. Європейська дипломатична служба є унікальною і незалежною від інших
інститутів ЄС, утворена шляхом злиття департаментів зовнішніх відносин Європейської Ради та
Європейської комісії. Одночасно є абсолютно незалежною від цих установ та має власний бюджет.
 Література:
1. Власенко Б. В. Політичні передумови створення Європейського Союзу [Електроннийресурс] / Б.
В. Власенко // Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал. – 2019. – №5. – С. 1-11.
– Режим доступу: https://nauka-online.com/wp- content/uploads/2019/05/Vlasenko.pdf
2. Давиденко Д. В. Європейський Союз: історія створення й розвитку [Електроннийресурс] / Д. В.
Давиденко // Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал. – 2019. –№5. –
С.110-116. Режим доступу: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/9752/1/Davidenko.pdf
3. Європейський проект та Україна: монографія / А.В.Єрмолаєв, Б.О.Парахонський, Г.М.Яворська,
О.О.Рєзнікова [та ін.]. - К.: НІСД, 2012. - 192 с.
4. Європейський Союз: навч.посібник / [А.О.Бояр, Н.П.Еарпчук, Н.І.Романюк та ін.]; за ред.
А.О.Бояра, С.В.Федонюка. Київ: ФОП Маслаков, 2010. - 600 с.
5. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз. Історія і засади функціонування: навч.
посібник / Л.В. Губерський (ред.). – К.: Знання, 2009. – 751с.
6. Короткий курс лекцій з дисципліни «Право Європейського Союзу» [Електронний ресурс]
[Електронний ресурс] // Studme. com. ua. – Режим доступу:
https://studme.com.ua/158407209374/pravo/pravo_evropeyskogo_soyuza.htm
7. Круглашов А. М., Озимок І., Астапенко Т. С., Руссу В. В. Європейська інтеграція на початку нового
тисячоліття: довідник [Електронний ресурс] / склад. А. М. Круглашов, І. Озимок, Т. С. Астапенко,
В. В. Руссу. – Ч. 1. Чернівці, 2010. – 212 с. – Режим доступу: http://rieirs.org.ua/images/files/binder1.pdf
8. Могильчук О. О. Європейська служба зовнішніх справ як установа sui generis [Електронний ресурс]
/ О. О. Могильчук // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. –Сер.:
Юриспруденція. – Одеса. – 2018. – №34. – С. 104-107. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-
bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWN
LOAD=1&Image_file_name=PDF/Nvmgu_jur_2018_34_25.pdf
9. Овчаров І. А. Причини створення, правовий статус та значення європейського об’єднання вугілля і
сталі [Електронний ресурс] / І. А. Овчаров // Європейська інтеграція в контексті сучасної
геополітики: зб. наук. ст. за матеріалами наук. конф., м. Харків, 24 трав. 2016 р. – Харків, 2016. – С.
445–450. – Режим доступу: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/11321/1/Ovcharov 445-
450.pdf
10. Перепьолкін С. М., Самотуга А. В., Філяніна Л. А. Конспект лекцій з дисципліни «Право
Європейського Союзу» [Електронний ресурс] / С. М. Перепьолкін, А. В. Самотуга, Л. А. Філяніна
// Дніпропетровський державний університетвнутрішніх справ. – Дніпро, 2016. – 160 с. – Режим
доступу: https://dduvs.in.ua/wp-
content/uploads/files/Structure/library/student/lectures/1117/11.1.pdf?fbclid=IwAR0TzbWbPJfkAA
Cc84X97kwSEKrpavBOi6qCSUfa2dtw1h5CFjU6ersQj_4
11. Право Європейського союзу. Європейське право прав людини (в питаннях і відповідях):навч.-довідк.
посіб. / [т. в. Комарова, о. Я. трагнюк, і. в. Яковюк та ін.]; за заг. ред. і. в. Яковюка. – Харків: Право,
2021. – 256 с.
12. Прокопенко Л. Л. Інституційна система ЄС: навч. посіб [Електронний ресурс] / Л. Л.Прокопенко,
О.М.Рудік, Н. М. Рудік. Дніпро: ДРІДУ НАДУ, 2018. – 220 с. – Режим доступу:
http://www.dridu.dp.ua/biblioteka/doc/Instytutsiyna_systema_ES.pdf
13. Прокопенко Л.Л. Інституційна система ЄС: навч.посібник / Л.Л.Пропокопенко, О.М.Рудік,
Н.М.Рудік. - Дніпро: ДРІДУ НАДУ, 201. - 220 с.
14. Хто є хто в новій Європейській комісії? [Електронний ресурс] // Радіо Свобода. – 2019. – Режим
доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/novyj-sklad-evropejskoji-komisiji/30295249.html