Концепції створення ЄС: 1 семінар

Європейські мислителі намагалися придумати спосіб об'єднати Європу. Ідея створення Сполучених
штатів Європи спочатку виникла після Американської революції.

Ось деякі з них:

1. Подебрад (Проспер Луї Подебрад): Подебрад був чеським королем у 15 столітті та відомий своєю
ініціативою щодо створення союзу європейських країн проти Османської імперії. Він спробував
об'єднати різні монархії для спільного захисту християнства від османських загроз.

2. П'єр Дюбуа (П'єр Дюбуа): Французький історик і філософ, П'єр Дюбуа був активним
пропагандистом ідеї європейської інтеграції в міжвоєнний період. Він підтримував створення
об'єднаного європейського уряду та європейського парламенту.

3. де Сюллі (Віктор де Сюллі): Французький політик Віктор де Сюллі був одним із засновників Ради
Європи, першої міжнародної міжурядової організації, яка працювала на сприянні співпраці та
захисту прав людини в Європі після Другої світової війни.

4. Джеремі Бентам (Джеремі Бентам): Англійський філософ і юрист Джеремі Бентам був важливим
фігурою в розвитку концепції міжнаціональної кооперації та міжнародного права. Він планував
створити міжнаціональний суд для вирішення конфліктів між країнами.

5. Ріхард Куденхове-Калергі (Ріхард Ніколаус фон Куденхове-Калергі): Австрійський дипломат і

політик, Куденхове-Калергі вважається батьком руху за єдність Європи. Він був одним із
співзасновників Панєвропейського союзу і активно пропагував ідею єдності і миру в Європі.

Ця ідея отримала нове життя після Другої світової війни, коли про необхідність її здійснення заявив Вінстон
Черчілль, який закликав 19 вересня 1946 року у своїй промові в Цюрихському університеті до створення
«Сполучених штатів Європи», аналогічних Сполученим Штатам Америки.

Як результат, в 1949 році була створена Рада Європи — організація, яка існує досі (її членом є і Україна).
Рада Європи, однак, була (і залишається) чимось на зразок регіонального еквівалента ООН, зосередила свою
діяльність на проблемах забезпечення прав людини в європейських країнах.

9 травня 1950 року вважається початком процесу європейської інтеграції. Жан Моне і Роберт Шуман,
французькі політики, запропонували цю концепцію у 1950 році. Саме тоді міністр закордонних справ
Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції
Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (пропозиція увійшла в історію під назвою «план
Шумана»)

Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини та недопущення між ними війни у
майбутньому. Найважливішим засобом досягнення цієї мети мав стати механізм управління та
наднаціонального контролю над виробництвом і торгівлею стратегічною для військових потреб продукцією
– вугіллям та сталлю. Контроль мав здійснюватись «вищим органом» (прообразом Європейської Комісії).

Конрад Аденауер був великим прихильником європейської інтеграції. Він співпрацював з іншими
європейськими лідерами, такими як Жан Моне і Роберт Шуман, у процесі створення Європейського
Співтовариства вугілля і сталі (ЕСВС) та інших європейських інституцій.

Де Гаспері(прем’єр Італії) відіграв важливу роль у процесі створення Європейського Співтовариства

вугілля і сталі (ЕСВС). Він був одним із ініціаторів цієї ініціативи та активно підтримував ідею європейської
інтеграції як способу забезпечити мир та стабільність в регіоні після Другої світової війни.

Під час перших кроків на шляху до Європейської інтеграції Де Гаспері виступав посередником між
Німеччиною та Францією. У останні роки свого життя він був причетним до створення Європейського
економічного співтовариства.

«Ри́ мські договори́ » — два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25

березня 1957 (набув чинності 1 січня 1958 року): Договір про заснування Європейської економічної
спільноти і Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії. Договори підписали
країни-засновниці — Бельгія, Італія, Люксембурґ, Нідерланди, Федеративна Республіка
Німеччина та Франція.
Перелік авторів Римських договорів:

1. Конрад Аденауер (Konrad Adenauer): Представник Федеративної Республіки Німеччина.

2. Поль Генрі Спаак (Paul-Henri Spaak): Представник Бельгії.

3. Антоніо Сегуро (Antonio Seguro): Представник Франції.

4. Джозеф Бевар (Joseph Bech): Представник Люксембургу.

5. Уго Фанфані (Ugo Fano): Представник Італії.

6. Ян Сент-Брен (Jean Charles Snoy et d'Oppuers): Представник Нідерландів.

Після перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську Спільноту, згідно з

Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати «Договором про
заснування Європейської Спільноти», і коли говорять «Римський договір», в однині, найчастіше
розуміють саме його.

7 січня 1985 р. голова Європейської комісії Жак Делор оголосив «Білу книгу» — план прискорення
європейської інтеграції. По-суті було запропоновано «пакет Делора», який окреслив можливості подальшого
коопераційного єднання європейських народів.

Ж.Делор наголошував, що має виникнути єдина Європа, яка буде спроможна дати відповіді на
конкурентні виклики XXI століття в галузях економіки, політики, новітніх технологій. А також буде здатна
звільнитись від американського технологічного контролю.

Ідея "Єдиного ринку" (Single Market): Вона передбачала створення спільного європейського ринку, на
якому товари, послуги, капітал та праця можуть вільно рухатися між країнами-членами.

Основні положення:

 Створення загального (інтегрованого) ринку;

 Структурне вирівнювання відсталих зон та регіонів;

 Координація економічної, бюджетної, податкової політики;

 Створення наднаціонального Європейського валютного інституту у складі керуючих

центральними банками і членів директорату для координації грошової та валютної політики;

 Єдина валютна політика, введення фіксованих валютних курсів і колективної валюти ЕКЮ. На
основі плану Делора була розроблена та підписана 12 країнами ЄС в Маастрихті (Нідерланди) у
лютому 1992 р. Угода про Європейський Союз, яка передбачала поетапне формування валютно-
економічного союзу.

Безумовно вагомою політичною заслугою Ж.Делора є активізація процесу європейської інтеграції. 17

лютого 1986 р. на засіданні Європейської ради в Люксембурзі було підписано Єдиний європейський
акт.

Єди́ ний європе́йський акт — один з договорів Європейського Союзу, підписаний 1986 року. Вперше
вніс значні зміни до основоположного Римського договору; фактично, відкрив шлях до формування
єдиного ринку. Запровадження в Єдиному Європейському Акті (ЄЄА) процедури голосування
кваліфікованою більшістю щодо питань внутрішнього ринку дозволило ухвалити близько 300 законів,
спрямованих на створення єдиного ринку.

Водночас суттєве прискорення процесу європейської інтеграції, на думку Ж.Делора, мало змінити статус
Європейських Співтовариств, як «не ідентифікованого політичного об'єкту»[30]. 17 січня 1989 р. Ж.Делор
виступив з промовою в Страсбургу перед Європейським парламентом щодо перспективи створення
Європейського Союзу. Зокрема, Делор наголошував, що «як може успіх інтеграції 12 країн погоджуватись з
відстороненням тих, хто як і ми мають право називати себе європейцями?».
Отже, «Пакет Делора — ІІ» мав передбачати, що «Співтовариство це не лише великий ринок, воно є
економічним і соціальним простором без кордонів, воно має стати політичним союзом з спільною
зовнішньою та оборонною політикою».

На засіданні Європейської Ради 9-10 грудня 1991 р. у нідерландському місті Маастрихт за посередництва
Ж.Делора були врегульовані спірні питання. 7 лютого 1992 р. у Маастрихті було підписано Договір про
створення Європейського Союзу. Ж.Делор домігся, аби в заключному розділі Маастрихтського договору
було положення про проведення в 1996 р. нової міжурядової конференції, яка мала продовжити
удосконалення європейських інтеграційних структур та механізмів.