МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ

УКРАЇНКИ

Факультет іноземної філології

Кафедра прикладної лінгвістики

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

З КУРСУ «Україна та Європейський Союз»

З теми: «Європейська інтеграція: історія та участь європейських держав»

Виконувала:

Студентка 1 курсу

Групи Лінгв - 18

Недошитко Ксенія Сергіївни

Науковий керівник: Шуліка Вікторія Ігорівна

Асистент кафедри прикладної лінгвістики

Луцьк • 2021
 ПЛАН:

1. ЗМІСТ……………………………………………………………………3
2. ІСТОРІЯ…………………………………………………………………4
3. УЧАСТЬ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН У
ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ…………..9
3.1 ВИМОГИ ДЛЯ ВСТУПУ В ЄС………………………………………….9
3.2 ХРОНОЛОГІЯ ЕТАПІВ РОЗШИРЕННЯ ЄС………………………… 10
4. ЄВРОПЕЙСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ…………………….11
5. ВИСНОВОК...…………………………………………………………12
6. ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА………………………………………….13

2
 ЗМІСТ

Європейська інтеграція — це процес політичної, правової, економічної (а

в деяких випадках соціальної та культурної) інтеграції європейських країн
(включаючи деякі країни, розташовані в Європі). Наразі європейська
інтеграція в основному досягається шляхом розширення Європейського
Союзу та Європейської Комісії.

Європейська інтеграція — складний і суперечливий соціально-

економічний процес налагодження тісної співпраці між європейськими
країнами. Це один із проявів тенденції розвитку новітньої історії —
посилення всебічної взаємозалежності між країнами, особливо в
економічній сфері, і подальше примирення цивілізаційних (див.
цивілізація) національних спільнот.

3
 ІСТОРІЯ

Більшість істориків вважає, що переломним моментом в історичній

тенденції більш тісного співробітництва європейських народів стали події
Першої світової війни. Після 1918 року багато європейських політичних
еліт дійшли висновку, що причиною останньої «Європейської
громадянської війни» було те, що певні національно-державні структури
викликали міжетнічні конфлікти, особливо ті, що стосувалися
радикальних націоналістичних ідеологій. В очах цих політиків, лише
зосередившись на силах об’єднавчих європейських країн, вони можуть
ефективно протистояти «силам війни». Одним із перших сприяв
об’єднанню європейських країн був граф Австрійський Р. Куденхове-
Калергі. У Pan-European він, зокрема, писав, що в міжнародній системі, де
домінують США, Британська імперія, Росія (Радянський Союз) і Китай,
умовою виживання європейського континенту є реалізація проекту,
спрямованого на створення Європейський Союз. У 1923 р. прихильники
проекту зібралися у Відні за ініціативою Р. Куденгове-Калергі і
започаткували загальноєвропейський рух. Однак у 1920-1930-х роках,
незважаючи на приналежність таких харизматичних політиків, як Чеський
Масарик, А. Браян із Франції та О. Керенський, колишній лідер
Тимчасового уряду Росії, рух, але не мав успіху. Сформувати сильний
загальноєвропейський тренд, який може протистояти іншій тенденції –
поширенню практики подолання наслідків економічної депресії того часу
авторитарними засобами. Після Другої світової війни не лише окремі
представники європейських еліт (наприклад, Черчілль, лідер британської
консервативної партії: він пропонував об’єднати західноєвропейські
країни в США), але й широка громадськість почали активно підтримувати
ідею налагодження відносин між європейськими країнами. На новому
рівні якості. Крім того, економічні та політичні потреби конкуренції з
Радянським Союзом і США спонукали країни Західної Європи шукати
4
ефективні форми співпраці. Консолідації зусиль сприяв також досвід
співпраці між націями в реалізації плану Дж. Маршалла (1947) щодо
оживлення світу, зруйнованого під час Другої світової війни. Національно-
економічні війни в країнах Західної Європи. Темою громадського
обговорення є обговорення форм та механізмів європейської інтеграції.
Розглядалися такі можливості:
а) створення консультативної мережі загальноєвропейських регіональних
інституцій; б) утворення наднаціональної організації з широкими
повноваженнями;
в) об’єднання країни у федерацію.

У післявоєнний період на континенті з'явилися ціла низка організацій:

● Рада Європи - 1949 рік
● НАТО - 1949 рік
● Західноєвропейський союз - 1948 рік

На початку 1950-х рр. у питаннях політики реалізації європейської

інтеграції стали домінувати 2 основних підходи:
- один з них був орієнтований на використання суто ліберальних
інструментів інтеграції, яка, на думку його прихильників, могла
найкраще розвиватися лише тоді, коли була б наслідком зняття
перешкод для вільної торгівлі;
- натомість прибічники іншого підходу віддавали перевагу принципу
активного впливу політики на економіку та створенню для цього
відповідних міжнародних інституцій з наднаціональними
повноваженнями.

Вперше процес європейської інтеграції набув інституційного оформлення

на рівні економічної інтеграції в межах однієї галузі. 9 травня 1950 року
міністр закордонних справ Франції Робер Шуман запропонував так званий
«план Шумана», який полягав у створенні спільного ринку вугільної і
5
сталеливарної продукції західноєвропейських країн. Його завданням було
не допустити в майбутньому нову війну між Францією та Німеччиною.
Для цього мав бути створений «вищий орган» (прообраз Європейської
Комісії, який би контролював торгівлю стратегічною сировиною, сталлю
та вугіллям, які необхідні щоб створювати озброєння).

18 квітня 1951 - Європейська шістка (Бельгія, Італія,

Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція)
підписали Паризький договір про створення Європейської
спільноти вугілля і сталі (ЄСВС). Договір про ЄСВС набув
чинності 23 липня 1952 року. Поступово цей процес
вийшов на більш високі рівні міждержавного погодження
фінансової, податкової, інвестиційної, промислової та
соціальної політики, до нього залучалися все нові й нові
учасники.
Наступними етапними рівнями інтеграції були:
● зона вільної торгівлі (1957);
● спільний ринок (1968);
● митний та економічний союз (1992);
● етап конвергенції національних економік (2002).
27 травня 1952 року країни “європейської шістки” підписують Договір про
заснування Європейського оборонного співтовариства (ЄОС). 10 вересня
1952 року міністри закордонних справ країн-членів ЄСВС доручають
Спільним зборам ЄСВС розробити проєкт Договору про створення
Європейського політичного співтовариства (ЄПС).
Наприкінці 1955 року на конференції у Мессіні країни “європейської
шістки” домовились про заснування Європейської спільноти з атомної
енергетики (Євратому). На початку 1957 року керівники урядів
“європейської шістки” вирішили поряд з Євратомом створити також і
Європейську економічну спільноту (ЄЕС). 28 лютого 1986 було підписано
Єдиний Європейський Акт, який відкрив шлях до поглиблення
6
європейської інтеграції. Згідно з цим документом до 1 січня 1993 року мав
бути створений Єдиний внутрішній ринок. Він поставив питання про
створення Європейського Союзу, який повинен був стати не лише
економічною організацією, а й політичною. Цей акт затвердив також
прапор ЄЕС — блакитне полотнище з жовтими зірками (їх було на той час
12 — за кількістю країн-членів ЄЕС), розташованими колом, та гімн —
для нього було обрано «Оду радості» Л. ван Бетховена.
7 лютюго 1992 — укладений Маастрихтський договір, після ратифікації
якого 1993 було створено Європейський Союз.

Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Він визначив так звані
«три колони» Європейського Союзу:

● «перша колона» – Європейські Спільноти: ЄСВС, Євратом та

Європейська Спільнота (замість старої назви «Європейська
Економічна Спільнота»). Причому Європейська Спільнота є
серцевиною та каркасом процесу інтеграції і за своїми
властивостями становить «наднаціональний феномен»;
● «друга колона» – спільна зовнішня та безпекова політика (СЗПБ);
● «третя колона» – співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх
справ.

В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору означало курс

на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень
економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного та
валютного союзу (п’ятий — найвищий рівень економічної інтеграції). 2
жовтня 1997 року було підписано Амстердамський договір (набув
чинності 1 травня 1999 року). Амстердамський договір вніс зміни та
доповнення до Маастрихтського договору про Європейський Союз,
Римського договору про заснування Європейської Економічної Спільноти
та Євроатому, Договору про заснування ЄСВС. Особливу роль у цьому

7
відіграло укладення у 1997 році Шенгенської угоди про вільне (безвізове)
пересування громадян у межах Європейського Союзу.

Отже, ми можемо стверджувати, що поштовхом для такого масового

об'єднання - євроінтеграція - став ряд подій у історії. На мою думку, саме
загроза у виникненні політичних або економічних конфліктів змусила
уряд держав задуматись про об'єднання сил для протистояння “силам
війни”.

8
 УЧАСТЬ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН У ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Країни-члени Європейського Союзу — країни, що приєднались до

Європейської економічної спільноти, починаючи з 1958 року. Спершу
Європейський Союз був заснований шістьма країнами (Франція, Італія,
Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Люксембург), але після цього відбулось
сім етапів послідовного розширення ЄС, що наразі нараховує 27 членів.

Існують вимоги для євроінтеграції країн у ЄвроСоюз:

1. В першу чергу європейська країна повинна відповідати

Копенгагенським критеріям - всього їх 3:

● політичного - стабільність установ, які гарантують

демократію, верховенство права, дотримання прав людини та
захист прав меншин;
● економічного - дієва ринкова економіка;
● «членського» - зобов'язання, що випливають із факту вступу
до ЄС, зокрема, визнання його політичних, економічних та
монетарних цілей.

2. Країна офіційно приєднується до Європейського Союзу лише після

ратифікації усіма державами-членами.

9
 Хронологія вступу країн до ЄС.

1957 рік (Європейська шістка - країни-

засновниці)
Бельгія, Німеччина, Італія,
Люксембург, Нідерланди, Франція

1973 рік Великобританія(Брексит

31.10.2020), Данія, Ірландія

1981 рік Греція

1986 рік Португалія, Іспанія

1995 рік Австрія, Фінляндія, Швеція

2004 рік Латвія, Литва, Естонія, Мальта,

Польща, Словаччина, Словенія,
Чехія, Угорщина, Кіпр

2007 рік Болгарія, Румунія

2013 рік Хорватія

Туреччина, Північна Македонія,Сербія - кандидати на вступ до

ЄвроСоюзу
Албанія - подала заявку на вступ
Україна, Грузія та Молдова - ПОКИ не євроінтегрувались
Росія, Білорусь, Азербайджан та Вірменія - наразі не є членами чи
офіційними кандидатами

10
 ЄВРОПЕЙСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

1. НАТО (1949) - узгодження військово-політичної діяльності і захист

інтересів країн учасниць, у тому числі з застосуванням збройних
сил.
2. Рада Європи (1949) - захист прав людини, вирішення гуманітарних
проблем і європейської безпеки
3. Північна Рада (1952) - координація політичної та економічної
діяльності країн Північної Європи
4. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (1975) - вироблення
умов і заходів по зміцненню довіри і безпеки в Європі
5. Центральноєвропейська ініціатива (1989) - координація політичної
та економічної діяльності країн Центральної Європи
6. Балтійська асамблея (1991) - координація політичної та економічної
діяльності країн Прибалтики
7. Організація чорноморського економічного співробітництва (1992) -
підтримка економічного розвитку, досягнення стабільності і миру в
Чорноморському басейні. Стати елементом загальноєвропейського
співробітництва
8. Європейський Союз (1993) - широка інтеграція європейських країн
9. Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (1993) -
багатостороннє співробітництво з метою лібералізації торгівлі.

Кожна з цих організацій забезпечує регулювання відносин між країна на

загальноєвропейському рівні і, на мою думку, такі організації повинні
існувати аби вирішувати питання та приймати рішення у кооперації із
головними інститутами Європейського Союзу.

11
 ВИСНОВОК:

Євроінтеграція важливий та дуже відповідальний крок для держави. Це

головна причина для стабільного вдосконалення як внутрішньої так і
зовнішньої політики країни. Уряд і народ повинен бути готовий гідно
відстоювати своє місце на європейському рівні. Хочу зазначити, що
важливо не тільки слідувати принципам і цінностям Європейського
Союзу, але і виховувати власне об’єктивне бачення свого майбутнього і
своєї країни. В першу чергу все залежить від нашої свідомості та
менталітету.
Як на мене, Європейський Союз - це унікальна мотивація для
вдосконалення. Наша країна, безумовно, повинна використати таку
можливість.

А якщо оцінювати євроінтеграцію загалом для країн Європи, то уникнення

кофліктів та забеспечення миру на нашій території покращить теперішнє
життя для кожного громадянина ЄС та забезпечить успішне майбутнє для
наступних поколінь.

12
 ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА:

1. URL: https://uk.wikipedia.org/wik

2. URL: https://dspace.nlu.edu.ua/handle/123456789/11813

3. URL:http://interecon.donnuet.education/doc/ychebnik/posob/
Dov_ev_int20.pdf
4. URL:http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream
5. [ Довідник з європейської інтеграції / Під ред. Чернеги О. Б. - Львів:
Магнолія 2006, 2012. - 383 с. ]

13