Політика «умиротворення» агресора та її крах

У другій половині 1930-х рр. мир означав збереження

Версальсько-Вашингтонської системи, яка, незважаючи
на недоліки, забезпечувала відносну стабільність і
визнавала силу права. Ця система містила принцип
запобігання міжнародним кризам, який передбачав
колективні дії проти агресора через Лігу Націй. Проте
колективної відсічі не вийшло через загострення
взаємного суперництва в пошуках шляхів подолання
економічної кризи.

Колективний опір агресорам потребував застосування

різноманітних, у тому числі силових методів. Однак
людей жахала навіть думка про війну. Розуміння
цілісності й неподільності світу не було притаманним
тодішній суспільній свідомості. Такі настрої знайшли
своє відображення в політиці «умиротворення», яка вела
країни до пасивності та зайвої обережності.
 Громадськість в Англії та Франції була
налаштована проти застосування сили. Такі
настрої знайшли своє відображення в політиці
«умиротворення», яка вела країни до пасивності
й зайвої обережності.
 Плани нацистської Німеччини про переділ світу спочатку не сприймали серйозно. Лідери Англії та Франції не
поспішали змінювати свій політичний курс, який був спрямований на поступове послаблення тягаря Версальсько-
Вашингтонської системи.
Тим часом А. Гітлер висував нові й більш зухвалі претензії. Вони
ставали об’єктом міжнародного обговорення, і всі територіальні
прагнення Німеччини врешті задовольнялися.
Приєднання Австрії було одним із важливих завдань зовнішньої
політики Німеччини. У лютому 1938 р. канцлер Австрії К. Шушніг
підписав із Німеччиною угоду, яка поставила Австрію під контроль
Німеччини. 12 березня 1938 р. німецькі війська за підтримки
австрійських нацистів окупували Австрію. Наступного дня
австрійський фашист А. Зейсс-Інкварт проголосив возз’єднання
Австрії з Німецькою імперією (аншлюс Австрії). Ні великі держави, ні
Ліга Націй ніяк не прореагували на це. Протест висловив тільки СРСР.
12 березня 1938 р. німецькі війська при підтримці австрійських нацистів
окупували Австрію.
Наступним об’єктом агресії стала Чехословаччина. Німеччина зажадала відібрати Судетську область, де
проживало 3 млн німців. 13 вересня 1938 р. судетські нацисти вчинили заколот. Придушивши його,
Німеччина почала загрожувати Чехословаччині розправою. Проте співвідношення сил було не на користь
Німеччини. До того ж уряд СРСР, відповідно до договору 1935 р., запропонував Чехословаччині всебічну
допомогу.

Виникла міжнародна криза. Для її розв’язання

Н. Чемберлен двічі зустрічався з А. Гітлером.
Вони домовилися, що конфлікт буде вирішено в
Мюнхені. Під час зустрічі А. Гітлер заявив, що
Судетська область — остання територіальна
вимога Німеччини в Європі. Англія та Франція,
у свою чергу, висунули ультиматум
чехословацькому уряду про негайну передачу
Німеччині територій ЧСР, заселених німцями.
За спиною Чехословаччини глави урядів
Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії
29—30 вересня 1938 р. уклали Мюнхенську
угоду.
Мю́ нхенська уго́ да 1938 ро́ ку — угода, підписана в Мюнхені 30 вересня 1938 року
прем'єр-міністром Великої Британії Невілом Чемберленом, прем'єр-міністром
Французької республіки Едуаром Даладьє, райхсканцлером Третього Рейху
Адольфом Гітлером та прем'єр-міністром Королівства Італія Беніто Муссоліні
 До Німеччини відійшли всі прикордонні західні й північно-західні райони
Чехословаччини. Мюнхенська угода зобов’язала ЧСР задовольнити претензії Польщі та
Угорщини. Польщі була передана Тешинська Силезія, Угорщині за І Віденським
арбітражем — частина Словаччини та Карпатської України. Чехословаччина стала
федеративною державою.
 Мюнхенська угода означала перетворення Німеччини на найсильнішу державу
Центральної Європи.15 березня 1939 р. німецькі війська окупували Чехію й
Моравію,Словаччина була проголошена незалежною, а Угорщина захопила всю
Карпатську Україну. Далі Німеччина почала вимагати від Польщі згоди на передачу їй
Данцига і побудову через польський коридор екстериторіальної траси, яка б зв’язала
Німеччину з Пруссією. Німецькі війська вступили в Мемельську область (Клайпеда),
яка належала Литві. У квітні 1939 р. Італія здійснила агресію проти Албанії та захопила
її.
Крах політики «умиротворення» став очевидним. Виникнення безпосередньої загрози
війни спонукало уряди Англії та Франції до зближення із СРСР.
Виникнення безпосередньої загрози війни вимагало від урядів Англії і Франції зближення із СРСР, якого в
попередні роки старанно намагалися усунути з європейської політики.
Протягом 1920—1930-х рр. політика СРСР зазнала суттєвих змін. Зрозумівши нездійсненність найближчим
часом світової революції, радянське керівництво шукало виходу з міжнародної ізоляції. Під час кризи 1930-х
рр. СРСР прагнув використати суперечності між країнами Заходу, щоб забезпечити перетворення першої
п’ятирічки. Невдовзі стало зрозуміло, що дії Німеччини та Японії загрожують безпеці СРСР. Це змінило його
зовнішньополітичну доктрину. Загроза з боку Японії змусила СРСР піти на зближення з Чан Кайші та
рекомендувати КПК діяти спільно із Гомінданом у боротьбі проти Японії.

СРСР виступив за створення системи

колективної безпеки і стримування
агресорів. У 1933 р. були встановлені
дипломатичні відносини зі США, а в
1934 р. СРСР прийняли до Ліги Націй
як члена Ради, що означало визнання
його великою державою. У 1935 р.
були укладені угоди із Францією та
Чехословаччиною про
взаємодопомогу.
Назрівання Другої світової війни знову поставило на порядок денний у міжнародних відносинах «українське питання». Ним
намагалися скористатися в багатьох європейських країнах для досягнення своїх цілей.
Найактивніше розігрували «українську
карту» нацисти, які прагнули оволодіти
«життєвим простором» на сході, що
було кроком до встановлення світового
панування. «Українське питання» було
зручним для порушення внутрішньої
стабільності таких країн, як
Чехословаччина, Польща та СРСР. У
1933—1934 рр. відбувалися інтенсивні
переговори Німеччини й Польщі про
спільний похід проти більшовизму.
Саме українські землі в цих
переговорах розглядалися як «розмінна
монета» для оплати Польщі. До цього
походу мали приєднатися Італія,
Франція та Британія, які також
проявляли інтерес до українських
земель. Проте, як виявилося, це була
лише хитрість А. Гітлера, щоб виграти
час і відновити армію, не зустрічаючи
спротиву країн Заходу.
Отримавши Судетську область, А. Гітлер підтримав становлення Карпатської України, що вкрай занепокоїло
Польщу і СРСР, які не бажали відродження української держави. Зрештою «українська карта» зіграла на
користь Німеччини. Карпатську Україну передали Угорщині, яка стала союзником Німеччини. Також було
налагоджено контакти з радянським керівництвом, яке дії Німеччини розцінило як крок до зближення.

Ще раз Німеччина намагалася розіграти «українську

карту», готуючи агресію проти Польщі. Почали
розроблятися плани щодо організації антипольського
повстання на українських землях. Проте це могло
погіршити відносини із СРСР, які тільки
налагоджувалися. І тоді А. Гітлер вирішив іти на пряму
згоду із Й. Сталіним.

«Українська карта» — комплекс проблем у міжнародних відносинах, планах окремих держав, пов'язаних
із невирішеністю «українського питання» в міжвоєнній Європі.
Напередодні Другої світової війни СРСР опинився в центрі
міжнародних відносин. Від його позиції залежав їхній
подальший хід. Прихильності СРСР домагалися як Англія із
Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом
постала проблема остаточного вибору.
На думку Й. Сталіна, союз з Англією та Францією у кращому
випадку міг принести напружені відносини з Німеччиною
(головний торговельний партнер СРСР), а в гіршому — війну з
нею. Натомість союз із Німеччиною залишав би СРСР на
певний час осторонь світового конфлікту й давав можливість
втрутитись у нього в зручний момент. Також можна було
сподіватися на припинення бойових дій із Японією, що велися
на
території Монгольської Народної Республіки в районі річки Халхін-Гол (із травня 1939 р.),
на яку могла вплинути лише союзна їй Німеччина, і на територіальні придбання за рахунок
Польщі, країн Балтії, Фінляндії та Румунії. Німеччина була згодна на це, щоб тільки вивести
СРСР із гри та розв’язати собі руки для агресії проти Польщі, а згодом і проти країн Заходу.
Зрештою Й. Сталін схилився до союзу з Німеччиною.
 Підписання радянсько-німецького договору про ненапад. 23
серпня 1939 р.

Після нетривалих переговорів міністра

закордонних справ Німеччини Й. фон
Ріббентропа і наркома закордонних справ СРСР
В. Молотова 23 серпня 1939 р. у Москві між
двома країнами було підписано Пакт про
ненапад. Окремою частиною договору став
таємний протокол, який увійшов в історію як
Пакт Молотова—Ріббентропа. Він передбачав
розмежування сфер впливу обох держав у
Європі. Німеччина визнавала сферою інтересів
СРСР Фінляндію, Естонію, Латвію та
Бессарабію, а Литву віднесла до сфери своїх
інтересів. Також він передбачав поділ Польщі
по лінії річок Нарев, Вісла, Сян. Таким чином,
таємний протокол стосувався українських
земель, що входили до складу Польщі та
Румунії. Віддаючи українські землі Й. Сталіну,
А. Гітлер вдруге наче підкреслював свою
незацікавленість Україною.
Домовленості між СРСР та Німеччиною розв’язали руки
останній для агресії проти Польщі. 1 вересня 1939 р.
розпочалася Друга світова війна. Німецькі війська
одночасно атакували польську територію з півночі,
заходу й півдня (із території союзної Німеччині
Словаччини).