Холодна війна та структурне закріплення біполярності у Європі

1. Холодна війна як специфічна форма конфронтації. Ідеологічні та воєнно-політичні

чинники конфронтації.

Холодна війна: 12 березня 1947 р. – 26 грудня 1991 р.

Між СРСР та США виникає політична, економічна, військова та ідеологічна
конфронтація. Для Сталіна ціллю було форсування будівництва радянського зразку,
розширення сфери впливу у Східній Європі. США були впевнені у вірності власного
соціально - економічного розвитку, їх ціллю було створення міжнародної системи
безпеки та перемога ринкової економіки. Підґрунтям для початку нової глобальної
конфронтації стали геополітичні протиріччя, які існували між Росією та західними
державами, передусім Великою Британією, боротьба між ними за вплив на
Близькому Сході, у Центральній та Східній Азії. Так само як у багатьох війнах XIX -
початку XX ст., свою роль у початку холодної війни відіграло так зване східне
питання – боротьба великих держав за контроль над Східним Середземномор'ям
та Близьким Сходом. Американський експансіонізм нічим не стримувався, адже
історичний досвід та вигідне у стратегічному плані географічне розташування не
сприяли посиленню відчуття загрози нападу на США. Для США та їх найближчих
союзників радянська риторика пролетарської солідарності і відкритого
протиставлення соціалізму та капіталізму були свідченнями ревізіоністського
характеру радянської зовнішньої політики, кінцевою метою якої була зміна
політичного устрою у країнах Заходу. Західні держави вважали, що політика
співпраці для СРСР є тимчасовим засобом, спрямованим на зміцнення власних
позицій, після чого він відмовиться від співпраці із Заходом і почне діяти проти
нього, як це сталося у випадку з пактом Ріббентропа - Молотова. СРСР також не
довіряв західним союзникам, вважаючи, що їх метою залишається
послаблення й, можливо, знищення радянської держави, доказом чого були
інтервенція держав Антанти під час громадянської війни, створення "санітарного
кордону" на Захід від СРСР та зрив переговорів про заходи безпеки в Європі у 1939
р.
Початок Холодної війни започаткувала промова Сталіна 9 лютого 1946 р, теза якої
стала відомою на весь світ: «Капіталізм для самозахисту народжує фашизм»,
розгромити фашизм – скинути капіталізм. Також початок Холодної війни
знаменували фултонська промова Черчилля 1946 р. та проголошення доктрини
Трумена.
Радянський уряд був зацікавлений у встановленні впливу в Туреччині і Ірані,
договір про дружбу і нейтралітет 1925 р. і Конвенція про режим проток 1936 р. з
Туреччиною не задовольняли вимог безпеки південних кордонів СРСР. Туреччина
опинилась у міжнародній ізоляції, а США і Велика Британія були прихильниками
повної свободи навігації у протоках в Чорному морі. 19 березня 1945 року було
денонсовано договір про дружбу і нейтралітет 1925 р.
Черв. 1945 р. – Туреччині було висунуто основні вимоги: спільний контроль над
протоками, надання СРСР воєнних баз у протоках, задоволення територіальних
претензій.
У серп. 1945 р. в МЗС Туреччині було представлено радянську офіційну ноту: Про
конвенції у Мантріо по чорноморських протоках – угода про спільну оборону
проток при вирішенні ролі чорноморських країн у забезпеченні режиму пропуску
кораблів. Пропозиції були відкинуті США і Туреччиною. У вересні 1946 р. СРСР
виступив з повторною нотою про неможливість самостійного захисту Туреччини і
розміщення воєнних баз, але Туреччина відкинула вимоги і запропонувала
скликати міжнародну конференцію.
30 вересня 1946 року – Вашингтон, американсько-турецький договір про постійне
базування американських військово-повітряних сил на турецькій території, отже,
СРСР програв.
29 січня 1942 р., Тегеран – договір про співпрацю та взаємодопомогу Ірану з
Британією та СРСР, хоча війну Німеччині Тегеран оголосив 9 вересня 1943 року.
Договір передбачав повагу союзниками територіальної цілісності та захист його від
агресії з боку Німеччини та інших держав. СРСР і Британія отримують право
утримувати на території Ірану свої збройні сили під час війни та півроку після її
завершення. Однак СРСР війська залишив та вирішив використати Азербайджанські
і Курдські національні рухи. У лист. 1945 р. в Азербайджані відбулись сфабриковані
вибори до Всенар. Зборів, які зажадали від шаха і прем’єр-міністра надання
регіонові автономії. 10 грудня у Тебризі сформувався Азербайдж. Нац. Уряд, 12
грудня – Демократична республіка Азербайджан. 22 січня 1946 р. проголосилась
Курдська Республіка, іранські війська СРСР не пропустив. У січні 1946 року Іран
звернувся до ООН зі скаргою про втручання СРСр у внутрішні справи країни, ООН
наголосила, що проблема має вирішуватись шляхом прямих переговорів між
Тегераном і Москвою.
Лютий-березень 1946 р. – переговори в Москві, Тегеран обіцяв нормалізувати
відносини з СРСР і провести в Ірані соц. І демокр. Реформи з безоплатною
роздачею селянству державних земель. 2 бер. 1946 р. – виведення з Ірану
радянських і британських військ.
4 квітня 1946 р. – Тегеран, угода про створення ірано-радянського товариства з
розвідки і експлуатації нафтових родовищ у Пн. Ірані, 9 травня евакуація рад військ
була завершена.
Іранський уряд скасував автономії на пн. Країни і розпочав переслідування
комуністів.
3) У Греції формувався активний рух Опору(ліве крило – прокомуністичне, праве –
промонархічне). Греція залишалась сферою впливу Британії. Лют. 1945 р. – угода
між політичними силами Греції(взаємне роззброєння, створення коаліційного
уряду, проведення вільних виборів). У березні 1946 р. вибори перемогли праві
сили, а в вересні 1946 р – референдум: була поновлена монархія.
Комуністи створили демократичну армію Греції(за допомогою Болгарії, Албанії,
Югославії) – виникає нова громадянська війна. Британія надає військову допомогу
Греції, США – економічну підтримку. У серпні 1947 р. – Югославія і Болгарія –
Договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, створюється Балканська
федерація. США та Англія проти договору, СРСР також, щоб не давати приводу США
та Англії. Вер. 1947 р. – Югославія, третій пленум ЦК Компартії Греції, створюється
вільна Греція з столицею в Салоніках і включення її до Балканської федерації. У гр.
 1947 р. – СРСР виводить свої війська з Болгарії, створюється тимчасовий демокр
уряд Греції(СРСР не визнає).
16 жовтня 1949 р. – громадянська війна в Греції закінчилась перемогою урядових
військ, грецький уряд звернувся до Англії і США з проханням про військову
допомогу і розміщення військових баз на її території, позиція Радянського Союзу
послабилась.

2. Доктрина «стримування». Мілітаризація США і СРСР

22 лютого 1946 року повірений у справах США Дж. Кеннан направив до Вашингтона
телеграму(8000 слів), в якій дав оцінку розвитку відносин США з СРСР. Кеннан казав
не будувати ілюзій щодо співпраці з Москвою, у телеграмі заявилось: радянське
керівництво поважало тільки силу, тому діалог з СРСР треба вести в твердій манері.
Єдиною адекватною відповіддю Кеннан вважав стримування Москви. Головні ідеї
Кеннана: СРСР поширює кордони соціалістичного табору в країнах Центр. І Сх.
Європи, через вплив некомуністичних партій в ЗХ. Європі, буде пітримувати
національно-визвольний рух з метою послаблення позицій зх. Держав і заповнення
вакууму. Комуністичні ідеї являють загрозу тільки для «хворого» суспільства, тому
необхідно гартувати країни Заходу.
Ключова ідея телеграми – не провокувати СРСР, але демонструвати йому твердість
США, відстоювати власне американське бачення.

Важливу роль у розгортанні та розвитку міжнародних відносин у

період холодної війни відіграла гонка озброєнь й загальна мілітаризація політики
СРСР та США. Військово-промислові комплекси обох держав стали не тільки
важливою частиною економічних систем СРСР та США, але й також політичними
акторами, що активно впливали на формування внутрішньої та зовнішньої політики
обох держав.
Однак з усіх елементів до системного впливу на міжнародні відносини піднявся
лише один чинник - ядерний фактор. У відносинах великих держав фактор ядерної
зброї не одразу посів одне із чільних місць. Розробка атомної бомби та її
використання проти Японії в останні місяці Другої світової війни не змінили
кардинальним чином ані співвідношення сил між СРСР та США, ані принципи
ведення ними зовнішньої політики. Однак сама поява зброї, що може
спричинити колосальні руйнування та людські втрати, поступово змінювала
характер військового планування і ставлення політичного керівництва наддержав
до застосування сили в ході холодної війни.
Ядерний фактор став новим утіленням традиційного для світових
держав підходу до розв'язання міжнародних проблем з позиції сили.
Наддержави отримали технічну можливість знищити будь-якого опонента, що
відрізняло їх від інших держав та підштовхувало до максимальної глобалізації своєї
політики. Водночас саме наявність ядерного потенціалу спричинила створення
ситуації, коли, за висловом Р. Арона, "мир неможливий, війна неймовірна". Маючи
військовий потенціал, що давав змогу стерти супротивника з лиця землі, жодна із
сторін не могла вдатися до подібного кроку, бо відповідь була б такою
 ж нищівною. Із розвитком ядерних арсеналів сторін й упровадженням доктрини
гарантованого взаємного знищення, згідно з якою переможця у ядерній війні
фактично не може бути, ядерний фактор перетворився на ключовий фактор
стабільності біполярної системи.
Два базових чинники, що визначали природу холодної війни - непримиренне
ідеологічне протистояння та ядерний фактор - проявлялися у низці специфічних
характеристик конфронтації. Так доволі швидко обидві сторони почали
використовувати у визначенні своєї політики логіку гри з нульовою сумою, коли
кожна перемога іншої сторони сприймалася як власна поразка. З огляду на це
обидві наддержави поширювали конфлікт на нові сфери суспільного життя, а
також фактично на всі регіони світу. Перенесення глобального протистояння
на локальні конфлікти в регіонах світу, у свою чергу, стимулювало ці
конфлікти - адже ворогуючі сторони отримували значну фінансову,
військово-технічну, політичну підтримку, що сприяло ескалації конфлікту та часто
запобігало будь-яким спробам його мирного урегулювання. Таким чином, холодна
війна не лише визначала структуру міжнародної системи на глобальному рівні але
й безпосередньо трансформувала регіональні підсистеми міжнародних відносин.

3. «Доктрина Трумена». «План Маршала»

12 березня 1947 року Гарі Трумен, президент США, виступив перед Конгресом, що
США повинно надати допомогу всім державам, над якими нависла економічна
загроза. Трумен виділив 400 млн доларів для Греції і Туреччини. Доктрина Трумена
зобов’язала США вступити в бій з будь-яким революційним рухом. 16 грудня 1950
р. був введений надзвичайний стан для боротьби з комуністичним імперіалізмом.
Г. Трумен наполягав на необхідності стримати наступ світового комунізму, який
становить небезпеку для всіх демократичних держав. Протидіяти поширенню
комунізму він пропонував економічними засобами без прямої збройної боротьби.

5 червня 1947 року державний секретар США Джордж Маршалл виступив у

Гарвардському університеті з програмою активної підтримки європейських країн,
економіка котрих була зруйнована під час Другої Світової війни. Вона була
підтримана Конгресом і 3 квітня 1948 року був підписаний відповідний закон.
Цілі плана Маршалла:
1) Стабілізація соціально-політичної ситуації у ЗХ. Європі
2) Включення Зх. Німеччини в західний блок
3) Зменшення радянського впливу в Сх. Європі
4) Розмежування між країнами, які боролись у війні, нейтральними країнами і
колишніми супротивниками
5) Вбереження економіки США від депресії через економічні замовлення в Європі.
12 липня 1947 року, Париж – 16 країн Зх. Європи приєднались до плану Маршалла,
але радянський союз блокував намір Польщі і Чехословаччини приєднатись до
цього плану. Після приїзду з Москви чехословацький міністр закордонних справ Т.
Масарик сказав: «Я їхав в Москву як вільний міністр, а повернувся як сталінський
лакей». Так і сформувалась «залізна завіса» між Зх і Сх Європою.
 За планом Маршалла були визначені такі сфери впливу: СРСР – східна Європа, США
– західна Європа.
12-15 липня 1947 р. – конференція 16-ти країн. Було створено комітет
європейського економічного співробітництва, 200 американських конгресменів
поїхали до Європи оцінювати розміри американської допомоги. З 1948 по 1951 рр.
європейські країни отримали допомогу на суму 15 млрд доларів.
Наслідки: план Маршалла зупинив рух Кремля у бік Атлантичного океану, допоміг
знищити вплив комуністів. Була відновлена економіка і конкурентоспроможність
європейського експорту, європейські країни змогли повернути борги, було
ослаблено вплив радянського союзу.

4. Європейські та атлантичні концепції безпеки

3 січня 1947 р. – Британія з Францією обговорюють питання безпеки, ств. Військово-
політичний союз.
4 березня 1947 р. – франко-британський договір про союз і допомогу станом на 50
років(Дюн Тєрк),
17 березня 1948 р., Брюссель – Англія, Франція, Бельгія, Нідерланди та Люксембург
підписали договір про економічне, соціальне та культурне співробітництво та колективну
безпеку на 50 років(Брюссельський договір).
11 червня 1948 р. – резолюція Вандерберга(союз США): участь США у заходах, дозвіл
укладати договори за межами американського континенту. Означала відмову Вашингтону
від практики неприєднання до військово-політичних об’єднань за рамками Зх. Півкулі у
мирний час.

5. Підготовка та заключення Північно – атлантичного договору

Перед загрозою нового протистояння життєво важливими для Західної Європи

стали гарантії безпеки. Логіка конфронтації підказувала, що шукати їх слід не в
загальноєвропейській системі, а в межах західного табору. Така система мала
забезпечити недоторканність держав Західної Європи насамперед за рахунок
зміцнення військового потенціалу. Центром військової інтеграції Західної Європи
стала Великобританія. Роз'єднана Німеччина та слабка Франція не сприймалися в
Лондоні як гарантія проти поширення комунізму, тому для досягнення цієї мети
необхідна була консолідація зусиль усіх держав Західної Європи та узгодження
їхніх дій зі США. Великобританія відводила для себе роль сполучної ланки між США
і Європою.

Першим кроком до консолідації стало підписання 4 березня 1947 р. у Дюнкерку

англо-французького Договору про союз та взаємну допомогу строком на 50 років.
Його основною метою декларувалося «запобігання новій агресії з боку Німеччини».
Великобританія закликала до розширення коаліції. 22 січня 1948 р. англійський
міністр закордонних справ Е. Бевін у своєму виступі перед палатою громад
запропонував створити Західний союз європейських держав. Ця ініціатива дістала
підтримку США. В березні 1948 р. в Брюсселі розпочалася конференція
представників Великобританії, Франції, Бельгії, Голландії та Люксембургу. 17
березня 1948 р. вони підписали Договір про економічне, соціальне й культурне
співробітництво та колективну самооборону.

• Цей договір дістав назву «Брюссельський пакт».

Строк його дії також становив 50 років, а метою знову декларувалася протидія
«відновленню агресивної політики Німеччини». До речі, основним питанням
порядку денного конференції була проблема утворення західнонімецької держави
та майбутньої її інтеграції до європейських військових угруповань. Укладення
«Брюссельського пакту» певною мірою вгамувало побоювання Франції та країн
Бенілюксу щодо німецького реваншизму.

Згідно з договором формувалися консультативна рада міністрів закордонних справ,

військовий комітет міністрів оборони та військовий штаб. На початку жовтня 1948
р. була створена військова організація Західного союзу. Реалізуючи свої плани
розбудови системи безпеки в Європі, Великобританія у квітні 1948 р. провела
таємні переговори зі Сполученими Штатами та Канадою щодо створення трьома
державами Північноатлантичного союзу. За задумом Лондона, цей союз мав
доповнити Західний у загальній системі безпеки та надати Англії «ядерні гарантії»
безпеки. Сполучені Штати підтримали дії європейських союзників щодо військової
інтеграції й були готові приєднатися до цього процесу.

• 11 червня 1948 р. сенат США ухвалив резолюцію № 239 — «резолюцію

Ванденберга».

Ця резолюція означала офіційну відмову Вашингтона від практики неприєднання

до військово-політичних об'єднань за межами Західної півкулі в мирний час.
Прийняття «резолюції Ванденберга» дало США змогу безпосередньо очолити
процес створення військово-політичних блоків у всьому світі, і насамперед у
Європі, б липня 1948 р. розпочалися ініційовані США таємні переговори між
Сполученими Штатами, Канадою та членами Західного союзу. Темою переговорів
стала «оборона Атлантичного регіону». Вже наприкінці 1948 р. одночасно з
роботою над текстом майбутнього договору США провадили консультації ще з
сьома країнами Західної Європи: Італією, Данією, Ісландією, Норвегією,
Португалією, Ірландією та Швецією. Лише останні дві відхилили пропозицію
північноамериканського партнера. Всі інші дали принципову згоду приєднатися до
майбутнього блоку.

• 4 квітня 1949 р. Північноатлантичний пакт підписали у Вашингтоні представники

Бельгії, Великобританії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів,
Норвегії, Португалії, США та Франції.
 З серпня того ж року договір набрав чинності. З метою підтримки атлантичної
інтеграції в жовтні 1949 р. сенат США затвердив закон «Про взаємну військову
допомогу». Вже в січні 1950 р. згідно з цим законом США уклали вісім двосторонніх
угод із західноєвропейськими членами НАТО про фінансову допомогу у військовій
сфері. В 1951 р., керуючись законом, конгрес затвердив суму асигнувань — 9,5
млрд доларів — для кредитування закупок військової техніки та обладнання
членами НАТО.

• Наступним кроком у посиленні співпраці в межах НАТО стало підписання

членами альянсу 19 липня 1951р. конвенції «Про статус збройних сил країн—
учасниць НАТО».

Згідно з її положеннями США одержували право утримувати в Європі військові

бази, збройні сили альянсу могли розташовуватися на території інших країн—
членів НАТО, в обох випадках іноземні збройні сили фактично користувалися
правом екстериторіальності. Але йшлося не лише про формальне об'єднання
держав Західної Європи, а й про перетворення нових атлантичних зв'язків на
справжню запоруку недоторканності, тобто формування ефективного військового
утворення. А досягти цього було неможливо без участі Західної Німеччини. Проте
перспектива ремілітаризації ФРН викликала занепокоєння не лише на Сході, але й
на Заході континенту.

8 вер. 1954 р. – договір про колективну оборону Пд. – Сх. Азії .

Лют. 1955 р. – угода між Іраном і Туреччиною(Багдадський пакт).
1959 р. – орг-ція центр. Договору – СЕНТО.

6. Створення Організації Варшавського договору. Завершення структурного

закріплення блокової біполярності

Негайно після підписання Паризького договору 29 листопада – 2 грудня 1954р.

СРСР організував у Москві конференцію з Європейської безпеки, на яку були
запрошені також 3 найбільші західні країни. Та, оскільки ті відмовилися, то у
конференції взяли участь лише країни народної демократії, у тому числі і Східна
Німеччина. Щойно у травні 1955 року стало відомо про ратифікацію Лондонського
та Паризького договорів , СРСР негайно , 7 травня розірвав англо-радянську (1942р)
та франко-радянську (1944) угоди.

Потім у Варшаві з 11 по 14 травня 1955 року відбулася конференція східного блоку.

Вона закінчилася підписанням 14 травня договору про дружбу, співпрацю та
взаємну допомогу 8 країн ( СРСР, Польща, Чехословаччина, Східна Німеччина,
Румунія, Болгарія, Албанія, Угорщина). Цей договір фактично копіював Атлантичний
пакт. Його стаття 5 передбачала організацію єдиного командування під приводом
радянського маршала Конєва. Можливість участі НДР у єдиному командуванні
мало розглядатися пізніше. Варшавський договір, нічого не змінивши у стані
східного військового блоку, надав йому більш наочного вигляду.

Варшавський пакт не змінював радикально ситуацію в Європі, бо на момент його

укладення СРСР уже підписав двосторонні договори з країнами Східної Європи.
Крім того, пакт не мав агресивного характеру, бо не виключав можливості
поліпшення відносин країн-членів й Заходом, декларував недоторканність
суверенітету держав-учасниць. Задля поліпшення ситуації на переговорах з
німецької проблеми підпорядкування НДР єдиному командуванню
відстрочувалося. Ще до укладення Варшавського договору, 15 травня 1955 р., СРСР
підписав мирну угоду з Австрією, зобов'язавшись вивести свої війська з її території.
Отже, утворення Варшавського блоку не мало практичного значення, а було ще
одним актом залякування, який органічно укладався в картину конфронтації Заходу
й Сходу протягом усієї «холодної війни».

З утворенням ОВД було завершено процес консолідації союзників обох наддержав,

залучення їх до участі в глобальній конфронтації та легалізації нових союзницьких
відносин у політичній, військовій та економічній сферах. Блокова біполярність
ставала реальністю.

Самостійна робота

1. Месіанська ідеологія - вчення про надзвичайну роль окремих лідерів,

організацій, спільнот у певні переломні моменти історії держав, покликані
кардинально змінити, навіть врятувати державу, націю перед загальною
кризою. Месіанство пов'язане з особою певного харизматичного лідера, який
перетворюється у вождя, пророка, а також з виникненням певної організації,
яка складається з вірних, відданих лідеру прибічників, котрі впорядковують
широкий рух на його підтримку, формують із нього об'єднання, що переростає у
месіонерську партію.
2. Образ ворога – якісна характеристика ворога, сформована в суспільній
свідомості.
3. Агресія — поняття міжнародного права, яке означає протиправне, пряме чи
опосередковане, застосування збройної сили однією державою проти
суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої
держави.
4. Балансування на грані війни -прийом переговорів (зазвичай у дипломатії), коли
одна з сторін переговорів підштовхує події до небажаної для обох сторін, часто
катастрофічної, розв'язки, з розрахунком на те, що в останній момент друга
сторона у цілях самозбереження поступиться, так у підсумку вдасться уникнути
катастрофи, а також отримати односторонню перевагу. У дипломатії
катастрофічною розв'язкою зазвичай є війна, що й породило крилатий вислів
«балансування на межі війни» для означення політики, направленої на
нагнітання воєнної погрози.
5. Доктрина стримування - зовнішньополітична програма, висунута президентом
США Гаррі Труменом після Другої світової війни. Публічно озвучена 12 березня
1947. Основою доктрини була політика «стримування» СРСР у всьому світі.
6. КОКОМ – Координаційний комітет з експортного контролю, створений країнами
Заходу в 1949 р. для багатостороннього контролю над експортом до СРСР та та
інших країн Ради економ взаємодопомоги(РЕВ)
7. Дюнкеркський договір — договір між Францією і Великою Британією про союз і
взаємодопомогу строком на 50 років, підписаний 4 березня 1947 р. в місті
Дюнкерк для зміцнення європейської безпеки та запобігання можливої агресії з
боку Німеччини за умови її можливого об'єднання під егідою СРСР, а також
зміцнення економічних зв'язків між двома країнами.
8. Резолюція Ванденберга — резолюція Сенату США з порядковим номером 239,
прийнята 11 червня 1948 року, запропонована і названа ім'ям сенатора Артура
Г. Ванденберга. Конституція США, прийнята ще у 1787 році, позбавляла уряд
можливості укладати військові союзи з іноземними державами, прийнята
резолюція покладала кінець ізоляціонізму США у міжнародній політиці.
9. Закон про взаємну допомогу – план Маршалла?
10. Доктрина «визволення» - Доктрина Ейзенхауера була озвучена президентом
Дуайтом Ейзенхауером в посланні Конгресу США 5 січня 1957. Згідно з цією
доктриною, будь-яка країна може запросити економічну або військову
допомогу у США, якщо вона піддається військовій агресії з боку іншої держави.
Ейзенхауер підкреслив радянську загрозу в своїй доктрині, висловлюючи
готовність американських військ «забезпечувати та захищати територіальну
цілісність та політичну незалежність країн, які потребують допомоги проти
військової агресії будь-якої нації, контрольованої міжнародним комунізмом».
11. Доктрина «обмеженої війни» - США. 1953—1960. «Відкидання» або «масованої
відплати» доктрина. Уряд президента Д. Ейзенхауера вважав «стримування»,
яке здійснював уряд Трумена, не ефективним (адже «стримування» не
завадило СРСР створити світову соціалістичну систему). Запроваджена Ейзен-
хауером—Даллесом доктрина «відкидання» або «масованої відплати»
передбачала у випадку комуністичної агресії давати відсіч не лише в місці її
здійснення (як було, наприклад, в Кореї), а нанесення глобального удару по
головних центрах СРСР. Державний секретар США Дж. Ф. Даллес оголосив
політику «балансування на межі війни», яка передбачала залякування
супротивника. Не дивлячись на смерть Сталіна (5 березня 1953 р.) і сподівання
на зміни в зовнішній політиці СРСР (вони були розвіяні подіями в Польщі і
Угорщині та кризовою ситуацією на Близькому Сході в 1956 р.) уряд
Ейзенхауера фактично не відмовився від цієї доктрини. Проте поява в СРСР
«засобів доставки» (балістичної міжконтинентальної ракети — 1957 р.) змусила
уряд Ейзенхауера змінити провідну зовнішньополітичну доктрину США на
доктрину «обмеженої війни». Смерть Даллеса (1959 р.) покінчила з політикою
«балансування на межі війни».
12. НАТО - Організація Північноатлантичного договору, також Північноатлантичний
альянс або НАТО (англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO, фр.
Organisation du traité de l‍ 'Atlantique nord — OTAN) — міжнародна міжурядова
організація, військово-політичний союз 30 держав Північної Америки і Європи,
 які прагнуть досягти мети Північноатлантичного договору, підписаного у
Вашингтоні 4 квітня 1949.
13. План Маршала – є
14. Доктрина Трумена – є
15. Рух неприєднання — міжнародне об'єднання країн світу, що визнають
неприєднання до воєнних союзів великих держав одним з основних принципів
своєї зовнішньої політики.
16. СЕАТО — Організація Договору Південно-Східної Азії, військово-політичний
блок країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що існував з 1955 по 1977 року
17. Вашингтонський договір 1949 - міжнародна угода, укладена 4 квітня 1949 року в
Вашингтоні, США, західноєвропейськими та північноамериканськими країнами
з метою об'єднання зусиль для колективної оборони, збереження миру та
безпеки в Північноатлантичному регіоні. Договір став установчим документом
створення Північноатлантичного альянсу.
18. Варшавський договір 1955 – є
19. Брюссельський договір 1948 р - військовий договір підписаний 17 березня 1948
Францією, Великою Британією та країнами Бенілюксу.
20. Атлантична рада США - аналітичний центр, неурядова організація США, котра
переважно досліджує міжнародні відносини атлантичної спільноти та
проблеми міжнародної безпеки. Член Асоціації Атлантичного договору. Має
десять регіональних відділень. Вважається організацією близькою до
адміністрації Білого дому та Демократичної партії США.
21. Атлантизм - геополітична філософія політичного, економічного та військового
зближення держав Північної Америки та Західної Європи на базі спільних
цінностей демократії, індивідуальної свободи та верховенства закону.
22. АНЗЮК - Військово-політичний союз, до складу якого входять Австралія, Нова
Зеландія, Велика Британія, Малайзія та Сингапур. Угода про його формування
була підписана на лондонській конференції у квітні 1971 року, набрала чинності
1 листопада цього ж року після того, як закінчився строк дії англо-малайської
угоди про оборону 1957 року. Назва союзу АНЗЮК походить від заголовних
літер назви трьох країн (Australia, New Zealand, United Kingdom).
Довідки