1.

ПОЧАТОК ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ 5 БЕРЕЗНЯ 1946 — 25 ГРУДНЯ 1991

Фултонська промова Вінстона Черчілля вважається початком «холодної війни» — напруженого
протистояння та запеклої конкуренції капіталістичної і соціалістичної систем в усіх сферах життя,
гонки озброєнь, що тривала майже півстоліття.

5 березня 1946 року у Вестміністрському коледжі міста Фултон (штат Міссурі) колишній прем'єр-
міністр Великобританії Вінстон Черчілль виголосив промову, в якій заявив про появу «залізної завіси»
від «Штеттина на Балтиці до Трієста в Адріатиці» та радянську сферу впливу на схід від неї. 

Точками відліку «холодної війни» традиційно вважаються три історичні події: промова Й. Сталіна на
зборах виборців (1946), фултонська промова В. Черчілля (1946) та проголошення «доктрини
Трумена».

Холодна війна» мала і внутрішні, і зовнішні причини.

Внутрішні причини:
 зростання впливу військовиків на внутрішньо- та зовнішньополітичний курс СРСР і США;
 мілітаризація економіки за роки Другої світової війни (створення військово-промислового
комплексу), суспільних інститутів і масової свідомості;
 пошук зовнішньополітичного «ворога» як засіб консолідації суспільства.

Зовнішні причини:
 перетворення СРСР і США на наддержави та виникнення між ними гострих суперечностей з
питань повоєнного устрою світу;
 установлення радянської моделі тоталітарного суспільства в країнах Східної Європи та
протидія цьому процесу з боку CШA;
 боротьба за сфери впливу між СРСР і США в різних регіонах світу.

Хронологічно «холодну війну» можна поділити на 5 етапів:

 1945-1953 pp. Найважливіші події — це «берлінська криза» 1948 p., а також війна в Кореї.
 1953-1962 pp. Найважливіші події — зведення Берлінської стіни та Карибська криза.
 1962-1979 pp. Цей етап характерний такими подіями, як війна у В’єтнамі, загострення
близькосхідної проблеми, «розрядка» міжнародної напруженості. Завершився він уведенням
радянських військ до Афганістану.
 1979-1985 pp. На цьому етапі після «розрядки» відбулося загострення міжнародної
напруженості, воєнні конфлікти в Індокитаї, на Близькому Сході, війна за Фолклендські
острови. Він закінчився перемовинами М. Горбачова та Р. Рейгана про скорочення
наступальної ядерної зброї.
 1985-1991 pp. — завершальний етап «холодної війни», під час якого відбулися зустрічі
керівників супердержав СРСР і США та підписання важливих угод про скорочення та
нерозповсюдження ядерної зброї. СРСР вивів свої війська з Афганістану, припинився конфлікт
в Індокитаї. Закінчився цей період розпадом Радянського Союзу.

2. КАРИБСЬКА КРИЗА 16-28 ЖОВТНЯ 1962 РОКУ.

Карибська криза — надзвичайно напружене протистояння між СРСР і СШАвнаслідок таємного
розміщення Радянським Союзом ядерних ракет на Кубі у жовтні 1962 року. Вперше в історії людства
обидві наддержави наблизилися до прямого військового протистояння і безпосередньої загрози
початку ядерної війни.

1962 року уряд Куби звернувся до СРСР з проханням надати їй військову допомогу, щоб захиститися
від спроб США («Операція у затоці Свиней») скинути уряд Фіделя Кастро. Лідер СРСР Микита
Хрущов погодився надати цю допомогу. Він разом із керівництвом Радянського Союзу дійшов
висновку, що найефективнішим способом захисту буде розміщення там ядерної зброї. Причиною
такого рішення було й те, що навколо СРСР — у Туреччині й Італії — Сполучені Штати розмістили
ракети з ядерними боєголовками, які могли досягати об'єктів на території СРСР за 5-10 хвилин.
Радянські ж міжконтинентальні ракети території США — за 25 хвилин. Тому радянське керівництво
не могло не скористатися нагодою змінити ситуацію на свою користь.

Операція з перебазування на Кубу військовослужбовців, техніки, ядерного озброєння отримала

назву «Анадир». Так називається місто на півночі РФ, а тоді — СРСР. Щоб збити з пантелику
американців і їхніх союзників, було оголошено про військове навчання на Півночі. Удень у військових
частинах вантажили лижі, зимовий одяг тощо. Щоб приховати проведення зовсім іншої операції, усіх
переодягли в цивільний одяг, заборонили звертатися по-військовому. Транспортували солдатів і
зброю в трюмах цивільних кораблів, на які задля маскування було навантажено
сільськогосподарську техніку. Ніхто не знав, куди вони пливуть, навіть капітани суден, яким було
дано наказ відкрити секретні пакети лише в певному квадраті.

На Кубі було розгорнуто всю наявну зброю, включно з ядерною. У відповідь президент США Джон

Кеннеді оголосив морську блокаду острова Куба, яка передбачала обшук всіх кораблів, що
прямували на острів, з метою недопущення туди радянських військ і зброї. Війська НАТО і
країн Варшавського договору були переведені в стан постійної готовності. Таким чином світ підійшов
до межі початку нової війни. 24 жовтня 1962 р. п'ять радянських кораблів підішли впритул до зони
блокади і зупинились. Лідери США та СРСР Джон Кеннеді та Хрущов в останню мить (за три години
до можливого удару США по Кубі) змогли домовитися. Домовленість полягала у взаємних поступках
обох країн:
 СРСР забирають ракети з Куби і допускають туди інспекторів ООН;
 США демонтують у піврічний термін свої ракети в Туреччині і не роблять спроб перевороту на
Кубі.

3.ХОЛОДНА ВІЙНА 5 БЕРЕЗНЯ 1946 — 25 ГРУДНЯ 1991

«Холодна війна» —геополітична напруга між Сполученими Штатами та Радянським Союзом та їхніми
відповідними союзниками — Західним і Східним блоками.

Картер вступив на посаду під час «холодної війни», стійкого періоду геополітичної напруги

між США та Радянським Союзом. Наприкінці 1960-х — початку 1970-х відносини між
двома наддержавами покращилися завдяки політиці, відомій як розрядка.

Багато хто з провідних посадових осіб адміністрації Картера, в тому числі сам Картер, були членами
Тристоронньої комісії, яка де-акцентувала увагу на холодній війні. Натомість Тристороння комісія
виступала за зовнішню політику, орієнтовану на допомогу країнам третього світу та покращення
відносини із Західною Європою та Японією.

Вступивши на посаду в розпал холодної війни, Картер переорієнтував зовнішню політику СШАна

акцент на правах людини. Він продовжував примирливу політику холодної війни своїх попередників,
нормалізуючи відносини з КНР та ведучи подальші переговори щодо обмеження стратегічної зброї
з Радянським Союзом. Намагаючись покінчити з арабо-ізраїльським конфліктом, він допоміг
домовитись про угоди Кемп-Девіда між Ізраїлем та Єгиптом. Через договори Торрійос-Картер Картер
гарантував можливу передачу Панамського каналу Панамі. Після початку Радянсько-афганської
війни він відмовився від примирної політики щодо Радянського Союзу і почав період військового
нарощування.
 З 1945 р. керівництво СРСР стало на шлях силової політики, територіальної експансії, створення
сфер впливу. Це зумовило занепокоєння на Заході й спричинило конкретні жорсткі заходи щодо
стримування радянської експансії. Адміністрація президента США Г. Трумена застосовувала у
відносинах із СРСР політику т. зв. атомної дипломатії, розробляла плани його знищення.
У березні 1947 р. Трумен висунув зовнішньополітичну доктрину, яка передбачала надання
військової та економічної допомоги країнам, що протистояли комунізмові й розбудовували вільні
демократичні суспільства (політика «стримування комунізму»). Отже, обидві сторони не виявили
готовності до усвідомлення та прийняття реалій повоєнного світу. Навпаки, СРСР і США зробили
ставку на військову силу як знаряддя розв'язання міжнародних проблем. У червні 1947 р.
держсекретар США Дж. Маршалл запропонував європейським країнам економічну допомогу. Проте
СРСР прагнув встановити власний контроль у Східній Європі й не допустити впливу США. Відмова
СРСР та його сателітів узяти участь у «плані Маршалла», а також активна протидія його реалізації
значно загострили відносини між СРСР і Заходом, фактично означали поділ Європи на два
протилежні табори і початок відкритого суперництва між ними.
З цього часу, тобто з середини 1947 p., почався період «Холодної Війни», який характеризувався
тенденцією до дедалі більшої напруженості між Заходом і Сходом. Обидві сторони підтримували
своїх ставлеників у різного роду конфліктах між комуністичними та антикомуністичними
угрупованнями у світі, здійснювали підривну та розвідувальну діяльність, залякували народи
загрозою нової війни з застосуванням атомної та іншої зброї масового знищення.
«Холодна Війна» стала причиною кількох локальних воєн і збройних конфліктів у різних регіонах
світу, в яких безпосередньо чи опосередковано брали участь СРСР і США. Конфронтація між Заходом
і Сходом переросла в небачену гонку ракетноядерних озброєнь і поставила під загрозу саме
існування людства. «X. в.» прирекла народи багатьох країн на безглузде марнування своїх
матеріальних багатств. Різко скоротилися усталені економічні зв'язки між державами з різних блоків,
що перебували у протиборстві, а також контакти у царині науки та культури. У 70х pp. відбулися
позитивні зміни — від політики конфронтації до розрядки міжнародної напруженості, але в першій
пол. 80х pp. сторони знову повернулися до політики «Холодної Війни».
Кардинально ситуація почала змінюватися з приходом до влади в СРСР нового керівництва на
чолі з М. Горбачовим. Крах комуністичного блоку в Східній Європі, об'єднання Німеччини,
припинення існування Організації Варшавського Договору, розпад СРСР засвідчили зникнення
«радянської загрози» і завершення «Холодної Війни». Ці події дали президентові США Дж. Бушу
підставу наприкінці 1991 р. привітати американський народ з перемогою в «Холодній Війні».
У широкому розумінні вислів «Холодна Війна» вживається для позначення стану ворожості й
недовір'я, взаємної підозріливості між державами та народами, характеристики гострого
протистояння на міжнародній арені.

4.ВІЙНА В АФГАНІСТАНІ 25 грудня 1979 – 15 лютого 1989

Війна в Афганістані — військове вторгнення СРСР до Афганістану під приводом боротьби проти
повстанських груп моджахедів, у якій брали участь урядові війська Афганістану й СРСР. Почалась у
грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством
президента країни Хафізулли Аміна, разом з його оточенням, та заміни його маріонетковим
урядом керованого з Кремля Кармаля Бабрака. До Афганістану було перекинуто «обмежений
контингент» армії СРСР. Війна, за даними СРСР, тривала до виведення основної маси військ 15
лютого 1989 року. Унаслідок війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими і в СРСР) 1,5 млн
або 10 % з числа тодішнього населення країни. Втрати СРСР за офіційними даними цієї країни
становили 15 тис. військовослужбовців.

Офіційні втрати радянських військ в Афганістані оцінюються у 15 тисяч людей, за

неофіційними даними там загинуло близько 30 тисяч радянських військових.
Втрати афганців, з урахуванням мирного населення, за різними даними,
становили близько двох мільйонів людей.

Там відбулося повалення монархічного ладу і встановився режим правління Мухаммеда Дауда. Він
був нетривалим, оскільки в 1978 році трапилася Квітнева (Савурська) революція. Це привело до
влади Народно-Демократичну партію Афганістану (НДПА).

Партія дотримувалася марксизму, що робило її близькою до СРСР. В Афганістані також перейшли до

будівництва соціалізму. Це подобалося не всім афганцям, особливо прихильникам радикального
ісламу. Вони оголосили джихад новій владі. Для протистояння “невірним” створювалися численні
моджахедські підрозділи.

Нова влада втрачала контроль над країною і звернулася за допомогою до СРСР (подібних прохань
вона зробила близько 20). Більше ніхто в світі не став би допомагати комуністичній країні, оточеній
ісламістами і націоналістами.

4 етапи війни в Афганістані:

 Зима 1979-1980 рр. введення Радянської Армії в Афганістан. Солдатів і офіцерів розподіляють
по гарнізонах і основних інфраструктурних об’єктах.
 1980-1985 рр. найбільш активний період війни, коли бойові дії повністю охопили територію
Афганістану. Вони носили переважно наступальний характер. Завдяки радянським військовим
моджахеди гинули в боях, а афганська армія поступово покращувала свою боєздатність. При
цьому СРСР ніс значні втрати як в живій силі, так і в техніці (танки, БМП та ін.).
 1985-1987 рр. у боях почали активно задіювати радянську артилерію і авіацію. Наземні війська
застосовувалися все рідше, поступово їх зовсім перестали використовувати.
 1987-1989 рр. завершальний період, коли радянські війська готувалися до виведення з
Афганістану.
При введенні військ в Афганістан радянський уряд аргументував це тим, що він всього лише
намагається надати допомогу уряду ДРА на його ж прохання. Це викликало переполох у
дипломатичному світі, через що в грудні 1979 року було терміново скликано нараду Радбезу ООН. На
ньому американська сторона висунула антирадянську резолюцію, але інші учасники засідання не
підтримали її.

США не брали безпосередньої участі в конфлікті, але при цьому активно допомагали моджахедам,
в тому числі і матеріально. Цей факт офіційно визнаний ними.

Після виведення військ СРСР в Афганістані почався тотальний хаос. Як тільки закінчився відхід
радянських солдатів, країна перетворилася на територію беззаконня.
Держава була взята під контроль моджахедами, які наблизилися до колишніх радянських кордонів.
Вже після виведення військ ті обстрілювали територію СРСР.

У квітні 1992 р. відбулася ліквідація ДРА, а її земля була поділена ісламістськими бандами на зони
впливу. Аж до початку 2000-х, коли відбулося вторгнення в Афганістан військ країн НАТО, там йшла
тотальна війна всіх проти всіх. 
27 грудня 1979-го президентський палац у Кабулі був захоплений бійцями спецпризначення СРСР.
Президента Хафізуллу Аміна вбили, влада перейшла до Бабрака Кармаля – відвертого ставленика
Москви.

Офіційним поясненням введення військ до Афганістану було “запобігання загрозі іноземного

втручання”. Як привід, СРСР використовував прохання з боку афганських властей.

Реальною ж метою вторгнення до Афганістану була спроба розбудови політичного режиму у

відносно слаборозвиненій країні, охопленій міжусобицями. Військові формування виявилися
втягнутими в жорстоку і кровопролитну війну. Вона тривала понад дев’ять років – до 15 лютого 1989-
го. Хоча певна кількість радянських силовиків залишалися в Афганістані й пізніше цієї дати.

Для Радянського Союзу війна завершилася безславно. Здолати опір місцевої опозиції не вдалося,
чисельність муджагідів від року до року зростала. Навіть на піку радянської військової присутності в
країні вони контролювали понад 70% території (окрім великих міст), стабілізувати становище в
Афганістані так і не вдалося. Водночас війна призвела до стрімкого погіршення відносин СРСР із
країнами Заходу. Бойкоту літньої Олімпіади 1980 року в Москві. Нового етапу гонитви озброєнь і
Холодної війни, значних людських жертв і фінансових витрат, що суттєво прискорило крах
Радянського Союзу.

Хоча адміністрація Картера уважно стежила за цим нарощуванням із самого

початку, її реакція після вторгнення показала, що до кінця вона трималася надії, що
Радянський Союз не вторгнеться, ґрунтуючись на невиправданому припущенні, що
Москва прийде до висновку, що витрати на вторгнення вторгнення були занадто
високі. У відповідь Картер написав листа Брежнєву з різкими словами, в якому
засуджував радянську агресію, а під час своєї промови про стан Союзу він оголосив
власну доктрину, пообіцявши захистити близькосхідні постачання нафти від
посягань радянської влади. Адміністрація також запровадила економічні санкції та
торгове ембарго проти Радянського Союзу, закликала до бойкоту Московської
Олімпіади 1980 року та посилила допомогу афганським повстанцям. Загалом, ці дії
були колективною спробою Вашингтона зробити радянську «авантюру» в
Афганістані якомога болючішою та короткою.

Американці були засмучені вторгненням до Афганістану, що вони вірили в те, що

вторгнення та інші події 1979 року (зокрема, захоплення 52 американських заручників
іранськими бойовиками під час кризи в Ірані) зробили Сполучені Штати — і, зокрема,
Адміністрація Картера здається слабкою та нерішучою, і що вони не підтримали
договір SALT II (Strategic Arms Limitation Talks) Коли наближалися загальні вибори 1980
року, Картер дійшов висновку, що йому потрібно застосувати більш конфронтаційний
підхід до Радянського Союзу, якщо він планує обійняти другий термін.
5.ПОЛІТИКА Р.РЕЙГАНА ПІД ЧАС ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ
Рональд Рейган не пробув на посаді й 3 місяці як на нього скоїли замах. 6 куль, одна з яких
потрапила в легені Рейгана, випустив Джон Гінклі, його відразу затримали. Президент отримав дуже
важке поранення, але все ж таки вижив і зміцнів в усіх відносинах, в тому числі політичних. Йому
вдалося стати одним із найкращих президентів в історії Штатів.

Економічна політика адміністрації, відома як  «Рейганоміка», була натхненна економікою

пропозиції. Поєднання скорочень податків та збільшення витрат на оборону призвело до дефіциту
бюджету, а федеральний борг значно збільшився під час перебування Рейгана на посаді. Рейган
підписав Закон про податкову реформу 1986 року (який спростив податковий кодекс за рахунок
зниження ставок та усунення кількох податкових пільг) та Закон про реформування та контроль за
імміграцією 1986 р. (Який прийняв численні зміни до імміграційного закону США та призначив
амністію для трьох мільйонів нелегальних іммігрантів). Рейган також призначив більше федеральних
суддів, ніж будь-який інший президент, включаючи чотирьох суддів Верховного суду.
Зовнішня політика Рейгана була рішуче антикомуністичною, її план дій, відомий як доктрина Рейгана,
прагнув відмовити глобальний вплив Радянського Союзу в спробі припинити холодну війну. 

8 березня 1983 у своєму виступі перед Національною асоціацією євангелістів США у Флорид Рейган
публічно назвав СРСР «Імперією зла» (а також «центром Зла в сучасному світі») і оголосив своїм
головним завданням боротьбу з ним закликаючи до агресивної і жорсткої позиції щодо СРСР, щоб
«написати заключні сторінки історії Радянського Союзу.

У 1983 році Рейган оголошує старт стратегічної оборонної ініціативи. Він випускає свій найуспішніший
фільм - кілька хвилинний мультик. Преса назвала дану ініціативу «Зоряними війнами».

Рейган декламував намір запустити у космос сотні різноманітних сучасних супутників з лазерними
гарматами, ядерними ракетами і навіть гранітними гарматами. Ця зброя могла знищити будь-якого
ворога, який хотів би завдати удару по США на його ж власній території.

12 червня 1987 р під час виступу на площі перед Бранденбурзькими воротами в Берліні президентом
США Рональд Рейганом звернувся до Горбачова із закликом демонтувати Берлінську стіну. Знесіть
цю стіну! (англ. Tear down this wall!)

6.Р.РЕЙГАН ТА М.ГОРБАЧОВ ПІД ЧАС ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ.

Вважається, що «холодна війна» закінчилася завдяки співпраці Р. Рейґана і М. Горбачова. Горбачов
співпрацював із Рейґаном для завершення «холодної війни», а Рейґан з Горбачовим – заради того,
щоб демократія перетворилася для радянської громадськості на легітимний процес. Обидва
державні діячі ризикували, їм не завжди все вдавалося, але, зрештою, у найважливіших питаннях
успіху було досягнуто.

7.ХОЛОДНА ВІЙНА 1985-1991

У 1985 році з приходом до влади нового генсека Михайла Горбачова напруження у протистоянні
США та СРСР почало різко спадати. Горбачов неодноразово бував у країнах Заходу ще з початку 1970-
х. Він поступово набув репутації прогресивного політика, який відрізнявся від своїх підстаркуватих
колег з Політбюро ЦК КПРС.
Горбачов почав знижувати військові витрати СРСР, у 1987 році підписав з Рейганом Договір про
ліквідацію ракет середньої та меншої дальності. За його умовами СРСР знищив 1 846 ракетних
комплексів, США — 846. У 1988 році Радянський Союз почав виводити війська з Афганістану. Після
цього Рейган заявив, що більше не вважає СРСР «імперією зла».

У січні 1989 року Джордж Буш — старший змінив Рональда Рейгана на посаді президента США. Буш
дотримувався обережної зовнішньої політики і не поспішав висловлювати підтримку Горбачову. Але
радянський генсек зі своєю миролюбною політикою «нового мислення» вже був неймовірно
популярний у Європі. Глави Британії та Франції — Маргарет Тетчер і Франсуа Міттеран — настійно
радили Бушу зустрітися з ним якнайшвидше.

Поки Буш розмірковував, у країнах Центральної та Східної Європи один за одним почали падати
комуністичні режими. В історію цей процес увійшов під назвою «Осінь народів»: поразка комуністів
на виборах у Польщі, новий уряд в Угорщині, «Оксамитова революція» в Чехословаччині, відставка
багаторічного лідера болгарських комуністів Тодора Живкова, повстання проти румунського
комуністичного диктатора Ніколае Чаушеску.

Падіння Берлінського муру в листопаді 1989 року було вирішальним фактором, після якого стало
зрозуміло, що двом наддержавам настав час обговорити зміни у світі, насамперед у Європі.

Саміт на Мальті включала зустріч президента США Джордж Х. Буш і радянський генеральний
секретар Михайло Горбачов, що відбувся 2–3 грудня 1989 р.Це була їх друга зустріч після зустрічі, яка
включала Рональд Рейган, в Нью-Йорку в грудні 1988 р. Під час саміту Буш і Горбачов оголосили про
припинення Холодна війна хоча чи справді це було таким - предмет дискусії. За підсумками
Мальтійського саміту сторони не підписали жодних офіційних документів, домовленості були лише
на словах. Горбачов пообіцяв не втручатися у справи східноєвропейських країн та дав принципову
згоду на обʼєднання Німеччини.

Через два роки обидва лідери підписали Договір про стратегічні наступальні озброєння — країни
значно скоротили свої ядерні потенціали. Буш вже остаточно переконався, що Горбачов серйозно
ставиться до реформ та припинення військової конфронтації із США.