Заняття № 5

Тема заняття: Гетьманат П. Скоропадського

Мета заняття: охарактеризувати умови Брестського миру, дати характеристику
політиці УЦР у січні - квітні 1918 р., визначити причини повалення УЦР і
встановлення влади П. Скоропадського, наголосити на певних успіхах гетьманату
в галузі розвитку національної культури, сприяти критичному осмисленню
минулого, виховувати у студентів громадську свідомість, сприяти утвердженню
демократичних ідеалів.

ПЛАН
1. Брест-Литовські переговори, умови Брестського миру.
2. Відновлення влади ЦР: вступ німецько-австрійських військ, Конституція
УНР.
3. Гетьманський заколот. Причини падіння ЦР.
4. Внутрішня і зовнішня політика Української Держави П. Скоропадського.
5. Відношення політичних партій до гетьманського режиму.
6. Повстання на селі влітку та восени 1918 року Н.І. Махно.

Література
Основна
 Атлас з історії Україні 10 клас
 Бойко О.Д. Історія України – К, 1999р. стор. 292-300
 Гупан Н. Н, Пометук Е. И.Новейшая история Украины 10кл. – К, 2003. стор.
89-112
 Субтельний О. Украина: история – К.,1994р. стор. 445-457
 Темиров Ю.Т., Тодоров Н.Р., Тодоров И. Я., История Интегрированный курс
10кл.- 1998. стор. 93-103
 Турченко Ф.Г., Новейшая история Украины 10кл. – К., 2001. стор. 108-127
Додаткова
 Савченко В. А. Время и судьбы. 12 войн за Украину-Харьков, 2005 стор. 69-78
 Щедрина И. Э. История Украины 10 -11кл. Харьков, 2002. стор. 28-34
 Вступ
Після більшовицького перевороту революція переросла у громадянську
війну. Минули ейфорія, почуття солідарності, масові демонстрації, бурхливі
зібрання й гарячі дебати 1917 року. Протягом наступних трьох років у запеклій і
безжальній війні, що супроводжувалася масовим терором і звірствами, зчепилися
численні претенденти на владу в Україні і в усій колишній імперії, зброєю
вирішуючи, хто і яка форма правління заступить старий устрій.
Для багатьох українців поява більшовиків у Росії була не лише початком
нового жорстокого дореволюційного етапу, а й причиною докорінних змін у
їхньому політичному мисленні. Диктаторська природа більшовицького режиму на
півночі викликала відразу у багатьох українських діячів і змусила їх відмовитися
від позиції збереження автономних, федералістських стосунків із Росією.
Відтепер незалежність стала їхньою метою. Проте серед українців, як і серед
інших народів колишньої імперії, виникало дедалі глибше розмежування щодо
ряду цілей і шляхів їх досягнення. До того ж майже кожна сторона, що брала
участь у громадянській війні, прагнула підпорядкувати собі Україну з її
природними багатствами та стратегічним розташуванням. Тому після певного
затишшя, зумовленого німецькою окупацією, Україна стала ареною найбільш
хаотичних і складних подій громадянської війни
1. Брест-Литовські переговори, умови Брестського миру.
Після Жовтневого перевороту в першому своєму декреті (Декрет про мир)
більшовики звернулися до всіх воюючих держав із пропозицією укласти мир без
анексій і контрибуцій. Країни Антанти не відповіли Раднаркому, а Німеччина та її
союзники погодилися на переговори. Угоду про перемир'я було підписано 15
грудня 1917 p., а 22 грудня вже розпочалися переговори. Це істотно зміцнило
вплив більшовиків у масах.
У результаті УНР опинилась у складній ситуації. З одного боку, УЦР у III
Універсалі проголосила прагнення укласти мир. З іншого - уряди Англії і Франції
розглядали Україну як потенційного супротивника німецьким та австро-
угорським військам на Східному фронті. Але не визнаючи Українську Народну
Республіку, англійський і французький уряди невизначеними обіцянками
намагалися утримати УНР від зближення із центральними державами. Тим часом
більшовики звинувачували УЦР у «буржуазності» та запроданстві національних
інтересів.
Після підписання перемир'я, між Росією та Четвертним союзом, щоб не
залишитися у міжнародній ізоляції й остаточно не втратити підтримку народу,
УЦР відходить від курсу на зближення з країнами Антанти і йде на союз із
Німеччиною та Австро-Угорщиною. Головне, що штовхало УЦР до миру, це
відсутність боєздатних збройних сил і повне небажання народу продовжувати
війну.
Уряд Центральної Ради звернувся з нотою до всіх воюючих і нейтральних
держав, де наголошувалося, що до утворення федеративного російського уряду
УНР буде здійснювати міжнародні відносини самостійно. Підкреслювалося, що
мирна угода буде чинною в Україні лише тоді, коли її підпише й ухвалить уряд
УНР. Німеччина й Австро-Угорщина прагнули зближення з УНР, оскільки
укладення миру з Україною могло б розв'язати гостру проблему нестачі харчів у
цих країнах та, з іншого боку, послабити позиції більшовицької Росії. Тому
Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія й Туреччина погодилися й запросили на
переговори представників УНР. Українську делегацію очолив Всеволод
Голубович.
М. Грушевський, відправляючи делегацію на переговори, дав їй детальну
інструкцію. Делегація мала не лише вимагала визнання влади УНР над
територією, яку окреслив III Універсал, а й включення до неї тих українських
етнічних земель, що входили до складу Австро-Угорщини, а також Холмщину та
Підляшшя (робота з картою). У випадку відмови делегація мала домогтися
створення з усіх українських земель в її кордонах окремий коронний край з
найширшою автономією.
Хоча Австро-Угорщина виступала проти постановки питання таким чином,
країни Четвертного союзу визнали делегацію УНР. На це були змушені
погодитися й більшовики.
Подальшу роботу над питанням учитель може організувати за допомогою
схеми
Брестський мир
Хід переговорів
Дата Подія
7 листопада (25 II з'їзд рад у Петрограді прийняв Декрет про мир, у якому закликав усі
жовтня) 1917р. воюючі держави припинити війну й укласти мир без анексій і
контрибуцій. Згодом Раднарком заявив, що декрет є офіційною
пропозицією негайно укласти перемир'я і розпочати переговори про
мир
14 (1) листопада На пропозицію більшовиків відгукнулась тільки Німеччина
1917р.
20(7) листопада Початок переговорів про перемир'я між Німеччиною та Радянською
1917р. Росією
5 грудня (22 лис- Генеральний Секретаріат прийняв рішення про укладення перемир'я з
топада) 1917 р. країнами Четвертного союзу
6 грудня (23 лис- Неофіційна зустріч української делегації з представниками Німеччини
топада) 1917 р. та Австро-Угорщини. Укладення перемир'я між УНР і країнами
Четвертного союзу
12 (29 листопада) Початок переговорів делегації Четвертного союзу і Радянської Росії
грудня 1917 р. щодо умов миру
15 (2) грудня Перемир'я між Радянською Росією та Німеччиною
1917р.
24 (11)грудня Генеральний Секретаріат звернувся з нотою до всіх воюючих і
1917р. нейтральних країн, у якій йшлося, що УНР «стає на шлях самостійних
міжнародних стосунків до того часу, доки не буде створено
загальнодержавної власті в Росії» і пропонує воюючим державам
укласти мир без анексій та контрибуцій з урахуванням прав націй на
самовизначення
26 (13)грудня Країни Четвертного союзу погодилися на участь у переговорах у
1917р. Брест-Литовську делегації УНР
1 січня (19 грудня Прибуття української делегації у Брест-Литовську на чолі з В.
1917р.) 1918 р. Голубовичем, який отримав детальні інструкції від М. Грушевського
9 січня (28 грудня Українська делегація вперше взяла участь у пленарних засіданнях.
1917р.) 1918 р. Визнання головою радянської делегації Л. Троцьким права делегації
УНР самостійно брати участь у переговорах
12 січня (зо грудня Визнання країнами Четвертного союзу самостійності української
1917р.) 1918 р. делегації. Визнання її єдиним представником народу України
Січень 1918 р. Нова радянська делегація на переговорах оприлюднила свій новий
склад, до якого були включені представники Радянської УНР.
Троцький заявив, що саме вони повинні представляти інтереси
України, бо УЦР вже не контролює більшу частину України. Проте ця
заява була відхилена країнами Четвертного союзу, які відмовились
визнати делегацію Радянської УНР. Голова української делегації 0.
Севрюк оприлюднив IV Універсал
9 лютого (27 січня) Підписання між УНР і країнами Четвертного союзу Брестського миру
1918р.
3 березня 19і8р. Радянська Росія підписала Брест-Литовський мир із країнами
Четвертного союзу

Умови Брестського миру

Скасовувався воєнний стан між воюючими сторонами. Визначалися кордони України.
Встановлювалися дипломатичні зв'язки. Визначалися економічні зв'язки.
У таємній декларації, підписаній з Австро-Угорщиною, зазначалося: райони Східної
Галичини з переважно українським населенням мали бути відлучені від королівства
Галичини й з'єднані з Буковиною в один коронний край у складі Австро-Угорщини. (Ця
угода не була ратифікована й розірвана Австро-Угорщиною у липні 1918 р.)
У додатковому договорі визначалися: - принципи регулювання консульських відносин; -
принципи регулювання приватних справ; - обмін військовополоненими; - обмін
надлишками сільськогосподарських і промислових товарів; - курс валют (100 німецьких
марок = 46 українських карбованців)
↓
17 березня 1918 р. - УЦР ратифікувала Брестський договір
18 березня 1918 р. - укладення військової конвенції УНР із Німеччиною та Австро-
Угорщиною
↓
Результати та наслідки
Україна стала Україна стала Падіння радянсь- Було визнано Відновлення
першою дер- повноправним кої влади в кордони влади УЦР, об-
жавою, яка ви- членом міжна- Україні Української межено сувере-
йшла з Першої родних відносин держави нітет України
світової війни
↓
За допомогу у звільненні України від більшовицької окупації УНР зобов'язувалася у
вигляді матеріальної компенсації поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів
зерна та виробів з нього, 400 млн шт. яєць, 2,75 млн пудів великої рогатої худоби (живою
вагою), 3 млн пудів цукру, а також регулярно постачати їм овочі, фрукти, фураж, руди
тощо

2. Відновлення влади ЦР: вступ німецько-австрійських військ,

Конституція УНР.
18 лютого 1918 р. війська Четвертного союзу почали наступ від:
Балтійського моря до Карпат. У цій ситуації ВЦВК і Раднарком змушені були
погодитися на умови миру, які диктувала німецька сторона. Із березня 1918 р. у
Ризі було підписано мирний договір, згідно з яким Росія втрачала велику
територію. Фінляндія й Україна визнавалися самостійними державами. Раднарком
зобов'язувався визнати Брестську угоду Центральної Ради з країнами Четвертного
союзу і розпочати мирні переговори з УНР.
Німецько-австрійські війська (450 тис. осіб) продовжували просуватися
територією України. Разом із ними наступали й війська УНР, які рухалися
попереду союзників. Тоді Раднарком Росії зажадав від Народного секретаріату
організації опору.
Так, при радах були створені мобілізаційні відділи, Київ було оголошено в
стані облоги, а Київська, Подільська й Волинська губернії переведені на воєнний
стан. Усе це уповільнило наступ німців, але вже 1 березня 1918 р. більшовики
змушені були залишити Київ. З України на схід почалася евакуація матеріальних
цінностей, створювався єдиний фронт оборони від Криму до Росії.
У березні 1918 р. у Катеринославі відбувся II Всеукраїнський з'їзд рад, на
якому було обрано новий склад ЦВК. До складу Центрального Виконавчого
комітету увійшли російські та українські ліві есери, ліві українські більшовики,
соціал-демократи. Було сформовано новий Народний секретаріат, який очолив М.
Скрипник. На з'їзді також було прийнято рішення про формування армій, які
очолив Антонов-Овсієнко. Проте сил було недостатньо, і було обрано шлях
боротьби з окупаційними військами: поєднання фронтових дій із партизанською
боротьбою в тилу.
Участь радянських військ Росії у бойових діях в Україні дав привід
німецькому командуванню просунути свої війська значно далі на схід та південь
за кордони України, захопивши Бєлгород, Ростов тощо. Щоб припинити наступ
німців, було підписано угоду про припинення воєнних дій і утворено «нейтральну
зону» на ділянці від Рильська до Суджі.
Із приходом союзників Україна фактично була окупована. Австро-
Угорщина зайняла південь - Західну Волинь, Подільську, Херсонську й
Катеринославську губернії, а Німеччина - решту території. У Миколаєві,
Маріуполі, Ростові-на-Дону стояли змішані гарнізони. Управління залізницями й
водним транспортом контролювало німецьке командування, кам'яною й
залізорудною промисловістю союзники управляли спільно.
 Хоча союзники проголошували єдиною метою відновлення в Україні
законної влади - Центральної Ради, фактично встановлювався окупаційний
режим.
Разом із військами центральних держав до Києва повернулася й УЦР. Але її
повернення було сприйнято без особливого ентузіазму. Політика Центральної
Ради в нових умовах не змінилася, а це не влаштовувало практично всі верстви
суспільства.
Політика УЦР у січні-квітні 1918 р.
 Підписання Брестського (Берестейського) миру з країнами Четвертного
союзу.
 Запровадження нового стилю у літочисленні (Юліанський календар було
замінено Григоріанським).
 Запроваджено в обіг національну валюту - гривню.
 Затверджено державний герб - тризуб Володимира Великого.
 Прийнято Закон про громадянство.
 Скасовано приватну власність на землю (19 січня 1918 p.), Закон про
землю (31 січня 1918 p.), який передбачав соціалізацію землі й встановлення
максимуму землеволодіння в зо десятин.
 Підтверджено курс і соціально-економічна політика, проголошені III і IV
Універсалами.
 Схвалено Конституцію УНР (29 квітня 1918 p.).
Так, поміщики й заможні селяни хотіли відновити приватну власність на
землю, повернувши конфісковану власність. Промислово-фінансові кола
наполягали на скасуванні або перегляді робітничого законодавства. Бідняцькі
верстви селян були незадоволені окупацією. Між І Центральною Радою й
окупаційною адміністрацією виникали постійні конфлікти через втручання
адміністрації у внутрішні справи УНР.

3. Гетьманський заколот. Причини падіння ЦР.

Німецько-австрійське командування також було розчароване станом справ в
Україні. Було зрозуміло, що Центральна Рада не зможе забезпечити регулярних
поставок продуктів до Німеччини та Австро-Угорщини. Так, німецький
полковник фон Штольценберг на початку березня 19І8 р. телеграфував
німецькому командувачу Східного фронту: «Сумнівно, чи цей уряд, складений
винятково з лівих опортуністів, зможе встановити тверду владу... Якщо не можна
буде розв'язати проблему іншим способом, ми повинні будемо взяти силою те, що
абсолютно необхідно для нашого життя, і ведення військових дій».
Німецько-австрійська окупаційна політика
Окупаційне командування: фельдмаршал Ейхгорн і генерал Греннер
↓
Мета
Забезпечити максимальне отримання продовольчих і сировинних ресурсів з
України для подальшого продовження війни з країнами Антанти до переможного кінця.
Перетворити Україну на одну зі складових Німецької імперії
↓
Заходи
 Встановлення й підтримання маріонеткового режиму. Підтримка поміщиків у їх
намаганнях відновити своє землеволодіння. Запровадження воєнно-польових судів і
смертної кари. Придушення селянських виступів, робітничих страйків. Переслідування
більшовиків та їхніх прихильників. Перешкоджання створенню сильної української армії
та флота. Створення умов для захоплення українського ринку, встановлення контролю над
українською промисловістю, джерелами сировини та продовольства

Зрозуміло, що конфлікт між Центральною Радою та окупаційною

адміністрацією був неминучий. З особливою силою він спалахнув у зв'язку з
наказом німецького головнокомандуючого від 6 квітня 1918 р. про примусовий
засів усієї землі. Наказ Ейхгорна викликав протест Центральної Ради. Ще раніше,
наприкінці березня 1917 р., український міністр юстиції опротестував право
німецьких і австрійських німецько-польових судів судити громадян УНР.
Тому німецько-австрійське командування прагнуло замінити Центральну
Раду більш ефективним урядом і з цією метою почало пошук відповідної
кандидатури. Вибір пав на П. Скоропадського, якого підтримували заможні
верстви українського суспільства.
Умови домовленостей між П. Скоропадським
(Українською Народною Громадою) і німецько-австрійським
командуванням в Україні
 Визнання Брестських угод.
 Розпуск УЦР. Відкладення скликання Установчих зборів до повного
«заспокоєння краю».
 Погодження з німецьким командуванням кількості та умов ви-
користання українських збройних формувань.
 Визнання необхідності відновлення цивільного судового апарату й
обмеження компетенції військово-польових судів лише розглядом акцій,
спрямованих проти австро-німецьких військ.
 Упорядкування адміністративного апарату та розпуск усіх комітетів
«революційного походження».
 зобов'язання України щодо забезпечення потреб військ центральних
країн (Четвертного союзу).
 Відродження вільної торговельної та іншої підприємницької
діяльності.
 Відновлення власності, збереження до певної міри великих гос-
подарств для забезпечення експортної здатності хліборобства. Парцеляція
великих (вище від встановленої майбутнім законодавством норми) маєтків,
передача землі селянам за викуп у кредит.
Історичний портрет
Скоропадський Павло Петрович (1873-1945). Народився в родині нащадка славного
козацького роду Скоропадських, з якого вийшло, починаючи від XVII ст., чимало державних і
військових діячів, меценатів і шанувальників національної культури. Батько хлопця, Петро
Скоропадський, полковник російської армії, рано вийшов у відставку, поринув у громадську
роботу - був мировим суддею, головою шкільної ради на Стародубщині.
Як і більшість представників заможних аристократичних родин, Павло почав набувати
освіту в батьківському маєтку, де виховувався в пошані до української старовини та
культури. Потім навчався у гімназії. Згодом Павла віддали до елітного Петербурзького
пажеського корпусу. Брав участь у російсько-японській війні, де отримав чин полковника і в
нагороду золоту георгієвську зброю. Далі Павло Скоропадський швидко просувався службовою
драбиною: із присвоєнням звання генерал-майора був зарахований до імператорського полку. У
роки Першої світової війни дослужився до чину генерал-лейтенанта, командував 34-м
корпусом на Волині. Був нагороджений Георгієвським хрестом IV ступеня. І Революція 1917 р.
круто змінила долю генерала. Він став командуючим українізованого корпусу російської армії
найбільш боєздатної частини армії. І Саме частини цього корпусу врятували УЦР від наступу
збільшовизованих частин на Київ. Дії Скоропадського сприяли зростанню його авторитету. У
жовтні 1917 р. на з'їзді Вільного козацтва його було обрано гетьманом Вільного козацтва, яке
стало вагомим чинником політичного життя.
Хоча Скопадський не брав участі в українському русі, революційні події вплинули на його
погляди, він став прихильником ідеї відновлення Української держави, створення українського
війська. Проте в генерала не склалися відносини з УЦР, лідери якої були противниками Ідеї
створення регулярної армії. 25 грудня 1917 р. П. Скоропадський подав у відставку. У березні
1918 р. він заснував Українську громаду, що стала центром об'єднання всіх консервативних
сил, які були противниками соціально-економічних експериментів УЦР. За їх допомогою та
підтримкою німецького командування Скоропадський здійснив переворот і став гетьманом
проголошеної Української Держави. Проте за дев'ять місяців свого правління він не зумів
створити міцну опору своєму режиму, який був повалений у результаті повстання,
організованого Директорією. Опинившись в еміграції, Скоропадський жив у Німеччині. Під час
Другої світової війни, користуючись своїми зв'язками в німецьких колах, визволив чимало
українців із тюрем і концтаборів. Загинув у 1945 p., потрапивши під бомбардування.
У той час, як готувався заколот проти УЦР, Рада продовжувала свою законодавчу
роботу. 29 квітня відбулося останнє засідання Центральної Ради. Депутати затвердили
Конституцію У HP. За спогадами (протокольний запис засідання не встигли закінчити), М.
Грушевський був проголошений президентом УНР, хоч у щойно затвердженій конституції
такої посади не передбачалося.
У той же час у найбільшому в Києві приміщенні - цирку - зібралося майже 6432
делегати Всеукраїнського хліборобського конгресу, головою якого було обрано П.
Скоропадського. Того ж дня було вирішено встановити монархічну форму правління й
проголосити Гетьманат. У ніч на зо квітня прибічники гетьмана захопили державні установи,
розігнали УЦР й оприлюднили «Грамоту до всього українського народу» і «Закон про
тимчасовий державний устрій України».

Робота з документами.
Перша «Грамота П. Скоропадського до всього українського народу»
(29 квітня 1918 р.)
Громадяни України!
Всім Вам, козаки та громадяне України, відомі події посліднього часу, коли джерелом
лилася кров кращих синів України і знову відродившая Українська Держава стояла коло краю
загибелі.
Спаслась вона дякуючи могутньому підтриманню центральних держав, які, вірні свому
слову, продовжують і по цей час боротись за цільність і спокій України. При такій піддержці у
всіх зродилась надія, що почнеться відбудування порядку в Державі й економічне життя
України ввійде, врешті, в нормальне русло. Але ці надії не справдились. Бувше Українське
Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім не здатне до
цього.
Бешкети й анархія продовжуються в Україні, економічна розруха і безроботиця
збільшуються і розповсюджуються з кожним днем, і, врешті, для багатющої колись-то України
встає грізна мара голоду.
При такому становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнуло
всі трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку
Державну Владу, яка здібна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої
праці.
Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово
всю повноту влади. І тією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.
Управління Україною буде провадитися через посередництво призначеного мною
Кабінету Міністрів і на остаточнім обґрунтовані нижче долучених до цього законів про
тимчасовий державний устрій України.
Центральна та Мала Рада, а также всі земельні комітети з нинішнього дня
розпускаються. Усі Міністри й товариші звільняються. Усі інші урядовці, працюючі в
державних Інституціях, зістаються на своїх посадах і повинні продовжувати виконання своїх
обов'язків.
В найближчий час буде виданий закон, установляючий новий порядок виборів до
Українського Сойму.
До цього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законності в Українській Державі,
буду домагатись негайного виконання всіх державних розпоряджень і буду підтримувати
авторитет влади, не спиняючись ні перед якими
самими крайніми мірами.
Права приватної власності - як фундаменту культури і цивілізації, відбудовуються в
повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського Уряду, а рівно тимчасового уряду
російського, відміняються і скасовуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по
куплі-продажу землі.
Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартості від
великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів. Рівночасно
будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага буде звернена на
поліпшення правового становища і умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких
умовах ні на один час не кидали своєї відповідальної праці.
В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється
широкий простір приватного підприємства й ініціативи. Передбачаю всю трудність стаючої
переді мною праці й молю Бога дати мені силу, аби гідно виконати те, що я вважаю своїм
обов'язком перед рідною Україною в сучасний виключний і критичний для неї час.
Мені далекі й чужі які б то не було власні побудження, і головною своєю метою я
ставлю користь і благо народу і всім дорогої нам України. В цій свідомости кличу всіх Вас,
громадян і козаків України,- без різниці національності й віросповідання - помогти мені й моїм
працівникам і співробітникам в нашому загальному великому відповідальному ділі.
Закон про тимчасовий державний устрій України (29 квітня 1918 р.)
Основні положення
1. Декларувалося, що влада гетьмана є тимчасовою до обрання і початку роботи
Сойму.
2. Закріплював виняткові повноваження гетьмана, який
 одноосібно затверджував склад Ради Міністрів та її Голову, а також
інших урядовців;
 був головнокомандуючим (Верховний воєвода) української армії,
і флоту;
 визначав зовнішньополітичну лінію;
 оголошував окремі райони на воєнному, осадному або надзвичайному становищі;
 помилування, засудження, пом'якшення міри покарання. Звільнення від судової
відповідальності; ,
 всі накази або розпорядження гетьмана мали закріплюватися Головою уряду або
відповідним міністром.
3. Проголошувалися права і обов'язки козаків і громадян, а саме:
 захист батьківщини;
 сплата податків, відбуття повинностей;
 гарантованість прав і свобод законом;
 проголошувались права на недоторканість особи, недоторканість житла свобода
пересування та вільного місця проживання, непорушність права на приватну власність, свобода
зборів, об'єднань, слова тощо в межах законів.
4. Визначались права та повноваження Ради Міністрів.
5. Визначались структура та компетенція судової влади.
Запитання до документів.
1) У зв'язку з якими подіями з'явилися ці документи, кому вони
адресовані?
2) Які соціально-економічні заходи передбачав гетьманський уряд як першочергові?
3) Які верстви підтримували гетьмана?
4) Який державний устрій передбачалось встановити в Україні?
Ніхто - ні в Києві, ні в провінції - не став на захист Центральної! Ради. Вона, за висловом
Я. Грицака, ввійшла в історію української революції «як уряд добрих намірів і великих
задумів».
Причини падіння УЦР і встановлення влади гетьмана і П.
Скоропадського
 Конфлікт УЦР з німецько-австрійською окупаційною адміністрацією.
Невиконання УЦР своїх зобов'язань.
 Конфлікт УЦР з консервативними колами України (промисловцями,
поміщиками та ін.).
 Нездатність УЦР ефективно налагодити систру державного управління.
 Утрата УЦР соціальної опори.
 Прихильність лідерів УЦР до соціалістичних ідей.
 Втома населення від нестабільності, прагнення встановлення сильної
влади.
 Втручання німецько-австрійської адміністрації у внутрішні оправи
України.
Система влади за гетьмана П. Скоропадського

Гетьман

Голова Ради Секретаріат на чолі з

Міністрів Державним Секретарем

Мала Рада Міністрів Рада Міністрів

Старости (губернські)
Органи місцевого самоврядування
Земства Міські зібрання

4. Внутрішня і зовнішня політика Української Держави П.

Скоропадського.
Внутрішня політика гетьмана П. Скоропадського
Напрями Зміст, характеристика
Заходи в Скасування законодавства УЦР щодо робітництва і промисловості. Відновлення
промис- права приватної власності. Підтримка промисловців, що постраждали в
ловості результаті більшовицької окупації. Робочий день збільшено до 12 годин.
 Заборонено страйки. Налагодження торговельних відносин з Німеччиною та
Австро-Угорщиною.
Форму- Формування Ради Міністрів на основі ділових якостей. Голови Ради міністрів:
вання Г. Василенко (квітень-травень 1918 р.), Ф. Лизогуб (травень-листопад 1918 р.),
дер- С. Гербель (листопад-грудень1918р.). Українізація державного апарату.
жавного Розбудова органів місцевої влади. Відновлення земств.
апарату
Заходи в Відновлення приватної власності на землю. Видання «Тимчасового закону про
сільсько- заходи боротьби з розрухою в сільському господарстві». Відновлення
му госпо- поміщицького землеволодіння; повернення селянами поміщикам земель,
дарстві реманенту, відшкодування збитків; поміщики отримали право використовувати
примусову працю. Створення хлібного бюро для впорядкування збору
продовольства для Німеччини. У липні 1918 р. опубліковано «Проект загальних
основ земельної реформи», за якою максимум земельного наділу становитиме
25 гектарів на одну особу, а поміщикам буде надано право продавати землю
державному банкові.
Розбудова Формування державної варти (поліції). Відновлення козацтва в Чернігівській,
збройних Полтавській і Харківській губерніях. 3 вересня 1918 р. Німеччина погодилась на
сил формування восьми корпусів та інших частин української армії кількістю зо0
тис. осіб. Реально створено: декілька офіцерських дружин, Запорізька дивізія,
дві Синьожупанні дивізії, Сірожупанна дивізія, Сердюцька дивізія, бригада
січових стрільців тощо (загальна кількість - 65 тис. осіб)
Націо- Скасовування національно-персональної автономії національних меншин.
нально- Українізація загальноосвітніх шкіл (на осінь 1918 р. в Україні вже налічувалося
культурна майже 150 українських гімназій. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення
політики української мови і літератури, а також історії та-географії України в усіх серед-
ніх школах.
Було реорганізовано народний університет у Києві в державний український
університет, відкрився український університет в Кам'янці-Подільському. У
російськомовних, університетах Києва, Харкова, Одеси відкривалися українські
кафедри). Створення національної Академії наук, першим президентом якої
став академік В. Вернадський. Було започатковано Національну бібліотеку,
засновано Національний архів України, Національну галерею мистецтв, Укра-
їнський історичний музей, Український національний театр (під керівництвом
П. Саксаганського), «Молодий театр» (під керівництвом Леся Курбаса)

Зовнішня політика гетьмана П. Скоропадського

Напрями Зміст, характеристика

Відносини Були приорітетними. 3 країнами Четвертного союзу були встановлені
з Німеч- дипломатичні відносини. Основний зміст відносин обертався навколо
чиною та зобов'язань Брестського договору. Наявність німецької та австро-угорської
іншими окупаційної влади перетворювала владу Скоропадського у маріонеткову.
країнами Німці активно втручалися у внутрішнє життя та зовнішню політику
Четверт- Української держави. Для розв'язання багатьох проблем у вересні 1918 р.
ного союзу Скоропадський зустрівся з кайзером Вільгельмом II (фінансові й торговельні
 питання, створення масові армії тощо)
Відносини Відносини з Польщею (Регентською радою) оберталось навколо державної
з Польщею приналежності Холмщини і Підляшша. Значний вплив на відносини справляло
те, що ці землі були окуповані німецькими й австро-угорськими військами, а
за умовами Брестського миру вони мали відійти до України. Проте реально
українська адміністрація змогла утвердитися лише на тій частині земель, що
були окуповані Німеччиною. В австрійській зоні окупації утвердилась
польська адміністрація. Усі переговори про визначення кордону зайшли у
глухий кут. Поляки наполягали на кордоні по р. Буг
Відносини Відносини з Румунією оберталися навколо бессарабського питання.
з Румунією Гетьманський уряд запровадив проти Румунії, яка захопила Бессарабію,
торговельні санкції. Тільки коли виникли потреби в пошуках відносиніз
країнами Антанти (на території Румунії були дипломатичні представництва
Англії, Франції та ін.), П. Скоропадський дав згоду на укладення тимчасового
торговельного договору. Розв'язання бессарабського питання було відкладено
до завершення Першої світової війни
Відносини За умовами Брестського миру Радянська Росія зобов'язувалася визнати
з Радян- незалежність України й укласти з нею мирний договір. Переговори почалися у
ською Ро- травні 1918 р. Радянську делегацію очолював X. Раковський (заступник - Д.
сією Мануїльський). 12 червня 1918 р. було підписано прелімінарний (попередній)
договір про припинення стану війни між Україною і Росією, відновлення
залізничних, поштово-телеграфних комунікацій. Українській Державі
надавалося право заснувати консульства в багатьох містах Росії.
Найскладнішим питанням переговорів була програма кордонів. На початку
жовтня переговори перервалися. За домовленістю сторін у силі залишилися
прелімінарні умови миру. Також радянська делегація мала контакти з
антигетьманською опозицією, яка готувала повстання. Радянська делегація
зобов'язувалася визнати самостійність відновлюваної УНР .і
Відносини Всевелике Військо Донське. 8 серпня 1918 р. було укладено договір, який
з урядами проголошував взаємне визнання суверенітету, встановлював спільні кордони
Дону, та взаємовигідний товарообмін. Передбачалося розроблення окремих угод
Кубані, щодо вільного транзиту, товарообігу, митних і фінансових відносин. Кубань.
Криму Відносини теж розвивалися у руслі взаємовигідності. Україна надала Кубані
допомогу зброєю в боротьбі з більшовизмом. Обговорювалося питання
входження Кубані до складу України на правах автономії. Однак проти цього
заперечував уряд Денікіна, що фактично установив контроль над Кубанню.
Крим. Утворений у червні 1918 р. уряд генерала С. Сулькевича відмовлявся
вступати у відносини з українським урядом. П. Скоропадський запровадив
щодо Криму економічну блокаду. Це примусило кримський уряд у жовтні
1918 р. підписати попередню угоду, за якою Крим мав увійти до складу
України на правах автономії
Відносини Були ускладнені у зв'язку з тісними відносинами з Німеччиною. Тільки після
з країнами поразки Німеччини Скоропадський узяв курс на пошук порозуміння з
Антанти країнами Антанти, проте останні підтримували ідею «єдиної і неподільної
Росії», заперечуючи незалежність України. Навіть видання гетьманом грамоти
від 14 листопада 1918 р. про федеративний зв'язок із майбутньою не
більшовицькою Росією не змінило становища. Незабаром антигетьманська
опозиція підняла повстання

Дипломатичні відносини
Рівень відносин Країни
На рівні послів Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія, Швейцарія,
Швеція, Норвегія
На рівні дипломати- Грузія, Азербайджан, Фінляндія
чних представництв
На рівні консулів та Польща, Фінляндія, Англія, Румунія, Радянська Росія, Дон,
інших представництв Кубань, Крим
Загалом Міністерство закордонних справ протягом восьми місяців діяло досить активно.
Україна мала 11 дипломатичних і близько 50 консульських представництв у 20 країнах, а
на своїй території - 12 дипломатичних і 42 консульські представництва з 24 держав
Цікаво знати
Кримське питання
Німецький уряд мав серйозні плани щодо Криму. Під контролем гетьманського уряду
залишилася лише Північна Таврія. Німці не могли допустити, щоб у розпорядженні України
була військово-морська база в Севастополі та Чорноморський флот.
Та в самому Криму зібрався з'їзд татарського населення (курултай), який пред'явив свої
претензії на владу. Тоді німецька окупаційна адміністрація передала владу царському генералу
С. Сулькевичу, який і утворив крайовий уряд, орієнтований на закони Російської імперії.
У травні 1918 р. Міністерство закордонних справ Української Держави зробило з цього
приводу декілька заяв Німеччині. Наприклад, «Нота гетьмана П. Скоропадського послу
Німеччини в Києві про необхідність приєднання Криму до Української Держави» (10 травня
1918 р.) або аналогічна за змістом «Нота міністерства закордонних справ Української
Держави від зо травня 1918 р.». У цих документах підкреслювалися економічні, політичні та
етнографічні зв'язки України й Криму. Вказувалося, що приєднання Криму до Української
Держави повинно було відбутися на засадах автономії. На відмову С. Сулькевича ввести Крим
до складу Української Держави гетьманський уряд установив економічну блокаду півострова.
Це змусило С Сулькевича капітулювати і почати переговори про форми державного
об'єднання, які відбулися в Києві восени 1918 р. Хоча і були розроблені умови побудови Крим-
ської автономії, але часу для їх реалізації у гетьмана вже не було.

5.Відношення політичних партій до гетьманського режиму.

Політичні партії та гетьманський режим
Партії Вимоги
Опозиційні партії та організації
II Всеукраїнський се- Невизнання гетьманського режиму. Заклик до відновлення
лянський з'їзд УНР і скликання Установчих зборів. Проведення аграрної
реформи: передача землі селянам
Всеукраїнський робіт- Невизнання гетьманського режиму. Заклик до відновлення
ничий з'їзд УНР і скликання Установчих зборів
Конгрес української, Невизнання гетьманського режиму. Заклик до-відновлення
соціал-демократичної УНР як незалежної держави
робітничої партії
Український національно- Засуджували гетьманський режим як неукраїнський
державний союз
Всеукраїнський земський Засуджував гетьманський режим як антидемократичний.
союз Вимагав відновлення демократичних свобод, місцевого
самоврядування
Українська партія есерів Заклик до збройної боротьби проти гетьманського режиму і
(ліве крило) німецьких окупантів
Комуністична партія Невизнання гетьманського режиму. Заклик до збройної
більшовиків боротьби проти гетьманського режиму і німецьких окупантів
Партії та організації, що підтримували режим
Український хлібо- Виступав за сильну владу, яка б навела лад у країні, а також за
робський конгрес збереження приватної власності на землю
Конституційні демократи Визнання гетьманського режиму як влади, яка контролює
(кадети) частину території колишньої Російської імперії, із якої можна
продовжити боротьбу проти більшовицького режиму «за єдину
і неподільну Росію»
З'їзд промисловців, Висловилися за збереження приватної власності на землю.
банкірів, поміщиків Вимагали запобігти втручання робітників у господарське
життя. Створили свій представницький орган - Протофіс

6. Повстання на селі влітку та восени 1918 року Н.І. Махно.

Жорстка політика гетьманського уряду стала причиною протесту з боку
широких верств українського населення. Особливою активністю відрізнялося
селянство. Воно не хотіло задарма віддавати урожай влади і розвернуло озброєну
боротьбу проти гетьманських і окупаційних військ, що здійснювали постійні
реквізиції в селянських господарствах.
Літом 1918 р. великомасштабними стали селянські виступи в
Звенігородськом і Таращанському повітах. Німці вимушені були кинути проти
повстанців свої кращі частини, які мали бронепоїзди і навіть авіацію.
З часом до озброєної боротьби приєдналися селяни Бердичівського,
Васильківського, Канівського, Сквірського, Уманського і інших повітів. На
Правобережжі налічувалося більше 40 тис. повстанців. Селянські загони були
добре озброєні, вони мали кулемети і гармати.
Осінню 1918 р. селянські виступи охопили
Екатеринославщину і Північну Таврію. Тут розвернулася
озброєна боротьба селян під керівництвом Н. Махно проти
гетьманської адміністрації і окупаційних військ.
Нестір Іванович МАХНО (МІХНЕНКО) (1888-1934) -
повстанський отаман, один з лідерів анархістського руху.
Народився в селянській сім'ї в с. Гуляйполе на
Екатеринославщині. Закінчив два класи початкової школи.
Працював у поміщиків, потім робочим. У 1900-1908 рр. -
члена організації анархістів-комуністів, у складі якої брав
участь в експропріаціях. У 1910 р. був засуджений до
страти, яку замінили довічною каторгою. До лютневої революції був в ув'язненні.
У 1917 р. повернувся в Гуляйполе, де почав власні революційні перетворення:
розподілив між селянами поміщицьку землю, створив озброєний загін.
Не визнавав ні Тимчасового уряду, ні УЦР. Літом 1918 р. очолив боротьбу
селян проти гетьманського режиму і окупантів, потім проти Директорії УНР і
денікінців на стороні більшовиків. Ідейно стояв в стороні від більшовизму. Після
виступу проти політики військового комунізму був оголошений радянською
владою поза законом. В період денікінській окупації вів активну боротьбу в тилу
білогвардійців. У 1920 р. разом з більшовиками брав активну участь в розгромі
військ П. Врангеля.
По завершенню цієї операції почалося масове знищення його загонів
радянською владою. Впродовж 1921 р. вів боротьбу проти Червоної армії, але в
серпні був вимушений емігрувати. Жив в Румунії, Польщі, Германії, Франції.
Останніми роками життю займався літературною діяльністю.
Проти повстанців були кинуті урядові війська, але селянські загони
уникали відкритих боїв. Маючи підтримку з боку місцевого населення, вони діяли
несподівано. Махновці нападали на супротивника невеликими загонами,
завдавали удару і швидко зникали. Трофеями, здобутими в окупантів, вони щедро
ділилися з місцевим населенням. У листопаді 1918 р. озброєні загони махновців
складали серйозну силу. За півроку боротьби з повстанський-партизанським
рухом окупаційні війська втратили в Україні 19 тис. солдатів і офіцерів.
Проти гетьманського режиму боролися і робочі. Так, в липні і серпні 1918
р. припинили роботу близько 200 тис. залізничників. Це істотним чином
позначилося на вивозі продовольства і сировини до Німеччини і Австро-
Угорщини.
Посилення опозиції гетьманському режиму з боку різних політичних сил
України виявило відсутність у нього широкої соціальної основи і його залежність
від окупаційних військ. Гостра боротьба на селі і в містах прямувала і проти
військ окупантів, і проти пов'язаної з ними влади гетьмана, підточувала засади
гетьманської держави.

Висновки
Прийшовши до влади в результаті перевороту, П. Скоропадський намагався
провести реформи для стабілізації становища в країні й досягнення незалежності.
Але його політика була приречена на невдачу: П. Скоропадського особисто не
підтримували провідні українські політичні сили, його соціальна політика не
викликала захоплення у більшої частини населення, на міжнародній арені Україна
була залежна від країн німецького блоку, які потерпіли поразку в Першій світовій
війні.