Тема 3.

Україна В ДОБУ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Друге заняття.

План.

1. Вплив петроградського перевороту на події в Україні.

2. ІІІ Універсал Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки.
3. Політична ситуація в Україні наприкінці 1917 р. Війна з Радянською Росією.
Проголошення незалежності УНР.

ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА:

1. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923 рр.: у 2-х т. Львів, 1998. Т.1. С.165-
284.
2. Верстюк В.Ф., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: біограф. довідник.
Київ, 1998. 255 с.
3. Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада: Навч. посібник. Київ: Заповіт, 1997. С.196-
250.
4. Винниченко В. Відродження нації. Заповіт борця за визволення. Київ: Книга роду,
2008. С.231-377.
5. Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації ХІХ-ХХ
століття. Київ: Генеза, 1996. С.120-127.
6. Гунчак Т. Україна: ХХ століття. Київ: Дніпро, 2005. С.103-130.
7. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. Київ: Темпора, 2002. Т.1. С.127-234, 293-
302.
8.Історія України: Новітня доба: навч. посіб. / За ред.. акад.. В.М.Литвина. Київ:
Академвидав, 2012. С.96-99.
9. Корновенко С.В., Морозов А.Г., Реєнт О.П. Українська революція: Навч. посібник.
Вінниця: Фоліант, 2004. С.55-93.
10. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: проблеми самоорганізації. Київ:
Промінь, 2003. Т.1: критика історичного досвіду. С.147-156.
11. Литвин В.М. Історія України (у 3-х томах). Київ: Вид. дім ,,Алтьтенативи’’, 2005. Т.3.
Кн.1. С.119-144.
12. Литвин В.П. Перша світова війна 1914-1918 рр. і Україна. Київ: Наук. думка, 2014,
С.312-338.
13. Литвин В.М. Україна у війнах і революціях ХХ століття: 1914-1945 роки:
закономірності національного державотворчого процесу. Київ: :Наук. думка, 2012. С.89-
120.
14 Мороз В. Україна у двадцятому столітті: 1900-1920 роки. Львів: Астролябія, 2010.
С.146-226.
15. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. Київ: Укр.
письменник, 1993. С.89-118.
16. Новітня історія України (1900-2000): Підручн. / А.Г.Слюсаренко, В.І.Гусєв,
В.П.Дрожжин та ін. Київ: Вища шк., 2000. С.173-196.
17. Політична історія України. ХХ століття: у 6 томах / Редкол.: І.Ф.Курас. Київ: Генеза,
2003. Т.2. С.109-214.
18.Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917-1921 рр. Київ: Вид. дім
,,Альтернативи’’, 1999. С. 60-100.
19. Солдатенко В.Ф., Любовець О.М. Революційні альтернативи 1917 року й Україна.
Київ: Наук. думка, 2010. С.244-261.

1
20. Українська Центральна Рада: док. і матеріали: у 2-х т. / Упоряд.: В.Ф.Верстюк
(керівник) та ін. Київ: Наук. думка, 1996. Т.1. С.359-529.
21. Українська Центральна Рада: док. і матеріали: у 2-х т. / Упоряд.: В.Ф.Верстюк
(керівник) та ін. Київ: Наук. думка, 1996. Т.2. С.5-335.

І. ХРОНОЛОГІЧНИЙ МАТЕРІАЛ:

- 24-26 жовтня 1917 – збройне повстання проти Тимчасового уряду. Перехід влади в
Петрограді до рук більшовиків;
- 25 жовтня 1917 – утворення Крайового комітету з охорони революції в Україні,
відповідального перед Центральною Радою;
- 29-31 жовтня 1917 – збройний конфлікт більшовизованих частин гарнізону та
робітничих збройних загонів з військами штабу Київського військового округу;
- 7 листопада 1917 – ІІІ Універсал Української Центральної Ради. Проголошення
Української Народної Республіки в складі федеративної Росії;
- 23 листопада 1917 – утворення Українського фронту;
- 3 грудня 1917 – схвалення Радою Народних Комісарів ,,Маніфесту до українського
народу з ультимативними вимогами до Української ради’’;
- 4-6 грудня 1917 – І Всеукраїнський з’їзд Рад;
- 5 грудня 1917 – відповідь Генерального секретаріату на ультиматум Раднаркому;
- 13 грудня 1917 – відповідь уповноважених делегацій країн Четверного союзу на ноту
Генерального секретаріату від 11 грудня з запрошенням делегації УНР взяти участь у
мирних переговорах у Бресті;
- 17 грудня 1917 – маніфест ЦВК Рад України про скинення влади Центральної Ради та
Генерального секретаріату. Створення радянського уряду України – Народного
секретаріату;
- 11 січня 1918 – ухвалення ІV Універсалу;
- 16 січня 1918 – бій під Крутами;
- 16-22 січня 1918 – збройний виступ частин Київського гарнізону і робітників заводу
,,Арсенал’’ проти Центральної Ради;
- 18 січня 1918 – затвердження загальними зборами УЦР земельного закону та складу
Ради народних міністрів;
- 25 січня 1918 – затвердження загальними зборами УЦР закону про 8-годинний робочий
день;
- 26 січня 1918 – підписання делегаціями УНР та Австро-Угорщини таємної угоди про
створення з українських земель Галичини та Буковини окремого коронного краю у складі
Австро-Угорщини;
- 26 січня 1918 – вступ до Києва радянських військ під командуванням М.Муравйова;
- 27 січня 1918 – підписання делегацією УНР мирного договору з представниками
Четверного союзу;
- 30 січня 1918 – переїзд ЦВК Рад та Народного секретаріату України з Харкова до Києва;
- 8 лютого 1918 – початок просування німецьких військ в Україну;
- 15 лютого 1918 – залишення Києва радянськими військами;
- 16 лютого 1918 – закон про впровадження в УНР нового (григоріанського) календаря;
- 2 березня 1918 – вступ українських і німецьких військ до Києва;
- 24 березня 1918 – затвердження Малою радою нового складу Ради народних міністрів на
чолі з В.Голубовичем;
- 24 березня 1918 – опублікування закону УНР про державну українську мову;
- 6 квітня 1918 – опублікування наказу головнокомандувача німецькими військами в
Україні генерала Айхорна про засів полів;
- 9 квітня 1918 – підписання договору між УНР та союзниками про постачання до
Центральних держав хліба;

2
- 23 квітня 1918 – підписання загального господарчого договору між УНР та союзниками;
- 25 квітня 1918 – наказ генерала Айхорна про запровадження в Україні німецьких
військово-польових судів;
- 29 квітня 1918 – прийняття Конституції УНР; падіння Центральної Ради.

ІІ. УКРАЇНА ВОСЕНИ 1917 - НАВЕСНІ 1918 р. ОЧИМА

ІСТОРИКІВ, СВІДКІВ ПОДІЙ І МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ:

2.1. Вплив петроградського перевороту на події в Україні

В.Ф.Верстюк: Телеграфні повідомлення про більшовицький переворот у Петрограді

почали надходити у Київ з другої половини 25 жовтня. Але спроби київських більшовиків
закликати до повстання з метою захоплення влади на спільному засіданні виконкомів Рад
робітничих і солдатських депутатів успіху не мали. Есери і меншовики стояли за
підтримку Тимчасового уряду Голосування виявило рівність сил, тому було вирішено
скликати пленум обох Рад для обговорення питання про владу. А тим часом виконком
Ради робітничих депутатів вирішив утворити ревком із трьох чоловік: двох більшовиків і
одного українського соціал-демократа.
Міська дума, зі свого боку, вирішила утворити спеціальний комітет для охорони міста
від ексцесів і підтримки Тимчасового уряду.
На бік Тимчасового уряду став штаб Київського військового округу. Його командувач
генерал-лейтенант Квецинський наказав військам залишатися в повній готовності для
того, щоб ,,виступити по вимозі влади, поставленої Тимчасовим революційним урядом,
на захист порядку і завоювань революції від посягань невеликої групи безвідповідальних
осіб і демагогів, які ведуть країну до загибелі’’. Наказом заборонялися мітинги, вуличні
зібрання і маніфестації.
Того ж дня пізно увечері М.Грушевський зібрав засідання Малої ради, на якому в
присутності представників численних політичних і громадських організацій було
обговорено ситуацію, що склалася з виступом більшовиків у Петрограді. Для всіх
присутніх, згадував М.Ковалевський, було ясно, що треба реагувати на події в столиці
негайним взяттям влади у Києві і в Україні Центральною Радою. З цією метою на
засіданні було створено Крайовий комітет з охорони революції в Україні, відповідальний
перед УЦР. Компетенція комітету була визначена лаконічно: розпоряджатися всіма
силами революційної демократії на всій території України, підпорядкувати собі ,,в
порядку охорони революції всі органи влади означеної території’’. Запорукою останньої
мав би бути сам склад комітету, до якого, поряд з членами Центральної ради, увійшли
представники УСДРП, УПСР, РСДРП(б), РСДРП(м), РПСР, Бунду, ОЄСРП, Ради
солдатських депутатів, КВО, Рад солдатських та робітничих депутатів Києва, Харкова,
Одеси, Катеринослава. Всі згадані організації зробили заяви про те, що вони не будуть
вдаватися до якихось сепаратистських виступів, що було сприйнято як гарантію порядку в
місті.

О.С.Рубльов, О.П.Реєнт: Позиція Центральної Ради щодо більшовицького заколоту в

Петрограді була чітко сформульована у резолюції надзвичайного засідання Малої Ради 26
жовтні та зверненні Генерального Секретаріату ,,До всіх громадян України’’. Обидва
документи засудили заколот і вказали на небезпеку його для справи Української
революції, зокрема для скликання Всеросійських і Всеукраїнських Установчих зборів.
Одночасно відповідальність за петроградські події покладалась і на Тимчасовий уряд.
Такий підхід не сподобався представникам уже не існуючого Тимчасового уряду –
штабові Київського військового округу. Присутність у складі Крайового Комітету
більшовиків дала штабу КВО підстави для невизнання його легітимності. Та коли
більшовики на знак протесту вийшли зі складу Комітету, стало цілком зрозуміло, що в

3
Україні викристалізувалися три табори з різною політичною орієнтацією: Українська
Центральна Рада як центр українських демократичних сил, штаб КВО, що уособлював
російську контрреволюцію, і ради робітничих депутатів як осередок більшовицького
впливу. За обставин, що склалися, ані Центральна, ані Крайовий Комітет не спромоглися
виробити чіткого плану дій. Більше того, не бажаючи відповідати за ймовірні наслідки
майбутніх подій, Комітет після невдалих переговорів з штабом КВО виніс на засідання
Малої Ради пропозицію про свій розпуск. В той час, коли вона обговорювалася (28
жовтня), війська штабу КВО оточили резиденцію виконкому рад і ревкому, що утворився
днем раніше, - Маріїнський палац. Військові заарештували членів ревкому – більшовиків
братів Пятакових, І.Крейсберга, Я.Гамарника, І.Кулика та інших. Сутички більшовицьких
збройних формувань і робітничих дружин з нечисленними підрозділами штабу КВО мали
локальний характер і через три дні закінчилися відходом останніх із Києва. Таким чином,
Центральна Рада, знову опинившись осторонь головних подій, віддала на короткий час
ініціативу до рук рад робітничих і солдатських депутатів та ревкому.

В.М.Литвин: 27 жовтня (9 листопада) Комітет з охорони революції звернувся з відозвою

до населення, в якій повторив заклик зберігати спокій і рекомендував революційним та
демократичним організаціям об’єднуватися в місцеві комітети для охорони революції. У
відозві підкреслювалося, що влада Комітету поширюється на 9 губерній України, а ,,всі
громадські, військові типові власті, а також і всі організації революційної демократії
мусять твердо і неуклінно виконувати всі його накази і приписи’’.
Про це було повідомлено командування Київського військового округу. Однак
командуючий округом генерал М.Квецинський та комісар округу І.Кирієнко вирішили
грати у свою гру. В їх діях демонструвалась упередженість до українців. Вони вороже
поставилися до створення Крайового комітету, а включення до його складу представників
більшовицької партії Крейсберга та Затонського дало формальну підставу заяв про
неправомочність Комітету.
…Протистояння між штабом округу та Центральною Радою стало помітне
неозброєним оком. По місту одночасно ходили патрулі і Крайового комітету, і штабу.
Останній почав дії до перекинення з фронту у Київ додаткових військових частин.
… 28 жовтня (10 листопада) до Києва прибули очікувані штабом КВО козача дивізія та
загони чехословаків. Командування штабу тепер вважало, що у нього достатньо сил, аби
взяти місто під свій контроль, однак одразу не наважилося вступити у військові дії проти
Центральної Ради, на боці якої були значні військові формування. А головне те, що
Генеральний секретаріат був легітимним органом влади, визнаним Тимчасовим урядом.
Тож командування округу вирішило спочатку завдати удару по більшовикам як
найрадикальнішим елементам. 28 жовтня (10 листопада) частини штабу оточили
Маріїнський палац, де засідала Рада Робітничих і солдатських депутатів, й арештували
утворений більшовицький ревком. Правда, більшовики відразу створили другий ревком.
Ситуація в місті вийшла з-під контролю і обернулася рядом збройних інцидентів на
Печерську. Радянська історіографія писала про них як про збройне повстання, проведене
київськими більшовиками за зразком петроградського з метою встановлення радянської
влади. Радянські історики неодмінно підкреслювали, що наслідками цього повстання
підступно скористалися ,,українські буржуазні націоналісти’’, тобто Центральна Рада.
В.Верстюк, детально проаналізувавши ситуацію тих днів у Києві, переконливо показав,
що ніякого повстання київські більшовики не готували, бойові дії ініціював штаб КВО,
,,вони розвивалися швидше спонтанно, ніж організовано, мали локальний характер,
точилися в основному на Печерську, навколо заводу ,,Арсенал’’. У цих діях не
проглядалось боротьби за захоплення залізничного вокзалу, пошти, телеграфу, державних
установ, банків. Як це було у Петрограді.

4
 Бої тривали до 30 жовтня (13 листопада) і закінчилися поразкою штабу округу. Вірні
Центральній раді військові підрозділи взяли під свій контроль міські установи, пошту і
телеграф.
28 жовтня (10 листопада) Генеральний секретаріат перебрав на себе обов’язки
Крайового комітету по охороні революції, який був розпущений. Наступного дня у Києві
відкрилися сьомі загальні збори Центральної Ради. В.Винниченко доповів їх учасникам,
що Генеральний секретаріат у зв’язку з новою політичною ситуацією вирішив призначити
у своєму складі комісарів військових, продовольчих та залізничних справ, підпорядкувати
собі військову владу.

В.Ф.Верстюк: 31 жовтня сьомі загальні збори УЦР вирішили поширити владу

Генерального секретаріату на Херсонську, Катеринославську, Харківську, Таврійську (без
Криму), Холмську і частково Курську і Воронезьку губернії. Тоді ж розпочала роботу
узгоджувальна комісія з вироблення умов припинення військових дій у Києві, до складу
якої увійшли всі більш-менш впливові політичні сили міста, в тому числі й більшовики.
… 1 листопада Генеральний секретаріат призначив на посаду командувача КВО
підполковника Павленка. Того ж дня припинився страйк робітників Києва. Значна частина
червоногвардійців міста перейшла до загонів вільного козацтва. Цікаво, що
більшовицький РВК продовжував існувати ще певний час, але не висловлював на початку
листопада до УЦР жодних претензій щодо влади.
3 листопада на об’єднаному засіданні виконкомів рад робітничих і солдатських
депутатів Києва Центральну Раду було визнано крайовою владою України. Декількома
днями раніше це зробила Полтавська Рада робітничих і солдатських депутатів.
Можна сказати, що на початку листопада 1917 р. в Україні не було альтернативної
Центральній Раді за авторитетом і політичною вагою сили. Жодна з політичних партій чи
організацій, окрім УЦР, не могла і не претендувала на політичну владу. В цьому слід
вбачати дію двох тенденцій. По-перше, завдяки політичній діяльності Центральної Ради
Київ став перетворюватися в загальноукраїнський політичний центр, чого не було раніше.
Навколо Києва і Центральної Ради об’єдналися не лише українські політичні сили, до
нього почали тяжіти в силу реально діючих територіальних інтересів і обставин
організації російських, єврейських і польських політичних партій та громадських
організацій України. Звичайно, тут варто говорити про тенденцію, а не закінчений процес.
По-друге, падіння Тимчасового уряду пришвидшило державну дезінтеграцію Росії,
привело до утворення на її теренах регіональних урядів та проголошення автономних
державних утворень.

2.2 ІІІ Універсал Центральної Ради. Проголошення

Української Народної Республіки

О.С.Рубльов, О.П.Реєнт: Прагнення більшовиків поширити свій вплив на всю територію

України гостро поставило перед діячами Центральної Ради питання стосовно засобів і
форм організації влади, конституювання державних структур. Позиції більшовиків
(скликання з’їзду рад, на якому УЦР була б перетворена в Центральну Раду робітничих і
солдатських депутатів( не залишало сумнівів у їхній кінцевій меті – прийти до влади. На
ділі це могло спричинитися до втрати Центральною Радою ролі координаційного центру
українських революційних сил, вихолощення національно-визвольних елементів у її
діяльності. Розуміння необхідності встановлення сильної влади породило у лідерів УЦР
ідею про підведення під неї ,,державного фундаменту’’. Висловлюючи тезу про негайне
проголошення Української республіки, М.Грушевський підкреслював, що вона повинна
мати демократичний і соціалістичний характер. Саме ці гасла забезпечували до того часу
авторитет Центральної Ради як всеукраїнського органу влади.

5
В.Ф.Верстюк: Питання проголошення Української республіки було поставлене на
практичний грунт на початку листопада. 6 листопада Генеральний секретаріат обговорив
проект ІІІ Універсалу Центральної Ради. 7 листопада з цією метою зібралася Мала рада.
Відкриваючи її засідання, М.Грушевський повів мову про те, що в момент відсутності
центральної влади, поширення громадянської війни, щоб зробити Україну базою
революції і звідси боронити її здобутки, необхідно вдатись до героїчних засобів. ,,Після
довгих міркувань і сумнівів Генеральний секретаріат прийшов до тієї думки, - зазначив
він, - що для того, щоби краєва власть стала справжньою фактичною властю, під нею
повинна бути міцна підвалина і такою підвалиною може бути тільки проголошення
Української Народної Республіки’’.
Далі М.Грушевський зачитав Універсал, яким проголошувалося створення Української
Народної Республіки у федеративному зв’язку з Російською державою. Універсал був
гаряче зустрінутий піднесеним залом. Із 47 членів Малої ради, які були на засіданні,
поіменно за Універсал висловилися 42 (всі українці і євреї), проти не було подано
жодного голосу, утрималося 5 чоловік (меншовики, російські есери та представник
польського демократичного централу).

Українська Центральна Рада: док. і мат.(Т.9): …Віднині Україна стає Українською

Народною Республікою
Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо
на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська
стала федерацією рівних і вільних народів.
До Установчих зборів України вся власть творити лад на землях наших, давати закони і
правити належить нам, Українській Центральній Раді, і нашому правительству –
Генеральному секретаріатові України.
…Отож, оповіщаємо:
До території Народної Української Республіки належать землі, заселені у більшості
українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Катеринославщина, Херсонщина,
Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народної Республіки
щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній і
областей, де більшість населення українська, має бути встановлене по згоді організованої
волі народів.
…Віднині на території Української Народної Республіки існуюче право власності на
землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення, а
також на удільні,монастирські, кабінетські та церковні землі касується. Признаючи, що
землі ті є власність всього трудового народу і мають перейти до нього без викупу,
Українська Центральна рада доручає генеральному секретареві по земельних справах
негайно виробити закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом,
тими землями до Українських Установчих зборів.
…На території Народної Республіки України з цього дня установлюється по всіх
підприємствах 8 годин праці.
…Приписуємо Генеральному секретарству праці від цього дня разом з
представництвом від робітництва встановити державну контролю над продукцією на
Україні, пильнуючи інтересів як України, так і цілої Росії.
…Волею і іменем Української Республіки ми, Українська Центральна рада, станемо
твердо на тому, щоб мир було встановлено якнайшвидше. Для того ми вживемо рішучих
заходів, щоб через центральне правительство примусити і спільників, і ворогів негайно
розпочати мирні переговори.
…Однині на землі Республіки Української смертна кара касується.
Всім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до цього дня, як уже
засудженим, так і не засудженим, а також і тим, хто ще до відповідальності не потягнений,
дається повна амністія. Про се негайно буде виданий закон.

6
 Суд на Україні повинен бути с справедливий, відповідний духові народу.
…Вжити всіх заходів до закріплення і поширення прав місцевого самоврядування, що
являються органами вищої адміністративної влади на місцях, і до встановлення
найтіснішого зв’язку і співробітництва його з органами революційної демократії, що має
бути найкращою основою вільного демократичного життя.
Так само в Українській Народній Республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті
всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри. Зібранні союзів, страйків,
недоторканості особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з
усіма установами.
…Народам: великоруському, єврейському, польському та іншим на Україні признаємо
національно-персональну автономію для забезпечення їм права і свободи самоврядування
в справах їх національного життя…
Справа продовольча є корінь державної сили в цей тяжкий і відповідальний час.
Українська Народна Республіка повинна напружити всі свої сили і рятувати як себе, так і
фронт, і ті частини Російської Республіки, які потребують нашої допомоги.
…Днем виборів до Українських Установчих Зборів призначаємо 27 грудня (декабря)
1917 р., а днем скликання їх – 9 січня (января) 1918 р.

В.Верига: 9 (22) листопада Третій Універсал урочисто проголошено на Софійській площі

у присутності значного числа народу. Крім членім Малої Ради та Генерального
Секретаріяту, тут були представники війська, французької, бельгійської, італійської та
румунської місій. Архиєпископ Олексій із трьома єпископами та численним духовенством
відправив молебен, після чого Михайло Грушевський виголосив коротку промову, а
Микола Ковалевський прочитав Універсал. На закінчення перед українським урядом, під
музику кільканадцятьох військових оркестрів та під командою полковника пройшли
урочистим маршем українські військові частини із загоном моряків Чорноморської вльоти
та кубанських козаків. Текст Універсалу передано через радіо та телеграф по всій Україні,
на фронт і Чорноморську фльоту.
…Українська преса, що була речником партій при владі і творців Третього Універсалу,
писала про нього без якогось більшого одушевлення. Російська преса в Україні, як
консервативна, так і большевицька ,,Пролетарская Мысль’’ реагували неприхильно.
Особливо занепокоїлись поляки, власники великих земельних маєтків. На знак протесту
генеральний секретар національних справ В.Міцкевич подав у відставку. Польські
організації протестували проти Універсалу, заявляючи, що він насилує основні права, на
котрих спочиває життя і розвиток усіх культурних громадянств світу’’, та що мільйон
поляків, які живуть в Україні, не можуть визнати Універсал. Серед українського
населення опінія була поділена. Не погоджуючись зі змістом Універсалу, подали у
відставку три генеральні секретарі: земельних справ – М.Савченко-Більський,
національних Олександр Шульгин і пошт та телеграфів – росіянин Олександр Зарубін, а
згодом – і генеральний писар Олександр Лотоцький.

В.М.Литвин: Відновлення державності України … слід визнати квітесенцією ІІІ

Універсалу й однією з найвагоміших конструктивних ідей Української революції.
…Проголошення української Народної Республіки супроводжувалося чітким
дотриманням головних підвалин державотворення: народ, територія, влада. Ці поняття
отримали чітке визначення в ІІІ Універсалі… ІІІ Універсал можна вважати одним із
найрадикальніших і найконструктивніших документів, які вийшли зі стін Центральної
Ради. Він відкинув унітарний принцип державного устрою Росії. Факт проголошення
УНР, а також створення цілого ряду крайових і національних урядів, говорили про
дезінтеграцію Росії, майбутні негативні наслідки якої передбачити було неможливо, але
залишався шанс пом’якшити їх (наслідки) цілком ймовірною федералізацією рівних і
вільних народів. Тут зробимо наголос: йшлося не про автономію України в Росії

7
Тимчасового уряду (про цей уряд в Універсалі немає жодної згадки), а про принципово
нове майбутнє державне утворення.
За ІІІ Універсалом зовсім інший вигляд мала схема стосунків уряду УНР з
федеративним центром, ніж та, яка була затверджена ,,Тимчасовою інструкцією
Генеральному секретаріатові Тимчасового уряду’’. Універсал виходив з факту поширення
влади Генерального секретаріату на 9 губерній України, а також розширення його
компетенції. За ІІ Універсалом Генеральний секретаріат перестав виконувати
передаточного механізму у вертикалі виконавчої влади. Він отримав повноваження і
статус повноцінного українського уряду, а Центральна Рада забезпечила собі до
проведення Українських Установчих Зборів права найвищого законодавчого органу
влади.

В.Ф.Версюк: Проголошення ІІІ Універсалу знаменувало відродження української

державності у ХХ ст. В історії Центральної Ради це була помітна віха, якою розпочинався
новий етап її діяльності – етап державно-національного будівництва.
Який же тип державного устрою обрали діячі Центральної Ради, проголошуючи
відновлення Української держави? У відповідності з їх світоглядними і політичними
переконаннями це мала бути демократична держава, сувереном якої виступав народ.
Називаючи Україну народною республікою, Центральна Рада, як свідчив М.Ковалевський,
бажала цим ,,підкреслити ідею українського народоправства і демократії’’. П.Христюк
розшифровував цю думку детальніше: ,,Центральна Рада свідомо ставила собі ціллю
збудування дійсної народної державності, в якій політична влада спочивала в руках
народу і соціально-економічні відносини були б побудовані так, щоб були забезпечені як
духовні, так і матеріальні інтереси пануючих мас’’.

О.С.Рубльов, О.П.Реєнт: Третій Універсал, по суті, висував програму дій у

найважливіших сферах життя. В аграрному питанні проголошувалося скасування
існуючого права власності ,,на землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств
сільськогосподарського значення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та
церковні землі’’. Вважаючи, що земля без викупу має перейти тим, хто її обробляє, УЦР
доручила генеральному секретареві земельних справ негайно виробити закон про порядок
діяльності обраних народом земельних комітетів.
Універсалом запроваджувався 8-годинний робочий день на промислових
підприємствах і державний контроль за виробництвом і розподілом продукції, який має
здійснюватися секретаріатом праці за участю робітників.
Документ декларував наміри Центральної Ради всіма засобами домагатися припинення
війни й вирішення взаємних претензій воюючих сторін шляхом переговорів.
Гуманістичного спрямування Універсалові надавали ліквідація смертної кари та
оголошення амністії для політичних в’язнів. Демократична традиція в діяльності УЦР
знайшла розвиток у формі положення про забезпечення свободи слова, друку, віри,
зібрань, страйків, спілок, недоторканості особи і помешкання, прав і можливостей для
вживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.
В галузі національної політики передбачалося найближчим часом ухвалити закон про
національно-персональну автономію для національних меншин.

В.М.Литвин: Свідомо чи ні, та про це джерела мовчать,автори Універсалу не вважали за

потрібне виписувати механізм стосунків із федеративною владою. В Універсалі
констатується, що центрального уряду нема, тобто Рада Народних Комісарів за
федеративний владний центр не визнавалася.
Можна помітити одну характерну особливість ІІІ Універсалу: наскільки чітко в ньому
визначені внутрішні атрибути української державності, настільки розмиті, невиразні
ознаки федерального центру. Якщо ІІ Універсал ставив автономію України в залежність

8
від остаточного вирішення Всеросійських Установчих Зборів, то ІІІ Універсал лише
закликав громадян ,,до дружнього великого будівництва нових державних форм’’,
зазначивши, що прерогатива їх вирішення має належати Українським і Всеросійським
Установчим зборам, при цьому зовсім нічого не було сказано, чи будуть мати юридичну
силу рішення останніх для УНР.

2.З Політична ситуація в Україні наприкінці 1917 р. Війна з

Радянською Росією. Проголошення незалежності УНР

О.С.Рубльов. О.П.Реєнт: Тимчасом як російські більшовики закликали армію повернути

багнети проти власних капіталістів і поміщиків, фактично розвалюючи фронт, УЦР,
остерігаючись вірогідної окупації України, відстоювала позицію, згідно з якою до початку
мирних переговорів усі повинні були неухильно виконувати свої обов’язки як на фронті,
так і в тилу. Послідовність цієї політичної лінії підтверджувала ухвалена ще 9 листопада
Генеральним Секретаріатом постанова про необхідність завершення війни й порядок
підписання мирного договору. Водночас робилося все для стабілізації фронту: 23
листопада було ухвалено рішення про об’єднання Південно-Західного і Румунського
фронтів в Український.
Не вважаючи більшовицьку Раду Народних Комісарів на чолі з Леніним закон
оправною й перспективною владою, УЦР активізувала зусилля, спрямовані на створення,
за словами В.Винниченка, ,,однородної соціалістичної федеративної влади – від народних
соціалістів до більшовиків включно’’. Оскільки більшовицька РНК, на думку діячів
Центральної Ради, представляла лише Московщину, федеративний уряд репрезентуватиме
всі суб’єкти федерації. Однак ці спроби можна кваліфікувати як спроби поєднати
непоєднуване. Соціальна концепція більшовиків, що базувалася на ,,класовому расизмі’’,
виключала будь-яку можливість співпраці ,,під одним дахом’’ з консервативними
представниками Дону й Кубані чи тими, хто продовжував справу Тимчасового уряду.
Тому ініціатива України не дістала очікуваного резонансу, та й не могла його дістати.
Адже більшовики трактували деклароване ними право націй на самовизначення лише в
межах перелицьованої на соціалістичний лад централізованої єдиної держави.
Протистояння між УЦР та більшовицьким РНК протягом короткого часу набуло
обвального характеру. Цьому було кілька причин.
Прагнучи підкорити Дон, більшовики намагалися транзитом через Україну
передислокувати туди розпропаговані ними військові частини з фронту. Центральна Рада,
небезпідставно побоюючись перенасичення України військами, роззброювала їх і
висилала за межі контрольованої нею території. Тим часом козацькі загони
безперешкодно пропускалися на Дон, що викликало звинувачення з боку Раднаркому
Росії в ,,контрреволюційності УЦР та у розвалі фронту’’. Більшовицькі агітатори в Україні
всіляко дискредитували місцеву владу, називаючи її буржуазно-капіталістичною,
антинародною тощо. Мали місце спроби розколу Центральної Ради за допомогою
ліворадикальних елементів у фракціях УСДРП та УПСР. Розгорнулася кампанія за
переобрання УЦР на Всеукраїнському з’їзді рад, де більшовики сподівалися забезпечити
собі перевагу. До речі, російський уряд не визнавав Центральну Раду на тій підставі, що
вона не була обрана Всеукраїнським з’їздом рад. У свою чергу, УЦР відмовляла
більшовицькому РНК в праві представляти всю Росію, затягуючи формально-офіційне
визнання її урядом Московщини. Не приховуючи своїх намірів, російські лідери 27
листопада створили при ставці в Могилеві революційний польовий штаб для боротьби з
військами Каледіна, Дутова і Центральної Ради, оголошеними контрреволюційними.
Позбавлений альтернативи, уряд УНР віддав наказ українським підрозділам, які
перебували за межами України, перебазуватися на її територію. 30 листопада було
обеззброєно й вислано з Києва пробільшовицьки налаштовані частини міського гарнізону.
За тиждень до того на Українському фронті було укладено перемир’я..

9
 ….4 грудня УЦР отримала телефонограму Раднаркому, в якій стверджувалося право
націй на самовизначення аж до відокремлення, визнавалися Українська Народна
Республіка і все, що торкалося національної незалежності українського народу. Водночас
висувалися звинувачення на адресу Центральної Ради в тому, що, ,,прикриваючись
національними фразами, вона веде непевну буржуазну політику, яка давно вже
визначається непризнанням… Рад і радянської влади в Україні’’. Зокрема, УЦР
інкримінувалася відмова скликати у відповідь на вимогу рад їх Всеукраїнський з’їзд.
Телеграма, надіслана від імені Леніна і Троцького, в ультимативній формі ставила
Центральну Раду перед вибором: або підтримати боротьбу російських більшовиків проти
Каледіна й повернути зброю обеззброєним частинам, або ж опинитися в стані війни зі
своїм могутнім сусідом.

В.М.Литвин: Генеральний секретаріат негайно відреагував на ультиматум власною

заявою. ,,Генеральний секретаріат, - йшлося у ній, - в заяві народних комісарів про те, що
вони визнають Українську Республіку, вбачає нещирість або ж суперечність самим собі.
Неможливо одночасно визнавати право націй на самовизначення ,,аж до відокремлення’’
і в той же час робити грубий замах на це право, накидаючи свої форми політичного ладу
державі, яка самовизначилась, як це робить ,,Совет народных комиссаров’’ Великоросії
щодо Народної Української Республіки’’.
Мала Рада розглянула становище, що склалося після ультиматуму. Було вирішено
припинити транспорт продовольчих вантажів на північ і негайно організувати власну
грошову систему. В грудні до обігу надійшли кредитні білети українських грошей
вартістю в 100 крб.
Обговорення ультиматуму додало емоцій та пристрастей роботі Всеукраїнського з’їзду
рад, який відкрився в Києві 4 (17) грудня 1917 р. В його роботі взяли участь понад 2 тис.
депутатів, при цьому більшовики виявилися в абсолютній меншості. Читання
ультиматуму одразу ж наелектризувало зал і налаштувало його проти більшовиків. Їх
представник В.Шахрай змушений був заявити, що ультиматум є непорозумінням, яке
треба ліквідувати без кровопролиття. Після бурхливих дводенних обговорень з’їзд
ухвалив резолюцію, запропоновану фракцією українських есерів. Резолюція визнала
ультиматум РНК ,,замахом проти Української Народної Республіки’’, а також наголосила,
що дії більшовицького уряду ,,загрожують до решти розірвати федеративні зв’язки, до
яких прямує українська демократія’’. …З’їзд ухвалив також спеціальну резолюцію
підтримки Центральної Ради, в якій говорилось, що переобрання Центральної Ради є
невчасним і непотрібним …124 більшовицьких делегати Всеукраїнського з’їзду рад 5(13)
грудня демонстративно залишили з’їзд, оголосивши його неправомочним, і виїхали до
Харкова, де поспішно, під захистом радянських військ, які захопили місто, був
інсценізований альтернативний з’їзд рад. Так званий Харківський з’їзд виявився
нечисленним і непредставницьким, його 200 делегатів репрезентували лише 89 рад і
військово-революційних комітетів, переважно східних районів України. Незважаючи на
те, що в Україні тоді діяло понад 300 рад, більшовики не поставили під сумнів
повноваження з’їзду, юо він повністю був у їхніх руках. Відповідно з’їзд вітав
більшовицький переворот у Петрограді, політику РНК, проголосив встановлення
радянської влади в Українській Народній Республіці і навіть обрав Центральний
виконавчий комітет Рад України, а той створив Народний секретаріат – альтернативний
Генеральному секретаріатові радянський уряд України. Це був розрахунок на те, що маси
далеко не зразу розберуться, за яким секретаріатом хто стоїть. Одразу ж Ленін надіслав
від РНК у Харків вітальну телеграму, в якій говорилося: ,,Вітаючи утворення в Харкові
справді народної Радянської влади на Україні, вбачаючи в цій робітничій і селянській Раді
справжній уряд Народної Української Республіки, Рада Народних Комісарів обіцяє
новому урядові братньої республіки повні і всебічну підтримку в справі боротьби за мир, а

10
також у справі передачі всіх земель, фабрик, заводів і банків трудящому народові
України’’.
Не лише ця телеграма, але й всі інші маніпуляції зі з’їздом видавали руку Петрограда,
яка виписала сценарій захоплення України. Чи не вперше тут більшовики вдалися до
прийому формування псевдоуряду, начебто під проводом якого російські війська
встановлювали радянську владу. Цей прийом згодом кілька разів застосовувався в Україні
та в інших національних регіонах. Уряд був настільки маріонетковим, що, за спогадами
В.Затонського, ,,народні секретарі називали себе урядом, та самі до того ставилися трохи
гумористично. Та й насправді: який же з нас був уряд без армії, фактично без
території…’’.
Але армія швидко знайшлася – за наказами В.Леніна В.Антонов-Овсієнко привів її з
Росії, привів для збройної боротьби, для перетворення світової війни у громадянську.

О.С.Рубльов, О.П.Реєнт: Утворення радянського уряду в Харкові розв’язувало руки

російським більшовикам, які дістали можливість маскувати власні акції, прикриваючись
українськими однодумцями. Як влучно писав В.Винниченко, радянська Росія відводила
від себе звинувачення в агресії - ,,не вона, мовляв, уже тепер вела війну з Україною, А
Харківський Український уряд боровся проти Київського, тепер, мовляв, це хатня справа
самого українського народу. Натуральна річ, що це була тільки одна формальність, бо
харківський уряд усі директиви одержував з Петрограда й вів військові операції силами
руського уряду’’. Не можна не погодитися з висновком голови Генерального
Секретаріату, що утворення радянського уряду в Харкові сприяло перемозі більшовизму в
Україні
17 грудня Центральний Виконавчий Комітет Рад України (ВУЦВК) своїм маніфестом
оголосив повалення Центральної Ради і Генерального Секретаріату, а наступного дня
створив крайовий комітет для ,,боротьби з контрреволюцією’’.
Центральна Рада також здійснила низку заходів, спрямованих на організацію збройного
опору більшовицькій експансії.. 15 грудня було обрано Особливий комітет оборони
України в складі М.Порша, С.Петлюри і В.Єщенка, а 18 грудня полковника Капкана
призначено командувачем українських військ, що протистояли радянським частинам. Ще
через тиждень Генеральний Секретаріат ухвалив рішення про створення армії УНР на
засадах добровільності та грошового утримання. Однак цих зусиль було замало для
дійової відсічі навалі з півночі. Військовий секретаріат практично нічого не зробив для
формування боєздатної армії, та й не міг цього зробити, адже лідери УЦР боялися і не
розуміли значення організованої збройної сили, здатної підтримати революцію.
Захоплення українізацією військових частин без належного організаційного підкріплення
на ділі виявилося безрезультатною витратою часу: в перших же зіткненнях із російськими
частинами українські підрозділи виявилися деморалізованими, розпорошеними і
небоєздатними Радянські війська, розпочавши загальний наступ 25 грудня, захопили
Катеринослав, а на початку січня 1918 р. – Олександрівськ, Полтаву, Чернігів, та інші
міста. Дійшло до того, що на захист української справи стала учнівська і студентська
молодь. Близько 300 юнаків під Крутами вступили в нерівний бій із переважаючими
силами російських військ. Багато з них заплатили життям за нерозпорядливість і
недалекоглядність українських політиків.
Невтішні реалії змусили керівників Центральної Ради переглянути свої погляди на
статус України і, відмовившись від гасел автономії в складі федерації народів, стати на
грунт повної незалежності та самостійності Української держави. Так з’явився Четвертий
Універсал, який проголосив Українську Народну Репсубліку ,,самостійною, ні від кого не
залежною, вільною, суверенною державою українського народу’’. Відтепер мирні
переговори, розпочаті у Бресті, українська делегація мала вести вже від імені суверенної
України. Революційно-демократична влада на місцях повинна була базуватися на
співробітництві органів самоврядування і рад робітничих, солдатських і селянських

11
депутатів. У соціально-економічній сфері Четвертий Універсал обіцяв з весни повсюдне
впровадження земельного закону на сонові безплатної передачі землі селянам, а також
конверсію і демілітаризацію промисловості для забезпечення народу товарами широкого
вжитку. Передбачалося запровадження зовнішньополітичної монополії держави, а також
монополії на торгівлю металом, вугіллям, шкірою, тютюном та іншими товарами,
встановлення державно-народного контролю над банками.
Не заперечуючи історичного значення Четвертого Універсалу, все ж слід визнати, що
він був запізнілою спробою переходу від автономістськи-федеративних принципів
державного будівництва до самостійницьких. Причому лідери українського руху й тепер
не відкидали взагалі ідеї федеративного зв’язку України з іншими державними
утвореннями в рамках єдиного об’єднання, а лише до кращих часів відкладали її.
На середину січня 1918 р. більшовики захопили владу майже на всій Правобережній
Україні. 14 січня з їхньої ініціативи розпочалися збройні виступи проти Центральної Ради
в Миколаєві та Одесі. В Києві того ж дня було введено стан облоги. Та 16 січня підрозділи
міського гарнізону й озброєні робітничі дружини заводу ,,Арсенал’’ підняли повстання
проти Центральної Ради, яка могла покластися лише на загони Вільного козацтва під
командуванням М.Ковенка, гайдамацький кіш Слобідської України на чолі з отаманом
С.Петлюрою та Курінь січових стрільців (командир – Є.Коновалець, начальник штабу –
А.Мельник). Українські полки, розташовані в столиці, так і не виступили на захист УЦР.
Але й без них 22 січня більшовицький заколот у місті був придушений.
Тим часом під тиском есерів уряд В.Винниченка подав у відставку. Формування нового
уряду було доручено В.Голубовичу. Він устиг ухвалити рішення про відрядження до
Брест-Литовського нової делегації на чолі з О.Севрюком.
Утім, загального розвитку подій це не змінило. Війська Муравйова були вже під
Києвом і розпочали артилерійський обстріл його найважливіших об’єктів. 25 січня члени
Малої Ради і Ради Народних Міністрів (так став називатися уряд після проголошення
Четвертого Універсалу) змушені були виїхати зі столиці в напрямку Житомира.

В.Ф.Верстюк: Історичне значення ІV Універсалу загальнозрозуміле. Він проголошував

Україну незалежною суверенною державою, завершував процес складного, суперечливого
розвитку українського національно-визвольного руху, який, врешті-решт, вирвався з тенет
ідей автономії та федералізму. Але цей найвищий момент в історії державотворення
України не збігся з м моментом найвищого піднесення українського національного руху,
більше того, він відбувся в час кризи.

ІІІ. РОЗКРИЙТЕ ЗМІСТ ТАКИХ ТЕРМІНІВ ( ПОНЯТЬ) І НАЗВ:

Крайовий комітет з охорони революції в Україні, Київський ревком, узгоджувальна

комісія, альтернатива, конституювання, дезінтеграція, федералізація, конструктивний,
державно-національне будівництво, Рада Народних Комісарів, передислокація,
дискредитація, ультиматум, Народний Секретаріат, маріонетка, експансія, Особливий
комітет оборони України, деморалізація,

ІV. З’ЯСУЙТЕ, ЯКУ РОЛЬ В ПОДІЯХ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ОСЕНІ 1917 –

ВЕСНИ 1918 рр. ВІДІГРАВАЛИ ТАКІ ДІЯЧІ:

М.Грушевський, М.Ковальський, В.Міцкевич, В.Ленін, Л.Троцький, В.Антонов-Овсієнко,

М.Порш, С.Петлюра, В.Єщенко, Капкан, М.Ковенко, Є.Коновалець, А.Мельник,
В.Голубович, О.Севрюк, Муравйов, В.Винниченко

12
 V. ЗНАЙДІТЬ НА ІСТОРИЧНІЙ КАРТІ:
Петроград, Київ, Могилів, Харків, Катеринослав, Олександрівськ, Чернігів, Полтава,
ст.Крути, Миколаїв, Одеса, Брест

VІ. ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ТАКІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ:

1. Охарактеризуйте ставлення керівництва Центральної Ради, різних політичних та

військових сил Києва до більшовицького перевороту у Петрограді. Які завдання
покладалися на Крайовий комітет з охорони революції? Чому він саморозпустився? До
якого іншого органу перейшли його функції? Відповідь обґрунтуйте.
2. Чим завершилися збройні сутички у Києві в жовтні 1917 р.? З якого часу Генеральний
секретаріат було визнано крайовою владою в Україні? Що послужило підставою для
такого кроку? Відповідь обґрунтуйте.
3. Назвіть тенденції, які на час петроградського перевороту перетворили Центральну Раду
на поза альтернативну політичну силу.
4. Для чого Центральна Рада прийняла ІІІ Універсал? Чи не можна було обмежитися тими
досягненнями, які були викладені в ІІ Універсалі? Відповідь обґрунтуйте.
5. Що собою представляв ІІІ Універсал ? Якою поставала Українська держава із сторінок
цього документа? Якою була перспектива України у Російській федерації?
6. Назвіть конкретні кроки, намічені ІІІ Універсалом у соціально-економічній,
зовнішньополітичній та сфері міжнаціональних відносин. Чи можна вважати їх
радикальними? Як поставилися до прийняття ІІІ Універсалу різні етнічні спільноти
України? Відповідь обґрунтуйте.
7. Чи погоджуєтеся Ви з оцінкою значення ІІІ Універсалу, зробленою В.М.Литвином?
Відповідь обґрунтуйте.
8. З’ясуйте кілька важливих моментів, які передували конфлікту між Раднаркомом і
Центральною Радою. До яких вимог зводився ультиматум РНК? Яку відповідь у зв’язку з
цим зробив Генеральний секретаріат? Прокоментуйте її.
9. Чи вдалося більшовикам провести через Всеукраїнський з’їзд рад рішення, на які
чекали у Петрограді? З якою метою було улаштовано у Харкові альтернативний з’їзд рад?
Чи досяг він мети? Відповідь обґрунтуйте.
10. Зупиніться на спробах керівництва УНР підготуватися до збройної відсічі армії
В.Антонова-Овсієнка.. Наскільки вони, на Ваш погляд, були ефективними?
11. Чим можна пояснити швидкий успіх наступу радянських військ в Україні? До яких
наслідків він привів? Відповідь обґрунтуйте.
12. Для чого Центральній Раді треба було приймати ІV Універсал? Зупиніться на його
основному змісті. Як на Вашу думку, чи не запізно було проголошено самостійність УНР?
Відповідь обгрунтуйте.
13. З’ясуйте історичне значення ІV Універсалу за істориком В.Ф.Верстюком.
Прокоментуйте цей вислів.
14. Зробіть загальні висновки по темі.

13
14