І.

ХРОНОЛОГІЧНИЙ МАТЕРІАЛ:
- 24-26 жовтня 1917 – збройне повстання проти Тимчасового уряду. Перехід влади в Петрограді до рук
більшовиків;
- 25 жовтня 1917 – утворення Крайового комітету з охорони революції в Україні, відповідального
перед Центральною Радою;
- 29-31 жовтня 1917 – збройний конфлікт більшовизованих частин гарнізону та робітничих збройних
загонів з військами штабу Київського військового округу;
- 7 листопада 1917 – ІІІ Універсал Української Центральної Ради. Проголошення
Української Народної Республіки в складі федеративної Росії;
- 23 листопада 1917 – утворення Українського фронту;
- 3 грудня 1917 – схвалення Радою Народних Комісарів ,,Маніфесту до українського народу з
ультимативними вимогами до Української ради’’;
- 4-6 грудня 1917 – І Всеукраїнський з’їзд Рад;
- 5 грудня 1917 – відповідь Генерального секретаріату на ультиматум Раднаркому;
- 13 грудня 1917 – відповідь уповноважених делегацій країн Четверного союзу на ноту Генерального
секретаріату від 11 грудня з запрошенням делегації УНР взяти участь у мирних переговорах у Бресті;
- 17 грудня 1917 – маніфест ЦВК Рад України про скинення влади Центральної Ради та Генерального
секретаріату. Створення радянського уряду України – Народного
секретаріату;
- 11 січня 1918 – ухвалення ІV Універсалу;
- 16 січня 1918 – бій під Крутами;
- 16-22 січня 1918 – збройний виступ частин Київського гарнізону і робітників заводу ,,Арсенал’’ проти
Центральної Ради;
- 18 січня 1918 – затвердження загальними зборами УЦР земельного закону та складу Ради народних
міністрів;
- 25 січня 1918 – затвердження загальними зборами УЦР закону про 8-годинний робочий
день;
- 26 січня 1918 – підписання делегаціями УНР та Австро-Угорщини таємної угоди про створення з
українських земель Галичини та Буковини окремого коронного краю у складі
Австро-Угорщини;
- 26 січня 1918 – вступ до Києва радянських військ під командуванням М.Муравйова;
- 27 січня 1918 – підписання делегацією УНР мирного договору з представниками Четверного союзу;
- 30 січня 1918 – переїзд ЦВК Рад та Народного секретаріату України з Харкова до Києва;
- 8 лютого 1918 – початок просування німецьких військ в Україну;
- 15 лютого 1918 – залишення Києва радянськими військами;
- 16 лютого 1918 – закон про впровадження в УНР нового (григоріанського) календаря; - 2 березня 1918
– вступ українських і німецьких військ до Києва;
- 24 березня 1918 – затвердження Малою радою нового складу Ради народних міністрів на чолі з
В.Голубовичем;
- 24 березня 1918 – опублікування закону УНР про державну українську мову;
- 6 квітня 1918 – опублікування наказу головнокомандувача німецькими військами в Україні генерала
Айхорна про засів полів;
- 9 квітня 1918 – підписання договору між УНР та союзниками про постачання до Центральних держав
хліба;
- 23 квітня 1918 – підписання загального господарчого договору між УНР та союзниками;

1
- 25 квітня 1918 – наказ генерала Айхорна про запровадження в Україні німецьких військово-польових
судів;
- 29 квітня 1918 – прийняття Конституції УНР; падіння Центральної Ради.

ІІ. УКРАЇНА ВОСЕНИ 1917 - НАВЕСНІ 1918 р. ОЧИМА

ІСТОРИКІВ, СВІДКІВ ПОДІЙ І МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ:
2.1. Вплив петроградського перевороту на події в Україні

В.Ф.Верстюк: Телеграфні повідомлення про більшовицький переворот у Петрограді почали

надходити у Київ з другої половини 25 жовтня. Але спроби київських більшовиків закликати до
повстання з метою захоплення влади на спільному засіданні виконкомів Рад робітничих і
солдатських депутатів успіху не мали. Есери і меншовики стояли за підтримку Тимчасового
уряду Голосування виявило рівність сил, тому було вирішено скликати пленум обох Рад для
обговорення питання про владу. А тим часом виконком Ради робітничих депутатів вирішив
утворити ревком із трьох чоловік: двох більшовиків і одного українського соціал-демократа.
Міська дума, зі свого боку, вирішила утворити спеціальний комітет для охорони міста від
ексцесів і підтримки Тимчасового уряду.
На бік Тимчасового уряду став штаб Київського військового округу. Його командувач
генерал-лейтенант Квецинський наказав військам залишатися в повній готовності для того,
щоб ,,виступити по вимозі влади, поставленої Тимчасовим революційним урядом, на захист
порядку і завоювань революції від посягань невеликої групи безвідповідальних осіб і демагогів,
які ведуть країну до загибелі’’. Наказом заборонялися мітинги, вуличні зібрання і маніфестації.
Того ж дня пізно увечері М.Грушевський зібрав засідання Малої ради, на якому в
присутності представників численних політичних і громадських організацій було обговорено
ситуацію, що склалася з виступом більшовиків у Петрограді. Для всіх присутніх, згадував
М.Ковалевський, було ясно, що треба реагувати на події в столиці негайним взяттям влади у
Києві і в Україні Центральною Радою. З цією метою на засіданні було створено Крайовий
комітет з охорони революції в Україні, відповідальний перед УЦР. Компетенція комітету була
визначена лаконічно: розпоряджатися всіма силами революційної демократії на всій території
України, підпорядкувати собі ,,в порядку охорони революції всі органи влади означеної
території’’. Запорукою останньої мав би бути сам склад комітету, до якого, поряд з членами
Центральної ради, увійшли представники УСДРП, УПСР, РСДРП(б), РСДРП(м), РПСР, Бунду,
ОЄСРП, Ради солдатських депутатів, КВО, Рад солдатських та робітничих депутатів Києва,
Харкова, Одеси, Катеринослава. Всі згадані організації зробили заяви про те, що вони не будуть
вдаватися до якихось сепаратистських виступів, що було сприйнято як гарантію порядку в місті.

О.С.Рубльов, О.П.Реєнт: Позиція Центральної Ради щодо більшовицького заколоту в

Петрограді була чітко сформульована у резолюції надзвичайного засідання Малої Ради 26
жовтні та зверненні Генерального Секретаріату ,,До всіх громадян України’’. Обидва документи
засудили заколот і вказали на небезпеку його для справи Української революції, зокрема для
скликання Всеросійських і Всеукраїнських Установчих зборів. Одночасно відповідальність за
петроградські події покладалась і на Тимчасовий уряд. Такий підхід не сподобався
представникам уже не існуючого Тимчасового уряду – штабові Київського військового округу.

2
Присутність у складі Крайового Комітету більшовиків дала штабу КВО підстави для
невизнання його легітимності. Та коли більшовики на знак протесту вийшли зі складу Комітету,
стало цілком зрозуміло, що в Україні викристалізувалися три табори з різною політичною
орієнтацією: Українська Центральна Рада як центр українських демократичних сил, штаб КВО,
що уособлював російську контрреволюцію, і ради робітничих депутатів як осередок
більшовицького впливу. За обставин, що склалися, ані Центральна, ані Крайовий Комітет не
спромоглися виробити чіткого плану дій. Більше того, не бажаючи відповідати за ймовірні
наслідки майбутніх подій, Комітет після невдалих переговорів з штабом КВО виніс на засідання
Малої Ради пропозицію про свій розпуск. В той час, коли вона обговорювалася (28 жовтня),
війська штабу КВО оточили резиденцію виконкому рад і ревкому, що утворився днем раніше, -
Маріїнський палац. Військові заарештували членів ревкому – більшовиків братів Пятакових,
І.Крейсберга, Я.Гамарника, І.Кулика та інших. Сутички більшовицьких збройних формувань і
робітничих дружин з нечисленними підрозділами штабу КВО мали локальний характер і через
три дні закінчилися відходом останніх із Києва. Таким чином, Центральна Рада, знову
опинившись осторонь головних подій, віддала на короткий час ініціативу до рук рад робітничих
і солдатських депутатів та ревкому.

В.М.Литвин: 27 жовтня (9 листопада) Комітет з охорони революції звернувся з відозвою до

населення, в якій повторив заклик зберігати спокій і рекомендував революційним та
демократичним організаціям об’єднуватися в місцеві комітети для охорони революції. У відозві
підкреслювалося, що влада Комітету поширюється на 9 губерній України, а ,,всі громадські,
військові типові власті, а також і всі організації революційної демократії мусять твердо і
неуклінно виконувати всі його накази і приписи’’.
Про це було повідомлено командування Київського військового округу. Однак командуючий
округом генерал М.Квецинський та комісар округу І.Кирієнко вирішили грати у свою гру. В їх
діях демонструвалась упередженість до українців. Вони вороже поставилися до створення
Крайового комітету, а включення до його складу представників більшовицької партії
Крейсберга та Затонського дало формальну підставу заяв про неправомочність Комітету.
…Протистояння між штабом округу та Центральною Радою стало помітне неозброєним
оком. По місту одночасно ходили патрулі і Крайового комітету, і штабу. Останній почав дії до
перекинення з фронту у Київ додаткових військових частин. … 28 жовтня (10 листопада) до
Києва прибули очікувані штабом КВО козача дивізія та загони чехословаків. Командування
штабу тепер вважало, що у нього достатньо сил, аби взяти місто під свій контроль, однак одразу
не наважилося вступити у військові дії проти Центральної Ради, на боці якої були значні
військові формування. А головне те, що Генеральний секретаріат був легітимним органом
влади, визнаним Тимчасовим урядом. Тож командування округу вирішило спочатку завдати
удару по більшовикам як найрадикальнішим елементам. 28 жовтня (10 листопада) частини
штабу оточили Маріїнський палац, де засідала Рада Робітничих і солдатських депутатів, й
арештували утворений більшовицький ревком. Правда, більшовики відразу створили другий
ревком. Ситуація в місті вийшла з-під контролю і обернулася рядом збройних інцидентів на
Печерську. Радянська історіографія писала про них як про збройне повстання, проведене
київськими більшовиками за зразком петроградського з метою встановлення радянської влади.

3
 Радянські історики неодмінно підкреслювали, що наслідками цього повстання підступно
скористалися ,,українські буржуазні націоналісти’’, тобто Центральна Рада.
В.Верстюк, детально проаналізувавши ситуацію тих днів у Києві, переконливо показав, що
ніякого повстання київські більшовики не готували, бойові дії ініціював штаб КВО, ,,вони
розвивалися швидше спонтанно, ніж організовано, мали локальний характер, точилися в
основному на Печерську, навколо заводу ,,Арсенал’’. У цих діях не проглядалось боротьби за
захоплення залізничного вокзалу, пошти, телеграфу, державних установ, банків. Як це було у
Петрограді.
Бої тривали до 30 жовтня (13 листопада) і закінчилися поразкою штабу округу. Вірні
Центральній раді військові підрозділи взяли під свій контроль міські установи, пошту і
телеграф.
28 жовтня (10 листопада) Генеральний секретаріат перебрав на себе обов’язки Крайового
комітету по охороні революції, який був розпущений. Наступного дня у Києві відкрилися сьомі
загальні збори Центральної Ради. В.Винниченко доповів їх учасникам, що Генеральний
секретаріат у зв’язку з новою політичною ситуацією вирішив призначити у своєму складі
комісарів військових, продовольчих та залізничних справ, підпорядкувати собі військову владу.

В.Ф.Верстюк: 31 жовтня сьомі загальні збори УЦР вирішили поширити владу Генерального
секретаріату на Херсонську, Катеринославську, Харківську, Таврійську (без Криму), Холмську і
частково Курську і Воронезьку губернії. Тоді ж розпочала роботу узгоджувальна комісія з
вироблення умов припинення військових дій у Києві, до складу якої увійшли всі більш-менш
впливові політичні сили міста, в тому числі й більшовики. … 1 листопада Генеральний
секретаріат призначив на посаду командувача КВО підполковника Павленка. Того ж дня
припинився страйк робітників Києва. Значна частина червоногвардійців міста перейшла до
загонів вільного козацтва. Цікаво, що більшовицький РВК продовжував існувати ще певний час,
але не висловлював на початку листопада до УЦР жодних претензій щодо влади.
3 листопада на об’єднаному засіданні виконкомів рад робітничих і солдатських депутатів
Києва Центральну Раду було визнано крайовою владою України. Декількома днями раніше це
зробила Полтавська Рада робітничих і солдатських депутатів.
Можна сказати, що на початку листопада 1917 р. в Україні не було альтернативної
Центральній Раді за авторитетом і політичною вагою сили. Жодна з політичних партій чи
організацій, окрім УЦР, не могла і не претендувала на політичну владу. В цьому слід вбачати
дію двох тенденцій. По-перше, завдяки політичній діяльності Центральної Ради Київ став
перетворюватися в загальноукраїнський політичний центр, чого не було раніше. Навколо Києва
і Центральної Ради об’єдналися не лише українські політичні сили, до нього почали тяжіти в
силу реально діючих територіальних інтересів і обставин організації російських, єврейських і
польських політичних партій та громадських організацій України. Звичайно, тут варто говорити
про тенденцію, а не закінчений процес. По-друге, падіння Тимчасового уряду пришвидшило
державну дезінтеграцію Росії, привело до утворення на її теренах регіональних урядів та
проголошення автономних державних утворень.

2.2 ІІІ Універсал Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки

4
О.С.Рубльов, О.П.Реєнт: Прагнення більшовиків поширити свій вплив на всю територію
України гостро поставило перед діячами Центральної Ради питання стосовно засобів і форм
організації влади, конституювання державних структур. Позиції більшовиків (скликання з’їзду
рад, на якому УЦР була б перетворена в Центральну Раду робітничих і солдатських
депутатів( не залишало сумнівів у їхній кінцевій меті – прийти до влади. На ділі це могло
спричинитися до втрати Центральною Радою ролі координаційного центру українських
революційних сил, вихолощення національно-визвольних елементів у її діяльності. Розуміння
необхідності встановлення сильної влади породило у лідерів УЦР ідею про підведення під
неї ,,державного фундаменту’’. Висловлюючи тезу про негайне проголошення Української
республіки, М.Грушевський підкреслював, що вона повинна мати демократичний і
соціалістичний характер. Саме ці гасла забезпечували до того часу авторитет Центральної Ради
як всеукраїнського органу влади.

В.Ф.Верстюк: Питання проголошення Української республіки було поставлене на практичний

грунт на початку листопада. 6 листопада Генеральний секретаріат обговорив проект ІІІ
Універсалу Центральної Ради. 7 листопада з цією метою зібралася Мала рада. Відкриваючи її
засідання, М.Грушевський повів мову про те, що в момент відсутності центральної влади,
поширення громадянської війни, щоб зробити Україну базою революції і звідси боронити її
здобутки, необхідно вдатись до героїчних засобів. ,,Після довгих міркувань і сумнівів
Генеральний секретаріат прийшов до тієї думки, - зазначив він, - що для того, щоби краєва
власть стала справжньою фактичною властю, під нею повинна бути міцна підвалина і такою
підвалиною може бути тільки проголошення Української Народної Республіки’’.
Далі М.Грушевський зачитав Універсал, яким проголошувалося створення Української
Народної Республіки у федеративному зв’язку з Російською державою. Універсал був гаряче
зустрінутий піднесеним залом. Із 47 членів Малої ради, які були на засіданні, поіменно за
Універсал висловилися 42 (всі українці і євреї), проти не було подано жодного голосу,
утрималося 5 чоловік (меншовики, російські есери та представник польського демократичного
централу).

Українська Центральна Рада: док. і мат.(Т.9): …Віднині Україна стає Українською

Народною Республікою
Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на
нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала
федерацією рівних і вільних народів.
До Установчих зборів України вся власть творити лад на землях наших, давати закони і
правити належить нам, Українській Центральній Раді, і нашому правительству – Генеральному
секретаріатові України.
…Отож, оповіщаємо:
До території Народної Української Республіки належать землі, заселені у більшості
українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Катеринославщина, Херсонщина,
Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народної Республіки щодо
прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній і областей, де
більшість населення українська, має бути встановлене по згоді організованої волі народів.

5
 …Віднині на території Української Народної Республіки існуюче право власності на землі
поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення, а також на
удільні,монастирські, кабінетські та церковні землі касується. Признаючи, що землі ті є
власність всього трудового народу і мають перейти до нього без викупу, Українська
Центральна рада доручає генеральному секретареві по земельних справах негайно виробити
закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до
Українських Установчих зборів.
…На території Народної Республіки України з цього дня установлюється по всіх
підприємствах 8 годин праці.
…Приписуємо Генеральному секретарству праці від цього дня разом з представництвом від
робітництва встановити державну контролю над продукцією на Україні, пильнуючи інтересів як
України, так і цілої Росії.
…Волею і іменем Української Республіки ми, Українська Центральна рада, станемо твердо на
тому, щоб мир було встановлено якнайшвидше. Для того ми вживемо рішучих заходів, щоб
через центральне правительство примусити і спільників, і ворогів негайно розпочати мирні
переговори.
…Однині на землі Республіки Української смертна кара касується.
Всім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до цього дня, як уже
засудженим, так і не засудженим, а також і тим, хто ще до відповідальності не потягнений,
дається повна амністія. Про се негайно буде виданий закон.
Суд на Україні повинен бути с справедливий, відповідний духові народу.
…Вжити всіх заходів до закріплення і поширення прав місцевого самоврядування, що
являються органами вищої адміністративної влади на місцях, і до встановлення найтіснішого
зв’язку і співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкращою
основою вільного демократичного життя.
Так само в Українській Народній Республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті
всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри. Зібранні союзів, страйків,
недоторканості особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з
усіма установами.
…Народам: великоруському, єврейському, польському та іншим на Україні признаємо
національно-персональну автономію для забезпечення їм права і свободи самоврядування в
справах їх національного життя…
Справа продовольча є корінь державної сили в цей тяжкий і відповідальний час. Українська
Народна Республіка повинна напружити всі свої сили і рятувати як себе, так і фронт, і ті
частини Російської Республіки, які потребують нашої допомоги.
…Днем виборів до Українських Установчих Зборів призначаємо 27 грудня (декабря) 1917 р.,
а днем скликання їх – 9 січня (января) 1918 р.

В.Верига: 9 (22) листопада Третій Універсал урочисто проголошено на Софійській площі у

присутності значного числа народу. Крім членім Малої Ради та Генерального Секретаріяту, тут
були представники війська, французької, бельгійської, італійської та румунської місій.
Архиєпископ Олексій із трьома єпископами та численним духовенством відправив молебен,
після чого Михайло Грушевський виголосив коротку промову, а Микола Ковалевський

6
прочитав Універсал. На закінчення перед українським урядом, під музику кільканадцятьох
військових оркестрів та під командою полковника пройшли урочистим маршем українські
військові частини із загоном моряків Чорноморської вльоти та кубанських козаків. Текст
Універсалу передано через радіо та телеграф по всій Україні, на фронт і Чорноморську фльоту.
…Українська преса, що була речником партій при владі і творців Третього Універсалу,
писала про нього без якогось більшого одушевлення. Російська преса в Україні, як
консервативна, так і большевицька ,,Пролетарская Мысль’’ реагували неприхильно. Особливо
занепокоїлись поляки, власники великих земельних маєтків. На знак протесту генеральний
секретар національних справ В.Міцкевич подав у відставку. Польські організації протестували
проти Універсалу, заявляючи, що він насилує основні права, на котрих спочиває життя і
розвиток усіх культурних громадянств світу’’, та що мільйон поляків, які живуть в Україні, не
можуть визнати Універсал. Серед українського населення опінія була поділена. Не
погоджуючись зі змістом Універсалу, подали у відставку три генеральні секретарі: земельних
справ – М.Савченко-Більський, національних Олександр Шульгин і пошт та телеграфів –
росіянин Олександр Зарубін, а згодом – і генеральний писар Олександр Лотоцький.

В.М.Литвин: Відновлення державності України … слід визнати квітесенцією ІІІ Універсалу й

однією з найвагоміших конструктивних ідей Української революції. …Проголошення
української Народної Республіки супроводжувалося чітким дотриманням головних підвалин
державотворення: народ, територія, влада. Ці поняття отримали чітке визначення в ІІІ
Універсалі… ІІІ Універсал можна вважати одним із найрадикальніших і найконструктивніших
документів, які вийшли зі стін Центральної Ради. Він відкинув унітарний принцип державного
устрою Росії. Факт проголошення УНР, а також створення цілого ряду крайових і національних
урядів, говорили про дезінтеграцію Росії, майбутні негативні наслідки якої передбачити було
неможливо, але залишався шанс пом’якшити їх (наслідки) цілком ймовірною федералізацією
рівних і вільних народів. Тут зробимо наголос: йшлося не про автономію України в Росії
Тимчасового уряду (про цей уряд в Універсалі немає жодної згадки), а про принципово нове
майбутнє державне утворення.
За ІІІ Універсалом зовсім інший вигляд мала схема стосунків уряду УНР з федеративним
центром, ніж та, яка була затверджена ,,Тимчасовою інструкцією Генеральному секретаріатові
Тимчасового уряду’’. Універсал виходив з факту поширення влади Генерального секретаріату
на 9 губерній України, а також розширення його компетенції. За ІІ Універсалом Генеральний
секретаріат перестав виконувати передаточного механізму у вертикалі виконавчої влади. Він
отримав повноваження і статус повноцінного українського уряду, а Центральна Рада
забезпечила собі до проведення Українських Установчих Зборів права найвищого
законодавчого органу влади.

В.Ф.Версюк: Проголошення ІІІ Універсалу знаменувало відродження української державності у

ХХ ст. В історії Центральної Ради це була помітна віха, якою розпочинався новий етап її
діяльності – етап державно-національного будівництва.
Який же тип державного устрою обрали діячі Центральної Ради, проголошуючи відновлення
Української держави? У відповідності з їх світоглядними і політичними переконаннями це мала
бути демократична держава, сувереном якої виступав народ. Називаючи Україну народною

7
республікою, Центральна Рада, як свідчив М.Ковалевський, бажала цим ,,підкреслити ідею
українського народоправства і демократії’’. П.Христюк розшифровував цю думку
детальніше: ,,Центральна Рада свідомо ставила собі ціллю збудування дійсної народної
державності, в якій політична влада спочивала в руках народу і соціально-економічні відносини
були б побудовані так, щоб були забезпечені як духовні, так і матеріальні інтереси пануючих
мас’’.

О.С.Рубльов, О.П.Реєнт: Третій Універсал, по суті, висував програму дій у найважливіших

сферах життя. В аграрному питанні проголошувалося скасування існуючого права власності ,,на
землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення, а також
на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі’’. Вважаючи, що земля без викупу має
перейти тим, хто її обробляє, УЦР доручила генеральному секретареві земельних справ негайно
виробити закон про порядок діяльності обраних народом земельних комітетів.
Універсалом запроваджувався 8-годинний робочий день на промислових підприємствах і
державний контроль за виробництвом і розподілом продукції, який має здійснюватися
секретаріатом праці за участю робітників.
Документ декларував наміри Центральної Ради всіма засобами домагатися припинення війни
й вирішення взаємних претензій воюючих сторін шляхом переговорів.
Гуманістичного спрямування Універсалові надавали ліквідація смертної кари та оголошення
амністії для політичних в’язнів. Демократична традиція в діяльності УЦР знайшла розвиток у
формі положення про забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, страйків, спілок,
недоторканості особи і помешкання, прав і можливостей для вживання місцевих мов у
зносинах з усіма установами.
В галузі національної політики передбачалося найближчим часом ухвалити закон про
національно-персональну автономію для національних меншин.

В.М.Литвин: Свідомо чи ні, та про це джерела мовчать,автори Універсалу не вважали за

потрібне виписувати механізм стосунків із федеративною владою. В Універсалі констатується,
що центрального уряду нема, тобто Рада Народних Комісарів за федеративний владний центр
не визнавалася.
Можна помітити одну характерну особливість ІІІ Універсалу: наскільки чітко в ньому
визначені внутрішні атрибути української державності, настільки розмиті, невиразні ознаки
федерального центру. Якщо ІІ Універсал ставив автономію України в залежність від
остаточного вирішення Всеросійських Установчих Зборів, то ІІІ Універсал лише закликав
громадян ,,до дружнього великого будівництва нових державних форм’’, зазначивши, що
прерогатива їх вирішення має належати Українським і Всеросійським Установчим зборам, при
цьому зовсім нічого не було сказано, чи будуть мати юридичну силу рішення останніх для УНР.
2.З Політична ситуація в Україні наприкінці 1917 р. Війна з Радянською Росією.
Проголошення незалежності УНР

О.С.Рубльов. О.П.Реєнт: Тимчасом як російські більшовики закликали армію повернути

багнети проти власних капіталістів і поміщиків, фактично розвалюючи фронт, УЦР,
остерігаючись вірогідної окупації України, відстоювала позицію, згідно з якою до початку

8
мирних переговорів усі повинні були неухильно виконувати свої обов’язки як на фронті, так і в
тилу. Послідовність цієї політичної лінії підтверджувала ухвалена ще 9 листопада Генеральним
Секретаріатом постанова про необхідність завершення війни й порядок підписання мирного
договору. Водночас робилося все для стабілізації фронту: 23 листопада було ухвалено рішення
про об’єднання Південно-Західного і Румунського фронтів в Український.
Не вважаючи більшовицьку Раду Народних Комісарів на чолі з Леніним закон оправною й
перспективною владою, УЦР активізувала зусилля, спрямовані на створення, за словами
В.Винниченка, ,,однородної соціалістичної федеративної влади – від народних соціалістів до
більшовиків включно’’. Оскільки більшовицька РНК, на думку діячів Центральної Ради,
представляла лише Московщину, федеративний уряд репрезентуватиме всі суб’єкти федерації.
Однак ці спроби можна кваліфікувати як спроби поєднати непоєднуване. Соціальна концепція
більшовиків, що базувалася на ,,класовому расизмі’’, виключала будь-яку можливість
співпраці ,,під одним дахом’’ з консервативними представниками Дону й Кубані чи тими, хто
продовжував справу Тимчасового уряду. Тому ініціатива України не дістала очікуваного
резонансу, та й не могла його дістати. Адже більшовики трактували деклароване ними право
націй на самовизначення лише в межах перелицьованої на соціалістичний лад централізованої
єдиної держави.
Протистояння між УЦР та більшовицьким РНК протягом короткого часу набуло обвального
характеру. Цьому було кілька причин.
Прагнучи підкорити Дон, більшовики намагалися транзитом через Україну передислокувати
туди розпропаговані ними військові частини з фронту. Центральна Рада, небезпідставно
побоюючись перенасичення України військами, роззброювала їх і висилала за межі
контрольованої нею території. Тим часом козацькі загони безперешкодно пропускалися на Дон,
що викликало звинувачення з боку Раднаркому Росії в ,,контрреволюційності УЦР та у розвалі
фронту’’. Більшовицькі агітатори в Україні всіляко дискредитували місцеву владу, називаючи її
буржуазно-капіталістичною, антинародною тощо. Мали місце спроби розколу Центральної Ради
за допомогою ліворадикальних елементів у фракціях УСДРП та УПСР. Розгорнулася кампанія
за переобрання УЦР на Всеукраїнському з’їзді рад, де більшовики сподівалися забезпечити собі
перевагу. До речі, російський уряд не визнавав Центральну Раду на тій підставі, що вона не була
обрана Всеукраїнським з’їздом рад. У свою чергу, УЦР відмовляла більшовицькому РНК в
праві представляти всю Росію, затягуючи формально-офіційне визнання її урядом Московщини.
Не приховуючи своїх намірів, російські лідери 27 листопада створили при ставці в Могилеві
революційний польовий штаб для боротьби з військами Каледіна, Дутова і Центральної Ради,
оголошеними контрреволюційними. Позбавлений альтернативи, уряд УНР віддав наказ
українським підрозділам, які перебували за межами України, перебазуватися на її територію. 30
листопада було обеззброєно й вислано з Києва пробільшовицьки налаштовані частини міського
гарнізону.
За тиждень до того на Українському фронті було укладено перемир’я..
….4 грудня УЦР отримала телефонограму Раднаркому, в якій стверджувалося право націй на
самовизначення аж до відокремлення, визнавалися Українська Народна Республіка і все, що
торкалося національної незалежності українського народу. Водночас висувалися звинувачення
на адресу Центральної Ради в тому, що, ,,прикриваючись національними фразами, вона веде
непевну буржуазну політику, яка давно вже визначається непризнанням… Рад і радянської

9
влади в Україні’’. Зокрема, УЦР інкримінувалася відмова скликати у відповідь на вимогу рад їх
Всеукраїнський з’їзд. Телеграма, надіслана від імені Леніна і Троцького, в ультимативній формі
ставила
Центральну Раду перед вибором: або підтримати боротьбу російських більшовиків проти
Каледіна й повернути зброю обеззброєним частинам, або ж опинитися в стані війни зі своїм
могутнім сусідом.

В.М.Литвин: Генеральний секретаріат негайно відреагував на ультиматум власною

заявою. ,,Генеральний секретаріат, - йшлося у ній, - в заяві народних комісарів про те, що вони
визнають Українську Республіку, вбачає нещирість або ж суперечність самим собі. Неможливо
одночасно визнавати право націй на самовизначення ,,аж до відокремлення’’ і в той же час
робити грубий замах на це право, накидаючи свої форми політичного ладу державі, яка
самовизначилась, як це робить ,,Совет народных комиссаров’’ Великоросії щодо Народної
Української Республіки’’.
Мала Рада розглянула становище, що склалося після ультиматуму. Було вирішено припинити
транспорт продовольчих вантажів на північ і негайно організувати власну грошову систему. В
грудні до обігу надійшли кредитні білети українських грошей вартістю в 100 крб.
Обговорення ультиматуму додало емоцій та пристрастей роботі Всеукраїнського з’їзду рад,
який відкрився в Києві 4 (17) грудня 1917 р. В його роботі взяли участь понад 2 тис. депутатів,
при цьому більшовики виявилися в абсолютній меншості. Читання ультиматуму одразу ж
наелектризувало зал і налаштувало його проти більшовиків. Їх представник В.Шахрай
змушений був заявити, що ультиматум є непорозумінням, яке треба ліквідувати без
кровопролиття. Після бурхливих дводенних обговорень з’їзд ухвалив резолюцію,
запропоновану фракцією українських есерів. Резолюція визнала ультиматум РНК ,,замахом
проти Української Народної Республіки’’, а також наголосила, що дії більшовицького
уряду ,,загрожують до решти розірвати федеративні зв’язки, до яких прямує українська
демократія’’. …З’їзд ухвалив також спеціальну резолюцію підтримки Центральної Ради, в якій
говорилось, що переобрання Центральної Ради є невчасним і непотрібним …124
більшовицьких делегати Всеукраїнського з’їзду рад 5(13) грудня демонстративно залишили
з’їзд, оголосивши його неправомочним, і виїхали до Харкова, де поспішно, під захистом
радянських військ, які захопили місто, був інсценізований альтернативний з’їзд рад. Так званий
Харківський з’їзд виявився нечисленним і непредставницьким, його 200 делегатів
репрезентували лише 89 рад і військово-революційних комітетів, переважно східних районів
України. Незважаючи на те, що в Україні тоді діяло понад 300 рад, більшовики не поставили під
сумнів повноваження з’їзду, юо він повністю був у їхніх руках. Відповідно з’їзд вітав
більшовицький переворот у Петрограді, політику РНК, проголосив встановлення радянської
влади в Українській Народній Республіці і навіть обрав Центральний виконавчий комітет Рад
України, а той створив Народний секретаріат – альтернативний Генеральному секретаріатові
радянський уряд України. Це був розрахунок на те, що маси далеко не зразу розберуться, за
яким секретаріатом хто стоїть. Одразу ж Ленін надіслав від РНК у Харків вітальну телеграму, в
якій говорилося: ,,Вітаючи утворення в Харкові справді народної Радянської влади на Україні,
вбачаючи в цій робітничій і селянській Раді справжній уряд Народної Української Республіки,
Рада Народних Комісарів обіцяє новому урядові братньої республіки повні і всебічну підтримку

10
в справі боротьби за мир, а також у справі передачі всіх земель, фабрик, заводів і банків
трудящому народові України’’.
Не лише ця телеграма, але й всі інші маніпуляції зі з’їздом видавали руку Петрограда, яка
виписала сценарій захоплення України. Чи не вперше тут більшовики вдалися до прийому
формування псевдоуряду, начебто під проводом якого російські війська встановлювали
радянську владу. Цей прийом згодом кілька разів застосовувався в Україні та в інших
національних регіонах. Уряд був настільки маріонетковим, що, за спогадами
В.Затонського, ,,народні секретарі називали себе урядом, та самі до того ставилися трохи
гумористично. Та й насправді: який же з нас був уряд без армії, фактично без території…’’.
Але армія швидко знайшлася – за наказами В.Леніна В.Антонов-Овсієнко привів її з Росії,
привів для збройної боротьби, для перетворення світової війни у громадянську.

О.С.Рубльов, О.П.Реєнт: Утворення радянського уряду в Харкові розв’язувало руки

російським більшовикам, які дістали можливість маскувати власні акції, прикриваючись
українськими однодумцями. Як влучно писав В.Винниченко, радянська Росія відводила від себе
звинувачення в агресії - ,,не вона, мовляв, уже тепер вела війну з Україною, А Харківський
Український уряд боровся проти Київського, тепер, мовляв, це хатня справа самого
українського народу. Натуральна річ, що це була тільки одна формальність, бо харківський уряд
усі директиви одержував з Петрограда й вів військові операції силами руського уряду’’. Не
можна не погодитися з висновком голови Генерального Секретаріату, що утворення
радянського уряду в Харкові сприяло перемозі більшовизму в Україні
17 грудня Центральний Виконавчий Комітет Рад України (ВУЦВК) своїм маніфестом
оголосив повалення Центральної Ради і Генерального Секретаріату, а наступного дня створив
крайовий комітет для ,,боротьби з контрреволюцією’’.
Центральна Рада також здійснила низку заходів, спрямованих на організацію збройного
опору більшовицькій експансії.. 15 грудня було обрано Особливий комітет оборони України в
складі М.Порша, С.Петлюри і В.Єщенка, а 18 грудня полковника Капкана призначено
командувачем українських військ, що протистояли радянським частинам. Ще через тиждень
Генеральний Секретаріат ухвалив рішення про створення армії УНР на засадах добровільності
та грошового утримання. Однак цих зусиль було замало для дійової відсічі навалі з півночі.
Військовий секретаріат практично нічого не зробив для формування боєздатної армії, та й не міг
цього зробити, адже лідери УЦР боялися і не розуміли значення організованої збройної сили,
здатної підтримати революцію. Захоплення українізацією військових частин без належного
організаційного підкріплення на ділі виявилося безрезультатною витратою часу: в перших же
зіткненнях із російськими частинами українські підрозділи виявилися деморалізованими,
розпорошеними і небоєздатними Радянські війська, розпочавши загальний наступ 25 грудня,
захопили Катеринослав, а на початку січня 1918 р. – Олександрівськ, Полтаву, Чернігів, та інші
міста. Дійшло до того, що на захист української справи стала учнівська і студентська молодь.
Близько 300 юнаків під Крутами вступили в нерівний бій із переважаючими силами російських
військ. Багато з них заплатили життям за нерозпорядливість і недалекоглядність українських
політиків.
Невтішні реалії змусили керівників Центральної Ради переглянути свої погляди на статус
України і, відмовившись від гасел автономії в складі федерації народів, стати на грунт повної

11
незалежності та самостійності Української держави. Так з’явився Четвертий Універсал, який
проголосив Українську Народну Репсубліку ,,самостійною, ні від кого не залежною, вільною,
суверенною державою українського народу’’. Відтепер мирні переговори, розпочаті у Бресті,
українська делегація мала вести вже від імені суверенної України. Революційно-демократична
влада на місцях повинна була базуватися на співробітництві органів самоврядування і рад
робітничих, солдатських і селянських депутатів. У соціально-економічній сфері Четвертий
Універсал обіцяв з весни повсюдне впровадження земельного закону на сонові безплатної
передачі землі селянам, а також конверсію і демілітаризацію промисловості для забезпечення
народу товарами широкого вжитку. Передбачалося запровадження зовнішньополітичної
монополії держави, а також монополії на торгівлю металом, вугіллям, шкірою, тютюном та
іншими товарами, встановлення державно-народного контролю над банками.
Не заперечуючи історичного значення Четвертого Універсалу, все ж слід визнати, що він був
запізнілою спробою переходу від автономістськи-федеративних принципів державного
будівництва до самостійницьких. Причому лідери українського руху й тепер не відкидали
взагалі ідеї федеративного зв’язку України з іншими державними утвореннями в рамках
єдиного об’єднання, а лише до кращих часів відкладали її. На середину січня 1918 р.
більшовики захопили владу майже на всій Правобережній Україні. 14 січня з їхньої ініціативи
розпочалися збройні виступи проти Центральної Ради в Миколаєві та Одесі. В Києві того ж дня
було введено стан облоги. Та 16 січня підрозділи міського гарнізону й озброєні робітничі
дружини заводу ,,Арсенал’’ підняли повстання проти Центральної Ради, яка могла покластися
лише на загони Вільного козацтва під командуванням М.Ковенка, гайдамацький кіш
Слобідської України на чолі з отаманом С.Петлюрою та Курінь січових стрільців (командир –
Є.Коновалець, начальник штабу –
А.Мельник). Українські полки, розташовані в столиці, так і не виступили на захист УЦР. Але й
без них 22 січня більшовицький заколот у місті був придушений.
Тим часом під тиском есерів уряд В.Винниченка подав у відставку. Формування нового
уряду було доручено В.Голубовичу. Він устиг ухвалити рішення про відрядження до Брест-
Литовського нової делегації на чолі з О.Севрюком.
Утім, загального розвитку подій це не змінило. Війська Муравйова були вже під Києвом і
розпочали артилерійський обстріл його найважливіших об’єктів. 25 січня члени Малої Ради і
Ради Народних Міністрів (так став називатися уряд після проголошення Четвертого Універсалу)
змушені були виїхати зі столиці в напрямку Житомира.

В.Ф.Верстюк: Історичне значення ІV Універсалу загальнозрозуміле. Він проголошував

Україну незалежною суверенною державою, завершував процес складного, суперечливого
розвитку українського національно-визвольного руху, який, врешті-решт, вирвався з тенет ідей
автономії та федералізму. Але цей найвищий момент в історії державотворення України не
збігся з м моментом найвищого піднесення українського національного руху, більше того, він
відбувся в час кризи.

ІІІ. РОЗКРИЙТЕ ЗМІСТ ТАКИХ ТЕРМІНІВ ( ПОНЯТЬ) І НАЗВ:

12
1. Крайовий комітет з охорони революції в Україні – надзвичайний орган революційної демократії.
Був утворений після падіння Тимчасового уряду в ніч з 7 на 8 листопада 1917 р. на закритому спільному
засіданні Малої ради з представниками революційних організацій України з метою перебрання функцій
центральної влади в Україні у зв'язку з Жовтневим переворотом у Петрограді 1917 р. Компетенція
комітету була визначена лаконічно: розпоряджатися всіма силами революційної демократії на всій
території України, підпорядкувати собі ,,в порядку охорони революції всі органи влади означеної
території’’. Голова — М. Порш;
2. Київський ревком –

3. узгоджувальна комісія - відноситься до органу, що був створений для вирішення питань узгодження
і обговорення між різними політичними та громадськими групами в умовах революційних подій. У
даному випадку, узгоджувальна комісія була створена з метою обговорення умов припинення
військових дій в Києві. Вона включала в себе представників різних політичних сил, включаючи
більшовиків, і виробляла умови для закінчення конфлікту та встановлення миру в революційних
обставинах.
3. Альтернатива - це варіант або вибір, який може бути зроблений замість іншого. Це може бути
альтернативна дія, рішення, шлях, або будь-яка інша можливість. У багатьох ситуаціях люди мають
можливість обирати серед кількох альтернатив, вибираючи той, який їм здається найкращим або
найбільш підходящим для їхніх потреб та цілей.
4. конституювання - процес створення або формування державних структур та законодавчих органів
для організації влади в Україні. Це включало в себе встановлення конституційних основ інститутів
влади та їхніх повноважень. В контексті тексту, діячі Центральної Ради розглядали питання стосовно
того, як визначити органи влади, які будуть відповідати за управління Україною та реалізацію
революційних змін.
5. дезінтеграція - це процес розпаду або розпадання системи, організації, держави, чи будь-якої іншої
структури на її складові частини або компоненти. Це може стосуватися політичних, економічних,
соціокультурних, територіальних або інших аспектів суспільства або організацій.
6. федералізація - це система державного устрою, в якій велика країна або держава складається з різних
регіонів або штатів, які мають певну ступінь автономії та власної влади. Вони мають право приймати
рішення та закони щодо ряду питань, які стосуються їхнього внутрішнього управління, тобто мають
владу у межах встановлених компетенцій.
7. конструктивний - відноситься до ідей, документів або дій, які спрямовані на створення нового або
покращення існуючого політичного, соціального або правового устрою. В історії України це вказує на
створення структур та засад нової незалежної держави, а також перехід від понять автономії та
федералізму до ідеї повної незалежності. У цьому контексті, "конструктивний" вказує на позитивний та
раціональний характер ІІІ Універсалу, який сприяв створенню та закріпленню фундаментальних
принципів державотворення, таких як народ, територія, влада. Цей документ представляв радикальну
зміну, але при цьому вказував на можливість федералізації, що спрямована на побудову нового,
принципово відмінного від існуючого, державного утворення.
8. державно-національне будівництво - це процес створення і розвитку держави, зокрема її
політичних, економічних, соціальних, інституційних та культурних аспектів, з фокусом на підтримці
національної ідентичності і суверенітету. Цей процес включає в себе встановлення конституційних
засад, урядових інституцій, законів, політичних систем, соціальних програм, освіти та інших аспектів,
які формують державу та її суспільство.

13
9. Рада Народних Комісарів - урядовий орган, який був створений більшовиками в Україні,
включаючи Харків, в революційному періоді 1917-1921 років. Рада Народних комісарів була своєрідним
урядом, утвореним більшовиками на чолі з В. Леніним. Рада Народних комісарів в Україні була
своєрідним інструментом більшовиків для установлення радянської влади та впровадження радянської
політики на цій території. Вона давала директиви та вказівки військам і органам революційної влади в
Україні, координуючи дії для підтримки більшовицького режиму.
10. Передислокація - використовується для опису спроб більшовиків транспортувати свої військові
частини через Україну з фронту на Дон. Центральна Рада реагувала на цю передислокацію шляхом
роззброєння та висилки більшовицьких військ за межі контрольованої нею території. Також,
передислокація козацьких загонів на Дон була розглянута як фактор, що викликав звинувачення у
контрреволюційності союзу УЦР та у розпаді фронту.
11. Дискредитація - це процес намагання спорочити чи пошкодити репутацію, авторитет чи дії чого-
небудь або кого-небудь, зазвичай шляхом поширення негативної інформації, спроби викликати
недовіру або негативний ставлення до об'єкта діскредитації. У вищенаведеному контексті дискредитація
відбувалася за допомогою негативних оцінок та обвинувачень, спрямованих на послідовники
центральної української влади, що спробували підкорити Дон, а також за допомогою розгону та розколу
політичних сил на території України в метах забезпечення власних інтересів і підсилення своєї позиції в
політичних змаганнях.
12. Ультиматум - ультиматум, наданий Раднаркомом Росії Українській Народній Республіці (УНР),
став вимогою визнати Раднаркомом свої політичні та військові інтереси на території України.
Ультиматум містив вимогу щодо припинення підтримки військ Каледіна та обеззброєння обраного
гарнізону міста Києва. Більшовики висунули ці умови в надії забезпечити собі перевагу та вплив в
Україні.
13. Народний Секретаріат - альтернативний Генеральному секретаріатові радянський уряд України.
14. Маріонетка - У даному контексті, влада в Україні під час більшовицького захоплення описується як
маріонеткова, оскільки уряд слугував інтересам Петрограда і був під контролем російських військ. Така
влада не мала справжньої незалежності та контролювалася ззовні, відображаючи вплив та домінування
іншої держави.
15. Експансія - це процес поширення, розширення або наступу одного територіального суб'єкта
(країни, держави, армії тощо) на інший. У вищезазначеному контексті інформації, "більшовицька
експансія" вказує на процес розширення впливу та контролю радянських частин на території України
під час Громадянської війни, коли радянські війська та більшовицькі сили наступали на територію
України та спробували розширити свій вплив на цю територію.
16. Особливий комітет оборони України - був створений з метою організації оборони України в
умовах загрози більшовицької експансії в грудні 1917 року. В склад комітету входили видатні політичні
та військові діячі Української Народної Республіки, такі як М. Порш, С. Петлюра і В. Єщенко. До цього
комітету також належав полковник Капкан, якому було призначено командувати українськими
військами, що протистояли радянським частинам.
17. Деморалізація - країнські війська та політичні лідери були деморалізовані та розчаровані через
відсутність організації та підтримки, а також через ряд військових невдач, які призвели до втрат міст і
територій. Відсутність координації і недоліки у військовому підготовці також призвели до деморалізації
військових частин, що призвело до недосягнення успішних військових результатів і заплатило життям
багатьох молодих бійців.
ІV. З’ЯСУЙТЕ, ЯКУ РОЛЬ В ПОДІЯХ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ОСЕНІ 1917 –
ВЕСНИ 1918 рр. ВІДІГРАВАЛИ ТАКІ ДІЯЧІ:

14
1. Михайло Грушевський: Грушевський був визнаним українським істориком і політичним діячем. Він
обіймав посаду Голови Української Центральної Ради (УЦР) та став символом руху за національну
незалежність. Під Грушевським УЦР ухвалила Декларацію про незалежність України 22 січня 1918
року, оголосивши про створення Української Народної Республіки. 25 жовтня 1917 збройний переворот
більшовиків у Петрограді на чолі з В. Леніним й невизнання ними УЦР поклали край сподіванням
Грушевського про перетворення Росії на федеративну республіку. 7 (20) листопада УЦР під
головуванням Грушевського III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку. На початку
1918 року він ініціював проголошення УНР самостійною, вільною і суверенною державою українського
народу. Після того, як влада перейшла до гетьмана Павла Скоропадського, Грушевський перейшов на
нелегальне становище, займався науковою працею і виступав за створення Української академії наук на
базі УНТ.
2. Михайло Ковальський. Ковальський був одним із головних юридичних консультантів УЦР і грав
важливу роль в юридичних аспектах проголошення незалежності України. Він представляв Українську
Народну Республіку на міжнародній арені і був важливим посередником між Україною та іншими
країнами.
3. Володимир Міцкевич: очолював Українську Центральну Раду Добровольчої армії і грав важливу
роль у військових подіях. Він був активним учасником громадського життя і публіцискою діяльністю
сприяв популяризації ідей національної незалежності.
4. В. Ленін: Відомий лідер Радянської Росії і Всесоюзу. Після Жовтневої революції 1917 року, він
очолив більшовицьку партію та розпочав переговори із центральною радою України щодо можливої
підтримки більшовиками українського національного руху. Він домігся видання Брестського миру в
1918 році, який припинив бойові дії між Україною та Більшовицькою Росією.
5. Л. Троцький: Троцький був військовим комісаром Радянської Росії та грав важливу роль у
формуванні Червоної армії. Він допомагав керувати військовими операціями проти військ Української
Директорії та інших антибільшовицьких сил.
6. В. Антонов-Овсієнко: Антонов-Овсієнко був важливим українським революційним лідером, який
очолив антибільшовицький рух і війська Української Директорії. Він був одним із головних
організаторів та військових діячів боротьби проти більшовиків у складі антантового об'єднання під
керівництвом Павла Скоропадського.
7. М. Порш: Він був активним учасником української революції, зокрема відомий своєю роботою в
громадській діяльності та політичних структурах. Порш активно сприяв у формуванні українських
національних інституцій та управлінських органів, що стали важливим етапом у національному
визвольному русі.
8. С. Петлюра: Він відомий як військовий та політичний лідер українського національного руху.
Петлюра відіграв важливу роль у формуванні та керівництві Українською Центральною Радою та в
утворенні Української Народної Республіки. Він також був важливою постаттю в організації військових
сил, що боролися за українську незалежність.
9. В. Єщенко: Він також був активним учасником українського національного руху, зокрема грав
важливу роль в політичних процесах та військових подіях. Єщенко долучився до організації та
керівництва українськими військовими формуваннями, спрямованими на захист території та
національних інтересів.
10. Микола Капкан був українським політичним і громадським діячем. Він активно підтримував і
сприяв українському національному рухові під час революції. В ранній стадії української революції він
грав важливу роль в створенні і розвитку Української Центральної Ради та інших українських
національних інституцій. Він сприяв об'єднанню різних політичних сил в УЦР, спрямовуючи їх на шлях
до національної автономії та незалежності України.

15
 11. Микола Ковенко також був активним учасником української революції. Він був членом Товариства
українських поступовців (ТУП) і грав важливу роль у підтримці та розвитку українських національних
інституцій, включаючи Українську Центральну Раду. Він був одним із представників ТУП в УЦР і
активно сприяв створенню рушія, зрізноманітнивши політичний спектр Ради.
12. Євген Коновалець відігравав важливу роль у революційних подіях, особливо пізніше, після
формального створення Української Центральної Ради. Його діяльність була спрямована на підтримку
української незалежності. Був командиром українських січових стрільців армії УНР.
13. А.Мельник був активним членом УЦР, яка стала центральним українським органом
самоврядування та влади під час революції. Він обіймав посади у цій організації та вносив важливий
внесок у розвиток української самостійності. Він представляв інтереси Української Народної
Республіки у відносинах з іншими країнами та укладаючи міжнародні договори. Ця робота допомогла
отримати визнання незалежності УНР з боку деяких держав. Після утворення Української Народної
Республіки Мельник обіймав посади в Уряді та Верховній Раді УНР. Він вносив вагомий внесок у
розвиток української державності. Під час революційних подій Мельник активно підтримував і
просував ідею української незалежності. Він брав участь в політичних процесах, спрямованих на
зміцнення суверенітету України.
14. В.Голубович У квітні 1917 року від імені Одеської управлінської громади надіслав петицію
керівництву Тимчасового уряду з вимогою надання Україні територіальної автономії. Належав до
Одеської української громади. У Генеральному Секретаріаті — секретар шляхів (з 27 липня 1917 року),
секретар торгу і промисловості (з листопада 1917 року). Від 18 січня 1918 року — голова Ради народних
міністрів і міністр закордонних справ УНР. Призначений бути головою делегації УНР на мирних
переговорах у Бересті у грудні 1917 р. — січні 1918 р.. Протягом 3-20 січня перебував у Бересті на
перемовах із державами Четверного союзу.
15. О.Севрюк Від квітня 1917 року був членом Української Центральної Ради від студентських
організацій. Очолював комісію з розробки законопроєкту про скликання Українських установчих
зборів. 15 січня 1918 року очолив делегацію УНР на мирових переговорах з Центральними державами у
Бересті. 9 лютого підписав Берестейський мир.
16. Муравйов У січні 1918 року очолював російські радянські частини, які брали участь у захопленні
Харкова, Полтави та Києва на початку українсько-російської війни 1917—1921. Командувач червоними
військами в бою під Крутами (за іншими даними, очільником угруповування був Павло Єгоров). 4
лютого 1918 року в Дарниці під Києвом видав наказ про «безпощадне знищення всіх офіцерів,
гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції» (російської). Пізніше був призначений командувачем
збройними силами Одеської радянської республіки, отримавши завдання виступити проти румунських
військ, що прагнули захопити Бессарабію та Придністров'ї. Під його орудою Румчерод наприкінці
лютого — на початку березня 1918 року провів акцію по захопленню найбагатших одеситів та обміну їх
на 10 мільйонів карбованців на потреби Червоної армії.
17. В.Винниченко — автор майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР. Під тиском військових він
10 червня 1917 року на 2-му Всеукраїнському військовому з'їзді проголосив I Універсал Центральної
Ради та 26 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради — Декларацію Генерального секретаріату,
якою було проголошено курс Української Центральної Ради на «здійснення суцільної автономії»
України. 29 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР. Згодом, через виникнення
супере́чностей, Винниченко вийшов із уряду. Однак уже менше, ніж через місяць знову його очолив.
VІ. ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ТАКІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ:
1. Охарактеризуйте ставлення керівництва Центральної Ради, різних політичних та
військових сил Києва до більшовицького перевороту у Петрограді. Які завдання

16
 покладалися на Крайовий комітет з охорони революції? Чому він саморозпустився? До
якого іншого органу перейшли його функції? Відповідь обґрунтуйте.
Центральна Рада була обережною стосовно більшовицького перевороту у Петрограді. Вона
відзначила небезпеку цього перевороту для справи Української революції та наголосила на
важливості скликання Всеросійських і Всеукраїнських Установчих зборів. Центральна Рада
підкреслила свою лояльність до Тимчасового уряду, що виражалося у її резолюціях.
Штаб КВО виступав проти легітимності Крайового комітету та визнавав його нелегітимним.
Він був більш налаштований на захист порядку і проти революційних рухів.
Створений під час цих подій Крайовий комітет був спрямований на об'єднання різних
політичних і громадських організацій для забезпечення охорони революції в Україні. Його
завданням було розпоряджатися силами революційної демократії на території України та
забезпечувати порядок. Проте, після невдалих переговорів з штабом КВО і під тиском подій,
Крайовий комітет вирішив розпуститися, оскільки не бажав брати відповідальність за можливі
наслідки майбутніх подій.
Отже, на тлі багатозначної реакції на більшовицький переворот, складалися суперечки і
розбіжності в поглядах різних політичних та військових сил в Києві, що ускладнило взаємодію
та роботу Крайового комітету.
Функції КВО (Комітету з охорони революції) перейшли до Комітету з охорони революції при
Центральній Раді Української Народної Республіки (УНР). Крайовий комітет з охорони
революції вже був створений і активно діяв в Україні. Після арешту більшовицького ревкому і
рятування державних установ, банків тощо від бойових дій на Печерську, функції з охорони
революції було передано КВО при Центральній Раді, яка стала домінантною владною в Україні.
2. Чим завершилися збройні сутички у Києві в жовтні 1917 р.? З якого часу Генеральний
секретаріат було визнано крайовою владою в Україні? Що послужило підставою для
такого кроку? Відповідь обґрунтуйте.
Збройні сутички в Києві в жовтні 1917 року завершилися поразкою штабу Київського
військового округу і перемогою військ, вірних Центральній Раді. Ці бої тривали до 30 жовтня
(13 листопада), і під час них було взято під контроль міські установи, пошту, телеграф, інші
стратегічно важливі об'єкти. Результатом цих подій стала позиція Центральної Ради, яка змогла
зберегти контроль над Києвом та оголосити себе законною владою в Україні.
Генеральний секретаріат було визнано крайовою владою в Україні 28 жовтня (10 листопада)
1917 року. Це сталося внаслідок рішення сьомих загальних зборів Центральної Ради, де було
прийнято рішення перебрати на себе обов’язки Крайового комітету по охороні революції, який
був розпущений. Також цей крок було обґрунтовано необхідністю вирішення нової політичної
ситуації та відновлення порядку в державі. Цей перехід влади був свідченням підсилення ролі
Центральної Ради в управлінні територією України та визнання її авторитету як провідної
політичної сили в країні.
3. Назвіть тенденції, які на час петроградського перевороту перетворили Центральну
Раду на поза альтернативну політичну силу.
Падіння Тимчасового уряду в Росії і розпад російської імперії створили політичний вакуум в
Україні, де не було чіткої центральної влади. Ця ситуація створила можливість для Центральної
Ради виступити як центральний координуючий орган.

17
 Центральна Рада вже раніше провела активну політичну роботу та здобула авторитет у різних
регіонах України. Вона була готова і здатна взяти на себе відповідальність за керівництво
країною.
Різні політичні партії та громадські організації України, включаючи російські, єврейські та
польські, почали визнавати авторитет Центральної Ради і приєднуватися до неї або
співпрацювати з нею через спільний інтерес у стабільності та самовизначенні.
Після перевороту Павло Скоропадський став гетьманом України, але багато українців не
підтримували його авторитет і владу. Це сприяло підтримці Центральної Ради як
альтернативної політичної сили.
Центральна Рада активно розробила план консолідації влади та організації країни, який був
реалістичним і привабливим для багатьох громадян.
У цій ситуації Центральна Рада стала найбільш авторитетною і впливовою політичною силою в
Україні, і інші політичні організації та громадяни сприймали її як головного представника
інтересів українського народу.
4. Для чого Центральна Рада прийняла ІІІ Універсал? Чи не можна було обмежитися
тими досягненнями, які були викладені в ІІ Універсалі? Відповідь обґрунтуйте.
Центральна Рада прийняла ІІІ Універсал для проголошення створення УНР з метою забезпечити
Україні більшу автономію та суверенітет під час складностей громадянської війни та
відсутності центральної влади в Російській державі. Важливими моментами ІІІ Універсалу
були:
Відсутність центральної влади та поширення громадянської війни робили необхідність
створення сильної української влади нагальною. ІІІ Універсал надавав правову підставу для
створення такої влади.
ІІІ Універсал проголошував Україну незалежною державою. Це було важливим символом
суверенітету та права українського народу самостійно визначати свій політичний та
економічний шлях.
Постанови ІІІ Універсалу надавали Українській Народній Республіці можливість зберегти
певний рівень взаємозв'язку з Російською державою у формі федеративного зв'язку.
Щодо обмеженості досягнень, викладених в ІІ Універсалі, варто врахувати, що ситуація у Росії
та Україні різко змінювалася внаслідок подій громадянської війни та загострення конфлікту. ІІ
Універсал був прийнятий в більш спокійний період, тоді як ІІІ Універсал став відповіддю на
ескалацію конфлікту та відсутність центральної влади. Проголошення незалежності та
створення фактичної влади стало життєво важливим для того, щоб Україна могла захищати свої
інтереси в умовах внутрішнього і зовнішнього тиску.
Отже, ІІІ Універсал був спрямований на забезпечення більшої незалежності та самостійності
України, а також зміцнення її позицій у надзвичайних обставинах, і він відображав зміни в
політичному та соціальному контексті того часу.
5. Що собою представляв ІІІ Універсал ? Якою поставала Українська держава із сторінок
цього документа? Якою була перспектива України у Російській федерації?
ІІІ Універсал Української Центральної Ради (УЦР) представляв собою офіційний документ,
який проголошував Україну Українською Народною Республікою, що входить у склад
Російської федеральної держави, проте з обширною самостійністю та владою над власними

18
 територіями. Універсал визначав також умови та принципи функціонування держави, зокрема в
сферах власності на землю, праці, судочинства та громадських свобод.
Українська держава, як висвітлено у документі, претендувала на національну незалежність та
суверенітет, забезпечуючи свободу слова, віри, національно-персональну автономію для інших
національних груп. Держава прагнула забезпечити справедливість, свободу та демократію в
судочинстві та місцевому самоврядуванні, а також регулювати та контролювати економічні
процеси в країні.
У документі була висловлена перспектива України у складі федеративної Російської республіки
як рівноправного та самостійного суб'єкта. Українська держава мала намір активно сприяти
встановленню миру в усій Росії, враховуючи інтереси не лише свої, а й усієї країни.
6. Назвіть конкретні кроки, намічені ІІІ Універсалом у соціально-економічній, зовнішньо
політичній та сфері міжнаціональних відносин. Чи можна вважати їх радикальними?
Як поставилися до прийняття ІІІ Універсалу різні етнічні спільноти України? Відповідь
обґрунтуйте.
ІІІ Універсал УЦР включав ряд конкретних кроків та програмних засад, які були значущими у
соціально-економічній, зовнішньо-політичній та міжнаціональній сферах:
1. Соціально-економічні заходи:
 Скасування права власності поміщиків на землю: ІІІ Універсал передбачав скасування
існуючого права власності поміщиків на землі, у тому числі землі нетрудових хазяйств та
церковні землі.
 8-годинний робочий день: Запроваджував 8-годинний робочий день на промислових
підприємствах.
 Державний контроль над виробництвом і розподілом: Передбачав державний контроль за
виробництвом і розподілом продукції, який мав здійснюватися секретаріатом праці за
участю робітників.
2. Зовнішньо-політичні заходи:
 Припинення війни: Універсал визначав наміри Центральної Ради використовувати всі
доступні засоби для припинення війни та вирішення взаємних претензій мирними
переговорами.
3. Міжнаціональні відносини:
 Норми щодо національних меншин: ІІІ Універсал передбачав ухвалення закону про
національно-персональну автономію для національних меншин.
Ці заходи можна вважати радикальними, оскільки вони спрямовані на реформу соціально-
економічних та політичних структур, а також на забезпечення рівних прав для національних
меншин.
Різні етнічні спільноти України ставилися до прийняття ІІІ Універсалу по-різному. Більшовики і
частина російської спільноти сприймали його негативно, оскільки він означав дезінтеграцію
Росії та утворення незалежної Української Народної Республіки. З іншого боку, українці та
національні меншини, які співпрацювали з УЦР, підтримували цей крок як можливість для
відновлення української державності та забезпечення більших прав та автономії.

19
 ІІІ Універсал відображав ідею демократичної, соціальної та національної свободи, і, хоча
викликав різні реакції у різних груп населення, він був важливим кроком у створенні
Української Народної Республіки та позначився на подальшому розвитку країни.
7. Чи погоджуєтеся Ви з оцінкою значення ІІІ Універсалу, зробленою В.М.Литвином?
Відповідь обґрунтуйте.
Оцінка значення III Універсалу В.М. Литвином видається досить обґрунтованою. III Універсал
відіграв важливу роль у процесі відновлення державності України під час Української
революції.
По суті, III Універсал визначав ключові принципи державотворення Української Народної
Республіки, а саме народ, територія і влада. Він був одним із найрадикальніших і
найконструктивніших документів, які виходили зі стін Центральної Ради. Цей документ зробив
важливий крок у напрямку державотворення і далі прокладав шлях до створення Української
Народної Республіки.
Найважливіше, III Універсал відкинув унітарний принцип державного устрою Росії і визначив
принципи федералізації, що надало Україні більшу автономію та владу над власними справами.
Він також дав Генеральному секретаріату повноваження і статус повноцінного українського
уряду. Центральна Рада стала важливим законодавчим органом влади, що забезпечило більше
незалежності та самоврядування Україні.
8. З’ясуйте кілька важливих моментів, які передували конфлікту між Раднаркомом і
Центральною Радою. До яких вимог зводився ультиматум РНК? Яку відповідь у
зв’язку з цим зробив Генеральний секретаріат? Прокоментуйте її.
Перед конфліктом між Раднаркомом і Центральною Радою існували кілька важливих моментів:
Суперечності щодо федеративної структури:
Центральна Рада прагнула створити "однородну соціалістичну федеративну владу", яка
об'єднувала різні політичні сили від народних соціалістів до більшовиків. Більшовики
визнавали лише централізовану єдиною державою, що базується на класовому підході, і вони
відкидали можливість співпраці з консервативними елементами.
Розбіжності щодо самовизначення націй: Більшовики трактували право націй на
самовизначення в межах централізованої соціалістичної держави, відкидаючи ідею
федеративної структури.
Українська Центральна Рада вимагала самостійності для України та інших суб'єктів федерації.
Конфлікт щодо розміщення військ: Більшовики, спробуючи підкорити Дон, намагалися
прокладати свої війська через Україну. Центральна Рада роззброювала та висилала
більшовицькі війська за межі своєї території, боячись перенасичення України військами.
Політична дестабілізація: Більшовики дискредитували місцеву владу, називаючи її буржуазно-
капіталістичною, що призводило до розколу та намагань створення альтернативної влади.
Ультиматум Раднаркому містив вимоги: Вимагалося підтримати боротьбу російських
більшовиків проти Каледіна. Центральна Рада мала повернути зброю обеззброєним частинам,
які роззброїла. Генеральний Секретаріат, відповідаючи на ультиматум Раднаркому, висловив
свою позицію в заяві. Згідно з цією заявою, Генеральний Секретаріат вважав, що ультиматум
Раднаркому свідчив про нещирість або суперечність їхнім власним заявам. Вони зауважували,
що не можна одночасно визнавати право націй на самовизначення, включаючи "аж до

20
 відокремлення", і водночас обирати форми політичного ладу, які не враховують цього права, як
це робить Раднарком щодо Української Народної Республіки.
Після отримання ультиматуму та відповіді Генерального Секретаріату, Мала Рада прийняла
рішення припинити транспорт продовольчих вантажів на північ і негайно організувати власну
грошову систему, введенням у обіг кредитних білетів українських грошей. Це було спрямовано
на зміцнення економічної незалежності Української Народної Республіки від Росії.
Ультиматум Раднаркому і подальший розвиток подій призвели до ескалації конфлікту і
загострення відносин між Україною та Російською Радянською Федерацією. Він також став
прелюдією до подальших подій, які спричинили громадянську війну та конфлікти на території
України.
9. Чи вдалося більшовикам провести через Всеукраїнський з’їзд рад рішення, на які
чекали у Петрограді? З якою метою було улаштовано у Харкові альтернативний з’їзд
рад? Чи досяг він мети? Відповідь обґрунтуйте.
Більшовикам не вдалося провести через Всеукраїнський з'їзд рад рішення, на які чекали в
Петрограді. Хоча на з'їзді більшовики були в абсолютній меншості, вони намагалися вплинути
на ситуацію та отримати підтримку для своєї політики, але з'їзд ухвалив резолюцію, яка визнала
ультиматум Раднаркому "замахом проти Української Народної Республіки" і підтримала
Центральну Раду, визнаючи переобрання її невчасним і непотрібним. Більшовики були
вимушені покинути з'їзд і організувати альтернативний з'їзд у Харкові.
Метою улаштування альтернативного з'їзду в Харкові було створення маріонеткового уряду,
який, прикриваючись українськими однодумцями, міг би фактично виконувати вказівки з
Петрограда та діяти у відповідності до більшовицької політики. Цей прийом маскування давав
змогу російським більшовикам уникати звинувачень у втручанні та агресії в Україні, зокрема
перед світовою громадськістю. Таким чином, метою альтернативного з'їзду було створення
легітимного видимого уряду України, який би підконтрольний більшовикам та виконував їхні
вказівки.
Альтернативний з'їзд в Харкові виявився малочисельним і непредставницьким. Він був
сфабрикованим та не відображав справжньої волі українського народу. Тим не менше, цей з'їзд
прийняв рішення про встановлення радянської влади в Українській Народній Республіці і
створив альтернативний "Народний секретаріат", що був намічений як альтернатива
Генеральному Секретаріату. Однак влада Народного Секретаріату була практично
номінальною, і фактична влада залишалася у руках більшовиків.
10. Зупиніться на спробах керівництва УНР підготуватися до збройної відсічі армії
В.Антонова-Овсієнка.. Наскільки вони, на Ваш погляд, були ефективними?
Спроби керівництва УНР підготуватися до збройної відсічі армії В. Антонова-Овсієнка були
недостатньо ефективними. Незважаючи на кроки, вжиті Центральною Радою та Генеральним
Секретаріатом, щоб сформувати армію та взяти контроль над ситуацією, більшовики швидко
здійснили наступ на територію України і захопили ключові міста.
Щодо формування армії УНР, незважаючи на призначення полковника Капкана командувачем
українських військ і рішення про створення армії на засадах добровільності та грошового
утримання, ці заходи виявилися недостатньо координаційними та організованими. Військовий
секретаріат не вчасно надав необхідну підтримку та інфраструктуру для створення дієвої армії.

21
 Також, захоплення військ українізацією без належного організаційного підкріплення призвело
до деморалізації та невдоволеності військовослужбовців.
Все це призвело до того, що російські більшовики здійснили наступ і захопили декілька
важливих міст, навіть незважаючи на українські спроби відстоювання, включаючи битву під
Крутами, де багато українських юнаків загинули.
11. Чим можна пояснити швидкий успіх наступу радянських військ в Україні? До яких
наслідків він привів? Відповідь обґрунтуйте.
Швидкий успіх наступу радянських військ в Україні можна пояснити кількома факторами:
Перевага в ресурсах: Радянська Росія, яка контролювала більшовики, мала значно більші
ресурси, включаючи війська, зброю, фінанси та інші матеріальні ресурси. Це дозволило їм
швидко збільшити чисельність своїх військ і забезпечити їх.
Деморалізація та розпорошеність українських військ: Помітна частина українських військ,
яка була в процесі українізації, була деморалізованою та розпорошеною. Брак координації та
організаційної підтримки спричинив знижену боєздатність.
Брак підготовки та досвіду: Українська Рада не була підготовлена до ведення війни на
широкому фронті, і військовий секретаріат не вчасно надав необхідну підготовку та лідерство
для створення дієвої армії.
Знижена підтримка населення: В результаті революційної агітації та політичних подій в
Україні підтримка для української влади була нестійкою, а навіть інколи відсутньою.
Наслідком швидкого успіху наступу радянських військ було встановлення більшовицького
владу в Україні, що призвело до запровадження радянського режиму та націоналізації
промисловості та землі. Громадянська війна в Україні набула нового масштабу і тривала
протягом багатьох років, призводячи до значних людських жертв та збитків в країні.
На середину січня 1918 р. більшовики захопили владу майже на всій Правобережній Україні. 14
січня з їхньої ініціативи розпочалися збройні виступи проти Центральної Ради в Миколаєві та
Одесі. В Києві того ж дня було введено стан облоги. Та 16 січня підрозділи міського гарнізону й
озброєні робітничі дружини заводу ,,Арсенал’’ підняли повстання проти Центральної Ради, яка
могла покластися лише на загони Вільного козацтва під командуванням М.Ковенка,
гайдамацький кіш Слобідської України на чолі з отаманом С.Петлюрою та Курінь січових
стрільців (командир – Є.Коновалець, начальник штабу – А.Мельник). Українські полки,
розташовані в столиці, так і не виступили на захист УЦР. Але й без них 22 січня більшовицький
заколот у місті був придушений. Тим часом під тиском есерів уряд В.Винниченка подав у
відставку. Формування нового уряду було доручено В.Голубовичу. Він устиг ухвалити рішення
про відрядження до Брест-Литовського нової делегації на чолі з О.Севрюком. Утім, загального
розвитку подій це не змінило. Війська Муравйова були вже під Києвом і розпочали
артилерійський обстріл його найважливіших об’єктів. 25 січня члени Малої Ради і Ради
Народних Міністрів (так став називатися уряд після проголошення Четвертого Універсалу)
змушені були виїхати зі столиці в напрямку Житомира.
12. Для чого Центральній Раді треба було приймати ІV Універсал? Зупиніться на його
основному змісті. Як на Вашу думку, чи не запізно було проголошено самостійність
УНР? Відповідь обгрунтуйте.
Четвертий Універсал, який проголошено Центральною Радою, мав значний історичний зміст та
важливі наслідки. Його основний зміст був спрямований на встановлення повної незалежності

22
 та самостійності Української Народної Республіки (УНР). Зокрема, в Універсалі визначалося,
що Україна є "самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою
українського народу."
Основні пункти Четвертого Універсалу включали:
Визнання незалежності України: Універсал офіційно визнавав незалежність та суверенність
України від інших держав та формулював її як державу українського народу.
Земельна реформа: Універсал передбачав впровадження земельного закону, який передбачав
безплатну передачу земельних ділянок селянам та реформу у сільському господарстві.
Демілітаризація промисловості: Універсал передбачав конверсію та демілітаризацію
промисловості з метою забезпечення народу товарами широкого вжитку.
Монополія держави: Встановлення зовнішньополітичної монополії держави та монополії на
торгівлю рядом товарів.
Державний контроль: Універсал передбачав установлення державно-народного контролю над
банками.
Четвертий Універсал був спробою змінити статус України з автономістсько-федеративного на
самостійницький. Однак ця спроба виглядає запізною у світлі того, що більшовики вже
контролювали значну частину України і розпочали військовий наступ, завоювавши Київ та інші
міста.
Четвертий Універсал дозволив Центральній Раді представляти Україну на міжнародній арені та
розпочати мирні переговори у Брест-Литовську від імені суверенної держави. Однак, в
контексті революційних та військових подій того часу, він може бути сприйнятий як запізніла
спроба перехід до самостійності, оскільки більшовики вже контролювали значну територію
України. Історично слід зауважити, що розвиток подій обмежив реальну реалізацію Четвертого
Універсалу, і Україна стикнулася з низкою складних викликів і проблем в той період.
13. З’ясуйте історичне значення ІV Універсалу за істориком В.Ф.Верстюком.
Прокоментуйте цей вислів.
Історичне значення Четвертого Універсалу визначається як важливою подією в історії України,
але й тим, що він відбувся в складному та кризовому контексті. Цей вислів історика В.Ф.
Верстюка відображає суперечливість часу, коли Україна проголосила свою незалежність.
Четвертий Універсал, відомий як "Універсал з незалежності", фактично закінчив перехід від ідей
автономії та федералізму до концепції повної незалежності Української Народної Республіки. Це
визнання суверенітету та незалежності України мало велике історичне значення для українського
національного руху. Воно дало Україні право вести міжнародні переговори та представляти себе
як суверенну державу на світовій арені.
Проте важливо враховувати, що це сталося в часи кризи, коли Україна знаходилася в складній
внутрішній і зовнішній ситуації. Більшовики вже контролювали значну територію України, а
також було під загрозою агресія інших сусідніх держав. Це означало, що Четвертий Універсал
приймався в умовах загрози з боку більшовицької Росії і інших сил.
Таким чином, хоча Четвертий Універсал проголосив незалежність України, він відбувся в
складному і суперечливому контексті, і Українська Народна Республіка зіткнулася з численними
внутрішніми та зовнішніми викликами, які вплинули на подальший хід історії.

23