Брестський мир між Росією й державами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною,

Болгарією й Туреччиною ) був підписаний З березня 1918 р. Мирний договір, зокрема, передбачав:
припинення стану війни, демобілізацію російської армії, відторгнення від Росії Прибалтики,
Білорусії й України, визнання Росією Центральної Ради, виведення російських військ з Карса,
Ардагана й Батума (турецькі території). Загалом було підписано 6 документів: мирний договір Росії з
державами Четверного союзу (з 13 статей), заключний протокол та додаткові договори з кожною з
цих держав.
Брестський договір містив дуже тяжкі умови для Росії, але був своєрідним компромісом з
Німеччиною, вивів Росію з війни, дав їй можливість мирного перепочинку.
Країни Антанти й США ще намагалися не допустити ратифікації договору, обіцяючи зброю та гроші,
якщо Росія буде воювати. В ноті від 5 березня радянський уряд запитував уряд США, чи може Росія
у випадку відновлення воєнних дій конкретно «розраховувати на підтримку США, Великобританії й
Франції в боротьбі проти Німеччини». Західні держави навіть не відповіли на цю ноту. Посол США
Френсіс категорично заявив: «Ми не визнаємо Брест-Литовського миру». Президент США,
звернувшись телеграмою до з'їзду Рад, наполягав відхилити договір, обіцяв дати по 100 золотих
карбованців за кожного російського солдата, який воюватиме проти Німеччини.
IV Надзвичайний з'їзд Рад, незважаючи на вкрай тяжкі умови Брестського мирного договору,
ратифікував його 15 березня 1918р. Понад 2/3 делегатів (784 особи) проголосували за ратифікацію
(проти — 261, утрималися — 115). 17 березня Брестський мирний договір був ратифікований також
Німеччиною й набрав сили.
Брестський мир мав серйозні наслідки для міжнародних відносин. У березні війська Антанти
висадилися в Мурманську, щоб не допустити його захоплення німцями. У квітні почалася відкрита
збройна інтервенція (насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої
держави, спрямоване проти її територіальної цілісності або політичної незалежності) Японії, а
пізніше Англії, Франції й США на Далекому Сході. Новостворена Закавказька федерація розірвала
відносини з Росією. Турецькі війська захопили Баку, а Грузія вийшла з федерації й уклала договір з
Німеччиною про введення німецьких військ на її територію. Німеччина й Австро-Угорщина
окупували Україну та Румунію, постійно розширяли зони окупації в Курській і Воронезькій
губерніях, на Дону і в Криму. Практично вся Східна Європа й Кавказ були окуповані військами
Четверного союзу. На території Росії в березні 1918 р. перебували понад 1 млн німецьких солдатів і
офіцерів та майже 300-тисячна австро-угорська армія.
Брестський мир мав серйозні наслідки для міжнародних відносин. 9 березня 1918 року війська
Антанти висадилися в Мурманську, щоб не допустити захоплення цього порту Німеччиною (цей
крок був узгоджений і підтриманий місцевою радою, в якій більшовики були в меншості). У квітні
1918 р, за політичної підтримки Франції та Великобританії і на тлі вичікувальної позиції США,
Японія почала інтервенцію (насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи
іншої держави, спрямоване проти її територіальної цілісності або політичної незалежності) на
російській Далекому Сході. Вкрай ускладнив Брест-Литовський мир і ситуацію в закавказьких
провінціях Росії. Ті поступки, що містилися в ньому для Туреччини поставили під загрозу безпеку
південних рубежів колишньої імперії і спровокували прагнення Грузії, Вірменії та Азербайджану, які
фактично були вже не підконтрольні Петрограду, до повної незалежності. Новостворена Закавказька
федерація розірвала відносини з Росією. Турецькі війська захопили Баку, а Грузія вийшла з федерації
й уклала договір з Німеччиною про введення німецьких військ на її територію. Німеччина й Австро-
Угорщина окупували Україну та Румунію, постійно розширяли зони окупації в Курській і
Воронезькій губерніях, на Дону і в Криму. Практично вся Східна Європа й Кавказ були окуповані
військами Четверного союзу. На території Росії в березні 1918 р. перебували понад 1 млн німецьких
солдатів і офіцерів та майже 300-тисячна австро-угорська армія.
У зв'язку з деклараціями, озвученими в Бресті державні діячі країн Антанти виявилися «під вогнем»
як ліберальних, так і лівих політичних кіл своїх країн. Внаслідок формального визнання Іоффе
(Входив до складу радянської делегації під час переговорів), Кюльманом (міністр закордонних
справ Німеччини) Черніним (у 1916-18 міністр закордонних справ Австро-Угорщини) принципу
самовизначення народів як центрального пункту переговорів, політики Антанти виявилися змушені
формулювати власні думки з цього питання. В результаті британський прем'єр-міністр Ллойд
Джордж, а потім президент США Вудро Вільсон сформулювали свої позиції визнавши
«самовизначення» в якості керівного принципу післявоєнного устрою світу (а згодом ще кілька разів
підтвердив це, зокрема у відомих 14 пунктах). При цьому, як показала Паризька мирна конференція,
на якій Брестський мир використовувався як один з доказів анексіоністських намірів Центральних
держав, принцип «самовизначення» був «відкритий для інтерпретацій»: дискусія Троцького і
Кюльмана, що передувала переговорам в Парижі, стала однією з перших спроб відійти від
самовизначення як гасла і спробувати застосувати його до миротворчого процесу, хоча б в межах
Східної Європи. Інакше кажучи, переговори в Брест-Литовську стали дебютом концепції
«самовизначення народів», що зробила значний вплив на всю східноєвропейську і закавказьку
історію XX століття. Брест-Литовський договір став початком публічного ідеологічного
протистояння в Європі, в рамках якого боротьба між комуністичною, фашистською і ліберально-
демократичної ідеологіями визначила стан континенту на початок XXI століття, а «право народів на
самовизначення» стало частиною системи міжнародних відносин .
Самовизначення — принцип, згідно з яким кожна спільнота має невід'ємне право на вільне
облаштування свого громадського і політичного життя і сама визначає форму свого правління.
Послідовно на цій основі підкреслюється національне самовизначення, тобто право кожного
народу на визволення й утворення власної самостійної держави або добровільне влаштування
взаємин з іншими державами на основі федерації чи автономії. Самовизначення націй повинно
ґрунтуватись на дотриманні індивідуальних прав людини, не залежно від її національної
незалежності. Національні спільноти мають право користуватися досягненнями своєї культури,
сповідувати свою релігію, а також користуватися своєю мовою у приватному житті та публічно
вільно та без втручання чи дискримінації у будь-якій формі, мають право активної участі в
культурному, релігійному, громадському, економічному та державному житті.
13 листопада 1918 р. радянський уряд анулював Брестський і всі додаткові договори з Німеччиною
та її союзниками.