НОРІТО СЕММЬО

Найпростіша і найархаїчніша строфічна форма японських віршів, так

званих, “довгих пісень” (“чьока” або ще “наґаута”: 5-7-5-7... чи 7-5-7-5...)
певною мірою перегукується з гомерівським гекзаметром, яким Гомер складав
свої “Іліаду” та “Одисею” і який, за легендою, був підказаний сліпому поетові
шумом морських хвиль, що накочувалися і відкочувалися від узбережжя. Якщо
згадати, що Японія – острівна країна, оточена з усіх боків морями, а також те,
що давні японські вірші не “читалися”, а “співалися” (саме тому вони й мають
назву “ута” /досл. з яп.: “пісня”/), тобто кожна строфа звучала значно довше,
ніж при її читанні, подібна аналогія, як і відповідна гіпотеза щодо онтогенезу
цієї найдавнішої японської строфічної форми, на наш погляд, є цілком
допустимими.
Однак першими поетичними жанрами японської поезії були норіто і
семмьо.
Нгадаємо, іх структурні, художні та тематичні особливості.

НОРІТО (祝詞)

Синтоїстська культова поезія норіто ( 祝 詞 /- を 上 げ る / - “заклинальні

моління”, “моління-заклинання”, що виконувалися під час своєрідних церемо-
ніальних містерій, тексти яких пізніше, на початку Х ст. (927 р.) були зібрані в
збірці норіто “Енґі-щікі” ( 延 喜 式 - “Ритуали /доби/ Енґі” або: “Установлення
/традиції, правила/ Енґі”):
а) Розквіт – 7 ст., але зародження – десь у 1-3 ст. н. е.
б) Усна традиція передачі (роди Накатомі та Імібе)
в) Структура норіто:
- історія виникнення того чи іншого обряду;
- короткий переказ відповідного міфа (міфів);
- яскраве змалювання господарського й політичного устрою відповідно
епохи виникнення даного обряду;
- перелік подарунків богам (тобто того, чим раніше віддячували богам за
виконання ними прохання) – своєрідний натяк жреців на те, що саме
вони хотіли б отримати від замовників церемонії, оскільки подарунки
богам залишалися у власності синтоїстських жреців
г) Читання норіто - у супроводі з магічними діями.
д) Мова – японська, запис – фонетико-ієрогліфічний.
е) Стиль – середній між поезією і прозою, але більше – поезія (ри-
торичні прикраси, метафори, паралелізми, повтори
тощо)
є) Речитатив (святково-церемоніальний)
ж)Тематика нлріто: прохання гарного врожаю, погоди, припинення
природних катаклізмів, пожеж, епідемій, захворювань
тощо, а також оізних сезонних подій, сімейних
обрядів і навіть призначень на ту чи іншу посаду
1
 (Див.: Невський М.А. “Культовая поэзия давней Японии /VI-VIII вв./” // “Петер-
бурское востоковедение” 1996 - с. 293)
Фахівці й досі сперечаються, до якого саме типу художньої літературної
творчості – поезії чи прози – слід відносити жанр норіто? Прихильники його
віднесення до прозових творів наголошують на не- усталеності метрики цього
жанру і його строфічної форми. Однак переважна більшість дослідників як у
самій Японії, так і за її межами все-таки схильна відносити норіто до
поетичних, а не прозових художніх творів, підкреслюючи при цьому певну
умовність такого віднесення.
Відомий російський японіст М.О. Невський, який досліджував цей
літературний жанр під час свого вимушеного перебування в Японії і який
вперше переклав та надрукував кілька норіто російською мовою (див.: Восток
/Литература Китая и Японии. Сборник первый, Academia/. – СПб. – 1935 р.), з цього
приводу писав: “За своєю мовою і стилем норіто посідають середнє місце
між поезією та прозою і швидше мають бути віднесені до першої, ніж до
другої. Тут ми бачимо безліч риторичних прикрас, метафор, паралелізмів,
повторів та інших прийомів, розрахованих на те, щоб підсилити враження і
додати молінням піднесеності. Окремі частини норіто звучать дуже святково
і навіть ритмічно”(Див.: Невський М.А. “Культовая поэзия давней Японии /VI-VIII
вв./” // “Петербурское востоковедение” 1996 - с. 293).
Наведемо як приклад такого ритмічного піднесено-святкового звучання,
яке досягається завдяки застосуванню типових для давньої поезії стилістичних
засобів, уривок із норіто під назвою “Велике очищення /від гріхів/ в останній
день місяця мінадзукі”1:

Як вітру подих
Восьмишарові небесні хмари
Миттю розганяє,
Як він розвіює увечері і вранці
Пітьму вечірню
І ранкову млу,
Як відв’язавши ніс,
Корму звільнивши,
Виштовхують великий корабель
Із гавані у море,
Як під корінь
Гартовані сокири у лісах
Густі дерева зрубують миттєво,
Ми теж очистимося
Від гріхів своїх!

Дехто з дослідників порівнює норіто з католицькими проповідями (K.

1
Йдеться про церемонію всенародного відпущення гріхів, яка здійснювалася в
синтоїстських храмах двічі на рік – наприкінці шостого і дванадцятого місяців року за
місячним календарем.
2
Florenz) (Див.: Florenz K Geschihte der Japanischen Litterature.), інші – з біблійськими
псалмами, як F.G. Bock (Див.: Engi-Shiki. Procedures of the Engi Era. Books I-V.
Translated with Introduction and Notes by F.G. Bock.). Ми вважаємо, що подібні
порівняння доречні лише з точки зору змісту та ідейної спрямованості
зазначених жанрів релігійної літератури. Що ж стосується специфіки норіто як
поетичного жанру, то їх доцільніше порівнювати з відповідними жанрами саме
японської класичної поезії, як це робить у своему ґрунтовному науковому
дослідженні Л.М. Єрмакова (Див.: “Норито. Сэммё” // Памятники письменности
Востока. XCVII), насамперед – із наґаута (“довга пісня”), що містяться у складі
найдавніших історико-міфологічних літописів “Коджікі” (712 р.) і “Ніхонґі” (або
ще: “Ніхон-шьокі”, 720 р.), а також відповідними віршами у складі першої
японської поетичної антології “Ман-йо-шю”. Саме в “Ман-йо-щю” (сер. VIII
ст.) уперше зустрічається термін “котодама” (яп.: 言霊 - “душа слова”, “магія
слів”; див. вірш Яманое-но Окура, № 894, сувій № 5 ), під яким розумілася магічна
властивість слова викликати дух синтоїстських богів і божественних предків,
котрі своїми діями могли втручатися в повсякденнне життя людей і впливати на
перебіг не лише сучасних, але й майбутніх подій. Беззастережна віра в дієвість
обрядових синтоїстських молитов і заклинань ґрунтувалася саме на цьому
глибокому переконанні давніх японців.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Невський М.А. “Культовая поэзия давней Японии /VI-VIII вв./” // Петербургское
востоковедение.- Выпуск 8.- С-Пб.: Центр “Петербургское востоковедение”.- 1996.-
С.291-301;
2. “Норито. Сэммё”.– (Памятники письменности Востока. XCVII).- Пер. со старояпонского,
исследование и комментарий Л.М. Ермаковой.- М.: Наука. Главная редакция восточной
литературы.- 1991.- 299 с.
3. Florenz K. Geschihte der Japanischen Litterature. – Lpz. – 1909.
4. Engi-Shiki. Procedures of the Engi Era. Books I-V. Translated with Introduc- tion and Notes by
F.G. Bock. – Tokyo, 1970.
5. Мещеряков А.Н. Манъёсю // Синто – путь японских богов: В 2 т. Т. II. Тексты синто. –
СПб.: Гиперион. – 2002. – С. 439.
6. Манъёсю: Японская поэзия. Пер. с яп., вступ. ст. и коммент. А.Е. Глускиной. Т. 1-3. – М.:
ООО “Издательство АСТ”. – 2001. – Т. 1. – С. 49.
7. Kuroda Toshio. Shinto in the History of Japanese Religion // Journal of Japаnese Studits. – № 7.
– 1981. – P. 11.

3
 СЕММЬО　(宣命)
Кінець VII ст. знаменується появою ще одного своєрідного японського
літературного жанру семмьо 宣 命 (яп.: оомікотонорі – «проголошення слів
імператора») – імператорських указів (едиктів), які писалися як японською, так і
китайською мовами. Останні поділялися на два види:
а) «шьошьо» ( 詔 書 ) – письмові імператорські укази, які складалися
колективом відповідних чиновників і лише затверджувалися імператором;
б) «чьокуші» ( 勅 旨 ) – повеління, написані імператором власноруч, які
спалювалися після виголошення їхнього змісту.
Семмьо, написані японською мовою, дійшли до нас у складі історико-
міфологічного літопису «Шьоку ніхон ґі» («Продовження записів про Японію»),
який був завершений 797 р. і містив тексти 62 імператорських указів.
Вважається, до доби Нара укази записувалися переважно японською мовою,
проте найдавніший серед них, який датується 697 р., містить фрагменти
китайською. Ці уривки виглядають вставками або додатками. Існує
припущення, що ті частини наказів, які виконували суто адміністративно-
юридичні функції, записувалися китайською мовою, а отже, згодом стали
розміщатися окремо від основного тексту семмьо, виконаного чистою
японською мовою.
Тематика семмьо була досить різноманітною: вступ на трон, свята,
призначення на посади, дарування титулів, покарання, попередження
заколотникам тощо.
Від кінця VIIІ ст., тобто після укладання «Шьоку ніхон ґі», семмьо почали
втрачати свої питомі функції, пов’язані, як вважається, насамперед із
архаїчними концепціями світоустрою: укладачі все більше наслідували стиль і
мову китайської ділової та офіційної документації. А від доби Хейан і до епохи
Токуґава імператорські укази записувалися винятково китайською мовою
офіційно-ділового стилю, а тому, на думку фахівців, вже «не мали прямого
зв’язку з художньою чи обрядово-культовою сферою японської культури»2.
Л.М. Єрмакова зазначає3, що завершальні конструкції семмьо також у
більшості випадків закінчуються так само, як норіто, наприклад, вимагання
врожаю: "і все прислухайтеся, так виголошую". Наприклад, ритуал сходження
на престол незмінно супроводжувався ритуалом виконання семмьо, який в
узагальненому вигляді наданий в одному з розділів «Джьоґан шікі», а саме:
"Секретар міністерства центральних справ (накацукаса) прямує семмьо до
міністра. Міністр приймає і підносить імператору. Після цього міністр викликає
кого-небудь рангу державних радників, кому належить [оголосити] указ і
передає йому футляр. Той повертається на місце. Наслідний принц встає на схід

2
Норито. Сэммё. /Памятники письменности Востока. XCVII/. – Пер. со старояп.,
исследование и комментарий Л.М. Ермаковой. – М., 1991.
3
Докладніше див.: Норито. Сэммё. / Памятники письменности Востока. XCVII/. –
Пер. со старояп., исследование и ком-ментарий Л.М. Ермаковой. – М., С.56-87.
4
від престолу, повернувшись обличчям у бік заходу. За ним шикуються принци
крові та решта чинів. Виконавець семмьо спускається із зали палацу, підходить і
оголошує указ. Від себе він каже – «все прислухайтеся, так виголошую».
Наслідний принц першим відгукується - оо! (вираз згоди і покори, як і в норіто.
- Л. Є.), потім відгукуються принци крові та решта чинів разом. Наслідний
принц першим кланяється двічі, потім здійснюють два поклони принци крові та
решта чинів. Потім виконавець повертається на своє місце. Потім на місця
повертаються принци крові та решта чинів»4.
Із «Тайхорьо» та інших джерел періоду Нара-Хейан стає відомо, що
процедура і порядок складання найважливіших указів і проходження ними
інстанцій були приблизно наступними: після отримання від імператора
розпорядження про укладання наказу старший секретар готував проект за
дорученням міністру центральних справ, який вкладали у бамбуковий футляр і
через державних радників передавали імператору. Якщо імператор схвалював
указ, то ставив наприкінці документа дату, потім міністр підписував указ і
ставив знак норі, тобто «повеління», «сповістити». Далі помічник міністра
ставив свій підпис і знак мацурі – «дійство», «служба», а його заступник після
свого підпису додавав примітку юкі – «йти», «виконання». Після цього
підписана копія чернетки семмьо прямувала до державної ради, де текст
ретельно перевірявся. Із підписами усіх, хто брав участь у роботі над текстом,
остаточний варіант «повертався» до імператора, який ставив дату і позначку ка
– «схвалено». Копія цього тексту і ставала документом, який зачитувався
публічно.
Очевидно, що не всі укази проходили стільки рівнів, а тільки ті, що
вважалися найважливішими. До таких текстів насамперед належать шьошьо, а
чьокуші, присвячені поточним справам, лише раз дивився імператор, після чого
вони надходили до секретарів державної ради. Напевне до останніх, тобто
чьокуші, належить «Указ про винагороду за вірну службу», яких до наших часів
збереглося кілька.
Указ про винагороду за вірну службу5
Є й люди, яких ми нагороджуємо,
тому що служили вони нам у подіях цих
із серцем чистим і світлим.
І в знак квіту подяки нашої
одного-двох підвищенням у ранзі обдаровуємо, – так виголошуємо.
До першого типу текстів, у підготовці якого були задіяні представники
різних відомств і служб, напевне, належить «Указ про вступ на трон
імператриці Ґеммьо», а також «Указ при зміні девізу правління на Вадо», зачин
у яких майже повторюється і вказує на насамперед ритуальні функції текстів:
Указ про вступ на трон імператриці Ґеммьо6
Великому велінню,

4
Цит. за: Норито. Сэммё. / Памятники письменности Востока. XCVII/. – Пер. со
старояп., исследование и ком-ментарий Л.М. Ермаковой. – М., С.60.
5
Переклад О. Левицької.
6
Переклад О. Левицької.
5
 велінню государині, дочки Ямато,
що, як богиня, явлена
правити великою країною восьми островів,
принци, володарі, вельможі,
всіх ста управ чиновники й народ Піднебесної,
всі слухайте, – так виголошую.
Указ при зміні девізу правління на Вадо
Велінню великому,
велінню государині, доньки Ямато,
що, як богиня явлена, Піднебесноб править,
ви, принци, володарі, вельможі,
всіх ста управ чиновники й народ Піднебесної,
всі слухайте, – так виголошую.
Окрім ритуалу запису тексту семмьо містив низку процедур, що мали
виконуватися в особливому порядку, існував також і протокол щодо
використання матеріалів для запису текстів: 12 сувій «Енґі шікі» розповідає, що
всі тексти мають записуватися на жовтому (можливо, золотистому) папері,
однак тексти, що будуть підноситися до храму Ісе, – на блідо-блакитному, а до
храму Камо – на червоному. Різні дослідники згадують про збережені в деяких
храмах партитури окремих текстів семмьо.
Як відомо, семмьо виконувалися в певному музичному ключі та,
ймовірно, це виконання було нелегким видом музично-ораторського мистецтва,
що вимагало від виконавців і володіння технікою, і досвід. Так, у «Сандал
джіцуроку» міститься запис від 17-го дня 1-го місяця 9-го року Джьоґан (тобто
864 р.): «Помер принц Накано, дванадцятий син імператора Камму ... Принц був
наділений здібностями на Шляху виголошення семмьо і не мав рівних у зв'язку
звуків і смислів (онґі) і підборі слів»7.
Всі три типи ритуальних за своїми функціями текстів, а саме – норіто,
семмьо і чьокуші, – за думкою Оріґучі, були текстами одного порядку, і
ритуальна функція їх полягала у вислові волі небесних богів або безпосередньо,
або від імені імператора, який вважався «божественним онуком».
Проголошувалися семмьо під час проведення різноманітних ритуалів на Велике
свято куштування нового врожаю, перед гробницями імператорів, а також під
час місцевих свят у храмах Ісе, Касуґа, Ішікійомідзу та інших. Слідом за
Оріґучі, російська дослідниця семмьо Л.М.Єрмакова припускає8, що в давнину
за ними слідували так звані каерімооші (дослівно – «відповідні промови»),
проголошувані від імені душі (тама) «охоронців» імператорського роду, з
побажаннями благополуччя імператору. А сам імператор тенно, наділений
згідно міфологічному світогляду «божественної суттю», оповіщав височайше
повеління мікотонорі і таким чином виголошував норіто, спрямоване на
улаштування світу, вигнання шкодливих духів і т.п.

7
Норито. Сэммё. / Памятники письменности Востока. XCVII/. – Пер. со старояп.,
исследование и ком-ментарий Л.М. Ермаковой. – М., С.58.
8
Норито. Сэммё. /Памятники письменности Востока. XCVII/. – Пер. со старояп.,
исследование и комментарий Л.М. Ермаковой. – М., 1991., С.57.
6
 ЛІТЕРАТУРА
1. Горегляд В.Н. Японская литература VIII-XVI вв.: Начало и развитие традиций. – СПб.: Центр
“Петербургское Востоковедение”, 1997. – 416с.
2. Норито. Сэммё. /Памятники письменности Востока. XCVII/. – Пер. со старояп., исследование
и комментарий Л.М. Ермаковой. – М., 1991.
3. Ермакова Л.М. О некоторых особенностях стиля «норито» как литературного памятника //
Литературы стран Дальнего Востока. М.: Издательство «Наука», Главная редакция восточной
литературы, 1979. – 192 стр – С. 131-139
4. Ермакова Л.М. Ритуальные тексты в социокосмической системе древнего Ямато.
Исследование // Норито. Сэммё. /Памятники письменности Востока. XCVII/. – Пер. со
старояп., исследование и комментарий Л.М. Ермаковой. – М., 1991
5. Накорчевский А. А. Синто. 2-изд., испр. и доп. – СПб., 2003.
6. Невский Н.А. Культовая поэзия древней Японии (VI-VIII вв.) // «Восток», Сборник 1.
Литература Китая и Японии. Ленинград: ACADEMIA, 1935, С. 17-19
7. Невский Н.А. Культовая поэзия давней Японии (VI-VIII вв.) // Петербургское востоковедение.
– Выпуск 8. – СПб., 1996. – С. 291-301
8. Engi-Shiki. Procedures of the Engi Era. Books I-V. Translated with Introduction and Notes by F.G.
Bock. – Tokyo, 1970
Самостійна домашня робота:
Прочитати відповідні тексти норіто і семмьо
в «Хрестоматії з японської літератури. Том 1»