«Такеторі-моноґатарі»

або
“Каґуя-хіме-моноґатарі”
(Лекція)

1. Перший японський роман (хоча за обсягом – це радше невеличка

повість), що дійшов до нашого часу. У передмові до однієї із збірок
буддійських легенд (983 р.) написано “Романів у наші часи стало більше,
ніж піщинок на березі моря Арісо”.
Але поняття жанру “моноґатарі” в японській літературі дуже широке.
Це й казки, і легенди, і новели, і повісті, і власне романи.
Головною формальною особливістю жанру моноґатарі є те, що до
нього літературного жанру відносять всю, але виключно сюжетну прозу,
написану японською мовою в період з IX по XV ст. Ця сюжетна проза у
жанрі моноґатарі в свою чергу підрозділяється на два види:
- цукурі-моноґатарі 作 物 語 – “ складені /зроблені, створені/ повісті
/сказання/”;
- ута-моноґатарі 歌 物 語 – “ пісенні повісті /сказання/”. Типові
приклади останніх – “Ісе-моноґатарі”, “Ямато-моноґатарі”.
Незадовго до написання “Такеторі-моноґатарі” – запровадження до
широкого обігу національної писемності, створеної на основі китайської
ієрогліфіки, так званої, кани (хірагани та катакани). Її створення легенда
приписує Кукаю (Кобо Дайші /774-835/) – відомому буддійському ченцю,
засновнику власної релігійної школи буддизму Щінґон-щю, про якого ми
вже розповідали.
Час створення “Такеторі-моноґатарі”, на думку переважної більшості
японських фахівців, це кінець IX - початок X століття. Зауважимо однак,
що акад. М.І. Конрад вважав датою написання повісті початок IX ст., а
відомий американський японіст Дональд Кін називав дату “між 871 та 881
роками”.
Існують відомості (назви, сюжети) про майже 200 романів епохи Хей-
ан жанру цукурі-моноґатарі, але збереглися тексти лише 20. Понад 180
романів було втрачено, як наприклад, “Сумійоші-моноґатарі”, що був
створений відразу після “Такеторі-моногатарі”, та інші, від яких до нас
дійшли лише згадки та назви. Причини:
а) обмежена кількість списків,
б) пожежі,
в) землетруси,
1
 г) елементарне забуття.
”Такеторі-моноґатарі” – переплетіння казковості з елементами
тогочасної реальності.
Уже в другому за часом написання (а радше – збереження до наших
часів) японському романі “Повісті про чарівну Отікубо” (друга пол. Х ст.)
усе навпаки: повна художня реальність лише з деякими елементами
казковості.
Що ж стосується “Ґенджі-моноґатарі” Мурасакі Щікібу (початок XI
ст.) – першого в світовій літературі справжнього “великого” роману, то в
ньому вже повна реальність сюжету і реалістичність усіх подій та
персонажів без будь-якої казковості.
До речі, принц Ґендзжі в ньому про романи як жанр говорить:
“Я марно сварив ці книжки. Якби їх не було, то що знали б ми про те,
як люди жили в минулому, починаючи з доби Богів і до нинішніх днів? У
історичних книгах на кшталт “Ніхон-ґі” (“Ніхон- сьокі”) ми бачимо лише
один бік дійсності, а в романах правдиво та достовірно розповідається про
найважливіші речі... Не думай, що автор лише переказує дійсну історію,
пов’язану з тією чи іншою людиною. Адже життя людей, усе, що він
бачить довкола, або ж навіть лише чув, наповнює його душу глибоким
хвилюванням. Автор не в змозі приховувати в глубині свого серця те, що він
пере- жив, чому був свідком. Він мусить розповісти про це іншим людям.
Так, мені здається, і народилося мистецтво романа.
Безумовно, що всі романи не можуть бути однаковими. Китайські не
схожі на наші японські; нові романи відрізняються від стародавніх. Є
також різниця між серйозним та розважальним читанням, але
стверджувати, що всі романи – це пусті балачки, значить грішити проти
істини” (Цит. за книгою: В. Маркова, 1988.- С.7.).

2. У повісті мова йде про події кінця IX – початку X ст. (тобто про епоху
Хейан). Але імена героїв більше характерні для епохи Нара (порів. з
імненами поетів “Ман-йо-шю”:
Такеторі - “справжнє” ім’я: Санукі-но Міяцукомаро)
Дівчинка - Найотаке-но Каґуя-хіме ( досл.: “Світосяйна /промениста/
діва, струнка як бамбук”.
Жрець, який дав їй це ім’я: Імбе-но Акіта із Мімуродо.
Принц Іщіцукурі
Принц Курамочі
Правий міністр Абе-но Мімураджі
Дайнаґон Отомо-но Міюкі

2
 Чюнаґон Ісонокамі-но Маро

3. Автор невідомий. Гіпотеза: Мінамото-но Шітаґо (911-983).

4. Перші переклади на словянські мови, зокрема російську – кінць 19

ст. (1899 р.): “Принцесса Лучезарная”, “Лунная девушка”, “Дочь Луны”, Дед
Такэтори”.
Українською мовою існує в «Хрестоматії. Т. 1», а також у скороченому
вигляді, як казка для дітей шкільного віку (Див.: О. Бондар, С. Уемура “25
кращих японських казок”.- Одеса.- 2003.
(Прочитати текст казки повністю!).

5. Структура та сюжет: 10 невеличких новел-частин, пов’язаних

єдністю сюжету та героїв:
1. “Чарівне народження Каґуя-хіме”, повне ім’я якої, що дав їй жрець
Імбе-но Акіта із Мімуродо у день повноліття, було: “Найотаке-но Каґу-
хіме” – “Світосяйна діва, струнка як бамбук”.
2. “Сватання знатних женихів”, кожен з яких отримує від неї завдання
на випробовування сили їх кохання:
а) Принц Ішіцукурі – привезти з Індії чудотворну кам’яну чашу, що
належала самому Будді.
б) Принц Курамочі – зламати гілку з перлинами з золо- того дерева
зі срібним корінням, що росте на горі Хорай у Схід- ному океані.
в) Правий міністр Абе-но Мімураджі – привезти з Китаю плаття з
тканини, виготовленої з шерсті Вогняної миші, яке не горить і вогні.
г) Дайнаґон (великий міністр) Отомо-но Міюкі – камінь, що горить
п’ятикольоровим полум’ям з шиї дракона.
д) Чюнаґон (середній міністр) Ісонокамі-но Маро – раковинку
ластівки, що допомагає легко без болю та муки наро- джувати дітей.
(До речі, цієї проблеми, торкаються й деякі японські релігії, як
наприклад, Тенрійська (1838 р.), засновниця якої Накяма Мікі - Оясама
привабила своїх перших і досить численних прихильників та послідовників
саме тим, що дарувала їм чудо “облегшення болю під час пологів”.
Згадаймо й жарт із “Піднятої цілини” (?) М. Шолохова про умову
Бога жінкам у відповідь на їх прохання з цього приводу).
3. “Кам’яна чаша Будди” - принц Ішіцукурі сховався на 3 роки, а потім
узяв звичайну чашу в храмі на Чорній горі, яка не сяяла, а тому Каґуя-хіме
легко розпізнала його шахрайство)

4. “Перлова гілка з гори Хорай” - принц Курамочі замовив підробку

3
шести кращим майстрам і теж через 3 роки привіз її Каґуя-хіме. Лише
прихід майстрів, що вимагали заплатити їм за 3 роки тяжкої роботи
розкрив секрет підробки. Від сорому принц утік і сховався в горах.

5. “Сукня з шерсті Вогняної миші” (обман китайського купця Ван

Цина, що зідрав з Правого міністра Абе-но Мімураджі; величезні гроші за
підробку “привезеного аж із Індії” плаття, яке згоріло у вогні при
випробовуванні.

6. “Коштовний (“п’ятибарвного полум’я”) камінь (морського)

дракона” – пошуки слуг, що сховалися, власна подорож Дайнаґона Отомо-
но Міюкі, шторм, боягузтво, корабль прибило до узбережжя Акаші у пров.
Харіма, відмова від сватання).

7. “Цілюща скойка ластівки” - Чюнаґон Ісонокамі-но Маро, що стежив

за гніздами ластівок на своїй кухні, дістав замість раковини лайно з гнізда,
упав, каліцтво, жалість до нього Каґяу-хіме, яка надіслала йому вірша:

Невже це правда,
Що чекав ти довго
І серце марно хвилював своє,
Мов хвилі у затоці Суміноє,
Які не знають спокою також!
Його відповідь-вірш:
Як мріяв я
Знайти дарунок щедрий…
Даремно все –
Спасіння вже нема
Від долі, що карає безпощадно!

І раптова смерть після його написання.

8. “Сватання мікадо” (знатна дама Накатомі-но Фусако і її

безрезультатний прихід до Каґуя-хіме – та відмовилась показатися дамі,
присланій Мікадо, власний “випадковий” прихід Мікадо в її дім під час
полювання, «таяння» Каґяу-хіме і її «перетворення на тінь», відмова
Мікадо від позіхань на неї і їх трирічне листування віршами-утішаннями.

9. “Небесний одяг з пташиного пір’я” (печаль і постійне милування

місяцем, зізнання про неземне походження, вигнання на землю за гріх,
термін повернення на небо – 15-й день 8-го місяця /середина вересня –
4
найяскравіший місяць у році/, варта-охорона з 2000 солдатів, останній лист
і напій безсмертя для Мікадо).

10. “Гора безсмертя – Фуджі” (горе старого Такеторі та Мікадо, його

останній вірш:
Погасло дивне сяйво –
Вже ніколи тебе я не зустріну,
Відтепер не варто й жити!
Тож напій безсмертя –
Безглузда річ!

похід слуги Цукі-но Івакаса на Фуджі-яму, де він відкрив глечик і, виливши

його, запалив напій безсмертя разом з листом-віршем, вічний дим досяг
місяця і Місячної діви)

Деякі художні особливості цього твору:

а) Казковість сюжету
б) 15 вака (танка)
в) Походження давніх прислів’їв та приказок у кінці кожної з 5 глав
про женихів:
“Випити чашу ганьби”
“Марно розсипати перла красномовства”
“Згоріла його справа” (“піти димом”)
(“Трусливий” – “тру сливи” /?/, бо Дайнагон увесь час тер свої
червоні, як сливи, очі).
“Щастя з крихітну скойку”
г) Цікаві етимологічні розвідки: Фуджі – “фу-сі” (“невмируща,
безсмертна);
д) Елементи “наукової” фантастики:
1. НЛО (чи космічний корабель) з парашутом – “літуча колісниця з
навісом з тонкого шовку”,
2. Космонавти – “променисті істоти що могли тримати- ся у
повітрі над землею”
3. Навіть “теорія відносності Енштейна”:
“Там на Місяці у мене залишились батьки. Для них розлука зі мною була
короткою миттю, а тут, на Землі, за цей час минули довгі роки”.

“Трагедія” японських літературознавців

Сюжет про народження дитини в стовбурі бамбука зустрічається у
5
 багатьох народів Азії:
- у буддійських сутрах;
- у фольклорі народів Півд.-Схід. Азії: Малайя, Суматра, Філіпіни,
Борнео, Мікронезія, Тайвань та ін.
Але японські літературознавці довгий час щиро пишались тим, що
центральна частина повісті Такеторі це суто японський текст, причому не
казковий, а цілком реалістичний та ще й з першими в історії національної
літератури спробами описання харак- терних рис людської психології
(портрети та вчинки женихів). Як раптом у 1954 р. китайські фольклористи
записують в провінції Січуань (автономний район Тібету, що входить до
складу КНР) сказання-історію “Дівчина з плямистого бамбука”, яка згодом
у 1959 р. була опублікована у фольклорному журналі Шанхаю, а в 1971 р.
перекладена японською і опублікована проф. Коніші Джінічі в Японії,
викликало там справжній шок серед фахівців, оскільки виявився повний
збіг сюжету, включаючи й центральну частину повісті, де йдеться про
женихів та отримані їми від завдання (вімінність лише в одному випадку:
замість чаші Будди – храмовий дзвін). Крім цього, мова про бідну жінку та її
сина Лангпа (прототип Тенно та Такеторі в одному персонажі), з яким
Дівчина обіцяє одружитися через 3 роки. А сватаються до неї місцеві багаті
чиновники, торговці тощо – 5 женихів.
Гіпотеза японців – сюжет до провінції Січуань (автономний район
Тібету) був “занесений” туди у вигляді книги “Такеторі-моноґатарі” десь у
1920-х роках японським солдатом під час окупації цього району японцями
(Д. Кін та деякі японські літературознавці). Але така швидка фольклорна
трансформація тексту повісті за якихось 30-40 років, на думку інших
авторитетних фахівців-японістів, неможлива.
Висновок – сюжет повісті “Такеторі-моноґатарі” у її повному
“японському” варіанті існував у Азії, і зокрема, на Тібеті ще в дописемний
період японської історії і потрапив до Японії в тій чи іншій “повній”
сюжетній формі, як усне сказання. Японський учений Като Сюічі назвав це
одним із яскравих прикладів “японізації континентальної культури” (Див.:
Горегляд, с.111).

ДИВ. ФІЛЬМИ: