Лекція 

10. Пам’ять як ідентифікаційний конструкт у

прозі Кадзуо Ішіґуро, нобелівського лауреата 2017 р.
1. Феномен Кадзуо Ішіґуро: шлях самоідентифікації письменника.
2. Японська складова художнього світу Ішіґуро.
3. Дослідження феномену англійськості в романі Ішіґуро «Залишок
дня».
4. «Не відпускай мене» Ішіґуро – звернений у минуле футуристичний
роман-притча.

Література:
5. Жлуктенко Н. Ноктюрни Казуо Ішігуро: транспозиція у постмодернізм. – Режим
доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Lits2013_39(1)50.pdf
6. Усенко О. Японський компонент імагологічної проблематики творчості Кадзуо Ішігуро:
автореф. – Дніпропетровськ, 2014.
7. A Companion to the British and Irish Novel. 1945–2000 / ed. by B.W. Shaffer. – Oxford, 2005.
8. Rennison N. Contemporary British Novelists. – London & New York, 2005.
 Кадзуо
«…який у своїх
романах Ішіґуро
неймовірної
емоційної сили
оголив безодню
під нашим
ілюзорним
відчуттям
зв’язку зі
світом»
Кадзуо Ішіґуро – автор восьми
романів:
«Прозорий серпанок над
горами» (1982)
«Митець плинного
світу» (1986)
«Залишок дня» (1989)
«Невтішні» (1995)
«Коли ми були сиротами»
(2000)
«Не відпускай мене» (2005)
«Захоронений велетень»
(2015)
«Клара та Сонце» (2021)
ПОЕТИКА РОМАНІВ КАДЗУО ІШІҐУРО:
 Феномен творчості Кадзуо Ішіґуро – це феномен мультикультурної
літератури, що є результатом процесу міграції у світових масштабах.
 Проза Ішіґуро доволі стримана й економна, що зближує її з традицією
японського роману.
 Найчастіше оповідь ведеться від першої особи і велику роль відіграє пам’ять
і пригадування. Проте особливістю оповідної манери Ішіґуро є фігура
«ненадійного оповідача».
  Вдається автор і до непрямої оповіді, коли розповідаючи історії про життя
інших людей, герой приходить до розуміння власного.
  Романи Ішіґуро торкаються великих історичних подій, але завжди дуже
опосередковано і з точки зору окремих індивідуальних життів.
  У центрі романів Ішіґуро – людина, яка намагається віднайти себе у вирі
теперішніх і минулих подій.
 Ключовим ідентифікаційним конструктом для персонажів Ішіґуро слугує
пам’ять і спогад:
«Пам’ять – це фільтр, через який ми
бачимо своє життя».
 Ішіґуро відвідував недільну школу, а в
десять став головним хористом.
 Навчався у початковій школі
Ґілдфорда.
 У родині велику увагу приділяли
вихованню і манерам.
 В 11 років Ішіґуро почав відвідувати
гімназію Воукінг.
 Музика – невід’ємна частина
життя Ішіґуро. Він написав у
співавторстві 4 пісні для
джазової співачки Стейсі Кент.
 Музика входить і в його книги
«Невтішні», «Не відпускай
мене» і «Ноктюрни: 5 історій
музики і сутінки».
Кадзуо Ішіґуро:
«Я зростав з образом тієї іншої країни у голові, дуже
важливої іншої країни, з якою мав тісний емоційний
зв’язок… Місце, до якого я певною мірою належав, з
якого я почерпнув часткове розуміння власної
ідентичності…
Це була «моя» Японія, яка не відповідала жодному
реальному місцю, адже все те, про що говорили батьки,
що я пам’ятав, зчезло у наступні десятиліття. Японія,
яка існувала у моїй голові, мабуть, завжди була
емоційним конструктом, зібраним дитиною з пам’яті,
уяви і домислів».
 Романи «Прозорий серпанок над горами» (1982) і
«Митець плинного світу» (1986), дія яких
відбувається в Японії, – відображення дитячих
спогадів автора про те, якою є земля його
предків.
 Центральними мотивами цих романів стають
мотив «постійної дороги» – переїзд, втеча,
повернення додому, а також мотив туги,
втрати, самотності людини у світі своїх
спогадів.
 роман «Прозорий серпанок над горами» (1982)
 Час тут поділений на два пласти: дія роману відкривається в
Англії початку 1980-х рр., а далі головна історія повертає нас до
Японії, зруйнованого Нагасакі невдовзі після Другої світової
війни.
 Ключові теми і мотиви роману – мотив міграції, відчуття
всепоглинаючого горя і провини, ностальгія і
самоідентифікація, спроба віднайти власну ідентичність,
стосунки в родині.
 Оповідь в романі ведеться від першої особи: головна героїня,
Ецуко, є водночас й оповідачем роману.
 Зав’язкою роману стає подія не зображена у творі – це самогубство старшої
дочки Ецуко – Кейко. А далі – спроба віднайти відповіді, повертаючись
знову і знову до подій, які відбувались ще коли Ецуко була вагітною.
Проте головна героїня відкриває читачам лише
деякі епізоди з її минулого.
Наративні стратегії роману:
 Ецуко – не просто «ненадійний наратор», вона –
«винний наратор» (‘guilty narrator’): свідомо не
згадуючи ключових моментів сюжету, Ецуко уникає
почуття вини за смерть доньки. 
 Техніка затінення теперішнього заради минулого.
 Непряма розповідь.

 Наскрізний мотив роману –

всепроникаюча блідість, яка означена і
в назві роману – A Pale View of the Hills.
 Приглушені кольори переважають у
повоєнних пейзажах Японії.
 Блідий привид батьківщини переслідує
Ецуко у таких образах, як блідість
ранішнього неба Японії, самих японців,
бліді візерунки вже англійського сервізу
Ецуко і навіть блідість обличчя її
молодшої дочки Нікі, хоч вона і
народилася в Англії.
роман «Митець плинного світу» (1986)
 Непрямий метод оповіді.
 Дія повністю відбувається в повоєнній Японії.
 Розповідь від першої особи: колаж спогадів і
переживань, які записує художник Мацуї Оно.
 Центральний конфлікт – переосмислення паном
Оно своїх поглядів і вчинків під час війни,
проблема поколінь.
 Роман містить елементи «роману виховання»
(простежує життєвий шлях Мацуї Оно від
дитячих до зрілих років, шлях випробувань і
сподівань) та «історичного роману» (досліджує
ставлення японців різних поколінь до Другої
світової війни та її наслідків, до патріотизму і
націоналізму).
 Головний герой зрештою розуміє і визнає свою
провину за окремі дії або бездіяльність під час
Другої світової війни, перед тиском державної
ідеології мілітаризму та імперіалізму.
 роман «Залишок дня» (1989)
 Ішіґуро досліджує тут феномен «англійськості».
 Дія відбувається в Англії 1956 року.
 Оповідач – поважний британський дворецький Стівенс,
який все своє життя працює в Дарлінґтон-голі, родовому
маєтку, який нещодавно придбав заможний
американець.
 Мандруючи на авто Британією, Стівенс пригадує
Британію 30-х років ХХ ст.
 Однією з центральних проблем є проблема «гідності»,
«шанобливості» та «обов’язку».
 Стівенс дотримується кодексу стриманості, прагнення бути
непомітним і покірним. Він означує таку рису словом
«гідність». І це визначальна риса «великого дворецького».
 Роман Ішіґуро – це зразок «ретроспективного
історіографічного роману», в якому спостерігаємо
взаємодію індивідуальної та колективної пам’яті.
 Цей роман продовжує дослідження проблеми
недостовірності пам’яті, «ненадійності» спогадів та
важкості самопізнання.
 Наратив у романі має форму своєрідного журналу-
щоденника Стівенса про подорож, особисті
спогади та міркування про історичну роль
Дарлінґтон-голу.
 Адресат наратора не є чітко визначеним:
(1) іноді це читач такого ж рівня та суспільного
положення, як колишній господар Дарлінґтон-голу;
(2) часом наратор звертається до особи свого кола;
(3) або ж адресатом Стівенса є він сам.
 Роман Ішіґуро – це глибоке дослідження
історичного часу: автор відтворює міжвоєнний та
повоєнний періоди, а також вводить у твір реальні
історичні постаті (Ріббентроп, Освальд Мослі, Юніті
Мітфорд, герцог Віндзорський).
роман «Не відпускай мене» (2005)
 І місце дії, і час, і персонажі тут умовні.
 Це футуристичний роман звернений у минуле.
 Протагоністка й оповідачка роману – Кеті.
 Кеті – клон. Таких як вона, тобто клонів, суспільство вважає
лише біологічним матеріалом. Їх вирощують у пробірках, далі
у закритих закладах, потім лікарня і завершення.
 Історія життя Кеті – це пансіонат Гейлшем; потім Коттеджі з
деякою свободою пересування і прагненням знайти
«оригінал», з якого тебе клонували; потім госпіталі, піклування
про інших донорів після виїмок. Як і її друзі, Рут і Томмі, скоро
вона завершить. Більшість завершують ще до 30.
 Кінець 1990‑х рр. – це час, коли розгортається оповідь. Тобто
роман Ішіґуро не про майбутні жахи, а про минуле, коли сама
можливість клонування була заявлена, основи закладені, і
перші спроби здійснені, аби застерегти людство про
дегуманізаційні наслідки цього відкриття.
 «Не відпускай мене» – це роман про кохання і дружбу, життя і
смерть, про спогади і пам’ять.