Тема 4. «Історичний роман В.Скотта «Айвенго».

1. Проблема творчого методу В.Скотта. Проблема історизму в літературі, особливості історизму

В.Скотта.
2. Тематика та проблематика роману В.Скотта «Айвенго»:
a. Тематична єдність роману. Особливості побудови сюжету.
b. Способи створення історичної атмосфери в романі.
c. Проблема рушійних сил історичного процесу.
d. Зображення соціальних відносин у романі.
3. Система образів у романі:
a. Основні принципи побудови системи образів.
b. Місце і роль образу Айвенго.
c. Об’єктивність відображення взаємодії класів у романі
d. Особливості зображення історичних діячів у творі.
e. Зображення народних мас у творі як рушійної сили в історії та обмеженість в оцінці їхньої
історичної ролі.
f. Особисті стосунки та історичні події, їхній зв’язок та взаємовплив у творі.
4. Авторська позиція в романі «Айвенго». Реалістичні та романтичні елементи.
5. Новаторство В.Скотта як створювача історичного роману.

1. Проблема творчого методу В.Скотта. Проблема історизму в літературі,

особливості історизму В.Скотта.

Велика заслуга видатного шотландського письменника Вальтера Скотта (1771-1832) полягала в

тому, що він вніс у літературу принцип історизму, написав цілий ряд блискучих історичних
романів. У них перед читачами постає картина боротьби суперечливих і складних інтересів різних
соціальних груп, партій, релігійних сект. Його історичні романи дозволяли краще зрозуміти
сучасні проблеми.
Романи Скотта поділяються на дві основні групи.
Перша присвячена недалекому минулому Шотландії, періоду громадянської війни: від
пуританської революції XVI ст. До розгрому гірських кланів в середині XVIII, - а частково і
пізнішому часу ("Уеверлі", 13 "Гай Маннерінг" (Gay Mannering, 1815), "Единбурзька в'язниця"
(The Heart of Midlothian, 1818), "Роб Рой" (Rob Roy, 1817) та ін.) У цих романах Скотт розгортає
незвичайно багатий і реалістичний типаж. Це ціла галерея шотландських найрізноманітніших
соціальних шарів, але переважно типів дрібної буржуазії, селянства і декласованої бідноти.
Скотт в порівнянні з "сентиментальною" літературою XVIII ст. робить наступний крок на
шляху демократизації роману і в той же час дає живіші образи. Але частіше все ж головні герої -
це умовно ідеалізовані молоді люди з вищих класів, позбавлені великої життєвості.
Друга основна група романів Скотта присвячена минулому Англії і континентальних країн,
переважно середніх століть і XVI ст. ("Айвенго" (Ivanhoe, 1819), "Квентін Дорвард" (Quentin
Durward, 1823), "Кенільворт", (Kenilworth, 1821), "Анна Гейерштейнська" (Anne of Geierstein,
1829) та ін.) Тут немає того інтимного, майже особистого знайомства з ще живою легендою,
реалістичний фон не настільки багатий. Але саме тут Скотт особливо розгортає своє виняткове
чуття минулих епох, що змусило Ог. Террі назвати його "найбільшим майстром історичної
дивінації всіх часів".
Історизм Скотта - це перш за все воскресіння атмосфери і колориту епохи. Цією стороною,
заснованою на солідних знаннях, Скотт особливо приголомшував своїх сучасників, не звиклих ні
до чого подібного.
Дана ним картина "класичного" середньовіччя ("Айвенго", 1819) в даний час сильно застаріла.
Але такої картини, одночасно ретельно правдоподібною і що розкриває таку несхожу на
сучасність дійсність, в літературі ще не було. Це було справжнім відкриттям нового світу. Але
історизм Скотта не обмежується цією зовнішньою, плотською стороною. Кожен його роман
заснований на певній концепції історичного процесу в даний час. Концепція ця може бути невірна,
як невірна вона в "Айвенго", де центральним фактом для Англії кінця XII ст. Висунуто
національна боротьба саксів з норманнами, але все-таки історичний підхід до минулого, історична
концепція "Айвенго" виявилася надзвичайно плідною для науки історії, - вона була поштовхом
для відомого французького історика Ог. Тьєррі.
Можна виділити наступні особливості творчого методу Вальтера Скотта як новатора в галузі
історичного романтизму:
*композиція історичного роману Скотта відображає розуміння історичного процесу
письменником: зазвичай долі його героїв тісно пов'язані з тим великим історичною подією (з
революцією, заколотом, бунтом), зображення якого займає центральне місце у творі.
*зображення історичних подій крізь сприйняття приватного вигаданого персонажа, провідного
любовну інтригу роману і тим самим дотримання історичної точності разом із збереженням
обов'язкової романічній інтриги;
*зміна співвідношення перекази і вимислу, створення історичного тла вигаданими
персонажами, які є надзвичайно типовими для зображуваної епохи і країни і в цьому плані
історичні;
*новаторство художньої мови (Скотт відмовляється від надмірної архаїзації мови, а
використовує мову його епохи);
*одним з найважливіших нововведень роману Скотта є роль, яку відіграє народ, маса. Роман
Скотта має демократичні тенденції: ми бачимо, як з усіх сторін вривається на його сторінки народ;
*розширення меж роману (охоплення великої кількості типів, станів, класів і подій).

Перший історичний роман створив В. Скотт. У його творчості виявилися характерні ознаки
цього жанру. Тому тип роману, який розробляв митець, отримав назву вальтерскоттівський.

Своєрідність історичних романів В. Скотта

Сюжет Поєднання історичних фактів із художньою вигадкою. Широка панорама життя

минулих віків. Показ історії через долі окремих людей.
 Герої Історичні особи й вигадані персонажі. Представники різних соціальних класів, вищих
і нижчих верств суспільства. Немає поділу на позитивних і негативних героїв.

Конфлікти Історичні конфлікти поєднуються із соціальними, національними й моральними.

Історичний Обумовленість подій і характерів соціально-історичними умовами. Історію показано в

підхід розвитку.

Авторська Автор загалом об’єктивно відображає хід подій, виражає свої думки через дещо
позиція ідеалізованих персонажів.

Мова Наближена до епохи, але зрозуміла сучасному читачеві.

2.a. Тематична єдність роману. Особливості побудови сюжету.

Вальтер Скотт був не лише письменником, а й видатним краєзнавцем, дослідником історії і
культури Шотландії та Англії, що відбилося в його історичних романах. До написання романів
письменник опублікував декілька збірок народних балад і декілька поем, присвячених рідному
краю – Шотландії.
У романі “Айвенго” письменник по-своєму зображує легендарний лицарський час. Головна
тема роману - конфлікт між саксонськими та нормандськими елементами в англійському
суспільстві. Цей конфлікт проявляється через політичні, соціальні та релігійні протиріччя.
Історичні події цього часу були достатньо складними. В першу чергу, величезна увага в романі
приділяється національним конфліктам між норманами й англосаксами. На другому плані –
конфлікт соціального плану, коли люди шукають порятунку, як Робін Гуд, у лісах. У той час
відбувалася боротьба за владу і серед самих норманів: поки легендарний король Ричард Левове
Серце перебував у полоні, владу захопив принц Джон. Складні та заплутані історичні події
залишаються фоном твору, а в центрі сюжету опиняється кохання. Окремий романтичний сюжет
розвивається між Айвенго та леді Ровеною, ця історія додає романтичних і напружених елементів
до сюжету.
Зіставлення героїв роману не тільки зовнішнє — це одвічне протистояння між доблестю і
підлістю. Сміливий Айвенго у романі протиставляється Бріану де Буагилберу, справедливий
Ричард Левове Серце — принцові Джону, а відважний Робін Гуд — жорстокому пригноблювачу
Фрону де Бефу. Саме тому зіставлення стає більш цікавим і Об'єднує в боротьбі тих, хто
протистоїть злу і насильству, навіть таких різних осіб як Робін Гуд і Ричард Левове Серце.
Сюжет відзначається повільним розкриттям подій та персонажів, що додає інтриги до
читання. Крім того, роман включає історичний контекст з численними історичними подробицями
та постатями, що робить його глибшим і багатогранним твором.

Тематична єдність роману:

 ● Конфлікт між норманами й англосаксами: Основна тема роману полягає в конфлікті між
саксонськими англійцями і нормандцями, які завоювали Англію в XIIст Цей конфлікт
відображається через персонажів та події роману.

● Релігія та культура: Релігійні конфлікти між християнством та язичництвом в Англії, а

також вплив християнської культури на інших персонажів роману, є важливою частиною
тематики.

● Індивідуальна та національна ідентичність: Пошук ідентичності та місця в світі для

головного героя Айвенго є центральною темою роману. Він стикається з питанням, хто він
є, індивідуальною і національною ідентичністю, і це відображено у його взаємодії з іншими
персонажами.

● Зіставлення героїв роману не тільки зовнішнє – це одвічне протистояння між доблестю і

підлістю. Сміливий Айвенго у романі протиставляється Бріану де Буагилберу,
справедливий Ричард Левове Серце – принцові Джону, а відважний Робін Гуд –
жорстокому пригноблювачу Фрону де Бефу. Саме тому зіставлення стає більш цікавим і
об’єднує в боротьбі тих, хто протистоїть злу і насильству

2b. Способи створення історичної атмосфери в романі.

ІСТОРИЧНИЙ КОЛОРИТ – це наявність у творі чи описі, а також у мові персонажів прикмет
історичного минулого. Це імена героїв, описи старовинних звичаїв, подій, інтер’єрів, одягу, тощо.
В. Скотт не просто створив історичний роман, а й ввів у нього елементи пригодницького роману,
застосував прийом історичного колориту. Це не залишило байдужими читачів різного віку і
сприяло великій популярності твору на довгі роки. Детальний опис предметів побуту, деталей
одягу, обрядів, сцени лицарського турніру дають можливість зануритися у героїчну епоху лицарів
і стати очевидцем далеких історичних подій. Умовою створення достовірно історичного роману
Скотт вважав серйозну проблематику і історичну точність.
Скотт постійно повторював, що художник не може обмежитися лише фактами історії, він
зобов'язаний поєднувати правду історії з вигадкою, з фантазією, мета якої захоплювати і
хвилювати читача, змусити його співпереживати персонажам роману, розділити з ними усі їх
радощі і надії. В той же час не можна не помітити, що вигадка поєднується з історичною
правдою, і творчість Скотта доводить, що роман XIX ст. є досконалішим в порівнянні з романом
попереднього століття. Правдиві описи побуту, устоїв, точні аналізи економічних, соціальних і
політичних причин конфліктів, що виникають між різними класами, майнові і практичні мотиви
поведінки персонажів, їх класова типовість,усе це свідчить про наявність потужного
реалістичного струменя в творчості письменника.
У романі «Айвенго» історичний колорит створюється за допомогою лексичних засобів
увиразнення мовлення. До них належать: архаїзми, історизми, екзотизми, варваризми.

Архаїзми – застарілі слова, словосполучення,які вийшли із широкого вжитку й перейшли до так

званого пасивного запасу лексики.
 Історизми – слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку предмети або явища, які вони
позначають.
Екзотизми – слова, що передають назви реалій із життя інших народів і не мають точних
відповідників у мові, до якої вони потрапили. В художній літературі використовуються з метою
створення незвичайної, екзотичної атмосфери,що посилює емоційне враження, а також для
передавання етнографічних особливостей тієї місцевості, про яку розповідається у творі.
Варваризми – слова іншомовного походження, які вживаються поряд із своїми
відповідниками у тій чи іншій мові.
Важливу роль під час характеристики епохи, характерів та звичаїв людей, створенні
історичного фону, В. Скотт відводить метафорі. У романі збережений традиційний набір
середньовічних метафор: храмовники - «воїни хреста» твердість в боротьбі з пороками церкви -
«меч Фінеаса» (легендарний біблійний персонажпороки - «цвіль», «нечисті камені”, священний
прапор ордена тамплієрів - «Босеан»

Роль історичної атмосфери у створенні настрою роману

Транспортує читача у час: історична атмосфера дозволяє читачеві почувати себе частиною
середньовічного світу, переносячи його у час та простір.
Поглиблює реалізм сцен: детальність історичних подробиць поглиблює відчуття реалізму та
передає атмосферу роману.
Надає глибину персонажам: застарілі звичаї та обряди роблять персонажів більш надійними і
живими, додаючи глибини їхній характеристиці.

2c. Проблема рушійних сил історичного процесу.

Проблема рушійних сил історичного процесу в романі Вальтера Скотта "Айвенго" включає
різні аспекти, які формують хід історії та взаємодію персонажів. Основними рушійними силами в
цьому романі є конфлікт, релігійні суперечки та бажання досягти справедливості і
свободи.Вальтер Скотт майстерно відтворює також національний конфлікт. На початок дії твору
минуло понад сто років з часу завоювання Англії норманами. Серед вільнолюбних саксів жило
прагнення до національної незалежності. Вальтер Скотт надав цьому конфлікту великої гостроти,
показавши насамперед ненависть простого народу до норманських феодалів.
Основні конфлікти роману витікають як з національних, так і з соціальних протиріч, що мали
місце в країні. Розкриваючи протиріччя між представниками старої англосакської знаті (Седрік,
Ательстан) і нормандськими феодалами (нормандські лицарі Фрон де Беф, де Мальвуазен, де
Брасі), Скотт показує неминучість краху всіх домагань саксонської знаті і саксонської династії на
відновлення старих порядків. Не випадково Ательстан — останній нащадок саксонських королів
— показаний в романі ледачою і бездіяльною людиною, огрядною ненажерою, втратив здатність
активно діяти. І навіть Седрік — втілення чеснот старої англосакської знаті, що виступила на
захист своєї національної честі і відвічних володінь, навіть він, не дивлячись на всю свою
сміливість, рішучість, твердість, не здатний нічим перешкодити. Перемагають нормандці і ця
перемога історично закономірна; вона означає перемогу нового громадського порядку з
ускладненими формами феодалізму, із закінченою феодальною експлуатацією, із становою
ієрархією і т. п.
Головний конфлікт роману полягає в боротьбі між саксонами та норманнами, які вторглися
до Англії. Цей конфлікт відображає взаємодію між двома різними соціокультурними групами, які
мають різні інтереси та прагнення. Нормани, які завоювали Англію в 1066 році, намагаються
утримати свою владу та підкоряти саксонське населення, тоді як саксони бажають відновити своє
національне панування. Цей конфлікт формує основний сюжет роману та впливає на взаємодію
персонажів.
Проблема національної ідентичності важлива в романі "Айвенго". Головний герой, Айвенго,
представник саксонського народу, відстоює ідеали свободи та справедливості для свого народу,
що робить його символом національної боротьби та ідентичності.
Релігійний конфлікт: Роман також відображає релігійні конфлікти, зокрема відносини між
християнством і ісламом. Головний герой, Айвенго, долаючи свої релігійні переконання, співчуває
єврейському населенню, що стало жертвою антисемітизму в середньовічній Англії.
Отже, роман "Айвенго" Вальтера Скотта розглядає численні рушійні сили історичного процесу,
такі як конфлікти, влада, справедливість, релігійні розбіжності та національна ідентичність. Ці
елементи створюють складний та багатогранний образ середньовічної Англії та вплив історичних
подій на життя персонажів.

“Він був цілком згоден із Седриком у тому, що саксам варто було б відвоювати собі
незалежність; ще охочіше погоджувався він царювати над ними, коли ця незалежність прийде.
Але тільки-но починали обговорювати плани, як посадити його на королівський престол — тут
він виявлявся отим Ательстаном Неповоротким, тупуватим, нерішучим і незаповзятливим.
Жагучі й палкі промови Седрика так само мало діяли на його мляву вдачу, як розпечене ядро — на
холодну воду: кілька секунд воно сичить і димиться, а потім остигає.»
З цитаті бачимо, що надії та сподівання Седріка Сакса на знаходили серйозного відгуку в
серцях інших.

2d. Зображення соціальних відносин у романі.

«Айвенго» — це роман про далеке минуле, про події ХІІ ст. У країні в цей час велася боротьба
за централізацію королівської влади. У творі розповідається про безмежне свавілля феодалів, про
перетворення лицарських замків на розбійничі осередки, безправ'я та злидні селян. Письменник
яскраво зображує жорстокість служників католицької церкви, грабіжництво та насильство
лицарів-хрестоносців. Дві сили протиставлені одна одній — це сакси (корінне населення Англії) і
нормани (загарбники).)
Велику увагу Скотт приділяє також боротьбі селян з нормандськими завойовниками. Селяни
ненавидять їх як гнобителів. У своєму романі Скотт дає дуже гострі соціальні характеристики
феодалів-пригноблювачів, причому не лише нормандських, але і англосаксонських. Скотт малює
реалістичну картину жорстокості феодальних порядків і вдач.

“Обличчя раба, чи то пак кріпака-свинаря, було похмурим і сумним; з його зажуреної та

похиленої постаті можна було подумати, що він до всього байдужий, майже апатичний, проте
вогонь, що іноді спалахував у його червонуватих очах, вказував на те, що під зовнішньою
байдужістю ховалося усвідомлення свого пригнобленого стану й готовність до опору.»

Середньовіччя змальоване в романі як кривавий і похмурий період. Роман Скотта дає уявлення
про безмежне свавілля феодалів, про перетворення рицарських замків на розбійницькі кубла, про
безправ'я і убогість селян, про жорстокість рицарських турнірів і нелюдяні процеси відьом. Епоха
з'являється у всій її суворості.
«Повернімося ж тепер до стін замку, чи то пак пресепторії Темплстоу в годину, коли кривава
доля повинна була вирішити, жити чи вмерти Ребецці. Довкола стін було людно і жваво. Сюди,
як на сільський ярмарок або храмове свято, збіглися всі навколишні мешканці. Погляди численного
натовпу були звернені до воріт пресепторії Темплстоу в надії побачити рідкісну процесію… на
протилежному кінці поля був закопаний у землю стовп; довкола нього лежали дрова, між якими
залишався прохід у фатальний круг для жертви, засудженої на спалення. Біля цієї жахливої
споруди стояло четверо чорношкірих невільників. Їхні чорні обличчя, в ті часи мало знайомі
англійському населенню, наводили жах на натовп, що дивився на них як на бісів, покликаних
виконувати свою диявольську справу.»

Демократичні симпатії автора виявилися в різко негативних характеристиках дворянства і

духівництва. Віроломний принц Джон, розбещене і хиже рицарство — лютий Фрон де Беф,
підступний Вольдемар Фітц Урс, безпринципний де Брасі, — ось галерея феодалів-розбійників,
що грабують країну і її народ.
«Спритний інтриган і гульвіса, принц Джон легко привернув на свій бік не лише тих, хто мав
причини побоюватися гніву Ричарда за злочини, вчинені за його відсутності, але й численну
ватагу "запеклих беззаконників" — колишніх учасників хрестових походів. Ці люди повернулися на
батьківщину, збагатившись усіма вадами Сходу, але зубожівши матеріально, і тепер лише й
чекали міжусобної війни, щоб поліпшити свої справи.»

«У свою чергу дворяни, граючи роль самодержавних володарів, збирали навколо себе цілі
банди, які мало чим відрізнялися від розбійницьких.»
 3a. Основні принципи побудови системи образів.
У романах Вальтера Скотта з'являються як реальні історичні особистості, так і вигадані герої.
Ніколи головним героєм роману Скотта не стає реальна особа. Головний герой романів Скотта -
це завжди більш-менш пересічний англійський дворянин. Він чесний і сміливий, шляхетний,
здатний на самопожертву, але не одержимий великою пристрастю. Більш пристрасними,
зануреними в середньовічну стихію ненависті і відчайдушною любові виглядають у Скотта
другорядні герої. Другорядні герої завжди відстоюють одну правду, головний герой хоче
примирити ворожі сили. Скотт завжди вибирає таку головну фігуру, яка, в силу свого характеру і
своєї долі, мимоволі зав'язує особисті відносини в обох ворогуючих таборах.
Скотт не просто звертається до будь-якого періоду історії Англії. Він здійснює вибір таких
періодів і таких суспільних верств, які дають найбільший матеріал для зображення самодіяльності
людей. Для цього він знаходить бурхливі періоди історичних конфліктів. Історія для нього -
боротьба різних сил.
Усіх героїв поділено на кілька груп:

-реальні історичні персонажі - не стояли у центрі оповіді;

-люди з народу - брали активну участь у розгортанні сюжету, створили узагальнюючий образ -
народ, який включив у себе різні соціальні групи;
-молода людина - з нею пов'язана фабула - не мала надто виразних індивідуальних рис, але
відзначилася порядністю, чесністю, сміливістю і здоровим глуздом.

3b. Місце і роль образу Айвенго.

Героєм роману «Айвенго» виступає улюблений персонаж Вальтера Скотта - молода людина з
добрим характером та ідеальними поглядами, наївна і недосвідчена. Вибір такого на перший
погляд малогероїчного героя Б. Реізов пояснює вартим перед Скоттом стояло завданням
«зіштовхнути цю свіжу свідомість із страхітливою складністю життя. Герой потрапляє в нове
для нього середовище, в його існування несподівано вривається історія. Якщо спочатку дійсність
представлялася йому дуже простою і сірою, то тепер події, що мелькають з надзвичайною
швидкістю, здаються незбагненними і абсурдними»
В основу роману покладено традиційне для В. Скотта переплетіння любовної і політичної
інтриг. У центрі розповіді перебувала закохана пара - лицар Айвенго та леді Ровена, доля і
благополуччя яких повністю залежало від розвитку історичних подій. Герой діяв на тлі історичних
подій, він був відданий кодексу честі, у будь-якій ситуації поводився відповідно до почуття
обов'язку й зберігав вірність прекрасній коханій.
Під маскою паломника - пілігрима - головний герой постав на перших сторінках
роману.Протягом твору Айвенго жодного разу не зрадив лицарським поняттям честі.

Характеристика Айвенго:

o Наділений великою силою, мужністю, хоробрістю. Майстерно вправлявся на полі бою і в

турнірах.
o Віддано служив королю Річарду, патріот своєї країни.
 o Простий пілігрим, чесний і безкомпромісний, цінував справжню святиню, віру у Христа.
o На щиті мав напис: "Позбавлений Спадку". Це його девіз, ніколи не вдавався до ганебних
вчинків з метою збагачення.
o Вірний законам лицарства, поспішав на допомогу ображеним.
o Кохання - вірність. Чисте і палке. Кохав віддано, не сподіваючись на відповідь.
o Здійснив багато подвигів, за які народ прославив його ім'я в піснях та баладах.

Цитатна характеристика Айвенго

● ″Наскільки це можна побачити по людині, закутій у крицю, новий шукач удачі мав зріст не
дуже й вищий від середнього й скоріше струнку, ніж дебелу статуру. Його крицевий
обладунок був щедро оздоблений золотим карбуванням, герб на щиті зображував молодого
дубка, вирваного з корінням, з іспанським словом ″Desdichado″, що означає ″Позбавлений
спадку. Він сидів на чудовому вороному коні. Умілість, із якою він правив конем, і юнацька
грація, видна в його руках, здобули йому прихильність глядачів″.
● ″Коли шолома скинули, всі побачили вродливе, засмагле на сонці обличчя юнака років25 під
кучмою густих, коротких білявих кучерів″.
● «Він називався лицар Айвенго; незважаючи на його молодість, жоден із його соратників не
перевершив Айвенго в мистецтві володіння зброєю.»
● «— Але подумайте про ваше королівство, володарю, — сказав Айвенго, — вашому
королівству загрожує розпад і міжусобна війна, а вашим підданим — тисячі бід, якщо
вони залишаться без свого монарха через одну з тих сутичок, в які вам кортить
втручатися щодня, на кшталт тієї, з якої ви щойно врятувалися.»

Айвенго очима героїв роману:

Седрік Сакс: ″Та ні - той син, що не послухався мене, більш мені не син, і я не клопочуся його
долею... ″(неслухняний син)
Ровена: ″Айвенго прийме будь-який виклик до чесного бою...″, ″Ми чули, що Айвенго після
відплиття англійського війська залишався в Палестині, бо нездужав, і там зазнав переслідувань від
французів, що їхніми прибічниками є, як відомо, храмовники″. ″Дарую тобі, пане лицарю, цей
вінець як нагороду за звитягу цього дня. І ніколи ще вінець лицарства не увінчував гіднішого
чола!″. (чесний ,гідний)
Ісаак: ″Він добрий юнак і дотримується визначеного терміну і повертає позичене. Він
допомагає ізраїльтянинові″(добрий юнак)
Принц Джон: ″Присягаюсь сяйвом від чола Пресвятої Діви, цей лицар позбавлений не тільки
спадщини, а й чемності, коли він хоче з′явитися перед нами, не відкриши обличчя″.(людина,
позбавлена чемності)
Де Брасі: ″Не думав, що серед чотирьох морів, які омивають Британію, знайшовся б такий
боєць, що міг би подужати за один день п′ять лицарів″.(сміливий,відважний)
Ватаг розбійників: ″Хіба він не так само бідний і позбавлений спадщини, як ми? Хіба він не
дав часу Фрон-де-Бефові та Мальвуазенові, як і ми б дали, якби змогли? Хіба він не ворог Бріанові
де Буагільберові? Він надто схожий на нас, аби мати його за здобич: адже собаки не гризуться з
собаками там, де вистачає вовків та лисиць″.(рівня)
 Чорний Лицар: ″Вілфред Айвенго у полоні і може загинути!. Якщо бодай одну волосину на
його голові обпалить вогонь, всі пожильці замку заплатять за це своїм життям″.(улюблений лицар)

3c. Об’єктивність відображення взаємодії класів у романі

Англійський письменник В. Скотт народився у Шотландії і ще з дитинства
захоплювався минулим своєї вітчизни, легендами й народними переказами про військові
подвиги та жорстоку родову помсту, кривавий розбрат.
Починаючи писати кожний роман, письменник старанно й уважно вивчав історичні
документи, пам'ятки, костюми й звичаї, бо вважав, що для створення справжнього
історичного твору потрібна насамперед точність і правдивість. Одним із найкращих його
історичних романів є "Айвенго"
Твір переносить нас у середньовічну Англію. Дія роману припадає на 1194 рік і
пов'язана з поверненням в Англію після тривалої відсутності короля Річарда І, названого
Левовим Серцем. Англія як держава на той час лише починала формуватися. Королю
Річарду довелося вести боротьбу з братом Джоном, який намагався захопити владу, стати
королем Англії, а також з феодалами, норманськими баронами, що хотіли зберегти свою
незалежність від королівської влади, а також свої привілеї. Саме такий політичний конфлікт
роману. Проте ускладнений він ще й національним конфліктом, оскільки корінне населення
країни — сакси — ще й тепер, коли минуло вже понад сто років з того часу, як їхню країну
підкорили нормани, не можуть примиритися з володарюванням чужоземців. І, врешті-решт,
у романі яскраво представлені низи тогочасного суспільства: доведені до повного розорення
утисками й поборами селяни, які перетворилися на розбійників, що ведуть боротьбу з
гнобителями; а також феодали, королі, полководці.
Дійові особи твору. (У романі подані образи як реальних історичних осіб (Річард
Левове Серце, принц Джон), так і вигаданих героїв (лицар Айвенго, леді Ровена, Ребека,
Седрик Ротервудський та інші.)

У романі “Айвенго” широко представлені різні соціальні прошарки суспільства

середньовічної Англії:

вища королівська верхівка – Король Річард І, принц Джон;

лицарі – Айвенго, Бріан де Буагільбер, Моріс де Брасі, Фрон де Беф та інші;

духовенство – пріор Еймер, монахи з різних абатств;

англосаксонські феодали – Седрік Сакс, Аттельстан, леді Ровена та інші;

селяни – Гурт, Вамба та інші;

городяни- вільні йомени

Фактично тут представлена вся Англія ХІІ ст.

 Феодали і представники лицарського ордена тамплієрів міцними узами пов'язані з
церквою. Вона представлена в романі образами хижака і насильника Буагільбера, абата Еймера —
користолюбного і розпусного, а також рядом образів ченців-злочинців, що проводять свій час в
грабежах і пиятиках. Жорстокість феодальної церкви як би синтезована в образі великого магістра
Луки Боманоара — жорстокого фанатика, що без жодного вагання ухвалив вирок про страту
Ребеки.

«— О, ще б пак мені не знати, — сказав Ісак. — Я постійно веду торговельні справи з

преподобними отцями, купую в них і пшеницю, і ячмінь, і різні плоди, а також багато вовни. О, це
найбагатша обитель, і святі отці в себе в Жорво їдять ситно й п'ють солодкі вина. Якби в
такого знедоленого бідняка, як я, було таке пристановище та ще й такі щорічні та щомісячні
доходи, тоді я дав би багато золота й срібла в нагороду за своє звільнення з полону!

— Годі, собако! — вигукнув пріор. — Тобі, я гадаю, краще за всіх відомо, що ми дотепер у боргу
за недобудований боковий вівтар до храму…»

Автор роману дає читачеві зрозуміти, що життя окремих людей — це лише частка
загального народного життя.
"Коли ми читаємо історичний роман Вальтера Скотта, то ми ніби стаємо сучасниками
епохи, громадянами країни, у якій відбувається дія роману", — писав В. Г. Бєлінський.

3d. Особливості зображення історичних діячів у творі.

Умовою створення достовірно історичного роману Скотт вважав серйозну проблематику і
історичну точність. Письменник ретельно і сумлінно вивчав історичні пам'ятники,
документи, костюми, звичаї. Скотт постійно повторював, що художник не може
обмежитися лише фактами історії, він зобов'язаний поєднувати правду історії з вигадкою, з
фантазією, метаякої захоплювати і хвилювати читача, змусити його співпереживати
персонажам роману, розділити з ними усі їх радощі і надії. В той же час не можна не
помітити, що вигадка поєднується з історичною правдою, і творчість Скотта доводить, що
роман XIX ст. є досконалішим в порівнянні з романом попереднього століття. Правдиві
описи побуту, устоїв,
точні аналізи економічних, соціальних і політичних причин конфліктів, що виникають між
різними класами, майнові і практичні мотиви поведінки персонажів, їх класова типовість,усе
це свідчить про наявність потужного реалістичного струменя в творчості письменника.

У творах Вальтер Скотта ми бачимо найзнаменитіших людей англійської та французької історії

- Річарда Левове Серце, Людовика XI, Єлизавету, Марію Стюарт, Кромвеля та інших. Для Вальтер
Скотта велика історична особистість - це, перш за все, представник значних суспільний течії, яке
захоплює великі народні маси. Велич людини пов'язано з тим, що його особисті пристрасті, його
особисті цілі збігаються з духом і цілями народу. Малюючи реальні життєві умови і наближення
великого суспільної кризи, зображення якого - обов'язкова умова виникнення роману Скотта,
письменник розкриває всі проблеми народного життя, які до цього історичного кризи ведуть. І
лише після того, як він зробив нас зацікавленими та обізнаними учасниками подій, після того, як
ми зрозуміли, які причини розділили націю на два табори і породили кризу, лише після того, як ми
побачили ставлення до нього різних верств населення, - тільки тоді на підмостки роману сходить
велика людина, історичний герой. Скотт показує як великі люди народжуються протиріччями
епохи, і він ніколи не виводить, подібно романтичним шанувальникам героїв, характер епохи з
характеру її видатних представників.
Проблеми, які поставив Вальтер Скотт в "Айвенго", не були далекими від сучасності автора. Феодальне
дворянство не було остаточно зламане: в Англії буржуазія була позбавлена політичної влади і разом з
народом вела боротьбу за реформу існуючої у країні виборної системи.
Дійові особи твору. (У романі подані образи як реальних історичних осіб (Річард Левове Серце,
принц Джон), так і вигаданих героїв (лицар Айвенго, леді Ровена, Ребека, Седрик Ротервудський
та інші.)
Сам сюжет "Айвенго" побудовано на ворожнечі між прибічником короля Річарда лицарем Айвенго і
зловісним храмовником Бріаном де Буагільбером. Але в подіях приватного життя Вальтер Скотт
відтворює конфлікти історичного масштабу.

3e. Зображення народних мас у творі як рушійної сили в історії та

обмеженість в оцінці їхньої історичної ролі.
Глибока симпатія Скотта до народних мас не викликає жодного сумніву. Краще, ніж будь-хто
інший з сучасних йому письменників, він розповів народне життя Шотландії в критичні періоди її
історії. Несправедливості й утиски економічного, політичного і релігійного характеру, героїчні
повстання доведеного до відчаю народу знайшли в ньому свого незрівнянного живописця. З
дивовижною для того часу сміливістю він показав специфіку гірської Шотландії, родовий лад і
психологію стародавніх кельтських кланів. У романах Скотта, мабуть, вперше в європейській
літературі з'явився на сцені народ: не окремі більш-менш видатні особистості "простого звання",
але цілі групи, юрби народу - селяни, ремісники, пастухи, рибалки, воїни. Народ у нього - це
справжній людський колектив, рухомий, мислячий, що сумнівається, об'єднаний спільними
інтересами і пристрастями, здатний до дії в силу власної закономірною реакції на події. У романі
“Айвенго” більшості героїв з народу властиве прагнення до волі, готовність боротися за своє
право бути незалежною людиною. Таким є свинопас Седрика Гурт, такими є і стрільці Робіна
Гуда, який виступає в романі під іменем Локслі. У всіх майже романах Скотта діє цей
колективний герой.
Особливий інтерес викликає в романі зображення народу і його ватажків, в першу чергу -
зображення Робіна Гуда, під ім'ям Локсли.
У ньому виражена сила і непереможність народу, його уперство і відвага у боротьбі, його
рішучість і сміливість, його волелюбність і небажання підкорятися владі жорстоких феодалів
У народних сценах, а також в народних характерах, створених в романі (Гурт, Вамба, чернець
Тук, близький до демократичних шарів духовенства, і інші), виразно проявився зв'язок творчості
Скотта з народною фольклорною традицією. Образу Робіна Гуда Скотт надав яскраво виражений
демократичний характер. У повній відповідності з народними баладами і піснями Скотт описав
Робіна Гуда як достовірно народного героя, борця з несправедливістю. Робін Гуд і його відважні
стрільці грабують тільки багатих, нагороджують бідняків, допомагають жінкам і дітям.
 « Чорний Лицар чимало дивувався з того, як ці люди, які стояли поза законом, зуміли
встановити в своєму середовищі такий справедливий і суворий порядок, і все, що він бачив,
підтверджувало його високу думку про неупередженість і справедливість їхнього ватажка.»

На відміну від деяких англійських романтиків (поетів "Озерної школи"), Скотт не був
поборником середніх століть, він і не думав шкодувати про минуле. Письменник оцінював
перспективи соціального прогресу з позицій народних мас, чекав у майбутньому благих змін,
вірив у великі творчі сили народу. Своїми творами В. Скотт завдав, за словами В.Г. Бєлінського,
"страшний удар" тим романтикам, які жалкували про що минає в минуле старому світі. Проповіді
покори, релігійної містики, відчуженості від боротьби за демократичні свободи Скотт протиставив
енергію, тверезий розум, героїзм трудового народу. Скотт звертається до глибокого оптимізму
народу, його здоровому глузду, його невичерпного гумору.
“Велика заслуга письменника, що зумів показати народний рух, створити значні народні
характери. Усією логікою подій, що розгортаються в його романах, Скотт підкреслював
залежність долі окремої людини від ходу історії; він мав здатність розкривати характер кожної
дійової особи як характер, визначуваний історичною епохою. В той же час він прекрасно передав
особливості побуту людей, їх звичаї і устої, колорит країни і епохи.”

3f. Особисті стосунки та історичні події, їхній зв’язок та взаємовплив у

творі.
В основу роману покладено традиційне для В. Скотта переплетіння любовної і політичної
інтриг. У центрі розповіді перебувала закохана пара - лицар Айвенго та леді Ровена, доля і
благополуччя яких повністю залежало від розвитку історичних подій. Герой діяв на тлі
історичних подій, він був відданий кодексу честі, у будь-якій ситуації поводився відповідно
до почуття обов'язку й зберігав вірність прекрасній коханій.

2 сюжетні лінії: любовна і авантюрно-пригодницька.

Протягом твору Айвенго жодного разу не зрадив лицарським поняттям честі. Простий пілігрим,
чесний і безкомпромісний, цінував справжню святиню, віру у Христа. Він наділений великою
силою, мужністю, хоробрістю Віддано служив королю Річарду, патріот своєї країни. Кохання для
нього дорівнює вірність; чисте і палке. Кохав віддано, не сподіваючись на відповідь. Він здійснив
багато подвигів, за які народ прославив його ім'я в піснях та баладах.
Крім Айвенго у романі присутній ще один справжній лицар. Звичайно ж, це Рі-чард Левине
Серце. Річарда понад усе цікавило життя простого мандрівного лицаря, для нього найдорожче -
слава, яку він здобув самостійно своєю твердою рукою й мечем, ніж перемога, здобута на чолі
стотисячного війська. Це про нього Ревекка, яка спостерігала з башти за поєдинком, сказала: "Він
іде на битву, мов на веселий бенкет. Не тільки сила м'язів керує його ударами - здається, ніби він
усю свою душу вкладає в кожен удар, що наносить ворогу. Це страшне й величне видовище, коли
рука й серце однієї людини перемагає сотні людей". Хоча історичний образ Річарда не був
романтичним лицарем без страху й догани.
 Особливу увагу у творі привернули жіночі образи. Якщо білява леді Ровена являла собою
досить типовий романтичний образ прекрасної дами, заради якої лицар здійснював свої подвиги, і
яка у фіналі блискуче грала роль заслуженої винагороди, то образ красуні - єврейки Ревекки -
більш складний. Через своє походження вона поставлена в особливе становище. Смілива й
великодушна Ревекка висловила своє ставлення до подій, що відбувалися. Вступаючи у суперечку
з Айвенго, в якого вона таємно закохана, Ревекка назвала лицарські подвиги пожертвою демону
марнославства, само спалюванням перед Молохом. Ревекка також мала власні поняття про честь.
Саме вона в ситуації вибору між життям і смертю вела філософські суперечки з непокірливим
храмовником про роль долі. Вона здатна була об'єктивно оцінити характер свого жорстокого
викрадача Буагільбера. Вона приречена бути щасливою: Ревекка втілила ідею автора про те, що
"самовідречення і самопожертва пристрастями в ім'я обов'язку рідко бувають винагородженні і що
внутрішня свідомість виконаних обов'язків дає людині справжню винагороду - душевний
спокій...".
Роман закінчився весіллям Айвенго та Ровени, і присутні під час весілля знатні нормани й сакси
зрозуміли, що "мирними засобами могли досягти набагато більших успіхів", "побачили в
союзі цієї сім'ї запоруку майбутнього миру і згоди двох племен; з того часу ці ворогуючі
племена злились і втратили свою відмінність".

4. Авторська позиція в романі «Айвенго». Реалістичні та романтичні

елементи.
Описи В. Скотта виконували роль не лише експозиції, а й історичного коментаря до подій і
персонажів; розповідна лінія в романах створила історичну перспективу розвитку подій,
письменник закликав свого читача до нової ролі - не лише учасника подій, а й сторонньої людини,
яка на все дивилася з боку; діалоги відзначилися історизмом, особливостями поетики.
Відсторонення автора від розповіді дало можливість персонажу самостійно пересуватися, мислити
і говорити.
У його творчості історія завжди тісно пов'язана з пейзажем, який не стільки пестить око
чіткістю ліній і м'якістю колориту, скільки діє на уяву, викликаючи у глядача ряд асоціацій. Ця
здатність "романтичного" пейзажу занурювати глядача в меланхолійну задумливість, викликати в
ньому ланцюг образів і роздумів філософського та історичного характеру.
У його романах реалістичне зображення історичних процесів поєднане з романтичними
пригодами, високими почуттями і ницістю окремих героїв. Введений у розповідь авторський
коментар підводив читача до правильних суджень про цю епоху. Кожна епоха, до якої звертався
письменник постала перед нами не закінченим процесом, а наступним етапом суспільного
розвитку. Цей погляд на історію став межею між романом XIX ст. і сучасним історичним
романом.
Основу художнього методу В.Скотта складав романтизм. Письменник постійно повторював,
що митець не може обмежитися лише фактами історії, він зобов'язаний поєднувати правду з
вигадкою, фантазією, мета якої схвилювати і захопити читача, змусити його співпереживати
героям роману.
Основу художнього методу Скотта становить романтизм. Як і всі романтики, він не прийняв
утвердження капіталістичних відносин.
 Своїм ставленням до закономірностей історичного розвитку і до ролі народу в історії Скотт-
романіст рішуче відрізнявся і від реакційних романтиків "Озерної школи". Бєлінський тонко
підмітив це принципова відмінність Скотта від романтизму реакційного напряму: "... поет, всього
менш романтичний і всього більше поширив пристрасть до феодальних часів. Вальтер Скотт -
самий позитивний розум ...", - писав критик описуючи середньовіччя, Скотт, однак, розглядає його
як пройдений людством етап, підносячись логікою своїх образів і ходом зображуваних подій над
власними сентиментальними пристрастями і забобонами. Віддаючи собі, хоча і не повно, звіт в
історичній неминуче завершувалися на його очах грандіозної ломки старих, феодально-
патріархальних відносин, - ломки, в ході якої народні маси вийшли на авансцену, - він зумів
збагатити роман абсолютно новим, суспільно-значним вмістом. Саме з цим пов'язані початки
реалістичної типізації в зображенні суспільних явищ, що проявляються в кращих історичних
романах Скотта. При всіх його романтичні ілюзії Скотт, все-таки вловлює основний напрямок
руху історії, нещадно руйнує феодально-патріархальні докапіталістичні відносини і замінює їх
новими, буржуазними відносинами.
Якщо розглядати романтичне і реальне в зображенні героїв роману, то можна зробити
таку порівняльну характеристику.
У романі замішані вигадані персонажі й реальні історичні фігури. Вірогідність надають опису
обстановки, одягу, фольклору. Реалізм з’єднується з романтичним початком, що проявляється в
інтересі середньовіччя. Сам Айвенго представлений як ідеальний романтичний герой, практично
без недоліків. Є ще один романтичний герой – Ричард Левине серце. Щирий Ричард Левине
серце, як історична особистість, зовсім не був романтичним героєм, але Вальтер Скотт увів його
саме як ще одного романтичного героя, якому треба поняттям про лицарську честь.
Дуже яскраві жіночі образи. Якщо білява леді Ровена являла собою досить типовий
романтичний образ прекрасної дами, заради якої лицар здійснював свої подвиги, і яка у фіналі
блискуче грала роль заслуженої винагороди, то образ красуні - єврейки Ревекки - більш складний. .
Образ Ровени небагато розпливчастішийй у порівнянні з Ревеккою, вона не настільки непохитно
переносить всі труднощі, коли вона довідалася, що їй прийде вийти заміж за нелюбимого, вона
починає плакати. А Ревека в подібній ситуації діяла сміливіше – вона хотіла скинутися з
величезної висоти – образ її більше багатогранний. Бриан де Буагильбер. Дуже яскравий образ.
З’являється як сувора, тверда людина. Ми бачимо його відношення до церкви та його віру.
Незважаючи на свій титул священної особи він говорить про саксонську принцесу Ровену зовсім
не як духовна особа. І ми бачимо його не як позитивного персонажа. Але потім він закохується в
Ревекку, видна його внутрішня боротьба. Він готовий відмовитися від свого титулу, імені, він
готовий кинути себе, знеславити заради своєї пристрасті. Але Ревекка мала власні поняття про
честь. Саме вона в ситуації вибору між життям і смертю вела філософські суперечки з непокірливим
храмовником про роль долі. Вона здатна була об'єктивно оцінити характер свого жорстокого
викрадача Буагільбера. Вона приречена бути щасливою: Ревекка втілила ідею автора про те, що
"самовідречення і самопожертва пристрастями в ім'я обов'язку рідко бувають винагородженні і що
внутрішня свідомість виконаних обов'язків дає людині справжню винагороду - душевний спокій...".
що явно показує романтичну лінію. У результаті Ричард одержав пам’ять нащадків, Айвенго
– любов улюбленої, Ревека – чисту совість.
 5. Новаторство В.Скотта як створювача історичного роману.

Вальтер Скотт по праву вважається творцем історичного роману на Заході. Він творив в
перехідну історичну епоху, коли помітно зріс в середовищі романтиків інтерес до минулого.
Звертаючись до історії, Скотт прагнув уловити її глибинні тенденції, що дозволяють краще
зрозуміти сучасну йому дійсність. Скотт бачив в історії рух, боротьбу, незбориму перемогу
прогресивних сил. Після довгих пошуків Скотту вдалося створити універсальну структуру
історичного роману, провівши перерозподіл реального і вигаданого так, щоб показати - не життя
історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є
справжнім об'єктом, вартим уваги художника.

Новаторство його в літературі ХІХ ст. полягало в тому, що ним були вироблені принципи
історичного методу, що дозволяв створювати захоплюючі, звільнені від надмірної архаїзації мови і
такі, що разом з тим сповна передають своєрідність і характерні риси описуваної епохи, романи.

Щоб створити справжній історичний роман, на думку В. Скотта, потрібно точно уявити собі
приватне життя тієї епохи, її «характер». Історія ж характеру, із його точки зору, - це історія
культури, історія суспільної свідомості. Як пише Б. Реізов, «в романах Скотта, мабуть, вперше в
європейській літературі з'явився на сцені народ: не окремі більш менш видатні особи «простого
звання», а цілі групи, натовпи народу. Народ у нього - це справжній людський колектив, рухомий,
мислячий, такий, що сумнівається, об'єднаний загальними інтересами і пристрастями, здатний до
дії через власну закономірну реакцію на події».

Вальтер Скотт незвичайно розширив межі роману. Ніколи ще роман не охоплював такої
кількості типів, станів, класів і подій. Вміщати в одне оповідання життя всієї країни, зобразити
приватні долі на тлі суспільних катастроф, сплести життя звичайної середньої людини з подіями
державного значення означало створити цілу філософію історії, пройняту думкою про єдність
історичного процесу, про нерозривний зв'язок приватних інтересів з інтересами всього людського
колективу.

У художній літературі Скотт перший поставив проблему історичного буття і долі країни в
плані цілком сучасному і актуальному. Вперше в англійській літературі він створив романи
філософсько-історичного змісту і тим самим виявився великим новатором, увлекших ціле
покоління європейських читачів.Глибока симпатія Скотта до народних мас не викликає жодного
сумніву. Краще, ніж будь-хто інший з сучасних йому письменників, він розповів народне життя
Шотландії в критичні періоди її історії. Несправедливості й утиски економічного, політичного і
релігійного характеру, героїчні повстання доведеного до відчаю народу знайшли в ньому свого
незрівнянного живописця. З дивовижною для того часу сміливістю він показав специфіку гірської
Шотландії, родовий лад і психологію стародавніх кельтських кланів.
В. Скотт художньо з'єднав історичну правду з вигадкою, пояснивши правомочність такого
з'єднання тим, що «найважливіші людські пристрасті у всіх своїх проявах, а також і джерела, які їх
живлять, загальні для всіх станів, країн і епох; звідси з незмінністю витікає, що хоча даний стан
суспільства впливає на образ думок і вчинки людей, ці останні по своїй суті надзвичайно схожі
між собою. Тому їх відчуття і пристрасті за своїм характером і по своїй напруженості
наближаються до наших. І коли автор приступає до роману, то виявляється, що матеріал, який він
має в своєму розпорядженні, як мовний, так і історично-побутовий, в такій же мірі належить
сучасності, як і епосі, вибраній ним для викладу».