Тема 3. Жанрові ознаки роману В.

Скотта «Айвенго»

1. Вальтер Скотт − засновник романтичного історичного роману.

2. Життя середньовічної Англії у романі. Головний конфлікт.

3. Система образів. Проблема ідеального героя. Принципи зображення народу.

Жіночі образи.

4. Історія та художня вигадка.

5. Новаторство В. Скотта.

1. Вальтер Скотт − засновник романтичного історичного роману.

У 42 роки письменник уперше віддав на суд читачів свої історичні романи. Влітку 1814 р. вийшов у
світ перший роман В. Скотта "Уеверлі, або 60 років тому". Ім'я автора на ньому не зазначалося, як і в
усіх наступних романах, аж до зібрання творів 1829 р., в передмові до якого В.Скотт пояснив, що
змусило його так довго переховуватися від читача. Спочатку була боязнь невдачі, небажання
ризикувати високою літературною репутацією, набутою ще в ролі поета. Далі автору сподобалася гра
з публікою, заворожувала таємниця, яку письменник любив не лише в літературі, а й у житті. Лише
найвужче коло його друзів знало точно те, про що сперечалася і здогадувалась уся Європаю, і хто ж
істинний автор романів, які мали величезний успіх і друкувалися анонімно чи під псевдонімом -
"автор Уеверлі".

Після виходу у світ 1-го роману "Уеверлі" він став всесвітньо відомим письменником. За цим твором
було написано ще 25 романів, декілька збірок оповідань, п'єс, поем, 2-томник "Історія Шотландії",
багатотомне "Життя Наполеона Бонапарта" та ін. твори, видані прозаїком упродовж 18 років (з 1814
по 1831 рр.).

Скотт майстерно поєднував історичні факти з вигаданими художніми деталями, створюючи яскраві,
романтичні образи минулих епох.Він широко використовував місцевий колорит, фольклор, традиції,
укорінені в історичному минулому Шотландії, що стало характерною ознакою романтичного
історичного роману.

Романи Скотта поклали початок традиціям дослідження історичних процесів через долі та характери
людей. Це відрізняло його романи від суто історичних праць.

 В. Скотт прийшов до історичного роману, ретельно

обдумавши його естетику, відштовхуючись від добре відомих і популярних в його час готичного і анти
кварного романів. Готичний роман виховував у читача інтерес до місця дії, тобто учив його співвіднос
ити події з конкретним історичним, національним грунтом, на якому ці події розвивалися.
Антикварний роман навчив Скотта уважновідноситися до місцевого колориту, реконструювати минул
е професійно і без помилок, відтворюючи не лише достовірність матеріального світу епохи, але голов
ним чином своєрідність її духовного вигляду. (Б.Г. Реізов)

Особливості історичного роману В. Скотта

 Поєднання правдивого зображення минулого життя і цікавої динамічної інтриги, рушійними

силами якої були великі людські пристрасті — заздрість, ревнощі, мстивість, зажерливість і
любов до свого краю, роду, сім'ї та ін.

 Опис, оповідь, діалог — 3 компоненти роману — які у своєрідному співвідношенні поєднані в

єдине ціле. Описи В. Скотта виконували роль не лише експозиції, а й історичного коментаря
до подій і персонажів; розповідна лінія в романах створила історичну перспективу розвитку
подій, письменник закликав свого читача до нової ролі — не лише учасника подій, а й
сторонньої людини, яка на все дивилася з боку; діалоги відзначилися історизмом,
особливостями поетики. Відсторонення автора від розповіді дало можливість персонажу
самостійно пересуватися, мислити і говорити.

 У романах В. Скота поєднано романтичні пригоди, високі почуття і ницість окремих героїв, які
керувалися у своїх вчинках часто протилежними мотивами.

 Усіх героїв поділено на кілька груп:

 — реальні історичні персонажі — не стояли у центрі оповіді;

 — люди з народу — брали активну участь у розгортанні сюжету, створили узагальнюючий

образ

 — народ, який включив у себе різні соціальні групи;

 — молода людина — з нею пов'язана фабула — не мала надто виразних індивідуальних рис,
але відзначилася порядністю, чесністю, сміливістю і здоровим глуздом.

 Виховання героя шляхом важких переживань, страждань, перевірки на мужність у пригодах і

подорожах, сповнених випробувань і загроз.

 У романі відчутний тісний зв'язок історичного життя з особистим, історичної події з долею
героя; але центральне місце у творі зайняло зображення історії, її руху і розвитку, розуміння
письменником історичного процесу.

 Письменник далекий від ілюзій. Введений у розповідь авторський текст підводив читача до
правильних суджень про цю епоху.

Своєрідність історичних романів В Скота

Cюжет: широка панорама життя минулих віків, історія висвітлена через долі окремих людей. Герої -
це історичні особи і вигадані персонажі, представники різних соціальних класів. Відсутній поділ на
позитивних і негативних героїв
Історичний підхід: відновлення реального ходу історичного процесу. Обумовленість подій і
характерів соціально-історичними умовами. Історію показано в русі

у конфліктах: історичні конфлікти поєднуються із соціальними, національними, моральними;

Авторська позиція: об'єктивний підхід у зображенні подій автор виражає свої думки через дещо
ідеалізованих персонажів

Скотт особливо розгортає своє виняткове чуття минулих епох, що змусило Ог.

Террі назвати його "найбільшим майстром історичної дивінації всіх часів".

Історизм Скотта, перш за все зовнішній історизм, воскресіння атмосфери і

колориту епохи. Цією стороною, заснованою на солідних знаннях, Скотт

особливо приголомшував своїх сучасників, не звиклих ні до чого подібного.

Скотт не був у числі першовідкривачів історичного колориту, він сам визнавав першість за романом Х.
Уолпола «Замок Отранто», в якому найбільше цінував намагання «посредством тщательно
продуманного сюжета и заботливо воспроизведенного исторического колорита тех времен вызвать в
сознании читателя сходные ассоциации и подготовить его к воспроизведению чудес, к верованиям и
чувствам самих персонажей повествования». Ці слова написані В. Скоттом у 1820 р. у передмові до
нового видання роману Х. Уолпола. До цього часу він сам далеко перевершив майстерність свого
попередника в умінні створювати ілюзію минулого, і не просто ілюзію, як це було в Уолпола, а
відтворювати справжній колорит епохи.

2. Життя середньовічної Англії у романі. Головний конфлікт.

У романі Вальтера Скотта “Айвенго” життя середньовічної Англії зображено з великою історичною
точністю. Дія відбувається наприкінці XII століття, коли Англією правив король Річард Левове Серце.
Автор змальовує конфлікт між бунтівною феодальною верхівкою, яка прагнула зберегти феодальну
роздробленість країни, та королівською владою, що прагнула до створення централізованої
держави1.

Скотт також відтворює побутовий фольклорний колорит того часу, використовуючи багату мовну
палітру. Персонажі роману представлені різноманітно, без абсолютно позитивних чи негативних
типів, що привертає увагу до проблеми порозуміння між двома народами — норманами і саксами2.
Історичні реалії, зображені у “Айвенго”, не були далекими від сучасності автора. У той час, як у романі
відбувається боротьба за реформу існуючої у країні виборної системи, у реальному житті буржуазія та
народ також вели боротьбу за політичні реформи2.

Велика заслуга письменника, що зумів показати народний рух, створити значні народні характери.
Усією логікою подій, що розгортаються в його романах, Скотт підкреслював залежність долі окремої
людини від ходу історії; він мав здатність розкривати характер кожної дійової особи як характер,
визначуваний історичною епохою. В той же час він прекрасно передав особливості побуту людей, їх
звичаї і устої, колорит країни і епохи.(Г.В. Анікін)

Звертаючись до історії, В. Скотт завжди дуже велику увага приділяє народним рухам; його цікавлять д
олі народу, і він робить народ і окремих його представників героями своїх романів. В. Скотт глибоко у
свідомив історичну роль народних рухів. (М.Е. Єлізарова)

З початку роману розуміємо ситуацію та настрій в країні:

«За часом же описувані в ній події належать до кінця царювання Річарда І, коли для його зневірених
підданих повернення короля з довгого полону після походу на Святу Землю було гаряче бажаним,
проте мало сподіваним.»

Король-авантюрист та коронований трубадур майже весь час був в походах, залишивши країну без
захисту.

«…вони належали, зважаючи на одяг і зовнішність, до простого люду, що населяв на ті далекі часи
лісові околиці Західного Йоркширу. Старший із них був людиною похмурою і на вигляд жорстокою.
Одяг його складався зі шкіряної куртки, пошитої хутром нагору з дубленої шкіри невідомого
звіра; ..щоб куртка щільніше прилягала до тіла, чоловік підперезався широким шкіряним поясом із
мідною застібкою. До пояса була привішена з одного боку сумка, з іншого — баранячий ріг із
сопілочкою…голова ж не була нічим захищена, крім густого сплутаного волосся .Нам залишається
тільки відзначити одну дуже цікаву особливість у його зовнішності, але вона настільки примітна, що
не можна оминути її увагою: мідне кільце на кшталт собачого нашийника, наглухо запаяне на шиї.
Воно було досить широким для того, щоб не заважати диханню, але водночас таке вузьке, що зняти
його можна було, лише розпилявши навпіл. На цьому своєрідному комірі писалося саксонськими
літерами: "Гурт, син Беовульфа, уроджений раб Седрика Ротервудського".»

Варто відмітити майстерність, з якою Скотт описує одяг та побут простого народу.

Дія роману «Айвенго» відноситься до кінця XII століття. До цього ж часу відноситься боротьба між
англосаксами, що жили на території Англії вже декілька століть, і завойовниками — нормандцями,
що оволоділи Англією в кінці XI століття.

Середньовіччя змальоване в романі як кривавий і похмурий період. Роман Скотта дає уявлення про
безмежне свавілля феодалів, про перетворення рицарських замків на розбійницькі кубла, про
безправ'я і убогість селян, про жорстокість рицарських турнірів і нелюдяні процеси відьом. Епоха
з'являється у всій її суворості.

«Повернімося ж тепер до стін замку, чи то пак пресепторії Темплстоу в годину, коли кривава доля
повинна була вирішити, жити чи вмерти Ребецці. Довкола стін було людно і жваво. Сюди, як на
сільський ярмарок або храмове свято, збіглися всі навколишні мешканці. Погляди численного
натовпу були звернені до воріт пресепторії Темплстоу в надії побачити рідкісну процесію…на
протилежному кінці поля був закопаний у землю стовп; довкола нього лежали дрова, між якими
залишався прохід у фатальний круг для жертви, засудженої на спалення. Біля цієї жахливої споруди
стояло четверо чорношкірих невільників. Їхні чорні обличчя, в ті часи мало знайомі англійському
населенню, наводили жах на натовп, що дивився на них як на бісів, покликаних виконувати свою
диявольську справу.»

Вже з опису героїв чітко бачимо різницю статусу, поглядів, походження:

«Супутником духовної особи був чоловік високого зросту, віком за сорок років, сухорлявий, дужий і
мускулястий. На ньому була червона шапка з хутряною опушкою з тих, що французи називають
mortier за подібність її форми з макітрою, перекинутою догори дном. На обличчі його ясно читалося
бажання викликати в кожному зустрічному почуття боязкої поваги й остраху…у погляді його сміливих,
темних, проникливих очей можна було прочитати цілу історію про загрози й переборені небезпеки.
Він мав такий вигляд, ніби йому хотілося викликати опір своїм бажанням — лише для того, щоб
змести супротивника з дороги, проявивши свою волю й мужність. Глибокий шрам над бровами
надавав ще більшої суворості його обличчю й лиховісного виразу одному оку, що було злегка
зачеплене тим же ударом і трохи косило.»

Після цитати про нормана Бріана де Буагільбера знаходимо опис Седріка Сакса.

«З обличчя Седріка було видно, що він людина прямодушна, нетерпляча й запальна. Середнього
зросту, широкоплечий, із довгими руками, він вирізнявся міцною будовою людини, що звикла
переносити суворі злидні на війні або втому на полюванні. Він мав широке обличчя з великими
блакитними очима, що дихало сміливістю й прямотою й виражало таку благодушність, яка легко
змінюється вибухами раптового гніву. У його очах блищали гордість і постійна нашорошеність, бо ця
людина все життя захищала свої права, зазіхання на які безперестану повторювалися, а його швидка,
палка й рішуча вдача завжди тримала його в тривозі за свій надзвичайний стан.»

Основні конфлікти роману витікають як з національних, так і з соціальних протиріч, що мали місце в
країні. Розкриваючи протиріччя між представниками старої англосакської знаті (Седрік, Ательстан) і
нормандськими феодалами (нормандські лицарі Фрон де Беф, де Мальвуазен, де Брасі), Скотт
показує неминучість краху всіх домагань саксонської знаті і саксонської династії на відновлення
старих порядків. Не випадково Ательстан — останній нащадок саксонських королів — показаний в
романі ледачою і бездіяльною людиною, огрядною ненажерою, втратив здатність активно діяти. І
навіть Седрік — втілення чеснот старої англосакської знаті, що виступила на захист своєї національної
честі і відвічних володінь, навіть він, не дивлячись на всю свою сміливість, рішучість, твердість, не
здатний нічим перешкодити. Перемагають нормандці і ця перемога історично закономірна; вона
означає перемогу нового громадського порядку з ускладненими формами феодалізму, із закінченою
феодальною експлуатацією, із становою ієрархією і т. П

»Він був цілком згоден із Седриком у тому, що саксам варто було б відвоювати собі незалежність; ще
охочіше погоджувався він царювати над ними, коли ця незалежність прийде. Але тільки-но починали
обговорювати плани, як посадити його на королівський престол — тут він виявлявся отим
Ательстаном Неповоротким, тупуватим, нерішучим і незаповзятливим. Жагучі й палкі промови
Седрика так само мало діяли на його мляву вдачу, як розпечене ядро — на холодну воду: кілька
секунд воно сичить і димиться, а потім остигає.»

З цитаті бачимо, що надії та сподівання Седріка Сакса на знаходили серйозного відгуку в серцях
інших.
«…повернення Річарда поклало край будь-яким сподіванням на відновлення саксонської династії на
англійському престолі, бо кого б саксонська партія не виставила своїм кандидатом, у разі міжусобної
війни вона не мала б жодних шансів на успіх при тій надзвичайній популярності, яку мав Річард,
котрого всі любили за його особисті якості і бойову славу, незважаючи на те, що він правив
державою, виявляючи примхливу легковажність і був то надмірно поблажливий, то вкрай суворий,
майже деспотичний.

Крім того, навіть Седрік змушений був визнати, що його проект шлюбу Ровени з Ательстаном для
об'єднання саксів остаточно провалився, оскільки зацікавлені сторони рішуче чинили йому опір.

Велику увагу Скотт приділяє також боротьбі селян з нормандськими завойовниками. Селяни
ненавидять їх як гнобителів. У своєму романі Скотт дає дуже гострі соціальні характеристики
феодалів-пригноблювачів, причому не лише нормандських, але і англосаксонських. Скотт малює
реалістичну картину жорстокості феодальних порядків і вдач.

«Обличчя раба, чи то пак кріпака-свинаря, було похмурим і сумним; з його зажуреної та похиленої
постаті можна було подумати, що він до всього байдужий, майже апатичний, проте вогонь, що іноді
спалахував у його червонуватих очах, вказував на те, що під зовнішньою байдужістю ховалося
усвідомлення свого пригнобленого стану й готовність до опору.»

3. Система образів. Проблема ідеального героя. Принципи зображення народу.

Жіночі образи.

Образ короля Річарда займає важливе місце в романі.

З ним пов'язано уявлення Скотта про справедливу королівську владу як ту силу, яка може і
повинна встановити справедливий порядок в країні. У трактуванні цього образу проявилася обмежені
сть Скотта, його консерватизм. Король показаний мудрою і привабливою людиною, відважним воїно
м. Він явно ідеалізується, і його образ не відповідає справжньому Річарду, у якого, за словами Маркса
, передбачливість і прозорливість поєднувалися з грубою жорстокістю і повною байдужістю до питань
честі.

«З кончиною цього великодушного, але необачного і романтичного монарха загинули всі честолюбні
мрії і прагнення Вілфреда Айвенго. А що ж до самого Річарда, то тут дуже доречні рядки, які написав
Джонсон про шведського короля Карла:

В краї далекі доля завела,

Чужа рука життя його взяла,

Та й досі світ страшить його ім'я, –

Не без моралі розповідь моя.»

Особливий інтерес викликає в романі зображення народу і його ватажків, в першу чергу -зображення
Робіна Гуда, під ім'ям Локсли.
У ньому виражена сила і непереможність народу, його уперство і відвага у боротьбі, його рішучість і с
міливість, його волелюбність і небажання підкорятися владі жорстоких феодалів
У народних сценах, а також в народних характерах, створених в романі (Гурт, Вамба, чернець Тук, бли
зький до демократичних шарів духовенства, і інші), виразно проявився зв'язок творчості Скотта з наро
дною фольклорною традицією.
Образу Робіна Гуда Скотт надав яскраво виражений демократичний характер. У повній відповідності
з народними баладами і піснями Скотт описав Робіна Гуда як достовірно народного героя, борця з не
справедливістю. Робін Гуд і його відважні стрільці грабують тільки багатих, нагороджують бідняків, до
помагають жінкам і дітям.
« Чорний Лицар чимало дивувався з того, як ці люди, які стояли поза законом, зуміли встановити в
своєму середовищі такий справедливий і суворий порядок, і все, що він бачив, підтверджувало його
високу думку про неупередженість і справедливість їхнього ватажка.»

Не менш важливе місце займають в романі образи слуг-рабів

Гурта та Вамби. Кожному з них властиві гордість, людська гідність, благородство. Принижений і обра
жений своїм хазяїном Седріком, Гурт говорить: "Він може позбавити мене
голови, може відшмагати батогами, але я йому не слуга". Разом з Вамбою Гурт вступає у відважну дру
жину Локслі, бере участь в осаді замку.

У загальній системі образів роману особливе місце належить образам Айвенго і Ровени.

« Лагідний вираз найбільше пасував до її обличчя. Однак звичка до загального поклоніння й до влади
над оточуючими додала цій саксонській дівчині особливої величавості, доповнюючи те, чим її
наділила сама природа. На шиї в неї виблискував золотий ланцюжок з підвішеним до нього
маленьким золотим ковчегом.»

»Перед поглядами присутніх постало гарне, потемніле від засмаги обличчя парубка років двадцяти
п'яти, обрамлене коротким світлим волоссям. …вона поклала на схилену перед нею голову лицаря
чудовий вінок, призначений у нагороду переможцеві, і вимовила виразно та спокійно:

— Дарую тобі цей вінець, сер лицар, як нагороду, призначену доблесному переможцеві на
сьогоднішньому турнірі… — тут вона замовкла на кілька секунд, але потім додала із твердістю: — Ще
ніколи вінець лицарства не опинявся на гіднішому чолі.»

Айвенго – справжній лицар та відданий підданий короля.

«Він називався лицар Айвенго; незважаючи на його молодість, жоден із його соратників не
перевершив Айвенго в мистецтві володіння зброєю.»

«— Але подумайте про ваше королівство, володарю, — сказав Айвенго, — вашому королівству
загрожує розпад і міжусобна війна, а вашим підданим — тисячі бід, якщо вони залишаться без свого
монарха через одну з тих сутичок, в які вам кортить втручатися щодня, на кшталт тієї, з якої ви щойно
врятувалися.»

Проблемаідальногогероя
У цьому романі В. Скотта, на майстерно відтвореному історичному фоні, при порівнянні з галереєю ор
игінальних і блискучих у

своїй художній завершеності образів, фігура Айвенго явно

програє. І це можна сказати не лише про Айвенго, але і про багато інших образів центральних героїв.
Вони нудні у своїй мальовничій і бездіяльній доброчесності; їх політичні погляди і симпатії
невизначені; їх позитивні якості поєднуються з непереборною пасивністю; вони є глядачами подій, щ
о відбуваються, але зовсім не їх активними учасниками. Вони є як би приводом для зображення того
або іншого явища. Потрапляючи в найнесподіваніші ситуації, переходячи з одного політичного табору
в інший, ці герої допомагають письменникові швидко міняти місце дії, допомагають в побудові захоп
люючої авантюрної фабули, якій Скотт надавав дуже велике значення. За словами самого Скотта, кож
ен з центральних героїв його романів є "пушинкою, що летить по волі вітру".
Саме у такому плані і створений образ Айвенго. Його лінія в романі (як і лінія Ровены) як би випадає з
усього реалістичного характеру твору, визначаючи собою своєрідність фабули роману, порою, що має
, яскраво виражений мелодраматичний відтінок.(М.Е.Єлізарова)

Образ Айвенго -типово романтичний, такий, що цілком відповідає

трактуванню монарха, який йому протегує.

«Присягаюся честю мого дому! Присягаюся світлим ім'ям тієї, яку кохаю! Я віддав би десять років
життя — погодився б провести їх у неволі — за один день битви поряд із цим доблесним лицарем і за
таку праведну справу!

…— Що буде нагородою? — вигукнув Айвенго. — Як що? Слава, слава! Вона позолотить наші могили
і увічнить наші імена!»

Принципи зображення народу.

У народних сценах і в народних характерах виразно проявився зв'язок творчості Скотта з фольклорно
ю традицією. Передусім це відчувається в образі Робіна Гуда, створеного на основі народних переказі
в, який ми згадували раніше.

Одна з головних переваг роману в тому, що кожен персонаж від знатного лицаря або храмовника до
свинопаса або блазня строго індивідуалізований, кожен по-своєму говорить, носить одяг, спілкується
з іншими героями.(Н.А. Соловйова)

Белінский писав: "Коли ми читаємо історичний роман Вальтера Скотта, то як би робимося самі сучасн
иками епохи, громадянами країни, в якій здійснюється подія роману, і отримуємо про них, у формі ж
ивого споглядання, вірніші поняття, ніж які могла б нам дати про них яка завгодно історія".

«Уздовж огорожі були влаштовані особливі галереї. Ці галереї були обвішані драпіруваннями й
вистелені килимами. На килимах були розкидані подушки, щоб дами й знатні глядачі могли тут
розташуватися з якнайбільшими зручностями. Вузький простір між цими галереями й огорожею було
надано дрібнопомісним фермерам, так званим йоменам, так що ці місця можна порівняти з
партером наших театрів. Що ж стосується простолюду, то він повинен розміщатися на дернових
лавах, улаштованих на схилах найближчих пагорбів, що давало глядачам можливість споглядати
бажане видовище вище галерей і чудово бачити все, що відбувалося на арені.

Крім того, кількасот людей сиділи на гілках дерев, що облямовували галявину; навіть дзвіниця
найближчої сільської церкви була обліплена глядачами.»

Жіночі образи
Жінки, зображені В. Скоттом, мають різні характери, різні уподобання, проте всіх їх об’єднує
надзвичайна духовна сила і вроджена шляхетність.

Ровена демократична, оскільки звикла керуватися своїм серцем, а не примхами оточуючих чоловіків.
Уже у першому епізоді, коли ми знайомимося з героїнею, можна переконатися у справедливості цієї
думки.

Ровена не менш смілива, ніж її обранець Айвенго.

«— Сьогодні вона матиме особливе бажання, — відповіла Ельгіта без зупинки, — останні новини з
Палестини їй завжди цікаво послухати.

Седрик метнув на жваву покоївку гнівний погляд.»

«Лише Ровена, дуже горда, щоб бути пихатою, вклонилася своєму рятівникові з люб'язною
грацією. Вона була серйозна, але не сумна.»

«— Ех, батьку Седрику, будь розважливий, — сказав Ательстан. — Леді Ровена до мене зовсім не
прихильна. Для неї один мізинець рукавички мого родича Вілфреда дорожчий за всю мою особу.»

Протягом усього роману автор підкреслює, що Ребека ані красою, ані благородством, ані шляхетністю
не поступається представницям найславніших норманських та англосаксоньких родів:

«І хоча погордливі дами, які сиділи на верхній галереї, із ненавистю дивилися на чарівну єврейку,
потай вони заздрили її красі та багатству».

У передмові автор наголошує на тому, що сюжетна лінія Ребека — Айвенго була введена їм
навмисно. Головним своїм завданням він вважав довести читачеві, що справжня доброчесність не
завжди винагороджується. Кожен з нас повинен навчитися стримувати свої бажання й пристрасті:

«Спостереження за життям доводить, що самозречення та пожертва своїми пристрастями

заради обов’язку рідко бувають винагороджені і що внутрішнє усвідомлення виконаних обов’язків
дає людині істинну винагороду — душевний спокій, який ніхто не може ані відібрати, ані дати».

«— Слава? — перепитала Ребекка. — Невже та іржава кольчуга, що висить як траурний герб над
темним і вогким гробівцем лицаря, або та напівстерта статуя із написом, який неосвічений
чернець насилу зможе прочитати, настановлюючи мандрівника, — невже це достатня нагорода
за зречення від усіх ніжних прихильностей, за ціле життя, проведене серед лиха задля того, щоб
завдавати горя іншим? Чи то велика слава — стати героєм балад мандрівного менестреля, якому
підспівують п'янички за кухлем елю?

…сумними й лагідними словами Ребекка залагодила гарячу суперечку.»

Зрозуміло, что дівчині чужі жага до геройств та лицарства, але вона не сперечаються, як і личить
жінкам її народу.
Якщо леді Ровена являла собою досить типовий романтичний образ прекрасної дами, заради якої
лицар здійснював свої подвиги, і яка у фіналі блискуче грала роль заслуженої винагороди, то образ
красуні — єврейки Ревекки — більш складний. Через своє походження вона поставлена в особливе
становище. Ревекка також мала власні поняття про честь.

Вона здатна була об’єктивно оцінити характер свого жорстокого викрадача Буагільбера.

Жінки, зображені В. Скоттом у романі «Айвенго», викликають повагу й шанування — вони прекрасні,
вони сміливі й сильні духом. Таким є і образ старої Ульріки. Ставши свідком визволення родового
замку військом Робін Гуда, вона вирішила помститися за роки свого приниження.

«— Так, Реджинальде Фрон де Беф, — відповіла вона, — це я, Ульріка, дочка закатованого Торкіля
Вольфгангера, сестра його зарізаних синів. Це я прийшла вимагати звіту в тебе й у всього твого роду:
що сталося з моїм батьком і родиною, з моїм ім'ям, із честю — зі всім, що відібрав у мене проклятий
рід Фрон де Бефів?»

«…скликай своїх васалів, погрожуй їм за зволікання батогом і в'язницею. Але знай, могутній ватажку,
що відтепер не буде тобі ані відповіді, ані допомоги, ані покори. Чуєш ці страшні звуки? Ці крики
сповіщають про падіння твого дому.»

4. Історія та художня вигадка.

Умовою створення достовірно історичного роману Скотт вважав серйозну
проблематику і історичну точність. Письменник ретельно і сумлінно вивчав історичні пам'ятники, док
ументи, костюми, звичаї.

Скотт постійно повторював, що художник не може обмежитися лише фактамиісторії, він зобов'язаний
поєднувати правду історії з вигадкою, з фантазією, мета якої захоплювати і хвилювати читача, змусити
його співпереживати персонажам роману, розділити з ними усі їх радощі і надії.
В той же час не можна не помітити, що вигадка поєднується з історичною правдою, і творчість Скотта
доводить, що роман XIX ст. є досконалішим в порівнянні з романом попереднього століття. Правдиві
описи побуту, устоїв, точні аналізи економічних, соціальних і політичних причин конфліктів, що виник
ають між різними класами, майнові і практичні мотиви поведінки персонажів, їх класова типовість,усе
це свідчить про наявність потужного реалістичного струменя в творчості письменника.

Скотт незмінно вимагав, щоб письменники обов'язково наслідували правду життя, уміли підкреслити
зв'язок,
існуючий між минулим і сьогоденням, переконливо показавши розвиток, еволюцію історичних подій,
боротьбу антагоністичних сил, довівши неминучість перемоги нового, вищого і абсолютно організова
ного соціального устрою над примітивними, патріархальними, відмираючими стосунками

"Завдання романіста, -писав В. Скотт, полягає в тому, щоб дати читачеві

повне і точне уявлення про події, яке

можливе за допомогою однієї тільки уяви, без матеріальних предметів. У

його розпорядженні тільки світ образів і ідей, і в цьому його сила і

його слабкість, його бідність і його багатство... У автора роману немає ні

сцени, ні декоратора, ні трупи акторів, ні художника, ні гардеробу; слова, якими він користується в мі
ру своїх здібностей, повинні замінити все те, що допомагає драматургові. Дія, тон, жест, посмішка зак
оханого, насуплені брови тирана, гримаса блазня усе це повинно бути розказано, оскільки ніщо не м
оже бути показане.»

5. Новаторство В. Скотта.

1. Вловив глибинні тенденції епохи. Скотт вміло відображав соціально-економічні та культурні

зрушення, що відбувалися в суспільстві. Його романи слугували віддзеркаленням епохальних змін, а
не просто описом історичних подій. (з революцією, заколотом, бунтом),зображення якого займає
центральне місце у творі.

2. Історизм як основний принцип. Скотт розумів, що історія є ключем до розуміння сучасності. Його
твори вирізнялися глибоким відчуттям історичного контексту, де минуле служило фоном для
розгортання сюжетів.

3. Правдивість на першому місці. Скотт прагнув до максимальної історичної достовірності, ретельно

досліджуючи джерела і намагаючись уникати анахронізмів. При цьому він не нехтував художньою
вигадкою, поєднуючи факти та фантазію.

4. Багатоплановість та гостросюжетність. Романи Скотта відрізнялися складною композицією,

наявністю численних сюжетних ліній, кульмінацій та розв'язок. Це робило твори надзвичайно
динамічними та захопливими для читача.

5. Розширення меж роману. Скотт суттєво розширив тематичні та жанрові межі роману, включивши в
них історичні, пригодницькі, авантюрні та готичні елементи. Це сприяло формуванню нових
різновидів романного жанру.

6. Трансформація готичності. Скотт переосмислив та видозмінив готичну традицію, надаючи їй

більшої історичної достовірності та психологічної переконливості. Готичні мотиви у нього слугували не
самоціллю, а органічно вплітались у канву історичних подій.

7.новаторство художньої мови (Скотт відмовляється від надмірної архаїзації мови, а використовує
мову його епохи);

8.одним з найважливіших нововведень роману Скотта є роль, якувідіграє народ, маса. Роман Скотта
має демократичні тенденції: ми бачимо, як з усіх сторін вривається на його сторінки народ;

 В. Скотт прийшов до історичного роману, ретельно

обдумавши його естетику, відштовхуючись від добре відомих і популярних в його час готичного і анти
кварного романів. Готичний роман виховував у читача інтерес до місця дії, тобто учив його співвіднос
ити події з конкретним історичним, національним грунтом, на якому ці події розвивалися.
Антикварний роман навчив Скотта уважновідноситися до місцевого колориту, реконструювати минул
е професійно і без помилок, відтворюючи не лише достовірність матеріального світу епохи, але голов
ним чином своєрідність її духовного вигляду. (Б.Г. Реізов)

Говорячи про Скотта як про художника-новатора, О. Бальзак писав: "Вальтер Скотт

прославив до міри філософії історії роман... Він вніс в нього дух минулого, з'єднав
в нім драму,діалог, портрет, пейзаж, опис; включив
туди і дивовижне і повсякденне, ці елементи епосу, і підкріпив поезію невимушеністю найпростіших
говорів»