НОРІТО (祝詞)

Синтоїстська культова поезія норіто (祝詞/-を上げる / - “заклинальні моління”,

“моління-заклинання”, що виконувалися під час своєрідних церемоніальних
містерій, тексти яких пізніше, на початку Х ст. (927 р.) були зібрані в збірці
норіто “Енґі-сікі” ( 延 喜 式 - “Ритуали /епохи/ Енґі” або: “Установлення
/традиції, правила/ Енґі”):
а) Розквіт – 7 ст., але зародження – десь у 1-3 ст. н. е.
б) Усна традиція передачі (роди Накатомі та Імібе)
в) Структура норіто:
- історія виникнення того чи іншого обряду;
- короткий переказ відповідного міфа (міфів);
- яскраве змалювання господарського й політичного устрою відповідної епохи
виникнення даного обряду;
- перелік подарунків богам (тобто того, чим раніше віддячували богам за
виконання ними прохання) – своєрідний натяк жреців на те, що саме вони
хотіли б отримати від замовників церемонії, оскільки пода- рунки богам
залишалися у власності синтоїстських жреців
г) Читання норіто - у супроводі з магічними діями.
д) Мова – японська, запис – фонетико-ієрогліфічний.
е) Стиль – середній між поезією і прозою, але більше – поезія (риторичні
прикраси, метафори, паралелізми, повтори тощо)
є) Речитатив (святково-церемоніальний)
ж)Тематика: прохання гарного врожаю, погоди, припинення природних
катаклізмів, пожеж, епідемій, захворювань тощо, а
також різних сезонних подій, сімейних обрядів і
навіть призначень на ту чи іншу посаду
(Приклад: “Петербурское востоковедение” 1996 - с. 293)
Фахівці й досі сперечаються, до якого саме типу художньої літературної
творчості – поезії чи прози – слід відносити жанр норіто? Прихильники його
віднесення до прозових творів наголошують на неусталеності метрики цього
жанру і його строфічної форми. Однак переважна більшість дослідників як у
самій Японії, так і за її межами все-таки схильна відносити норіто до
поетичних, а не прозових художніх творів, підкреслюючи при цьому певну
умовність такого віднесення. Відомий російський японіст М.О. Невський, який
досліджував цей літературний жанр під час свого вимушеного перебування в
Японії і який вперше переклав та надрукував кілька норіто російською мовою
(див.: Восток /Литература Китая и Японии. Сборник первый, Academia/. – СПб. – 1935
р.), з цього приводу писав: “За своєю мовою і стилем норіто посідають
середнє місце між поезією та прозою і швидше мають бути віднесені до
першої, ніж до другої. Тут ми бачимо безліч риторичних прикрас, метафор,
паралелізмів, повторів та інших прийомів, розрахованих на те, щоб підсилити
враження і додати молінням під- несеності. Окремі частини норіто звучать
дуже святково і навіть ритмічно”1. Наведемо у якості прикладу такого
ритмічного піднесено-святкового звучання, яке досягається завдяки
застосуванню типових для давньої поезії стилістичних засобів, уривок із норіто
під назвою “Велике очищення /від гріхів/ в останній день місяця мінадзукі”*:
Як вітру подих
Восьмишарові небесні хмари
Миттю розганяє,
Як він розвіює увечері і вранці
Пітьму вечірню
І ранкову млу,
Як відв’язавши ніс,
Корму звільнивши,
Виштовхують великий корабель
Із гавані у море,
Як під корінь
Гартовані сокири у лісах
Густі дерева зрубують миттєво,
Ми теж очистимося
Від гріхів своїх!

____________________________________
* Йдеться про церемонію всенародного відпущення гріхів, яка здійснювалася в
синтоїстських храмах двічі на рік – наприкінці шостого і дванадцятого мі- сяців року
за місячним календарем.

Дехто з дослідників порівнює японські норіто з католицькими проповідями

(K. Florenz)2, інші – з біблійськими псалмами (F.G. Bock)3. Ми вважаємо, що
подібні порівняння доречні лише з точки зору змісту та ідейної спрямованості
зазначених жанрів релігійної літератури. Що ж стосується специфіки норіто як
поетичного жанру, то їх доцільніше порівнювати з відповідними жанрами саме
японської класичної поезії, як це робить у своему ґрунтовному науковому
дослідженні Л.М. Єрмакова4, насамперед – із наґаута (“довга пісня”), що
містяться у складі найдавніших історико-міфологічних літописів “Коджікі” (712
р.) і “Ні- хонґі” (або ще: “Ніхон-шьокі”, 720 р.), а також відповідними віршами у
складі першої японської поетичної антології “Ман-йо-сю”. Саме в “Ман-йо-
шю” (сер. VIII ст.) уперше зустрічається термін “котодама” (яп.: 言霊 - “душа
слова”, “магія слів”; див. вірш Яманое-но Окура, № 894, сувій № 5 ), під яким
розумілася магічна властивість слова викликати дух синтоїстських богів і
божественних предків, котрі своїми діями могли втручатися в повсякденнне
життя людей і впливати на перебіг не лише сучасних, але й майбутніх подій.
Беззастережна віра в дієвість обрядових синтоїстських молитов і заклинань
ґрунтувалася саме на цьому глибокому переконанні давніх японців.
 Велике свято куштування першого врожаю
(Ооніе-но мацурі)1
Жерці, що зібралися, і священнослужителі, всі слухайте – так виголошую.
За дозволом бога й богині,
прабатьків владики нашого,
що на Рівнині Високого Неба божественно перебувають,
говорю смиренно перед царственими богами,
яким хвалу підносять у храмах неба, храмах землі.
У день зайця місяця сімоцукі року нинішнього
царя нащадок вкушати буде
небесну трапезу, довгу трапезу, вічну трапезу,
і нехай боги-царі на неї погодяться,
щоб вік його як міцна скеля, вічна скеля збережений був,
квітучим віком щасливий був,
щоб тисячу осеней, п'ять сотень осеней
він трапезу спокійно, мирно вкушав,
зарум'янившись пишним рум'янцем.
Тому багаті дарунки царя нащадка –
світлі тканини, блискучі тканини,
м'які тканини, грубі тканини приносимо
і на пишному сході сонця ранкового
хвалу підносимо – і всі слухайте, –
так виголошую.
Особливо наголошую: дарунки піднесені,
що очищення пройшли,
до тендітних плечей жерців товстими шнурами прив'язані,
жерці й священнослужителі
прийміть і неухильно підношення зробіть, –
так виголошую.

Слова у свято вигнання демонів хвороб

(На-но мацурі-но котоба)

Цей текст знаходиться в шістнадцятій книзі «Енґісікі» в розділі «Онйорьо»,

де описані даоські ритуали так званої захисної магії (кіндзю), яка розглядалася
насамперед як засіб лікування хвороб та вигнання демонів епідемій. Ритуал
бере свій початок з китайського новорічного екзерцизму «но» (яп. «на» в
заголовку тексту). В цьому екзерцизмі, жрець починає вигнання Мору. В
ритуалі Великого вигнання виганяється «ци» зими для того, щоб звільнити
місце для весняного «ци», яке, в свою чергу, пов’язане з поняттям «ян». Пагубні
демони мешкали в низинах та на тіньових сторонах гір, і на боротьбу з ними
виходила процесія перевдягнених у тварин жерців. Їх було дванадцять – за
числом місяців року. Згідно з шістнадцятою книгою «Енґісікі», в ритуалі
1
Переклад Н. Кулигіної та О. Левицької
використовують п’ять видів зброї, серед якої – лук і посох з персикового дерева
та тростинові стріли. Ритуал проводиться в пізніх сутінках в останній день року.
Цього року, цього місяця,
цього дня, цієї години,
на початку години - виправлення бірок,
на початку години - виправлення діянь,
наприкінці години - виправлення бірок,
наприкінці години - виправлення діянь.
Гір і рік досягати,
забороняти [шкідливе] ці
у долинах річкових;
двадцяти чотирьом володарям,
тисячі двомстам управителям,
дев'яти тисячам безліч воїнів-вершників, -
всім попереду, позаду, ліворуч, праворуч вишикуватися,
і кожному в стороні своїй місце зайняти й службу нести.
Всі божества Неба-Землі, -
яким славу підносить й яких почитає в палаці великому
управитель управи благочинства, -
нехай спокійно й благополучно перебувають, -
так говорю.
І ще особливо наголошую:
якщо демони хвороб із порчею дурною
десь у різних місцях, у селах різних
зачинилися й сховалися, -
то в тисячі сіл й інших сіл,
у повітах у чотирьох напрямках,
на сході - до Мічіноку,
на заході - до Вочіка,
на півдні - до Тоса,
на півночі - до Садо,
ви, демони хвороби, по ту сторону тих меж
житло собі визначите й туди відправтеся,
і даровані вам будуть скарби п’ятикольорові,
дари різні морів і гір;
в усі місця, у всіх напрямках,
куди ви відступаєте й переходите,
негайно відступіть й вийдіть! —
таке вигнання возвеличується.
А якщо із серцем, що упирається,
вони зупиняться й сховаються,
то великий чин, вигнання демонів здійснюючий,
малий чин, вигнання демонів здійснюючий,
з п'ятьма видами зброї різного
за ними поженуться й уразять їх,
і це слухайте, - так виголошую.
 Велике свято куштування першого врожаю
(Ооніе-но мацурі)
У сьомій книзі «Енґісікі» цей ритуал має назву «амацукамі-но йоґото»
(благе побажання небесних богів). «Енґісікі» відводить цьому ритуалу цілу
главу. У міфології акт куштування плодів першого врожаю трапляється у міфі
про Аматерасу, яка саме займалась цим обрядом у спеціально відведеному
покої, коли її брат Сусано почав вершити свої «гріхи небесні» прямо в цій залі
(«Кодзікі»). Аме-но вакахіко в одній із версій «Ніхон-сьокі» знаходився в
такому покої, коли його наздогнала стріла, яку він сам же й випустив для того,
щоб убити фазана. У будь-якому випадку, цей обряд досить давній. Церемонія
ритуалу тривала декілька днів, вірніше, декілька ночей, так як боги в основному
спускалися за дарами вночі. Спочатку ворожінням визначалися учасники
церемонії та дві провінції – «юкі» та «сукі». У цих провінціях виривали з
коренем рис, підсушували його і через деякий час несли в столицю. Вкушання
рису супроводжувалося різними ритуальними танцями, а також виконувалися
пісні різних провінцій. Після завершення свята всі побудовані для нього будівлі
спалювали. Для цього два жерці відправлялися в дві провінції, де спочатку
здійснювали обряд почитання восьми божеств імператорської трапези, потім
проходили обряд очищення, і тільки після цього спалювали тимчасові будівлі,
призначені для свята.
Жерці, що зібралися, і священнослужителі,
всі слухайте – так виголошую.
За дозволом бога й богині,
прабатьків владики нашого,
що на Рівнині Високого Неба божественно перебувають,
говорю смиренно перед царственими богами,
яким хвалу підносять у храмах неба, храмах землі.
У день зайця місяця сімоцукі року нинішнього
царя нащадок вкушати буде небесну трапезу,
довгу трапезу, вічну трапезу,
і нехай боги-царі на неї погодяться,
щоб вік його як міцна скеля,
вічна скеля збережений був,
квітучим віком щасливий був,
щоб тисячу осеней,
п'ять сотень осеней
він трапезу спокійно, мирно вкушав,
зарум'янившись пишним рум'янцем.
Тому багаті дарунки царя нащадка –
світлі тканини,
блискучі тканини,
м'які тканини,
грубі тканини приносимо
і на пишному сході сонця ранкового хвалу підносимо –
і всі слухайте, – так виголошую.
Особливо наголошую:
дарунки піднесені, що очищення пройшли,
до тендітних плечей жерців товстими шнурами прив'язані,
жерці й священнослужителі прийміть
і неухильно підношення зробіть, –
так виголошую.
Переклад Н. Кулигіної, О. Левицької

ЛІТЕРАТУРА:
1. Невський М.А. “Культовая поэзия давней Японии /VI-VIII вв./” // Петер- бургское
востоковедение.- Выпуск 8.- С-Пб.: Центр “Петербургское восто- коведение”.- 1996.-
С.291-301;
2. “Норито. Сэммё”.– (Памятники письменности Востока. XCVII).- Пер. со
старояпонского, исследование и комментарий Л.М.Ермаковой.- М.: Наука. Главная
редакция восточной литературы.- 1991.- 299 с.
3. Florenz K. Geschihte der Japanischen Litterature. – Lpz. – 1909.
4. Engi-Shiki. Procedures of the Engi Era. Books I-V. Translated with Introduc- tion and
Notes by F.G. Bock. – Tokyo, 1970.
5. Мещеряков А.Н. Манъёсю // Синто – путь японских богов: В 2 т. Т. II. Тек- сты
синто. – СПб.: Гиперион. – 2002. – С. 439.
6. Манъёсю: Японская поэзия. Пер. с яп., вступ. ст. и коммент. А.Е. Глуски- ной. Т. 1-3.
– М.: ООО “Издательство АСТ”. – 2001. – Т. 1. – С. 49.
7. Kuroda Toshio. Shinto in the History of Japanese Religion // Journal of Japa- nese Studits.
– № 7. – 1981. – P. 11.