Professional Documents
Culture Documents
ТАКЕТОРІ (лекція)
ТАКЕТОРІ (лекція)
або
“Каґуя-хіме-моноґатарі”
1. Перший японський роман (хоча за обсягом – це радше невеличка
повість), що дійшов до нашого часу. У передмові до однієї із збірок
буддійських легенд (983 р.) написано “Романів у наші часи стало більше,
ніж піщинок на березі моря Арісо”.
Але поняття жанру “моноґатарі” в японській літературі дуже широке.
Це й казки, і легенди, і новели, і повісті, і власне романи.
Головною формальною особливістю жанру моноґатарі є те, що до
цього літературного жанру відносять виключно сюжетну прозу, написану
японською мовою в період з IX по XV ст. Ця сюжетна проза у жанрі
моноґатарі в свою чергу підрозділяється на два види:
- цукурі-моноґатарі 作 物 語 – “ складені /зроблені, створені/ повісті
/сказання/”;
- ута-моноґатарі 歌 物 語 – “ пісенні повісті /сказання/”. Типові
приклади останніх – “Ісе-моноґатарі”, “Ямато-моноґатарі”.
Незадовго до написання “Такеторі-моноґатарі” – запрова- дження до
широкого обігу національної писемності, створеної на основі китайської
ієрогліфіки, так званої, кани (хірагани та ката- кани). Її створення легенда
приписує Ку:каю (Ко:бо: Дайші /774- 835/) – відомому буддійському ченцю,
засновнику власної релігій- ної школи буддизму Шінґон-шю, про якого ми
вже розповідали.
Час створення “Такеторі-моноґатарі”, на думку переважної більшості
японських фахівців, це кінець IX - початок X століття. Зауважимо однак,
що акад. М.І. Конрад вважав датою написання повісті початок IX ст., а
відомий американський японіст Дональд Кін називав дату “між 871 та 881
роками”.
Існують відомості (назви, сюжети) про майже 200 романів епохи Хей-
ан жанру цукурі-моноґатарі, але збереглися тексти лише 20. Понад 180
романів було втрачено, як наприклад, “Сумійоші-моноґатарі”, що був
створений відразу після “Такеторі-моноґатарі”, та інші, від яких до нас
дійшли лише згадки та назви. Причини:
а) обмежена кількість списків,
б) пожежі,
в) землетруси,
г) елементарне забуття.
”Такеторі-моноґатарі” – переплетіння казковості з елемента- ми
тогочасної реальності.
Уже в другому за часом написання (а радше – збереження до наших
часів) японському романі “Повісті про чарівну Очікубо” (друга пол. Х ст.)
усе навпаки: повна художня реальність лише з деякими елементами
казковості.
Що ж стосується “Ґенджі-моноґатарі” Мурасікі Шікібу (початок XI ст.) –
першого в світовій літературі “великого” роману, то в ньому вже повна
реальність сюжету і реалістичність усіх подій та персонажів без будь-якої
казковості.
До речі, принц Ґенджі в ньому про романи як жанр говорить:
“Я марно сварив ці книжки. Якби їх не було, то що знали б ми про те,
як люди жили в минулому, починаючи з доби Богів і до ни- нішніх днів? У
історичних книгах на кшталт “Ніхон-ґі” (“Ніхон- сьокі”) ми бачимо лише
один бік дійсності, а в романах правдиво та достовірно розповідається про
найважливіші речі... Не думай, що автор лише переказує дійсну історію,
пов’язану з тією чи ін- шою людиною. Адже життя людей, усе, що він
бачить довкола, або ж навіть лише чув, наповнює його душу глибоким
хвилюванням. Автор не в змозі приховувати в глубині свого серця те, що він
пере- жив, чому був свідком. Він мусить розповісти про це іншим людям.
Так, мені здається, і народилося мистецтво романа.
Безумовно, що всі романи не можуть бути однаковими. Китайські не
схожі на наші – японські; нові романи відрізняються від стародавніх. Є
також різниця між серьозним та розважальним читанням, але
стверджувати, що всі романи – це пусті балачки, значить грішити проти
істини” (Цит.: В.Маркова, 1988.- С.7.).
2. У повісті мова йде про події кінця IX – початку X ст. (тобто про епоху
Хейан). Але імена героїв більше характерні для епохи Нара (порів. їх з
імненами поетів “Ман-йо-шю”:
Такеторі - “справжнє” ім’я: Санукі-но Міяцукомаро)
Дівчинка - Найотаке-но Каґуя-хіме ( досл.: “Світосяйна /промениста/
діва, струнка як бамбук”.
Жрець, який дав їй це ім’я: Імбе-но Акіта із Мімуродо.
Принц Ішіцукурі
Принц Курамочі
Правий міністр Абе-но Мімураджі
Дайнаґон Отомо-но Міюкі
Тюнаґон Ісонокамі-но Маро
Невже це правда,
Що чекав ти довго
І серце марно хвилював своє,
Мов хвилі у затоці Суміноє,
Які не знають спокою також!
Його відповідь-вірш:
Як мріяв я
Знайти дарунок щедрий…
Даремно все –
Спасіння вже нема
Від долі, що карає безпощадно!
і раптова смерть після його написання.