ТРОПИ

Слова у художньому мовленні можуть

вживатися в прямому та переносному
значеннях

АВТОЛОГІЯ (гр.autos – сам, logos – слова) –

вживання слова в його власному прямому
значенні. Чисто автологічний текст досить
рідкісне явище. Як класичний взірець, наводять
поезію Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати»
(містить художнє узагальнення)

ТРОП (гр. trороs – зворот) – це слово, вжите у

переносному значенні для характеристики будь-
якого явища за допомогою вторинних смислових
значень, актуалізації його «внутрішньої форми».
В основі тропу лежить співвіднесеність двох
явищ, одне з яких нам відоме, близьке, а інше –
ні.
Порівняння – найпростіший троп, це
словесно виражене зіставлення двох явищ
на основі відносної подібності між ними.

Порівняння може бути простим,

поширеним чи заперечувальним.

Порівняння найчастіше утворюються за

допомогою сполучників чи сполучних слів:
наче, неначе, мов, немов, нібито та ін.
Прості порівняння:
«Книга – морська глибина» (І. Франко).
«Моя душа, немов черешня,
Понад снігами зацвіла» (Д. Павличко) –
Поширені порівняння:
«По обидва боки Руського потоку стояли
два високі, але не круті гребені гір, неначе
дві велетенські зелені хвилі на морі
піднялися рядком, а далі збіглись докупи
краями, злилися і тут підскочили вгору
білою піною» (І. Нечуй-Левицький)
Заперечувальні порівняння:
«Ой тож не зоря,
Ой тож не ясна,
Ой тож моя молода дівчина
По водицю ішла» (Фольклор)
Епітет (грец. epitheton – прикладка) – це
художнє означення, яке виділяє в
зображуваному характерну ознаку чи рису і
викликає певне ставлення до нього. Епітети
виражаються прикметниками (ніжний,
квітчастий), прислівниками (весело,
привітно), дієприкметниками (задиханий,
знесилений, пожований, написаний),
іменниками (чарівниця-зима, Дніпро-
Славутич, зайчик-побігайчик), числівниками:
"Це той первий, що розпинав і Нашу
Україну" (Т. Шевченко «Сон»).
Оксиморон / оксюморон – (грец. oxymoron
– дотепно-безглузде) – це образний вислів,
у якому поєднуються логічно несумісні,
протилежні за змістом, контрастні
поняття.
Наприклад: бідний багач, солодка мука,
дзвінка тиша, живий труп, сміх крізь сльози,
щасливе горе, веселий цвинтар.
Метафора (грецьк. metаphora –
перенесення) – один із основних тропів
поетичного мовлення, який полягає у
використанні слова у переносному значенні.
Явища зближені між собою і зливаються в
одну структуру. Це – перехід інтуїтивного
осяяння у сферу раціональних понять.

Вечірній дощ застиг, неначе меблі,

Крісла туману боязко ідуть,
І їхня вічна полохлива путь
Минає наші погляди затерплі.
(Н.Федорак)
Уособлення (грец. prosopopeia) або
прозопопея – це перенесення властивостей
живих істот на предмети, явища природи,
абстрактні поняття, оживлення їх.

Лише хитнувся спокій від воріт,

І стежка задихнулася ходою...
І слухав світ, як стиглі ночі з віт
Хтось пошепки зриває над водою...
(Р.Скиба)
Персоніфікація (лат. persona – особа і facere
– робити) – це надання предметам, явищам
природи почуття властивостей людини,
олюднення,
1) коли оживлені явища набувають ознак
людської поведінки та уподібнюються
персонажам або
2) оживлення природних явищ.
Іноді персоніфікацію називають
уособленням.

Востаннє ця облізла електричка.

Старенький ранок кашляє в перон.
Є в осені така невчасна звичка:
Гасити небо розпачем ворон.
(Р.Скиба)
Метонімія (грецьк. metonimia –
перейменовувати) – різновид тропа,
близького до метафори, в якому
переноситься значення слів з певних явищ
та предметів на інші за суміжністю.
Найпоширеніший приклад метонімії – це
називання автора замість твору:
«читати Шевченка»
вчуся в таборі
грати на бандурі
бо думаю собі
поки я в таборі
то хай хоч навчуся
грати на бандурі
і вчуся вчуся
а то у мене
нічого не виходить
струни з-під пальців
тікають на Україну. (Т.Мельничук)
Синекдоха це кількісна метонімія, це заміна
однини – множиною, множини – одниною,
частини – цілим та цілого – частиною.

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
(Т.Шевченко)

І нелюдська безмірна сила

Людей втоптала у століття.
І нелюдська безмірна сила
Земне зметнула із землі.
І ні душі не захистила
Далека зустріч заповітна.
І ні душі не захистила
Рука, що кликала в імлі.
(пер. з О.Кочеткова)
Гіпербола – поетичний троп, що містить в
собі ознаки перебільшення. Може
охоплювати всі різнорівневі складники
художнього цілого – від окремої деталі до
ідеї. Найпоказовіші можливості гіпербола
демонструє в просторово-часових вимірах
художньої реальності твору та сюжетній
поведінці персонажів (Гулівер, Мюнхаузен,
герої епосу тощо). Особливе значення має
гіпербола у створенні сатирично-
гумористичного ефекту. Однією з постійних
функцій гіперболи є жанроутворююча
функція (фантастичні твори, література
фентезі тощо).
І на поклик високої долі,
Завагавшись на мить на краю,
Білосніжний підстрелений олень
Перескочить безодню свою.
(Р.Скиба)
Літота – троп, що містить у собі ознаки
применшення (Котигорошко, гномик,
Дюймовочка тощо).

Ми карасів наловим до обіду

І серцем захмелієм як на те,
І так поїдемо, і зникнемо без сліду
Що й коров'як на нас не зацвіте.
(М.Вінграновський)
Іронія – спосіб вираження думки, коли слово
чи висловлювання контекстуально набуває
значення, протилежного буквальному
змісту. Тобто це глузування, висловлене за
допомогою інакомовлення, осуд і
заперечення, яким надано вигляду
схвалення й згоди: об'єктові умисно
приписують ті властивості, яких він не має,
хоч і мусив би мати. На цих підставах іронію
зараховують як до тропів, так і до
стилістичних фігур.

А скажеш: «Я тебе люблю!» –

Тоді я гірко сльози ллю.
(Г.Гейне, пер. Д. Павличко)
Алегорія – уособлений образ абстрактного
поняття (наприклад, персоніфікація
людських характерів у байці). На відміну від
багатозначного символу, алегорія –
однозначна, а по-друге, зв’язок
алегоричного образу із предметом
зображення має не асоціативний а умовний
характер.

Персонажі байки «Бджола та Шершень»

Григорія Сковороди. Бджола уособлює
людину, яка знайшла свою справу за
покликанням і трудиться із задоволенням.
Шершень – це збірний образ людей, які
нічого не роблять, а лише використовують
плоди праці інших.
Символ (грецьк. symbolon – умовний знак,
натяк) – складна естетична категорія, вище
втілення метафоризації, багатозначний
художній образ, словесний знак, який
опосередковано виражає сутність певного
явища. Важливою характеристикою символу
є динамічність, рухомість. Він потребує
активного сприймання, він багатозначний.
Символ потребує не лише раціонально-
логічного розуміння, але й емоційно-
підсвідомого.
Широко застосовував образи-символи у
своїй творчості Т.Шевченко: степова могила
– символ героїчного минулого українського
народу; буйний вітер – символ волі; тополя –
самотня дівчина; барвінок – символ дівочої
чистоти.