Основні ознаки речення

Просте речення. Аспекти вивчення речення

Речення

Речення є цілісною, автономною, відтворюваною предикативною та відносно завершеною

одиницею спілкування і вираження думки.

Речення − це єдина одиниця мови, основною функцією якої  є комунікативна. Це складний

знак синтаксичного рівня мови, побудований на семантичних та синтаксичних звʾязках та
оформлений за законами певної мови.

У мовознавстві відомі ще й такі визначення речення:

«Речення  −це  інтонаційно і граматично оформлена найменша комунікативна одиниця,

що служить головним засобом формування, вираження думки, вольових почуттів і
емоцій» (В. Виноградов).

«Речення   − це основна знакова одиниця мовлення, яка формується з мовних знаків

нижчого порядку (лексичних, фразеологічних і синтаксичних) і відзначається
внутрішньою цілісністю і зовнішньою автономністю, виступаючи поза контекстом у ролі
закінченого відрізка мовлення і виділяючись у контексті на єдиному рівні членування» (О.
Мельничук).

Основні ознаки речення

Основні ознаки речення – це комунікативність, предикативність, модальність, відносна

змістова й інтонаційна завершеність та цілісність.

Комунікативність проявляє себе в тім, що семантика речення співвіднесена з основною

логічною формою мислення − судженням. Структура речення здатна входити до будь-
яких форм спілкування, вписуватися в конситуацію мовлення.

Предикативність  (лат. praedicativus – висловлювання) – співвіднесення змісту речення з

реальною дійсністю.

Предикативність − це комплексна синтаксична категорія, що виражає співвіднесеність

повідомлення з дійсністю і формує речення як комунікативну одиницю, реалізуючись  у
категоріях модальності та часу, які нерозривно пов’язані.
Предикативність як граматична категорія охоплює ті особливості речення, що
репрезентують повідомлюване як реально здійснюване в теперішньому, минулому чи
майбутньому часі.  

Модальність (лат. modus – спосіб) – це стосунок повідомлюваного до дійсності або мовця

до повідомлюваного. З цього аспекту речення може виражати ірреальне,  можливе, бажане
та ін. значення.  Модальність виражається дієслівними способами (Ми вчимося. Ми б
училися. Коли б ми вчилися. Якби ми вчились так, як треба, то ...), модальними частками
(ніби, хіба що, чого доброго тощо), спеціальними модальними словами (здається,
кажуть, безумовно, напевно, мовляв та ін.).

Якщо реченням з реальною модальністю властива часова визначеність, чітко

встановлений часовий план (теперішній, минулий, майбутній час), то реченням з
ірреальною модальністю властива часова невизначеність, однак часовий план таких
речень уточнюється в контексті.

Змістова й інтонаційна завершеність (лат. intono – голосно вимовляю) залежить від

мети висловлювання. Інтонація відображає думку мовця та емоційно-вольове ставлення
його до змісту висловлення. Роль інтонації  у формуванні речення виняткова. Будь-яке
слово може стати реченням, якщо його вимовити з певною інтонацією (Мама! Дощ?
Уперед!). Очевидно, без інтонації не може бути виражена ні модальність, ні
предикативність узагалі.

Цілісність  – це ознака, що проявляє себе на структурому рівні, оскільки кожне речення

побудоване за певним структурним зразком – структурною схемою речення.

Речення і словосполучення

Речення відрізняється від словосполучення предикативністю, тобто предикативна одиниця

не може бути словосполученням (сонце світить – це речення, оскільки в ньому існує
предикативний звʾязок, а світити яскраво – це словосполучення, оскільки в цій
синтаксичній одиниці не наявна предикація).

Граматичною основою релення є предикативний центр речення, який може бути

двоскладним (підмет ʾсубјекатʾ + присудок ʾпредикатʾ): Я вивачаю українську мову або
односкладним На вулиці холодно.

Якщо речення має двоскладний предикативний центр, воно двоскладне, якщо один
головний член − це односкладне речення (у такому реченні предикативний центр
недиференційований).

Просте речення містить один предикативний центр, складне речення – два і більше
предикативних центрів.
Деякі науковці вважають, що у словосполученнях може бути лише підрядний зв’язок між
словами, а в реченні – і підрядний, і сурядний зв’язки. Цим речення теж відрізняється від
словосполучення.

У простому реченні основним є предикативний зв’язок (між підметом і присудком), напр.:

Гарячий день згасав (І. Нечуй-Левицький); Десь надходила весна (П. Тичина).

У  складному реченні основним є  сурядний і підрядний звʾязки:  Спалахнув вибух, але

скеля стояла (Яків Баш);  Щасливий той, хто ще не вміє грати (Л. Костенко).

Речення і слово

Слово може стати реченням, якщо його вжито з певною комунікативною функцією як
інтонаційно завершену конструкцію, напр.: Люблю. Вечір. Тиша. Іване! Мовчати!

Такі речення належать до різних типів односкладних речень – означено особових,

номінативних, інфінітивних тощо.

Еліптичні речення (від ст.-гр. ἔλλειψῐς  (elleipsis) «нестача, пропуск») – це  прагмеми

(комунікативні форми з чітким прагматичним навантаженням) незавершеної синтаксичної
будови, що одержують своє структурне та інфомаційне завершення в контексті або зі
значення та форми синтаксично залежного слова. Нпр. Коли ти відʾїжджаєш? –Завтра
(еліптичне речення, в якому пропущено предикативний центр Я відʾїжджаю).

Еліптичні речення надзвичайно емоційно насичені, експресивно забарвлені, напр.:

Попрощався — й надвір (І. Гнатюк) — пропущено поспішив, кинувся, пішов, побіг; У
Львові — нове товариство (3 газ.) — пропущено створилося, постало.  

У функції речення можуть виступати вигуки, напр. Ха-ха! Агов! Геть!, з виразною
комунікативною функцією – ескпресивною, апелятивною, імперативною тощо.

Структурна схема речення

Структурна схема – це елементарний абстрактний зразок, за яким будується просте

речення, тобто схема предикативного центру речення.

Граматичний запис предикативного центру речення подається за допомогою лат.

скорочень та цифр. Напр.: іменник – N; прикметник − Adj; прислівник − Adv; числівник −
Num; займенник − Pron; відмінюване дієслово − Vfin; безособове дієслово − Vimp; інфінітив
− Vinf; напівдопоміжне дієслово (фазове або модальне) – Vsemicop; предикативний
прислівник - Praedadv; предикативний прикметник − Praedadj; звʾязка/нульова звʾязка –
cop/øcop; пасивний дієприкметник − Prtppas; пасивне дієслово − Vpas. Цифрами позначають
порядковий номер відмінка у парадигмі, нпр.: називний – 1, родовий – 2, давальний -3,
знахідний – 4, орудний – 5, місцевий – 6.

Приклади структурної схеми двокомпонентного речення:

Я вивачаю українську мову − N1Vfin

Ця дівчина – дуже розумна − N1 øcop Adj

Він був чемпіоном світу з боксу − N1 cop N5

Добрий товариш завжди готовий допомогти в скрутну хвилину − N1 Praedadj Vinf.

Ми почали працювати з першого жовтня  − N1 Vsemicop Vinf.

Структурна схема односкладного речення складається з одного компонента:

Надворі зима − N1

Забула зателефонувати тобі − Vfin

На вулиці холодно − Praedadv

Не палити у приміщенні! − Vinf.

Кожна мова має свою систему таких структурних зразків. Напр. структурна схема речення
з нульовою звʾязкою в українській мові Моя подруга – адвокат N1 ø cop N1 не має аналога
в сербській, де наявна схема речення з обовʾязковою звʾязкою у іменному присудку
ʾименском предикатуʾ:  N1 cop N1,  напр. Моја другарица ЈЕ адвокат.

 Формально-синтаксичний аспект речення

Речення можна розглядати з формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та

комунікативного аспектів.

На формально-синтаксичному рівні виокремлюємо такі диференційні ознаки простого та

складного речень, як характер синтаксичних зв’язків і компонентний склад.

У простому реченні з формально-синтаксичного аспекту виокремлюються члени речення:

підмет ʾсубјекатʾ, присудок ʾпредикатʾ, додаток ʾдопунаʾ, означення ʾатрибутʾ, обставина
ʾприлошка одредбаʾ.

У складному реченні виокремлюємо прості речення, повʾязані сурядним звʾязком

(напоредносложене реченице) або підрядним звʾязком (зависносложене реченице).

 Семантико-синтаксичний аспект

Семантико-синтаксична (семантична) організація речення тісно пов’язана з формально-

синтаксичною. Уже сама структурна схема речення містить декілька ієрархічно
пов’язаних мовних значень, передусім значення предикативності, що реалізується в
синтаксичних категоріях модальності і синтаксичного часу.

Кожна структурна схема, крім спільного для всіх речень граматичного значення
предикативності, має своє значення, свою незалежну від лексичного значення слів
семантику, що створюється формальними значеннями компонентів, правилами їх
лексичного наповнення, взаємодією компонентів (крім однокомпонентних речень).

Основні категорії семантики схеми: предикативна ознака (ознака, що вказує на певний

об’єктивно-модальний план), суб’єкт (носій предикативної ознаки), а також об’єкт. Так,
наприклад, речення Син навчається; Ліс шумить; Дитина грається побудовані за однією
структурною схемою і об’єднуються спільним значенням «відношення між суб’єктом і
його ознакою — дією чи процесним станом».

У реченнях Світає; Смеркає; Вечоріє; Не спиться спільна семантика структурної схеми

— «наявність дії».

Такі абстраговані значення репрезентують мовну семантику речень, що будуються за

певним зразком, і називаються семантикою структурної схеми речення.

Семантика структурної схеми реалізується в конкретному реченні, у якому лексичні

значення слів займають позиції головних членів, а деколи й другорядних. У такому разі
формується вужче і точніше значення речення — його семантична структура

Семантичну будову речення  визначають предикат та його аргументи (актанти). 

Кількість аргументів залежить від лексичного наповнення предиката, тобто від його
семантики.

Основними компонентами речення на семантичному рівні  є предикат, суб’єкт, об’єкт

(елементарні семантичні категорії), компоненти з означальними та обставинно-
означальними значеннями (неелементарні семантичні категорії – атрибут та різні
детермінативи).

Компоненти формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної структур співвідносні:

присудок здебільшого відповідає предикатові, підмет — суб’єктові, додаток — обʾєктові;
означення  − атрибутам, обставини— детермінативам (локативному, темпоральному,
каузативному тощо). Означення та обставина можуть також відповідати вторинним
предикатним і субстанціальним синтаксемам.

Якщо предикат виражено дієсловом, то кількість актантів залежатиме від валентності

дієслова.

Валентність – це здатність дієслова відкривати передбачливі синтаксичні позиції, що

заповнюються відповідними лексемами. Дієслова можуть бути авалентні (світати,
смеркати, дощити, вечоріти ітд.), одновалентні (спати (хто), хвилюватися (хто),
температурити (кого),  лихоманити (кого) тощо), двовалентні (вірити (хто, кому),
любити (хто, кого/що), читати (хто, що), вивачати (хто, що) тощо), тривалентні
(дарувати (хто, що, кому), допомогати (хто, кому, чим), забороняти (хто, що, кому),
орати (хто, що, чим) тощо); чотиривалентні (нагороджувати (хто, кого, чим, за що);
приїхати (хто, чим, звідки, куди) тощо);  пʾятивалентні (передати (хто, що, кому, чим,
звідки, куди) тощо.

Речення Світає − однокомпонентне, тому що дієслово у функції предиката авалентне,

воно не відкриває жодної передбачливої синтаксичної позиції. 

Окрім обовʾязкових актантів, що складають семантичну структуру, речення може містити

перемінні сюрконстанти ʾпроменљиве сирконстантеʾ, які не входять до семантичної
будови речення, але доповнюють його інформаційно. Скажімо в реченні У цю пору року
надворі пізно світає семантична будова речення співпадає зі структурною схемою (Vimp),
оскільки в реченні немає жодного актанта, а є тільки предикат.

І аргумент  − це завжди субʾєкт дії або стану, ІІ аргумент – завжди прямий обʾєкт, ІІІ
аргумент – адресат дії або непрямий обʾєкт і так далі.

Формально синтаксична будова речення не співпадає з семантико-синтаксичною.

Скажімо, за формально синтаксичними показниками речення Дитину всю ніч

температурило належить до однокомпонентних, оскільки його предикативний центр
представлено одним компонентом (Vimp). Проте з семантико синтаксичного аспекту
виокремлюємо предикат та його аргумент (дитину), що є логічним субʾєктом стану
(Дитина була у температурному стані).

Логічний субʾєкт і логічний обʾєкт не співпадають з підметом та присудком. Наприклад, у

пасивній конструкції логічний субʾєкт часто є додатком, а логічний обʾєкт – завжди
підметом:

Приклад:

Аналіз речення Сорочка вишита мамою

Формально-синтаксичний аспект: Сорочка вишита мамою − структурна схема N1 Prtppas;

сорочка – підмет, вишита – присудок, мамою – додаток.

Семантико-синтаксичний аспект: предикат – вишита; І аргумент − логічний субʾєкт у

орудному відмінку однини (мамою); ІІ аргумент − логічний обʾєкт у називному відмінку
однини  (сорочка).

У семантичній структурі речення спільна семантика структурної схеми речення

диференціюється. Тому в реченнях типу Сестра працює; Люди мітингують; Поїзд їде, з
одного боку, і реченнях Дівчина радіє; Хлопець сміється; Мати сердиться — з іншого, за
спільної семантики структурної схеми N1 Vfin («відношення між суб’єктом і його
предикативною ознакою — дією чи процесним станом») у першому випадку представлене
значення «відношення між суб’єктом і його конкретною дією», в іншому — «відношення
між суб’єктом і його емоційним станом». Ці значення створюються лексичною
семантикою слів.

У реченнях Вечоріє та Не спиться за спільності семантики структурної схеми Vimp

(«наявність дії чи процесного стану») перше речення має значення «наявність
безсуб’єктного процесного стану  (стану, що не має свого носія), друге — «наявність
суб'єктного процесного стану» (стану, що має свого носія).

Ці відмінності створюються лексичною семантикою слів.

З формально-синтаксичного погляду речення реалізується в семантично елементарному

і неелементарному реченнях..

Специфіка простих (неускладнених) у формально-синтаксичному, але ускладнених у

семантико-синтаксичному аспектах речень виявляється  в тому, що останні трактуються
як похідні від складних, переважно складнопідрядних, речень. Так, просте елементарне з
формально-синтаксичного погляду речення Туристи запізнилися через дощ відповідає
неелементарному реченню з семантико-синтаксичного погляду, в якому компонент через
дощ є вторинною предикатною причиновою синтаксемою, що утворилася з підрядного
речення: Туристи запізнилися, бо йшов дощ.

Комунікативий аспект вивчення речення

З комунікативного аспекту розмежовують речення та висловлення.

Речення − це абстрактна віртуальна мовна одиниця, конструкція, яка описується без

урахування її лексичного наповнення і вираженого комунікативного завдання.

Висловлення – це речення актуалізоване в комунікативній ситуації. Кнкретна мовленнєва

одиниця, що характеризується лінійною реалізацією віртуальної
моделі, комунікативною націленістю, інтонаційним оформленням і ситуативним
значенням.

Як зазначав С. О. Карцевський, речення — це граматична структура, якій притаманна

наявність предиката, а висловлення (фраза) — це актуалізована одиниця комунікації
(Карцевский 1931: 190; 1948: 33−34).

Тут потрібно наголосити на обов’язковості інтонації для

висловлення. Як зауважив чеський мовознавець Ф. Данеш, бувають висловлення,
позбавлені форми речення, але не буває висловлення, яке б
не мало інтонації (Данеш 1960: 44).

Речення і висловлення часто не збігаються за обсягом. Висловлення може бути більшим

(ширшим) за структурну модель (за рахунок відокремлених
зворотів, вставних слів, звертань тощо) і меншим, як то маємо в неповних та еліптичних
висловленнях і в різних кліше, репліках згоди−незгоди, привітаннях, які взагалі не
відповідають структурним схемам і
кваліфікуються в синтаксисі як неграматичні речення (На все добре!, Будьмо!, Па-па!,
Годі!, Ні кроку!, Буде вам!, Де там!).

Речення вивчає структурний (конструктивний) синтаксис, а висловлення — актуальний

(комунікативний, функціональний).

Комунікативна організація речення полягає в тому, що вона спрямована у сферу

мовлення, а не у сферу мови.

Комунікативна організація речення зумовлюється мовленнєвою ситуацією і визначеним

нею комунікативним завданням. Вона не залежить від формально-синтаксичної і
семантико-синтаксичної організації речення.

Одне й те саме речення в різних мовленнєвих ситуаціях може утворювати декілька

комунікативних одиниць, що диференціюються актуальною інформацією, тобто зміною їх
речового змісту відповідно до комунікативного завдання та наявністю /відсутністю
експресивно-стилістичного забарвлення. Наприклад, речення Брат працює на заводі як
репліка-відповідь на запитання 1) Що робить брат? 2) Хто працює на заводі? може
являти собою чотири комунікативні одиниці (по дві на кожне запитання): 1) Брат |
працює на заводі; Працює на заводі | брат; 2) На заводі працює | брат ; Брат | працює на
заводі. Фразовий наголос у перших двох висловленнях падає на компонент на заводі у
синтагмі працює на заводі; у наступних двох − на компонент брат.

Експресивно забарвленими є наголошувані компоненти, якщо вони стоять у препозиції. У

комунікативному плані просте і складне речення становлять єдине комунікативне ціле;
окремі частини (прості речення) у складному реченні позбавлені комунікативної
цілісності.

У складному реченні, як і в простому, частина, що містить актуальну інформацію, за

нейтрального порядку частин перебуває в постпозиції.

Наявність відомої і нової інформації у реченні зумовила появу вчення про актуальне
членування.

Актуальне членування речення.

Основоположником вчення про актуальне членування речення є чеський лінгвіст Вілем

Матезіус. Згідно з цим ученням речення поділяється на дві частини – тему те рему.

Тема (дане, основа) – це вихідна частина, що містить відому інформацію.

Рема (нове, ядро) − це нова, актуально значуща частина речення.

Основні засоби вираження актуального членування — порядок слів та інтонація.

Порядок тема — рема є об’єктивним, а рема — тема — суб’єктивним (в експресивно

позначеному мовленні).

Фразовий наголос виділяє рему,  напр.: Я думаю [тема] \ про Вас [рема] (Л. Костенко);
Три явори [рема] \ посадила сестра при долині [тема] (Т. Шевченко).

Рема становить комунікативний центр висловлювання, тому в реченні вона обов’язкова.

Тема ж, особливо в діалогічному мовленні, часто відсутня, напр.: -−Куди він поїхав?
−Певно, додому (Г. Штонь) (у другій реплиці відсутня тема).

Не поділяються на тему і рему односкладні непоширені речення, а також деякі двоскладні

речення, в яких ідеться про наявність існування якихось явищ. Такі речення являють
собою рему, напр.: Ранок (О. Гончар); Сміх (А. Дімаров); Була весна (М. Коцюбинський);
Настала неділя (Б.Харчук); Було ще рано (В. Тарнавський); Була гроза (Л. Костенко);
Була березнева неділя (В.Тарнавський).

Актуальне членування може збігатися і не збігатися з формально-синтаксичним. У

двоскладному реченні воно часто збігається з групою підмета (тема) і групою присудка
(рема), напр.: Не подобається мені | вся ця історія (0. Гончар); Ластівки | тікають із
Європи (Л. Костенко).

Проте нерідко функції теми і реми не закріплені за головними і другорядними членами, за

групами підмета і присудка. Усі члени речення можуть виконувати функції теми чи реми,
бути складником обох цих синтагм, напр.: Печально й самітньо лунав дзвін [тема] \ із
темного громаддя Володимирського собору [рема] (В. Тарнавський); Тимко побував у
сестри [тема] \ вже після служби [рема] (Г.Штонь).

Отже, актуальне членування є автономним аспектом речення, спрямованим у сферу

мовлення. Воно завжди бінарне, на відміну від формально-синтаксичного і семантико-
синтаксичного членування, у яких може виділятися різна кількість членів речення та
синтаксем.

Серед засобів вираження актуального членування речення  виокремлюють фонетичні,

синтаксичні і лексико-граматичні.

1. Фонетичні засоби. До них належать логічний (фразовий) наголос та інші інтонаційні

засоби (паузи, темп вимови тощо). Логічний наголос завжди виділяє рему; якщо ж рема
складається з кількох слів, то основне слово саме в ній, напр.: Недобрий жарт \ зіграла з
нами доля (Л. Костенко); Події тієї осені і зими | взагалі були якісь особливі (Ю. Смолич).

 Паузи (на письмі їм відповідають різні розділові знаки, передусім тире і крапки) є
інтонаційними засобами виділення реми, напр.: Та було вже пізно — \ машини рушили на
захід (М. Стельмах).
2. Синтаксичні засоби. Це порядок слів, аналітичні синтаксичні морфеми (частки), деякі
синтаксичні конструкції. Аналітичні синтаксичні морфеми увиразнюють позицію реми,
яка виноситься в препозицію і має виразне стилістичне забарвлення, напр.: І тільки верби
знатимуть старі (Л. Костенко); Аж кишить | невільниками у Сіракузах в льохах і
тюрмах (Т. Шевченко).

Частка же (ж) у непитальних реченнях, як правило, виділяє тему, напр.: Поети ж \є і

кращі, й щасливіші (Л. Костенко).

У питальних реченнях ця частка є підсилювальною і виділяє рему, виражену питальним

займенниковим словом, напр.: Тільки хто ж це І королеві Марку золотинку в дзьобі
принесе?! (Л. Костенко).

У питальних конструкціях займенникове питальне слово завжди є ремою, напр.: Д е |

небо? Д е | земля? І як І підняти крила? (Л. Костенко).

Роль ремного центру часто виконують і відокремлені другорядні члени речення, напр.:
Звернули до скверика, | білого від квітів (О. Десняк); Спав молодий парубок, | підклавши
під голову білу свиту (І. Нечуй-Левицький).

3. Лексико-граматичний засіб. Це повтор слів, напр.: Зіграй мені | осінній плач калини.
Зіграй усе, | що я тебе прошу (Л. Костенко).

Поділ речення на тему і рему (крім реплік-відповідей діалогічного мовлення) може

здійснюватися по-різному залежно від позиції фразового наголосу, напр., речення Я воду
п’ю у Сувиді з криниці (Л. Костенко) може поділятись на тему Я і рему воду п ’ю у Сувиді
з криниці, тему Я воду п’ю і рему у Сувиді з криниці.