Тема: Синтаксис

Словосполучення.
1) Прочитайте та законспектуйте матеріал.
Синтаксис— це розділ мовознавства, який вивчає будову і граматичне значення
словосполучень і речень. Одиниці синтаксису: словоформа, словосполучення,
речення.
Словосполучення— це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох і
більше повнозначних слів, пов’язаних між собою за змістом і граматично. У
словосполученні виділяютьголовне і залежне слова.
Від головного слова до залежного ставиться питання, за допомогою якого
встановлюється змістовий зв’язок (годувати (чим?) борщем). Граматичний
зв’язок здійснюється за допомогою закінчення залежного слова або закінчення і
прийменника.
Словосполучення за будовою поділяються на прості і складні .Прості
словосполучення складаються з одного головного і одного залежного слова, не
поширені (сміливий вчинок). У складних словосполученнях головне слово
поширене іншим словом (героїчний подвиг народу).
Види словосполучень:
1)вільні— обидва слова у словосполученні виступають різними членами
речення (у справжній дружбі (означення і додаток));
2)синтаксично нероздільні — головне і залежне слова виступають одним
членом речення (Три учні відстали в поході (три учні — підмет));
3) фразеологічні — словосполучення виражене фразеологізмом і виступає
одним членом речення (Я почувався,наче не в своїй тарілці (не в своїй тарілці
— обставина)).
Типи зв’язку слів у словосполученні:
1) узгодження — слова в словосполученні узгоджуються в роді, числі й
відмінку; головним словом виступає іменник або будь-яка інша частина мови у
значенні іменника, а залежними словами можуть бути прикметники,
дієприкметники, займенники, числівники (їстівні гриби, зрубане дерево, сьомий
день);
2)керування— головне слово (дієслово) вимагає від залежного (іменник або
інші частини мови у значенні іменника) форми певного відмінка (підійти до
столу, берег моря);
3)прилягання — залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним
тільки за змістом. Найчастіше прилягають прислівники, дієприслівники,
інфінітиви (зібралися вранці, йшли співаючи, звелів атакувати).
Типи словосполучень за значенням головного слова:
1)дієслівні— головним словом виступає дієслово (читати швидко, плакати
слізьми);
2)іменні— головне слово виражене іменником, прикметником, займенником,
числівником (твір учня, п’ять книг).
3)прислівникові— головним словом є прислівник (дуже добре, пізно вночі).
2) Перегляньте відеоурок за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=Rl6CPvZtkc4
3) Прочитайте і законспектуйте матеріал:
Види речень за метою висловлювання. Речення прості і складні,
двоскладні та односкладні
Речення — це синтаксична одиниця, яка слугує для формування повідомлення і
передачі думки.
За метою висловлювання речення поділяють на розповідні, питальні,
спонукальні.
Розповідні речення містять у собі повідомлення (У всіх було легко й
радісно на серці); у питальних реченнях про що-небудь запитується (Хіба
щастя може бути одноманітне?); у спонукальних реченнях виражається
спонукання до дії (Розцвітай ти, весно красна!. Усі ці речення можуть бути
також окличними, якщо вони виражають радість або сум, здивування або
захоплення того, хто говорить (Гетьте, думи, ви хмари осінні! Тож тепера
весна золота!, або неокличними, якщо вони є емоційно нейтральними, тобто
додатково не виражають почуттів мовця.
За наявністю головних членів прості речення поділяють на двоскладні та
односкладні. У двоскладних реченнях присутні і підмет, і присудок. В
односкладних реченнях граматична основа складається з одного головного
члена (підмета або присудка), другий головний член не потрібен, оскільки зміст
речення і так зрозумілий .

Члени речення

Підмет— головний член речення, що називає предмет або поняття й відповідає

на питання хто? Що? За будовою підмети поділяються на прості (виражені
одним словом) і складені (виражені кількома словами).
Присудок— головний член речення, що називає дію, стан або змінну ознаку
діяча й відповідає на питання що робить предмет? що з ним робиться? у якому
він стані? який він є? хто або що він є? За будовою розрізняють простий і
складений присудок.
 Другорядні члени речення
Додаток
Додаток виділяють пунктиром.
Як правило, додаток може виражається таким ж самими частинами мови, що й
підмет.
Але найчастіше додатком може бути:
 менник або співвідносний з ним займенник:
Миколка дістав підручник (з чого?) з портфеля.
Діти (чого?) нічого не вивчили.
Трохи рідше додатком може бути прикметник:
Медсестра принесла (кому?) хворому ліки.
Додаток може виражатися займенником, який має прикметникову форму:
В біді (кого?) своїх не залишають.
І числівником:
Тарасик довго не міг поділити дванадцять на чотири.
А також, частками:
Від його ні разу не почули «ні».
Або вигуками:
Гучне «ура» зупинити було неможливо.
Неподільним словосполученням:
Мама увімкнула посудомийну машину.
Інфінітивом:
Вона обіцяла розповісти про відпустку.
Додаток, як другорядний член речення, на письмі може позначати об’єкт
сприйняття, порівняння, об’єкт, на який спрямована дія та знаряддя якої-небудь
дії.
Тарас написав оповідання.
У цьому випадку «оповідання» є об’єктом, на який спрямована дія —
«написав».
Прямий додаток
У випадку, коли додаток пояснює перехідні дієслова або слова, які відповідають
категорії стану, то такий додаток є прямим. Тобто прямим є додаток, який
означає предмет, на який безпосередньо переходить дія. Як правило він
вживається лише при перехідних дієсловах та надає конкретики їх значення.
Як правило, прямий додаток виражається:
Формою знахідного відмінка без прийменника.
Я знала ці казки змалку.
Надійка зірвала грушу.
Мені шкода тебе.
Для тебе зірку дістану.
Додаток, який стоїть у родовому відмінку та при перехідному дієслові має
заперечну частку «не».
Я не брав зошита.
Сіяти злобу вона не бажала.
Додаток, який має родовий відмінок та дія якого переходить не на весь
предмет, а лише на його частину.
Василько приніс квіти.
Я купив хліба.
Бабуся налила у склянку молока.
В деяких випадках додаток також може бути вираженим неозначеною формою
дієслова.
Вчителька сказала учням сісти.
Мама попросила заспокоїтися.
Непрямий додаток
В усіх інших випадках, крім уже перерахованих, додаток являється непрямим,
хоча і може також бути вжитий у формі непрямих відмінків, чи з прийменником,
чи без нього.
Також слід зазначити, що непрямий додаток пов’язаний з головним словом за
допомогою керування або прилягання.
Вся команда хвилювалася за нашого переможця.
Слід знати
Не є додатками:
Поєднання синонімів та антонімів, як наприклад:шлях-дорога, купівля-продаж.
Словесні поєднання, які належать до асоціацій чи складних слів. Такими
поєднаннями можуть бути, наприклад:хліб-сіль, плащ-палатка, крісло-качалка.

Означення
Означення називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий?
котрий? у будь-якому відмінку, а також на питання скількох? скільком?
скількома? на скількох? (крім називного й знахідного відмінків).
 Обставина
Обставина – це другорядний член речення, який служить для граматичного
вираження різних обставин дії, стану або ознаки і відповідає на питання де?
коли? як? для чого? чому? та ін. Обставину підкреслюємо штрих-пунктиром.
 Тире між підметом і присудком

Запам’ятай!
1. Якщо іменна частина складеного присудка виражена прикметником,
дієприкметником,займенником, порядковим числівником, але в реченні є
смислове або інтонаційне виділення,то в такому випадку можна ставити
тире:Люди – прекрасні(В.Симоненко).
2. Якщо на підмет-займенник падає логічний наголос, тире ставиться:Я – син
краси і голубої мрії, Я автор ненаписаних поем(В.Симоненко).
3. Якщо перед присудком, що має порівняльне значення, стоять
сполучникияк,мов,ніби,наче
тощо, тире ставиться лише для смислового інтонаційного виділення присудка й
наявній паузі між підметом і присудком:Весна – неначе карусель(Б.-І.Антонич).
 4) Перегляньте відеоурок за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=-Jnq4WQMFr4&t=728s

5) Прочитайте і законспектуйте матеріал:

Односкладні речення
Односкладні речення— це такі речення, граматична основа яких має у своєму
складі лише один головний член (підмет або присудок), причому зміст речення
залишається зрозумілим і без другого головного члена.
Односкдадні речення поділяються на 2 групи:
а) з головним членом - підметом (називні)
б) з головним членом — присудком (означено-особові, неозначено-особові,
узагальнено-особові, безособові)
Означено-особові речення –це речення, в яких головний член виражає дію, що
виконується чи буде виконуватися певною визначеною особою (чи особами).
Головним членом у таких реченнях виступає дієслово у формі 1-ої чи 2-ої особи
однини чи множини дійсного або наказового способу (Йду, йду, і ніяк не дійду).
Неозначено-особові речення –це речення, в яких головний член виражає дію,
що стосується невизначеного кола осіб:За що, не знаю, називають хатину в гаї
тихім раєм (Т.Шевченко).
Роль головного члена в таких реченнях виконує дієслово у формі 3-ої особи
множини теперішнього і майбутнього часу або у формі множини минулого часу.
Узагальнено-особові речення –це речення, в яких дійова особа мислиться
узагальнено, тобто головний член виражає дію, яка стосується однаковою
мірою будь- якої особи (Вік живи- вік вчись).
Головним членом в узагальнено-особових реченнях найчастіше виступає
дієслово у формі 2-ої особи однини чи множини, рідше- в інших особах.
Безособові речення- це речення, в яких головний член виражає процес або стан;
дійова особа при цьому взагалі не передбачена.
Головний член у безособовому реченні може бути виражений:
Головний член у безособовому реченні може бути виражений:
особовим дієсловом у значенні безособового (У кожному будинку
світилося);
неозначеною формою дієслова (Бути чи не бути- ось що займало
Гамлета);
безособовим дієсловом у формі 3-ої особи однини теперішнього чи
майбутнього часу або у формі середнього роду однини минулого часу (Як
багато хотілося йому сказати!);
прислівниками або іншими частинами мови в ролі прислівників
(словами категорії стану- жаль, шкода): Як весело жити на світі!
дієслівними формами на -но, -то (Так було складено ультиматум).
Називні речення- це речення, в яких стверджується існування якихось
предметів чи явищ (Вечір. Пасовисько. Вогонь.).
Головний член у номінативних реченнях виражений іменником у називному
відмінку однини чи множини.
6) Перегляньте відеоматеріал за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=WSb8FUMjudA
7) Прочитайте та законспектуйте матеріал:
Прикладка
Прикладка— це різновид означення. Вона вказує на ознаку предмета, даючи
йому іншу, конкретнішу назву. Прикладка виражається іменником у тому ж
відмінку, що й означуване слово.
Наприклад:
Планета Юпітер, магазин «Спорттовари», учень Віталій .
Прикладка уточнює значення означуваного слова (це слово є ширшим
поняттям, а прикладка —вужчим): трава чистотіл — у цьому словосполученні
трава є означуваним словом (ширшимпоняттям — трав є багато), а чистотіл —
прикладкою (вужчим поняттям — яка саме трава).
З двох іменників — власної назви й загальної назви — прикладкою є:
*загальна назва, якщо власна назва — ім'я людини: журналіст Дмитро Комаров,
космонавт Леонід Каденюк;
*власна назва, якщо це клички тварин або назви неістот (річок, міст, островів
тощо): фільм «Аватар», вірш «Заповіт», папуга Тимко.
8) Пергляньте відеоматеріал за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=gLwCsRRgjoo

Повні та неповні речення

За будовою та значенням розрізняють повні та неповні речення.
Уповних реченнях наявні всі головні та другорядні члени, необхідні для
завершеності будови і повноти вираження значення (Христя засвітила
невеличкий каганець і постановила його на комині (П.Мирний)).
Неповними називаються такі двоскладні чи односкладні речення, у яких
пропущено один чи кілька членів (головних або другорядних), які зрозумілі з
контексту або ситуації. Неповнота будови та змісту таких речень не заважає їм
виступати засобом спілкування, оскільки пропуск тих чи інших членів не
порушує їхньої смислової завершеності. Найчастіше в мовленні вживаються
неповні речення з пропущеним присудком (В зелене Журавне летять журавлі, а
лебеді — [летять] у Лебедин(П. Воронько)).
Неповні речення за своєю структурою поділяються на такі ж типи, що й
повні. Вони також можуть бути поширеними чи непоширеними, двоскладними
або односкладними. Слід мати на увазі, що двоскладне речення з пропущеним
підметом чи присудком лишається двоскладним, хоча промовляється й
пишеться лише один головний член.
Пропущений член неповного речення можна відтворити:
з попереднього речення чи з частини того самого складного речення
(Брехнястоїть на одній нозі, а правда —[стоїть] на двох [ногах](Нар. тв.));
з наступного речення (Хай жестами [скажу]. Але сказати мушу);
 зі змісту самого неповного речення, тобто на пропущений член указують
слова, синтаксично залежні від нього (Не в службу, а в дружбу [допоможи]);
із ситуації мовлення: усі учасники спілкування знають, про що йдеться, тому те
чи інше слово може випускатися (До бібліотеки [ти йдеш]?).
Пропуск членів речення є надзвичайно важливим способом економії
мовних засобів, він дозволяє стисло і швидко викласти інформацію. Тому
неповні речення широко представлені в розмовному мовленні та в художніх
творах, насамперед у діалогах і полілогах. Адже при чергуванні питань і
відповідей репліки утворюють єдине ціле, у якому не потрібно повторювати вже
сказане.
У неповних реченнях на місці пропущеного члена (найчастіше присудка)
за наявності паузи ставиться тире (Колос повний гнеться, а пустий — догори
стирчить(Нар. тв.)).
Тире не ставиться, якщо немає потреби в спеціальному підкресленні
паузи (Не давай зайцеві моркву берегти, а лисиці курей стерегти (Нар. тв.)).