Варіант 4

Рівень І (відтворення)
Дайте тлумачення термінів чи продовжте речення. Наводьте приклади,
де це можливо.
1. Синтаксичні одиниці – основними одиницями синтаксису, крім
словоформ, є словосполучення, речення й надфразна єдність, або складне
синтаксичне ціле. Ці одиниці взаємопов'язані і взаємообумовлені; для них
характерні свої правила побудови і функціонування.
Дорога додому; бажання вчитися; Заспіваймо пісню щиру! (П. Грабовський)
2. Словосполучення – це мінімальне, граматично оформлене
поєднання двох або більше повнозначних слів, що, як і слово, має
номінативне значення. Воно становить перехідну ланку від лексики і
морфології до синтаксису. Синтаксис словосполучення вивчає синтаксичні
властивості слів, установлює правила їх сполучуваності, визначаючи при
цьому зв'язок між ними як за граматичними ознаками, так і за лексичним
значенням.
Привітний листоноша; піклування батьків; обдарована дитина.
3. Повне узгодження – узгодження може бути повним і неповним.
Повним воно є, якщо всі можливі форми залежного слова уподібнюються
формам головного.
Життєрадісна людина; яблуневий цвіт; моя родина.
4. Ознаки речення: основними ознаками речення є предикативність
(відношення змісту речення до дійсності), модальність (ставлення мовця
до висловленого), інтонаційна оформленість і відносна семантична, а
також граматична завершеність.
5. Спонукальні речення – (імперативні) речення виражають волю або
намагання мовця спонукати співрозмовника до якоїсь дії. Вони дістають
граматичне оформлення: а) за допомогою різних форм вираження присудка
(найчастіше у формі наказового способу); б) за допомогою особливої
інтонації; в) використання спеціальних спонукальних часток (-но, -бо, ну, та,
би, дай, давай, бодай, хай, нехай тощо). Найважливішим засобом
оформлення спонукальних речень є спонукальна інтонація: речення, що
виражають наказ, вимогу, заборону, вимовляються голосом підвищеного
тону, більш напружено, а речення, що містять прохання, пораду,
застереження, — нижчим тоном, з меншим напруженням.
Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай (М. Стар.)
Ви лягли б, мамо, спочити (П. Мирний)
 6. Обставина –це другорядні члени речення, які пояснюють слова зі
значенням дії або ознаки й означають, за яких обставин здійснюється дія, або
вказують на час, умову, мету, ступінь і міру вияву дії чи якості. Вони
відповідають на питання де ? куди ? коли ? для чого ? яким способом? як ? та
ін. У реченні обставини найчастіше залежать від дієслова та дієприслівника.
Основним, морфологізованим, вираженням обставин є прислівники.
Цієї ночі-уночі ми тихо говорили (М. Вінграновський)
Урочисте відкриття парку відбулося у травні 1802 року (П. Позняк)
7. За вираженням ставлення до дійсності речення бувають:
стверджувальні й заперечні.
•стверджувальні (в них можуть вживатися частки так, авжеж, ага, еге,
гаразд, атож). Шелестить осика тонким листям. Гаразд, я прийду.
• заперечні (в них можуть вживатися частки не, ні, займенники ніхто, ніщо,
ніякий, ніскільки; прислівники ніде, нікуди, нізвідки, ніколи, ніяк). Ми
нічого ще не знаєм, кого й яка чекає путь (В.Сосюра). Від себе нікуди не
втечеш.
8. Означено-особове речення – це односкладне речення, в якому
відсутній склад підмета, а головний член найчастіше виражений
дієсловом у формі 1-ї або 2-ї особи теперішнього чи майбутнього часу, яка
цілком певно вказує на конкретну особу, що є суб'єктом дії.
Люблю мандрувати по рідній країни (І. Мурат.);
Відмикаю світанок скрипичним ключем (Л. Костенко).
9. Неповне речення – двоскладне чи односкладне речення, у якому
пропущено один чи кілька членів (головних або другорядних), які
зрозумілі з контексту або ситуації. Неповнота будови та змісту таких
речень не заважає їм виступати засобом спілкування, оскільки пропуск тих
чи інших членів не порушує їхньої смислової завершеності. Найчастіше в
мовленні вживаються неповні речення з пропущеним присудком.
Одні залюблені в старі листи. Ті — в музику. А ті — в руді
томища (Б. Олійник);
Вода ласкава, солодка. П ’ю ще раз,  убрівши по коліна (О. Довженко).
 Рівень ІІ (розпізнавання)
1. Виберіть рядок, де немає словосполучень:
а) рік-другий, очей не спускати, поет і громадянин;
б) стати на шлях самостійності, мати бажання, перший учень;
в) крізь ночі й дні, десь там живуть, отут і зараз.
2. У якому рядку обставинні відношення?
а) духовно багатий, видавати вперше, рік у рік виконувати;
б) високо над нами, десь перебуду, останній дзвінок;
в) довкола темно, хоч-не-хоч, а зроби, читати тобі.
3. Сильне керування в усіх СС:
а) писати з татом, махати рукою, мучити кошеня;
б) відпити води, зустріти тебе, не знати математики;
в) їхати до Києва, відбути з почестями, мріяти роками.
4. Повне узгодження в усіх СС:
а) повний провал, місто Черкаси, жовта раса;
б) темна вода, добра господиня, високого поні;
в) сьомий день, мій візит, який-небудь випадок.
5. Ранішня зоря – це відношення
а) предикативні;
б) атрибутивні;
в) об’єктні.
6. У якому з речень підмет виражено нерозкладним словосполученням?
а) Борис із Марійкою давно помирилися.
б) Жито, пшениця й овес – зернові культури.
в) Більшість бійців уже лягає спати.
7. Яке з речень є неозначено-особовим?
а) Щоранку робимо фіззарядку, а вечорами бігаємо.
б) Передають погоду і попереджають про можливий шторм.
в) Не схопивши за руку, не кажи що злодій.
8. Яке з речень є узагальнено-особовим?
а) Щоранку робимо фіззарядку, а вечорами бігаємо.
б) Передають погоду і попереджають про можливий шторм.
в) Не схопивши за руку, не кажи що злодій.
 Рівень ІІІ (умінь)
1.Зробіть синтаксичний розбір речення.
Яким вогнем спокутувати мушу хронічну українську доброту?
(Л. Костенко).
Питальне (риторично-питальне), неокличне, членоване, односкладне,
означено-особове, поширене (другорядними членами р-ння), повне,
ускладнене.
Предикативна основа – спокутувати мушу
Присудок – спокутувати мушу – аналітичний, складений,
двокомпонентний, дієслівний, утворений поєднанням суб’єктного інфінітива
з допоміжними елементами(модальне дієслово мусити зі значенням
повинності);
Додаток – доброту – простий, постпозитивний, прямий, виражений ім.
при перехідному дієслові у формі знахідного відмінка без прийменник;
Додаток – вогнем – простий, препозитивний, непрямий, виражений ім.
у формі О.в. без прийменника;
Означення – хронічну українську – постпозитивне, поширене,
узгоджене, вираж. прикметником (відносний, присвійний);
Означення – яким – препозитивне, непоширене, узгоджене, вираж.
займенником.

Рівень ІV (інтерпретації)
Дайте повну відповідь на питання:
Вияви синтаксичного синкретизму на рівні членів речення.
Синкретизм властивий усім рівням мови і мовлення, однак кожен із них має
свої особливості. Синкретизм у системі членів речення – це поєднання
(синтез) в одному члені речення диференційних ознак різних членів речення,
їх функцій.
Дослідженням синкретичних членів речення займалися мовознавці
В.В. Бабайцева, Л.Д. Чеснокова, А.П. Загнітко, І.Р. Вихованець тощо.
Причиною появи та існування синкретичних членів речення є необхідність
вираження синкретичної семантики, що значно багатша, ніж семантика
типових членів речення. Як зауважує А.П. Загнітко, синкретизм членів
речення зумовлюється:
1) невідповідністю форми і змісту члена речення;
2) подвійними формами підрядного прислівного зв’язку і семантико-
синтаксичних відношень між головними і залежними словами;
3) синкретичними категорійними значеннями словоформ;
4) еліпсисом дієслівної форми;
5) лексико-граматичними властивостями сполучуваних форм.
Синкретизм члена речення може зумовлюватися синкретичним характером
його власних семантико-синтаксичних властивостей, місцем у системі частин
мови.
Одним з перших на перехідний характер членів речення вказав
Д.М. Овсяников-Куликовський. Учений поділяв їх на:
– власне обставини;
– обставинні слова та сполучення слів, що коливаються між додатком і
обставиною («фіктивні»).
Розглянемо кілька випадків синкретизму в синтаксисі членів речення.
1.Якщо другорядний член речення, виражений іменником у непрямому
відмінку, тоді треба зважати на загальний зміст речення.
У дверях будинку показалась господиня (П. Куліш). До слів у
дверях  формально можна поставити два питання: у чому? де? Але коли
зрозуміємо зміст речення, то помітимо, що у дверях указує на місце
(просторові відношення). Стояти можна десь і на чомусь, але не у чому. Отже,
господиня показалась д е ? - у дверях.
Я вчився любові в дядька Миколи  (Л. Кисельов). До слів у дядька
Миколи також можна поставити два питання: в кого? де? Зміст речення
підказує, що йдеться не про місце навчання, а про особу, яка навчала. Отже,
до названого члена речення треба ставити питання в кого?
2. Якщо виникає питання щодо визначення означення чи додатка,
вираженого родовим відмінком іменника, то треба вдатися до перетворення
конструкцій. Порівняйте:  Довгі літні ночі. Довгі ночі літа. Або учительське
слово і слово учителя. Перевага надається означальним відношенням, а не
об'єктним, бо іменник характеризується за певною ознакою: квіти лісу (які?
—лісові).
3. Іноді неможливо однозначно відповісти, який це член речення, тоді
відповідь може бути така, що член речення має подвійне значення.
Наприклад: Шукай змісту не в словах, а в думках  (Петро Панч). У цьому
реченні теж можна формально поставити два питання (в чому? де?).
Визначення другорядного члена речення може бути і як додатка, і як
обставини.