Тема 10

Стилістичні аспекти складних синтаксичних конструкцій

Складне речення порівняно з простим реченням здебільшого становить

синтаксичне утворення дещо вищого рівня складності — змістової,
граматичної і стилістичної.
Складне речення— речення з різною кількістю найрізноманітніших
предикативних частин, поєднаних сполучником, сполучним словом чи
тільки інтонаційно.
Особливо виразним є стилістичне розмежування складнопідрядних
речень і простих ускладнених речень з дієприкметниковим,
прикметниковим чи дієприслівниковим зворотами. Обидва різновиди
речень — синонімічні конструкції, пор.: Не робіть незвичних жестів, які
притягують до себе надмірну увагу (І. Томан) і Не робіть незвичних
жестів, притягувальних до себе надмірну увагу; Тепло дихнула в лице
пухка чорна рілля, яка була повна спокою надії і Тепло дихнула в лице
пухка чорна рілля, повна спокою надії(М. Коцюбинський); Чіпка поїхав
після того, як упорався коло хазяйства і Упоравшись коло хазяйства, Чіпка
поїхав (Панас Мирний).
Предикативні частини складного речення мають здебільшого будову
простих речень, об’єднаних у складне речення — за змістом, структурно
та інтонаційно, утворюючи окрему комунікативну одиницю. Тому частини
складного, особливо складнопідрядного, речення лише умовно можна
називати реченнями. Однак це допускається з методичних міркувань —
щоб полегшити вивчення синтаксису складного речення (переважно у
шкільному курсі). Водночас очевидним є те, що «речення» як
предикативна частина складного речення саме собою не виражає відносно
закінченої думки, не має інтонації окремо вживаного речення, не виконує
функції речення — ці ознаки притаманні всьому складному реченню, а не
його предикативним частинам.

Майже кожну з частин складного речення можна перетворити на окреме

просте самостійне речення. Таке перетворення не буває стилістично
нейтральним, бо найчастіше спричиняє певні зміни простого речення,
особливо в ритмомелодиці, в інтонації синтаксичної конструкції. Воно
завжди потребує для своєї появи та вияву деяких особливих розумово-
мовленнєвих зусиль, творчості, пор.: Скоро вдарили перші морози, снігом
завіяло село (В. Кучер) і Скоро вдарили перші морози. Снігом завіяло
село. Перше речення — складне безсполучникове, це окрема
комунікативна одиниця. За граматичною будовою та інтонацією складне
речення становить одне своєрідне ціле, окрему структурну єдність, яка
постає дещо інтонаційно розірваною в двох простих реченнях.
Безсполучникове складне речення і сформовані на його основі обидва
прості речення становлять синонімічні синтаксичні конструкції, які
семантично тотожні, але розрізняються синтаксично і стилістично: вони
мають не зовсім однакову тональність, що позначається й на сприйманні
мовцем висловленого в складному реченні і в двох простих реченнях.

Стилістичні можливості абзацу й тексту зазвичай ширші й

різноманітніші, ніж можливості речення, але водночас вони менш
компактні й цілісні за змістом.
Абзац (перерва, пауза, відступ) — частина тексту (або весь текст) від
одного відступу до другого, яка містить одне, кілька чи й багато
пов’язаних логічно речень, що становлять певне, відносно завершене
семантичне і граматичне ціле.
Перший текстовий рядок абзацу починається відступом управо, а
останній передує наступному відступові і, отже, другому абзацові тексту.
Текст (лат. (побудова, зв’язок, сплетіння) — писемний або усний
мовленнєвий масив, найчастіше багатослівна семантична й граматична
єдність, утворена одним чи кількома реченнями, що виражають завершену
думку; поєднання слів «від крапки до крапки» або певний словесний
відрізок мовлення, який графічно розчленований кількома чи багатьма
крапками.
Кожен абзац являє собою текст або ж певну його частину, натомість
кожен текст — це або мінімальний абзац, або певна кількість абзаців, або
й весь твір (художній, публіцистичний та ін.), твори письменника (пор.:
Усі тексти українських художніх творів заслуговують певної уваги).
Текстом можна умовно вважати й окремі слова чи сполучення слів, які
семантично поєднані або не поєднані, але підлягають певному аналізу.