Інфінітив у ролі головних та другорядних членів речення

У сучасній українській мові інфінітив (неозначена форма дієслова)

вирізняється багатством синтаксичних функцій з-поміж усіх граматичних форм
слів. Крім головних членів речення, інфінітив уживають в усіх синтаксичних
позиціях, які характерні для означення, додатка й обставини, що інколи
спричиняє труднощі в їхньому визначенні.
Інфінітив є підметом найчастіше на початку речення й перед тире,
наприклад: «Любити — це заново жити!» (Ю. Сердюк). У таких реченнях
підмет-інфінітив означає узагальнену дію: «З вовком жити – по-вовчому вити»
(Нар.тв.); «Пане Попель, розмовляти з вами – велика приємність»
(Ю.Андрухович).
Інфінітив у ролі присудка може бути як простим, так і частиною
складеного дієслівного: «У жодній енциклопедії світу не знайти нам цієї
Зачіплянки» (Олесь Гончар) – простий присудок; «Я хочу бачити світ
розплющеними очима». (І. Драч.) – складений дієслівний присудок.
У складеному дієслівному присудку інфінітив та відмінювана дієслівна
форма позначають дії, стани, процеси, що стосуються одного суб’єкта, тобто
підмета: «Починав жевріти схід сонця» (І. Нечуй-Левицький). У таких
реченнях неозначена форма дієслова поєднується з лексемами, що позначають
такі позиції: 1) тривалість, початок, кінець дії (почати, взятися, кинутися,
стати, завершити): «Потім уже Софійка стала розглядати Заболотного
спокійно» (Олесь Гончар); 2) можливість чи неможливість, повинність,
необхідність дії, стану, процесу (могти, не могти, мусити, мати, вміти,
встигнути): «Поет мусить постійно враховувати рівень читача» (В. Стус); 3)
бажання чи небажання, намір, спроба, готовність, рішення (хотіти, бажати,
прагнути, збиратися, наважитися, намагатися, погодитись, відмовитись,
вирішити): «Колись давно захотів той відчайдуха втрутитись у бійку богів»
(В.Шевчук).
Як другорядний член речення інфінітив найчастіше виконує роль додатка,
який поєднується з відмінюваними дієслівними формами, тому й виникають
труднощі під час розрізнення інфінітива-додатка й інфінітива – частини
складеного дієслівного присудка.
Неозначена форма дієслова у ролі додатка позначає стани, процеси, що
стосуються іншого об’єкта, а не того, що виконує головну дію: «Попадя
прохала їх залишитися, але пізня година кликала додому» (Панас Мирний).
Такий додаток поєднується з лексемами, що позначають такі поняття: 1) наказ,
пораду, побажання, дозвіл (наказати, умовити, просити, запросити, дозволити,
не дати, веліти, запропонувати, заповідати): «Умовив я таки бабусю їхати до
Києва» (Остап Вишня); 2) процеси навчання, повчання (вчити, навчати,
наставляти, радити): «Він нас учив найглибше поважати святиню роботящої
руки» (М.Рильський).
Для уникнення помилок слід пам’ятати, що речення з інфінітивом-
додатком можна перетворити в складнопідрядне з підрядною з’ясувальною
частиною. При цьому відмінюване дієслово залишається присудком у головній
частині, а роль присудка в підрядній частині виконує особова форма дієслова,
утворена з інфінітива, наприклад: «Він-то і підбивав людей записуватися в
еміграцію» (Н.Рибак) – «Він-то і підбивав людей, щоб ті записувалися в
еміграцію».
Інфінітив виступає обставиною, якщо від присудка можна поставити
питання «навіщо? з якою метою?». Це – обставина мети: «Було ще досить рано,
але Степан зайшов пообідати до їдальні, що трапилась йому по
дорозі» (В.Підмогильний). Інфінітив-обставина мети поєднується з дієсловами,
що позначають такі процеси: 1) рух, переміщення (піти, поїхати, відправитись,
нести, везти, послати, запросити, відпустити): «Він прийшов познайомитися»
(М. Коцюбинський); 2) відмову від переміщення або припинення руху
(затриматись, зупинитись, залишитись, сісти): «Другого дня притомилася я
дуже й сіла відпочити в холодку під вербою» (П. Воронько).
Такі речення легко перебудувати в складнопідрядне речення мети. При
цьому відмінюване дієслово залишиться присудком у головній частині, а роль
головного члена в підрядній виконуватиме інфінітив: «Ми пішли на леваду
білить скатерті та рушники» (І. Нечуй-Левицький) – «Ми пішли на леваду, щоб
білить скатерті та рушники».
Інфінітив перетворюється на означення, якщо є присудок-дієслово,
а інфінітив залежить від іменника, тобто до неозначеної форми дієслова ми
ставимо питання від іменника. Такий інфінітив пов’язується з іменниками
віддієслівного походження, що мають таку семантику: 1) можливість,
необхідність, упевненість: «Хто наложив на мене
обов’язок будити мертвих, тішити живих калейдоскопом радощів і
горя…» (Леся Українка); 2) волевиявлення (бажання, намір, спроба, рішення,
наказ, команда, готовність, прагнення): «Команда шикуватися вивела Маковея
з важкого забуття» (Олесь Гончар); 3) внутрішні психічні стани (щастя,
радість): «І ластівки мені співали про щастя жити на землі» (В. Сосюра);
процеси мислення (думка, мрія): Думка купити ножі дуже всім сподобалася»
(М.Коцюбинський).
Отже, інфінітив у сучасній українській мові характеризується здатністю
виконувати різноманітні синтаксичні функції, що зумовлені його граматичною
природою. Найбільш типовою для інфінітива є роль присудка, проте він може
бути підметом, додатком, означенням та обставиною мети. Щоб з’ясувати роль
інфінітива як члена речення, потрібно зважати на те, з якою частиною мови він
пов’язується в реченні, врахувати характер і повноту лексичного значення
цього слова, а також брати до уваги загальний зміст речення.

Література
1. Загнітко А. Синтаксис української мови. Теоретико-прикладний аспект /
Анатолій Загнітко, Галина Миронова. – Brno: Masarykova univerzita, 2013. –
223с.
2. Заоборна М. Другорядні члени речення. Теорія і практика аналізу :
Навчально-методичний посібник. – Тернопіль : Підручники й посібники, 2000.
– 48 с.
3. Синтаксичні ролі інфінітива, 2020. // https://znoona200.com.ua/kursi/urok-
1-sintaksichni-roli-infinitiva/
 4. Сич В.Ф. Синтаксичні функції інфінітива / В. Ф. Сич // Укр. мова і літ.
в школі. – 1972. - № 3. – С. 24-31.