Другорядні члени речення

Другорядні члени речення

Другорядні члени речення − це повнозначні лексичні компоненти речення, синтаксично

залежні від головних членів речення (підмета і присудка) чи головного члена
односкладного речення.

Кожен другорядний член має свої диференційні ознаки. Поділ членів речення на головні
та другорядні переважно збігається з їх обов’язковістю/факультативністю. Якщо головні
члени речення завжди є обов’язковими, то другорядні — переважно факультативні.

Однак деякі другорядні члени, зокрема прямі додатки, що реалізують значення присудків
(перехідних дієслів), є обов’язковими, напр.: Дорогоцінні дні я біля тебе знищив (М.
Вінграновський) ʾДрагоцене дане проћердах поред тебеʾ.

Структурно обов’язковими в односкладних безособових реченнях є непрямі додатки у

формах давального, орудного, родового відмінків (давальний суб’єкта, суб’єктний
інструменталь, суб’єктний ґенітив), напр.: Йому не спалось Мені не сиділось.

Заувага!

Відповідні конструкції наявні й у сербській мові, пор.:. ʾЊему се није спавалоʾ; ʾМени се
није седелоʾ;

Субʾєктному інструменталю відповідає сербський називний, що позначає стихійне явище:

Снігом замело дорогу ʾСнег је завејао путʾ; Водою залило увесь луг  ʾЦела ливада је била
поплављена водомʾ.

Українському субʾєктному ґенітиву відповідає сербський ґенітив, проте у випадку

наявності у конструкції  прохібітивної ілокуції, сербська конструкція стає активною, пор.:
Сльозам немає влади. Нема закону.  Перешкод нема. (М.Вінграновський) ʾСузе немају
моћ. Нема закона. Препрека немаʾ; Йому немає віри ʾНе треба му вероватиʾ.

Структурно обов’язковими є й деякі обставини місця, що вживаються при позначенні

середовища чи обстановки, напр.: Скрізь цвіло ʾСве је цветалоʾ; Зі стріх капало ʾКапало је
с крововаʾ.

А тако в реченнях з нульовим присудком: На хаті лелеки ʾНа крову су родеʾ; При владі
одні дурні ʾНа власти су све саме будалеʾ.

Традиційно виділяють три класи другорядних членів: додатки, означення, обставини.

При цьому враховують передусім семантичні (значеннєві) ознаки, що по-іншому

взаємодіють з формальними. Так, виокремлення прямих і непрямих додатків, узгоджених і
неузгоджених означень ґрунтується на формальних показниках; диференціація обставин
здійснюється за значеннєвими параметрами.

Додаток

Додаток — другорядний член речення, що позначає предмет, на який спрямовані чи якого

стосуються дія, процес, стан, ознака.

Додаток характеризується формальними і семантичними ознаками:

 — здебільшого не є компонентом структурної схеми речення;

— виражає об’єктні семантико-синтаксичні відношення;

— у формально-синтаксичній структурі речення є другорядним членом;

— у типових випадках виражається іменником або займенником;

— переважно стоїть після пояснюваного слова;

— пов’язується з опорним словом синтаксичними формами керування чи прилягання;

— при актуальному членуванні речення може виступати темою і ремою або ж входити до
груп теми і реми;

— позначає предмет (об’єкт);

— корелює з об’єктними, суб’єктними, адресатними, інструментальними, локативними

синтаксемами у семантико-синтаксичній структурі речення;

— відповідає на питання непрямих відмінків.

У процесі формування синтаксичної структури двоскладного речення додаток не є

обов’язковим компонентом. Однак це не означає його «другорядності» (як і інших
другорядних членів) у комунікативній організації речення.  Другорядні члени речення в
семантичному і комунікативному аспектах можуть становити ядро висловлюваної думки.

Як і будь-який інший повнозначний лексичний компонент речення, додаток розглядають у

двох аспектах: загальносемантичному і формально-граматичному.

Відношення можуть кваліфікуватись як об’єктні лише за умови безпосереднього чи

опосередкованого охоплення предмета, особи, поняття, явища та ін. відповідним
процесом або станом. Найвиразнішою семантичною ознакою додатка є його предметне
(об’єктне) значення, в якому реалізуються часткові значення власне об’єкта дії ( читати
книгу, співати пісню, слухати музику), адресата дії (подарувати товаришеві, принести
батькові), знаряддя дії (писати ручкою, везти машиною).

 Засоби вираження додатка зумовлені притаманним йо му значенням предметності.

Додаток, як і підмет, виражається іменником та субстантивованими словами і сполуками
слів.

Опорними словами є дієслова (побачити море зустрітися з товаришем), іменники

(слухання музики радість за брата), прикметники (схильний до музики уважний до
людей), прислівники та слова категорії стану (йому весело, нам зрозуміло).

З формального погляду в сучасній українській мові розрізняють два види додатка: прямий
і непрямий.

Прямий додаток

Це додаток, що означає предмет, на який безпосередньо переходить дія. Він завжди є

конструктивно необхідним компонентом речення, реалізується лише при перехідних
дієсловах, конкретизуючи їх значення, напр.: Лампа під білим абажуром золотила нові
соснові стіни (М. Коцюбинський) ʾЛампа под белим абажуром бојила златом нове тисове
зидовеʾ; Сні́гом віко́нечко на́ше заби́ло (П. Куліш ) ʾПрозор наш мали је завејан снегомʾ
(Sic! Необхідно зберігати ритм при перекладі); Пассатний вітер нам вітрило рве (М.
Зеров) ʾПасат нам кида једраʾ.

Прямий додаток може означати об’єкт дії (побудувати завод, зруйнувати міст, викопати
криницю), об’єкт сприйняття (побачити гори), об’єкт почуття (відчувати радість), об’єкт
мислення (уявляти перспективу).

Основним способом вираження прямого додатка є знахідний безприйменниковий

відмінок, що залежить від перехідного дієслова, напр.:

— додаток, що означає предмет, на який дія переходить повністю, переводячи його до

іншого стану (опорними с дієслова бити, ламати, прати, гризти, мочити, косити,
пояснювати, освітлювати, звеличувати, спотворювати, наповнювати, білити, жати
таін.), напр.:

Вечірній обрій опустив завісу (Л. Костенко) ʾВечерњи хоризонт је спустио завесуʾ;

Море било й гризло його, як прибережну скелю (М. Коцюбинський); ʾМоре га је ударало и
гризло као приморску стенуʾ. 

На замітку:

Останній приклад ілюструє метод модуляції при перекладі, коли перекладач змінює фокус
спостереження: прибережний (фокус на березі) – приморски (фокус на морі). Існують
прямий та непрямий переклади. Прямий − це транслітерація та калькування. Непрямий
складають транспозиція (граматична), модуляція (творчий підхід, заснований на
встановленні логічних звʾязків між одиницями перекладу), еквіваленція (пошук за
готовими еквівалентами, напр. фраземами) та адаптація (пристосування тексту до
горизонту  розуміння читача).

— додаток, що означає предмет, який є наслідком відповідної дії (опорними словами є

дієслова писати, будувати, зводити, скликати, творити, відкрити, сформулювати,
влаштувати та ін.), напр.: Я вірші став писать під вечір золотий (В. Сосюра) ʾПесме сам
почео да пишем пред вече златноʾ; Дві скелі створили печеру (О. Досвітній) ʾДве стене су
формирале пећинуʾ;

— додаток, який конкретизує значення опорного дієслова, виконуючи з’ясувальну

функцію (у ролі опорних виступають дієслова слухати, чути, бачити, розуміти,
ненавидіти, визначати, уявляти, запевняти, вітати, дивувати, вчити, пам’ятати,
терпіти, переносити та ін.), напр.: Чи я ж би терпіла бридкі твої пута? (Леся Українка)
ʾЗар бих трпела твоје огавне окове?ʾ; Непримиренністю своєю навіть батька часом дивує
(О. Гончар) ʾНепопустљивошћу својом чак и оца свог понекад зна да изненадиʾ;

— додаток, який поєднується з обмеженою групою безособових дієслів фізичного стану в

односкладному безособовому реченні (лихоманити, морозити, тіпати, нудити, трясти,
трусити), напр.: Платона лихоманило і заливало потом (М. Зарудний); Софійку аж
тіпало від образи та злості (А. Дімаров).

На замітку:

Українські безособові речення  такого типу сербською мовою перекладаємо, як особові.

ʾПлатон је дрхтао обливен знојемʾ (залива́ти –  тотально-обʾєктне дієслово з семою
посиленої інтенсивності процесу, що вимагає введення сербського відповідника обливен);
ʾСофија се сва тресла од увреде и бесаʾ.

Прямий додаток у двох випадках може виражатись і родовим безприйменниковим

відмінком:

1) за наявності при перехідному дієслові заперечної частки не, напр.: Та сла́ви лю́дської
зовсі́м ми не бажа́ли (І. франко) Але землі нашої вороги не могли знищити (І. Цюпа) ʾ; Я
не люблю ненависті в собі (Д. Павличко); Ой не шуми, вітре, вітре з України, і не край ти
серця, дум моїх не рви (В. Сосюра)

На замітку:

У сербській мові такому родовому, як правило, відповідає знахідний відмінок, пор.: ʾАлʾ
нисмо славу људску хтели себи стећиʾ; ʾАли земљу нашу непријатељи нису могли да
уништеʾ; ʾНе волим мржњу у себиʾ; ʾО не прави буку, ветре, ветре из Украјине, срце ми не
ломи, мисли ми не кидајʾ;
2) коли дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину, напр.: Гаразд, моя
доню Ізольдо, я золота в сонця візьму, блакиту морського позичить попросим русалку
саму (Леся Українка).

На замітку:

У сербській мові такому родовому, як правило, відповідає знахідний відмінок, пор.: ʾУ

реду, кћи моја Изолда, од сунца ћу узети злато,  замолићу саму сирену да позајми плаво од
мора.ʾ

Другий різновид не всі мовознавці розглядають як прямий додаток. Зокрема, в

академічному синтаксисі української мови родовий партитивний (лат. partes — частина),
що вказує на часткове чи невизначене щодо повноти охоплення об’єкта дією, теж
розглядають як різновид непрямого додатка.

Прямі додатки, виражені формою родового відмінка, можуть виступати й у формі

знахідного відмінка (купити води — купити воду, випити молока — випити молоко, не
чути музики — не чути музику, не слухати матері — не слухати матір)

Периферію прямого додатка становлять конструкції з інфінітивним додатком.

Інфінітивний додаток співвідносний  з прямим у формі знахідного відмінка іменника,
непрямими безприйменниковими та прийменниковими додатками, напр.: Взагалі він
уникає говорити про свої високі почуття і пориви (І. Багмут); Дід-провідник зупинився,
наказав усім залазити в комиші, скласти свої клунки й бути напоготові, а сам десь зник
(М. Коцюбинський)

На замітку:

У сербській мові інфінітивному додатку відповідає підрядне додатка (допунска клауза),

пор.: ʾГенерално он избегава да говори о својим високим осећањима и поривимаʾ ; ʾДеда-
водич се заустави, нареди свима да се завуку у  трску, одложе своје завежљаје и буду
спремни, а сам је негде нестаоʾ  (У останньому реченні наявний аористичний ланцюг
(аористни ланац), як еквівалент українських однорідних присудків, що означають
ситуації, які швидко змінюють одна одну).

Непрямий додаток

Це додаток, що означає предмет, на який дія переважно не переходить безпосередньо.

В окремих випадках непрямий додаток, залежачи від неперехідного дієслова, може

означати предмет, на який безпосередньо поширюється дія, напр.: завідувати школою,
управляти філією, керувати кафедрою тощо.
Тому особливість непрямого додатка полягає не в характері спрямованості дії на предмет,
а в морфологічних засобах його вираження, які є формами непрямих відмінків, крім
знахідного безприйменникового і в деяких випадках родового безприйменникового.

Непрямі додатки звичайно реалізуються в двох різновидах: безприйменниковому і

прийменниковому.

Непрямий безприйменниковий додаток.

Виражається формами родового, давального та орудного відмінків, що залежать від

неперехідних дієслів.

1. У формі родового відмінка непрямий додаток поєднують.ся з групами дієслів, яким

властиві значення досягнен ня результату (досягти, дочекатися, домогтися та ін.),
стосунку до об’єкта (триматися, торкнутися та ін.), позбавлення об’єкта (зректися,
позбавити та ін.), уникання об’єкта (уникати, боятися, страхатися та ін.), міри наявності
об’єкта (вистачати, бракувати та ін.), навчання опанування об’єктом (учитися,
навчитися та ін.), достатності охоплення об’єкта (напитися, наслухатися, надивитися та
ін.), бажання, волевиявлення (бажати, жадати хотіти, воліти та ін.), напр.: Любові й
щастя хочеться людині (М. Рильський) ʾЉубав и срећу човек жели; Ми дочекалися весни,
ми вже підходимо до брами (В. Сосюра) ʾДочекасмо пролеће и прилазимо већ капијиʾ;
Хай зречеться він усіх життєвих дрібниць (О. Довженко) ʾНека се одрекне свих
животних ситницаʾ.

 Родовий безприйменниковий додаток також може залежати від предикативного

віддієслівного іменника прислівника, напр.: Мальві жаль було гір, ватрища овечого
запаху, казок і безнастанного погейкування та співу Ахмета (Р. Іваничук) ʾМалви је било
жао планина, огњишта, овчијег мириса, бајки и непрестаног Ахметовог подвикивања на
овце и певањаʾ;

2. Непрямий додаток, виражений формою давального безприйменникового відмінка, є

типовим прикладом вираження об’єкта, на який дія не поширюється безпосередньо.

Цей додаток може бути обов’язковим і супровідним компонентом речення.

Обов’язковими є додатки, що поєднуються з дієсловами, які мають загальні значення

залежності від об’єкта, погодження з ним (коритися, присягати, кланятися та ін.), успіху
(щастити, таланити та ін.), ставлення до об’єкта, виявлення почуттів (радіти, дякувати,
заздрити, заважати, мстити та ін.).

Обовʾязковими є також додатки у давальному без прийменника при дієсловах, які є

семантично неповноцінними без додатка. Такі додатки поєднані сильним керуванням з
опорним дієсловом і співвідносяться з адресатом дії (у випадку дієслів присвятити,
допомагати, набридати, заважати и сл.) або субʾєктом стану  (у випадку безособових
конструкцій) на семантичному рівні, напр.: Кожний вірш свій  і поему він присвячував
народу (М. Рильський) ʾСваку своју песму и поему посветио би народуʾ; Отоді-то була
радість нашій Україні (М. Костомаров) ʾТад се обрадова наша Украинаʾ; Чубинському
зробилось душно (М. Коцюбинський) ʾЧубинском постаде загушљивоʾ.

На замітку:

У останніх двох прикладах застосовано метод транспозиції при перекладі, формі минулого
часу в українській мові відповідає сербська форма аориста, яка вказує на раптову зміну
стану: була радість = настала радість  ʾобрадова сеʾ; зробилось душно  ʾпостаде
загушљивоʾ.

Супровідні непрямі додатки залежать від перехідних дієслів і мають виразне значення
адресата або ж виступають як супровідні компоненти при неперехідному дієслові й
указують на об’єкт, що безпосередньо не охоплюється дією, чи на реальний суб’єкт дії або
стану, напр.: Він мені нічого не каже (О. Кобилянська) ʾОн ми ништа не говориʾ; Не буде
щастя ні мені, ні люду, поки на світі нещаслива буде хоча б одна людина роботяща (М.
Вінграновський) ʾНеће бити среће ни за мене ни за људе докле год је на свету бар један
трудбеник несрећанʾ;

Давальний безприйменниковий додаток залежить і від прикметника (вдячний колективові,

відомий усім), напр.: В нашому місті гарнізон був вірний Тимчасовому урядові (Ю.
Смолич) ʾУ нашем граду гарнизон је био лојалан Привременој владиʾ.

 Орудний відмінок в об’єктній функції вимагається опорним компонентом, тоді як

орудний відмінок в обставинній функції є факультативним. Опорним дієсловам властиві
загальні значення стосунку до об’єкта (дорожити, ризикувати, цікавитись,
захоплюватись та ін.); керівництва, володіння об’єктом (керувати, оволодіти,
командувати), виділення об’ єкта з можливим відтінком обставинного значення способу
дії (сипати, дихати, кипіти, сповнюватися, заростати та ін.); надання руху об’єктові
(хитати, ворушити, розводити та ін.), наділення відповідним об’єктом (нагородити,
забезпечувати, оснащувати та ін.); вживання відповідного об’єкта (харчуватися та ін.);
обміну об’єктами (ділитися, обмінюватися), напр.: Кінь збивав куряву некованими
копитами (Р. Іваничук) ʾКоњ је дизао прашину непоткованим копитимаʾ; Пашить
медами скосиста гора (Л. Костенко) ʾОдише медом нагнута планинаʾ; Я тишком-нишком
милувалась ним (І. Драч) ʾПотајно сам му се дивилаʾ; Душа моя живе твоїм печальним
іменем прозорим (М. Вінграновський) ʾДуша моја живи твојим тужним именом бистримʾ;
Красу природи і всього довкілля треба розуміти серцем (І. Цюпа) ʾЛепота природе и
целокупног окружења мора се разумети срцемʾ; А вже й поля імлою обгорнулись (Л.
Костенко) ʾА већ су се поља заогрнула магломʾ.

Додаток, виражений орудним відмінком без прийменника, часто підпорядковується

опорному слову — прикметнику і дієприкметнику (задоволений результатами, відомий
успіхами).
Додаток в орудному відмінку часто співвідноситься з підметом у називному відмінку. У
такому разі об’єкт дії стає граматичним підметом, а суб’єкт дії — додатком. Такі речення
є пасивними конструкціями, тимчасом як вираження суб’єкта дії називним відмінком, а
об’єкта — орудним засвідчує активну конструкцію, напр.: Робітники будують будинок —
Будинок будується робітниками.

На замітку:

У сербській мові додаток субʾєкта в пасивній конструкції, як правило, не виражається.

Тричленну українську пасивну конструкцію з орудним субʾєкта дії перетворюємо на
конструкцію активного стану: Будинок будується робітниками ʾРадници зидају зградуʾ.

Непрямий прийменниковий додаток

У сучасній українській літературній мові виражає широке коло об’єктних відношень.

Прийменники розширюють можливості відмінкових форм і відображають значно
складніші взаємозв’язки між предметами і явищами об’єктивної дійсності, ніж
безприйменникові додатки.

Пприйменникові конструкції часто функціонують і як обставини. Для диференціації цих

членів речення використовують логічні питання, морфологічне вираження головного і
залежного компонентів, їхнє лексичне значення, можливість заміни одних компонентів
іншими тощо.

Непрямий прийменниковий додаток включає прийменники у (в ), з, за, о(об), про, над, на,
до, від, проти, для, між.

Відмінкову форму іменника-додатка визначає відповідний прийменник. Опорним

компонентом переважно виступає дісслово, однак у такій ролі вживаються й інші частини
моііи (добрий до мене, схильний до науки, звістка про успіх, думка про майбутнє), напр.:
У землі нашої багатюща біографія, і говорить вона до нас своєю мовою (І. Цюпа) ʾНаша
земља има пребогату биографију и говори она с нама на матерњем језикуʾ.

Додаток із прийменником ДО у родовому відмінку вживається з дієсловами на позначення

досягнення об’єкта, доповнення одного об’ єкта іншим, спрямування дії, виконуваної
суб’єктом, на об’єкт, сприймання об’єкта, напр.: Чого звертаєш ти до мене чудові очі ті
ясні? (І. Франко) ʾШто ме посматраш очима дивним, јасним?ʾ; Іван припав до землі і дув
(М. Коцюбинський) ʾИван је пао на земљу и дуваоʾ; Батько збирався їхати на хутір до
тітки Домахи (Петро Панч) ʾОтац се спремао да иде на салаш код тетке Домахеʾ.

Конструкції з прийменником від(од) репрезентують додаток на позначення уникнення,

позбавлення, віддалення чогось, напр.: Жили од нас за третім перелазом (Л. Костенко)
ʾЖивели су иза трећег превоја од насʾ; Ніщо не звабить від Землі мене! (М.
Вінграновський) ʾНишта ме неће одвојити од Земљеʾ; Хіба од верховіть летючий вітер
можна відділити?! (М. Рильський) ʾЗар се може ветар што лети одвојити од планинских
врхова?!ʾ;

Додаток із прийменником ПРОТИ називає об’єкт, назустріч якому спрямовується дія,

напр.: Проти такої безгосподарності волало все його нутро (О. Гончар) ʾПротив таквог
лошег управљања вапило је цело његово бићеʾ.

Конструкції з прийменником для називають об’єкт, який указує на призначення дії

суб’єкта і має відтінок мети, напр.: Настав новий вік і для нашого Чіпки (Панас Мирний)
ʾДођоше нова времена и за нашег Чипкуʾ; Розчинив я для пісні і серце, й вікно, як зіниці до
ночі міської (В. Сосюра) ʾОтворих за песму и срце и прозор као зене за градске ноћиʾ.

У конструкціях із прийменником З опорним дієсловам властиве значення оцінки,

негативного чи позитивного ставлення до об’єкта, однак у такій ролі виступають і
дієслова без конотативних нашарувань, напр.: З його пристрасті часто глузували, лукаво
просили розказувати  зміст тієї чи іншої книжки (О. Донченко) ʾЧесто  би се подсмевали
тој његовој страсти, лукаво тражили да преприча садржај ове или оне књигеʾ;  Семен
витяг (із чого?)   із торбинки хліба (М. Коцюбинський) ʾСемен извади из торбе хлебʾ; Я
зіткана з печалі (Л. Костенко) ʾСаткана сам од туге.ʾ

Функціонують як додатки іменники у родовому відмінку з прийменником у (в), напр.: У

мами нестало би більше сліз плакати за мною (О. Кобилянська).

На замітку:

У сербській мови посесивній конструкції з прийменником У(В) відповідає давальний

посесивний або називний субʾєкта при дієслові имати: ʾПонестало би већ мајци суза да
плаче за мномʾ;/ʾ Мајка не би имала више суза да плаче за мномʾ.

 У формі знахідного відмінка непрямий прийменниковий додаток уживається в

конструкціях із прийменниками про, за, у (в ), на, о (об). У поєднанні з прийменником про
опорні дієслова мають значення ставлення до об’єкта, розумової діяльності,
повідомлення; паралельно може вживатись при дієсловах цієї групи також додаток із
прийменником ЗА, напр.: А юнаки розказують про свою дорогу (М. Костомаров) ʾА
младићи причају о свом путуʾ; Дехто почав сперечатися (за що?) за місця в машинах (Ю.
Яновський) ʾНеки су почели да се свађају око места у колимаʾ.

 Конструкції з прийменником НА вживаються після дієслів, що мають значення чуттєвого

сприймання, негативного ставлення, дотику до об’єкта, напр.: На білу скатертину (на
що?) у вітальні ставилися тонкі китайські чашки (В. Тарнавський ʾ На бели столњак у
дневној соби постављали би танке кинеске шољицеʾ; Льоник теж дивився (на кого?) на
нього відчужено (В. Тарнавський) ʾЉоник га је такође гледао отуђеноʾ; Ахмет скочив на
коня і закопотів долиною, ховаючись за хмарою куряви (Р. Іваничук) ʾАхмет узјаха коња и
одјури низ долину скривајући се иза облака димаʾ; Не піднімав очей на Чурая (Л.
Костенко) ʾНије дизао поглед на Чурајаʾ.

 Додатки з прийменниками за, у (в ) можуть формувати конструкцію з об’єктно-

присудковим значенням, напр.: Того вечора він чергував за матір, бо їй теж було погано
(В. Тарнавський) ʾТо вече је дежурао уместо мајке јер се и она осећала лошеʾ; Брянського
сама Батьківщина призначила йому в командири (О. Гончар) ʾБрјанског је сама отаџбина
поставила за командантаʾ.

Конструкція з прийменником у (в ) вживається після дієслів, що означають стосунок до

об’єкта, на досягнення якого спрямована дія, напр.: Безкінечне блаженство відчуваєш
тоді, коли навколишня краса зливається з твоїм внутрішнім світом, коли зелені дерева,
спів птаства, тихий смуток і мислі, синява неба, спогади і пахощі трав сплітаються в
чарівні арабески (І. Цюпа); ʾОсећате бескрајно блаженство када се околна лепота стопи са
вашим унутрашњим светом, када се зелено дрвеће, певање птица, тиха туга и мисли, плаво
небо, сећања и мириси биља преплићу у магичним арабескамаʾ. В десятому Льоник
закохався в одну дівчину із сусідньої школи (В. Тарнавський) ʾУ десетом разреду Љоник се
заљуби у једну девојчицу из оближње школеʾ.

Непрямий додаток у формі орудного відмінка вживається з прийменниками над, під,

перед, з, за, між. Він поєднується з дієсловами зі значенням ставлення до об’єкта
мислення (НАД), сприймання (ЗА), об’єкта, з яким суб’єкт дії перебуває в соціативному
зв’язку (З), розподілу щодо інших об’єктів (МІЖ) та ін., напр.: Врешті війнув вітрець —
перед втікачами була наддунайська низина (М. Коцюбинський) ʾНајзад пирну ветрић –
испред бегунаца беше дунавска низијаʾ; Я ішла за тобою одна у юрбі (Л . Костенко)
ʾПратила сам те сама у гомилиʾ; Неначе я у чомусь завинився перед своїм народом
немаленьким (М. Вінграновський) ʾКао да сам учинио нешто лоше свом народу великомʾ;

Місцевий відмінок, що завжди є прийменниковим, oднаковою мірою репрезентує як

додатки, так і обставини. Тут завжди слід ураховувати наявність предметного значенняя
іменника: чим більшою мірою зберігається предметне  значення іменника, тим більше
підстав говорити про додаток, напр.: У ній (у кому?) оживилася надія наново, й вона
усміхнулася (О. Кобилянська) ʾУ њој је поново оживела нада и она се осмехнуʾ; В алеї ще
тинялися й сиділи на лавах (на чому?) дівчата й хлопці (Петро Панч) ʾАлејом су још
лутали и седели на клупама девојке и момциʾ; Михайло Михайлович чудово розуміється
на квітах (на чому?), не згірш досвідченого садівника (Л. Смілянський) ʾМихајло
Михајлович се добро разуме у цвеће, ништа горе од искусног баштованаʾ.

Різновидом непрямого додатка є додаток, виражений неозначеною формою дієслова, який

може залежати від перехідних і неперехідних дієслів. Додаток у формі інфінітива
поєднується з кількома групами дієслів, зокрема з дієсловами, що означають бажання,
прагнення суб’єкта виконати дію (хотіти, готуватися, прагнути, збиратися, братися,
відважитися та ін.), намір виконати дію (домовитися, обіцяти, погодитися, думати,
сподіватися мріяти та ін.), сприяння чи перешкоду у виконанні дії (допомогти,
дозволити, заборонити, навчити, дати), небажання виконати дію (боятися, ухилятися,
відмовлятися, уникати, соромитися та ін.), напр.; Ніхто не відважувався (на що?) увійти
до Боженка (О, Довженко) ʾНико се ниије усуђивао да уће код Боженкаʾ; І він терпляче
сподівався (на що?)  зустріти свою єдину чарівницю (М. Стельмах) ʾИ стрпљиво се надао
да ће упознати своју једину чаробницуʾ.

Означення

 Означення є прислівним другорядним членом, здебільшого передбачуваним, але не

обов’язковим. Воно присубстантивне, що відрізняє його від додатка і обставини.

Означення — другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета і синтаксично

залежить від іменника.

Означенню властиві такі диференційні та семантичні ознаки:

— не є компонентом структурної схеми речення;

— виражається прикметниковими формами та іншими узгоджуваними словами;

— узгодження як основний спосіб зв’язку з означуваним словом;

— позиція перед означуваним словом при прямому порядку слів; — виражає означальні

відношення;

— залежить від іменника;

— при актуальному членуванні може входити до складу теми і реми.

Означення може залежати від головних і від другорядних членів речення. Від
означуваного слова до означення ставляться питання який? чий? котрий?, а також
питання непрямих відмінків слова скільки (скількох? скільком? скількома? на скількох?).

Із загальносемантичного погляду означення виражає якісну або відносну ознаку предмета,

його належність чи кількісну характеристику.

Означення з боку його загальносемантичної функції називають атрибутом, а семантико-

синтаксичний зв’язок його з означуваним словом — атрибутивним.

За способом підрядного зв’язку виділяють узгоджені і неузгоджені означення.

Узгоджені означення

У ролі узгоджених означень в українській мові виступають:

— прикметник, що узгоджується з означуваним іменником у роді (в однині), числі і
відмінку або ж у числі і відмінку, напр.: Від густого спертого повітря і без того маленькі
лампочки ледве дихали (Петро Панч) ʾОд густог устајалог ваздуха сијалице, које су и иначе
биле мале, једва су дисале.ʾ

 — займенники прикметникової форми, дієприкметники, порядкові і кількісні числівники,

напр.: Ніби хмари облягли наше життя (О. Гончар) ʾКао да су нам облаци обавили
животʾ; Я образ Ваш небесними словами в своїй душі навіки засвітив (М. Вінграновський)
ʾЗаувек сам Вашу слику осветлио небеским речима у својој душиʾ;

— прикметникові та дієприкметникові звороти, напр.: Місяць, закоханий в ніч чарівну,

сяє, щасливий, і світе (О. Олесь) ʾМесец, заљубљен у магичну ноћ, сија, срећан, и блиста.ʾ

Узгодженими означеннями є прикметники та їх еквіваленти, що є складовими

фразеологічного чи стійкого синтаксичного словосполучення, напр.: ахіллесова п’ята,
злий геній, лебедина пісня, драконівські закони, танталові муки, Кривий Ріг, Новий Буг,
Рівненський державний гуманітхірний університет, мовний апарат, геометричне місце
точок і т. ін. Вони виконують роль єдиного члена речення.

Вони пов’язуються з означуваними словами способом керування чи прилягання.

Неузгоджені означення виражаються:

— формою родового відмінка керованого іменника, напр.: Вікна (які?) школи горіли
яскравими огнями (В. Козаченко) ʾПрозори школе су пламтелиʾ; У цих садах, в сонатах 
(чиїх?)   солов’їв він чує тихі кроки (чиї?)  браконьєра (Л. Костенко) ʾУ овим баштама, у
песмама славуја, он чује тихе кораке криволовацаʾ

При цьому часто використовуються присвійні займенники його, її, їх, напр.: Її (чиї?)
хвилювання передається мені (С. Васильченко) ʾЊено узбуђење прелази на менеʾ; Його
(чий?) хазяїн був, напевно, велетнем (Л. Костенко) ʾЊегов власник је вероватно био дивʾ;

— синтаксично неподільним словосполученням (дівчина з синіми очима, людина

середнього віку, хлопець сильної волі), напр.: Парубок(який?)  літ двадцяти бігав за ним
(Панас Мирний) ʾМладић од двадесетак година је трчао за њимʾ; В осінню ніч (яку?)
сорок п’ятого року прощання лунали над Дніпром (О. Довженко) ʾЈесење ноћи четрдесет
пете опроштајни поздрави одјекивали су над Дњепромʾ;

— формами непрямих відмінків із прийменниками, передусім із приіїменником З(ІЗ) у

родовому та орудному відмінках та з прийменником У(В ) у місцевому відмінку; рідше
функціонують неузгоджені означення з прийменниками від, до, без, під, з-під, між, на,
над, за, по, навкруги, посеред, через та ін., напр.:

Море зазирає у темні ущелини, в широкі гирла річок і струмків, у хащі й ліси (які?) на
схилах (І. Нечуй-Левицький) ʾ Море завирује у мрачне клисуре, у широка ушћа река и
потока, у шикаре и шуме на падинамаʾ ;
За кермом сидів маленький боєць (який?)  у великих димчастих окулярах (О. Гончар) ʾЗа
воланом је седео мали борац са великим тамним наочаримаʾ;

На замітку:

Приклад транспозиції при перекладі: хлопець У великих димачастих окулярах ʾдечко СА

великим тамним наочаримаʾ

Над берегом висів солоний туман (який?) од дрібних брижів (М. Коцюбинський) ʾИзнад
обале висила је слана магла саткана од ситних капиʾ;

На землі безладно розкидано каструлі, бляшанки (які?)  з-під варення і кайла (які?) з
обгорілими держаками (Ю. Смолич) ʾНа земљи су насумично разбацани лонци, празне
конзерве од  џема и пијуци са угљенисаним дршкамаʾ

— інфінітивом, дієприслівником, прислівником напр.: Хлопець не може опертися

бажанню (якому?) глянути в вікно (М. Коцюбинський) ʾМомак не може да одоли нагону
да погледа кроз прозорʾ; Щирі нотки (які?) невдоволення власним характером
проривалися у Марка тільки в розмовах вічна-віч з Аркадієм (О. Копиленко) ʾИскрене ноте
незадовољства сопственим карактером пробијале су се само у разговорима у четири ока с
Аркадијемʾ; Спочатку в мене була думка (яка?) одмовитись і вмерти (О. Довженко)
ʾПрво сам имао жељу да одбијем и умремʾ..

На замітку:

Еквіваленція при перекладі: віч-на-віч ʾу четири окаʾ.

 І при безприйменникових, і при прийменникових неузгоджених означеннях можуть

уживатися узгоджені означення, напр.: Нехай ботаніки розв’язують питання (яке?) про
різнобарвний лист у пору опадання (М. Рильський) ʾНека ботаничари решавају питање
шареног листа у доба опадањаʾ; Нарешті вийшов один (який?) у пальті з піднятим
коміром (Петро Панч) ʾНајзад се појави један у капуту са дигнутом крагномʾ.

Прийменникові неузгоджені означення, залежно від того, яким відмінком вони виражені,
вказують нарізні ознаки:

1) У родовому відмінку — на ознаку за матеріалом (прикраси зі срібла, костюм із

шерсті), за походженням (вода з річки, студент зі Львова), за речовиною (банка з-під
варення), за призначенням (ліки від застуди, папір для малювання), за місцем перебування
(озеро біля лісу, будинок біля дороги), за причиновими зв’язками (радість від зустрічі) та
ін .;

2) у формі знахідного відмінка — на ознаку за зовнішнім виглядом (зошит у клітинку), на

кількість, міру (відро на десять літрів), призначення (матеріал на пальто, квиток на
виставу), напрям (поїзд на Київ), кількісно-часові відношення (підсумки за рік);
3) в орудному відмінку — на ознаку за зовнішньою чи внутрішньою характерною
особливістю (будинок з колонами), за відношенням до просторових, часових ознак (сад
перед будинком, битва під лісом, приготування перед від'їздом, події за кордоном), на
цільові відношення (похід за грибами);

4) у формі місцевого відмінка — на ознаку за характером та зовнішньою рисою (людина в

окулярах), за видом чи формою предмета (роман у віршах), за просторово-часовими
ознаками (змагання в юності, будинок у лісі).

Для розмежування неузгоджених означень і додатків, передусім виражених формою

родового відмінка, використовують синонімічні перетворення: заміну неузгодженого
означення узгодженим (книга батька — батькова книга, плаття дочки — доччине
плаття, сік берези — березовий сік); трансформацію неузгодженого означення в підмет, а
означуваного слова в присудок (шум лісу — ліс шумить, радість батька — батько радіє)
та ін.

Різновидом означення є прикладка

Прикладка — означення, виражене іменником, узгоджуваним з опорним словом у відмінку.

Прикладці як структурно-семантичному різновидові означення притаманні такі ознаки:

— вона не компонент структурної схеми речення;

— виражається іменником;

— узгоджується з іменником у відмінку;

— є іншою назвою предмета; — не має закріпленої позиції теми чи реми при актуильному
членуванні речення.

Прикладка може характеризувати особу за професією, родом занять (інженер-будівельник,

лікар-хірург), за місцем проживання (хлопець-одесит), за соціальним походженням
(дівчина-селянка), за національною належністю (жінка-італійка, чоловік-француз), за
родинними стосунками (хлопці-брати), за віком (брат-підліток).

Прикладки бувають непоширені і поширені, невідокремлені і відокремлені, препозитивні

(стоять перед означуваним словом) і постпозитивні (розміщені після означуваного слова).

Найчастіше прикладками виступають видові назви, напр.: Я люто мерз у своєму

благенькому плащику-дощовичку (Ю. Смолич); Коли ми їхали у місто Яготин, на нас упав
із неба астероїд (Л. Костенко); І їде Іван-тракторист, завзято співаючи в полі (С.
Олійник); В довгому покрученому яру розкинулось село Семигори (І. Нечуй-Левицький);
Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером (О. Довженко).
Рідше родові назви є прикладками при видових, напр.: Гуртом схвильовані і раді зійшли
по сходах інституту в своїм зеленім Київ-граді (П. Воронько).

При цьому власні назви установ, періодичних видань, творів мистецтва та ін. не
узгоджуються з означуваним словом і у відмінку, на письмі беруться в лапки, напр.:
Прочитав роман «Дума про тебе»; Нема в мене роману «Дума про тебе»; Захоплююся
романом «Дума про тебе»; Знайшов цікавий матеріал у романі «Дума про тебе».

Часто вживаними є прикладки, що характеризують осіб і предмети з якісного боку, напр.:

Вийшла я на Княжу гору глянути на красень Львів (А. Турчинська); За що ж розгнівалася
мати-природа? (П. Воронько); Горять ті вогонь-слова (П. Усенко).

Прикладка може стосуватися і членів речення, виражених особовими займенниками

(займенниковими іменниками). Такі прикладки звичайно є відокремленими, напр.: Йому
було приємно, що він, старий генерал, якого сусіди вважали «червоним» і небезпечним,
завжди лишався вірним собі (М. Коцюбинський ʾБило му је драго што је он, стари
генерал, којег су његове комшије сматрале „црвеним“ и опасним, увек остао веран себиʾ.

Не є прикладками складні терміни (хата-лабораторія, плащ-палатка), так звані

прикладкові сполучення слів (хліб-сіль, путь-дорога, срібло-злото, калина-малина,
щастя-доля, час-годинонька). Вони виступають одним членом речення.

Між прикладкою та означуваним словом установлюються апозитивні (лат. арроsittiо —

близький) відношення — відношення смислової і граматичної рівноправності. Прикладка і
означуване слово позначають той самий об’єкт реальної дійсності.

Обставина

Обставина — другорядний член речення, що характеризує дію, процес, стан, ознаку чи

вказує на умови, за яких вони відбуваються. Обставини визначаються головним чином за
значеннєвими показниками. На відміну від додатка, участь обставин у формуванні
структурно-семантичної завершеності рення не обов’язкова.

 Лише кілька дієслів-присудків вимагають обставинного поширення (поводитися,

опинитися, коштувати тощо), напр.: Хмельницький повівся Фипломатично, він не став ні
розпитувати Немирича, ні висловлювати своїх міркувань (Петро Панч) ʾХмељницки се
понашао дипломатски, нити се распитивао о Немиричу нити јеизражавао своје ставовеʾ.

Обставини можуть виражатися:

1) прислівником: Раптом небо пронизливо засвистіло (О.Гончар) ʾОдједном је небо оштро

зазвиждалоʾ;

2) дієприслівником: Тривалий час вони йшли не розмовляючи ʾДуже време су ишли ћуткеʾ.
3) дієприслівниковим зворотом: Відповівши на всі запитання, він перейшов до головного;
ʾОдговоривши на сва питања, прешао је на главноʾ;

4) іменником в Ор.в. без прийменника: Стрункими пружними клинцями пішла авіація,

розгортаючись над дотами (О.Гончар) ʾУ равним гипким „V“ формацијама кренула је
авијација ширећи се над бункеримаʾ;

На замітку:

Орудному способу дії в сербській мові відповідає місцевий способу дії (стрункими
пружними клинцями ʾу равним гипким „V“ формацијамаʾ) або (частіше) порівняльний
зворот, пор.: летіти стрілою ʾлетети као стрелаʾ; падати каменем ʾпадати попут каменаʾ,
дивитися вовком ʾгледати као вукʾ  тощо.

5) непрямими відмінками з прийменниками: Додому з лікарні Демид повернувся через

тиждень (В.Собко) ʾКући из болнице Демид се вратио недељу дана каснијеʾ;

6) субстантивованими словами у непрямих відмінках: Другогo дня Семен Олександрович

постукав у двері Демида о сьомій (В.Собко) ʾСутрадан Семен Олександрович је покуцао
на Демидова врата у седамʾ;

На замітку:

другого дня ʾсутраданʾ; двері Демида ʾДемидова вратаʾ

7) інфінітивом: Вони приходять послухати Сократа (Ю.Мушкетик) ʾОни долазе да би

слушали Сократаʾ;

На замітку:

Инфинитивној циљној одредби у српском језику одговара циљна клауза са субјунктором

да

8) порівняльним зворотом: Холодні очі сковзнули по всьому, наче крижинки

(М.Коцюбинський) ʾХладне очи клизну низ све погледом као комадићи ледаʾ;

 9) синтаксично нерозкладними словосполученнями: З вечора до самого ранку їздив

начальник по своїй ділянці кордону (Ю.Збанацький) ʾОд вечери до самог јутра патролирао
је начелник на својој деоници границеʾ;

10) фразеологізмом: У важку хвилину майор поліг в бою смертю хоробрих ʾУ тешко време
мајор је пао јуначком смрћу у бојуʾ.

На замітку:

смертю хоробрих ʾјуначком смрћуʾ

Обставина характеризується розгалуженістю значень.  

Обставини способу дії

Обставини способу дії дають якісну характеристику дії чи стану, означають спосіб
здійснення або вияву ознаки і відповідають на питання: як? яким способом?

Основним способом вираження обставин способу дії виступають:

1) якісно-означальні прислівники: Ми обоє могли бути об’єктивними, могли розмовляти

тактовно, логічно (Ю.Яновський) ʾОбоје смо могли бити објективни, могли смо
разговарати тактично, логичноʾ;

 2) означальні прислівники способу дії: Незадовго до світання поодинці і по двоє почали
розходитись (М.Стельмах) ʾНешто пре зоре поједаначно и у паровима почели су да се
разилазе ʾ;

3) іменник в Ор.в. без прийменника з порівняльним значенням: Самотою повзли між

хатами брудні дороги (М.Коцюбинський) ʾУсамљено су се провлачили између кућа
прљави путевиʾ;

4) іменник з прийменником: Ліс гомонить, мов живий, на тисячу ладів, на тисячу голосів
(П.Мирний) ʾШума бруји као жива на хиљаду начина, хиљадама гласоваʾ;

5) дієприслівниковий зворот: Тихо, немов крадучись, підповзає до перону військовий

ешелон (А.Шиян)  ʾТихо, као да се прикрада, пузи до платформе композиција војног возаʾ;

6) порівняльний зворот: Він, як бурчак, рвав би каміння, рив береги, з корінням вивертав
би дерева (М.Коцюбинський). ʾОн би попут стрмог потока кидао камење, поткопавао
обале, чупао из корена дрвеће.ʾ

Обставини місця

Виділяють три різновиди цих обставин: зі значенням кінцевої точки поширення дії чи
стану; зі значенням вихідної точки поширення дії чи стану; на позначення шляху
переміщення.

1. Обставини зі значенням кінцевої точки поширення дії чи стану. Виражаються кількісно

невеликою групою прислівників, напр.; Врешті мельник казав їм зупинитися, а сам пішов
наперед (М. Коцюбинський) ʾНајзад млинар нареди им да стану, а  сам одеʾ; Тумани
линуть вгору, вгору, а хмари вниз (П. Тичина) ʾМагла се диже а облаци се спуштајуʾ.

 Проте основним джерелом вираження цих обставин є численна група прийменниково-

іменникових конструкцій, що вживаються в обставинній функції і вказують на те, що
кінцевою точкою поширення дії або стану може бути внутрішня частина об’єкта чи
середовища, поверхня об’єкта, місце над об’єктом, за об’єктом, перед об’єктом, простір
над об’єктом, місце і простір над кількома об’єктами, напр.; На превелику силу вдалося
врешті вибитися зі стрижня та наблизитись до берега (М. Коцюбинський)

2. Обставини зі значенням вихідної точки поширення дії чи стану. Це своєрідні антоніми

до обставин попереднього різновиду. Вони також можуть виражатися прислівниками,
напр.: Зверху почало щось сіятись, чи то дощ, чи мряка (М. Коцюбинський) ʾОдозго је
почело нешто да провејава − нити киша нити мокар снегʾ.  Здалеку повіяло вогкістю,
недалеко була мета (Ю. Яновський ) ʾУ даљини се осети влага, циљ беше близуʾ;

На замітку:

Модуляція при перекладі: здалеку повіяло вогкістю ʾу даљини се осети влагаʾ. Промењена
је позиција посматрача.

3. Обставини на позначення шляху переміщення. Характеризують дію як таку, що

відбувається на певному відтинку шляху. Основними засобами вираження цих обстамии є
безприйменниковий орудний відмінок іменника з просторовим значенням та
прийменниково-іменникові конструкції з прийменниками по, через, крізь, повз, ВЗдовж,
напр.: Вони їздили по селах (М. Коцюбинський) ʾОбилазили су селаʾ; Іду шляхом, поля й
ліси минаю, але життя свого не омину (Л. Первомайський) ʾИдем путем, поља и шуме
заобилазим, али живот свој не могу заобићиʾ;

Обставини часу

Характеризують дію, стан, ознаку за їх стосунком до певного часу і відповідають на

питання коли? доки? з якого часу? до якого часу? з яких пір? до яких пір?

Вони виражаються прислівниками часу, безприйменниковими іменниками та іменниками

в непрямих відмінках із прийменниками, дієприслівниками і дієприслівниконими
зворотами, фразеологізмами. При цьому однаковою мірою активно використовуються
непоширені і поширені обставини часу, напр.:

Щовечора, як зіронька до місяця сходить, молодая дівчинонька в садочок виходить (Леся

Українка) ʾСвако вече док звезда к месецу излази, девојче свом драгану у врт долазиʾ ;

Надвечір сонце зовсім сховалося: небо чорними хмарами замазалося; чутно здалека грім;
моргає блискавка... (Панас Мирний) ʾПредвече је сунце потпуно нестало: небо се прекри
тамним облацима; издалека се зачу гром; забљеска муњаʾ;

По відході Соломії Остап нідчув себе одрізаним од світу, од людей (М. Коцюбинський)
ʾПосле Соломијиног одласка, Остап се осети одсечен од света, од људиʾ;

Вернувшись у хутір, він незабаром розворушив усю околицю й розвеселив її (І. Нечуй-
Левицький) ʾКад се вратио у заселак, убрзо је узбуркао све  у околини и развеселио свеʾ;  
Кілька годин тому, ще тільки вчора ввечері, ми були просто чуднуваті заповзяті
чотирнадцятилітні хлопчаки (Ю. Смолич) ʾПре неколико сати, још синоћ, били смо само
чудни предузимљиви четрнаестогодишњаци.ʾ;  

І за вечерею, і після вечері вони зрідка перекидалися якимось словом (В. Харчук) ʾИ за
време вечере и после вечере повремено би разменили по коју речʾ.

Обставини часу із семантичного погляду поділяють на два різновиди: обставини із

загальним значенням моменту дії або стану та обставини із загальним значенням
хронологічних меж тривання дії чи стану.

1. Обставини із загальним значенням моменту дії або стану вказують:

— на зв’язок дії чи стану з відповідним моментом часу і виражаються прислівником

(увечері, вранці, вночі, улітку, навесні, смерком), іменником із прийменником у
знахідному та місцевому відмінках (у неділю, у жнива, в юності, на третій день, о сьомій
годині, на світанку), іменником із залежним прикметником чи займенником у родовому
відмінку (холодної зими, минулого року, пізньої осені, наступного тижня, цього літа);

— на те, що дія або стан відбувається одночасно з іншою дією або станом (засобом
вираження виступають іменники з прийменниками у родовому та місцевому відмінках:
серед ночі, за царя, при вступі);

— на те, що дія або стан передують якійсь іншій дії, стану, події (засобом вираження є
іменники з прийменниками у родовому, знахідному та орудному відмінках: до літа, до
зустрічі, під Різдво, під весну, за годину до Нового року, перед відпусткою, перед
приїздом);

— на те, що дія або стан відбувається після настання іншої дії, стану, події (засобом
вираження є іменники з прийменниками у родовому, знахідному, місцевому відмінках:
після екзаменів, після дощу, після відпустки, за місяць, за рік, через тиждень, через
десятиліття, по приїзді, по закінченні).

2. Обставини із загальним значенням хронологічних меж тривання дії чи стану вказують:

— на тривалість дії чи стану (засобами вираження є прислівники, іменники в знахідному

та

орудному відмінках без прийменника, іменники в родовому, знахідному, місцевому

відмінках із прийменниками: довго, місяць, годину, місяцями, з вечора до ранку, за рік, за
місяць, за літо, упродовж року);
— на початковий чи кінцевий момент тривання дії або стану (засобами вираження є
прислівники,

іменники в родовому відмінку з прийменниками: зроду, з юності, з осені, до ночі, до

весни).

Обставини причини

Характеризують дію, стан, ознаку, вказуючи на причину, підставу виникнення їх, і

відповідають на питання чому? через що? з якої причини? на якій підставі?

Обставини причини в сучасній українській літературній мові виражаються:

— прислівниками причини, напр.: Кайдаш спересердя грюкнув дверима (І. Нечуй-

Левицький) ʾКајдаш разљућено залупи вратаʾ; Зопалу я звівся на ноги (Ю. Збанацький) ʾУ
бесу дигох се на ногеʾ;

На замітку:

У сербській мові  таким прислівникам відповідають конструкції, про.: зопалу ʾу бесуʾ,

спросоння ʾиза снаʾ,  спересердя ʾу бесуʾ и сл. Напр.: Један Енглез у бесу је појео срећку
која је требало да му донесе 5.000 фунти (З преси) ʾОдин англієць спересердя зʾїв
лотерейний квиток, який мав принести йому 5.000 фунтівʾ.

— дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами, нппр.: Замислившись, Євген не

помітив, як підійшов до нього Роман  (О. Гончар) ʾЗамисливши се, Јевген није приметио
како му приђе Романʾ;

— прийменниково-іменниковими конструкціями, включаючи ті, в яких уживаються

похідні прийменники завдяки, в результаті, внаслідок, у зв’язку з, напр.: По рівному
спокійному обличчі Наталі від щастя текли сльози (О. Кобилянська) ʾПо Наталијином
мирном равном лицу текле су сузе-радосницеʾ; Вмирав нарцис з журби, з кохання (О.
Олесь) ʾГинуше нарцис од туге и љубавиʾ; Брови й плечі його полізли високо вгору від
здивування (О. Довженко) ʾОбрве и рамена му се подигоше високо од изненађењаʾ;

Обставини мети
Означають мету дії чи стану і відповідають на питання для чого? нащо? навіщо? з якою
метою? Обставини мети виражаються:

— прислівниками мети, напр.: Усі вулиці Вербівки ніби навмисне обсаджені вербами (І.
Нечуй-Левицький) ʾСве улице Врбивке као да су намерно засађене врбамаʾ;

— прийменниково-іменниковими формами, напр.: Мірошника полюбила для потіхи (Т.

Шевченко) ʾУ млинара се заљуби из забавеʾ; Мати пішла на город по буряки (Панас
Мирний) ʾМајка оде у башту по репуʾ;  Голосов прискорив біг, намагаючись відірватися,
віддалитися від надто сильного суперника (В. Собко) ʾГолосов је убрзао трк настојећи да
се одвоји, удаљи од прејаког противникаʾ;

 — інфінітивом, напр.: Місяць пливе (з якою метою?) оглядати і небо, і зорі, і землю, і
море (Т. Шевченко) ʾМесец плови да испита и небо и звезде и мореʾ;

— складеними прийменниками в ім’я, на честь, з метою з іменником у родовому відмінку,

а прийменник з метою може також уживатися з інфінітивом, напр.: Тоді я склав план
реконструкції кількох площ і вулиць міста з метою його благоустрою (О. Довженко)
ʾТада сам направио план реконструкције неколико тргова и улица у граду са циљем
његовог побољшањаʾ.

Обставини умови

Означають умову, за якої відбувається дія, і відповідають на питання за якої умови?

Обставини умови виражаються:

— прийменниково-іменниковими конструкціями, напр.: Отак жив Чіпка, виростав  (за

яких умов?) у голоді та в холоді, у злиднях та недостачах (Панас Мирний) ʾТако живеше
Чипка у глади и хладноћи, у сиромаштву и немаштиниʾ; Та (за якої умови?) при такій
погоді треба ще подумати про купівлю (М. Стельмах) ʾАли по таквом времену треба још
размислити о куповиниʾ;

— дієприслівниковим зворотом, напр.: Мелодія, (за якої умови?) опанувавши душею,

загніздившись там, не хутко німіє (М. Коцюбинський) ʾМелодија, савладавши душу,
угнездена тамо неће брзо да занеми.ʾ

Обставини допусту
Вказують на умову, всупереч якій щось відбувається, і відповідають на питання
незважаючи на що? всупереч чому?

Обставини допусту виражаються:

— прийменниково-іменниковими конструкціями, напр.: А Він стліть наперекір усім

напастям (І. Цюпа) ʾА он стоји упркос свим недаћамаʾ;

— дієприслівником і дієприслівниковим зворотом, напр.: Не раз відчувши на собі щем

поразок, бійці не зупинялися у боротьбі (М. Скорупський) ʾНе једном претрпевши бол од
пораза, борци нису престајали да се бореʾ.

Обставини наслідку

Обставини наслідку означають наслідок, що зумовлений дією пояснювального дієслова.

Обставини наслідку відповідають на питання: для якого наслідку? Основним засобом
вираження обставини наслідку є форма знахідного відмінка іменника з прийменником
НА: На муку покохав я її (Т.Осьмачка) ) ʾМука је то што сам се заљубио у њуʾ; На свою
біду прийшли ми сюди (В.Підмогильний) ʾНа своју несрећу дођосмо овдеʾ.

 Отже, обставини мають різноманітні значення і виражаються передусім за значеннєвими

показниками.