Частка

Частка як частина мови формувалася на основі інших самостійних та службових частин мови і
протиставляється їм категоріальним значенням, морфологічними ознаками та синтаксичними
властивостями.
Загальна характеристика частки як частини мови
Поняття «частка мовлення» і «частка» не рівнозначні.
Ч а с т к и м о в л е н н я , за В. Виноградовим, — це група службових слів, які самостійно
не бувають членами речення, виконують у реченні зв’язкову функцію і протиставляються
«частинам мовлення». Цьому терміну відповідає поняття «зв’язкові слова». Ч а с т к а ж є одним
із різновидів зв’язкових слів, часток мовлення поряд з прийменником, сполучником і зв’язкою, що
становлять окрему службову частину мови, яка протиставляється іншим службовим частинам мови
(прийменнику, сполучнику).
Окремі мовознавці надають часткам статусу не слова, а морфеми (суфікса, префікса) на тій
підставі, що ніби частка не має лексичного значення (І. Вихованець) або виражає несинтаксичне
формальне значення (В. Сидоров).
Традиційне мовознавство розглядає частку як окремий різновид службових частин мови із
зв’язковою функцією.
Частки зв’язують різнорідні члени семантичним зв’язком, щоб надати їм (або всьому
реченню) додаткової семантики, певної модальності, комунікативної спрямованості, напр.: Чи ти
лише мені відкрив би душу? Цей семантичний зв’язок різнорідних членів з додатковою
семантикою і є к а т е г о р і а л ь н и м з н а ч е н н я м частки, яке відрізняє її від
прийменника та сполучника і виокремлює в частину мови.
Частка — група службових невідмінюваних слів, які служать для семантичного поєднання в
реченні різнорідних його членів, утворення деяких морфологічних категорій, надання
висловлюванням і його частинам додаткових смислових, модальних і емоційно-експресивних
відтінків, необхідних у комунікативному процесі.
М о р ф о л о г і ч н і о з н а к и часток:
— частки не мають системи словозміни, чим протиставляються іменникам, прикметникам,
дієсловам;
— частка як службова частина мови сформувалася на базі інших частин мови (самостійних і
службових);
— окремі частки є засобом творення морфологічних форм наказового способу дієслів (хай,
нехай), умовного способу дієслів (би, б);
— деякі частки переростають у префікси (не, ні, будь, казна, хтозна, чи, ані, аби — небога,
ніхто, будь-хто, казна-що, хтозна-де, чимало, аніщо, абиде) та в суфікси (ся, небудь, бо, но, то, таки
— взутися, куди-небудь, тож-бо, скажи-но; якби-то, все-таки);
— частки як слова протиставляються морфемам як частинам слова;— частка як службова
частина мови протиставляється всім самостійним і всім службовим частинам мови;
— частки можуть змінювати категоріальне значення і переходити в розряд інших частин мови
— найчастіше в клас сполучників (пор. частки і, й, та, хоч і сполучники і, й, та, хоч та ін.)
Синтаксичні в л а с т и в о с т і частки;
— частки не бувають самостійними членами речення, але вони входять до складу членів
речення разом із самостійними словами: Тільки вітер гуде в проводах!;
 — окремі частки (ну, невже, еге, атож, добре, так) виконують функцію слів-речень у певних
синтаксичних позиціях, напр: Вродлива панночка скрізь може бути певна, що виграє — Невже?
(Леся Українка);
— частка семантично поєднує (зв’язує) в реченні різнозначні члени речення, напр.; Я ж тобі
казала; Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів (Т. Шевченко). У першому реченні частка ж
семантично поєднує підмет я з додатком тобі, а в другому частка не семантично поєднує підмет
півні з присудком співали, дієслово-присудок гомонів з обставиною місця ніде;
— надає всьому реченню або окремим його членам додаткового значення, напр.: Не щебече
соловейко в лузі над водою (Т. Шевченко);
— частки є одним із засобів актуального членування речень, тобто засобом виділення в
реченні теми (відомої інформації) і реми (нової інформації), напр.: Я іду // не в школу; Ід у в
школу // не я; В школу я // не йду.
Як видно, категоріальним значенням, морфологічними ознаками і синтаксичними
властивостями частки відрізняються від прийменників і сполучників.
Класифікація часток за твірною базою
Історично частки як службові слова формувалися на базі різних частин мови — іменників,
займенників, прикметників, прислівників, вигуків, сполучників і дієслів.
За частиномовною співвіднесеністю частки української мови поділяють на відзайменникові,
відприслівникові, відіменникові, віддієслівні, відприкметникові, відсполучникові, відвигукові.
В і д з а й м е н н и к о в і ч а с т к и . До них належать частки воно, що, це, собі, ся, оце,
(о се), ото, саме, он, чи, ти, мені, тобі. Напр.: Он уже й світає; Сяде собі заспіває.
В ід п р и с л і в н и к о в і ч а с т к и . Цю групу утворюють частки тут, куди, як, там,
зовсім, остаточно, прямо, точно, мало не, тільки, паки (п а к ), так (т а к и ), гаразд, де, ось, так,
приблизно, рівно. Напр.: Куди мені старій до вас молодих? Просила допомогти, та де там.
В і д і м е н н и к о в і ч а с т к и . До них відносять слова бігма, бігме, (розм. заст., від
боже побий мене), бодай (від бог дай). Напр.: Бігме, страшно простій людині на таку гору стати.
В і д д і є с л і в н і ч а с т к и . Це частки авжеж, адже, би, буцім, знай ( собі), дай, давай,
мов, мовби, немовби, ніби, якби, хай, нехай. Напр.: Дивлюсь: так буцім сова летить лугами,
берегами та нетрями (Т. Шевченко); Галя мов не чула..., як стала коло груби, так і стояла (Панас
Мирний);
В і д п р и к м е т н и к о в і ч а с т к и . Такими є слова лиш, лише (в ід лихий), лишень.
Напр.: Лише мох вкриває собою оте віковічне каміння.
Відсполучникові ч а с т к и . На базі сполучників утворилися частки і, й, та тощо.
Напр.: На те і вчителька вона!
В і д в и г у к о в і ч а с т к и . Відвигуковими є частки ну, га, гей, ага, атож, аякже. Напр.:
— А казав же він? — А г а ! Ну йди вже! Чого стоїш?
Отже, частки в українській мові утворюються і від самостійних, і від службових слів.
Класифікація часток за структурою
За хронологічною ознакою (часом виникнення) частки поділяють на первинні і вторинні.
До п е р в и н н и х належать найпростіші за будовою, односкладні частки, які в сучасній мові вже
не мають словотвірних і формальних зв’язків зі словами інших частин мови: би ( б) , же ( ж ) , не, ні,
ба, аж, ще, ну, но. Всі інші частки є в т о р и н н и м и . Вони в основному складні за будовою і
зберігають структурно-словотвірні зв’язки з іншими частинами мови: ось, тут, це, куди, нехай,
ледве, он, і ( й ) , ніби, неначе, невже, адже, також і под.
За будовою виокремлюють прості і складені частки.
 Класифікація часток за функцією
Загальною функцією часток є зв’язок самостійних слів. Цим вона подібна до службових
частин мови (прийменника, сполучника). Ця загальна функція реалізується конкретними
функціями, якими частка відрізняється від інших службових слів і формується як службова частина
мови.
Такими функціями частки є:
— утворення морфологічних форм слів і форм речень з ірреальним значенням (спонукання,
умовності, волевиявлення);
— формування заперечних, спонукальних, стверджувальних і запитальних конструкцій;
— виділення, уточнення, підсилення, актуалізація якоїсь частини семантики в реченні
(висловлюванні);
— вираження емоційно-оцінних, вказівних та вірогіднісних відтінків значення.
За характером функції частки поділяються на дві групи: частки, що виражають граматичне
значення, і частки, що виражають лексичне значення та його відтінки.
Відповідно до конкретних функцій в українській мові виділяють формотвірні, заперечні,
стверджувальні, питальні, оклично-підсилювальні, підсилювальні, видільні, спонукальні, вірогідні,
вказівні частки.
Ф о р м о т в і р н і ч а с т к и . Вони надають слову і реченню певної граматичної форми і
тому називаються формотворчими. До них належать частки хай, нехай, давай, щоб, би ( б ) .
Частки хай, нехай утворюють наказову форму дієслів 3-ї особи однини та множини і
формують імперативні речення ірреального змісту, напр.: Нехай ні жар, ні холод не спинить вас! (І.
Франко);
Частка давай (давайте) вживається при інфінітивах та дієсловах 1-ї особи однини і множини
форми майбутнього часу, виражає заклик до спільної дії і формує імперативні речення,
пом’якшуючи їх категоричність, напр.: авайте провчимо вражого пана! (І. Нечуй-Левицький);
Частка щоб ( щоби), надаючи реченню наказового значення, виражає побажання: Щоб ти був
багатий, як земля; заперечення можливості чого-небудь: Щоб оце я, після такої праці випустив із
рук свою здобич! (П. Куліш); застереження можливих негативних наслідків: Щоб ще по пиці не
дав, бо він на те солдат (Г. Квітка-Основ’яненко); наказ або прохання: Щ об на світанку ти був тут
(Г. Тютюнник).
Частка би ( б ) утворює дієслова умовного способу, надаючи реченню ірреального змісту: З
ним забула б чорнобрива шляхи, піски, горе (Т. Шевченко).
Вона може вживатися у значенні наказового способу і виражати побажання; Н еха й би вже
ліпше били (Леся Українка); Вам би милосердною сестрою бути (О. Гончар); ввічливе прохання,
пропозицію: Чи не позичив би ти мені трохи грошей.
Інколи до формотвірних, а то й словотвірних часток відносять -ся, -сь {купатися, нестись),
будь-, -небудь, казна-, хтозна-, аби-, де-, не-, ні- та ін. Але це не частки мовлення, не окремі слова, а
частини слів (морфи).
Словотворчі частки служать для творення слів, а тому з часом перетворюються на суфікси
або префікси.
З а п е р е ч н і ч а с т к и . До заперечних належать частки не, ні, ані. Виражаючи
заперечення, вони одночасно можуть набувати відтінків підсилення і виокремлення частини якоїсь
семантики: Не вернеться чорнобривий та й не привітає, не розплете довгу косу, хустку не
зав’яже, не на ліжко — в домовину сиротою ляже (Т. Шевченко).
Заперечне значення частки не посилюється тоді, коли вона поєднує заперечний займенник або
заперечний прислівник із дієсловом: Ніхто її не рятує.
Заперечне значення частки не послаблюється, якщо вона:
— поєднує (зв’язує) дві однакові форми того ж слова: любить-не любить, сон не сон, готовий-
не готовий;
— поєднує дві однакові форми спільнокореневого дієслова: дивишся не надивишся, дивуєшся
не надивуєшся, милуєшся не намилуєшся;
— поєднує інфінітив і особову форму того самого дієслова: знать не знаю, бачить не бачив,
чути не чув.