Частини мови

Монастирської Маргарити
6-В
Частини мови — це слова, що характеризуються
спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними
категоріями, синтаксичними функціями і засобами словотвору

В українській мові існує десять частин мови: шість самостійних або

повнозначних, три службових і вигук, який стоїть окремо. Самостійні
частини мови – це іменник, прикметник, числівник, займенник,
дієслово і прислівник. Службові частини мови – це прийменник,
сполучник, частка.
Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення
предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка,
відповідає на питання хто? або що?

Прикметник – це самостійна частина мови, що виражає ознаку

(прикмету) предмета

Числівник - це самостійна частина мова, що позначає кількість

предметів чи абстрактне число і виражає своє значення у формах
відмінка, обмежено - роду та числа.
Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу,
предмет, ознаку, кількість, але не називає їх

Дієсло́во— самостійна частина мови, що вказує на дію або стан

предмета й відповідає на питання «що робити?», «що
зробити?».

Прислівник — це незмінна самостійна частина мови, що виражає

ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання
як? де? звідки? наскільки?
Прийме́нник — незмінна частина мови, що виражає залежність іменника,
прикметника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та
реченні. Прийменник з іншими частинами мови може вказувати на: об'єкт дії:
подарунок (для кого?) для сестри, писати (про кого?)

Сполу́чник - службова частина мови, що послуговує для зв'язку

однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не
мають власного лексичного значення й не виконують у реченні граматичну
роль. До сполучників належать і, та, й, але, а тощо.

Ча́стка — незмінна службова частина мови, яка надає реченню чи окремим

його членам додаткових смислових та модальних відтінків значення або
служить для утворення окремих граматичних форм і нових слів