Лекція 1

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ГРАМАТИКИ

План
1. Предмет граматики.
Граматика (від лат. grammatike techne "письмове мистецтво") - 1) будова мови (система морфологічних категорій та форм,
синтаксичних категорій та конструкцій); 2) наука, яка вивчає будову мови.

Щодо граматики як науки, то розрізняють: 1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх структуру, і контенсивну
(семантичну), яка вивчає значення цих форм і структур; 2) синхронічну, що вивчає будову мови на певному умовно виділеному
годинниковому етапі, та діахронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному розвитку. З синхронічної граматики
виокремлюють функціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць.

Граматичне значення - узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних
конструкцій і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження.

Так, слова весна, літо, парк, робітник, праця, голубінь мають значення предметності; добрий, теплий, зелений, дзвінкий,
золотий, дерев'яний - значення ознаки; йти, летіти, співати, їсти - значення процесуальності; дороги, книжки, столи, окна, олії,
бензину - значення родового відмінка; читавши, думала, кричало, любили – значення минулої години і т.д.

Крім тут згаданих, можна ще назвати граматичні значення роду, числа, особи, предикативності, суб'єкта, об'єкта та ін. Як
бачимо, граматичне значення відрізняється від лексичного масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто воно
властиве великим групам слів. Крім цього, граматичне значення відрізняється від лексичного:

Граматична категорія - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин (граматичних форм із однорідним
значенням).

Для того щоб констатувати, що в якійсь мові є певна граматична категорія, потрібно, щоб був ряд форм, об'єднаних якимось
спільним значенням, щоб усередині цього об'єднання було протиставлення і щоб ті протиставлені значення мали формальне
вираження. Так, граматичною категорією є категорія числа, оскільки вона об'єднує мовні одиниці на основі спільного значення
"число". Усередині цього об'єднання протиставляються одиничність і множинність, і граматичні значення одні й множини
формально виражаються за допомогою спеціальних закінчень. Пор.: ліс - ліси, весна - весни, озеро - озера, де граматичне
значення одні висловлене нульовим закінченням і закінченнями -а та -о, а граматичне значення множини - закінченнями -і та -а.

Граматичні категорії поділяють на морфологічні та синтаксичні. До морфологічних належать категорія роду, числа,
відмінка, виду, години, способу, особини; до синтаксичних - категорія активності/пасивності, комунікативної спрямованості
(розповідність, пітальність, спонукальність), стверджуваності/залеречуваності, синтаксичного часу та синтаксичного способу.

2. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична

форма, граматична категорія.
3. Морфологія як розділ граматики.

Морфологія (від грец. morphe - форма, logos - слово, вчення) є розділом граматики, в якому вивчаються явища, що характеризують
граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та розряди слів (частини мови), граматичні категорії і
систему їх словозміни.

Об'єктом вивчення в морфології є слово як носій ряду граматичних значень, що виражає відповідні граматичні категорії, властиві
лексико-граматичним розрядам слів. Відповідно до вияву граматичних значень слово може видозмінюватись, утворюючи усталену
мовною практикою систему форм. Окремо взята форма конкретного слова є його словоформою.

Видозміни слова, що служать для вираження його синтаксичних властивостей (відношень між словами), називаються словозміною. А
система форм, співвідносних із певною системою синтаксичних граматичних значень, називається його парадигмою. Своєрідність
видозміни слів, що належать до іменних частин мови, на відміну від дієслова, відбита в термінах відмінювання (для іменних частин
мови) і дієвідмінювання (для дієслів).

У словах, що не виражають граматичних видозмін як синтаксичних властивостей слова (у них це нульовий показник), виступає одна
словоформа. Це так звані незмінювані слова.

Словозмінні значення в сучасній українській мові в основному виражаються словозмінною морфемою - флексією. Однак система
відмінювання та дієвідмінювання, крім флексій, включає й систему відповідно оформлених основ з урахуванням морфонологічних
явищ (чергувань звуків, перенесення наголосу в слові та ін.), наприклад: дуг-а, дуг-й, дуг-дю, дуз-ї, дуг-и, дуг, дуг-ам, дуг-ами; водж-у,
вод-иш, вод-ить, вод-имо, вод-ите, вод-ять.
 Об'єктом морфології є також словоформи, в яких виражаються граматичні характеристики слова незалежно від його
синтаксичних властивостей, наприклад, форми ступенів порівняння прикметників і прислівників, інфінітив, дієприслівник.

4. Принципи класифікації слів за частинами мови.

Граматична характеристика слів знайшла своє

з'ясування в теорії частин мови. Частини мови
розглядаються як класи слів, що характеризуються
спільністю:

· а) загал ьнокатегоріального
(частиномовного) значення;
· б) морфологічних категорій і
парадигматики;
· в) морфемного складу і словотворчих
засобів;
· г) синтаксичних функцій

Кожний клас слів має своє загальнокатегоріальне

лексичне значення: предметності, статичної ознаки
предмета, кількісності, узагальненої вказівки на
предметність, ознаки або кількості, динамічної ознаки
(або дії, процесуальності), статичної ознаки дії (або
іншої ознаки) чи стану як сутності. Такі класи слів
називають повнозначними. Класи слів, що виражають
певні відношення між повнозначними словами,
надають додаткових семантичних, модальних
відтінків словам, словосполученням, реченням або
служать для зв'язку слів, тобто свого загал
ьнокатегоріального значення самостійно не
виражають, називаються неповнозначними.

У сучасній українській мові до класів повнозначних

слів належать такі частини мови: іменник,
прикметник, числівник, займенник, дієслово,
прислівник.

До неповнозначних частин мови належать

прийменник, сполучник, частки. Вигук посідає
проміжне місце як клас слів, що служить для
вираження (не називання) почуттів і волі.

Кожна частина мови має властиві їй граматичні

категорії, що дістає.свій вияв у системі словозміни, в її
парад иг мати ці.

У сучасній українській мові до змінюваних слів

належать: іменник, прикметник, числівник, займенник
і дієслово. Усі інші частини мови об'єднують
незмінювані слова.

Вираження граматичних категорій через відповідні

граматичні значення в кожній повнозначній частині
мови дістає своєрідне вираження за допомогою
граматичних засобів - флексій, афіксів,
морфонологічних чергувань, що в основному
закріплюються за моделями будови слів певної
частини мови або мають місце лише в межах певного
класу слів (чергування, наголос).

Усе це позначається на морфологічній будові слова і

виявляється у словотворчих типах кожної частини
мови. Порівняйте, наприклад: два, двійко, двійка,
двійня, двічі; синій, синька, синяк, синіти. Кожне з
названих слів має різне граматичне оформлення, за
формальними показниками і словотворчими
суфіксами можна чітко визначити належність слова до
певної частини мови.

Слова кожного класу мають свою систему парадигми

(або її не мають). Кожна словоформа є морфологічним
засобом вираження певної основної функції в реченні
та додаткових синтаксичних функцій. За
синтаксичними функціями частини мови поділяються
на самостійні і службові. Самостійні слова
виступають у реченні в типовій для кожної частини
мови синтаксичній ролі, виявляють властиві їм ознаки
сполучуваності і синтаксичних зв'язків.

Службові слова виступають у синтаксичних зв'язках

не самостійно, а в єдності з повнозначними словами
або є граматичними засобами вираження певних
синтаксичних відношень.

Усі повнозначні слова є синтаксично самостійними.

До службових належать прийменники, сполучники і
частки.

Увага! Значення роду мають порядкові числівники та

кількісні: один, одна, одне, два, дві, обидва,
обидві. Значення числа має числівник один (одні).

Частини мови
Граматичні значення можуть виражатися:
закінченням (хата - Н. в., хатою -Ор. в.);
суфіксом (виступати - недок. вид, виступити - докон.
вид); перенесенням наголосу (весни - Р. в. оди., весни -
Н. в.іин.); вживанням службового слова (співала б,
більш вдалий, буду читати, на землі, хай будує).

Попередній розділ
Зміни в морфемній структурі слова
Наступний розділ
Частини мови

--Тип роботи--
Анотація
Бізнес-план
Білети до іспиту
Диплом
Дисертація
Ессе
Звіт з практики
Контрольна
Креслення
Курсова
Лабораторна
Переклад тексту
Рішення задач
 Реферат
Шпаргалки

1. Предмет граматики.
Термін граматика в мовознавчій літературі вживають у двох значеннях:
1) граматична будова мови;
2) наука про граматичну будову мови.
У першому значенні граматика являє собою систему принципів та правил,
що визначають характер зміни слів, способи їх творення та сполучуваності в
реченнях. Граматика набагато абстрактніша порівняно з лексикою, оскільки
лексика називає предмети і явища індивідуально, так би мовити,
“розчленовано”. Граматика ж виражає найзагальніше, властиве всім або
великим групам предметів і явищ.
Граматика як лінгвістична наука досліджує граматичні значення й форми
наявних у мові слів, а також засоби їх поєднання в речення для вираження
ду́ мки. Ця наука складається з граматичних правил та закономірностей, які слід
враховувати під час використання мовних одиниць — морфем, щоб утворити
слова, або ж слів, аби утворити речення.
Традиційно граматику поділяють на два розділи — морфологію (вчення
про граматичну природу слів) і синтаксис (учення про поєднання слів у
словосполучення та речення). Подеколи в межах граматики виокремлюють
також і словотвір (учення про способи творення слів) на тій підставі, що
питання морфологічного словотворення (афіксація та основоскладання) тісно
пов’язуються з ученням про частини мови.
Основним предметом граматики є слово як граматична одиниця мови,
адже всі слова в мові граматично оформлені. Наприклад, у реченні Займався
ранок слово ранок є підметом, вираженим іменником у формі називного
відмінка однини; займався — простий дієслівний присудок, виражений
дієсловом у формі дійсного способу, минулого часу, чоловічого роду, однини.
Отже, кожне слово в контекстуальному оточенні набуває відповідних
граматичних форм і вступає з іншими словами в певні синтаксичні зв’язки.
2. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична
форма, граматична категорія.
Центральними в граматиці вважаються поняття граматичного значення,
граматичної форми та граматичної категорії.
Смислова структура будь-якого повнозначного сло́ ва являє собою
неподільну єдність лексичного (індивідуального) значення та сукупності
абстрактних значень (граматичних), які характеризують його видозміни у
зв’язку з іншими словами. Отже, граматичні значення, за визначенням
М. Плющ, — це абстрактні значення, що супроводять лексичне значення
повнозначного сло́ ва в конкретному випадку його вживання.
Граматичне значення має здатність об’єднувати цілі групи чи класи слів.
Наприклад, різні за лексичним значенням іменники війна, віра, перемога,
самопожертва мають однакові граматичні значення називного відмінка,
однини, жіночого роду. Ці й усі інші іменники належать до одного класу слів із
загальним значенням предметності, що має вираження в граматичних
категоріях роду, числа та відмінка.
Граматичні значення слів формально виражаються через афікси, зміну
наголосу, поєднання зі службовими словами і т. ін. Наприклад, у прикметниках
тонший, мудріший, суворіший, миловидніший суфіксальна морфема -ш- (-іш-) є
виразником простої форми вищого ступеня порівняння, а закінчення -ий
свідчить про те, що ці прикметники вжито у формі називного відмінка, однини,
чоловічого роду. У дієсловах вслу́ хатися і вслуха́ тися, заки́ дати і закида́ ти
наголос є показником форми доконаного чи недоконаного виду. Іменники,
поєднуючись із прийменниками у (в) або на, набувають форми місцевого
відмінка: у школі, на роботі.
Одним зі способів вираження граматичних значень є суплетивізм —
творення певних граматичних форм слів від інших основ: я — мене; гарний —
кращий; поганий — гірший; брати — взяти.
Крім цього, допоміжну роль у вираженні граматичних значень відіграє
чергування голосних та приголосних звуків: мостити — мощу; носити — ніс.
Граматичне значення може виражатися двома способами — синтетичним
та аналітичним:
 синтетичний спосіб — граматичне значення виражається в межах
одного слова (напр., слухатиму — синтетична форма майбутнього часу
дієсло́ ва; веселіший — форма вищого ступеня порівняння прикметника);
 аналітичний спосіб — граматичне значення виражається за
допомогою допоміжних слів (напр., буду слухати — аналітична форма
майбутнього часу дієсло́ ва; більш веселий — аналітична форма вищого ступеня
порівняння прикметника).
Отже, граматичне значення — це узагальнене значення, що є спільним
для цілого класу слів або для класу форм слів, яке, на відміну від лексичного
значення, може об’єднувати групи (класи) слів.
Сукупність граматичних значень і відповідних засобів їх вираження в
конкретному випадку слововживання становить граматичну форму сло́ ва. У
різних граматичних формах слово здатне виражати одне або декілька
граматичних значень, інколи за допомогою одного формального показника.
Наприклад, у слові критичний флексія -ий виражає граматичні значення роду
(чоловічого), числа (однини), відмінка (називного). Граматична форма завжди є
виразником відповідних граматичних значень, а граматичне значення, зі свого
боку, є планом вираження певної граматичної форми.
Сукупність усіх граматичних форм слова, розташованих у певній
послідовності і використовуваних задля вираження відповідних граматичних
значень, становить граматичну парадигму сло́ ва. Граматична категорія – це
найзагальніше поняття, що об’єднує ряд співвідносних граматичних значень,
виражене в певній системі співвідносних граматичних форм. Таким чином,
граматична категорія є поняттям родовим, більш широким, щодо ряду
однорідних граматичних значень. Наприклад, категорія відмінка іменника
узагальнює всю різноманітність значень семи відмінків і систему граматичних
відмінкових форм.
У сучасній українській літературній мові наявна чітка система
граматичних категорій, наприклад, категорія роду, числа, відмінка, виду,
способу, особи, часу тощо. Деякі граматичні категорії тісно пов’язані з лексико-
семантичним значенням слів, наприклад, характерні для іменників категорії
істот / неістот, власних / загальних назв, конкретності / абстрактності,
збірності / одиничності тощо.
Отже, граматична категорія є тим загальним, що знаходить свій вияв у
частковому – в граматичному значенні, в конкретних граматичних формах.

3. Морфологія як розділ граматики.

Морфологія – це розділ граматики, в якому вивчаються явища, що
характеризують граматичну природу сло́ ва як граматичної одиниці мови. Тобто
це лінгвістичне вчення про розряди слів (частини мови) та систему їх
словозміни.
Об’єкт вивчення в морфології – це слово як носій розряду певних
граматичних значень, що виражає відповідні граматичні категорії. Слово може
видозмінюватися, утворюючи усталену мовною практикою систему
граматичних форм. Окремо взята форма конкретного слова отримала в
лінгвістичній науці назву словоформа.
Із поняттям словоформи тісно пов’язане поняття словозміни. Словозміна
– це видозміна слова, що служить для вираження його синтаксичних
властивостей (відношень між словами). Напр., перемог-а, перемог-и, перемоз-і,
перемог-ою, (у) перемоз-і – словозміна іменника перемога.
Система ж форм, співвідносних з певною системою граматичних значень,
–це парадигма сло́ ва.
Так, парадигма іменних частин мови пов’язана з категорією відмінювання
цих слів. Напр, відмінювання прикметників:
Тверда група
Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід Множина
Н. в. жовтий жовта жовте жовті
Р. в. жовтого жовтої жовтого жовтих
Д. в. жовтому жовтій жовтому жовтим
З. в. = Н. або Р. в. жовту = Н. або Р. в. = Н. або Р. в.
О. в. жовтим жовтою жовтим жовтими
М. в. (на) жовтому(-ім) (на) жовтій (на) жовтому(-ім) (на) жовтих

М’яка група
Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід Множина
Н. в. синій синя синє сині
Р. в. синього синьої синього синіх
Д. в. синьому синій синьому синім
З. в. = Н. або Р. в. синю = Н. або Р. в. = Н. або Р. в.
О. в. синім синьою синім синіми
М. в. (на) синьому(-ім) (на) синій (на) синьому (-ім) (на) синіх
 Своєрідність видозміни дієслів пов’язана з дієвідмінюванням.
Напр, дієслова 1-ї та 2-ї дієвідмін мають такі закінчення:

Число Особа І дієвідміна ІІ дієвідміна

Однина 1-а -у, -ю -у, -ю
2-а -еш, -єш -иш, -їш
3-а -е, -є -ить, -їть
Множина 1-а -емо, -ємо -имо, -їмо
2-а -ете, -єте -ите, -їте
3-а -уть, -ють -ать, -ять

У незмінюваних словах немає граматичних видозмін як синтаксичних

властивостей сло́ ва, отже, вони мають одну словоформу, це незмінювані слова,
напр., прислівники гарно, га́ ряче, ви́ соко, дієприслівники чуючи, сидячи,
прийменники над, до , за, сполучники але, проте, однак тощо.
4. Принципи класифікації слів за частинами мови.
Частини мови розглядаються як класи слів, що характеризуються
спільністю таких ознак:
1) загальнокатегоріальне (частиномовне) значення;
2) морфологічні категорії та система граматичних значень;
3) морфемний склад слів і словотворчі засоби;
4) синтаксична роль у реченні.

У сучасній українській мові розрізняють десять частин мови.

Частини мови Загальне значення, питання Приклади

САМОСТІЙНІ (ПОВНОЗНАЧНІ) ЧАСТИНИ МОВИ
1. Іменник має узагальнене значення предметності стеля, ліс, поле,
(хто? що?) дівчина, мати, кіт
2. Прикметник виражає ознаки предметів рідний, біла, милі,
(який? яка? яке? які? чий? чия? чиє?..) бра́тів, дружні
3. Числівник означає число, кількість, порядок при сім, сто двадцять,
лічбі (скільки? котрий?) вісімнадцятий
4. Займенник вказує на предмет чи ознаку, конкретно я, ми, він, себе,
не називаючи (хто? що? який?, чий?..) мій, твоя, своє
5. Дієслово називає дію або стан предметів прагнути, сісти,
(що робити? що зробити?) любити, знайти
– дієприкметник виражає ознаку за дією знайдений, зів’ялі,
(форма (який? яка? яке? які?) скошена, почуте
дієслова)
– дієприслівник називає додаткову дію або стан сидячи, чуючи,
(форма (що роблячи? що зробивши?) написавши
дієслова)
6. Прислівник виражає ознаку дії чи стану або іншої добре, високо,
ознаки (як? де? куди? коли? чому?..) надійно, зда́лека
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ
7. Прийменник визначає відношення між словами в в, на, під, за, до,
реченнях перед, залежно від
8. Сполучник поєднує однорідні члени речення та і, та, але, або, чи,
частини складного речення тому що, аби, як
9. Частка надає мовленню певних смислових тільки, це, ось, он,
відтінків; утворює граматичні форми би, хай, нехай
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА МОВИ
10. Вигук виражає емоції, почуття, волевиявлення ох, ой, ого, та ну

Самостійні (повнозначні) частини мови мають лексичне значення,

відповідають на питання, виступають членами речення.
Службові слова не мають лексичного значення, не відповідають на
питання, не виконують роль членів речення.
Вигук розглядають окремо від повнозначних та службових слів.