Конспект лекції зі вступу до мовознавства, загального мовознавства

БУДОВА МОВИ Й МОВОЗНАВСТВА

План:
1. Основні одиниці мови.
2. Система мови.
3. Структура мови.
4. Синтагматичні й парадигматичні відношення в мові.
5. Галузі лінгвістики.
6. Розділи мовознавства.

Література:
1. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. Київ, 2000. С. 29–36.
2. Кочерган М. П. Загальне мовознавство. Київ, 2010. С. 207–220.
3. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. Київ, 2006. С. 20–35, 64–69.
4. Бережняк В. М., Пасік Н. М. Вступ до мовознавства. Словник-довідник
лінгвістичних термінів. Ніжин, 2004. С. 6–15.
5. Ткаченко О. Г. Системні відношення в мові. Науковий часопис НПУ
імені М. П. Драгоманова. Серія 9. Сучасні тенденції розвитку мов. Випуск 1.
Київ : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. С. 80–83.

1. Основні одиниці мови

У мові функціонує чотири основні типи одиниць: фонема, морфема,
слово і речення. Дехто з лінгвістів виділяє ще один тип одиниць – текст.
Фонема – це мінімальна нечленована однобічна одиниця звукової
будови мови, здатна розрізняти лексичні й граматичні значення вищих
одиниць (морфем, слів). Фонема не є знаком мови, тому що має план
вираження, але не має плану значень.
Функції фонеми: конститутивна (будівельна), перцептивна
(ідентифікаційна, розпізнавальна), сигніфікативна (смислорозрізнювальна і
форморозрізнювальна), делімітативна (обмежувальна).
Морфема – мінімальна двобічна одиниця мови; значуща частина слова.
Морфема має форму й виражає певний зміст, тому є знаком мови. Морфема
виражає узагальнене, абстраговане значення – лексико-поняттєве,
дериваційне (словотвірне) чи реляційне (служить для зв’язку слів у реченні).
Функції морфеми: конститутивна, семасіологічна (семантична,
смислова).
Слово – найменша самостійна відтворювана одиниця мови, що називає
елементи дійсності. Лексема – слово в сукупності всіх його форм і значень.
 Функції слова: номінативна (називна), семасіологічна (сигніфікативна
семантична, смислова), дейктична (вказівна), експресивна, емотивна,
акумулятивна.
Речення – це граматична єдність слів, що має змістову та інтонаційну
завершеність.
Функції речення: комунікативна, мислетворча, експресивна, емотивна,
імпресивна, волюнтативна.
Текст – структурно-граматична й змістова єдність речень, що слугує
для передачі складної, розлогої інформації і характеризується завершеністю,
лінійністю, зв’язністю, модальністю та прагматичною настановою (задумом)
мовця.
Функції тексту: комунікативна, мислетворча, експресивна, емотивна,
імпресивна, волюнтативна, прагматична.

2. Система мови
Мова має системну й структурну організацію.
Система (гр. сполучення, організація) – це організована множина
однотипних взаємопов’язаних елементів.
Напр.: годинник, Сонячна система, суспільство, мова.
У мові наявні всі ознаки системи:
- велика кількість однорівневих мовних одиниць (фонем, морфем,
слів, речень);
- між ними встановлюються відношення залежності, співвіднесеності,
протиставлення.
У кожній мові виділяють 4 системи:
1. Фонологічну (система фонем).
2. Лексико-семантичну (система слів, фразеологізмів).
3. Морфологічну (система морфем, словоформ).
4. Синтаксичну (система конструкцій).
У кожній системі можна вичленувати кілька/багато підсистем.
Напр., у фонологічній системі: підсистеми голосних і приголосних,
глухих і дзвінких, щілинних і зімкнених, лабіалізованих (огублених) і
нелабіалізованих (неогублених) тощо.
У сукупності системи й підсистеми мови формують єдину
макросистему мови.
Системи бувають закриті й відкриті.
Закрита система складається з чітко визначеної кількості мовних
одиниць, і цей кількісний склад незмінний (напр., кількість фонем у кожній
мові стала).
 Відкритою є така система, яка має змінну, непостійну кількість
елементів (напр., лексико-семантична система кожної мови динамічна, бо
поповнюється новими одиницями, відходять архаїчні елементи).

Структура мови – це її будова в ієрархічній співвідносності, за якою

елементи нижчих рівнів закономірно використовуються для побудови
одиниць вищих рівнів: фонеми утворюють морфеми, морфеми – слова, слова
– речення, речення – текст.
Водночас структура мови – це спосіб поєднання різнорівневих
одиниць, розташування частин або елементів цілого в певному порядку від
вищого до нижчого.
Структуру мови формують мовні рівні – сукупність однотипних
одиниць і категорій. Кожен рівень має свої одиниці.
Існує 7 мовних функційно-структурних рівнів:
7. Текстовий – найвищий.
6. Синтаксичний.
5. Фразеологічний – проміжний.
4. Лексико-семантичний.
3. Словотвірний – проміжний.
2. Морфологічний.
1. Фонологічний – найнижчий.
Система й структура мови вказують на спосіб її організації.

3. Синтагматичні й парадигматичні відношення в мові

Одиниці мови перебувають між собою в парадигматичних і
синтагматичних відношеннях.
Парадигматичні відношення виникають між однорівневими
одиницями, що протиставляються за якоюсь ознакою.
Напр.:
do – did – have done – will do – це граматична парадигма, у якій
протиставлені граматичні форми англійського дієслова do;
веселий – веселіший – більш веселий – найвеселіший – найбільш веселий
– це граматична парадигма слова веселий у межах категорії ступеня
порівняння;
сніг – сніжок – сніжний – сніговий – сніговій – сніжинка – сніжка –
сніжити – це словотвірна парадигма (словотвірний ряд);
beautiful ([ˈbjuːtəfl̩ ] красивий) – pretty ([ˈprɪti] чарівний) – gorgeous
([ˈɡɔːdʒəs] чудовий) – handsome ([ˈhænsəm] красивий) – це лексична
парадигма, синонімічний ряд, у якому протиставлені прикметники на
позначення краси).
Між одиницями кожної з наведених парадигм встановлюються
парадигматичні відношення.
Синтагматичні відношення простежуємо між мовними одиницями,
поєднаними одночасно в лінійній послідовності.
Напр.:
[й + а́ + б + л + у + к + о] (фонологічний рівень);
На + сміх + а + ти + ся ; beauty+ful, go+ing, kind+ness ([ˈkʌɪn(d)nəs]
доброта) (морфологічний рівень);
Над + чорнобривцями + в + саду + останнє + яблуко + висить
(М. Вінграновський)
Між одиницями кожної з наведених синтагм встановлюються
синтагматичні відношення. Синтагматичні відношення обмежують лексичне
й граматичне поєднання одних одиниць з іншими, напр.:
можна: баский кінь, гаяти час – не можна баский час, гаяти кінь;
She з’єднується з формою goes, але не з формою go; іменник cat – з
дієсловом meow ([miˈaʊ] «нявчить»), dog – з дієсловом bark ([bɑːk] «лає»),
дієприкметник be interested – із прийменником in (to be interested in smb./smth.
– «цікавитись чимось»), дієприкметник be crazy – з прийменником about (She
is crazy about music «Вона схиблена на музиці»).

5. Галузі лінгвістики
Залежно від мети і проблем:
- загальне і часткове;
- теоретичне і прикладне.
За об’єктом дослідження:
- описове (вивчає одну мову синхронно);
- історичне (вивчає одну мову в діахронії);
- порівняльно-історичне (вивчає групу споріднених мов у діахронії);
- типологічне (вивчає групи мов у синхронії).
- етнолінгвістика (від гр. ethnos «народ» і лінгвістика) – вивчає зв’язок
мови із життям народу, відбиття в мові фольклору та міфів матеріальної і
духовної культури етносу;
- психолінгвістика – вивчає мову у зв’язку з психічними процесами;
процеси мовної діяльності, сприймання й творення мови, наміри мовця в
процесі здійснення мовного акту;
- соціолінгвістика – вивчає мову у зв’язку з її соціальними чинниками
та роллю, яку вона відіграє в житті суспільства;
 - комунікативна лінгвістика – вивчає процеси спілкування з
урахуванням усіх наявних складових комунікації (фізичних, фізіологічних,
психологічних, соціальних, контекстних, ситуативних);
- когнітивна лінгвістика – розглядає мову як результат і знаряддя
пізнавальної діяльності, досліджує когнітивні механізми та структури
людської свідомості через мовні явища.
- математична (комп'ютерна) лінгвістика – використовує математичні
моделі для опису природних мов;
- нейролінгвістика – мозкові механізми мовленнєвої діяльності, а
також зміни у процесах мовлення, що виникають при ураженнях мозку;
- лінгвогеографія – територіальне поширення мовних явищ.

6. Розділи мовознавства

Диференціація за одиницями мови: лексикологія, фонетика, граматика.

Наука Предмет вивчення
Фонетика – фонетика звуки людського мовлення
наука про фонологія функціональні властивості звуків
фонеми та інші людського мовлення
явища звукової акцентологія наголос, інтонацію, їх види й
матерії мови характеристики
орфоепія правила вимови
графіка співвідношення між буквами та звуками

Лексикологія – лексикологія словниковий склад мови

наука про семасіологія лексичне значення слова і його зміни
слово і його ономасіологія процеси найменування об’єктів дійсності
значення ономастика власні назви:
антропоніміка – власні назви людей;
топоніміка – власні назви населених
пунктів;
зооніміка – власні назви тварин;
астроніміка – власні назви небесних
світил;
гідроніміка – власні назви водних
об’єктів;
теоніміка – власні назви божеств
термінознавство точні назви наукових понять
етимологія вивчає походження слів і їхні первинні
 значення
лексикографія теорію та практику укладання словників
фразеологія стійкі звороти мови
Граматика – морфологія граматичні властивості слів: зміну їх
наука про форм і пов’язаних із ними граматичних
будову мови значень; учення про частини мови
синтаксис способи поєднання слів у
словосполучення та речення; будова
речень, їх структурні типи
Проміжні рівні морфеміка значущі частини слова
дериватологія способи і засоби творення нових слів
(словотвір)

стилістика функціональні різновиди мови та

виражальний потенціал мовних засобів
діалектологія територіальні різновиди мови
орфографія принципи і правила написання слів та їх
частин
морфонологія фонетичні зміни в морфемній структурі
слова
пунктуація правила передачі логіко-інтонаційних
особливостей на письмі
ортологія правильність мови (орфоепічні,
орфографічні, лексичні, морфологічні,
синтаксичні, стилістичні норми)