1.

     Прийменник як службова частина мови.

1. Прийменник
Прийменник - це службова частина мови, що виступає разом з відмінковою формою
іменника, займенника або числівника для вираження залежності її від інших слів у
словосполученні (третій від краю, кожен з присутніх, піклуватися про дітей) і у реченні (Гуляв
я по полю; Хтось із вас тут, певно, зайвий).

Прийменник допомагає виражати відношення між предметами (парк для прогулянок, комп’ютер
для роботи), ознаки до предмета (пісня без слів, багатий на речі павільйон) або дії до предмета
(піднятися о шостій, взяти з підлоги).

Разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників прийменники можуть

виражати:

 час (без п’яти хвилин, о десятій годині);

 простір (злетіти у небо, доїхати до міста);
 причину (запізнився через транспорт);
 мету (прийшов на урок, зустрівся з однокласниками);
 спосіб дії (сказати по правді, робити з задоволенням);
 порівняння (більший за інших, найменший у класі);
 відношення до матеріалу (штани з вельвету, зошит з паперу);
 предмет, на який спрямована дія (розповідати про навчання, привітати зі святом).

Синтаксична роль прийменників

Прийменник як службова частина мови не є членом речення, але, виступаючи разом із

повнозначними частинами мови (найчастіше з іменником), може бути у структурі підмета
(Президент і народ нарешті порозумілися)., присудка (Всі були у захваті), додатка (Вона схопила
його за чуба), обставини (За столом сиділо троє).

Розряди прийменників за значенням

Прийменники поділяються на:

 Первинні (непохідні);
 Вторинні(похідні);
 Прості, складні, складені.

Первинні та вторинні прийменники

До первинних (непохідних) належать прийменники, походження яких зараз важко встановити

(саме тому, з сучасної точки зору, вони й вважаються непохідними). Це прийменники за, від (од),
без, для, на, в (у), до, з, між, крізь, під, по, при, ради, через, о (об).

До вторинних належать прийменники, походження яких можна встановити, оскільки вони

зберегли зв'язок з формами тих слів, від яких утворилися.

До них належать прийменники, що утворюються:  переходом з інших частин мови: іменника

(край, кінець, коло), дієприслівника (незважаючи на, зважаючи на), прислівника (поряд, поблизу,
навпростець);  поєднанням двох або кількох прийменників (задля, поза, поміж, з-за, з-під).

 Прості, складні, складені

За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені:

Прості прийменники складаються з однієї частини. Це можуть бути як похідні, так і непохідні

прийменники (до, по, край, близько).

Складні прийменники утворюються поєднанням кількох простих. Це похідні прийменники,

утворені складанням двох або кількох непохідних прийменників. Непохідні прийменники легко
вичленовуються у складі похідних складних прийменників (заради, з-попід, понад, поза, з-під).

Складні прийменники пишуться разом (понад, навколо, напроти), крім тих, що починаються на з,
із (пишуться через дефіс: з-за, з-під, з-посеред).

Складені прийменники складаються з двох частин, що пишуться окремо. Це- похідні

прийменники, утворені поєднанням форм прислівників та іменників з непохідними
прийменниками (нарівні з, на чолі, одночасно з, за допомогю, в галузі).

У складених прийменниках усі слова пишуться окремо (на відміну, від, поряд з, у зв’язку з);
виняток становить прийменник внаслідок.

Якщо ж поєднання прийменника з іменником чи іншою частиною мови переходить у прислівник,

така сполука пишеться разом (зустрілися утрьох, це було вперше).

Є частина прийменників, які здатні утворювати синонімічні конструкції

(коло- , біля- ,близько-, поблизу-, при- ,поруч: коло ялинки- біля ялинки- близько ялинки- поблизу
ялинки- при ялинці- поруч з ялинкою; на- в: на полі- в полі; до- на- в(у):до Києва- на Київ- у
Києві);

До деяких прийменників, що закінчуються на приголосний, додається і або о (переді(о) мною, зі

страху).

2.     Зв’язок прийменника з іменником.

Вживання прийменників з відмінковими формами слів

Прийменник може вживатися з формою одного, двох і навіть трьох відмінків.

Без прийменників вживається лише називний відмінок, місцевий відмінок завжди вживається з
прийменниками; всі інші можуть бути як з прийменниками, так і без них:

Родовий: вздовж, після,проти,біля: вздовж села, після уроку, проти ночі, біля хати;

Давальний: всупереч, наперекір, вслід, завжди: всупереч прогнозам,наперекір обставинам, вслід

йому, завдяки школі;

Знахідний: поза, по, за, між: поза спину,по воду, за гору, між квіти;

Орудний : над, за, з, між: над землею, з вчителем, між парканами, за вікном;

Місцевий: по,в , у, на: по волі, у тарілці, на дорозі.

Прийменники вживаються з непрямими відмінками іменників, займенників, числівників та інших

частин мови, що використовуються у значенні іменника. Одні з них можуть поєднуватися з
кількома відмінками (в мене, в небі, в яблучко), інші тільки з якимось одним (серед гір).
3.     Складні випадки вживання прийменників.

4.     Сполучник. Групи сполучників за значенням.

Сполучник — службова частина мови, яка слугує для поєднання між собою однорідних членів
речення або речень. Наприклад, у реченні Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не
цурайтесь, бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають (Т.
Шевченко) сполучники і, й з'єднують однорідні члени (присудки), сполучник бо з'єднує прості
речення в складне.

За значенням сполучники поділяються на сурядні й підрядні

Сурядні сполучники з'єднують однорідні члени або рівноправні речення: Можна вибрать друга і
по духу брата, та не можна рідну матір вибирати (В. Симоненко).

 Серед сурядних сполучників розрізняють:

 єднальні: / та також, і... /, ні... ні, як... так і, не тільки... а й;

 протиставні: а, але, та (у значенні але), зате, проте, однак, все ж;

 розділові: або, чи, або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, чи то... чи то.

 Підрядні сполучники приєднують підрядні речення до головного: Ярема гнувся, ба не знав,

сіромаха, що виросли крила, Що неба достане, коли полетить (Т. Шевченко).

 Серед підрядних сполучників розрізняють:

  порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, наче, неначе,
неначеб, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто;

 часові: як, перед тим як, після того як, відтоді як, з тих пір як, тимчасом як, в міру того як,
як тільки, тільки-но, тільки що, скоро, ледве, щойно;

 причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки, позаяк;

 мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;

 умовні: якщо, якби, коли б, аби, раз;

 допустові: хоч (хоча), хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що;

 наслідковий: так що.

5.     Групи сполучників за вживанням

 За способом вживання сполучники поділяють на одиничні, повторювані й парні. Одиничні

сполучники ( та, а, але, або, чи, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами
речення або між двома реченнями: Хай квітне злагода і праця на всіх полях, у всіх серцях, щоб у
труді святім змагаться, а не в загарбницьких боях (М. Рильський).

 Повторювані сполучники (і... /, ні... ні, або... або, чи... чі то... то) повторюються два або більше
разів підряд при одне рідних членах речення або реченнях: Взяв лице в холодні я лоні, і дивлюсь, і
слухаю, і жду (В. Сосюра). Сиджу я в та марю тихенько, чи знов тебе вбачу, Україно-ненько, чи
зне рідну землю в сльозах поцілую, чи вік протиняюсь отут у Вілюю (П. Грабовський).

Парні сполучники (не тільки... а й, не тільки... але й, як... так і, як не... так, хоч... але, хоч... та,
якщо... то, чим.-тим) вживаються двома частинами при двох різних однорідних членах речення
або реченнях: Не тільки гомерівський епос, але й трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда побудовані на
міфах (М. Рильський). Хоч поганий тин, та затишно за ним (Нар. творчість).

6.     Частка. Правопис часток.

Частка – це службова незмінна частина мови, яка надає окремим словам чи реченням додаткових
смислових відтінків і служить для утворення нових слів або окремих граматичних форм. Частка не
є членом речення.

Розряди часток за значенням

Назва розряду Роль у мові Приклади

Формотворчі утворюють форми умовного та
наказового способів дієслів, зворотні
дієслова
Заперечні виражають заперечення
Модальні підсилюють або виділяють окремі
слова в реченні (підсилювально-
видільні)
привертають увагу до якогось
предмета, явища (вказівні)
підсилюють стверджувальні речення
або заміняють їх (стверджувальні)
оформляють питальне речення чи
становлять самостійне запитання
би (б) хай, нехай -ся (-сь)
не, ні, ані
навіть, тільки, хоч, хоча б, лише
(лиш), аж, же (ж), таки, уже, собі,
ще, все
то, ото, це, оце, ось, осьде, он,
онде, ген, осьдечки, ондечки
так, авжеж, аякже, атож, ага, еге,
еге ж, гаразд, та
чи, хіба, невже, га, що за
 (питальні)
спонукають до дії (спонукальні)
вказують на кількість, міру точності
або правдивість повідомлення
Правопис часток
годі, бодай, -бо, -но, давай, ну
приблизно, майже, мало не, трохи
не, ледве не, чи не, якраз, власне,
рівно, десь, ледве чи, навряд чи,
ніби, наче, мов, мовби, немовби

Разом пишуться:

 Частки аби, анi, як, що, чим, чи, де з iншими частинами мови: щодня, чимдуж, анiтрохи.

 Частки то, ж, же, б, би в складi iнших часток або сполучникiв: немовби, начебто.

 Частки -ся, -сь у зворотних дiєсловах, а також в складi прислiвникiв i займенникiв:

знатися, хтось, колись.

 Через дефiс пишуться:

 Частки хтозна-, казна-, бозна-, будь-, -небудь, якi стали суфiксами або префiксами
в займенниках i прислiвниках: казна-де, хтозна-що.

 Частки -бо, -но, -то, -таки, -от, що стоять пiсля слова, якого стосуються: тому-то, пiшов-
таки.

Окремо пишуться:

 Формотворчi частки: гуляв би, хай пише.

 Частки, якi надають словам емоцiйних чи смислових вiдтiнкiв: хоч, ще, саме, аж, ж.

 Частки у сполуках слiв (переважно в сполучних словах): навряд чи, що за, дарма що, поки
що, що ж до.

Вигук

Вигук - це службова частина мови, яка служить для безпосереднього вираження емоцій, почуттів і
волі людини (о! гей! ой!).

Це незмінювані слова, які не виступають членами речення. Але на місці самостійного слова вигук
набирає конкретного значення і виконує синтаксичну роль того слова, яке змінює (напр., у
реченні А собака отой гав та гав!.. вигук гав (та) гав виступає як присудок). Інколи вигуки
можуть навіть заміняти собою цілі речення ("Охо-хо…"- позітхнув батько).

Синтаксична роль вигука

У реченні вигуки синтаксично не пов'язуються з іншими словами ті не є членами речення. Вони

або становлять окреме нерозкладне речення, або є вставним компонентом, який у мовленні має
особливу інтонацію, а на письмі обов'язково виділяється розділовими знаками (Вибачте, котра
година?; Ой, що тут вібувається?).

Якщо вигук набуває у реченні значення іменника, він може виступити у ролі підмета чи додатка
(підмет: Саме ось це ой, що він промовляв раз за разом, і привело мене сюди; присудок: А він мені
все ой та ой).
Звуконаслідувальні слова в реченні найчастіше вживаються як пряма мова ("Кап-кап"- почулося
за вікном).