1.

Значення прислівника, його граматичні ознаки

Прислівник — незмінна самостійна частина мови, що характеризує дію, стан чи ознаку
предмета.

Прислівник може відноситися до дієслова – ознака дії (ніде не гомонів);

до іменника – ознака предмета (читання вголос); до прикметника – властивість

ознаки (дуже сонячний день); до прислівника – ознака іншої ознаки (дуже добре вчиться).

У реченні прислівники найчастіше бувають обставиною, рідше присудком.

Душе моя убогая,

Чого марно плачеш,

Чого тобі шкода? (Т. Шевченко)

Прислівники тихесенько, марне виступають обставинами, прислівник шкода  -  присудком.

За лексичним значенням прислівники поділяються на означальні та обставинні.

Означальні прислівники вказують на якісні та кількісні ознаки дій, якостей, станів,
ознаку інших ознак:
якісні (як?): тихо, впевнено, всліпу;
кількісні (скільки? якою мірою? у скільки разів?): багато, надзвичайно; способу дії (яким
способом?): гуртом, басом.

 Обставинні прислівники вказують на часові, просторові, причинові та цільові

відношення:

місця (де? куди? звідки?): тут, вліво, зверху;

часу (коли? доки? відколи?): сьогодні, вранці, здавна;
мети (для чого?): наперекір;
причини (чому?): згарячу.

2. Ступені порівняння прислівників

Ступені порівняння мають тільки прислівники, утворені від якісних прикметників за
допомогою суфіксів -о, -е: швидкий — швидко, добрий — добре.

Ступенів порівняння два: вищий і найвищий. Як і в прикметниках, форми ступенів

порівняння прислівників вказують на більшу міру вияву названої ознаки. Кожен зі
ступенів порівняння має дві форми — просту і складену.

Проста форма вищого ступеня утворюється за допомогою суфіксів -ш-, -іш- та кінцевого

прислівникового суфікса -е: холодно — холодніше, весело — веселіше.

При додаванні суфікса -ш- у складі прислівників можуть виникати звукові сполуки

(результат чергування), які на письмі позначаються буквами жч і щ. У вищому ступені
прислівників літерами г, ж, з перед суфіксом -ш- змінюються на -жч-, а с + -ш- - на -
щ-: високо — вище, вузько — вужче, дорого — дорожче, дуже— дужче, низько — нижче, але:
легко — легше.

Деякі прислівники вищого ступеня мають інші, ніж звичайні прислівники, корені: погано
— гірше, багато — більше, гарно — краще, мало — менше.

Складена форма вищого ступеня  утворюється додаванням до звичайних прислівників

слів більш (менш): більш глибоко, менш весело.

Проста форма найвищого ступеня утворюється від форми вищого ступеня за

допомогою префікса най-: холодніше — найхолодніше, гірше — найгірше.

Для підсилення можуть вживатися префікси як- і що-: якнайкраще, щонайсильніше.

Складена форма ступенів порівняння прислівників утворюється додаванням до

прислівника слів найбільш, найменш: найбільш часто, найбільш густо, найменш
глибоко.
3. Прислівникові сполучення. Написання прислівників разом,
окремо, через дефіс
Прислівники, утворені від іменника з прийменником, треба писати разом: угору,
униз, нагорі, унизу, зверху, знизу, усередині, посередині, уночі, удень, увечері, уранці.

Якщо іменник зберігає своє значення, то прислівникову сполуку треба писати

окремо: до речі, на жаль, до вподоби, без упину.

Окремо пишуть здебільшого прислівникові сполуки, утворені від іменників такими

прийменниками:

без — без пуття, без угаву, без упину. АЛЕ: безвісти, безперестанку;

в (у) — в міру, в ногу, уві сні, у вічі. АЛЕ: угору, униз;

з — з переляку, з радості, з розгону. АЛЕ: зсередини, зверху, знизу;

на — на жаль, на щастя, на добраніч. АЛЕ: нанівець, нарозхват;

під — під вечір, під кінець, під силу;

по — по суті, по правді, по щирості. АЛЕ: повік, поночі;

прислівникові сполуки, утворені поєднанням однакових повнозначних слів у різних

відмінкових формах: кінець кінцем, сама самотою, з року в рік, день у день.

Треба розрізняти прислівники й співзвучні сполуки прийменника з іменником.

Порівняйте: Подивіться вгору і Щойно в гору врізалася комета. При іменнику можуть

уживатися залежні слова (означення): Щойно в засніжену гору врізалася комета. Отже,
одним із способів розрізнення прислівника й співзвучної сполуки прийменника з
іменником є добір залежного слова. Іменник завжди називає якийсь конкретний предмет
(середина, гора, низ, день, ніч), а прислівник указує на місце (усередині), напрям (угору,
униз), час (удень, уночі). Іноді прислівник можна відрізнити від сполуки прийменника з
іменником за допомогою наголосу: набік — на бік, надворі — на дворі, навіки — на віки.

Разом пишуть прислівники, утворені від:

прийменника й короткої форми прикметника: допізна, згарячу, зліва, помалу, сповна;

прийменника (окрім по) і числівника: учетверо, надвоє, утретє, спершу. АЛЕ: подвоє, по-
друге;

різних частин мови з частками де, що, аби, ані, чи, як, не, ні, що стають
префіксами:деколи, щодня, абияк, аніскільки, чимало, неабияк, ніде;

прийменника й займенника: нащо, унічию, утім. АЛЕ: за віщо.

З дефісом треба писати прислівники:

утворені від по- та: прикметників і займенників із суфіксами -ому (-єму), -и: по-
українському, по-українськи, по-батьківському, по-батьківськи, по-нашому, по-моєму, по-
своєму;

порядкового числівника на -е (-є): по-перше, по-третє, по-десяте;

прислівники з частками казна-, хтозна-, бозна-, будь-, -небудь, -таки, -от: казна-коли,

бозна-коли;

утворені повторенням однакових, синонімічних та антонімічних сполук: тишком-нишком,

з діда-прадіда, ледве-ледве.

Запам'ятайте: будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього, де-не-де, коли-не-коли, пліч-о-

пліч, хоч-не-хоч, як-не-як.

4. Написання НЕ, НІ з прислівниками

Не з прислівниками пишеться разом, якщо:

слово без не не вживається: нестямно, незворушно, незабаром, ненароком;

слово з не утворює одне поняття, що може бути виражене іншим словом: невисоко —

низько, недалеко — близько.

Не з прислівниками пишеться окремо, якщо:

прислівник у реченні виступає присудком: Було вже не рано;

у реченні з протиставленням: Летіти не високо, а низько.

Ні з прислівниками пишеться разом: ніскільки, ніколи, ніяк.

Окремо ні пишеться тоді, коли повторюється (ні високо ні низько, ні холодно ні жарко), а

також у фразеологізмах (ні туди ні сюди, ні так ні сяк).
5. Написання –н-, -нн- у прислівниках
У прислівниках пишеться стільки н, скільки їх було в прикметниках і дієприкметниках, від
яких вони утворені: впевнений — впевнено, багряний — багряно, гуманний — гуманно,
незрівнянний —- незрівнянно, сумлінний — сумлінно.

З двома літерами н пишуться прислівники спросоння, попідвіконню, попідтинню, зрання.

6. Складні випадки наголосу у прислівниках

-         У прислівниках, утворених від іменників, в орудному відмінку без прийменника,
наголошеним є здебільшого той же склад, що й у відповідному відмінку іменника: волок –
волоком, ранок – ранком.

-       У прислівниках, утворених від іменників у непрямих відмінках з прийменниками, а

також утворених за допомогою часток, наголос зберігається переважно на тому ж складі,
що й у відповідних іменникових формах: коло – довкола, гора – догори.

-             У деяких прислівниках, зокрема в тих, що співвідносні з іменниками у формі

знахідного відмінка без закінчень, трапляється перенесення наголосу на
префікс: сторона — осторонь, плече — опліч.

-             У прислівниках, утворених від безприйменникових прикметників, наголошування

у переважній більшості випадків таке ж, як у повних формах прикметників: блідий – блідно,
гарний – гарно.

-             У частини прислівників, утворених від безсуфіксних або безпрефіксних

прикметників у чоловічому роді з наголосом на другому складі, наголос переноситься на
перший склад: глухий – глухо, густий – густо.

-                У прислівниках, утворених від числівників, зберігається той же наголос, що й у

числівнику. Прислівники надвоє і натроє мають подвійне наголошення: два – удвоє,
четверо – начетверо.

-                Прислівники, утворені від відмінкових форм присвійних, означальних,

заперечних і відносних займенників у сполученні з прийменниками, здебільшого мають
наголос, однаковий із займенником: інший – по-іншому, їхній – по-їхньому. Винятки
становлять прислівники: той — потім, всім —зовсім, що — нащо.

-                Прислівники, які мають у своєму складі дієслівний корінь, суфікс дієслівної

основи, дієприкметниково-дієприслівниковий суфікс -ч- і -к-, зберігають наголос на тому ж
складі, що й дієприслівники: стоячи – навстоячки, сидячи –
навсидячки. Виняток: присідаючи — навприсядки.

-             У складних прислівниках, другою частиною яких виступає іменникова основа, а

першим — іменникова, прикметникова, займенникова або числівникова, наголос падає
на останній склад першої основи. У ряді подібних прислівників можливий подвійний
наголос: ліворуч, босоніж, голіруч.

-                Значення прислівників з часткою ні залежить від наголосу. Якщо наголос падає

на частку ні — ніде, нікуди, ніколи й подібні, то прислівники мають значення немає де,
немає куди, немає коли, тобто вказують на те, що для виявлення ознаки немає
відповідних умов (місця, часу). Якщо наголос падає на другий або третій склад — ніде,
нікуди, ніколи — прислівники виражають повне заперечення.

Прислівник — незмінна самостійна частина мови, що характеризує дію, стан чи ознаку

предмета, у реченні він найчастіше бувають обставиною, рідше присудком. Наприклад:
поволі, трохи, удвічі, внизу, позавчора, зозла, наперекір, випадково.

Прислівникові сполуки - це сполуки іменників із прийменниками, які відповідають на

питання прислівника та є у реченнями обставинами. Наприклад: без сумніву, з переляку,
по змозі, як слід, у вічі та ін.