Глосарій

Виконала: Палагута Яна 23СО

Терміни:
1. Лексикологія – це розділ мовознавства, що вивчає слово як
основну одиницю мови і словниковий склад мови – лексику.
2. Лексика- сукупність слів якоїсь мови чи діалекту та словниковий склад
мови письменника (чи художнього твору) — словниковий склад мови.
3. Історична лексикологія- досліджує закономірності формування, розвитку
і збагачення словника мови від найдавніших часів до сьогодення.
4. Описова лексикологія- вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.
5. Етимологія- розділ мовознавства, що вивчає лексику з по-
гляду походження слів, змін в їхньому значенні і звуковому оформленні,
їхніх зв’язків з іншими словами цієї мови та інших, споріднених з нею.
6. Семасіологія- розділ мовознавства, що вивчає лексику з погляду
значення слів, природи і типів цих значень.
7. Фразеологія- розділ мовознавства, який досліджує стійкі сполучення слів,
чи фразеологізми.
8. Лексикографія- учення про укладання різних типів словників.
9. Ономастика- наука, яка вивчає власні назви.
10. Слово – це основна функціонально-структурна і семантична одиниця
мови, що становить звук чи комплекс звуків і, характеризуючись
самостійністю та відтворюваністю, є будівельним матеріалом для
словосполучення і речення.
11. Номінативна роль- кожне повнозначне слово називає щось з
навколишньої дійсності: предмети, ознаки предметів, кількість, дії, процеси,
стани, ознаки дій.
12. Узагальнююча роль- здатність слова називати клас однорідних
предметів, дій, ознак.
13. Лексема – це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм
словозміни й значень у різних контекстах.
14. Словоформа – це окреме слово в певній граматичній формі. Напри-
клад, корінь, кореня, кореневі, коренем – це одна лексема, але чотири
різні словоформи.
15. Лексичне значення- це зміст слова, установлювана мисленням людини
співвіднесеність між звуковим комплексом і предметом чи явищем дійсності,
що позначені цим комплексом. Лексичне значення полягає в тому, що воно є
вказівкою на дійсність, на ставлення до неї, на розуміння її.
16. Граматичне значення визначає співвіднесеність слова до певної
частини мови і можливості й особливості слова поєднуватися з іншими
словами.
17. Семантика- це смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень,
фразеологізмів, морфем. 1) план змісту в мові, що складається із
значень мовних одиниць різних рівнів (морфем, слів, грама-
тичних форм слів, стійких лексичних і фразеологічних слово-
сполучень і конструкцій, речень та ширших елементів тексту) і
категорій; 2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що
вивчає план змісту в мові, значення мовних одиниць; семасіологія;
4) у семіотиці – один з основних аспектів знака (відношення знака до по-
значуваного об’єкта – на відміну від синтактики і прагматики) і, відпо-
відно, один з основних розділів семіотики як науки.
18. Багатозначність, чи полісемія – це функціонування слова в кількох
різних значеннях, обов’язково пов’язаних між собою певними відно-
шеннями, лініями семантичного розвитку, напр.: орбіта – «шлях, яким
іде одне небесне тіло», «кісткова порожнина, в якій рухається очне
яблуко».
19. Конкретне значення мають слова, що називають предмети, явища
навколишнього світу, які людина сприймає й пізнає органами чуття.
До слів з конкретним значенням належать також прізвища, імена людей
назви підприємств, установ, організацій, назви періодичних видань,
друкованих творів, астрономічні та географічні назви, а також назви
просторових та часових понять, що виявляються в певних межах.
20. Абстрактне значення властиве словам, що називають узагальнені
поняття. Назване такими словами поняття позбавлене чуттєвих ознак,
сприймається розумом, уявою людини. Слова з абстрактним значенням
з’явились у мові пізніше від слів із конкретним значенням.
21. Пряме значення є переважно первинним значенням слова. Напри-
клад, пряме й первинне значення слова промінь – «світлова смуга, що
виходить з якого-небудь джерела світла», усі інші – переносні і похідні.
22. Переносне номінативне значення – це одне зі значень слова, яке ви-
никло внаслідок перенесення найменувань одних явищ, предметів, дій,
ознак на інші і закріпилося в ньому як додаткове. Наприклад, значення
«початок чогось доброго, позитивного» у слові промінь – переносне
(промінь надії).
23. Повнозначне слово- називає щось з навколишньої дійсності: предмети,
ознаки предметів, кількість, дії, процеси, стани, ознаки дій.
24. Неповнозначне слово-  вільна морфема, що інтонаційно об'єднуються зі
словом, словосполученням чи реченням і виражають, подібно до
словотвірних і словозмінних (флексійних)) зв'язаних морфем, різні стосунки
між повнозначними словами й реченнями, об'єднуючи їх або надаючи їм
різних значеннєвих відтінків.
25. Денотат- реальний предмет (чи явище) як об’єкт найменування.
26. Сигніфікат- узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві.
27. Конотативне значення- це відносна комунікативна цінність мовної
одиниці, яка часто знаходиться поза концептуальним змістом; пестливе
ставлення мовця до названого предмета.
28. Денотативне значення- називають віднесеність слова до предмета.
Пов'язане безпосередньо з денотатом - об'єктом визначення. Об'єкти, що їх
визначає мовне значення, неоднорідні.
29. Омоніми- це слова, різні за значенням, але однакові за звучанням і
написанням.
30. Омоформи – різні за значенням слова, однакове звучання яких ви-
никає лише в окремих граматичних формах, напр.: клич – іменник (лунав
клич) і дієслово другої особи однини наказового
способу (клич дітей).
31. Омографи – це слова, однакові за написанням, але різні за значенням
і звучанням (наголосом) : дорога (людина) – дорога (до мети).
32. Омофони – слова, різні за значенням та написанням, але однакові
за звучанням, напр.: мене (не чіпайте) і мине (час) – від я, минати.
33. Пароніми – це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко – й за зна-
ченням, але не тотожні.
34. Парономазія – стилістична фігура, побудована на комічному чи образ-
ному зближенні паронімів і взагалі співзвучних слів й словосполучень
(Ти йому про Тараса, а він тобі півтораста); чи використання омонімів і
паронімів як художніх і стилістичних засобів.
35. Паронімічний ряд- пароніми об’єднують у паронімічні ряди з різною
кількістю слів. Паронімічні ряди можуть складатися не лише з двох, а й з
більшої кількості членів: чуття, відчуття, почуття; руський, російський,
русинський.
35. Синоніми – це слова, що звучать по-різному, але мають спільне
основне лексичне значення, напр.: горизонт, обрій, видноколо, небос-
хил, небозвід, крайнебо, круговид, кругозір.
36. Квазісіноніми (уявні синоніми. Часткові синоніми) - це слова, близькі
за значенням, але не взаємозамінні у всіх контекстах (на відміну від
синонімів. Які повинні бути взаємозамінні в будь-якому контексті.
37. Синонімічний ряд – це група слів, що мають спільне значення.
38. Домінанта( стрижневе сово) – таке слово, що найбільш чітко передає
значення, властиве всім членам ряду, і позбавлене будь-яких емоційно-
експресивних відтінків.
39. Табу – слово, уживання якого заборонено з
різних причин: через забобони, вірування, з цензурних і етичних мірку-
вань, тобто той самий предмет називають іншим словом, з іншим коно-
тативним відтінком: брехня – неправда, вигадка, плітка, дезінформація,
інсинуація.
40. Евфемізми – слова чи вислови, що вживають замість слів із грубим
чи неприємним змістом, завуальовують зміст сказаного: брехати – го-
ворити неправду, вигадувати, фантазувати.
41. Антоніми – це слова з протилежним значенням, що виражають
несумісні поняття, напр.: мир – війна, красивий – поганий.
42. Антитеза – це стилістична фігура, побудована на свідомому різкому
протиставленні антонімів .
43. Оксиморон (оксюморон) – це стилістичний засіб, що ґрунтується на
поєднанні протилежних за змістом понять, які разом дають нове уявлення:
страшенно радий, праведність гріха.
44. Діалектизми – це слова, поширені на території певного діалекту і від-
сутні в мовленні людей, які проживають у місцевості поширення іншого
діалекту, наприклад: ярчак (у значенні «зграя»), кукуля («зозуля»), вуйко
(«дядько»), файний («красивий»).
45. Арґотизми – це слова чи вислови, властиві мовленню вузької со-
ціальної чи професійної групи людей.
46. Вульгаризми – грубі чи лайливі слова та звороти, вислови,
неприйнятні в літературній мові, наприклад: тріскати, топтати, жер-
ти (їсти).
47. Жаргонізми— це специфічна лексика, що вживається у розмов¬ному
мовленні людей окремих соціальних груп, зв’язаних певною спільністю
інтересів — професією (жаргон шоферів), перебуванням у певному
середовищі, напр., служба в армії, сезонні роботи (сол¬датський жаргон),
однаковим захопленням, напр., спортом, філате¬лією, рибальством
(жаргон рибалок).
48. Неологізми – це нові слова чи нерозкладні звороти, які з’являються
в мові для називання нових предметів, явищ, що виникають у різних
галузях життя
49. Оказіоналізми чи Індивідуально-авторські неологізми – нові слова,
утворені письменниками, наприклад: знайомо-незнайомий голос; що ви
пудритесь чи туалетитесь.
50. Історизми – це застарілі слова, що вийшли з ужитку у зв’язку зі
зникненням предметів і понять, які ними називались, наприклад: боярин,
кирея, сідельник, Царгород.
51. Архаїзми- застарілі слова, які вийшли чи виходять з активного слов-
ника та замінені чи витіснені іншими лексемами, наприклад: чадо, уста,
зигзиця, ректи.
52. Активна лексика – це частина словникового складу сучасної літера-
турної мови, яка вільно вживається в повсякденному спілкуванні в усіх
сферах життя людського суспільства, у різних формах і стилях літера-
турної мови, наприклад: хліб, сіль, молоко, читати, рідний.
53. Пасивна лексика – це частина словникового складу літературної
мови, зрозуміла всім, хто володіє цією мовою, але рідко вживана в що-
денному спілкуванні. До пасивної лексики належать неологізми та за-
старілі слова .
54. Поняття – це форма мислення, форма узагальненого відобра-
ження дійсності.
55. Однозначне слово – це таке слово, зміст якого зводиться до називання
якогось одного поняття, ознаки чи явища дійсності (наприклад, лука – «рівна
місцевість, укрита трав’янистою рослинністю»). слова, які вживають в
одному значенні, наприклад: місто Київ, кінотеатр «Київ», ріка Дніпро,
готель «Дніпро», математик Софія Ковалевська, морфема, суфікс,
закінчення, синус, косинус. До них належать переважно слова – власні назви,
терміни.
56. Багатозначне слово- це слово, яке вживають з двома чи кількома
значеннями, а здатність слова вживатися в кількох значеннях називають
багатозначністю (полісемією).
57. Метафора – це семантичний процес, під час якого форма мовної
одиниці чи оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта
позначення на інший на основі певної подібності між цими об’єктами
в процесі відображення у свідомості мовця.
58. Метонімія – це семантичний процес, під час якого форма мовної
одиниці чи оформлення мовної категорії переноситься з одного об’єкта
позначення на інший на основі певної їхньої суміжності, дотичності
(просторового, часового, атрибутивного, каузуального та ін. характеру)
при відображенні у свідомості мовця.
59. Синекдоха – перенесення назви частини на ціле (найменування предмета
за його характерною деталлю, напр., роботящі руки, чорний смокінг
оглянувся), як правило, за умов ситуативної номінації (напр., уся площа була
повна людських голів, подертих кожухів, сіряків), уживання однини замість
множини, рідше навпаки (риба не може жити без води – замість: риби не
можуть жити без води).
60. Словотворчі омоніми - однакові звукові комплекси, що виникають під
час творення похідних від різних за звучанням слів, напр.: кормовий від
корм.
61. Морфологічні омоніми – однакові звукові комплекси, утворені під
час відмінювання та дієвідмінювання, напр.: молодий – наказовий спосіб
дієслова молодіти і молодій – форма давального відмінка однини
прикметника молодий у жіночому роді.
62. Синтаксичні омоніми- звукові комплекси, один з яких є словом, а
другий словосполученням, напр.: потри – по три).
63. Прості омоніми- є такі слова, однакове звучання яких зберіга-
ється і в початковій, і в похідних граматичних формах, напр.: деркач,
лист, ручка, джерело, брак, колона, літній. Прості омоніми завжди є
словами однієї частини мови.
64. Міжмовні омоніми- це омонімічні відношення між однозвучними
словами з різним значенням, уживаними в різних мовах.
65. Морфемні омоніми, чи омоморфеми – морфеми, що мають звуко-
вий збіг за умови повної несумісності їхніх значень, напр.: корені слів,
пор. борон-ити і борон-увати.
66. Міжчастиномовні омоніми – слова чи їхні окремі граматичні форми
(омоформи), що,зберігаючи семантичні зв’язки на рівні лексичних значень
(оскільки це однокореневі слова), набули різних граматико-категоріальних
значень: жаль – ім. і предикатив, старший – прикм. і ім. (старший групи).
67. Синтаксичні омоніми – конструкції (словосполучення і речення), що
мають формальний збіг за умови повної несумісності їхніх синтаксичних
значень.
68. Лексико-граматичні омоніми – слова омонімічним лексичним
значенням чи їхні
окремі граматичні форми (омоформи), що належать до різних частин
мови: діти, мати – ім. і дієсл.
69. Синтаксично-фразеологічні омоніми –вільна синтаксична і зв’язана
фразеологічні конструкції з однаковим лексичним складом без
семантичних зв’язків між ними, пор. Намилити шию, розбити глек – у
буквальному значенні і в значенні «покарати» і «посваритися».
70. Лексико-синтаксичний омонім– слово, утворене поєднанням
службового слова з якимсь іншим, і синтаксична конструкція з таким же
складом, між якими, проте, наявний семантичний розрив: назустріч і на
зустріч, немає і не має.
71. Повні синоніми- синоніми, яким властивий абсолютний збіг
лексичних значень, тому їх кваліфікують як абсолютні, семантично
тотожні, напр.: сім’я – родина.
72. Неповні синоніми- їм властиві певні відмінності в так званих відтінках
значень, напр.: говорити, щебетати, ляпати, теревенити, гундосити)/
73. Загальномовні синоніми- синонімічні зв’язки не залежать від
контексту.
74. Контекстуальні синоніми- є синонімами лише в певному контексті.
75. Перифрази (описові мовні звороти, уживані для називання предмета
через якусь характерну його рису, напр.: Київ – столиця України, місто
Кия).
76. Семантичні, чи ідеографічні, або поняттєві синоніми- відрізняються
лише відтінками (елементами) значення, напр.: товариш, приятель, друг,
побратим.
77. Конотативні, чи емоційно-оцінні -відрізняють ставленням мовця до
на-
званого явища, напр.: дитина, дитя, маля, крихітка).
78. Стилістичні, чи функціональні- відрізняють сферою вживання, але
вони називають той самий предмет, явище, напр.: читальний зал – в
офіційній мові, читалка – у просторіччі; виділяють за ознакою емоційно-
експресивних відтінків, наявністю в семантичній структурі відповідних
слів указівки на позитивну чи негативну оцінку предмета, ознаки, дії.
79. Семантико-стилістичні- відрізняють водночас і відтінком значення, і
емоційним забарвленням, і сферою вживання, напр.: іти, крокувати,
шкандибати, чимчикувати, плентатися, чалапати, дріботіти).
80. Стилістичні синоніми- слова, спільні за значенням, але різні
за експресивно-емоційним забарвленням, сферою вживання, належністю
до мовних стилів. Напр.: слова базар, ринок виступають синонімами
у вислові колгоспний базар (ринок), але не є синонімами у висловах
пташиний базар, світовий ринок, розвели базар (у класі, аудиторії).
81. Понятійно-стилістичні синоніми – це слова, які відрізняються і від-
тінками лексичного значення, й емоційно-експресивним забарвленням
водночас.
82. Вільні синоніми- це такі слова, синонімічні зв’язки між якими
проявляються незалежно від контексту, оскільки значення їхнє усталене,
пов’язане з лексичною системою мови в цілому(керувати, правити,
управляти; радісно, весело; спокійний, врівноважений, витриманий та ін.).
83. Контекстуальні синоніми- це слова, які зближуються за значенням
лише в певному контексті і в ньому виступають синонімами, поза ним є
словами з абсолютно різним значенням. Напр., у розповіді про Т. Шев-
ченка синонімами стають слова поет, Кобзар, великий письменник, осно-
воположник нової української літератури, основоположник української
літературної мови, поет-демократ, співець України, співець трудового
люду.
84. Контрарна протилежність- виражена видовими максимально
протилежними поняттями, «значеннєвий простір» між якими може
заповнюватися одним чи кількома проміжними членами, наприклад: між
антонімами молодий – старий можна помістити такі назви вікової градації,
як немолодий, ні молодий ні старий, середнього віку, літній, нестарий,
старуватий.
85. Комплементарна протилежність- базується на відношенні між
поняттями, які взаємодоповнюють одне одного, але не характеризуються
будь-якими проміжними членами зі значеннями ступенів чи градацій вияву
відповідних ознак, наприклад: живий – мертвий, холостий – жонатий,
чоловік – жінка.
86. Антоніми-конверсиви – антоніми, які позначають дії чи ознаки,
пов’язані між собою відповідними усталеними ситуаціями,
взаємозалежністю, суміжністю, причиново-наслідковими відношеннями,
наприклад: студент складає екзамен професорові – професор приймає
екзамен у студента (складає – приймає).
87. Енантіосемія – поєднання протилежних значень в одному слові,
наприклад: з’їжджати (з гори) – з’їжджати (на гору), прослухати (не
почути сказаного) – прослухати (нічого не пропустити із сказаного) .
88. Стилістично нейтральна лексика- це лексика, яка є основою будь-
якого висловлювання. До неї належать слова, що є назвами предметів
навколишньої дійсності (земля, степ, річка), явищ природи (сніг, дощ,
вітер, спека), людей за біологічною статтю та родинними стосунками
(чоловік, жінка, хлопець, дівчина), речей, пов’язаних із життям людини, та
їхніх частин предметів побуту; страв, предметів одягу, взуття, знарядь
праці (тарілка, хліб, сукня, сорочка) тощо.
89. Розмовна лексика- це лексика, якуспіввідносять з розмовно-
побутовим стилем літературної мови. Їй властива стилістична зниженість,
обмеженість уживання за розмовно-побутовим мовленням (помітка
«розм.» у словниках): роботяга, гуляка, комизитися, пика; уживано в
художніх творах як засіб характеристики героїв, у публіцистичному стилі
для надання мовленню жвавості. І. Ющук називає таку лексику розмовно-
побутовою.
90. Експресивно забарвлена лексика – це та, до якої належать урочисті
та такі, що позначаючи відповідні поняття, виражають ставлення мовця до
названого і надають мовленню виразності, образності, емоційного
забарвлення: батьківщина, велич, благословенний, сум, хлопчисько.
91. Книжна лексика- лексика, яка властива писемній формі літературної
мови, уживана не лише в писемному мовленні, а й усному.
92. Суспільно-політична лексика, чи лексика публіцистичного стилю
– слова, які називають явища навколишньої дійсності, пов’язані
з політичним, громадським життям суспільства і людини в суспільстві,
тобто це слова, що називають поняття, пов’язані з політичною діяль-
ністю, суспільним та економічним будівництвом у країні, характер
стосунків між державами, державно-адміністративні, партійні органи,
наприклад: суспільство, держава, комунізм, преса, газета.
93. Виробничо-професійна лексика- лексика, яка складається зі слів, що
називають професії, посади, виробничі процеси, знаряддя праці,
приміщення, в яких відбуваються виробничі процеси, та інші поняття,
пов’язані з виробництвом, наприклад: відділ, секретар, дисципліна,
бригада, бухгалтер.
94. Науково-термінологічна, чи наукова лексика – це сукупність слів,
що вживають у науковій літературі та мовленні людей, діяльність яких
пов’язана з тією чи тією галуззю науки.
95. Офіційно-ділова, чи адміністративно-ділова лексика- це лексика,
яка об’єднує слова, уживані в офіційно-діловому стилі літературної мови:
у канцелярському мовленні, державних та урядових постановах, указах
та інших документах, ділових паперах.
96.Словник– зібрання слів (іноді – словосполучень), розташованих у
певному порядку, з певними супутніми поясненнями залежно від його
призначення.
97. Енциклопедичний словник- це словник, в якому описують не слова
як одиниці лексичного складу мови, а наводять відомості про позначу-
вані ними предмети і явища в найширшому розумінні – наукові поняття,
біографічні довідки про окремих осіб, відомості про населені пункти,
країни, різні події тощо.
98. Лінгвістичний словник- це словник, в якому наведено інформацію про
слова. Вон охоплює такі аспекти, як тлумачення прямих і переносних
значень, з’ясування семантичних відношень між словами (синонімічних,
анто- німічних), відомості про написання, вимову чи походження тощо.
99. Термінологічні словники – це словники, в яких зібрано, системати-
зовано терміни, уживані в певній галузі науки, розтлумачено їхнє зна-
чення, названо походження. Такі словники можуть бути одномовними і
двомовними (перекладними).
100. Фразеологічні словники – це словники, в яких зібрано й розкрито
значення фразеологічних одиниць.
101. Етимологічні словники- це словники, які подають основні відомості
про походження і генетичні зв’язки слів.
102. Словотворчий словник- це словник, який допомагає з’ясувати, як
утворено те чи те похідне слово, за допомогою яких словотворчих засобів,
на основі якого слова, в яке словотвірне гніздо воно входить.
103. Орфоепічний словник- словник, який інформуює про правильну
літературну вимову й наголошення слів, їхніх форм