Практичне заняття 6 Особливості психічного розвитку дітей раннього ВІКУ

Теоретичні питання
- Прямоходіння та його значення для розвитку дитини раннього віку.
- Особливості предметно-маніпулятивної діяльності.
- Розвиток мовлення і мислення у ранньому віці.
- Розвиток самосвідомості дітей раннього віку. Криза 3-х років.
Завдання для самостійної роботи
1. Опрацювати теоретичні питання.
2. Записати визначення понять: ранній вік, предметно-маніпулятивна діяльність,
наслідування, мовлення, наочно-дійове мислення, самосвідомість, криза 3 – х років.

1.
.Прямоходіння та його значення для розвитку дитини раннього віку.

Найважливішими досягненнями раннього дитинства є оволодіння прямим ходінням,

мовленням, розвиток предметної діяльності.

Перші самостійні кроки дитина робить, як відомо, наприкінці немовлячого періоду.

Оволодіння прямою ходьбою є важкою справою для неї. Маленькі ніжки ступають з
великим напруженням, управління рухами ходьби ще не виробилося, тому дитина
постійно втрачає рівновагу. Найменші перешкоди (стілець, який потрібно обійти, дрібний
предмет, що потрапив під ноги) втомлюють, і дитина після кількох кроків падає на руки
дорослого або на підлогу.

Важливу роль у цій ситуації відіграє дорослий, Його поведінка, ставлення до перших
спроб дитини в оволодінні простором. Похвала дорослих, їх радісна підтримка спонукає
дитину при паданні підніматися і знову крокувати. Досить швидко вона починає
отримувати задоволення від того" що робить зі своїм тілом. Щоденні вправи зумовлюють
вдосконалення ходьби, розвиток рухового апарату. Вони все менше падають, упевненіше
ідуть до мети, але їх рухи ще довго залишаються недостатньо координованими.

Поступово діти починають пересуватися значно вільніше, виконувати рухи без великого
напруження. Півторарічні малюки шукають додаткові труднощі - ідуть туди, де гірки,
сходинки, різні нерівності, наступають на дрібні камінчики. Просто біг і просто ходьба їх
уже не влаштовують. Вони навмисно ускладнюють свою ходьбу: крокують вперед спиною,
крутяться, пересуваються із заплющеними очима.

На 2-му році життя ходьба стає потребою, діти багато і самостійно пересуваються,
проявляють виняткову активність. Захоплення ходьбою дещо послаблюється, коли вона
здійснюється по рівній поверхні автоматизовано.
Отже, на перших порах оволодіння ходьбою є для дитини особливим завданням,
пов'язаним із сильними переживаннями. Автоматизація цього способу пересування
досягається поступово, і він перестає викликати у дитини самостійний інтерес.

Оволодіння ходьбою відіграє важливу роль не лише у фізичному, а й у розумовому

розвитку дитини. Навчившись ходити, вона вступає у новий період свого життя. V дитини
з'являються нові можливості пізнання світу.

1. Доступність усе більшої кількості предметів. До року дитина могла гратися з іграшками,
які давали їй дорослі. Уміння ходити дало їй змогу активно ознайомлюватись з новими,
привабливими для неї предметами, часто з такими, які дорослий не дав би їй.

Завдяки орієнтувально-дослідницькому рефлексу, який І. Павлов назвав рефлекс "що

таке?", дитина, пізнавши можливості пересування по кімнаті, подолання її меж, частіше і з
більшим бажанням вдається до ходьби. Вона прагне ознайомлюватися з предметами, які
використовують дорослі. У цих діях швидко вдосконалюються, стають точними,
спрямованими та узгодженими її рухи, збагачуються досвід і знання.

Основним засобом ознайомлення дитини з предметами в першій половині раннього віку е

дія з ними. На 2-му році життя маніпулювання з предметами урізноманітнюється, набуває
іншої якості. Дії з ними дитина виконує не лише за допомогою рук та очей, у цих діях все
частіше беруть учать корпус, шия, ноги. Сфера дій з предметами помітно розширюється.

У середині 2-го року життя діти засвоюють різноманітні рухи: переносять речі у руці,
пересувають їх, штовхають; возять за шнурочок назад і вперед, з одного краю кімнати в
інший пересувають предмет уздовж столу, дивану або дошки, висувають із-за інших
предметів, підвозять під стіл; перевозять або переносять предмети з однієї кімнати в іншу,
ховають під ліжко або за шторку, дістають з підвіконня, установлюють на поличці тощо.

Така рухова активність має важливе значення для розвитку моторики, вироблення
точності й узгодженості рухів дитини, координації роботи рук і ніг, контролю ока.

На 3-му році життя, коли ходьба зазвичай засвоєна, предметні дії все більше стають
ігровими і трудовими. Вони ще не мають сюжетного задуму, тому їх не можна назвати
грою. Однак виконання цих дій свідчить про нові можливості дитини, коли вони стають
чіткими та вмотивованими. Дитина підпорядковує їх не лише своїм бажанням, але й
вимогам вихователя.

Якщо на 2-му році життя дитина могла виконувати тільки одну дію, на яку їй було вказано,
то наприкінці раннього періоду вона спроможна вислухати, зрозуміти, запам'ятати і
виконати кілька вимог.
Отже, першим наслідком оволодіння дитиною вільною ходьбою є можливість виконувати
різноманітні рухи і дії з предметами. Завдяки цьому вона ознайомлюється з багатьма
новими для неї речами, у неї інтенсивно розвиваються органи чуття (зір, дотик, слух), які
починають більш узгоджено працювати; її вправляння у виконанні різноманітних дій з
предметами розвивають велику і дрібну мускулатуру, м'язи тулуба, ніг, рук, тобто весь
нервово-фізичний апарат, потрібний для виконання складніших дій.

2. Можливість завдяки ходьбі різнобічно пізнати предмети. Дитина впізнає не лише дрібні
предмети, а й більші. Немовля, сидячи на колінах у матері, бачило стіл збоку і зверху.
Ставши на ніжки, дитина обходить стіл кругом, підлазить під нього і вилазить з
протилежного боку. Вона рухає стілець, тягне його за собою, переміщує табуретку і
робить багато інших рухів. Завдяки цьому пізнає об'єм, форму предметів і їх частин,
робить висновки про їх величину.
3. Розширення контактів дитини з навколишнім середовищем. Немовля пізнавало лише
найближчий простір, в якому знаходилося, передусім завдяки діям своїх рук, до яких
поступово приєднувалась робота ока. Дитина раннього віку починає орієнтуватися в
просторі.
Розпочавши ходити, малюки завдяки пересуванню з допомогою ніг, пізнають віддаль і
напрям виконання своїх рухів. У них з'являється певна узгодженість в роботі очей, ніг і рук,
розвивається окомір, виробляється вміння оцінювати віддаль і місцезнаходження
предмета (близько, далеко, вправо, вліво, вгору, вниз). Поступово вони визначають
відстань речей, меблів у кімнаті. Дитина виходить за межі кімнати і таким чином
розширюється коло речей, які вона пізнає.

Однак 1-річні і дещо старші діти можуть, наприклад, стоячи на землі, протягувати іграшку
татові, який виглядає з вікна четвертого поверху, або спокійно крокують з краю ліжечка
вперед, не передбачаючи падіння.

4. Постійна необхідність подолання труднощів і перешкод, виникнення все нових завдань.

Завдяки цьому розвиваються початкові форми мислення дитини. Уже на 2-му році життя
вона отримує перші уроки практичного мислення, на 3-му - часто самостійно застосовує
деякі знайомі їй дії для розв'язування конкретних завдань: сміливо перевертає коробочку,
викидає з неї щойно вкладену кольорову кульку. Цього вона навчилася, наслідуючи
дорослого.

Початкову форму мислення іноді називають "мислення руками*, або дійовим практичним
мисленням. Воно необхідне для подальшого розумового розвитку дитини.

5. Поява нових почуттів, інтересів і бажань. Дитину переповнює радість від своїх
досягнень, які вона бачить щодня, щогодини. Невдовзі малюк проявляє різноманітнішу
активність: залазить під стіл, вилазить на сходинки, радісно і гордо повідомляючи про свої
досягнення. Такі переживання допомагають дитині усвідомити себе, свої сили,
можливості. Вона робить висновок: "Ось що я можу зробити сама".
6. Необхідність подолання перешкод на шляху до мети вправляе дитину у виконанні
перших вольових дій. Виконуючи дії, дитина іноді забуває про свою початкову мету,
оскільки її сильно приваблює сама дія. Тому вона по кілька разів залазить на диван,
табуретку або заповзає під ліжко, дістає іграшку і знову її туди кидає. Вона радіє своїм
досягненням. Так починають розвиватися самостійність і наполегливість.
Вихователь зобов'язаний підтримувати і розвивати самостійність дитини, викликати і
берегти почуття радості, яке виникає у неї при досягненні бажаної мети. Водночас не
можна допускати порушення встановлених правил поведінки. Чим старшою й активнішою
стає дитина, тим більшого значення набуває керівництво її поведінкою. Якщо виховання
немовляти вимагало від дорослих зазвичай дотримання правильного режиму і заповнення
періодів його неспання простими іграми, то керівництво поведінкою дитини на 2-му і 3-му
році життя значно складніше. Потрібно вже прагнути, щоб дитина засвоїла встановлені
правила поведінки, на їх основі вміла вільно і самостійно діяти.

2. Особливості предметно-маніпулятивної діяльності.

В ранньому віці дитина відкриває для себе світ предметів та їх призначення як надбань
людської матеріальної та духовної культури - за рахунок функціонування провідної
діяльності віку - предметно-маніпулятивної.

Предметно-маніпулятивна діяльність - система дослідницьких дій, маніпуляцій дитини з

предметами, спрямована на вивчення їх функціонального призначення

Її відмінність від простого маніпулювання предметами дитиною немовлячого віку полягає

в тому, що, діючи з предметами, дитина вивчає їх функціональне призначення в житті
культурної людини. Впродовж всього вікового періоду спостерігається певна динаміка
предметно-маніпулятивної діяльності переддошкільника:

Спочатку зразком для оволодіння дій з предметами виступає для дитини дорослий.

Застосовуючи наслідування дій дорослого, малюк п'є з чашечки, намагається їсти ложкою,
годує ляльку, заколисує ведмедика тощо. Але на стадії предметної дії дитина може
повторити дію спочатку тільки на тому самому предметі. Отже, предмет ще виступає як
конкретна річ, а не як представник певного класу предметів (не як чашка взагалі, а як ця
конкретна моя чашка).

Першочергово саме слово і зразок дорослого виступає стимулом для дій малюка.

Пізніше, на другому році життя дитина починає довільно наслідувати й такі дії, які їй
спеціально не показують, але які вона сама бачить у навколишньому житті. Копіюючи
батьків, дитина пробує підмітати віником, стукати молотком, висувати шухляду, вмикати
телевізор тощо. Діапазон освоєних предметів зростає, і відбувається перенесення
способів виконання дій на інші предмети цієї ж групи. Поступово предмети, з якими
малюку можна діяти однаково, об'єднуються в одну групу, незважаючи на різницю в
розмірі, кольорі тощо, тобто відбувається перше узагальнення дій.

З другого року життя відбувається також [стадія ігрової дії] і перенесення засвоюваних дій
із справжніх предметів на іграшкові, а також у іншу, символічну ситуацію. Так, дитина
підносить до рота іграшкову ложечку чи чашку, або ж імітує годування ляльки. Малюк
виконує символічну дію з предметами-замінниками, що стає підґрунтям для виникнення
сюжетної гри.

Потужним механізмом научіння дитини раннього віку є наслідування.

Наслідування - спосіб соціалізації дитини, що виявляється як відтворення нею в своїй

поведінці дій дорослого

Коли дитина вміло копіює когось, дорослі зазвичай посміхаються і тим самим емоційно
підкріплюють, заохочують її дії. Це розвиває у малюка схильність до засвоєння нового
через наслідування

3.Розвиток мовлення і мислення у ранньому віці.

Особливого значення набуває мовлення у ранньому віці, коли воно виникає, починає
розвиватися і разом з ним розвивається психіка дитини.

З мовленням пов'язані розвиток сприйняття і мислення, обумовлене спілкуванням з

дорослими. Мовлення опосередковує весь технічний розвиток дитини раннього віку.

Ранній вік як сензитивний період розвитку мовлення

Найважливішим досягненням раннього дитинства є оволодіння мовленням, що
передбачає опанування рідною мовою, вироблення вміння користуватися нею як засобом
пізнання навколишнього світу і себе, засвоєння набутого людством досвіду, саморегуляції,
спілкування і взаємодії людей.

Раннє дитинство є сензитивним періодом для засвоєння мовлення. У цей час воно
відбувається особливо легко і вносить принципові зміни у поведінку дитини, психічні
процеси (сприймання, мислення та ін.). Якщо з якихось причин дитина до 3-х років не
почала говорити, засвоєння мовлення відбуватиметься зі значними труднощами.
Відхилення у психічному розвитку, які виникають через відсутність мовлення, вимагають
спеціальної компенсації (надолуження). До такого висновку можна дійти, спостерігаючи за
глухонімими дітьми, яких починають навчати мовленню після 3-х років. Здебільшого вони
відстають у багатьох видах діяльності, розвитку психічних процесів і якостей: серед них не
виникає сюжетно-рольової гри, відсутнє предметне малювання, уповільнений розвиток
сприймання і мислення. Для подолання цього потрібні значні педагогічні зусилля,
спрямовані не лише на навчання мовленню, а й на інші сторони розвитку.
Динамічний розвиток мовлення у ранньому віці пов'язаний з предметною діяльністю
дитини. На 2-му році життя у неї зростає інтерес до всього, що її оточує: вона хоче все
побачити, пізнати, взяти в руки. Це бажання перевищує можливості дитини, і вона
вимушена звертатися за допомогою до дорослого. Однак засобів спілкування, якими вона
володіє (жести, міміка, окремі слова), вже недостатньо, щоб бути зрозумілою,
задовольнити свою потребу в спілкуванні. Ця суперечність розв'язується завдяки
виникненню нової форми спілкування - активного самостійного мовлення, яка знаменує
важливий етап у психічному розвитку дитини, перехід від немовлячого до раннього віку.

4.Розвиток самосвідомості дітей раннього віку. Криза 3-х років.

Особистісний розвиток дитини цього віку відбувається на основі тієї системи мотивації,
яка склалася відповідно до соціальної ситуації розвитку. За свідченням А.О. Реана,
систему мотивації дитини визначають провідні особистісні потреби:

Базові особистісні потреби переддошкільника за Реаном

Рис. 2.29. Базові особистісні потреби переддошкільника за Реаном

Помітні зміни відбуваються впродовж раннього віку в емоційній сфері дитини. Вони
зумовлені розширенням спілкування дитини з людьми, оволодінням мовними засобами та
розвитком самостійності дитини.

В емоціях дитини поступово послаблюється елемент мимовільного наслідування, вони

все більше відповідають діям та стану дитини. Значно ширшою стає сфера стимулів, що
викликають емоції дитини, швидше налагоджується позитивний контакт з іншими дітьми -
так званий ігровий емоційний контакт. Діти вже можуть виявляти співчуття, жалість до
іншого за умови стимуляції дорослого. Під впливом стосунків з дорослим розвиваються
соціальні емоції дитини, виявляється емпатія до інших людей. Важливу роль у розвитку
емоцій переддошкільника відіграють слова-оцінки дорослих, вони формують майбутню
самооцінку дитини. Прослухування казок, віршів та оповідань активізує переживання
малям інтелектуальних емоцій. Діти цього віку переживають і негативні емоції - гнів, страх,
образу, сором тощо. Від атмосфери, яка панує в родині, залежить емоційне здоров'я
самої дитини, зародження її самооцінки. Мають місце і порушення емоційного розвитку
переддошкільнят, такі як емоційна холодність та домінування негативних емоцій.

Діти трьох років вже спроможні навіть стримувати свої безпосередні емоції під впливом
дорослого. Тим часом з'являється більш-менш стійке ставлення до певних людей із
близького оточення дитини. Паралельно формується самолюбство, що спочатку
виражається в переживанні гордості за власні досягнення, позитивно оцінювані
дорослими. Потім виникає та закріплюється емоція сорому, коли дитина переживає з
приводу можливої втрати позитивної думки про себе з боку дорослих, оцінкою яких вона
дорожить. Однак надто часте неадекватне стимулювання дорослими сорому у дитини
може закласти у неї комплекс неповноцінності.

Не слід переоцінювати здатність до контролю поведінки дитиною цього віку, яка ще тільки
формується і залежить від послідовності виховного впливу дорослих

У ранньому віці дитина досягає помітних успіхів у формуванні довільності своїх дій.
Виконуючи щоразу більше поступово ускладнюваних дій з предметами, малята
вправляються у координації рухів. Повторення дій дорослого розвиває підпорядкованість
дій меті. Оволодіваючи активним мовленням, дитина далі і сама визначає мету своїх дій
відповідним словом - така дія стає усвідомлюваною. Виконуючи дії, малюк вчиться долати
труднощі, поведінка стає все більш контрольованою, менш імпульсивною.

Спілкуючись з дорослим чи граючи з ровесниками, переддошкільник локалізує свої тілесні

і психічні стани в самому собі, відділяючи "Я" від "не Я". Внаслідок цього поступово
складається її уявлення про себе, виникають зачатки самосвідомості, яка виявляється у
тому, що в цьому віці дитина вже добре впізнає себе у дзеркалі, на фото. Замість
висловлень про себе у третій особі і ніби зі сторони, вона все частіше вживає займенник
"Я". Ці зміни свідчать про появу психічного новоутворення віку - самосприймання.

Наприкінці третього року малюк нерідко заявляє "Я сам!" у тих випадках, коли дорослі
роблять за нього те, що він вже може зробити самотужки. Так виявляється дитяче
зростання тенденції до самостійності, до значно ширшої участі дитини в діяльності
дорослих, яке вступає в суперечність з її реальними можливостями та стереотипним
ставленням дорослих. Ця ситуація стає основою для переживання дитиною кризи 3-ох
років.

У маляти з'являється тенденція до самостійного задоволення своїх потреб, а дорослий

зберігає старий тип взаємин і тим самим обмежує активність дитини. Батьки починають
відчувати труднощі у взаємовідносинах з дитиною, звичними проявами поведінки якої
стають впертість, негативізм - відмова виконувати вказівки дорослого або протилежні дії,
примхливість, дратівливість, знецінення малюком старих норм поведінки. Така поведінка
дитини має вибірковий характер - стосується лише дорослих, які "зазіхають" на її свободу.

Важливим є вибір правильної позиції дорослими, так як їх абсолютне наполягання на

своєму може викликати невротичний стан дитини, залякати її, зламати паростки волі, а
потакання примхам малюка - розбестити його. Криза трьох років - явище важливе, але
перехідне, прагнення самостійності, дорослості надалі реалізується у грі дитини.

Дослідниця кризи 3-ох років Ельза Келер виділила 7 її типових характеристик:

- негативізм,
- вередливість,
- гонорливість,
- своєвілля,
- знецінювання,
- протест-бунт,
- деспотизм

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацювати теоретичні питання.
2. Записати визначення понять: ранній вік, предметно-маніпулятивна
діяльність, наслідування, мовлення, наочно-дійове мислення, самосвідомість,
криза 3 – х років.

Ранній вік - це період підвищеної чутливості дитини до мови дорослих. Формування мови
в цьому віці є основою всього психічного розвитку дитини.

Предметно-маніпулятивна діяльність - система дослідницьких дій, маніпуляцій

дитини з предметами, спрямована на вивчення їх функціонального призначення

Наслідування - повторення одним індивідом (людиною або твариною) зразків поведінки

іншого. Відтворення чужих дій може мати різні причини й особливості. На ранній стадії
розвитку психології наслідування вважалося природженою властивістю, а не такою, що
виникає в процесі навчання.

Мовлення - процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мова
та мовлення тісно взаємопов'язані й являють собою єдине ціле.

Наочно-дійове мислення - полягає в тому, що розв'язання задач здійснюється шляхом

реального перетворення ситуації та виконання рухового акту. Так, у ранньому віці діти
виявляють здатність до аналізу і синтезу, коли сприймають предмети в певний момент і
мають можливість оперувати ними.

Самосвідомість - розуміється як психічне явище, усвідомлення людиною себе суб'єктом

діяльності, в результаті якої уявлення людини про саму себе складаються в мисленний
образ Я.

Криза 3-х років - криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням

самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі,
протесті, деспотизмі.