Основні педагогічні правила виховання дітей

раннього віку.
Коли потрібно розпочинати виховання дитини? З народження? А може
прислухатись до думки, що малюків взагалі не слід виховувати? Тоді тільки у
свідомому віці можливе застосування методів розвитку особистісних та
розумових здібностей?

Насправді виховання і розвиток дітей раннього віку є важливим

компонентом успішного навчання формування особистості в майбутньому.
Тому перед батьками стоїть ціль не просто сформувати фізично здорову
дитину, а також потурбуватися про правильний розвиток дитячої психіки,
нервової системи, інтелекту та світогляду. Тому що у перші 3 роки життя
закладаються основи здоров'я (фізичного і нервово психічного розвитку),
поведінки, звичок, характеру, інтелекту, формується особистість.

Педіатри і педагоги виділяють перший рік життя дитини, називаючи його

"стартовим майданчиком" до розвитку всіх її здібностей. Процес виховання
— велике мистецтво і щоб ним оволодіти, необхідно насамперед виконувати
три умови: добре знати, розуміти і любити дитину.

Основні педагогічні правила виховання дітей раннього віку:

1.Єдність підходу виховання дитини з боку її оточення.

Дитина легше пристосовується до навколишнього оточення, якщо батьки не
змінюють методику її виховання.

Будь-яка зміна знайомих виховних прийомів або застосування нових, поки

що мало зрозумілих для дитини правил, порушує її звички і викликає
неврівноваженість у поведінці. Наприклад, дитина звикла лягати спати в
колясці на вулиці. Спробуєте укласти її в цей же час вдома, в ліжку – ви
відчуєте певні труднощі. Або дитина звикла їсти, сидячи за своїм столиком, а
тепер ви захотіли нагодувати її, посадивши до себе на коліна, – швидше за
все малюк відмовиться від їжі.

Поняття «єдність виховання», окрім єдності методики педагогічних

прийомів, включає також єдність підходу до дитини з боку всіх дорослих
осіб, які беруть участь у її вихованні. У мами і тата, бабусі і дідуся тощо
повинна бути повна узгодженість у підході до дитини при появі нових задач
у житті малюка. Тільки така єдність дорослих членів сім’ї в поглядах на
виховання дитини може забезпечити утворення у неї стійких позитивних
навичок, врівноваженості поведінки.

Якщо мама забороняє «чіпати годинник», а тато дозволяє «бери, грайся,

сину!», то в цьому випадку у малюка ніколи не сформується чіткість
сприйняття такого важливого поняття, як «можна» – «не можна». За такої
системи неправильного виховання дитина швидко зрозуміє: можна поводити
себе в однаковій ситуації по-різному – важливо тільки, хто при цьому
присутній, батько або мати? Нехтуванням єдності вихованням формує такі
риси в характері дитини: упертість, негативізм, дратівливість. Батьки
повинні добре знати, що може спричинити ця жартівлива заміна «не можна»
на «можна».

Змінювати методику виховання можна лише відповідно до віку дитини, коли

постають нові задачі: самостійно їсти, переодягатися тощо. У такому випадку
зміни виховних прийомів не викличуть небажаних зрушень у поведінці,
оскільки вони створюються на основі придбаних умінь дитини.

Отже, єдина тактика у вихованні, повна узгодженість у діях усіх членів сім’ї
– важлива педагогічна вимога. Пам’ятайте, що ваша дитина в цьому віці
більш чуйна, кмітлива і розумна, ніж думають іноді деякі батьки.

2.Своєчасне формування навичок самостійності.

Якщо малюк тягнеться до предмета, який привернув його увагу, зацікавив
(наприклад, іграшка), і, нарешті, дістає цей предмет сам, без допомоги
дорослих – він радіє, відчуває задоволення від своїх самостійних дій. Такі дії
дитини треба заохочувати («Молодець, що дістав сам»), це в ще більшому
ступені зміцнить її потяг до самостійності.

Буває і так, що малюк в аналогічній ситуації сигналить: «не можу», «ніяк» і

просить допомогти дорослих: «дай-дай-дай». І все ж не поспішайте йому
допомагати, а постарайтеся словами спонукати його до самостійних дій. «Ти
вже великий, дістань сам, спробуй». Постарайтеся досягнути того, щоб
дитина сама зробила те, що у неї не виходило. На початковому етапі можна
непомітно допомогти їй довести справу до позитивного результату, щоб
закріпити впевненість у своїх можливостях.

Таким шляхом ви формуєте в дитини потребу самостійно діяти, уміти

долати труднощі.
 3.Поведінка дорослого має бути зразком для наслідування.
Зазвичай в 2-3-річному віці діти схильні наслідувати дії дорослих: діти в грі
зображують дії матері, батька, бабусі, лікаря тощо. Вони «годують» і
«лікують» ляльок, «готують» обід, «читають» книги. Приємно бачити, якщо
наслідувальні дії дитини складаються з виконання позитивних правил. А
якщо немає? Кого в цьому звинувачувати? Зрозуміло, що дорослих. Саме у їх
поведінці вона це побачила, а потім і відтворила негативне. Здатність дитини
до наслідування дуже корисна для правильного виховання, так як на її основі
відбувається навчання необхідним звичкам і навичкам.

Наслідуючи дії дорослих, дитина вчиться багато чому: акуратно складати

свій одяг, прибирати взуття, збирати іграшки. Дивлячись на аналогічні дії
старших, діти також навчаються багатьом гігієнічним навичкам, манерам
культурної поведінки. Батьки завжди повинні пам’ятати, що за їхньою
поведінкою невідступно стежать уважні дитячі очі, і поводити себе
відповідно до цього. Необхідно також звертати увагу дитини на всі позитивні
вчинки, які відбуваються на її очах. Виховання бажано супроводжувати
словесними поясненнями і наполегливо розвивати позитивні форми
відповідних вчинків дитини.

4.Ваша вимога – закон.

Є ще одне «чарівне» слово, дуже необхідне в процесі виховання – «треба».

Правильна, адекватна реакція дитини на слово «треба» виробляється лише в

тому випадку, коли батьки вже в цьому віці привчають малюка обов’язково
виконувати свої прохання чи вимоги.

Дуже важливо при цьому, щоб ваша вимога була обґрунтована і збігалася з
бажанням дитини або з її потребою. Наприклад, ви говорите: «треба спати» –
при укладанні малюка в належний для нього час, або «підемо гуляти», коли
дійсно настав час прогулянки.

Окрім цієї умови, для вироблення необхідної реакції дитини на слово

«треба» вимоги дорослих повинні бути можливими для дітлаха.
Непосильними для дітей раннього віку (1-3 роки) є такі вимоги батьків, як
сидіти спокійно або довго чекати чого-небудь. Перебувати в нерухомому
стані дитина в цьому віці ще не може. Уміння «почекати», «посидіти» та ін.
треба тренувати поступово. Воно сформується в більш старшому віці, після
трьох років.
 Далі, кожного разу необхідно спостерігати, чи виконала дитина ваше
прохання. І якщо на будь-яку вашу пропозицію щось зробити дитина буде
відповідати обов’язковим її виконанням, у неї сформується звичка правильно
поводитися відповідно до того чи іншого прохання дорослих. Але ж це не що
інше, як слухняність. Як приємно чути таку характеристику: «яка слухняна
дитина!». З такою дитиною легко і батькам, і вихователям.