2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………............. 3
РОЗДІЛ 1. РОЛЬ ЗАОХОЧЕННЯ ТА ПОКАРАННЯ У ВИХОВАННІ
ДИТИНИ В СІМ’Ї.................................................................................................. 5
1.1. Педагогічна культура батьків – запорука успішного виховання
дитини…………………………………………………………………………….. 5
1.2. Заохочення і покарання – основні виховні засоби у вихованні
дитини в сім’ї…………………………………………………………………….. 10
1.3. Засоби заохочення дитини в сім’ї…………………………………….. 18
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ……………………….. 22
2.1. Процедура експериментального дослідження……………………….. 22
2.2. Аналіз отриманих результатів……………………………………....... 23
2.3. Програма підвищення психолого-педагогічних знань батьків…....... 25
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………… 27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….. 29
ДОДАТКИ……………………………………………………………………....... 32
 3

ВСТУП

У педагогіці навчання і виховання є багато складних проблем, але однією з

ключових і найбільш важливих є проблема стимулювання, тобто того, як впли-
вати на дитину, щоб домогтися від неї бажаної поведінки. В певному сенсі, це
осередок основних труднощів, пошуків, педагогічних зусиль, оскільки від ефе-
ктивності стимулювання дуже часто залежить весь успіх педагогічного проце-
су.
Кожен, кому доводиться мати справу з дітьми, знає, що за допомогою зао-
хочень і покарань батьки добиваються дисциплінованої, відповідальної поведі-
нки дитини. При цьому важливо враховувати, що дисциплінована дитини – це
дисципліна, побудована не на страху, яка позбавляє дітей впевненості, поро-
джує нечесність – мова йде про дисципліну, побудовану на високій свідомості
та відповідальності дитини.
В наші дні серед педагогів і широкої громадськості існують самі різні пог-
ляди на використання заохочень і покарань у вихованні дітей. Одні вважають,
що треба якомога частіше карати і як можна рідше заохочувати, інші навпаки,
радять частіше використовувати заохочення, карати ж лише зрідка. Деякі ду-
мають, що варто тільки заохочувати, а карати не треба зовсім. А є й такі, хто
переконаний, що справжнє виховання – це виховання взагалі без яких би то не
було заохочень і покарань.
Значення заохочень і покарань у системі виховних впливів дуже локальне,
воно не належить до числа виховних засобів, що потрібні повсякденно і на ко-
жному кроці. Цілком можливо, наприклад, на протязі дня, а іноді і цілого тижня
працювати з класом, не використовуючи заохочень і покарань. У сім’ї ж, де
склалися правильні взаємини між дорослими і дітьми, можна обходитися без
заохочень і покарань значно більше. Мабуть, тут і з’являється переконання, що
в принципі, в ідеалі заохочення і покарання не потрібні взагалі.
 4

Проблемою використання методів заохочення і покарання займалися

А. С. Макаренко, В. А. Сухомлинський, Л. М. Толстой, К. Д. Ушинський та ін-
ші. В даний час цією проблемою займаються Л. Ю. Гордін, В. Ю. Питюков,
Н. Є. Щуркова. Але неважко помітити, що роботи цих та багатьох інших вче-
них повні самих суперечливих тверджень – від непомірно розширювального
тлумачення заохочень і покарань, спроб видати їх за якісь «універсальні» вихо-
вні засоби до майже повного заперечення їх педагогічного значення.
Причина такого становища в тому, що в педагогічній теорії немає ясного
розуміння сутності заохочення і покарання як виховних засобів. Часом до пока-
рань відносять лише прочуханку, вплив грубим насильством, а до заохочень –
тільки нагороди, подарунки. Іноді ж, навпаки, всяке схвалення вважають заохо-
ченням, будь-яке засудження оголошують покаранням. Підсумком служать
крайні і взаємовиключні один одного підходи в теорії, які негативно познача-
ються і на практиці використання заохочення і покарання.
Враховуючи вищевикладене наша тема є актуальною.
Об’єкт дослідження: процес виховання дитини в сім’ї.
Предмет дослідження: методи заохочення та покарання в виховному про-
цесі дитини.
Мета дослідження: визначити роль методів заохочення та покарання в ви-
ховному процесі дитини в сім’ї.
Гіпотеза: раціональне використання методів заохочення і покарання бать-
ками сприятиме ефективному подоланню труднощів у вихованні дитини.
Завдання:
1. Дослідити педагогічну культуру батьків, як запоруку успішного вихо-
вання дитини.
2. Проаналізувати заохоченні і покарання – основні виховні засоби у вихо-
ванні дитини в сім’ї.
3. Розробити рекомендації для батьків по заохоченню дитини в сім’ї.
 5

РОЗДІЛ 1
РОЛЬ ЗАОХОЧЕННЯ ТА ПОКАРАННЯ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ В СІМ’Ї

1.1. Педагогічна культура батьків – запорука успішного виховання дитини

Ще до народження дитя відчуває свій зв’язок з мамою. І не тільки фізич-

ний, а й психічний, соціальний. Не позбавлена дитина й відчуття присутності
тата. Він лагідною рукою доторкається до лона мами – своєї дружини, розмов-
ляє з нею, психологічно позитивно впливає на стан дружини й своєї майбутньої
дитини. Тому природно, що дитина хоче надовго зберегти свою близькість з
мамою й татом. Слушною є думка дитячих лікарів, що для кожної дитини з усіх
вітамінів найважливішими є «М» і «Т» («Мама» і «Тато»).
Які є батьки? Неоднакові. Тому дітям живеться по-різному. Та все ж не-
схожі батьки мають певні подібні параметри ставлення до дітей.
Психологи й педагоги виділяють варіанти батьків, що характеризуються
різними стилями стосунків з дітьми. Звернемо увагу на окремі типи поведінки
мам:
1. Спокійна, урівноважена мама. Це найбільш оптимальний варіант. Він
може слугувати своєрідним еталоном материнства. Така мама зосереджує свою
увагу на дитині, завжди все знає про своє дитя, готова прийти йому на допомо-
гу. У такої матері дитина відчуває психологічний і соціальний комфорт, що як-
найкраще впливає на її всебічний розвиток.
2. Турботлива мама. Вона протилежна у своїх діях спокійній, урівноваже-
ній мамі, їй постійно здається, що з дитиною можуть трапитися якісь негаразди,
що здоров’я її малюка під загрозою. На цьому концентрується увага всієї сім’ї,
яка перебуває у стані постійних хвилювань за дитину, хоча ці хвилювання є
безпідставні.
3. Тужлива мама. За своєю поведінкою вона дещо подібна до турботливої
 6

мами. Обидві вони напружені, чимось незадоволені. Але тужлива мама турбу-
ється не стільки про майбутнє дитини, скільки про своє майбутнє. Вона бачить
у малюкові певний тягар, мороку, що стають перепоною на шляху досягнення
якихось кар’єрних успіхів, свободи у своїх діях.
4. Упевнена, владна мама. Вона твердо знає, що їй треба від дитини, в яких
рамках вона має розвиватися й діяти. Тому така мама постійно тримає дитину в
наперед заданих параметрах, ніколи не дозволить своєму синові чи дочці вияв-
ляти власні інтереси. У такому разі незаперечне діє авторитарний стиль спілку-
вання, подавлення волі особистості дитини. А це нерідко призводить до конф-
ліктів, коли дитина вже у зрілому віці намагається зламати цю авторитарну клі-
тку, виявити своє «Я».
Зрозуміло, що названі типи матерів – лише певна умовність. Хоча нею не
варто нехтувати.
Але яка ж мама потрібна дитині? Без будь-яких застережень – ідеальна.
Дитина щодня чекає від своєї мами життєдайного духовного вітаміну «М».
Мама має бути доброю, ніжною, турботливою, справедливою, розумною, стри-
маною, дбайливою, чуйною, люблячою, упевненою, передбачливою. Словом,
найкращою. І дитя для мами має бути вродливим, ніжним, красивим, а головне
– любимим. Ще на стадії зачаття дитина для мами й тата має бути очікуваною й
любимою. Любимою на все життя [8].
А які ж тaтa? Як і мами – різні. На перший погляд ніби й немає особливих
відмінностей батьків від матерів. Однак з психологічного погляду у відміннос-
тях тата від мами має проглядатися чоловічий відтінок. Виділяють різні варіан-
ти типів батьків, які так чи інакше впливають на розвиток дитини.
1. «Taтo-мама». Для нього характерна материнська турботливість. Він усі
функції мами бере на себе. Якщо все ладиться, то такий тато виявляє турботу,
ніжність, доброту. Коли ж не вдається домогтися злагоди в спілкуванні з дити-
ною, батько виявляє роздратованість, нестриманість, запальність. Тому дитина
 7

весь час перебуває під своєрідним пресом мінливого настрою батька.

2. «Мама-тато». Нагадує особливості дій попереднього типу, є певним його
різновидом. Головна турбота в «мами-тата» – якомога краще догодити дитині.
А це призводить до того, що дитина сидить у нього не лише на шиї, а й на голо-
ві. Такий «мама-тато» несе весь тягар відповідальності на собі і намагається по-
водитися з дитиною надто обережно, їй усе дозволено, немає ніяких заборон,
бере гору тенденція всепрощення. Подібна м’якість часто стає шкідливою у ви-
хованні дитини. Не варто забувати народну мудрість: «Якщо хочете виховати в
особі дитини домашнього деспота, дозвольте їй робити все, чого вона забажає».
3. «Карабас-Барабас». Тато-опудало, страховище, якого в сім’ї всі мають
боятися. Змій, жорстокий, схильний тримати дітей у міцних руках. Побоювання
батька змушує членів родини, й передусім дітей, постійно перебувати в напру-
женому стані, очікувати на покарання. В такій родині діти перебувають у своє-
рідній психологічній клітці. А це може призвести до прояву в дитини ненависті
до батька, своєрідного вибуху-протесту, продукти якого можуть обпалити й са-
мого Карабаса, породити родинну трагедію. В результаті таких дій тата діти не-
рідко вириваються з клітки й залишають родинне гніздо, бо воно для них ви-
явилося колючим, жорстоким і непривітним.
Близький до типу тата «Карабаса-Барабаса» є тато «Міцний горішок». Він
виявляє жорстокість, необґрунтований авторитаризм, ніколи не схильний до
будь-якого компромісу. Його принцип – непорушність у своїх намірах і діях.
4. Стрибунець-бабка. Це тип тата, який живе в родині, але не відчуває себе
поки що батьком. Для нього дитина є лише гостем, про якого має турбуватися
тільки мама. Дитині він може подарувати якусь частину часу, іграшку. Його
життя має бути позбавлене будь-яких турбот, як це було до появи дитини. Адже
для нього ідеал життя – залишатися вільним, без дітей і зайвих клопотів. Тако-
му «стрибунцю» неприємні проблеми дитини, будь-яке спілкування з нею. З
часом такий тип тата перетворюється на особу, яка перебуває в сім’ї у статусі
 8

квартиранта. А дитині потрібен тато щодня, постійно, а не в ролі випадкового

гостя. Згодом такий тато або сам залишає родину, або родина психологічно ви-
тісняє його.
5. «Добрий молодець». «Хлопець-друзяка». Цей тато виявляє себе не прос-
то татом для своєї дитини, а схильний грати роль брата, товариша. Він здатний
до спілкування із сусідами, знайомими, співробітниками, але йому бракує часу
на систематичне спілкування з дитиною. Таке ставлення чоловіка до своєї ди-
тини дратує дружину, й вона нерідко ремствує. Дитина живе в атмосфері сі-
мейних конфліктів, залишається в ізоляції, відчуває психологічний дискомфорт.
Часто такий тато втягує дитину в конфлікт, а ще частіше – залишає родину.
6. «Ні риба, ні м’ясо». «Під каблуком». Представник цього типу не виріз-
няється як тато. Скоріше це манекен. Він не має власного голосу в родині, може
лише підспівувати в цьому сімейному хорі, де диригує й виконує сольні партії
його дружина. Такий матріархат, у гіршому розумінні цього слова, створює не-
сприятливий соціальний клімат у сім’ї. Ще гірше, коли мама перетягує на свій
бік дитину й вони дуетом виконують партію. Тато боїться залучити дитину до
отримання авторитаризму мами, аби не зіпсувати стосунки з дружиною. Дитині
в такій ситуації доводиться тяжко [10].
То який же тато потрібен дитині? Передусім – найкращий: добрий, справе-
дливий, розумний, сильний, хоробрий, працьовитий, турботливий. А головне –
любимий, авторитетний.
Ми зупинилися лише на деяких типах матері й батька. Кожен має певним
чином зіставляти себе з означеними вище типами й робити ті чи ті висновки на
користь своїх дітей.
Оскільки виховання – головна сфера діяльності старших поколінь, то до
батьків обставини життя ставлять вагомі соціально-психологічні й педагогічні
вимоги. Наведемо деякі з них:
– почуття високої відповідальності перед собою й людьми за виховання ді-
 9

тей в ім’я майбутнього;

– фізичне здоров’я батьків, що має забезпечити народження здорового по-
томства й створити належні умови для розвитку й виховання дітей;
– генетична грамотність;
– достатня психолого-педагогічна культура;
– любов до дітей;
– володіння справжнім авторитетом;
– знання досвіду народної педагогіки у вихованні дітей;
– створення в сім’ї умов для всебічного гармонійного розвитку особистос-
ті;
– здатність формувати в сім’ї культ Матері й Батька;
– добре розвинені почуття материнства й батьківства.
Найважливішою якістю батьків, зокрема матері, є розвинене почуття мате-
ринства. Без цієї якості не відбудеться справжня сім’я, не сформується соціаль-
но-психологічне багатство дитини [1].
Суттєву роль у виховній роботі батьків відіграє батьківський авторитет,
який, за висловом A. C. Макаренка, містить у собі «все батьківське і материнсь-
ке життя – роботу, думку, звички, почуття, прагнення» [20].
Авторитет – це відмінні особливості окремої особи, групи чи організації,
завдяки яким вони заслуговують на довіру й можуть здійснювати вплив на пог-
ляди й поведінку інших людей у будь-якій галузі життя.
Батьківський авторитет відіграє особливо велику роль у сімейному вихо-
ванні. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду. Відбувається
активний процес соціального успадкування. Тому прояви авторитету батька та
матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім со-
ціальним досвідом.
Отже, батькам треба бути авторитетними батьками для своїх дітей – а ав-
торитет досягається правильним способом життя, умінням грамотно і безконф-
 10

ліктно спілкуватися і турботою про розвиток власної особистості.

Найбільша помилка в сімейному вихованні – це застосування до дітей фі-
зичних засобів впливу та надмірна суворість у взаєминах з ними.
Дитина завжди має відчувати материну любов і ніжність, батькове тепло й
увагу. Вчені дослідили, що без батькового тепла та ніжності, без материної лас-
ки діти хворіють, у них часто стаються серйозні психічні зриви. Для того щоб
дитина нормально фізично й розумово розвивалась, її необхідно приголубити
7-8 разів на день, поцілувати, похвалити, подякувати тощо. Коли мати чи бать-
ко інстинктивно гладить дитину по голівці, притискає до себе, бере на руки, ці-
лує, говорить ласкаві слова, вони навіть не усвідомлюють всієї значущості цих
лікувально-профілактичних процедур. Дитину-невдаху потрібно пестити вдвічі
більше, і тоді кожний день у неї буде радісним. Михайло Булгаков, до речі, пи-
сав: «Що гірше людині, то більше її треба хвалити», а Михайло Зощенко засте-
рігав: «Без ласки помирають не тільки діти, а й дорослі» [22].
Дайте дитині пережити радість успіху в навчанні. Робіть усе, щоб дитинст-
во і майбутнє ваших дітей були прекрасними.
«Праця любові, – писав В. О. Сухомлинський, – це і є свідоме прагнення
до того, щоб у дітях утвердити самого себе, продовжити свою внутрішню духо-
вну красу. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані й вірні
їм, ваша любов до дружини з роками не тільки не слабшає, але стає глибшою і
єдиною. Любов – ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе
в своїх дітях – це означає бути мужнім у любові» [31].

1.2. Заохочення і покарання – основні виховні засоби у вихованні дитини

в сім’ї

Вихованість людини полягає у його духовності, у гармонії моральних яко-

стей, у здатності до самоконтролю, у відповідальності, дисциплінованості. Всі
 11

ці якості проявляються у праці, спілкуванні з людьми, культурі поведінки. Які

ж найбільш важливі моральні якості потрібно виховувати у дітей?
Ввічливість... Вона прикрашає людину, робить її привабливою, викликає в
оточуючих почуття симпатії. Недарма ввічливість вважається одною з ознак
вихованості. Без неї неможливо уявити взаємостосунки людей.
Делікатність – сестра ввічливості... Людина, якій притаманна ця якість, ні-
коли не завдасть незручностей оточуючим, не дасть приводу відчувати власну
вищість своїми діями. Вона не стане нав’язувати іншій людині своє товариство
всупереч її бажанню, задавати недоречні запитання чи проявляти надмірну ці-
кавість. У її присутності кожен почуває себе природньо, просто, невимушено.
Чуйність... Ця моральна якість людини проявляється у її ставленні до ото-
чуючих, у турботі про людей, вмінні прийти їм на допомогу.
Почуття такту... Воно є регулятором вчинків людини. Такт допомагає ви-
значити, коли розпочати розмову і коли промовчати, що можно і добре, а що
неприпустимо і погано, як розв’язати гостру ситуацію, щоб не образити люди-
ну, як обґрунтовано довести свою позицію і разом з тим не принизити, не обра-
зити самолюбність інших.
Скромність... Ця моральна риса особистості – покажчик справжньої вихо-
ваності. Скромна людина не намагається здаватися особливою, не підкреслює
своє «я», не показує свою зверхність. Скромність супроводжується повагою та
чуйністю до людей і високою вимогливістю до самого себе.
Дисциплінованість... Вона проявляється у вчинках людини, у вмінні
сприймати і підкорятися певним правилам, дотримуватись вимог до поведінки,
бути відповідальним, вміти контролювати свої дії та емоції.
Всі ці якості, а також і багато інших повинні вироблятися у дітей, в першу
чергу, завдяки власному прикладу батьків та правильному і вмілому застосу-
ванню заохочень і покарань [26].
Батьків часто хвилює питання, чи треба карати дитину, у який спосіб, чи
 12

можна виховати дитину без покарань? А як заохочувати дитину? Психолого-

педагогічні знання батьків тут дуже важливі, бо саме при застосуванні цих ме-
тодів у сімейному вихованні здебільшого припускаються помилок.
Сімейне виховання досить часто супроводжується покараннями.
Покарання – це засудження неправильних дій, поганих вчинків дитини, які
пов’язані з неприємними для неї переживаннями. Психологічний зміст пока-
рання полягає в тому, що воно викликає в дитини почуття сорому, розкаяння,
незадоволення собою. Дитина прагне виправитись, змінитися, стати кращою.
М. І. Пирогов звертав увагу на те, що педагогічно неправильне застосуван-
ня покарань може нанести велику шкоду справі виховання: «Дійсно естетичний
зміст заохочень і покарань дітей може бути розкритий лише через аналіз бага-
томанітних відносин дитини, що характеризують ту чи іншу конкретну ситуа-
цію» [9].
Враховуючи дитячу психологію, покаранням для дитини може бути, на-
приклад, суворий погляд або жест, заборона займатись у даний момент улюб-
леною справою, відмова від спілкування з дитиною, прилюдне (у рамках сім’ї
або кола друзів) винесення засудження дитячим діям і вчинкам, ізоляція від
оточуючих, тілесні покарання.
Застосування покарання, як методу корекції, висуває певні вимоги до бать-
ків. Вони мають добре знати дитину, розуміти її психологію та вікові особливо-
сті. При зверненні до покарання, необхідно пам’ятати, що це, головним чином,
допоміжний метод виховання. Серед перерахованих вище видів покарання ні в
якому разі не можна допускати прилюдного осуду та тілесних покарань, які
сприймаються дитиною (і це цілком логічно) як образа, приниження її гідності.
Позитивних результатів від таких покарань чекати не доводиться. Вони викли-
кають лише злість, замкненість, грубість, ненависть до батьків, до інших лю-
дей. У ситуації, в якій дитина, по висловлюванню батьків, виявляє упертість, не
підкоряється їх вимогам, не хоче визнавати їхню правоту і свої помилки, фізич-
 13

не покарання створює ілюзію вирішення конфлікту: дитина, до цього довго

впираючись, швидко підкоряється, просить пробачення, виявляє всі ознаки по-
кірності і слухняності. Батькам у цих випадках невтямки, що підкоряється, про-
сить прощення і т.п. не їхня дитина, що свідомість дитини, усі нормальні його
зв’язки з зовнішнім світом порушені і його мовою з ними говорить інстинкт са-
мозбереження, тваринна емоція страху [4].
Отже, що ж таке покарання. У голову відразу лізе спогад про отримані в
дитинстві декілька ляпасів чи про домашній арешт за недбало надряпане дома-
шнє завдання, або за витівку. Але, напевно, згадаються і друзі, для яких ляпаси
були звичайною справою, оскільки сипалися праворуч і ліворуч, і ніяка «дома-
шня в’язниця» не могла змусити їх акуратніше писати. Тому що покарання – це
зовсім не дія з боку караючого, а те, що відбувається в дитині, яку карають, те,
що він при цьому переживає. З погляду психології це добре усім відоме непри-
ємне почуття сорому і приниження, від якого хочеться якомога швидше позбу-
тися і ніколи більш не переживати. Якщо ми караємо дитину через власну нете-
рплячість чи поганий настрій, а також через приступи злості, що находять на
нас, то своє самопочуття ми трохи поліпшуємо, але з виховної точки зору наша
поведінка не тільки розходиться з метою, але і приносить шкоду. Дитина хви-
лину страждає, можливо, й плаче, просить пробачення, але в його розуміння
справедливості це не входить, і він не відчуває за собою потрібного почуття
провини, немає і полегшення, немає уроку на майбутнє.
Покарання має бути об’єктивним, справедливим, усвідомлюватись дити-
ною. Саме тому, виносячи те чи інше покарання, батьки мають пояснити в дос-
тупній і зрозумілій для дитини формі, за що її карають, і переконати, що таке
покарання є справедливим. Надто суворе покарання дитина сприймає як не-
справедливе, протестуючи проти нього. В такому випадку вся увага концентру-
ється саме на цій несправедливості, а не на тих діях, за які винесено покарання,
тобто його застосування не досягає своєї мети. Надто м’яке покарання сприй-
 14

мається як потурання, викликаючи зверхнє ставлення до порушень порядку й

дисципліни, спричинює формування у дитини почуття безкарності, нехтування
думкою батьків тощо [28].
Сімейна педагогіка абсолютно недвозначно рекомендує не залишати без
уваги і виховного впливу жодного проступку дитини. Безкарність може призве-
сти до того, що окремі проступки дитини з часом можуть перетворитися в сис-
тему її поведінки.
«Розумна система покарань, – писав А. С. Макаренко, – не тільки законна,
але й необхідна. Вона допомагає сформуватися міцному людському характеру,
виховує почуття відповідальності, тренує волю, людську гідність, уміння чини-
ти опір спокусам і переборювати їх» [20].
Однак ця система не припускає, що за кожною, навіть незначною прови-
ною повинні йти стягнення, покарання тощо. Покарання лише тоді в повній мі-
рі впливає на виховання, коли воно не перетворюється у повсякденність, коли
дитина розуміє його справедливість, коли воно відповідає ступеню провини і
тяжкості вчиненого проступку, коли, зрештою, воно вчасне.
На жаль, багато хто з батьків найбільш дієвою формою покарання вважає
фізичне покарання. Але результати його застосування не задовольняють очіку-
вань дорослих. У одних дітей фізична розправа викликає почуття образи, інко-
ли дуже тривалої, на батьків. У інших – слабких, затурканих дітей – фізичні по-
карання розвивають боягузтво і безвідповідальність, у третіх – сильних – зух-
валість і жорстокість. Але у будь-якому випадку фізичні покарання сприяють
виникненню ряду негативних рис: ліцемірства, брехливості, хитрості, підлабуз-
ництва, підступності, мстивості, озлобленості тощо.
Які ж заходи покарання допустимі у сімейному вихованні? Звичайно, не-
можливо дати готові «рецепти» на всі випадки життя, бо кожна дитина та її
вчинки є індивідуальними. Звідси і заходи впливу за цими вчинками також по-
винні бути суворо індивідуальними, враховувати смаки, інтереси, схильності
 15

дитини. В кожному окремому випадку заходи покарання повинні бути свої,

найбільш доцільні. В одному випадку це може бути зауваження, легкий вияв
невдоволення, догана. В іншому – позбавлення права на розвагу, нагороду, вті-
ху, а може бути і комплекс заходів у розумному їх поєднанні.
Заохочення як виховний засіб більш діюче. Якщо покарання лише зупиняє
погані вчинки, то заохочення орієнтує на гарні і закріплює їх.
Заохочення – передбачає позитивну оцінку поведінки і діяльності дитини.
Психологічна мета заохочення – викликати позитивні переживання, відчуття
задоволення, радості, впевненості у своїх силах, готовності до подальшої діяль-
ності, бажання удосконалювати свої досягнення. Особливо важливе заохочення
для боязких, сором’язливих, несміливих дітей. Під заохоченням не можна ро-
зуміти цукерки, футбольний м’яч чи велосипед за шкільні успіхи. Краща наго-
рода для дитини – свідомість того, що він приніс радість улюбленим людям, а
подарунок у додачу лише символізує це. Там, де символ стає головним і само-
цільнім, де лише він змушує дитину добре поводитися, – у сім’ї щось негаразд.
Розглянемо особливість застосування заохочень. Перш за все варто підкре-
слити, що цей захід не завжди дає бажаний ефект. Більш того, неправильне за-
стосування його може принести серйозну шкоду вихованню. У тих випадках,
коли дитина дістає заохочення незаслужено, без достатніх підстав, воно втрачає
свою виховну цінність.
Якщо за будь-яку помилку дитина чекає покарання і нічого більше, то вона
не навчиться правильно поводитися. Крім того, вона буде боятися того, хто ка-
рає, прагнути обдурити його, щоб уникнути покарання. Ніякі докори і покаран-
ня не зроблять школу приємнішою для менш обдарованої дитини. Але якщо за
кожен маленький успіх хвалити і підбадьорювати її, з’явиться надія, що вона
буде працювати з задоволенням і повною віддачею.
Якщо дитина добре вчиться, сумлінно працює, гарно поводиться, її можна
похвалити чи навіть нагородити. Але при цьому важливо враховувати не лише
 16

кінцеві результати її дій, а й, головне, витрачені нею зусилля, виявлені нею

працьовитість і старанність. Відзначати схваленням треба наполегливість, рете-
льність, щирість. При цьому батьки повинні бути особливо уважними до дітей,
яким щось важко вдається. При використанні заохочень слід враховувати інди-
відуальні особливості дитини. І якщо скромну або ту дитину, що втратила віру
в себе, у свої сили і можливості, корисно підбадьорити, то самовпевнену і чва-
ньковиту потрібно заохочувати дуже обережно.
Заохочення у сім’ї можуть виявлятися різноманітно: і у вигляді словесного
заохочення, і у вигляді нагород і подарунків. Словесне заохочення може бути
виражене схвальними словами: «добре», «правильно», «молодець» тощо. При-
вітно посміхніться, схвально погляньте на дитину, погладьте по голові – і вона
відчує, як ви задоволені її працею чи поведінкою. Словесна подяка, вдячність –
важлива форма заохочення.
Інша форма подяки – подарунок. Але при застосуванні такої форми треба
бути дуже обережним, бо надмірність у такому виді заохочень надзвичайно
шкодить вихованню дитини. Коштовні речі спочатку радують дітей, але потім
поступово розвивають у них зазнайство, зверхність, відчуження від однолітків,
і, зрештою, призводять до формування споживацького ставлення до життя,
надмірної вимогливості, примхливості.
Використання заохочень є дуже важливим фактором у вихованні дитини.
Але у деяких родинах дітей заохочують мало або й зовсім не заохочують. Бать-
ки намагаються більше впливати на них суворістю, покаранням [33].
Заохочення і покарання – основні виховні засоби. Це означає, що з їхньою
допомогою ми досягаємо визначеної виховної мети. Ціль покарання, таким чи-
ном, не потопити грішника, а врятувати і витягнути! Спосіб для цього – проба-
чення!
Пробачення – це не нагорода, а звільнення від напруги провини, очікува-
ного чи вже отриманого покарання. Це по суті примирення. Як будь-яке звіль-
 17

нення, прощення народжує добрі почуття до визволителя. Тільки тоді дитина

буде любити караючого батька чи матір і переживати нові провини як прагнен-
ня виправитися, помиритися, добре поводитися надалі. Але і тут варто уникати
крайностей. Ніколи нічого не прощати означає байдужу, нелюдську, антипеда-
гогічну поведінку. Вона лише поглибить прірву між батьками і дитиною. Але
завжди охоче прощати – значить втратити авторитет і можливість впливати на
дитину. Так що і тут розсудливість і розуміння індивідуальних якостей дитини
будуть служити нам кращим орієнтиром.
Виносячи заохочення, батьки повинні уважно стежити за тим, як дитина
реагує на них, щоб уникнути виникнення пихатості. Навпаки, якщо у дитини з
якихось причин сформувалась занижена самооцінка, якщо вона докладає зу-
силь, але в неї не все виходить так як треба, можна іноді відійти від
об’єктивності: заохотити дитину, навіть якщо вона в цілому цього не заслуго-
вує. Фактично це буде заохочення не результатів діяльності, а ставлення до неї,
заохочення старанності, відповідальності, настирності, бажання виконати дору-
чене.
Заохочення треба застосовувати обережно, вдумливо, всебічно враховуючи
можливий ефект. Його необхідно поєднувати з вихованням у дитини почуття
відповідальності, вмінням критично оцінювати зроблене, з тим, щоб задоволен-
ня від досягнутого викликало не просто самозадоволення і гордість, а бажання
досягти нових, ще значніших успіхів [21].
Важливою умовою розвитку самостимуляції у використанні заохочень і
покарань є дотримання міри. Важко навіть сказати, що більш шкідливо у вихо-
ванні: захвалювання, зловживання, заохоченням чи навпроти, покарання по
всякому приводу. На відміну від таких форм непрямої вимоги, як схвалення й
осуд, що є повсякденними, рядовими впливами на дітей, заохочення і покаран-
ня як засіб корекції повинні використовуватися значно рідше. Можна сказати,
що ефект застосування заохочень і покарань пропорційний частоті їхнього ви-
 18

користання. Тільки в тих випадках, коли необхідність заохочення чи покарання

жорстко і недвозначно диктується конкретною ситуацією, треба до них зверта-
тись.
На питання, як правильно розподіляти покарання і заохочення, не можна
дати точної відповіді. Виховна проблема полягає тут не в кількості, а у відно-
шенні дитини до караючого і до того, що заохочує. Це глибоко особиста, інди-
відуальна справа батьків і дитини, у ній сфокусовано усе, що їх зв’язує і збли-
жає. Важливо, як формувалися їхні взаємини, наскільки вони емоційно близькі
один одному! Щоб покарання вплинуло, дитина повинна пережити почуття
провини. Їй треба усвідомити, що вона деяким чином порушила хороші взає-
мини з батьками чи іншими людьми. Без цього почуття покарання усього лише
відкритий акт насильства, безглузде дратування, або даремна витрата енергії.
Воно не є вихованням. Тим самим така справа із заохоченням. Нагорода – це аж
ніяк не те за що ми її як правило вважаємо, а те, що сприймається дитиною як
заохочення, задоволення від того, що її люблять і симпатизують їй. Зрозуміло,
подібне почуття хочеться довше стримувати і частіше переживати в майбут-
ньому.
Застосовуючи у вихованні дитини заохочення і покарання, важливо
пам’ятати, що ці методи впливу завжди повинні використовуватися в розумно-
му їх поєднанні. Тільки в такому випадку вони принесуть бажані результати.

1.3. Засоби заохочення дитини в сім’ї

Коли дитина робить гарні вчинки, батьки чомусь доволі часто забувають
його за це похвалити. І даремно! Адже хороше заохочення для дитини – це пре-
красний стимул розвивати свої навички і вчитися послуху. Про те, як заохочу-
вати дитину правильно, піде мова далі.
Заохочення дитини може виражатися по-різному. В першу чергу це, зви-
 19

чайно ж, словесна похвала. Також в ролі заохочення можуть виступати ласкаві

дотики, обійми, ігри і т. д. Але, виявляється, не будь-яке заохочення корисно
для дитини. Якщо заохочення зробити неправильно, то воно принесе більше
шкоди, ніж користі.
Наприклад, коли потрібно похвалити дитину, слід хвалити його вчинок, а
не особистість. Причому похвала має бути реальною, а не перебільшеною. В
іншому випадку дитина може легко розпізнати фальш і нещирість такої похва-
ли і тут же спробує своєю поведінкою її спростувати. Крім того, звичка отри-
мувати від близьких «гучні» похвали може привести до виникнення завищеної
самооцінки у дитини [12].
Якщо дитину заохочувати за самі природні речі, то це може збити його з
пантелику, змусити думати, що для здійснення звичайних дій потрібні якісь
особливі здібності і зусилля. Звичайно, якщо дитина тільки-тільки навчився за-
стібати ґудзики, то похвалити його за це можна і потрібно, а ось похвали за да-
вно освоєні навички будуть недоречні.
«Якщо хвалити дитину тільки на словах, то належного ефекту це не мати-
ме», – часом саме так міркують батьки. Тому часто суперечки ведуться про ко-
рисність матеріальних заохочень для дитини, наприклад, солодощів, іграшок і
т. д.
З одного боку, матеріальне заохочення є для дитини дуже дієвим стиму-
лом, адже схема «зробив те, що вимагали, – отримав винагороду» зрозуміла і
проста. З іншого ж боку, матеріальне заохочення привчає дитину до того, що
будь-який його вчинок буде винагороджуватися черговою іграшкою, ласощами
або безпосередньо грошима. В результаті «за так» він навіть палець об палець
не вдарить.
Ще іноді батьки як заохочення для дитини вибирають звільнення його від
якихось домашніх обов’язків. Така практика заохочень також аж ніяк не корис-
на для дитини, адже вона привчає його думати, що виконання різних обов’язків
 20

по будинку – це неприємна праця, від якої «відкупитися» можна, наприклад,

гарною оцінкою.
Як один з варіантів заохочення батьками нерідко використовується звіль-
нення дитини від раніше отриманого ним покарання. Подібне заохочення до-
зволяє дитині вважати, що покарання за будь-яку провину легко можна уникну-
ти, якщо потім «загладити провину» хорошим вчинком. При цьому ефектив-
ність системи покарань в сім’ї, звичайно ж, знижується [21].
Хочеться сказати кілька слів про фізичне покарання. На щастя, в даний час
цей метод «виховання» використовується набагато рідше, ніж раніше. Але все
ж тим батькам, які вважають, що без такої форми покарання не виростити нор-
мальних дітей, і у яких «сверблять руки», щоб відлупцювати свого малолітньо-
го «злочинця», хочеться нагадати наступне.
По-перше, те, що ви караєте свою дитину фізично, – це ознака вашої педа-
гогічної неспроможності. По-друге, фізичне покарання ефективно далеко не
завжди і має більше негативних наслідків, ніж позитивних. Пригніченість, кон-
фліктність, агресивність, неуважність – ось лише деякі негативні наслідки та-
ких покарань. Батьки, які б’ють своїх дітей, припиняють небажану поведінку
дитини лише на деякий час, потім поведінка, за яку була покарана дитина, від-
новиться. Крім того, з дуже великою часткою ймовірності можна сказати, що
ваша дитина буде битися з однолітками.
Сама правильна тактика у формуванні потрібної поведінки дитини полягає
в тому, щоб заохочувати його кожного разу, коли він проявляє себе добре. Коли
потрібно, позитивну поведінку сформовано, тобто дитина веде себе відповідно
до вимог, що висуваються до нього, можна перейти до періодичного заохочен-
ня, тобто хвалити його не кожного разу, а час від часу.
Потрібно відзначити також, що найчастіше батьки звертають увагу саме на
погану поведінку. Те, що дитина поводиться добре, сприймається ними як да-
ність. Тому дуже часто діти погано поводяться тільки з однією метою, яку в
цьому віці вони ще не усвідомлюють, – привернути увагу батьків. І в цьому ви-
падку краща тактика полягає в тому, щоб, ігноруючи негативні вчинки, щоразу
 21

заохочувати позитивні. Доброзичлива (зі схваленням) увага – ось що насправді

потрібно вашій дитині. Не відразу вам вдасться домогтися бажаної поведінки
дитини, це не так просто. Але якщо ви будете використовувати так званий ме-
тод малих кроків, ймовірність досягнення потрібного результату підвищиться.
Цей метод полягає в тому, щоб заохочувати навіть найменші досягнення, крок
за кроком, поступово рухаючись у потрібному напрямку.
Те ж саме стосується і навчання дітей яким-небудь складним для них на-
вичкам. Особливо в тих випадках, коли ви розумієте, що дитина ще не зможе
зробити те, що хоче, але наполягає. Краще розділити процес на частини і, схва-
люючи виконання кожної з них, добиватися результату. Таким чином, ви допо-
можете дитині зберегти емоційну рівновагу і віру в свої можливості.
Якщо вас щось дратує в поведінці дитини, не кажіть йому: «Ти занадто го-
лосно розмовляєш», – скажіть: «Я не люблю, коли кричать», або «Мені подоба-
ється, коли діти розмовляють спокійно». Говоріть не про поведінку своєї дити-
ни, навчиться говорити про свої почуття, і краще, якщо ці почуття будуть пози-
тивними. Такі висловлювання не зачіпають самолюбство дитини та її особис-
тість і дають йому можливість самому вирішити, як себе вести.
І ще. Не використовуйте свою любов, своє ставлення до дитини як стимул
для його гарної поведінки. Не можна говорити дитині: «Я буду тебе любити,
якщо ти будеш гарним хлопчиком» або «Я тебе не люблю сьогодні, ти погано
себе вела». Ні в якому разі! Прикусіть собі язика, робіть що хочете, але тільки
не вимовляєте цих слів! Ваша любов до дитини має бути безумовною, вона не
повинна залежати від його вчинків, хороших чи не дуже. Ваша безумовна лю-
бов – це той стрижень, який дає можливість розвиватися дитині. Без вашої лю-
бові він не стане повноцінною, впевненою в собі особистістю [9].
Заохочувати дитину правильно непросто, але якщо батьки будуть слідува-
ти принципам правильного заохочення, то їм не доведеться зіткнутися з
проблемою «захвалювання» чада, а сама дитина зможе зрозуміти високу цін-
ність щирих заохочень.
 22

РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Процедура експериментального дослідження

Ні для кого не секрет, що проблема покарання і заохочення дитини в сім’ї

постає перед батьками відразу, як дитина починає робити самостійні вчинки,
тобто приблизно з 10-12 місяців, і є однією із важливих сторін системи вихо-
вання дитини взагалі. На базі ЗНЗ в селі Шалигино Глухівського району Сумсь-
кої області з батьками була проведена бесіда на тему «Проблеми покарання і
заохочення в моїй сім’ї».
Розмова про заохочення і покарання дитини в сім’ї була не випадкова. На
адресу дітей дуже часто можна почути: «Я тобі що сказав?», «Роби, що тобі го-
ворять» тощо. Це не просто слова. Це метод виховання. Батьки вважають, що їх
справа наказувати, а дитина має підкорятися.
Та вони забувають або зовсім не думають про те, що вільна особистість не
може сформуватися в сімейному рабстві.
Виявляючи свою батьківську владу, вони не думають про те, що в їх силі
їх слабкість: переконати свою дитину, бути авторитетом набагато важче, ніж
нав’язати їй свою волю і примусити підкорятися батькам.
Насильство і примус у вихованні лише шкодять. Зовні підкоряючись нака-
зу, дитина залишається при своїй думці, а до вказівок батьків ставиться ще
більш вороже.
Так у стосунки дітей і батьків приходить відчуження.
Насильство й примус у вихованні позначаються і на характері дитини. Во-
на стає нещирою, брехливою, звикає кривити душею. Це призводить до того,
що вона перестає бути жвавою і життєрадісною, ховає від усіх таємницю свого
існування в рідному домі, стає похмурою і скритною, оминає спілкування з од-
 23

нолітками, сторониться спілкування з учителем, боячись сказати що-небудь не

так.
Головний метод виховання – це переконання. А для цього говоріть зі сво-
єю дитиною, спілкуйтеся з нею, шукайте приклади позитивного підтвердження
ваших думок, будьте тактовні, переконуючи її. Тоді ваші думки стануть її праг-
неннями.
У тих сім’ях, де батьки уміло користуються у вихованні покаранням і зао-
хоченням, рівень тривожності дитини набагато нижче, а результати навчальної
діяльності набагато вищі.
Після відвертої розмови з батьками було проведено анкетування. В анкету-
ванні приймали участь батьки 25 дітей молодшого шкільного віку у віці 7-8 ро-
ків.

2.2. Аналіз отриманих результатів

Підводячи підсумки анкетування можна побачити, що 82% опитаних бать-

ків вважають проблему покарання і заохочення дітей важливою і актуальною,
але 5% з них ніколи навіть не замислювалися над цією проблемою.
Щодо проблеми покарання картина складається таким чином. З відповідей
видно, що покарання було присутнім іще в сім’ях батьків, тому вони також не
вбачають нічого страшного в покаранні як такому (11%). Дуже цікавими були
відповіді на запитання «Як ви ставитеся до покарань дитини в сім’ї?». Так, 82%
батьків ставляться до покарань дитини як до обов’язкового та необхідного ат-
рибуту сімейного виховання, і тільки 18% із них – як до одного з важливих
елементів сімейної культури. І це говорить про дуже низький рівень саме куль-
тури виховання в наших сім’ях. Щодо форм покарання, то, судячи з відповідей,
фізичне покарання не використовується в жодній із сімей. Найдієвішим спосо-
бом батьки вважають позбавлення дитини чогось (89%), а 11% в якості пока-
 24

рання не спілкуються з дитиною, що є дуже неправильним і небезпечним мето-

дом.
48% батьків ставляться до заохочень в сім’ї як до необхідного і значущого
атрибуту сімейного виховання, 30% – як до батьківського обов’язку, але 22%
батьків взагалі ніколи не замислювалися над цією стороною сімейного вихо-
вання. На запитання «Як ви заохочуєте свою дитину», батьки відповіли, що ні-
хто з них не заохочує дітей матеріально, 4% заохочує морально, 96% – чергує
різні види заохочень. Але на наступне запитання щодо форм заохочення 4% ба-
тьків заохочує дітей покупками речей, 7% – покупками іграшок, 33% – покуп-
ками речей і предметів, пов’язаних з інтересами та захопленнями дитини, (тоб-
то 44% заохочень – матеріального характеру), що заперечує попередню відпо-
відь. 56% відповіли, що використовують в якості заохочення поцілунки, обій-
ми, подяки, тобто моральне заохочення.
Підсумовуючи анкетування, можна зазначити, що всі батьки розуміють
небезпечність фізичного покарання. 26% батьків вважають, що фізичне вихо-
вання загрожує батькам втратою контакту з дитиною, 8% – втечею дитини з
дому, 33% – агресією і жорстокістю в майбутньому до рідних і чужих людей,
33% – зміною особистості дитини.
Тому хочеться дати такі поради. Намагайтеся впливати на дитину прохан-
ням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не вико-
нується, треба переконатися, що воно відповідає віковим можливостям дитини.
Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефе-
ктивним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків.
І тільки у випадку відвертого непослуху батьки можуть думати про пока-
рання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина повинна
розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але треба мати
на увазі, що фізичне покарання – найтяжчий за своїми наслідками засіб пока-
рання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вра-
 25

зити вас. Покарано – вибачено. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи – жодно-
го слова! Покарання не має сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її
слабкістю, як приниження.

2.3. Програма підвищення психолого-педагогічних знань батьків

На жаль, значна частина батьків не володіє педагогічною культурою і пси-

холого-педагогічними знаннями. Більшість молодих людей, які народжують ді-
тей, не мають навіть уявлення про зміст, форми та методи виховання дітей в
сім’ї, невелика кількість молодих людей керуються батьківською педагогікою,
виховуючи своїх дітей так, як їх самих виховували в сім’ї, і лише декілька бать-
ків мають психолого-педагогічні знання та уявлення про зміст і завдання сімей-
ного виховання. От вони й дають школі та суспільству той незначний відсоток
учнів, що навчаються на добре і відмінно. Решта ж дітей, не маючи належного
впливу сімейного виховання, не готові до навчання в школі.
Вихід лише в одному – відродити систему педагогічного всеобучу батьків.
Першим кроком на цьому шляху має стати запровадження обов’язкових
курсів для майбутніх і молодих батьків при дитячих дошкільних закладах і
школах. Пропонуємо таку тематику курсів:
– Як створити здорову сім’ю?
– Як народити здорову дитину?
– Як розвивати й виховувати дитину переддошкільного віку?
– Роль батьків, дошкільного закладу і школи в підготовці дітей до навчан-
ня.
– Організація життя і навчання дітей молодшого шкільного віку.
– Педагогіка і психологія культури сімейного спілкування.
Другим кроком мають стати постійні батьківські педагогічні лекторії при
школах. Вони передбачають:
 26

– лекції з педагогіки, психології та методики сімейного виховання;

– проведення семінарських занять та педагогічних дискусій;
– проведення навчально-педагогічних ігор;
– круглі столи та педагогічні конференції для батьків, що має сприяти об-
міну кращим досвідом виховання дітей;
– аналіз та розв’язання складних педагогічних ситуацій.
Третім кроком має стати відкриття педагогічних віталень та батьківських
лекторіїв при міських, районних, сільських і відомчих будинках культури, де
мають проводитись:
– консультації для батьків;
– вечори запитань і відповідей;
– виставки педагогічної літератури для батьків.
Четвертий крок – це активізація діяльності шкільних і класних батьківсь-
ких комітетів, створення громадських організацій «На допомогу сім’ї та шко-
лі».
І п’ятий крок – це організація педагогічного всеобучу батьків через радіо- і
телевізійні передачі у зручний для батьків час, а також створення постійних пе-
дагогічних рубрик для батьків у найбільш масових та авторитетних газетах і
журналах, висвітлення через них форм і методів сімейного виховання, націона-
льних традицій народної педагогіки та досвіду сімейного виховання.
Лабораторія сімейного виховання Інституту проблем виховання Академії
педагогічних наук України розробила чудову концепцію «Сім’я і діти» та про-
граму педагогічного всеобучу батьків, але зрушень щодо їх впровадження досі
немає.
Керівникам навчальних закладів слід усвідомлювати, що без озброєння ба-
тьків педагогічними знаннями, без грамотного й цілеспрямованого впливу ба-
тьків на дітей система освіти не впорається із завданнями, які стоять перед нею,
щодо формування гармонійно розвинених, високоосвічених, національне сві-
домих і духовно багатих громадян України.
 27

ВИСНОВКИ

Багато педагогів минулого і наших сучасників, які займалися проблемою

заохочення і покарання у вихованні дітей, любили повторювати крилаті слова
К. Д. Ушинського: «Якщо ми дотепер застосовуємо заохочення і покарання, то
це показує недосконалість нашого мистецтва виховання. Краще, якщо батьки
досягнуть того, що заохочення і покарання стануть непотрібними».
Важливо відзначити, що головним методом виховання, безсумнівно, по-
винно бути переконання. Певні рамки, правила, заборони, обмеження – все це
необхідні засоби здійснення виховання.
Заохочення й покарання повинні будуватися на врахуванні індивідуальних
і вікових особливостей дітей, ретельному аналізі причин і мотивів їхніх вчинків
та конкретних ситуацій, в яких ці вчинки відбуваються. Необхідність викорис-
тання заохочень і покарань в кожному конкретному випадку випливає не з яко-
їсь «шкали» пороків і чеснот, за які дається строго виміряна доза каральних мір
і нагород, а з реально випливаючої в даній педагогічної ситуації потреби в ко-
рекції поведінки дітей.
Використання методів заохочення і покарання повинне ґрунтуватися на
принципі гуманізму. У них повинна виявлятися турбота про зростання особис-
тості. Тому необхідно пам’ятати: у добре вихованих сім’ях, де склалася свідома
дисципліна і є взаєморозуміння, тривалий час можна обходитися без покарання
взагалі. Провідним має бути метод заохочення, допоміжним – покарання. Дані
методи мають бути індивідуалізовані, враховувати вік, психологічні особливос-
ті особистості й педагогічну ситуацію. Такт в заохоченні і покаранні – необхід-
ний елемент. Для того, щоб методи заохочення і покарання досягали педагогіч-
ної дії батькам необхідно звертати увагу на індивідуальні та вікові особливості
дитини.
Але не можна забувати про те, що багато геніальних людей, що залишили
 28

слід в історії випробовували «алергію» до слова «не можна» з самого раннього

дитинства (Людвіг ван Бетховен, Леонардо да Вінчі, Галілео Галілей, Пабло Пі-
кассо, Зигмунд Фрейд, Альберт Ейнштейн і багато ін.). Як казав, А. С. Макаре-
нко, виховуючи дітей, нинішні батьки виховують майбутню історію нашої кра-
їни, а значить і історію світу. Невідомо чи можливий був би шлях Великих лю-
дей таким, якби вони були слухняні і не порушували різні заборони і обмежен-
ня. В окремих випадках можна говорити, що саме пристрасть до непослуху бу-
ла однією з причин багатьох відкриттів. Зверніть увагу на вашу дитину, може
бути в майбутньому саме він видатна особистість свого часу. «Турбуючись про
те, ким дитина буде завтра, ми забуваємо, що кимось він є вже сьогодні» (сташа
Таушер).
Сьогодні проблема вибору методів виховання, а серед них покарання та
заохочення, – чи не одна з найактуальніших!?
Важливо знати батькам і про вміння сказати дитині: «Я тебе люблю». А
зробити це можна багатьма способами. «Добре слово і котику приємне» – так
стверджує народна мудрість.
Отже, засобами виховного впливу дорослих мають бути любов і вимогли-
вість, розумна міра відповідальності й самоконтролю для кожного вікового пе-
ріоду.
Сухомлинський В. О. писав, що «Прекрасні діти виростуть у тих сім’ях, де
мати й батько по-справжньому люблять одне одного і разом із тим люблять та
поважають людей. Якщо в родині панує згода, доброзичливість, взаємна довіра
і взаємна допомога між подружжям і дітьми та емоційна й душевна єдність, то
найімовірнішими будуть сприятливі результати виховання».
Дехто з батьків запитує: «Чи маєте Ви рецепт виховання?» – «Маю», – від-
повідає мудрий Вихователь, ось він: візьміть чашу терпіння, влийте туди повне
серце любові, киньте дві пригоршні щедрості, плесніть гумору, посипте добро-
тою, додайте якомога більше віри, все це добре перемішайте, намажте на шма-
ток відміреного вам життя і пропонуйте всім, кого зустрінете на своєму шляху.
 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азбука воспитания (сайт для родителей) [Электронный ресурс]. – Режим

доступа: http://azbyka.ru/deti/zolotye-pravila-pooschreniya-i-nakazaniya.html.
2. Алексеева Е. О взаимодействии педагогов детского сада и родителей /
Е. Алексеева // Детский сад. Управление. – 2014. – №29. – С. 10-12.
3. Алексєєнко Т. Сходинки гуманних взаємин батьків і дітей /
Т. Алексєєнко // Дитячий садок. – 2013. – №24. – С. 2-24.
4. Амонашвили Ш. А. Размышления о гуманной педагогике / Ш. А. Амо-
нашвили. – М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 2001. – 464 с.
5. База психологических знаний [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://psyera.ru/2367/pooshchrenie-i-nakazanie-v-seme.
6. Белкин А. С. Проступки можно предупредить / А. С. Белкин. – Сверд-
ловск: Изд-во СПИ, 2003. – 138 с.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укл. і голов.
ред. В.Т. Бусел. – Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. – С. 85-87.
8. Воспитание детей в семье. Поощрение – альтернатива наказанию?
[Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.karapuzovedenie.com/2014/
03/vospitanije-detej-pooshrenije.html.
9. Гордин Л. Ю. Поощрения и наказания в воспитании детей / Л. Ю. Горо-
дин. – М.: Педагогика, 2010. – 200 с.
10. Дитина в сім’ї. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2008. – 128 с.
11. Елисеева А.С. Детерминирующее влияние поощрения и наказания на
детско-родительские отношения [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://www.dissercat.com/.
12. Карташова Е. А. Использование методов поощрения и наказания в се-
мье как методов стимулирования поведения и деятельности ребенка [Элек-
тронный ресурс]. – Режим доступа: http://festival.1september.ru/articles/412580/.
 30

13. Кісарчук З. Г. Психологічна допомога сім’ї: навч. посібник: у 3 кн. /

З. Г. Кісарчук. – Книга 1. – К.: Главник, 2008. – С. 28-42.
14. Кісарчук З. Г. Психологічна допомога сім’ї: навч. посібник: у 3 кн. /
З. Г. Кісарчук. – Книга 3. – К.: Главник, 2008. – С. 14-26.
15. Козак Н. Запобігання насильству щодо дітей дошкільного віку /
Н. Козак // Дитячий садок. – 2012. – №31. – 20 с.
16. Козлов И. Ф. Методика воспитательного процесса / И. Ф. Козлов. – М.,
2009. – 250 с.
17. Коротов В. М. Педагогическое требование / В. М. Коротов. – М.: Про-
свещение, 2006. – 208 с.
18. Крутецкий В. А. Возрастные психологические особенности подростка /
В. А. Крутецкий. – М.: Просвещение, 2010. – 352 с.
19. Крутецкий В. А., Лукин Н. С. Воспитание дисциплинированности у
подростков / В. А. Крутецкий, Н. С. Лукин. – М.: Учпедгиз, 2012. – 450 с.
20. Макаренко А. С. Книга для родителей / А. С. Макаренко. – Л.: Лениз-
дат, 1981. – 319 с.
21. Наумов Б. И. Поощрение и наказание в семье / Б. И. Наумов. – М.: Пе-
дагогика, 2011. – 195 с.
22. Олесницкий М. А. Полный курс педагогики / М. А. Олесницкий. – К.,
2006. – 450 с.
23. Островская Л. Ф. Надо ли наказывать детей. / Л. Ф. Островская. – М.:
Просвещение, 2007. – 168 с.
24. Палюх З. О. Методи заохочення та покарання в історії шкільної педаго-
гічної думки / З. О. Палюх // Педагогіка та психологія. – 2013. – №3. – С. 197-
203.
25. Помощь родителям в воспитании детей / Общая ред. В. Я. Пиллипов-
ского. – М., 2002. – 248 с.
26. Поощрение и наказание ребенка в семье [Электронный ресурс]. – Ре-
 31

жим доступа: http://www.deutsch-seo.ru/2011-01-14-18-03-47.html.

27. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – М.:
Педагогика, 2011. – 450 с.
28. Рыданов И. И. О поощрении и наказании детей в семье / И. И. Рыданов.
– М.: Просвещение, 2009. – 345 с.
29. Сафонова Т. Я., Цымбал Е. И. Жестокое обращение с детьми: сущ-
ность, причины, социально-правовая защита / Т. Я. Сафонова, Е. И. Цымбал. –
М.: Дом, 2003. – 358 с.
30. Семеног О. Використання родинних виховних традицій у навчальних
закладах України / О. Семеног // Шлях освіти. – 2011. – №2. – С. 47-51.
31. Сухомлинский В. А. Родительская педагогика / В. А. Сухомлинский. –
М.: Знание, 1978. – 96 с.
32. Фурутан А. Отцы, матери, дети: практические советы родителям /
А. Фурутуан. – М.: Прогресс, 2002. – 192 с.
33. Хромова О. Особливості і тенденції розвитку сучасної української сім’ї
/ О. Хромова // Шкільний світ. – 2013. – №8. – С. 5-9.
 32

ДОДАТКИ
Додаток А
Анкета для батьків
1. Чи вважаєте ви проблему покарання і заохочення дітей у сім’ї важливою
й актуальною.
А) Так.
Б) Ні.
В) Не думав над цією проблемою.
2. Як ви ставитеся до заохочень дитини в сім’ї?
А) Як до необхідного і значущого атрибуту сімейного виховання.
Б) Як до батьківського обов’язку.
В) Не замислювався над цим.
3. Як ви ставитеся до покарань дитини в сім’ї?
А) Як до обов’язкового атрибуту сімейного виховання.
Б) Як до одного з важливих елементів сімейної культури.
В) Як до необхідного атрибуту сімейного виховання.
4. Чи карали вас у вашій сім’ї?
А) Так, регулярно.
Б) Інколи, якщо цього заслуговував.
В) Майже ніколи.
5. Як ви заохочуєте свою дитину?
А) Матеріально.
Б) Морально.
В) Чергую різні види заохочення.
6. Які форми заохочення з поданих нижче ви вважаєте найбільш значущи-
ми?
А) Покупка речей.
Б) Покупка іграшок.
 33

В) Покупка речей і предметів, пов’язаних з інтересами та захопленнями

дитини.
Г) Поцілунок, обійми, подяка.
7. Які форми покарання дитини ви вважаєте найбільш припустимими?
А) Фізичне покарання.
Б) Не спілкуватися з дитиною.
В) Позбавлення дитини чогось.
8. Як ви вважаєте, чи може загрожувати батькам часте використання фізи-
чного покарання стосовно дитини?
А) Втратою контакту з дитиною.
Б) Втечею з дому.
В) Агресією і жорстокістю у ставленні до рідних і чужих людей.
Г) Зміною етичної сфери особистості дитини.
 34

ДОДАТОК Б
Ваша дитина і Ви
Пам’ятка для батьків
1. Намагайтеся зберегти в своїй сім’ї атмосферу відвертості та довіри.
2. Не давайте своїй дитині нездійсненних обіцянок, не вселяйте в її душу
нездійсненних надій.
3. Не ставте своїй дитині будь-яких умов.
4. Будьте тактовні в вияві заходів впливу на дитину.
5. Не карайте свою дитину за те, що дозволяєте робити собі.
6. Не зраджуйте своїм вимогам щодо дитини на догоду чому-небудь.
7. Не шантажуйте дитину своїми відносинами з нею.
8. Не бійтеся поділитися зі своєю дитиною своїми почуттями і слабкостя-
ми.
9. Не ставте свої відносини з власною дитиною у залежність від її навчаль-
них успіхів.
Як заохочувати дитину в сім’ї
Пам’ятка для батьків
1. Якомога частіше схвально усміхайтесь своїй дитині і коли вона миє по-
суд, і коли робить уроки, і коли грає.
2. Заохочуйте свою дитину жестами: їй буде завжди тепло і затишно, якщо
мама торкнеться її голови під час приготування уроків, а тато схвально обійме
й потисне руку.
3. Словесно висловлюйте схвалення що найменшим успіхам своєї дитини,
її поведінки.
4. Використовуйте частіше вираз: «ти прав», «ми згодні з твоєю думкою» –
це формує в дитині самоповагу, розвиває здатність до самоаналізу і критичність
мислення.
5. Даруйте своїй дитині подарунки та при цьому учіть її їх приймати.
 35

6. Формуйте в своїй сім’ї традиції і ритуали заохочення дитини: день наро-

дження, Новий рік, кінець навчального року, 1 вересня, успішний виступ, сюр-
призи, поздоровлення і т. д.
7. Вчіть свою дитину бути вдячною за будь-які знаки уваги, виявлені до
неї, незалежно від суми грошей, витрачених на подарунок.
8. Даруйте подарунки своїй дитині не лише з урахуванням її бажань, але й
з урахуванням можливостей своєї сім’ї.
9. Для заохочення своєї дитини використовуйте не лише подарунки мате-
ріального плану, але й моральні заохочення, вигадані вами, які згодом стануть
реліквією в архіві сім’ї вашої дитини (грамоти власного виготовлення, вірші,
газети й дружні шаржі тощо).
10. Якщо хочете використовувати як заохочення гроші, використовуйте цю
можливість для того, щоб дитина вчилася ними розпоряджатися розумно.
11. Якщо дитина заохочується грошима, ви повинні знати, яким чином во-
на ними розпорядилася й обговорити це із нею.
12. Дозволяйте своїй дитині мати кишенькові гроші, та не залишайте їх ви-
трачання без аналізу самою дитиною з вами.