Сімейне виховання учнів початкової школи

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 . ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СІМЕЙНОГО
ВИХОВАННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
1.1. Вітчизняні педагоги про сімейне виховання та його 6
проблеми
1.2. Проблеми та помилки сучасної сім’ї у вихованні 14
учня початкової школи
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ
ВЗАЄМОДІЇ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ТА СІМ’Ї
2.1. Співпраця школи та сім’ї як запорука успішного 27
навчання та виховання учнів початкової школи
2.2. Актуальність дистанційного навчання учнів, його 33
переваги та недоліки
ВИСНОВКИ 38
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 41
ДОДАТКИ 45
 3

ВСТУП
Перед сучасною сім’єю постають різні виклики та випробування на
міцність, адже сучасний світ є дуже непередбачуваним. Сьогодні може бути
все добре, а наступного дня можемо переживати різні катаклізми, війну,
боротьбу з хворобою, економічну кризу, проблеми в наших сім’ях. Тому
сім’я повинна бути загартованою, готовою прийняти і вміти вдало
вирішувати різні проблеми. Сім’я повинна бути одною командою, завжди
підтримувати одне одного, допомагати, співпереживати. Це допоможе дитині
добре адаптуватися у суспільстві.
Виховання – це один із найважчих, найважливіших обов’язків дорослих
людей – батьків. Саме від них залежить, чи будуть їхні діти зростати з
правильними моральними цінностями та добрими людськими якостями.
Завдання батьків – виховати фізично та морально здорову, всебічно
розвинену особистість в умовах сучасного світу, де великий вплив на
формування дитини мають зовнішні чинники – друзі, школа, а також різні
середовища, в яких перебуває дитина.
Багато батьків під час виховання своєї дитини відчувають розчарування,
адже виховання – це складний процес, який вимагає часу, під час якого
трапляються помилки та виникають проблеми. Однак тільки відповідальні
батьки можуть вдало вирішити проблему та виправити помилку. Це не легко,
але завжди є можливість покращити виховання, яке отримує їхня дитина.
Зміни, які сьогодні відбуваються в нашій державі, зумовлюють
необхідність виховання покоління, зорієнтованого на розуміння гармонії
світу, законів моралі, досягнення високого рівня інтелектуального розвитку
шляхом наполегливої роботи над собою, а ще – здатного мислити,
розв’язувати навчальні проблеми, свідомо сприймати події, що відбуваються
в суспільстві, впливати на їхній перебіг, робити в житті зважений вибір.
Такі завдання можна вирішити тільки за умови підвищення педагогічної
культури сімейного виховання, а водночас і збагачення можливостей
виховання. Сьогодні батьки вже не спостерігачі й не експерти, а
 4

рівноправні учасники педагогічного процесу. Фахівці дослухаються до їхніх

порад, коли розробляють індивідуальні програми, вивчають традиції та
ціннісні орієнтації певної родини. Це сприяє гармонійному розвиткові
дитини, уникненню суперечностей між вимогами освітньої установи та
орієнтацією сім’ї, адже родина була, є і буде головним наставником для
дитини, але у виконанні своїх функцій їй потрібна допомога суспільства, і
саме дитячий садок, школа здатні виконати це завдання.
Дослідженням цієї проблеми у різні періоди займалися такі відомі
педагоги, як В. Сухомлинський, М. Стельмахович, О. Савченко,
К. Ушинський, А. Макаренко, Я. Коменський та інші. Усі ці педагоги
намагалися попередити виникнення проблем у сім’ї, знайти шляхи їх
вирішення, дати підказки для батьків щодо виховання своїх дітей, зміцнити
стосунки у сім’ї.
Особливо цінним є індивідуальне спілкування педагогів з кожною
родиною. Вони своєю чергою ознайомлюються з умовами проживання дітей,
із членами сім’ї, стосунками між ними, мікрокліматом. Адже сім’я – це
спільність найближчих людей, це мала соціальна група суспільства, яка
приносить кожному з нас повноту життя, щастя. Сім’я – важлива форма
організації особистого побуту, який базується на подружніх і родинних
зв’язках. Життя сім’ї характеризується матеріальними і духовними
процесами. Сім’я – категорія історична, її форми, функції й типи обумовлені
характером суспільних відносин і рівнем культурного розвитку суспільства.
Вона, зі свого боку, має зворотний вплив на життя суспільства (народження
дітей, праця в домашньому господарстві, вплив на фізичний, моральний,
естетичний розвиток своїх членів).
Проблема сім’ї одна з вічних проблем. Багато сімейних проблем
вивчено, є література, в якій можна знайти відповіді на будь-які запитання.
Та цілісного наукового аналізу психолого-педагогічних аспектів
життєдіяльності сучасної сім’ї у вітчизняній літературі поки що недостатньо.
Це не означає, що сучасна наука не приділяє достатньої уваги проблемам
 5

сім’ї. Навпаки, світова наука відображає суттєві зміни як самого інституту

сім’ї, так і уявлень про неї.
Однією з важливих характеристик сучасної української сім’ї є зміна її
ролі і місця в державі, поява нових форм сімейної організації, взаємин. Усе
це разом зумовило вибір теми курсового дослідження «Сімейне виховання
учнів початкової школи».
Об’єктом дослідження стала сучасна українська сім’я як фактор
розвитку і виховання дитини.
Предмет дослідження – сімейне виховання учнів початкової школи як
психолого-педагогічна проблема.
Мета дослідження полягає в виявленні психолого- педагогічних умов,
які згуртовують сім’ю і позитивно впливають на розвиток і виховання
особистості дитини.
Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання:
- розкрити функції сучасної української сім’ї;
- вивчити проблеми та помилки сучасної сім’ї у вихованні учня
початкової школи;
- проаналізувати актуальність дистанційного навчання учнів
початкової школи, його переваги та недоліки.
З метою виконання поставлених завдань ми скористалися такими
методами: теоретичний аналіз наукових досліджень з проблеми сім’ї,
спостереження за дітьми, метод включеного спостереження, бесіди, інтерв’ю,
опитувальні листи.
Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів,
висновків, списку використаних джерел, додатків.
 6

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ

ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

1.1. Вітчизняні педагоги про сімейне виховання та його проблеми

Кожна людина прагне бути щасливою. Саме від сім’ї залежить, чи буде
в дитини щасливе дитинство, чи ні. Сім’я – перше середовище, у яке
потрапляє людина після свого народження. З давніх часів сім’я була основою
держави, у якій зберігалися звичаї, традиції, передавали з покоління в
покоління історію свого народу. У дитинстві формується світогляд людини,
який вона переймає від своїх батьків. Великий вплив на розвиток особистості
має середовище, у якому дитина зростає. Це середовище створюють її
батьки. Саме батьки та найближчі люди впливають на її ставлення до
ближніх, подій, речей, які її оточують. Важливу роль у становленні
особистості відіграє виховання. Звичайно, виховання – це складний та
багатогранний процес. Тут немає ніяких стандартів, шаблонів чи
універсальних правил, які б підходили для кожної дитини. Тому багато
педагогів та психологів приділяють увагу саме вихованню дитини,
молодшого школяра, тому що цей процес є довготривалим та непростим.
Кожен із педагогів висував свої гіпотези щодо проблем сімейного виховання.
Дослідженням цієї проблеми у різні періоди займалися такі відомі
педагоги, як В. Сухомлинський, М. Стельмахович, О. Савченко,
К. Ушинський, А. Макаренко, Я. Коменський та інші. Усі ці педагоги
намагалися попередити виникнення проблем у сім’ї, знайти шляхи їх
вирішення, дати підказки для батьків щодо виховання своїх дітей, зміцнити
стосунки у сім’ї.
В. Сухомлинський − відомий педагог, який присвятив усе своє життя
вихованню та навчанню дітей. Навіть одна з його праць носить назву «Серце
віддаю дітям». Тривалий час Василь Олександрович працював директором у
 7

Павлиській середній школі. У цій школі було створено прекрасні умови для
формування моральних цінностей у школярів. Для В. Сухомлинського
найбільшим завдання було виховання дитини, її духовний світ [30, с. 3–4].
На думку В. Сухомлинського, великий вплив на молодшого школяра має
сім’я. Вона допомагає у становленні особистості, формує поведінку,
характер та моральні почуття дитини. Важливим фактором є взаємозв’язок
школи та сім’ї. Ця співпраця допоможе виховати успішного школяра, а в
майбутньому успішну людину. Позаяк особистість формується саме у
молодшому шкільному віці, сім’ї варто присвятити вихованню чимало зусиль
та часу. Тому Василь Олександрович приділяв багато часу проблемам
сімейного виховання, написавши книгу «Батьківська педагогіка». У цій книзі
розповідається про обов’язки батьків та дітей, психологію виховання дітей,
батьківську любов, помилки батьків під час виховання, щасливі та нещасливі
сім’ї, спотворення душі дитини та нещасливе дитинство. Ця книга є
справжньою енциклопедією для батьків, яка допоможе виховати щасливу
дитину з високими моральними якостями [31, с. 4].
Василь Олександрович вважав, що саме у початковій школі
закладаються основні моральні риси, принципи, цінності дитини. У
вихованні важливу роль відіграють батьки, тому В. Сухомлинський приділяв
багато уваги саме вихованню батьків. Батьки – це люди, які формують
моральні якості своїх дітей, а отже, формують суспільство. Люди, які ще не
готові прийняти батьківство, фактично руйнують щасливе дитинство своїх
дітей, а також негативно впливають на формування особистості. Більшість
таких батьків не знають основних засад виховання дітей у сім’ї. Як наслідок,
у таких сім’ях часто трапляються різні непорозуміння, негаразди, конфлікти,
розлучення, які істотно впливають на розвиток дитини. Діти весь негативний
вплив переносять на своє життя та на свої стосунки з однокласниками,
вчителями, ровесниками, а згодом модель поведінки своїх бітьків переносять
у власні сім’ї. У дітей із неблагодійних сімей часто виникають різні
комплекси, які мають наслідки у зрілому віці людини. Тому молоді люди, які
 8

планують створювати сім’ю, повинні розуміти, що цей крок несе велику

підготовку та відповідальність. У благополучній сім’ї повинна панувати
любов, вірність, взаєморозуміння, підтримка, турбота та повага. Тоді така
сім’я готова виховати морально здорову особистість [31, с. 15–16].
Велику увагу В. Сухомлинський приділяє неповним сім’ям. Це досить
велика проблема сімейного виховання, адже щаслива та дитина, яка
забезпечена любов’ю та підтримкою батька й матері. У неповній сім’ї дитина
втрачає авторитет до батьків. Учень початкової школи здатен аналізувати
ситуації, які трапляються в його сім’ї. Саме дитина в цьому віці починає
критикувати одного або двох батьків, тому що діти дуже важко переживають
негаразди своїх батьків, сприймають їхні проблеми як свої власні. Батьки
повинні пам’ятати, що навіть якщо є якась певна проблема, її потрібно
вирішувати без участі дітей. Попри різні труднощі та негаразди, батьки
повинні докладати багато зусиль та вірити в успішне виховання своєї дитини.
Проблеми у вихованні може подолати справжня любов до дитини, ласка та
турбота. На думку В. Сухомлинського, учителі повинні знати проблеми
сімей, щоби вчасно та вміло надати педагогічну допомогу. Саме вони
повинні тонко відчувати душу дитини, будувати з учнями свої відносини на
довірі. Проте в цій ситуації потрібно пам’ятати, що сімейні проблеми учнів
потрібно вирішувати індивідуально, не розголошувати та не виставляти на
показ. Василь Олександрович наголошував: «Ми, вчителі, маємо справу з
найніжнішим, найтоншим, що є в природі, – з мозком дитини. Коли думаєш
про дитячий мозок, уявляємо ніжну квітку троянди, на якій тремтить крапля
роси. Яка обережність та ніжність потрібні для того, щоб, зірвавши квітку, не
зронити краплю. Ось така обережність потрібна нам щохвилини: адже ми
торкаємося найтоншого і найніжнішого в природі – мислячої матерії
організму, що росте» [12, с. 219–220].
Проблемами сімейного виховання також переймався відомий академік
М. Стельмахович. Він досліджував проблеми народної та родинної
педагогіки. Присвятив цій темі чимало досліджень, праць, зокрема
 9

«Народна педагогіка», «Народне дитинознавство», «Українська родинна

педагогіка» та інші. Велику увагу М. Стельмахович приділяв вихованню
дітей у традиційних українських родинах, взаєминах батьків та дітей, був
прихильником національної школи. Він відшукував досвід виховання дітей,
який накопичувався протягом десятиліть у нашому народі, вивчав звичаї,
традиції здорової та щасливої сім’ї. Адже виховання з’явилося з появою
людства, тому на сьогодні є вже чимало досвіду щодо виховання дітей.
Звичайно, не кожен досвід є позитивним чи ефективним, однак варто
прислухатись до знань наших предків [12, с. 223–224].
М. Стельмахович досліджував проблеми сімейного виховання з
історичної та національної точки зору, адже кожна історична подія впливала
на соціальне та економічне життя людей, і це мало відображення і в
сімейному вихованні. Він вважав, що дитина повинна виховуватися на основі
етнопедагогічних традиціях, також до виховання повинні бути залучені
брати, сестри, родичі, Церква, держава, адже взаємозв’язок з іншими
родичами забезпечує єдність поколінь [7, с. 59].
Відомий педагог А. Макаренко був справжнім знавцем дитячих душ. Він
умів розпізнавати у кожній дитині радість, сум, розчарування, сподівання. З
погляду психології досліджував відносини між дружиною та чоловіком, між
батьками та дітьми, дітьми та батьками, батьківський авторитет, проблеми
сім’ї. А. Макаренко завжди наполягав на єдності сім’ї. Тільки в повній сім’ї
дитина може отримати належне виховання. Він вважав, що найперше для
успішного виховання дітей потрібно створити сімейний колектив, у якому
панує любов, допомога, підтримка, повага один до одного, спільний побут,
спільні заняття, проведення вільного часу. Однак він ніколи не наполягав на
збереженні сімейного колективу при порушенні батьком чи матір’ю сімейних
норм, тому що це негативно впливає на розвиток дитини. Згідно з
поглядами А. Макаренка, якщо один з батьків покидає сім’ю, то інший
ніколи не має права заборонити спілкування з дітьми. А. Макаренко говорив,
що дітей легше виховувати в сім’ях, де є двоє і більше дітей. У таких сім’ях
 10

діти вчаться спілкуватися, знаходити компроміс, допомагати один одному.

Процес виховання стає набагато складнішим у тих сім’ях, у яких є одна
дитина. Батьки, які мають єдину дитину, допускають більше помилок у
вихованні тому, що така дитина оточена надмірною увагою, турботою та
нездоровою любов’ю. Іноді це стає перешкодою для розвитку самої
особистості [12, с. 214–218].
Велику роль у сімейному вихованні відіграє авторитет, бо саме від нього
залежить, чи будуть діти слухняні, доброзичливі, чуйні, терпеливі.
Справжній та добрий авторитет батьки можуть отримати завдяки доброму та
відповідальному ставленню до своєї сім’ї, виконанню сімейних обов’язків,
спілкуванню зі своїми дітьми, піклуванні та турботі. Діти є віддзеркаленням
наших учинків, цінностей, моральних якостей, тому батьки можуть
завоювати авторитет власним прикладом. Існує справжній та фальшивий
авторитет. До справжнього авторитету відносять авторитет любові до дітей,
авторитет знання, авторитет допомоги, авторитет вимогливості, авторитет
правди, авторитет поваги. Однак часто у вихованні дітей батьки керуються
фальшивим авторитетом, і це негативно впливає на розвиток особистості.
А. Макаренко багато уваги приділяв фальшивому авторитетові. Він
вважав, що батьки повинні знати прояви цього авторитету, щоб могти
уникнути його у вихованні. Перший вид фальшивого авторитету – це
авторитет придушення, авторитет застосування фізичної сили та страху.
Переважно таким авторитетом у сім’ї виступає тато. Таке виховання
наносить дитині психологічні травми, які чітко відображатимуться у
дорослому віці. Це найгірший вид фальшивого авторитету. Наступним видом
є авторитет віддалі. Користуючись таким авторитетом, батьки обмежують
себе та дітей у спілкуванні між собою, проведенні спільного вільного часу,
спільних занять. Зазвичай вихованням таких дітей займається бабуся, няня чи
навіть хатня робітниця. За таких обставин між батьками та дітьми
утворюється «прірва». У підлітковому та дорослому віці такі діти важко
знаходять спільну мову зі своїми батьками. Авторитет чванства є
 11

поширеним серед виховання дітей. Він полягає у вихвалянні та надмірному

самолюбстві батьків. Батьки вихваляються перед дітьми своїми заслугами,
достоїнствами, а також є надто самовпевненими та зверхніми. Таким чином
вони дуже пригнічують дитину та значно знижують її самооцінку. Такі діти
часто себе почувають невдахами. В авторитеті педантизму батьки
вважають, що дітям повинно подобатись те, що і їм. Батьки, у яких панує
такий стиль виховання, ніколи не визнають своїх помилок. Вони бояться їх
допустити, тому переважно розмовляють з дітьми наказовим тоном.
Авторитет резонерства є найдокучливішим серед усіх авторитетів. Такі
батьки завжди і всюди повчають своїх дітей. Згодом діти просто не
сприймають такого повчання, і всеодно роблять все на свій розсуд. У
сучасному суспільстві часто зустрічаємо батьків, які мають авторитет
надмірної любові. У дітей, які виховуються у таких сім’ях, часто
спостерігаються прояви егоїзму та вседозволеності. Найбільш несправжнім є
авторитет підкупу. Тут слухняність купляється подарунками чи обіцянками.
На перший погляд немає нічого поганого, коли у батьків та дітей дружні
стосунки, однак авторитет дружби витісняє взаємну пошану, слухняність.
Авторитет доброти також шкодить дитині, тому що такі діти легко можуть
керувати батьками, висувати вимоги, примхи. У таких сім’ях часто
утворюється стиль відносин, який погано впливає на виховання молодшого
школяра. Тому А. Макаренко так наголошував на знанні цього фальшивого
авторитету. Це дає змогу батькам зрозуміти, як не потрібно виховувати свою
дитину [15, с. 111–116].
Проблемами сімейного виховання переймався також Костянтин
Дмитрович Ушинський. Велику увагу відомий педагог приділяв розумовому,
естетичному, моральному, трудовому, фізичному розвитку учнів початкової
школи. Коли ще не існувало початкової школи, К. Ушинський видав
підручник «Дитячий світ» для навчання дітей у сім’ях. Ця книга стала
справжнім скарбом для навчання дітей, вона була наповнена цікавим
матеріалом, казками, піснями, скоромовками. Він приділяв багато уваги
 12

проблемам спадковості, психологічному розвиткові особистості, вихованню,

створенню шкіл. Вихованню присвячував більше уваги, ніж освіті, адже
знання не допоможуть виховати учня початкової школи високоморальною
людиною. Був великим прихильником народної педагогіки. Вважав, що
любов до батьківщини, знання історії свого народу – найбільша моральна
якість. Костянтин Дмитрович критикував кріпацтво, бо така атмосфера
виховує в дитині жорстокість та егоїзм. Вважав, що дитина виховується
під час виконання будь-якої роботи, у трудовій діяльності. Вона не тільки
виховується, а й отримує певні знання, починає володіти певними навичками.
Батьки повинні навчити своїх дітей працювати, показуючи їм свій власний
приклад. Однак кожна діяльність учнів початкової школи повинна
чергуватися з іншими видами діяльності. На думку Костянтина Дмитровича,
велику роль в інтелектуальному розвитку дитини відіграє сім’я, особливо
матір. Саме батьки діляться з дитиною своїм досвідом та знаннями [32, с. 14–
23].
Костянтин Дмитрович, як і більшість відомих педагогів, переконаний,
що виховання залежить від обставин, у яких виховується дитина. Для того,
щоб вдало керувати поведінкою дитини, мати на дитину вплив, необхідно
вивчати закони психічних явищ дитини. Ці закони потрібно знати як
вчителям, так і батькам, бо ті й інші формують психічний стан дитини.
Батьки повинні знати, як користуватися цими законами в різних ситуаціях.
Потрібно пам’ятати, що кожна дитина – це індивідуальність, і в кожної
дитини свої закони. Тому саме батьки повинні вміти вдало керувати та
корегувати поведінку дитини, адже вони найкраще знають переживання
дитини, її емоції, проблеми [15, с. 285].
К. Ушинський багато уваги присвятив початковому домашньому
навчанню та вихованню. Оскільки більшість дітей отримувала початкові
знання вдома, це навчання залежало від батьків. Початковим домашнім
навчанням займалися матері. На думку педагога, матері повинні
присвячувати час навчанню дітей. Він вважав, що жінка має розвивати ці
 13

педагогічні вміння та здібності. Матір сама повинна відчувати свою дитину,

що потрібно малечі, яких знань вона прагне. Костянтин Дмитрович
стверджував, що матір, яка початкове навчання своєї дитини довіряє школі
або чужим людям, є непідготовленою до початкового навчання. Тому
Костянтин Дмитрович наголошував не тільки на педагогічних здібностях чи
знаннях матері, а й на материнському бажанні вчити своїх дітей [32, с. 95].
Шляхи вирішення проблем сімейного виховання будуть завжди
актуальними, тому проблеми сімейного виховання досліджують такі
педагоги, вчені, науковці, як М. Алєксєєва, С. Ничипоренко, А. Кочетова,
Т. Виноградова, О. Вакуленко, С. Глазунова, Н. Лавриненко, В. Постовий,
Е. Лібанова, Т. Алєксєєнко, Л. Красномовець, Л. Повалій, О. Звєрєва,
О. Калюжна, Л. Києнко-Романюк, І. Савченко, І. Трубавіна, Т. Ушеніна,
К. Журба, Т. Кравченко, В. Семиченко, О. Хромова, Н. Хамітова,
Г. Лемко, В. Іова, Н. Гаврилюк, О. Левицький, М. Зубрицький,
І. Симоненко, І. Музичка та інші.
Такі науковці, як К. Журба, Т. Кравченко, В. Семиченко, О. Хромова,
В. Постовий досліджують вплив сім’ї на розвиток дитини, рівень
вихованості, а також вивчають народні традиції в сучасній сім’ї.
М. Алєксєєва, Т. Буленко, Т. Говорун, Т. Журбицька, В. Титаренко
досліджують успішність створення молодої сім’ї, взаємодію дітей та батьків,
проблеми молодої сім’ї. Т. Виноградова, А. Кочетова, О. Вакуленко
зосереджують увагу на співпраці батьків та школи, педагоги вважають, що
саме взаємозв’язок батьків із вчителем допоможе подолати проблеми у
вихованні дитини. С. Ничипоренко займається сучасними засадами
виховання та їх проблематикою. Т. Алєксєєнко досліджує проблеми, цінності
сучасної сім’ї, а також розвиток дитини під впливом виховання різних сімей.
Як бачимо, кожен педагог мав своє бачення на проблеми сімейного
виховання та їхнє вирішення. І кожна порада та шляхи вирішення цих
проблем є ефективними та актуальними на сьогодні. Проблеми сімейного
виховання були, є і будуть, але здебільшого їх можна уникнути, знайшовши
 14

правильний підхід до дитини. Це нелегка праця, однак дуже важлива для

самої дитини, сім’ї, родини, зрештою, для народу, бо успішний народ – це
народ із правильним вихованням та правильними моральними цінностями.

1.2. Проблеми та помилки сучасної сім’ї

Кожен має своє бачення на сім’ю. Так само, як і кожна людина дала б
інше визначення поняттю «сім’я», і кожне з них було би правильним, тому
що це поняття можна трактувати по-різному, з усяких точок зору. Сім’я – це
суспільна одиниця, заснована на шлюбі, а в сучасному розумінні – це група
близьких родичів, які проживають разом [5, с. 5]. Анатолій Харчев вважає,
що сім’я – це мала соціальна група, об’єднана житлом, спільним бюджетом і
родинними зв’язками [14, с. 12]. А відомий психолог Кіра Валеріївна Седих
поняття «сім’ї» трактує так: «Сім’я заснована на єдиній загальносімейній
діяльності спільнота людей, пов’язаних узами шлюбу, батьківства,
спорідненості (кровної і духовної), що здійснює відтворення населення,
наступність поколінь, соціалізацію дітей і підтримку членів сім’ї» [24, с. 12].
Кожна сім’я є особливою, адже в кожній сім’ї панують свої правила,
спосіб життя, погляди на виховання дітей, цінності та традиції. Успішне
виховання залежить від багатьох чинників, однак має значення сама
структура сім’ї. Важливо, щоб ця структура була повною, комфортною для
дитини, адже деформація сім’ї негативно впливає на психічний розвиток
дитини. За складом сім’ї класифікують так: розширені, нуклеарні, повні,
неповні, реструктовані, нерідні [7, с. 62].
Розширені сім’ї – це сім’ї, у яких проживають дідусь та бабуся або лише
дідусь чи лише бабуся. У таких сім’ях вони також відіграють важливу роль у
вихованні дітей [7, с. 62]. Є різні стилі відносин бабусь та дідусів з онуками.
Перший стиль характеризується великим зацікавленням онуками, але без
втручання у їхнє виховання. Є дідусі та бабусі, які бачать себе в ролі
головного організатора відпочинку та веселощів для дітей, але при цьому
ухиляються від серйозніших взаємодій із ними. Інший стиль спілкування з
 15

онуками характеризується віддаленістю. У таких випадках дідусі і бабусі

бачаться з дітьми лише по великих святах, а також мало спілкуються та
недостатньо приділяють уваги внукам. Трапляються випадки, коли дідусі та
бабусі стають сурогатними батьками для своїх внуків, тоді вони відіграють
велику роль у вихованні дітей, а також виконують всі обов’язки батьків. І
останній стиль спілкування дідусів та бабусь з онуками характеризується
порадами (часом надмірними) для своїх дітей та внуків [11, с. 345].
Нуклеарні – це сім’ї, у яких живуть батьки та неповнолітні діти. Така
структура сім’ї є найбільш «здоровою» та традиційною. Це не означає, що в
таких сім’ях немає проблем, просто такі сім’ї намагаються вирішити свої
проблеми спільно [7, с. 62].
Повні – це сім’ї, у яких двоє батьків виховують своїх дітей. Така сім’я
вважається найбільш прийнятною для виховання, та часто в таких сім’ях є
лише «обгортка» цієї повної сім’ї. Іноді діти почувають себе краще в
неповних сім’ях, ніж у повній сім’ї, у якій часто підвищують голос один на
одного та панує насильство. Тому психологи радять, що краще таким
батькам розірвати стосунки, але підтримувати спілкування з дітьми.
Неповні – це сім’ї, у яких тільки один з батьків виховує дітей. Неповні
сім’ї виникають через втрату одного з батьків або розлучення батьків. У
дітей з неповних сімей часто виникають труднощі у спілкуванні зі своїми
однолітками, у них часто викривлене уявлення про моральні цінності,
прогалини у навчанні. Діти в таких сім’ях часто відчувають сором,
невпевненість, страх. Це може стати причиною невдач у навчанні та
спілкуванні з оточуючими людьми. Батьки в таких сім’ях часто стараються
компенсувати відсутність належного виховання матеріальними речами,
думаючи, що замінять ними свою увагу [7, с. 62].
Реструктуровані сім’ї – це сім’ї, у яких один з батьків рідний, а інший
нерідний (вітчим чи мачуха). Такі сім’ї – часте явище в сучасному світі.
Реструктурована сім’я має досить суперечливий характер, тому що деякі діти
з нерідним родичем почувають себе в сім’ї захищеними, відчувають
 16

підтримку та любов, а інші, навпаки, стають відкиненими, без батьківської

любові, взаєморозуміння, підтримки.
Нерідні сім’ї – це сім’ї, у яких діти виховуються чужими людьми або ж
іншими родичами. Сюди відносимо усиновлених дітей, дітей, чиї батьки
загинули або позбавлені батьківських прав, і тому ними опікуються родичі.
Дітям з нерідних сімей потрібно приділяти більше уваги, проговорювати з
ними ті чи інші проблеми, іноді варто відвідати психолога. І це
нормальне явище, адже діти пережили в дитинстві певну психологічну
травму, яку потрібно негайно лікувати, тому що майбутнє кожної дорослої
людини, закладається ще в дитинстві [7, с. 62].
Структура сім’ї беззаперечно впливає на розвиток та виховання дитини,
однак деякі дослідження показують, що не завжди неповнота сім’ї несе за
собою певні недоліки чи відхилення у розвитку дитини. У сучасному світі є
багато неповних сімей, які виникли через різні обставини та причини, однак
вони успішно виховують дітей.
У кожній сім’ї панує своя атмосфера виховання, яка впливає на всіх
членів сім’ї. Якщо ця атмосфера відсутня, то між членами сім’ї не буде
єдності, міцності стосунків, і це є добрим середовищем для негараздів та
невдач у сімейному вихованні. Розвиток та вдосконалення цієї атмосфери
насамперед залежить від батьків, від їхніх спільних дій у вихованні дітей,
постійного прикладу, їхньої любові до дітей, а також від того, як вони
залучають дітей до участі в сімейних справах, наскільки вміють створити
атмосферу радості та довіри, від батьківського стилю виховання. З появою
дитини на світ батьки самі обирають стиль виховання для своєї дитини. Це
досить важливий та відповідальний момент, тому що саме стиль виховання
впливає на розвиток дитини, і зазвичай стиль виховання є постійним, і дуже
рідко батьки його корегують.
Існує чотири типові стилі виховання, а саме авторитарний,
авторитетний, ліберальний та індиферентний. Авторитарний стиль − це
високий рівень контролю та низький рівень батьківського розуміння, тепла.
 17

Батьки, які використовують такий стиль виховання, встановлюють свої

правила і вимагають, щоб діти дотримувались їх. Авторитарні батьки
прагнуть виховати у своїх дітей працелюбність, повагу та послух. Батьки
авторитарного стилю виховання майже ніколи не йдуть на компроміс, тому
такі батьки не враховують інтереси та бажання дітей. В авторитарній сім’ї
дитина почуває себе невпевнено, а ця невпевненість відображається на
навчанні дитини та у спілкуванні з однокласниками, друзями, іншими
людьми. Виховання авторитарними батьками супроводжується суворим
тоном, заборонами, наказами, вказівками, надмірним контролем тощо. Діти
при такому вихованні не завжди мають можливість висловити свою думку,
тому це призводить до замкненості дитини. Виростаючи в умовах
авторитарного стилю, діти часто схильні до агресії, поганої поведінки. У
таких дітей з’являються проблеми не тільки у навчанні та спілкуванні з
людьми, а й у майбутньому у виборі професії та дорослому житті [1].
Інший, мабуть, зовсім протилежний до авторитарного стилю, є стиль
авторитетний, або його ще називають демократичним. При такому стилі
виховання батьки вдало та вміло поєднують достатній рівень контролю дітей
із батьківським душевним теплом та їх розумінням. Авторитетні батьки
пояснюють дітям правила, які вони встановлюють, враховують думку своїх
дітей, а також обговорюють власні рішення разом із дітьми. На думку
вчених, авторитетний стиль виховання сприяє успішному вихованню дитини.
Діти, які виховуються у сім’ях з авторитетним стилем виховання, упевнені в
собі, досягають успіхів у навчанні, а також у таких дітей практично немає
проблем із поведінкою. Цей стиль є дуже гармонійний, бо, поєднавши
достатній рівень контролю та любові, можна виховати успішну, впевнену
особистість [20, с. 25].
Ліберальний стиль характеризується батьківською турботою, теплом,
але при цьому практично відсутній батьківський контроль. Ліберальні батьки
запроваджують у вихованні своїх дітей вседозволеність. Вони, як правило,
схвалюють будь-яку поведінку своїх дітей і майже їх не наказують, не
 18

пояснюють дітям, що вони вчинили погано. Діти, які виховуються в

ліберальних умовах, часто неслухняні, не готові враховувати інтереси інших
[11, с. 340–341].
Кожна інституція в суспільстві виконує певні функції. Так само і
сім’я, яка є важливим інститутом людства, виконує низку певних функцій.
Репродуктивна функція полягає у народженні дітей та продовженні роду. Ця
функція відіграє важливу роль і для держави, тому що відтворювання дуже
впливає на населення країни. Дітородження має бути усвідомленим, а не
лише виконанням громадського обов’язку, адже сім’я повинна усвідомити,
що це не тільки фізична, а й духовна функція. Сьогодні, на жаль, маємо
статистику, яка показує, що народження дітей набагато зменшилося
порівняно з іншими роками. Це пов’язано з економічною кризою, війнами,
різного роду хворобами, екологічною ситуацією та іншими проблемами
суспільства. Сім’я, у якій тривалий час немає дітей, не може відчути повного
щастя сімейного життя, тому що діти – це відчуття материнства та
батьківства, запорука щасливої повної сім’ї [14, с. 17].
Наступна функція – виховна. Вона відіграє важливу роль у формуванні
та зростанні нової особистості ще з перших днів життя. Саме батьки
цілеспрямовано впливають на фізичний та духовний розвиток дитини,
формують моральні людські якості та цінності, які дитина пронесе крізь усе
своє життя. Батькам потрібно пам’ятати, що найкращим виховним методом є
власний приклад, ставлення до дитини. Саме в сім’ї дитина вчиться
висловлювати свою думку, спілкуватись та взаємодіяти з іншими людьми,
поводитись серед людей. При виконанні цієї функції батьки не тільки
шукають компроміси у вихованні дітей, мають свої погляди на виховання, а й
зміцнюють свої стосунки чоловіка та дружини, разом виховуючи своїх
нащадків. Ця функція доволі важлива, тому що від батьківського виховання
залежить вихованість, тактовність майбутньої дорослої людини, адже
фундамент вихованості закладається від народження [9, с. 98–101].
Кожна сім’я має різне матеріальне благо та по-різному до нього
 19

ставиться. Функція, яка відповідає за стан цього блага та потреби сім’ї,

називається господарсько-побутова. На нашу думку, щоб добре виконувати
цю сімейну функцію, потрібно, щоб кожен член сім’ї мав свої обов’язки.
Навіть діти, які вже є учнями початкової школи, повинні виконувати певні
обов’язки, які входять до господарсько-побутової функції. Вони можуть бути
незначними, на перший погляд, однак дуже важливими (прибирання своєї
кімнати, допомога батькам у догляді за домашніми рослинами, тваринами).
Саме такі дрібні обов’язки формують у дитини організацію свого побутового
життя в дорослому віці, відповідальність за ті чи інші речі в домі. Батьки
повинні правильно та раціонально поділити обов’язки та допомагати один
одному в їхньому виконанні. Від цієї функції залежать не тільки умови
існування, а й здоров’я дитини, тому що сюди відносимо харчування, а також
гігієну побуту. Батьки повинні виховувати в дітей культуру харчування,
формувати правильне ставлення до їжі (не викидати їжу та не кидатись
їжею). До цієї функції входить і формування сімейного бюджету, економічне
життя сім’ї. Воно залежить від фінансових можливостей та потреб сім’ї.
Сюди належить фінансове забезпечення своїх неповнолітніх дітей, адже це є
обов’язком батьків [14, с. 20– 21].
Комунікативна функція сім’ї відіграє важливу роль у сприйнятті
особистості соціумом, адже за манерами спілкування часто оцінюють
людину. Ця функція відповідає за спілкування та взаєморозуміння сім’ї, а
згодом, і за те, як дитина буде комунікувати в інших середовищах
(дошкільний заклад, школа і т. д.). Сімейне спілкування має чималий вплив
на молодшого школяра, оскільки від цього спілкування залежить емоційний
стан та психічне здоров’я дитини. Перші елементи комунікації дитина
розпізнає саме в сім’ї з моменту самого народження, тому великий вплив на
дитину має батьківське спілкування та спілкування членів сім’ї, які
мешкають з дитиною. Манери спілкування, тон, емоційність − це все
переймає дитина від батьків та їхнього виховання. Дитина із самого малечку
прагне спілкування, взаємного спілкування. Дитя повинно бачити, що батьки
 20

зацікавлені у контакті з нею. Найчастіше члени сім’ї найбільше та

найефективніше спілкуються під час відпочинку та проведення сімейного
дозвілля. Це допомагає розпізнати риси характеру один одного, дізнатися про
інтереси члена сім’ї, його вподобання, плани, а також вчить дитину
взаємодіяти з друзями. Важливо не ігнорувати можливість спілкування, адже
це основний засіб для взаєморозуміння, а взаєморозуміння – це ключ до
вирішення багатьох сімейних проблем [14, с. 25].
Багато сімей, заклопотані буденними справами та життям, часто
нехтують не менш важливою функцією, яка впливає на спілкування, фізичне
та емоційне перезавантаження кожного з членів сім’ї, − функцією відпочинку
та сімейного дозвілля. Саме відпочинок допомагає сім’ї покращити стосунки,
присвятити більше часу спілкуванню. Кожна сім’я має свої уподобання на
відпочинок. Хтось любить відпочивати в горах, хтось − на морі, хтось
захоплюється відпочинком в екстремальних умовах, тому важливо, щоб на
відпочинку було комфортно кожному. Тому доцільно шукати найкращий
варіант відпочинку, згідно з уподобаннями кожного члена сім’ї. Часто батьки
вважають, що відпочивати − це дорого. Однак відпочинок може відбуватися
навіть у власному домі чи у парку, який є неподалік від вашого помешкання.
Незважаючи на фінансове становище сім’ї, відпочинок є обов’язковою
функцією, яка забезпечує гармонійні відносини у сім’ї [14, с. 25].
Психотерапевтична функція, або її ще називають відновною, відповідає
за психологічну атмосферу в сім’ї. Вона полягає у підтримці,
співпереживанні, співчутті, розраді, взаєморозумінні, у психологічному
захисті, допомозі у подоланні труднощів. Ця функція впливає на
психологічний клімат сім’ї, а отже, відображається на психічному здоров’ї
батьків та дітей. Сім’я – це такий ланцюжок, у якому зміна емоційного та
психологічного стану одного члена сім’ї впливає на емоційне здоров’я всіх
інших, тому так важливо дбати не тільки про себе, свій емоційний стан, а й
про те, яким буде емоційний стан моїх близьких, коли в мене будуть ті чи
інші емоції. Психологічна атмосфера сім’ї впливає на молодших школярів та
 21

середовище, у якому вони перебувають, а також на їхню успішність та

результативність. Дитина, яка вийшла з дому, у якому з самого ранку була
гучна сварка, не зможе зосередитись на уроках, може бути роздратованою,
втомленою чи просто не мати бажання працювати. Тому психологи радять та
наголошують на тому, щоби батьки ніколи не з’ясовували своїх стосунків
при дітях, оскільки це має великий вплив на емоційне та психічне здоров’я
дитини, яке відображається на успішності та працездатності, а іноді й на
фізичному здоров’ї молодшого школяра [14, с. 23].
Сім’я, яка старається виконувати та виконує усі ці функції, живе
щасливо та гармонійно. Однак трапляється, що всі ці сімейні функції важко
поєднувати та виконувати, тоді в сімейному колі з’являються непорозуміння,
суперечки, сварки, тоді батьки часто роблять помилки у вихованні своїх
дітей, з’являються проблеми у сім’ї та сімейному вихованні.
Звісно, що виховання в сім’ї не триває ні день, ні тиждень, ні місяць, а
роки, і відіграє важливу роль, бо це виховання людина пронесе крізь усе своє
життя. Тому за такий довготривалий термін навіть найідеальніші батьки
допускають помилки, які згодом переростають у проблеми виховання дітей.
Важливо, щоби батьки виявили та зрозуміли ту чи іншу помилку, яку вони
допускають, та вміли її виправити. Звісно, є помилки, які батьки часто
повторюють і вже самостійно не можуть їх виправити. Та з кожної ситуації є
вихід. Тому таким батькам слід звернутися до психолога за порадою, як
виправити свої недоліки у вихованні. Існують такі типові помилки у
вихованні дітей:
1. Використання та зловживання авторитарним стилем виховання. Є
батьки, які спілкуються з дітьми тільки наказовим тоном та заперечують
думку дітей. У майбутньому ці діти не зможуть знайти спільної мови з
батьками та не матимуть своєї думки або боятимуться її висловити [33, с. 28].
2. Батьки, які розпещують своїх дітей, часто стараються уберегти
дитину від певних труднощів та проблем, з якими може стикнутися дитина, а
також сприяють її примхам. У таких батьків панує вседозволеність, не існує
 22

жодних правил та обмежень. Важливо, щоб дитина дотримувалась правил і в

цей момент знала, що батьки завжди готові прийти на допомогу [18, с. 79].

3. Відсутність діалогу, спілкування. Сучасні батьки часто замінюють

живе спілкування зі своїми дітьми іграшками, розвагами чи гаджетами. Це
найпоширеніша помилка, яку роблять батьки. Спілкування є джерелом
взаєморозуміння між батьками та дитиною. Саме воно допомагає вирішувати
конфлікти, долати труднощі та негаразди, розділяти моменти щастя. Якщо
батько чи мати не має можливості відповісти чи порозмовляти з дитиною
саме в той момент (трапляються різні ситуації), то важливо наголосити
дитині, сказавши: «Ми про це обов’язково поговоримо ввечері» чи «Вибач,
але давай ми обсудимо це трішки пізніше», «Я обов’язково тобі про це
нагадаю». Так дитина буде знати, що батьки готові вислухати її, розділити з
нею ті чи інші емоції, дати пораду. Однак ніколи не можна вживати фраз на
кшталт: «Я не маю часу на твої розмови», «У мене і так мало часу, ще й ти
тут зі своїми розмовами», «Мені це не цікаво, можеш не розповідати». У
таких випадках дитина стає замкнутою в собі зі своїми проблемами,
труднощами, емоціями. Навіть коли батьки вже матимуть час на розмови зі
своїми дітьми, самі діти вже не захочуть цього діалогу. Тому важливо вміти
вислухати, почути та прийняти.
4. Неповага до дітей та самих себе. Батьки повинні показати дитині, що
вони поважають і себе, і її, приймають свою дитину такою, якою вона є. Щоб
діти поважали батьків, насамперед потрібно, щоби батьки поважали себе. Без
поваги не можуть будуватися здорові взаємини між батьками та дітьми[18, с.
79].
5. Надмірна опіка та надмірна любов також шкодять духовному
зростанні дитини. Таке явище називають гіперпротекцією. У такому разі
батьки позбавляють дитину самостійності у прийнятті рішень та мають не
завжди позитивний вплив на дитину. Вони просто не дають їй зіткнутися з
реальністю проблем, і тоді, коли виникають моменти, де потрібно проявити
свою самостійність, у дитини виникає стрес. Засліплені любов’ю батьки не
 23

помічають негативних якостей своєї дитини, а відповідно, не мають і

жодного впливу на них. Такі батьки не дають змоги дитині отримати
життєвий досвід та повчитися на власних помилках. Якщо гіперпротекція
матиме зовсім непомітний вплив на учня початкової школи, то пізніше, у
підлітковому віці, вона перетворюється у проблему. При такому вихованні
підліток переважно виходить з-під контролю або ж зростає просто пасивною
особистістю, бо знає, що батьки все за нього вирішать [17, с. 46].
6. Паралельною до гіперпротекції є гіпопротекція. Це навпаки, коли
батьки недостатньо приділяють увагу своїм дітям, не контролюють їхні
вчинки, навчання, не цікавляться пережитими емоціями і т. д. Гіпопротекція
зумовлена байдужістю батьків, емоційним холодом, який призводить до
негативних наслідків. У таких батьків дитина відчуває відкиненість,
непотрібність, а іноді навіть почувається тягарем батьків. При такій
емоційній атмосфері дитина виростає невпевненою у собі, з різними
комплексами. Комплекси, які виникають у молодшому шкільному віці, важко
подолати і в старшому, тому вони можуть залишити слід на все життя
людини. При цій помилці батьків виникає вседозволеність, хоча, звісно,
панують вимоги, однак виконання цих вимог ніхто не контролює. У таких
ситуаціях відсутній душевний контакт, який має бути між батьками та
дітьми. Дитина не може поділитися з батьками своїми емоціями, оскільки
батьки всеодно не захочуть її зрозуміти та почути, тому такі діти часто свої
негативні емоції переживають самі, а учні початкової школи часто не можуть
упоратися з ними самотужки, тоді ця батьківська помилка переростає у
проблему емоційного здоров’я дитини [17, с. 47].
7. Батьки забувають, що одним із успішних методів виховання є
власний приклад. Якщо батьки будуть добре спілкуватись з дітьми, своїми
співробітниками, друзями, знайомими, то і дитина буде вміти добре
спілкуватись у своєму середовищі. Якщо батьки будуть зухвалими, то такими
будуть і їхні діти. Батьки не можуть вимагати від дитини того, чого вони
самі не виконують. Це можуть бути прості, буденні речі, як, наприклад,
 24

застелити ліжко, підтримувати порядок в кімнаті, вимкнути за собою світло

тощо. Велика батьківська помилка часто перетворюється у таке гасло: «Я
дорослий, мені можна це робити, а ти роби так, як я тобі кажу». Це
стосується і нецензурної лексики, яка має негативний вплив на емоційну
сферу дитини, і часто ця нецензурна лексика лунає з уст самої дитини. Тому
насамперед потрібно стежити за своїми діями та вчинками, бо діти це все
сприймають як норму та відтворюють це у своєму житті [29, с. 129–133].

8. Неконтрольованість та негативний вплив засобів масової інформації

− це найпоширеніша помилка батьків XXI століття. Як було уже сказано,
батьки свою присутність часто замінюють гаджетами, однак зовсім не
контролюють те, що переглядають та прослуховують їхні діти. Зараз
більшість мультфільмів та відеороликів для дітей наповнені насильством,
знущанням, брехнею, страшними головними героями. Діти ними
захоплюються і часто намагаються відтворити вчинки цих героїв. Це все
впливає на емоційний стан та психічне здоров’я дитини. Саме тому до
психологів стало все більше звертатись батьків через неспокійний сон та
страхи дітей [29, с. 129–133]. На нашу думку, це помилка та проблема не
тільки батьків, а й держави, адже саме держава та відповідальні органи
мають контролювати та фільтрувати те, що транслюється в Україні, зокрема і
на телеканалах для дітей. Кожен продукт (фільм, мультфільм, відеокліп,
пісня) повинен проходити контроль, до якого обов’язково повинні залучатися
кваліфіковані психологи.
9. Батьки не дозволяють та не дають можливості своїм дітям бути
самостійними. Це помилка тих батьків, які бояться, щоб їхні діти зіткнулися з
життєвими труднощами, зазнали болю та розчарувань. Однак труднощі – це
неминуче явище в житті людини. У кожного вони різні, і вони будуть, як би
ми не оберігали своїх чад. Інколи батькам простіше та швидше виконати
певну роботу за своїх дітей (прибрати речі своєї дитини і т. д.), але для
вдалого виховання потрібно чимало часу й терпіння. У такому разі треба
вгамувати свої страхи та велике бажання зробити це замість дитини і дати їй
 25

можливість діяти, звісно, під контролем дорослих. Коли у дитини виникають

труднощі, батьки мають допомогти або дати поради, як поступити чи
виконати певні завдання, але не робити це самим [29, с. 88–93].
10. Наступна й остання із розглянутих помилок, яка переросла у велику
проблему і більше стосується держави, державних посадовців, ніж батьків, та
все ж має величезний вплив на виховання дітей та сім’ю, − це війна. Дуже
прикро, що діти стають жертвами амбіцій та інтересів окремих людей. Діти
війни переживають різноманітні жахливі моменти та події, які травмують не
тільки психіку, а й здоров’я. Вони можуть ставати свідками обстрілів,
убивств, насилля, катування, руйнування власної будівлі, свого міста чи
селища. І це не найжахливіше для цих маленьких учасників війни.
Найболючіше – втрата рідних людей та друзів. У дітей, які переживають такі
події, виникає посттравматичний стрес. Це коли діти не хочуть згадувати
ситуації, які пережили, тому що проговорюючи їх, вони немовби
переживають їх знову. На тлі цього стресу можливе порушення сну,
уважності, виникнення дратівливості, постійний плач тощо. Мета батьків та
психологів – допомогти дитині подолати цей стрес та якомога швидше
відновитися, а також запобігти розвиткові серйозних захворювань,
спровокованих стресом. Батьки у такій ситуації повинні зробити все для
того, щоб зберегти здоров’я та життя своєї дитини. Жахливим є те, що батьки
самі стають заручниками бойових дій, вони піддаються власним страхам
(невідомого, втрати майна та матеріального надбання), що змушує їх
залишатися в зоні бойових дій, наражаючи при цьому на небезпеку психічне
та фізичне здоров’я своїх дітей [27, с. 5].
Таким чином, сімейне виховання – це складний процес, який вимагає
постійної праці над стосунками батьки – діти, діти – батьки, батьки – батьки.
У світі немає нічого ідеального, навіть машини та роботи іноді виходять з
ладу, так само і в процесі виховання виникають непорозуміння та труднощі.
Навіть добрі та ідеальні батьки допускають помилки у вихованні своїх чад.
Звісно, що вище охарактеризовано не всі помилки, які мають місце в
 26

сімейному вихованні, але саме їх батьки допускають найчастіше. Головне

завдання батьків – уміти вчасно помітити й виправити свою помилку та
запобігти перетворенню її у проблему.
Звичайно, на сім’ю та на процес виховання дітей негативно впливають
різні зовнішні чинники та правила, які диктує модернізований світ. На жаль,
зараз знецінилася важливість інституту сім’ї, її традиції і культура взаємин,
люди втратили християнську мораль, а також здорове і традиційне бачення
родини. Та попри все, з’явилося чимало можливостей побудувати міцну
сім’ю та виховати щасливих дітей. У сучасному суспільстві, крім негативних
чинників, є і такі, які позитивно впливають на розвиток сім’ї та її щасливе
збереження від розлучень, насилля, різного роду проблем. Це різноманітні
тренінги, бесіди, розмови з психологом і т. д., які допомагатимуть у
вирішенні сімейних труднощів. Такі заходи варто відвідувати навіть тим
сім’ям, у яких, здавалося б, немає значних проблем у питанні виховання, це
запобігатиме утворенню проблем та сприятиме вдосконаленню навичок
виховання.
 27

РОЗДІЛ 2
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ
ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ТА СІМ’Ї

2.1. Співпраця школи та сім’ї як запорука успішного навчання та

виховання учня початкової школи
Найкращі батьки − ті, які люблять свою дитину. Любов – це найперша
необхідна потреба для дитини. Вона повинна бути справжньою, щирою,
беззаперечною, бо кожна дитина відчуває фальшивість батьківської любові.
Любов – це один з інструментів успішного виховання дитини.
Батьки на власному прикладі повинні навчити дитину приймати та
дарувати любов – це головний принцип, на якому зростають діти з
позитивними людськими якостями. Основа любові, яка закладена протягом
перших років життя, відіграє важливу роль, бо саме вона впливає на
здатність дитини вчитися. Діти повинні бути емоційно підготовлені до
навчання в школі, щоб вони мали здатність ефективно навчатися відповідно
до своїх вікових можливостей.
Батьки є першими вчителями своїх дітей. Учені вважають, що базові
вміння та здібності до навчання у дитини закладаються до шести років.
Велику роль відіграє навчання у ранньому дитинстві. Батьки повинні
розгледіти потенціал своєї дитини, її здібності, зацікавленість, прагнення
досліджувати. На цьому етапі важливо підтримати ініціативу дитини, а також
не критикувати дитину за неохайність чи незнання. Це дуже негативно
впливає на самооцінку дитини, упевненість у своїх силах, оскільки для
дитини важливі відчуття та емоції, які вона переживає в той чи інший період.
Вона дуже добре запам’ятовує свої емоції та емоції батьків при різних
ситуаціях. Батьки, які намагаються задовольнити потреби дитини лише в
одязі та їжі, не спонукають дитину до інтелектуального розвитку. Таким
дітям часто бракуватиме в школі навчальної мотивації. Стосунки батьків і
дітей, сповнені любові, є основою для доброї самооцінки дитини та мотивації
 28

до праці та навчання. Результати досліджень показують, що чим більше часу

батьки проводять зі своїми дітьми, тим кращий результат у навчанні
мають їхні діти. Це стосується не тільки навчання, а й поведінки дітей.
Такі діти мають набагато менше недоліків у своїй поведінці та дисципліні.
Батьки повинні бути відповідальними за розвиток своєї дитини, допомагати
їй у підготовці до повноцінної навчальної діяльності [22, С. 137–145].
У віці 6-10 років розпочинається період інтенсивної навчальної
діяльності. Тут знаходиться резерв душевних сил і здатність до навчання на
ціле життя. Цей етап у житті дитини дуже важливий, тому що він будує її як
особистість з умінням вчитися, зі сформованими моральними якостями та
життєвими цінностями. Ті люди, які з радістю вчилися у цей період, навіть
ставши дорослими, легко можуть знову вчитися чогось нового. Статистика
показує, що в тих дітей, у яких були проблеми з навчанням у початковій
школі, є проблеми навчитись чогось нового і в дорослому віці [3, с. 47].
Шкільне життя – це важлива частина дитинства та життя, основне
заняття для дитини. Відтоді, коли дитина починає регулярно відвідувати
школу, школа займає найбільшу частину пізнавальної діяльності і сприяє
розумовому й психологічному розвиткові учня початкової школи. Велику
роль у вихованні та навчанні дитини відіграє зв’язок та співпраця сім’ї та
школи. Школа не повинна бути «паркінгом», який знімає з батьків їхню
виховну відповідальність. Дитина повинна відчувати взаємозв’язок між
своїми батьками та вчителями, їхнє спільне прагнення до її успішного
розвитку [16, С. 219–220].
Батьки мають бути зацікавленні в хорошому ставленні своєї дитини до
вчителів, оскільки від цього залежать успіхи у навчанні дитини. Не можна
критикувати та осуджувати вчителя в присутності дитини, а також жартувати
над вчителем. Якщо батьки дозволяють знижувати авторитет вчителя, тим
самим вони знижують і свій батьківський авторитет [16, с. 223].
Звичайно, у тих батьків, у яких дитина добре вчиться, не виникає
великих проблем з учителем (або вникають вкрай рідко), однак якщо дитина
 29

погано вчиться, стосунки з учителем можуть погіршуватися. Найкращі

вчителі, як і найкращі батьки – всього лише люди. Кожен з них пишається
своєю роботою, досягненнями своїх учнів та дітей. Батькам варто
пам’ятати, що вони разом з учителем досягнуть набагато більше
результатів, якщо їхні стосунки будуть дружніми, якщо вони спільно
вирішуватимуть проблеми чи прогалини в навчанні дитини. У розмові з
учителем завдання батьків − якомога більше розповісти про інтереси своєї
дитини, а також, як дитина реагує на ті чи інші явища, обставини. Учителеві,
який отримав від батьків інформацію про дитину, легше підібрати методи та
засоби навчання для неї [28, с. 304].
Потрібно пам’ятати, що перший учитель відіграє важливу роль у
навчанні та житті дитини. Саме він допомагає батькам не тільки навчати
дитину, а й формувати моральні та духовні цінності у дитини, які вона
«візьме» у своє життя. Тому стосунки між дитиною та вчителем потрібно
будувати на довірі, авторитеті, щирості, відкритості та готовності завжди
прийти на допомогу.
Батьки при підготовці дітей до школи роблять чимало помилок.
Звичайно, ці помилки батьки роблять неусвідомлено або через відсутність
досвіду чи знань. Однією із найпоширеніших помилок батьків є прагнення,
щоб їхня дитина, ідучи до школи, вміла читати, писати, рахувати, знала
декілька іноземних слів, але не звертають уваги на розвиток самостійності
дитини, організованості, терпеливості, уміння адекватно реагувати на
невдачі, доводити до завершення розпочату справу. Ці чинники є дуже
важливими у навчанні дитини, бо найперше дитина потрапляє у нове
середовище – шкільне, де немає батьків, де ніхто не виконає за неї те чи інше
завдання. Тому буває, що діти без цих навичок, вміючи читати, писати,
рахувати, у школі показують не найкращі результати. Батьки часто
вимагають від дітей неабияких здобутків протягом перших місяців
перебування дитини у школі. Це не зовсім правильна батьківська вимога,
оскільки в цей період дитина переживає адаптацію до навчального
 30

середовища, переживає знайомство з учителями, однокласниками, тому

психологи рекомендують не робити поспішних висновків щодо праці своєї
дитини [23, с. 26].
Батьківська любов проявляється не тільки у розвитку інтелектуальних
здібностей дитини, а й у піклуванні про її міцне здоров’я. Зміна середовища
для дитини є певним стресом, який позначається і на її здоров’ї.
Найчастіше порушується сон та режим харчування. Тому тут батькам варто
звернути увагу на режим дня дитини. Режим дня – це правильно
розподілений час, чергування різних видів діяльності. Потрібно вже змалку
вчити дитину раціонально та правильно розподіляти свій час. Це не тільки
сприяє успішному навчанню, а й формує дисциплінованість та
організованість учня, забезпечує хороше самопочуття. Батьки повинні
стежити за харчуванням своєї дитини, оскільки правильне та збалансоване
харчування є джерелом енергії кожної людини, а також сприяє
працездатності. Важливий вплив на самопочуття дитини має сон, адже
сприяє відновленню енергії та сил. В учня початкової школи сон повинен
тривати 9-10 годин. Відсутність повноцінного сну викликає втому, слабкість,
зниження працездатності, зосередженості, а також зниження імунітету [23, с.
27– 29].
Професор та педагог Ярослава Петрівна Кодлюк приділяє багато уваги
режимові дня учнів початкової школи. Вона рекомендує кожному вчителеві
початкових класів ознайомити батьків на перших батьківських зборах з
орієнтовним режимом дня першокласника, оскільки це впливає на
працездатність дитини та її здоров’я. Тому Я. Кодлюк склала орієнтовний
режим дня учнів початкової школи (Див. додаток 1). Звісно, в кожного він
індивідуальний, бо кожна дитина має різні захоплення, відвідує різного роду
гуртки, тому можливе розумне та допустиме відхилення від цього режиму,
однак батьки повинні пам’ятати про дотримання дітьми основних режимних
моментів [13, 14].
Велику роль відіграє те, якою є взаємодія сім’ї учня та школи. Це
 31

важливий момент у навчанні та вихованні учня початкової школи. У

сучасному світі батьків щодо ставлення до шкільних справ можна поділити
на три групи: батьки, які переймаються шкільними проблемами, є
ініціаторами та організаторами дозвілля своїх дітей, завжди готові прийти на
допомогу вчителеві; батьки, які допомагають класному керівникові, але не
надто часто; батьки, які майже не беруть участі у житті класу та школи своєї
дитини.
Програма Нової української школи акцентує увагу на педагогіці
партнерства. Сюди входять три ланки – учитель, учень, батьки. Основою
цього партнерства є співпраця, спілкування, спільні рішення, довіра,
взаємодопомога, повага, єдність інтересів, спільна мета, доброзичливість.
Партнерство будується на принципах гуманізму та творчого підходу до учня
початкової школи. Основне завдання педагогіки партнерства – залучення
батьків до освітнього процесу [10].
Щоби вдало організувати роботу з батьками, класний керівник повинен
знати загальні відомості про сім’ю, інтереси та захоплення дітей, виявляти
можливості виховання сім’ї, групувати батьків за тим, чи можуть вони
впливати на свою дитину, як саме вони впливають на неї, аналізувати їхню
виховну діяльність та участь у житті своєї дитини, а також атмосферу
спілкування в сім’ї. При вивченні сім’ї вчитель повинен звернути увагу на
житлові умови, у яких проживає сім’я, матеріальний стан сім’ї, ставлення
батьків та дітей до вчителя та школи, а також рівень педагогічної культури
батьків. Варто пам’ятати про особливості здоров’я та характеру дитини, а
також моральні цінності, які пропагує сім’я. Однак при цьому педагог
повинен тактовно, делікатно та цілеспрямовано вивчати сім’ю. Ні батьки, ні
діти не повинні відчувати дискомфорту від питань учителя, а також не
почуватися об’єктами вивчення [2, с. 77–78].
Батьківські збори – це традиційна форма спілкування педагогічного
колективу з батьками. XXI століття підштовхнуло нас до спілкування за
допомогою соціальних мереж у спеціально створених групах, у яких
 32

перебуває тільки класний керівник та батьки класу. Це позитивний чинник,

оскільки класний керівник може повідомити певну інформацію, яка
стосується життя класу та школи, а також обговорити з батьками певні
організаційні моменти. Це вважається нетрадиційною формою спілкування
класного керівника та батьків.
Батьківські збори бувають загальношкільні та класні. Детальніше
розглянемо класні. Класні батьківські збори проводяться 5-6 разів на рік.
На цих зборах обговорюють та аналізують успіхи і виховання класу,
озвучують проблеми та шляхи їх вирішення.
Софія Марківна Корнієнко та професор Ярослава Петрівна Кодлюк у
навчально-методичному посібнику «Батьківські збори» за змістом поділяють
їх на:
- організаційні збори. Вони проводяться на початку навчального року
для обговорення організаційних моментів класу (косметичний ремонт класу,
планування різних поїздок та екскурсій, приблизний план заходів, які
відбуватимуться у класі та школі найближчим часом);
- підсумкові (проводяться в кінці кожної чверті);
- збори за тематикою педагогічного всеобучу (ознайомлення з
педагогічними рекомендаціями, пам’ятками, порадами, виставками тощо)
[13, с. 3].
У початковій школі батьківські збори особливі, бо класний керівник
першого класу організовує батьківські збори ще до початку навчального року
– у серпні. Вони присвячені організаційним моментам. Учитель знайомить
батьків із класним приміщенням, де з вересня будуть навчатися їхні діти, а
також повідомляє батькам, що саме потрібно придбати для навчання своїх
дітей (які саме зошити, ручки і т. д.). Важливим моментом, про який часто
забувають педагоги, є інформація про портфель для першокласника, тому що
це не тільки стандартна річ, яку ми використовуємо для навчального
процесу, а й та, від якої залежить здоров’я дитини, зокрема здоров’я спини.
На сьогодні існує декілька форм взаємодії вчителя з батьками, а саме:
 33

лекції, тренінги, конференції, зустрічі з психологами, лікарями, вчителями, а

також індивідуальна форма роботи з батьками. Запорукою успішності
проведення різних форм роботи з батьками є правильна їх організація, за яку
відповідає класний керівник. Педагог повинен мати сценарій батьківських
зборів, а також його план, мету й тему. Стосунки вчителя з батьками та
батьків з учителем, як уже було сказано, повинні будуватися на педагогіці
партнерства. На цю тему можна провести бесіди «Ми партнери», «Ми
колеги», «Допоможемо долати сходинки знань» і т. д. Така форма роботи
завжди зацікавлює батьків та мотивує бути ініціаторами чудових ідей, які
стосуються навчання їхніх дітей [26, с. 414–415].
Залучити батьків до життя школи можна за допомогою різних змагань
(«Тато, мама, я – спортивна сім’я» і т. д.), відкритих уроків, класних заходів,
днів творчості для батьків та дітей, майстер-класів, фотовиставок та ін.
Також учителі повинні залучати батьків і до самої організації свят, оскільки
спільне підготування до будь-якого свята зближує та покращує взаємини
вчителя та батьків. Великою перевагою є також введення традицій у класі,
наприклад, нагородження найактивніших батьків місяця / семестру,
грамотами, подяками тощо. Це важливо, тому що спільна праця батьків та
школи сприяє ефективній навчальній діяльності та вихованню учнів
початкової школи [25, с. 166–167].

2.2 Актуальність дистанційного навчання учнів, його переваги та

недоліки

XXI століття – століття реформ в освіті, медицині, удосконалення

техніки, змін у різних сферах життя. Дистанційне навчання зародилося ще в
кінці XIX століття. В Україні офіційно воно було затверджено Наказом
Міністерства освіти і науки України 25.04.2013 №466. Дистанційне навчання
– це процес навчання, який характеризується взаємодією учасників, які
знаходяться в різних середовищах. Воно відбувається за допомогою
комп’ютерних технологій та мережі Інтернет. Метою дистанційного
 34

навчання є навчити дітей на відстані за допомогою інформаційних

технологій. Завдання дистанційного навчання – це забезпечити учневі право
на здобуття освіти. Сьогодні питання дистанційного навчання актуальне, як
ніколи, тому що живемо в час пандемії, природних катаклізмів, війни [4, с.
19].
Учитель початкових класів повинен вміти користуватися
комп’ютерними технологіями для того, щоб за будь-яких умов (карантинних,
війни) організувати навчальний процес. Обізнаність та комп’ютерна
грамотність вчителя є запорукою успішності навчання дітей не тільки в
умовах дистанційного, а й традиційного навчання. Сучасний світ та сучасні
діти вимагають сучасних педагогів. Учитель повинен вміти користуватися
технічними засобами навчання, а саме комп’ютером, принтером,
мультимедійною дошкою, сканером, проєктором і т. д. Це допоможе
вчителеві цікаво організувати навчальну та виховну діяльність.
Доктор педагогічних наук Наталія Ігорівна Мачинська виокремлює такі
особливості дистанційного навчання: гнучкість, паралельність,
асинхронність, масовість та рентабельність. Гнучкість характеризується тим,
що навчальний процес вчитель може організувати у зручний для себе час та у
зручному місці. Паралельність характеризується тим, що з навчанням можна
поєднувати ще якийсь вид діяльності чи роботу. Паралельність притаманна
студентам, учням старшої школи. Асинхронність схожа до гнучкості,
оскільки асинхронність характеризується зручним часом та розкладом як для
вчителя, так і для учня. Також у дистанційному навчанні одночасно може
брати участь багато учнів, тому воно забезпечує масовість. Рентабельність
характеризується економією під час дистанційного навчання [19, с. 95].
Дистанційне навчання може відбуватися у довільній формі. Усі ці
форми є різними, кожну форму можна підібрати під потреби та обставини,
які виникли. Отож, дистанційне навчання має такі форми:
1. Дистанційна форма навчання – це коли учень індивідуально
записується на той чи інший предмет згідно з програмою освітнього закладу,
 35

в якому він навчається.

2. Дистанційно-очна форма навчання дає змогу учневі додатково
вивчати той предмет, який він вивчає в школі. Це є позитивним чинником,
оскільки дитина може повторити, довчити те, що вчила вже в школі.
3. Класно-дистанційна форма характеризується вивченням предмета чи
декількох предметів цілим класом (одного освітнього закладу) у режимі
дистанційного навчання. Ця форма стає актуальною в умовах карантину,
пандемії тощо.

4. Дистанційна форма навчання з учителем-куратором. Ця форма

характеризується тим, що учні одного класу вчаться дистанційно, однак
вчителем-куратором призначають вчителя з іншої школи. При цьому класний
керівник допомагає класові з вирішенням проблем, які виникають під час
дистанційного навчання [8, с. 5].
Основна цінність дистанційного навчання – отримувати знання на
відстані. Це є позитивним фактором, оскільки вчитель може обрати для
проведення уроків дистанційно будь-який час, узгодивши його з учнями та
батьками, а також вчитель і учні можуть обирати місце проведення уроків
(дім, парк, власне подвір’я тощо). Однак під час дистанційного навчання
виникає чимало проблем. Першою найпоширенішою проблемою є
відсутність засобів навчання (комп’ютера, планшета, Інтернету тощо) в сім’ї
того учня, який навчається дистанційно. Сьогодні світ прогресує, тому
більшість учнів мають комп’ютери, ноутбуки, чи інші пристрої, які
допомагають здійснювати дистанційне навчання, але особливо в сільських
місцевостях виникають проблеми з підключенням до мережі Інтернет. Цей
нюанс слід врахувати та обдумати разом з батьками дітей, що можна
зробити, щоб забезпечити учням початкової школи доступ до мережі
Інтернет [21, с. 38].
Наступна проблема – це невміння педагогічного колективу
користуватися технічними засобами, пристроями, за допомогою яких
здійснюється дистанційне навчання. У молодих сучасних педагогів не
 36

виникає з цим проблем, однак старшому поколінню доводиться вчитися та

долати труднощі. На нашу думку, перед організацією дистанційного
навчання для вчителів початкових класів, як і для вчителів середньої та
старшої шкіл, повинні проводитися тренінги, навчання, як правильно
організувати освітній процес в умовах дистанційного навчання. У програмі
цього навчання повинна бути інформація про технічні засоби, як ними
користуватись, а також як користуватись онлайн платформами та
навчальними платформами. Такі навчання та тренінги можуть проводити
вчителі з інформатики, програмісти, фахівці та знавці технічних засобів.
Вважаємо, що тоді дистанційне навчання буде здійснюватися швидше,
якісніше, доступніше та зрозуміліше як для вчителів, так і для учнів
початкової школи.
Проблемою дистанційного навчання у початковій школі є втома дітей, а
також при дистанційному навчанні увага не така стійка, як при навчанні в
приміщені освітнього закладу. Тому вчитель повинен дуже чітко планувати
урок у дистанційному режимі, вчасно відповідати на повідомлення учнів,
частіше спілкуватися з батьками тощо.
Ще однією проблемою є проблема оцінювання знань учня, оскільки в
умовах дистанційного навчання важко оцінити реальні знання, тому що
вчитель не може контролювати самостійне виконання завдань учнем. Також
у дітей початкової школи переважає наочно-образне мислення, яке при
дистанційному навчанні важко реалізувати. Учні початкової школи, особливо
першого класу, потребують допомоги вчителя (допомогти виконати виріб з
ЯДС чи допомогти з малюнком на образотворчому мистецтві тощо), яку він
не може надати через монітор комп’ютера. Також відсутній емоційний
контакт між учителем та учнями [6, с. 36].
Дистанційна форма навчання є незвичною, недосконалою, дещо новою
для українських освітніх закладів, однак дистанційне навчання є необхідним
в умовах сучасного світу. Воно потребує удосконалення, розроблення
програми дистанційного навчання для учнів початкової школи, підготовки
 37

педагогів до його проведення. У майбутньому можливий перехід на

дистанційне навчання, та ми вважаємо такий крок неефективним.
 38

ВИСНОВКИ
З появою дитини на світ у сім’ї одразу ж з’являється і її виховання.
Запитаєте, як можна виховувати щойно народжену дитину? Першими
важливими елементами виховання є батьківська любов, здорові та адекватні
сімейні відносини, які дитина відчуває змалечку. Сімейне виховання – це
складний, тривалий та цілеспрямований процес, ціле мистецтво, у якому
існує поєднання науки, досвіду, любові та почуттів. Учасниками цього
процесу є батьки, діти, а також люди, які проживають із сім’єю.
Виконане дослідження вирішило поставлені завдання та дає підставу
сформулювати такі узагальнені висновки:
1. Сім’я виконує низку певних функцій. Репродуктивна функція полягає
у народженні дітей та продовженні роду. Наступна функція – виховна. Вона
відіграє важливу роль у формуванні та зростанні нової особистості ще з
перших днів життя. Кожна сім’я має різне матеріальне благо та по-різному до
нього ставиться. Функція, яка відповідає за стан цього блага та потреби сім’ї,
називається господарсько-побутова. Комунікативна функція сім’ї відіграє
важливу роль у сприйнятті особистості соціумом, адже за манерами
спілкування часто оцінюють людину. Ця функція відповідає за спілкування
та взаєморозуміння сім’ї, а згодом, і за те, як дитина буде комунікувати в
інших середовищах (дошкільний заклад, школа і т. д.). Багато сімей,
заклопотані буденними справами та життям, часто нехтують не менш
важливою функцією, яка впливає на спілкування, фізичне та емоційне
перезавантаження кожного з членів сім’ї, − функцією відпочинку та
сімейного дозвілля. Психотерапевтична функція, або її ще називають
відновною, відповідає за психологічну атмосферу в сім’ї. Вона полягає у
підтримці, співпереживанні, співчутті, розраді, взаєморозумінні, у
психологічному захисті, допомозі у подоланні труднощів.
2. Існують такі типові помилки у вихованні дітей:
1. Використання та зловживання авторитарним стилем виховання.
2. Батьки, які розпещують своїх дітей, часто стараються уберегти
 39

дитину від певних труднощів та проблем, з якими може стикнутися дитина, а

також сприяють її примхам.
3. Відсутність діалогу, спілкування.
4. Неповага до дітей та самих себе.
5. Надмірна опіка та надмірна любов також шкодять духовному
зростанні дитини.
6. Паралельною до гіперпротекції є гіпопротекція.
7. Батьки забувають, що одним із успішних методів виховання є
власний приклад.
8. Неконтрольованість та негативний вплив засобів масової інформації
− це найпоширеніша помилка батьків XXI століття.
9. Батьки не дозволяють та не дають можливості своїм дітям бути
самостійними.
10. Наступна й остання із розглянутих помилок, яка переросла у велику
проблему і більше стосується держави, державних посадовців, ніж батьків, та
все ж має величезний вплив на виховання дітей та сім’ю, − це війна.
3. Основна цінність дистанційного навчання – отримувати знання на
відстані. Це є позитивним фактором, оскільки вчитель може обрати для
проведення уроків дистанційно будь-який час, узгодивши його з учнями та
батьками, а також вчитель і учні можуть обирати місце проведення уроків
(дім, парк, власне подвір’я тощо). Однак під час дистанційного навчання
виникає чимало проблем. Першою найпоширенішою проблемою є
відсутність засобів навчання (комп’ютера, планшета, Інтернету тощо) в сім’ї
того учня, який навчається дистанційно. Наступна проблема – це невміння
педагогічного колективу користуватися технічними засобами, пристроями, за
допомогою яких здійснюється дистанційне навчання. Проблемою
дистанційного навчання у початковій школі є втома дітей, а також при
дистанційному навчанні увага не така стійка, як при навчанні в приміщені
освітнього закладу. Ще однією проблемою є проблема оцінювання знань
учня, оскільки в умовах дистанційного навчання важко оцінити реальні
 40

знання, тому що вчитель не може контролювати самостійне виконання

завдань учнем. Також відсутній емоційний контакт між учителем та учнями.
 41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрейко Л. Дослідження батьківського ставлення до дитини та
стилів сімейного виховання. URL:
http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/13090/1/Andreiko.pdf
2. Взаємодія школи й батьків у громадсько-активній школі [Текст] :
матеріали для проведення педагогічного всеобуча батьків // Відкритий урок:
розробки, технології, досвід. – 2010. – № 1. – С. 77–78.
3. Витівський М. Християнське виховання і навчання детей: Порадник
для батьків, вихователів, учителів-катехитів / Микола Витівський. –
Трускавець. Катехитична комісія Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. –
2001. – С. 63–64.
4. Вишнівський В. В. Організація дистанційного навчання. Створення
електронних навчальних курсів та електронних тестів: навч. посібник /
В. В. Вишнівський, М.П. Гніденко, Г. І. Гайдур, О. О. Ільїн. – К.: ДУТ, 2014.
– 140 с.
5. Воликова Т. В. Учитель и семья [Текст] : пособие для учителей /
Т. В. Воликова. – 2-е изд., перераб. – М. : Просвещение, 1980. – 110 с.
6. Гроссу Н. В. Дистанційна освіта: переваги та недоліки / Н. В.
Гроссу // Tendenze attuali della moderna ricerca scientifica: der Sammlung
wissenschaftlicher Arbeiten «ΛΌГOΣ» zu den Materialien der internationalen
wissenschaftlich- praktischen Konferenz (B. 2), 5 Juni, 2020. – Stuttgart :
Europäische Wissenschaftsplattform, 2020. – S. 35–37.
7. Демиденко Т. М. Виховний потенціал – провідна характеристика
сім’ї як педагогічної системи / Демиденко Т. М. // Соціальна педагогіка:
теорія та практика. – 2011. – № 1. – С. 58–63.
8. Дерба Т. О. Дистанційне навчання школярів. Інформаційні технології
і засоби навчання. URL: http://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/408
9. Дубровська Л. О. Соціально-педагогічні засади спільної роботи
дитячого садка і сім’ї у вихованні дітей / Л. О. Дубровська, В. Л.
Дубровський // Наукові записки [Ніжинського державного університету ім.
 42

Миколи Гоголя]. Сер. : Психолого-педагогічні науки. – 2012. – № 5. – С. 98–

101.
10. Забавляєва Т. А., Пюрко В. Є. Організація навчально-виховного
процесу на засадах педагогіки партнерства в умовах реалізації Концепції
нової української школи / Т. А. Забавляєва // Особистісно-професійний
розвиток вчителя в умовах реалізації Концепції Нової української школи:
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною
участю (14– 16 червня 2018 р., м. Мелітополь, Україна) / Ред.-упоряд.
Дубяга С. М., Чорна В. В., Яковенко І. О. Мелітополь: ФОП Однорог Т.В.,
2018. – С. 119−121.
11. Кайл Р. Тайны психики ребенка [Текст] / Р. Кайл. – 3-е междунар.
изд. – СПб. : "Прайм – ЕВРОЗНАК" : Издательский дом НЕВА : ОЛМА-
ПРЕСС, 2002. – 416 с.
12. Ковбас Б. Родинна педагогіка: у 3-х т. Том ІІ. // Основи родинного
виховання: навчально-методичний посібник / Богдан Ковбас, Володимир
Костів. – Івано-Франківськ, 2006. – 288 с.
13. Корнієнко С. М. Батьківські збори у початкових класах [Текст] :
навч.-метод. посібник / С. М. Корнієнко, Я. П. Кодлюк. – Тернопіль : Підр. і
посібн., 1995. – 64 с.
14. Кравець В. П. Психологія сімейного життя. Навчальний посібник. –
Тернопіль, 1995. – 696 с.
15. Кузьмінський А. І. Педагогіка родинного виховання [Текст] : навч.
посіб. / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – К. : Знання, 2006. – 324 с.
16. Куртуа Г. Искусство воспитания детей нашего времени [Текст] /
Гастон Куртуа. – М. : Паолине, 2001. – 240 с.
17. Максимова Н. Позитивний клімат у сім’ї як запорука успішного
формування особистості дитини / Н. Максимова, Л. Порох // Рідна школа. –
2013. – № 3. – С. 44–49.
18. Мацці А. 10 кроків, які псують дитину / Дон Антоніо Мацці. –
Львів : Свічадо, 2007. – 119 с.
 43

19. Мачинська Н. І. Дистанційне навчання – новітня технологія

підготовки фахівців у вищому навчальному закладі. Зб-к наук. пр. Ч. 1. −
Львів : ЛДУ БЖД, 2009. – 270 с.
20. Михальська С. А. Вплив сім’ї на формування особистості дитини /
С. А. Михальська // Вісник Чернігівського національного педагогічного
університету. Серія : Психологічні науки. – 2014. – Вип. 121(2). – С. 22–28.
21. Пасіхов Ю. Я. Ресурс організації дистанційного навчання в
загальноосвітніх навчальних закладах. – Комп'ютер у школі та сім'ї 2 (2011).
− С. 37–39.
22. П’ять мов любови до дітей / Гері Чепмен, Рос Кембпел. – Львів:
Свічадо, 2006. – 224 с.
23. Савченко О. Я. Сімейне виховання. Молодші школярі / О. Я.
Савченко. – К. : Рад. школа, 1979. – 140 с.
24. Седих К. Психологія сім'ї / К. Седих. – К., 2015. – 192 с.
25. Сиса О. І. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні та розвитку учнів
початкових класів / О. І. Сиса // Таврійський вісник освіти. – 2016. – № 4.
– С. 162–167.
26. Сівак Н. А. Налагодження партнерської взаємодії між батьками та
вчителями сучасної початкової школи / Н. А. Сівак // Педагогічні науки:
теорія, історія, інноваційні технології. – 2015. – № 8. – С. 410–419.
27. Сміт П. Діти та війна: навчання технік зцілення / Сміт П.,
Дирегров Е., Юле У. – Інститут психічного здоров’я УКУ, 2014. – 84 с.
28. Спок Бенджамин. Ребенок и уход за ним [Текст] : монография /
Б. Спок ; [Пер. с англ. Н. А. Перовой]. – К. : Наук. думка, 1992. – 448 с.
29. Стід Кевін. 10 помилок добрих батьків: як їх уникнути [Текст] /
К. Стід ; пер. з англ. Т. Різун. – Львів : Свічадо, 2009. – 167 с. – (Серія
"Порадник для батьків").
30. Сухомлинский В. А. Мудрость родительской любви / В. А.
Сухомлинский; [сост. А. И. Сухомлинская]. – Москва : Молодая гвардия,
1988. – 304 с.
 44

31. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / В. Сухомлинський. –

К.: Рад.школа, 1978. – 263 с.
32. Ушинський К. Д. Про сімейне [збірник] / К. Д. Ушинський – К., 1974
– 151 с.
33. Шварц Т. Г. Труднощі та помилки в сімейному вихованні : причини
й наслідки : матеріали для проведення батьківських зборів / Т. Г. Шварц //
Батьківські збори. – 2017. – № 8 (153), серпень. – С. 27−30.
 45

ДОДАТКИ
Додаток 1
Орієнтовний режим дня для учнів початкових класів
7.00 – 7.30 – пробудження, підйом, ранкова гімнастика, вмивання, прибирання ліжка
7.30 – 7.50 – сніданок
7.50 – 8.15 – дорога до школи
8.15 – 12.30 – заняття в школі
12.30 – 13.00 – повернення зі школи (залежно від кількості уроків та класу)
13.00 – 13.30 – обід
13.30 – 14.30 – післяобідній відпочинок
14.30 – 16.00 – перебування на свіжому повітрі
16.00 – 17.30 – виконання домашніх завдань (через кожні 30−35 хвилин – перерви на
5–10 хвилин)
17.30 – 18.00 – підвечірок
18.00 – 19.30 – перебування на свіжому повітрі, відвідування гуртків
19.30 – 20.30 – вечеря, заняття улюбленими справами
20.30 – 21.00 – підготовка до сну 21.00 – 7.00 – сон.
Додаток 2
АНКЕТА ДЛЯ БАТЬКІВ «ВИ І ЗАКЛАД ОСВІТИ»
1. Як Ви можете оцінити своє ставлення до освітнього закладу, у якому
навчається Ваша дитина?
а) позитивне; б) нейтральне; в) негативне.
2. Як часто Ви спілкуєтеся з учителем?
а) щотижня;
б) один раз на місяць;
г) один раз на семестр.
3. Чи ознайомлені Ви з дистанційним навчанням?
а) так;
б) ні.
4. Як Ви вважаєте, чи потрібне онлайн-спілкування вчителів і учнів?
а) так;
б) ні.
 46
5. Чи створені у Вас вдома умови для дистанційного навчання (наявність
інтернету, техніки і т. д.)?
а) так;
б) частково; в) не створені.
6. У якому форматі у Вас відбувається дистанційне навчання?
а) у режимі онлайн, уроки проводять вчителі, які вчать нашу дитину (за допомогою
різних платформ);
б) використовуємо телеуроки Всеукраїнської школи;
в) використовуємо та опрацьовуємо матеріали, які нам надсилає наш вчитель;
г) вчимося самостійно.
7. Як почувається Ваша дитина після проведення уроків у режимі онлайн?
а) задоволення; б) радість;
в) втому;
г) натхнення;
д) дратівливість; е) розчарування; є) розгубленість; ж) сум.

8. Як Ви вважаєте, дитині доцільно відвідувати школу під час пандемії, яка

існує сьогодні у світі?
а) так;
б) ні.
9. Чи виникає у Вашої дитини більше труднощів з дистанційним навчанням,
ніж звичайним?
а) так;
б) незначні; в) ні.
10. На Вашу думку, дистанційне навчання…
а) ефективне;
б) малоефективне; в) неефективне.
11. З якою проблемою у навчанні та вихованні дитини Ви зіткнулися у школі?
а) проблеми з поведінкою;
б) конфлікт дитини з учителем;
в) конфлікт дитини з однокласником чи однокласницею; г) булінг;
д) інше;
е) не виникало проблем.
 47
12. Чи хотіли б Ви більше брати участь у житті школи та класу, де навчається
ваша дитина? Яку саме?
а) організовувати екскурсії;
б) допомагати вчителеві з оформленням класної кімнати; в) активна участь у
шкільних виставах, ярмарках тощо; г) ваш варіант

13. Які зміни Ви бачите в організації освітнього процесу у Вашому освітньому

закладі?

а) позитивні, адміністрація школи дбає про вдосконалення навчального процесу та

умов, у яких навчаються діти;
б) нейтральні, у нас в школі немає жодних змін.
14. Яке Ваше ставлення до того, що у першому класі немає домашнього
завдання?
а) негативне; б) позитивне.
15. При вивченні якого предмета у Вашої дитини виникають труднощі?
а) я досліджую світ; б) математика;
в) українська мова; г) англійська мова.
д) труднощі не виникають.
16. Скільки часу Ваша дитина проводить за гаджетами?
а) до 30 хвилин на день; б) до 1 години на день;
в) більше 1 години на день.
17. Чи стежите за тим, що переглядає Ваша дитина в інтернеті?
а) намагаюся завжди стежити; б) іноді стежу;
в) не стежу.
18. Чи задоволені Ви освітніми умовами НУШ?
а) так;
б) частково; в) ні.
19. Як Ви ставитеся до освітньої програми НУШ?
а) позитивно; б) негативно.
20. Яку підтримку Ви надаєте освітньому закладові, класові?
а) фінансову;
б) допомагаю своєю працею (ремонтні роботи, оформлення класу) в) (Ваш варіант)
21. Як Ви ставитесь до того, що освітній заклад потребує фінансової допомоги
батьків?
 48
а) позитивно; б) негативно.
22. Що Ви б змінили у освітньому закладі, у якому навчається Ваша дитина?