Формування психо-

фізіологічного феномена
«Уз прихильності» батьків і
дитини. Госпіталізм
(синдром відриву від дому);
Підготував:
Студент 12 групи
3 курсу
Сорока Юрій
• Коли батьки визначають для себе пріоритети
у вихованні здорових дітей, на перше місце
вони, як правило, ставлять любов. Дитина
розвиває надійну прихильність до батьків у
тому випадку, якщо мама з татом є
відповідальними, чуйними людьми, які
заслуговують на довіру. Поступово, у міру
зростання й розвитку, прихильність
допомагає дитині пізнавати світ та
сприймати його як стійкий простір,
безпечний для вивчення.
• Спочатку малюк досліджує світ за
допомогою очей, рота й рук, які дозволяють
йому вчитись і взаємодіяти із членами сім'ї,
які його люблять. Пізніше він залишає рідну
домівку з набутим почуттям безпеки
всередині (у прямому й переносному сенсі).
Усе це сприяє особистісному розвитку, рівень
якого визначає досягнення успіху й радощі
життя.
• Співналаштованість – це ключове
поняття в галузі надійної
прихильності. Співналаштовані
батьки «вловлюють» сигнали, які
подає дитина, звертають увагу на її
потреби. Коли чуйні мама або тато
воркують, доторкаються, гладять,
заспокоюють, підбадьорюють і
плекають малюка відповідно до його
потреб і зони комфорту, між ними
народжується особлива гармонія. Це
призводить до утворення в
головному мозку певних структур,
які асоціюють маму й тата з
почуттям безпеки та надійності.
• У підлітковому віці співналаштованість стає
більш складним завданням. Припустимо, ваш
чотирнадцятирічний син просить вас залишити
його у спокої й вішає на двері табличку «вхід
заборонено». Якщо ви спробуєте нав'язати йому
бесіду в той час, коли він хоче зробити домашню
роботу, зв'язатися із друзями по Інтернету й
послухати заспокійливу або вибухову музику на
самоті, ваш підліток буде звинувачувати вас у
тому, що ви нав'язливі та дратуєте його. У такій
ситуації краще всього піти, не втручаючись в
його особистий простір.
• Але в іншій ситуації, типу
«тримайся від мене подалі»,
співналаштованість може
проявлятись у тому, що ви
ввійдете в кімнату дитини й
погладите її по спині.
Незважаючи на прохання
залишити її у спокої, ви
відчуєте наявність проблеми. І
якщо ви дійсно чуйні батьки, то
будете гладити дитину та
слухати її, а не лізти до неї з
повчаннями й порадами.
• Що стосується підлітків, важливо,
щоби батьки ставили перед собою
мету переконати їх у тому, що вони їх
люблять, цінують і завжди,
незважаючи ні на що, готові їх
підтримати. Коли батьки
переймаються успішністю підлітка у
школі, його похмурою поведінкою та
прагненням до невиправданого
ризику, часто буває важко дати йому
любов і схвалення. Проте це
найважливіший подарунок, який
батьки можуть зробити своїй дитині.
Також можна виділити 4 типи прихільності:
1. Надійна прихильність
Це правильний тип прихильності. Він
формується у дітей, які ростуть в
щасливих, дружних сім’ях, де батьки
постійно підтримують з ними емоційний
контакт.
У дорослому житті вони не відштовхують
від себе близьких і самі не стають
залежними від них. Вони довіряють
близьким, відчувають себе гідними
любові, поважають партнера і готові
шукати компроміс.
2. Тривожно-уникає прихильність
Коли батьки відкидають дитини, не
реагують на його потреби, ніяк не
підтримують емоційно, у нього
формується саме такий тип
прихильності.
При ньому людина в дорослому житті
зазвичай уникає близьких відносин,
тримає партнера на відстані, а ще, як
правило, приховує свої почуття.
3. Дезорієнтована прихильність
Часто формується в сім’ях, де
дитина піддається фізичному
насильству. Їх поведінкові реакції
суперечливі і часто змінюються.
Людина з дезорієнтованим
почуттям прихильності може
довго домагатися відносин, а
добившись – тут же все кинути і
порвати.
4. Амбівалентна прихильність
Такий тип прихильності формується,
коли батьки непослідовні і
непередбачувані. Вони то дозволяють, то
забороняють. Те поруч, то їх немає. І
дитина починає чіплятися за них, щоб не
втратити.
У людей з таким типом прихильності
низька самооцінка.
Вони дуже залежні, болісно реагують на
найменші зміни у відносинах, бояться
залишитися на самоті і тому постійно
вимагають підтвердження любові.
Дитячі травми не тільки заважають нам
самим будувати здорові відносини, але і
погано впливають на наших партнерів.
• Госпіталізм, як
синдром патології дитячого
психічного та особистісного розвитку,
являє собою результат відділення
немовляти від матері і його ранньої
інституціоналізації, психічну і фізичну
відсталість, що виникає внаслідок
дефіциту спілкування і виховання.
За Шпіцом, госпіталізм у дітей
обумовлюється переважно розлукою з
матір'ю; він може виникати як в різних
закладах, де догляд за дітьми та їх
виховання здійснюються при повній
або частковій відсутності матері, так і
в умовах сім'ї, якщо матері не люблять
своїх дітей або не приділяють їм
належної уваги.