1

Тема: Розвиток морально-вольових рис характеру.

План
1. Виховання вольової поведінки у дітей дошкільного віку.
2. Виховання чесності і правдивості.
3. Впертість, вередування та шляхи їх подолання.

Література:
1. Поніманська Т.І. «Дошкільна педагогіка», ст. 237-244.

Завдання студентам:
Заповнити опорний конспект. Запропонувати способи впливу
вихователя на дитину, яка не володіє самостійною організованою
поведінкою.

1. Виховання вольової поведінки.

Воля є важливим чинником морального розвитку особистості, основою
свідомого дотримання правил поведінки, забезпечує вибір способу поведінки
відповідно до загальнолюдських норм моралі, інколи навіть усупереч
власним бажанням і потягам. Щоб досягнути мети, довести до завершення
доручену справу, відмовитися на користь товариша від омріяної перспективи,
людина повинна виявити не тільки знання, вміння, особистісну культуру, а й
вольові зусилля.
Моральність особистості є наслідком таких морально-вольових
якостей, як самостійність, організованість, цілеспрямованість,
наполегливість, дисциплінованість, сміливість.
За даними психолого-педагогічних досліджень, воля людини не є
вродженою, а формується у процесі життя під впливом умов виховання й
самовиховання. Розвиток волі – складний процес, що бере свій початок у
ранньому та дошкільному віці.
Розвиток волі починається з першими свідомо спрямованими,
довільними діями. А довільна поведінка розвивається із формуванням
ініціативності (самостійності дитини у виборі дії, прийнятті рішення, що дає
їй змогу відчути себе джерелом дії) та усвідомленості (здатності розуміти
смисл своєї діяльності й ситуації, в якій відбувається ця діяльність) власної
діяльності. Поступово розвивається здатність ставити перед собою складніші
завдання, долати труднощі, що надає діям справді вольового характеру. Цей
процес триває з 3 до 7 років. Про ступінь вольового розвитку свідчить
здатність до цілеспрямованої поведінки при подоланні різноманітних
перешкод.
Починаючи з року дорослі можуть своєю поведінкою підтримувати
розвиток емоційно-вольової сфери дитини чи гальмувати її. У ситуації, коли
дитина повзе чи намагається йти в напрямку об’єкта або території, батьки
повинні реагувати правильно: не зупиняти, не переносити дитину, не
 2

спішити подавати дитині іграшку, а давати їй можливість самостійно дійти

до кінцевої цілі або самостійно взяти бажаний предмет.
Починаючи з трирічного віку, воля дитини стає більш усвідомленою,
тому увага дорослих має концентрується на дотриманні правил поведінки
дитиною. В цьому віці доцільно формувати самостійність під час прибирання
місця своєї гри чи праці, обслуговування себе. Важливо у цей період
дорослим не намагатися спрощувати умови дітям (самим не прибирати
іграшки, не одягати весь одяг на дітей). На початку важливий не так
результат, як старання дитини та активізація мисленнєвого процесу: дитина
думає, яким боком надягати річ, на яку ногу і в який спосіб.
Розглянемо морально-вольові якості, які починають формуватися у
ранньому та дошкільному віці.
Цілеспрямованість – можна визначити як здатність усвідомлення
мети, вибір найбільш ефективних шляхів її досягнення, здатність до
планомірного здійснення дій для досягнення мети.
Цілеспрямованість починає формуватися у ранньому віці,
проявляючись здебільшого у постановці, а не у досягненні мети, доведенні
справи до кінця. Часто зовнішні обставини відволікають дитину,
спричинюють її відмову від мети. Лише у дошкільному віці діти починають
виявляти вміння тривалий час діяти відповідно до мети. Здатність
дошкільників утримувати її залежить від складності завдання і тривалості
його виконання.
Непросто дається дітям завдання, яке вимагає складної системи дій
(наклеювання різних за розміром геометричних фігур за певним малюнком).
Як правило, вони потребують нагадувань, порад про те, що потрібно робити
на кожному етапі. Розчленування завдання на послідовні етапи, своєчасні
нагадування про способи досягнення мети допомагають дитині організувати
свої дії, підвищують їх цілеспрямованість, формують уміння виконувати їх
самостійно і послідовно.
Велике значення для формування цілеспрямованості мають успіхи і
невдачі при виконанні дій. На подолання труднощів і тривалість збереження
мети молодшими дошкільниками вони ще істотно не впливають. Невдачі їх
не засмучують, у них ще не відбувається внутрішня боротьба мотивів (діти
тривалий час можуть повторювати одні і ті ж дії для досягнення мети – гра з
втулками). Однак уже у середньому дошкільному віці невдачі в діяльності
позбавляють дітей стимулу у досягненні мети, тому якщо діяльність успішна,
діти намагаються довести роботу до завершення. Боротьби мотивів на цьому
життєвому етапі ще немає. Лише у старшому дошкільному віці виникає
прагнення перебороти труднощі. За оптимального розвитку подій діти
доводять справу до кінця, невдачі псують їм настрій породжують боротьбу
мотивів. У подоланні труднощів багато старших дошкільників виявляють
значно вищий рівень цілеспрямованості, характерний для дітей шкільного
віку.
 3

Так як дошкільники дуже емоційні, їхній задум нестійкий, вони легко

відволікаються, виховання цілеспрямованості відбувається важко, тому
навчально-виховну роботу потрібно будувати на привабливому матеріалі, на
інтересі до чогось (гри, праці).
Щоб сприяти формуванню цілеспрямованості варто використовувати
такі методичні прийоми:
● допомога у виборі мети;
● підтримка прагнення досягти результату;
● роз’яснення необхідності вольових зусиль для досягнення мети;
● позитивна оцінка старанності, уміння справлятися з труднощами.
Рішучість – це індивідуальна властивість волі, пов'язана зі здатністю й
умінням своєчасно і самостійно приймати відповідальні рішення і неухильно
реалізовувати їх у діяльності. Тобто, здатність йти до мети без вагань. У цій
якості особливо яскраво виявляється воля як здатність до вільного вибору:
прийняти рішення і означає зробити вибір у неоднозначній ситуації.
Коли діти наважуються на нові для себе дії, проявляють ініціативність,
рішучість – хваліть їх і проявляйте свою любов.
Важливо, щоб ініціатива проявлялася у всьому, залучайте дітей до
обговорення різних питань, що виникають, стимулюйте висловлювати
побажання, пропозиції (що взяти на прогулянку, хто краще виконає роль).
Коли прийняття рішення пов’язане з певним ризиком, то рішучість
пов’язують зі сміливістю.
Щоб сприяти формуванню рішучості варто використовувати такі
методичні прийоми:
● навіювання ( у тебе обов’язково вийде, ти зможеш…)
● підтримка прагнення самостійно прийняти рішення
● схвалення проявів рішучості.
Наполегливість – це здатність до стійких, активних, енергійних дій,
результативність у подоланні перешкод. Наполегливість особливо яскраво
виявляється тоді, коли людина знаходиться в проблемній ситуації. Труднощі
– перепони на шляху до досягнення мети.
Вирішіть ситуацію Сашку 4 роки, він збирається на вулицю, пробує
зав’язати шнурки, але у нього не виходить. Опишіть дії вихователя в цій
ситуації.
Щоб сприяти формуванню наполегливості варто використовувати такі
методичні прийоми:
● підтримка задумів, вчити не ухилятися від труднощів
(пропонуйте дитині підтримку, але не кидайтесь на допомогу при перших
ознаках труднощів);
● заохочення до подолання труднощів;
● навіювання впевненості у власних силах;
● схвалювати за докладені зусилля, а не за результат (коли ми
хвалимо дитину за допомогою слів «Чудово!» або «Молодець!», її
старанність зникає – дитині стає нікуди прагнути. Замість цього хваліть її за
 4

докладені зусилля: «Щоб домогтись такого чудового результату, ти дуже

важко працював» або «Ти дійсно доклав для цього багато зусиль!»);
● необхідно враховувати ступінь важкості завдань та
зацікавленість дітей (діти не будуть проявляти особливої наполегливості в
тому, що їм не подобається. Пристрасне бажання підсилює наполегливість.
Непосильнісь завдань породжує почуття незадоволеності, неспроможності і
як наслідок байдужість і апатія.)
Відповідальність — якість особистості, що виявляється в усвідомленні
та емоційному переживанні необхідності виконати справу, що має значення
не лише для себе, а й для інших людей, готовність дати звіт щодо своїх дій.
Формування відповідальності починається з того моменту, коли дитина
здатна виконати короткотривале доручення дорослого. Найбільш інтенсивно
формування відповідальності відбувається у віці від п’яти до десяти років,
коли дитина активно засвоює знання і будує взаємини з оточуючими.
Основою формування відповідальності виступає емоційна задоволеність
дитини від позитивної оцінки її дій значущими дорослими.
Критеріями відповідальної поведінки є: уявлення дітей про значення і
зміст моральної норми відповідальності; позитивне ставлення до
віповідальності як моральної характеристики особистості; вміння діяти
відповідно до норми моральної поведінки
Вихованню відповідальності сприяє:
• щире бажання діяти за правилами і вимогами
• інтерес до дорученої справи
• віра дитини у власні сили, у можливість виконати завдання
• доброзичлива моральна атмосфера у сім'ї та у дитячому колективі
• надання дітям вчасної допомоги
• авторитет і особистий приклад дорослого
Безвідповідальність може бути спричинена несправедливістю,
посиленою вимогливістю дорослих, гіперопікою, що створюють
психологічний бар'єр для прийняття вимог, спричиняють появу яскраво
виражених відхилень у поведінці, або ж певну «заорганізованість» (сліпе
підкорення встановленому порядку у певному оточенні). Байдужість
дорослих, ігнорування ними потреб і почуттів дітей, брак віри у їхні
можливості штовхає дітей до пошуку нових авторитетів і видів діяльності,
навіть суспільно невизнаних і шкідливих. Запобігати безвідповідальності
дорослі можуть, залучаючи дітей до організованих ігор, різних видів
діяльності у групі.
Перш ніж говорити про те, як же виховувати в дітях самостійність і
коли необхідно це робити, потрібно визначитися з тим, що це таке. Відповідь
на питання, що ж таке самостійність, буде різною, залежно від віку дитини.
Самостійність – це вміння самому приймати рішення і нести
відповідальність за їх наслідки.
 5

До дошкільнят прийнятно використовувати наступне визначення

самостійності: «це здатність себе зайняти, здатність чимось займатися
самому якийсь час, без допомоги дорослих».
Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес
досить рано. Давайте відзначимо найбільш важливі етапи та вікові періоди
для становлення цієї найважливішої людської якості.
Вже в 1-2 роки у дитини починають з'являтися перші ознаки
самостійних дій. Особливо яскраво прагнення до самостійності проявляється
в 3 роки (криза 3-х років), коли дитина раз у раз заявляє: «Я сам!». У цьому
віці вона все хоче робити самостійно, без допомоги дорослого. Але на цьому
етапі самостійність є лише епізодичною характеристикою дитячої поведінки.
До кінця цього періоду самостійність стає відносно стійкою особливістю
особистості дитини.
Як бачимо, передумови розвитку самостійності складаються в
ранньому віці, однак лише починаючи з дошкільного віку, вона набуває
системність і може розглядатися як особлива особистісна якість, а не просто
як епізодична характеристика дитячої поведінки.
Щоб сформувати у дитини самостійність варто дотримуватись певних
рекомендацій. Перш за все необхідно пам'ятати, що не потрібно виконувати
за дитину те, що вона може зробити сама. Якщо дитина вже навчилася
одягатися без допомоги дорослого, то дайте їй можливість робити це
самостійно!
Звичайно, ви можете одягнути дитину швидше, ніж вона зробить це
сама, чи нагодувати її, не забруднивши одяг і все навколо. Але тоді ви будете
заважати зростанню самостійності дитини.
Слід допомагати дитині тільки в тому випадку, якщо вона сама просить
дорослого про допомогу. Не потрібно втручатися в діяльність дитини тоді,
коли вона чимось зайнята, якщо вона не просить вас про це. Звичайно,
дорослі часто краще розуміють, як виконати ту чи іншу дію, але важливо
дати можливість дитині знайти рішення самостійно! Нехай дитина вчиться
осягати якісь речі самостійно і робити маленькі відкриття. Якщо дитина
робить щось, що являє небезпеку для неї, то слід, звичайно ж, захистити її від
цього, навіть якщо вона не просить про це.
Потрібно всіляко заохочувати прагнення до самостійності. У цьому віці
дитина дуже часто повторює: «Я сам!». Важливо не перешкоджати їй в цьому
прагненні(звичайно, в межах розумного), всіляко стимулювати її спроби до
самостійних дій. Дуже часто батьки на невмілі спроби свого чада щось
зробити самостійно реагують так: «Не заважай!», «Відійди», «Ти ще
маленька, не впораєшся, я сам (а) все зроблю» і т.д. Намагайтеся давати
дитині можливість спробувати свої сили. Хоче помити підлогу – дайте
відерце і ганчірку. Вам буде потрібно потім усього кілька хвилин, щоб
непомітно прибрати за дитиною калюжі, що утворилися в результаті праці,
але зате у неї будуть формуватися навички не тільки самостійності, але й
працьовитості.
 6

Підтримуйте дитину і схвалюйте її дії - вона потребує цього. Головне

не робити предметом глузувань її невмілі спроби. Адже від малюка деколи
потрібно дуже багато зусиль для того, щоб зробити те, що дорослому
здається простим і нескладним. Якщо у дитини щось не виходить, можна
делікатно пояснити їй помилку і обов'язково підбадьорити, допомогти
повірити в те, що у неї обов'язково все вийде.
У дошкільному віці непогано давати дитині можливість самостійно
вибирати те, що вона сьогодні одягне. Але при цьому варто не забувати, що
дитині потрібно допомогти з вибором. Їй потрібно пояснити, наприклад, що
зараз осінь, дощі, прохолодно на вулиці, тому літній одяг треба відкласти до
весни, а от з осінніх речей вона може вибрати те , що більше до душі.
Виховання самостійності передбачає також формування в дитини
вміння знайти самому собі заняття і якийсь час займатися чимось, не
залучаючи до цього дорослих.
Основною помилкою дорослих у вихованні дитячої самостійності є,
найчастіше, гіперопіка дитини і повне усунення від практичних дій.
Сміливість – впевненість у своїх силах, здатність свідомо долати
страх. Допомагає проявляти ініціативу, рішучість.
Дітей необхідно з раннього віку привчати до сміливих дій, у межах
розумного заохочувати їх хоробрість. Особливістю прояву сміливості у дітей
дошкільного віку є недостатнє поєднання її з розумною обережністю.
Потрібно пояснювати правила техніки безпеки, вести роз’яснювальну
роботу, але підтримувати прояви сміливості. Вихователь вчить обдумувати
свої дії, але не залякує дітей.
Коли вихователь стикається із страхами дітей він має допомогти їй
звільнитися від постійних негативних станів, які викликаються страхом
(наприклад, страх впасти, страху висоти, глибини, жорсткого приземлення,
страху втратити рівновагу, невдалої дії, не піймати м'яча).
Шляхи подолання страхів.
1) тактовно розповісти про безпідставність і неспроможність
страху. Гавкаючий собака може здаватись дуже грізним, але якщо дитина
зможе запропонувати йому поганятися за палицею чи м'ячем, то відчує себе
більш сильною, і, можливо, цей собака їй навіть сподобається;
2) використовувати гумор для переконання, але не насміхатись
над дитиною – ти боягуз. Дитину потрібно навчити сміятися над своїм
страхом. Можна скласти жартівливу казку чи історію, в якій предмет страху
буде поданий у смішній формі;
3) практично переконати (якщо дитина боїться спробувати нову
їжу, скуштуйте самі, дайте скуштувати тому, кому дитина довіряє, другу);
4) психогімнастичні вправи;
5) привести приклад з власного життя. Щоб допомогти дитині
стати більш хороброю, дозвольте їй побачити, як ви самі обходитеся з
речами, що викликають у вас страх. Якщо ви боїтеся комусь зателефонувати,
озвучте свій страх. Після завершення розмови розкажіть про результати: «Ух,
 7

я рада, що все закінчилось. Вона була сердита, але все вирішилось» або «О,
це не так страшно, як я думала». Знання про те, що в дорослих теж бувають
страхи, які їм доводиться долати, буде потужним прикладом для дітей;
6) читання художньої літератури.

Якщо діти хочуть щось спробувати, дайте їм такий шанс і дозвольте

робити помилки. Діти багато чого зможуть навчитись на своїх помилках,
якщо повернуться до них і виправлять. Сміливість – як м'яз, який можна
натренувати, регулярно вправляючись. Кожний страх, який дитина долає,
зрощує в неї хоробрість, необхідну для зустрічі з новими випробуваннями.
Допоможіть дитині знайти ті ситуації, в яких вона може проявити
сміливість, і вона ще вас здивує.
Придумуйте різні історії, в яких би описувались мужні й відважні
вчинки. Це допоможе дитині зрозуміти, як реагувати на різні ситуації, і
наділить її великим досвідом, на який при необхідності можна буде
покластися в реальному житті.
Розмовляйте з дитиною відкрито й довірливо, перебувайте завжди в
зоні її доступу. Діліться з нею тим, що траплялося з вами в її віці та як ви
справлялись із цим. Підтримуйте дитину та створюйте атмосферу, в якій вона
буде відчувати себе в безпеці й захоче ділитися важливими подіями й
переживаннями з її життя. Якщо дитина відкрито говорить з вами про свої
проблеми, ви можете допомогти їй придумати ефективні рішення. Сміливість
– це в основному мудрість, і багато чого можна дізнатись просто з розмов.
Засоби виховання морально-вольових якостей
✔ рухливі ігри, фізичні вправи, змагання
✔ сюжетно-рольові ігри («Пожежники», «Міліція»)
✔ трудова діяльність (у формі доручень, колективної праці,
чергувань)
✔ колективні ігри, особливо творчі
✔ художня література, мультфільми
Формуванню вольової поведінки дитини сприяють такі педагогічні
умови:
— поступове посилення вимог до дитини, сприяння досягненню нею
успіху в діяльності;
— заохочення прагнення і готовності дитини виявляти самостійність та
ініціативу;
— поступовий перехід від завдань, пов'язаних із виконанням вимог
дорослого за його прямими інструкціями, до творчих завдань за власним
бажанням дитини;
— необхідно давати дитині більш складні завдання, якщо вона
виконує завдання без особливих зусиль, дуже легкі завдання, волю не
тренують;
— необхідно штучно створювати перешкоди, які необхідно подолати;
 8

— створення умов для реалізації провідної позиції дитини у творчій

діяльності й на заняттях.
Головним методом виховання вольової поведінки дітей раннього і
дошкільного віку є постановка перед ними розумних вимог у різних формах
(вимога-довіра, вимога-прохання, вимога-порада), мотивування їх, що
забезпечує розпиток усвідомленості. Психологи радять використовувати
вправляння дитини у вольових діях, влаштовуючи ігри з правилами,
особливо з правилами-заборонами, коли гравцеві слід докласти вольових
зусиль, щоб не порушити їх.
2. Виховання чесності і правдивості.
Правдивість – моральна риса, заснована на інтересі до оточуючого та
бажанні бути позитивним в очах дорослих та однолітків.
Неправильно вважати, що дитина може бути абсолютно правдивою,
або абсолютно брехливою. Ушинський К.Д. називав це «дитяча неправда».
Неправдивими бувають всі діти, але «дитяча неправда» ситуативна.
Виділяють несвідому і свідому неправду.
Несвідома неправда виникає, коли дитина не розуміє про що говорить
(це може бути наслідком помилок пам’яті, неточних образів уяви, чи
внаслідок недостатнього словникового запасу, мовного розвитку,
неусвідомленого наслідування неправди).
Свідома неправда виникає як страх перед покаранням, як бажання
поліпшити відносини з дорослим, товаришами, прагнення знайти більш
вигідну позицію, мати вищий статус, наслідування неправди, що
спостерігали у відносинах дорослих.
Крім цього виділяють таке явище як фантазування, яке не має корисних
мотивів.
Чесність – моральна риса, що проявляється у всій поведінці людини, у
ставленні до людей, самої себе, своїх обов’язків.
Чесна людина не просто говорить правду, а й діє під впливом
внутрішніх потреб чинити так, а не інакше. Щоб виховати цю моральну
якість потрібно показати різницю в наслідках від чесних і нечесних учинків,
підтримувати її поведінку відповідно до моральних вимог чесності, щоб це
стало нормою її.
Педагогічні умови формування чесності та правдивості:
▪ довіра до дитини – «могутня педагогічна зброя» Макаренко А.С.;
▪ неправильною оцінкою може поранити душу і посіяти
усвідомлення того, що з нею вчинили несправедливо;
▪ добре знати дітей, їх умови життя, їх характер, індивідуальні
особливості;
▪ створення позитивного морально-психологічного клімату в групі,
якщо у групі порядок, то немає приводу для нечесних вчинків;
▪ організація умов для самостійної діяльності;
▪ заохочення чесних вчинків;
 9

▪ читання художньої літератури, переказ фільмів, діафільмів,

знайомлячи з героями виховання;
▪ вплив через колектив;
▪ інсценівки морально-етичного змісту (давати дітям з нечесними
проявами виконувати ролі з чесними проявами);
▪ повсякденні моральні ситуації;
▪ етичні бесіди;
▪ робота з сім’єю.

3. Впертість, вередування та шляхи їх подолання.

У молодшому і старшому дошкільному віці можливі прояви вередувань
і впертості.
Вередування — скороминущі несправедливі бажання, прояви
невиправданого незадоволення.
Такі немотивовані бажання виникають зненацька, супроводжуючись
загальним незадоволенням, хвилюванням, яке здебільшого не можуть
пояснити ні батьки, ні дитина. Вередування можуть бути пасивними (не
передбачають конкретних бажань) і активними (дитина пред'являє певні
вимоги, домагається їх виконання).
Вони можуть бути спричинені швидкою втомлюваністю, нездоров'ям
або неправильним вихованням, порушеннями в організації життя дітей.
Дитина вередує, коли дорослий з різних причин не виконує обіцяного,
ігнорує її інтереси і потреби.
Запобігти цьому можна завдяки чіткій організації режиму дня,
усуненню зайвих подразників під час сну, прийому їжі, раціональному
дозуванні її вражень і отримуваних знань, формуванню здатності до
внутрішнього гальмування.
Часто батьки вередування не відрізняють від упертості, оскільки в їх
зовнішніх проявах є багато спільного, хоч причини, що їх породжують, різні.
Впертість — свідоме намагання дитини виконувати свої
несправедливі бажання.
Дитина бачить, що помиляється, усвідомлює свою неправоту, але через
упертість не хоче виконувати те, що потрібно. Причиною цього можуть бути
посягання на її самостійність із боку дорослих, виражене самолюбство,
недостатньо розвинені вольові якості.
Для уникнення таких проявів необхідно створити умови, в яких дитина
сама усвідомлювала б свою неправоту, безпідставність своїх вимог.
Проявляючи вередування чи впертість, дитина голосно плаче, тупотить
ногами, лягає на підлогу, розкидає іграшки, руйнує порядок у кімнаті, не
зважає на справедливі вимоги і пропозиції дорослого, демонстративно
«замикається у собі», відсторонено реагує на те, що відбувається довкола неї.
Найчастіше це спричинене нервовим перевантаженням та фізичною
перевтомою, надмірною кількістю вражень, зміною звичного порядку життя
сім'ї і режиму діяльності дитини. Подібною буває поведінка і в початковому
 10

періоді захворювання, коли головні симптоми хвороби іде яскраво не

виражені, та під час одужання.
У всіх цих ситуаціях прояви вередування і негативізму є епізодичними.
Для запобігання їх здебільшого вистачає усунення цих причин.
Причини:
▪ Хвороба
▪ Адаптація
▪ Порушення режиму дня
▪ Прагнення до самостійності
▪ Порушене правильне педагогічне відношення до дитини
▪ Реакція на заборону
▪ Психічно хвора дитина
▪ Егоїзм
Стійкі прояви негативізмів поведінки є наслідком недостатнього
виховання, неправильної взаємодії дорослих з дитиною. Впертість
найчастіше виникає там, де дорослі надто вимогливі, очікують від дітей
негайного і безумовного підкорення, не враховуючи їхніх вікових
можливостей та інтересів, не пояснюючи своїх вимог. Як правило такі
вимоги дорослих бувають невмотивованими, висловлюються роздратовано.
Це породжує відповідну поведінку дитини, яка є своєрідною захисною
реакцією на конфлікти, спричинені неспроможністю виконувати непосильні
вимоги дорослого. Якщо, наприклад, дитину сварять за те що вона не
виконала непосильного для неї завдання наступного разу вона
відмовлятиметься його виконувати.
За твердженням психофізіологів, упертість зумовлена біологічними
особливостями функціонування нервової системи, які можуть бути
наслідками пологових травм асфіксії (патологічний стан, спричинений
нестачею кисню нагромадженням вуглекислого газу в крові й тканинах
організму) новонароджених, перенесених матір'ю в період вагітності чи
дитиною у ранньому віці інфекцій.
До вередування вдаються діти, які звикли до негайного задоволення
своїх бажань, яких удома надмірно опікають. Відчувши певні труднощі
(наприклад, серйозні вимоги) вони обирають таку поведінку, намагаючись
привернути до себе увагу дорослих і домогтися від них звичної опіки. Як
правило, вередування є результатом надмірної поступливості дорослих, а
впертість – надмірної вимогливості.
У взаємодії дорослого з дитиною, яка проявляє впертість, не слід надто
авторитаризувати вимоги до неї гніватися, а поводитися рішуче і твердо. Це
стосується батьків і педагогів, оскільки надмірна вимогливість, як і
відсутність будь-яких вимог до дитини, негативно позначається на розвитку
волі.
Педагог повинен запобігати цим явищам. Проявляючи впертість чи
капризування, дитина часто розуміє недоцільність своєї поведінки, але не
знає способів подолання такого стану, тому варто допомогти їй у пошуку
 11

компромісного вирішення конфліктної ситуації, схвалювати успішні щодо

цього її кроки. Стосовно малюків доцільніше використовувати прийоми
відвернення уваги від конфліктної ситуації, переключення на іншу
діяльність. Щодо старших дошкільників ефективною є педагогічна пауза —
віддалена у часі реакція на негативний учинок дитини.
Методика подолання впертості та вередування
1) Вияснити для себе причину проявів негативізму;
2) Дати дитині час заспокоїтися;
3) Переконавшись, що дитина в спокійному стані, вихователь
спокійно повторює вимогу, виражає свою тривогу, одночасно роз’яснює як
потрібно вчинити.
Вередливих слід частіше ставити в умови, які б змушували їх
поступатися, рахуватися з думкою інших дітей. У роботі з дітьми з метою
подолання негативізмів поведінки варто використовувати метод навіювання
(ти хороша дівчинка, будь ласка заспокойся), роз’яснення (впертим бути
погано, тому що …..), читання художньої літератури і бесіди за змістом
прочитаного, етичні бесіди. Варто показати дитині інші способи прояву
власного незадоволення.
Отже, розвиток морально-вольових якостей – складний процес, що
бере свій початок у ранньому та дошкільному віці. У їх формуванні є
певні складнощі – дії дітей характеризуються нестійкістю психічних
процесів, тому при формуванні морально-вольових рис характеру
дитини потрібно орієнтуватися на її тип вищої нервової діяльності та на
індивідуальні особливості. Роль педагога – допомогти дитині
усвідомлювати свої бажання, вимоги дорослого, вправляти її у різних
способах виходу із скрутного становища, використовуючи аналіз
причин, у пошуку раціональних шляхів досягнення мети.