Ільницька ДШМ

Педагогічне читання на тему:

"Використання дидактичних ігор і занять на

початковому етапі навчання"

Підготувала: Скраль Д. П.

2021 р.
 Найкращою формою одержання знань і засвоєння навичок при
початковому навчанні є дидактичні ігри та заняття.

Дидактичні ігри у формі казок, оповідань, пісень, різних ігор здавна

використовувалися для знайомства дітей з людськими відносинами і життям
взагалі. Вони зацікавлюють дітей, пробуджують емоційне сприйняття і
ставлення до навколишнього світу, сприяють їх активній участі в процесі
пізнання.

Для збереження зацікавленості при індивідуальних заняттях із

спеціальності, крім вікових особливостей, легко можна врахувати й
індивідуальні особливості учня. Дитині на уроках має бути цікаво. Вона не
повинна почувати втоми навіть на найдовших і найскладніших уроках. Але
це не означає, що уроки мають бути перетворені в "нескінченну, зовні
захоплюючу, але пусту гру". Щоб пробудити внутрішні мотиви до навчання,
до знань, щоб виховати працьовитість, наполегливість, волю, треба звертати
увагу дитини на щось нове в уже відомому, викликати подив, сумнів,
бажання зрозуміти суть явища. "Процес пізнання навколишньої дійсності є
нічим не замінний емоційний стимул думки".

Педагог під час уроку керується прагненням передати учневі свої

знання. А дитину думки і наміри викладача зовсім не обходять, її якраз у цю
хвилину цікавлять кілочки на скрипці, або картина на стіні, чи негайно
хочеться самій заграти. Чим менша дитина, тим мимовільніша її увага, тим
більше її увагою володіють навколишні предмети, оскільки ще не
сформовано здатність зосереджувати увагу. Концентрування уваги, яка
розсіюється, на предметі навчання примусовим шляхом ("слухай, не
відвертайся, думай…"), тільки відвертатиме дитину від музики та викладача.

Як же оволодіти увагою дитини?

Діти люблять відповідати на поставлені запитання, цим вони ніби

стверджують свою особистість, виявляють самостійність. Якщо ставити
перед учнем проблему, конкретне несподіване запитання, або вимагати
конкретної дії, то увага концентрується на питанні чи дії. На цьому будується
досвід формулювання теоретичних знань і активізації пізнавальної діяльності
учня.

Поряд з поясненням і показом бесіда під час навчання сприяє

зосередженню мислення дитини. Наприклад, поняття про джерело звука
можна донести дитині у вигляді пояснення: "Зверни увагу на те, що коли ти
співаєш, звук у тебе йде з горла, з рота, а коли граєш на скрипці, то від
струни, під дією смичка".

А можна виробити це поняття з допомогою питань:

- Як ти гадаєш, звідки з’являється у тебе звук, коли ти співаєш?

- А звідки, коли граєш на скрипці?

При такому методі увага зосереджується на питанні, думка інтенсивно

працює, дитина розуміє і запам’ятовує краще. Дитина вчиться думати,
аналізувати, узагальнювати, зіставляти.

Форма бесіди сприяє найкращому засвоєнню теоретичних понять та

виробленню правильних уявлень про рух знарядь творення звуку та участь
людини в цьому процесі; вона допомагає виконувати правильні ігрові рухи.
Дидактичні ж ігри додають можливості закріпити теоретичне поняття або
правильний рух, набути певних навичок руху, довести його до автоматизму. І
навіть при багаторазових повторах одного й того ж вдається зберегти
зацікавленість дітей.

Дидактичні ігри проводяться й на індивідуальних і на колективних

заняттях. Спільна риса дидактичних ігор – наявність дитячої діяльності.
Дитяча фантазія пристосовує їх до себе по-різному.

Кожна робота, кожне зусилля супроводжується зміною діяльності всіх

систем організму, а це потребує більшої витрати нервової енергії. Якщо
викладач хоче, щоб дитині було приємно й цікаво учитися, він не може не
зважати на стомленість дитини. Час працездатності для однієї й тієї ж
людини не є постійним і залежить від багатьох причин, внутрішніх і
зовнішніх. Тому треба слідкувати за поведінкою учня, щоб не пропустити
момент, коли необхідно припинити урок або змінити вид діяльності.

Наприклад, на початкових уроках учні грають на пустих струнах "ля" і

"ре". Монотонні рухи і одноманітні ноти швидко набридають і учні
стомлюються. Тому використовують веселі віршики:

1. Півнику, півнику
Золотий гребінчику,
Що зарано встаєш,
Дітям спати не даєш!

2. Я із сонечком устав,
Всі зернятка позбирав,
І тепер гуляю
Всіх курчат скликаю.

Дуже важливо чергувати спів із відпрацюванням навичок постави,

засвоєння теоретичних знань з фізичними вправами.

Однак при навчанні гри на скрипці недостатньо змінювати вид

діяльності і використовувати дидактичні ігри, щоб підтримати зацікавлення
учня.

Без відповідної фізичної підготовки сама ігрова поза викликає у дитини

великі незручності і може призвести до втрати зацікавленості навчанням,
виникнення негативних емоцій.

Відомо, що статичне напруження м’язів більш стомлює, ніж рух. При грі
на скрипці стояння на одному місці з піднятими руками – статичний
компонент.
 Якщо на початку навчання поступово не підготувати відповідні м’язи
для наступного навантаження в цьому положенні, то у дитини одна згадка
про урок буде викликати неприємні відчуття. Тому пропонується багато
підготовчих вправ, спрямованих на вироблення сили й витривалості певних
груп м’язів, що беруть участь у засвоєнні правильних навичок при грі на
скрипці.

Наприклад вправи для вироблення правильної осанки:

1. Лежачи лопатками на м’ячі, що розвертає плечі й звільняє їх від

напруження (до 1-2 хв.).
2. Стоячи під стіною без плінтуса, відчуваючи її потилицею, лопатками
і п’ятами.
3. "Веселий зайчик". Лікті упираються в боки. Надпліччя не підняті, у
ліктях руки природно зігнуті, кисті вільно підвішені. Біг на
подушечках стоп з підняттям колін.

Найбільше стомлюється учень на початку розучування нових рухів.

Тому краще такі заняття проводити всередині уроку, після відповідної
"розминки" на знайомому матеріалі. В русі, що виконується виконується
вперше, важливо побачити правильну основу і те побічне, що потім зникає.
Якщо дитина виконує рухи принципово невірно, краще не примушувати
повторювати неправильний рух кілька разів. У таких випадках корисно
розділити рух на елементи, придумати підготовчі вправи, допомогти дитині
правильно визначити просторове положення скрипки, смичка і рук, зрозуміти
мету руху.

Поки не показані зрозумілі й легкі шляхи для подолання труднощів,

краще, щоб дитина навіть не помітила своїх помилок. Це має велике
психологічне значення – діти краще засвоюють усе нове, коли вони спокійні
та впевнені в собі.
 Закріплення рухових ігрових навичок доцільно проводити в кінці уроку
у формі гри, оскільки в кінці уроку діти вже втомлені, а закріплення є
легшим матеріалом, ніж розучування нового.

Іноді учень уже засвоїв нову рухову навичку, виконує її чітко й

правильно. Проте якщо постійно не контролювати рухову діяльність дитини,
то через деякий час чіткість у виконанні рухів може порушитися, оскільки
діти, особливо раннього віку, дуже відволікаються і часто не звертають уваги
на те, що роблять. Постійно контролюючи правильність рухових навичок
слід врахувати, що для збереження зацікавленості і гарного настрою під час
уроку не можна безперервно зупиняти дітей. Адже у людини, що готується
до якої-небудь дії, перебудовується робота всіх систем. Коли відбувається
зупинка за особистим бажанням психологічно підготовлена, вона не
викликає негативних емоцій, водночас безперервне, несподіване для дитини
смикання не сприяє увазі й гарному настрою.

Особливу увагу слід приділяти домашнім заняттям. Якщо на уроці

педагог керує заняттями, направляє їх кожну хвилину залежно від дій учня,
то вдома дитина працює сама, в кращому випадку контроль здійснюють
батьки, що при невмілому підході може тільки зашкодити. Спочатку бажано
кожне заняття ділити на два по 20-25 хвилин; освоєння рухів і моментів
постави відбувається при цьому на уроці, а в домашнє завдання входить
тільки виконання знайомих фізичних вправ і повторення теорії.

Пропонуємо декілька вправ для домашнього завдання:

1. Вправа "Маятник". Рука звисає, як пустий рукав, як маятник. Куди

штовхаємо – туди й рухається.
2. Одночасно однією рукою малювати коло, другою – рисочку. Олівець
тримати, не стискаючи, пальці м’які.
3. Однією рукою злегка поплескувати себе по голові, другою –
погладжувати круговими рухами живіт.
 Дуже важливо виробляти у дитини критичне ставлення до свого
виконання, тобто вміння із загального процесу виділяти різні елементи і
порівнювати їх з тим, як повинно бути. Один із шляхів – це коли дитина
слідкує за виконанням педагога і намагається помічати помилки, які педагог
спеціально допускає, щоб розвивати в учня спостережливість і виробити
почуття контролю. У школі Л. Пархоменко і В. Зельдіса пропонується, щоб
діти слухали один одного, визначали недоліки постави і виконання, а це
концентрує увагу на таких моментах і у власному виконанні.

Не можна забувати, що самостійні заняття вдома – справа для дітей

шкільного віку цілком нова. У них немає навичок заздалегідь планувати свої
дії, поділяти роботу, що має бути виконана на окремі операції. Слід, не
жалкуючи на це часу, навчати дітей, як працювати вдома. Правила занять
вироблені разом з дитиною, можуть бути такими:

1. Приготувати скрипку, смичок, щоденник, зошит, ноти.

2. Прочитати уважно завдання.
3. Дуже старанно виконати фізичні вправи.
4. Подивитись у ноти і згадати зауваження педагога.
5. (Весь час) взяти скрипку і смичок у вихідне положення, потім в ігрове
й грати, весь час слухаючи себе і слідкуючи за рухами смичка.
6. Те, що не виходить, повторювати кілька разів.
7. Коли відчуєш, що стало важко уважно слідкувати за правильністю гри
– припиняй заняття.

Час від часу треба перевіряти, як діти займаються вдома, тобто

влаштовувати на уроці своєрідне домашнє заняття, дивитися, як вони
самостійно працюють. Завдання повинні бути зрозумілими, чіткими, з
урахуванням завантаженості дитини, її фізичних можливостей. Якщо батьки
присутні на уроках, і вдома намагаються створити атмосферу зацікавленості,
спокійно допомагають дитині швидше виконувати завдання, вносять
елементи змагання чи гри, то вдається досягти значно більших успіхів у
навчанні.

Коли діти вже грають на інструменті, краса і гармонія мелодії викликає

інтерес та емоційне ставлення до музики, що виконується.

Питання репертуару також важливе й цікаве. Його розв’язання значно

глибше ніж звичайне повторення одних і тих самих п’єс, що дитині набридає,
притуплює інтерес до музики. Наявність репертуару тісно пов’язана з
різноманітністю музично-слухових уявлень і тим, наскільки вільно учень
почувається з інструментом, на якому грає.

Коли початкове навчання йде не від нот до музики, а засноване на

відтворенні на своєму інструменті знайомих мелодій, знайомих музичних
образів, це знімає скутість, розширює вузькі учнівські рамки, водночас
зникає боязнь грати щось не так, виявляється індивідуальність учня.

У межах здібностей і технічних можливостей дитина буде грати все, що

собі уявляє. Це приносить задоволення і дитині, і тим, хто її слухає.

З іншого боку, більше уваги слід приділяти і розвитку навичок читання з

листа. Вміння вільно читати з листа, набагато підвищує виконавські
можливості учня і його репертуар. Проведення таких заходів, як концерти,
конкурси, репетиції дидактичних ігор зацікавлює дітей. Прагнення дітей
спілкуватися між собою – природня потреба людини. Якщо спілкування
виникає на фоні музики, то заняття музикою входять у коло інтересів дитини
як фактор, що сприяє цьому спілкуванню.

Навчання дітей музиці сприяє їхньому всебічному розвитку, робить їх

духовно багатшими і виховує наполегливість, цілеспрямованість, привчає
творчо працювати, формулює особистість.
 Використана література

1. Т. В. Єзерська "Початкове навчання гри на скрипці".

2. В. Якубовская "Вверх по ступенькам".
3. В. Стеценко "Методика навчання гри на скрипці".
4. О. Пархоменко, В. Зельдіс "Скрипка. Школа гри".