Підготовка дитини до школи (рекомендації для батьків)

1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до
навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.

4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг,
акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятій годині вечора, вставати о сьомій
годині ранку).

6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків,
квадратиків).

7. прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати
сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

9. У будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10. Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

ПО ПІДГОТОВЦІ РУКИ ДИТИНИ ДО ПИСЬМА

З чого починати? Звісно з навчання письма – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а
лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо , як і слухання й говоріння, є одним із
видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі
те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно
позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із
пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма.

Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної
моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних
творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику,пальчику», «Горошок,
бобошок» тощо.

Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу
дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах,
дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з
якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка
робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має
перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого тренування, з розминки, зі своєрідної зарядки для
пальчиків. Ось наші рекомендації.

«БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка,
бубон, флейта, сопілка, баян).

«ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» – імітація рухів для вимірювання довжини стола.

«УПІЙМАЮ – НЕ ВПУЩУ» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку.

«ПІДЙОМНИЙ КРАН» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший.

«НАНИЖУНАМИСТЕЧКО» – нанизати на ниточку намистинки.

«УМІЛІРУЧКИ» – імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова,
як мама пришиває ґудзик, як тата керує машиною).

«ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі.

Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває
творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку,
зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник ). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за
допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки
дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній
пальчиковій драматизації.

Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати , що їх тривалість не повинна
перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових
стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом , безперечно, можуть
стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання,
оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і
відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні
мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок.

Консультація для батьків: «Психологічна готовність

дитини до навчання у школі»

«Роки чудес» – так називають дослідники перші п’ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до
життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та
спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школизалежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від
вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю
враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологамистоїть завдання розробки критеріїв і показників
саме психологічної готовності дітей до навчання.

Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш
комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі,
бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами,
вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність
навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування
передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного
опанування навчальної діяльності. Компоненти психологічної готовності:

- мотиваційний;

- інтелектуальний;
- вольовий;

- емоційний;

- особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього
залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим
напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що
характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що
виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства,
авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним
з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

1) Ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи
прагне занять специфічно шкільного змісту;

2) Виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не
заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;

3) Відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу
колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм
поведінки (дисципліни);

4) Віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими
видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5) Визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад,
шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх
мотивів навчання.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

1) Обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища
тощо;

2) Рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною

концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним
підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

Проводячи корекційну роботу з інтелектуально непідготовленими дітьми, необхідно використати ігри, які розширюють
світогляд дитини, тренують увагу, пам’ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри. Вольовий компонент виявляється
в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі
потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного
запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно,
доводити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці
переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі,
прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з
самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

У проведенні психокорекційної роботи необхідно вчити дитину формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий
результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність. Можна використовувати також комплекс занять із
психогімнастики. Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників:

Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка.
Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини однолітками, вчителем,
стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками і ставленням
дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже
самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі
більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вишу мету, ніж ті, хто за рівних умов
занижує самооцінку.

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність
дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насамперед від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій
діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною
популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин
з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

Навички спілкування:

- Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

- Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони
повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.

Cпілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки,
зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів
Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки.

Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, наскільки
контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктних ситуаціях.
ВПРАВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ

Представляємо вправи, які сприятимуть розвитку пізнавальних процесів дошкільнят. Вони пропонуються батькам для
успішної підготовки дитини до школи.

Вправи для розвитку точності сприймання

Батькам пропонується упродовж кількох секунд продемонструвати дітям картку чи малюнок, на якому зображено вісім
листочків жовтого і зеленого кольору, і поставити наступні запитання перед дитиною:

• Яких листочків більше — жовтих чи зелених?

• Усього листочків більше чи менше п'яти?

Батьки упродовж кількох секунд, демонструють дитині картку чи малюнок, на якому зображено 12 кульок трьох кольорів.
Кульки однакові за розміром. Перед дитиною ставиться завдання відповісти на запитання:

• Яких кольорів кульки?

• Яких найбільше?

• Яких найменше?

Вправа для тренування обсягу зорового сприймання

На аркуші паперу батькам пропонується написати склади слів. Дитина розглядає їх упродовж хвилини. Батьки ставлять
перед дитиною завдання: скласти найкоротше слово з поданих складів; скласти якомога більше слів, що означають назви
рослин, тварин.

Орієнтовні набори складів: ра-к, ма-к, ле-в, со-м, ду-б, пе-с, кі-т, ми-ша, жа-ба, ко-ро-ва, ро-маш-ка.

Вправи для розвитку уваги

Характерною віковою особливістю в шестирічному віці є нерозвинута увага. У них домінує мимовільна увага, спрямована
на нові, яскраві, несподівані та захоплюючі об'єкти. Слабкість гальмівних процесів у цьому віці зумовлює і таку рису уваги
дітей, як її нестійкість. Виконуючи певні види вправ, можна досягнути її стійкості.

Вправа для розвитку обсягу і переключення уваги

Батьки пропонують дитині уважно оглянути кімнату і знайти шість предметів: які містять геометричні фігури (коло,
квадрат, трикутник, прямокутник); які мають певне забарвлення (червоне, зелене тощо); які виготовлені з матеріалів
(дерево, пластмаса, скло, метал).

Вправа для розширення і звуження уваги

Гуляючи, батьки можуть запропонувати дитині уважно роздивитися вітрину магазину (продуктового, канцелярського,
промислового). Потім пропонується перелічити побачені у вітрині предмети. Батько говорить слово «вітрина», а дитина
відтворює побачену річ і так по черзі. Потім вправа проходить у зворотному порядку: від найменшої деталі перейти до
цілого.

Вправи на розвиток пам'яті

Пам'ять шестиліток розвивається передусім у напрямі посилення її довільності, зростання можливостей свідомого
управління нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам'яті.
У цьому віці відбувається виражена зміна співвідношення мимовільного і довільного запам'ятовування в бік зростання
ролі останнього. Дослідні дані свідчать, що за вмілого керівництва їхньою навчальною діяльністю діти вже можуть
виділяти у зрозумілому для них матеріалі опорні думки, пов'язувати їх між собою і завдяки цьому успішно
запам'ятовувати. Розвивається при цьому також і здатність довільного відтворення матеріалу. Поліпшити пам'ять
шестиліток можна, використовуючи певний набір вправ.

Вправа на розвиток слухової вербальної пам'яті

Батькам пропонується зачитати дитині список із 12 не пов'язаних між собою слів:

Гора, голка, троянда, кішка, годинник, пальто, книга, вікно, пилка, правда, нога, ваза.

Дитина записує або відтворює усно те, що запам'ятала.

Вправу можна модифікувати, запропонувавши дитині 12 слів, які мають різне емоційне забарвлення: канікули, радість,
вікно, дерево, парта, війна, крейда, сміх, горе, бійка, сонце, кров.

Батьки визначають кількість відтворених слів та їх емоційне забарвлення, що може бути додатковою інформацією про
емоційний стан дитини.

Вправа на розвиток асоціативної пам 'яті

Батьки зачитують дитині 12 слів і просять її уявити собі образ, пов'язаний із кожним словом. Завдання дитини — створити
в уяві деякий ланцюжок подій, де кожен наступний образ, пов'язаний зі словом, мав би зв'язок із попереднім. Бажано,
щоб утворилось оповідання чи маленька історія.

Набори слів: дерево, верблюд, повітря, квітка, майданчик, краватка, кіно, справедливість, директор, камінь, ключ, терези.

Вправи на розвиток мислення

Саме в цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до
понятійного, науково-теоретичного мислення. Конкретність мислення шестиліток виявляється передусім у тому, що під
час розв'язання задачі вони виходять з означених словами конкретних предметів, їх зображень або уявлень (котики,
зайчики, цукерки, а не 1,2, 3).

Їм легше проаналізувати конкретний факт та зробити з нього певні висновки, ніж навести приклад до загального
положення. Використовуючи дані вправи, можна розвинути операції аналізу і синтезу, абстрагування й узагальнення у
співвідношеннях конкретно-образних і абстрактно-словесних компонентів, виробляти гнучкість мислення.

Вправа на розвиток кмітливості та ерудованості дитини

Батьки дають дитині завдання:

• назвати три слова, що починаються з букв м, г, д;

• назвати чотири тварини на букву с;

• назвати чотири ягоди на букву к;

• назвати п'ять міст на букву р;

• назвати три квітки на гчи на м;

• назвати чотири держави на букву а;

• назвати шість імен на букву в.

Вправа на розвиток творчого мислення

Батьки пропонують дитині три слова, не пов'язані між собою за змістом. Наприклад, озеро, олівець, ведмідь або весна,
дерево, вікно. Дітям потрібно скласти якнайбільше речень із цими словами.

Вправи на розвиток мовлення

На початок шкільного періоду дитина вже володіє певним словниковим запасом і мовною граматикою. Новим у
формуванні мовлення є свідоме вживання різних форм слова, оволодіння граматикою письма, збільшення кількості слів і
речень у письмових роботах, зростання швидкості письма і його якості. Засвоєнню письма повинно передувати
оволодіння читанням, успіхи в якому залежать від батьків, які повинні зацікавлювати дитину дитячими книжками,
стимулюючи запам'ятовувати малюнки і літери, які відповідають їм. Користуючись певними вправами, можна розвивати
у дитини як мовлення, так і письмо.

Вправа для розвитку логічного мислення

Для проведення цієї вправи потрібен набір листівок. Батьки кладуть перед дитиною декілька листівок зворотним боком.
За бажанням дитина бере одну з них і починає свою розповідь у вигляді казки чи гумористичною оповідання, але
обов'язково включаючи те, що зображено на листівці. Потім естафета передається іншому членові родини. Той, хто
продовжує розповідь, обов'язково має включати зображення на своїй листівці. Ця вправа сприяє розвитку логічного
мислення.

Вправа на розвиток мовної активності

Батьки пропонують дитині набір слів: театр, кіно, магазин, мандрівка в іншу країну, що можуть бути використані для
складання невеликих оповідань. Отримавши тему, дитина повинна розкрити її таким чином, щоб повністю було розкрито
зміст вибраного слова.

Вправи на розвиток уяви.

Уява в шестирічному віці надзвичайно бурхлива, яскрава, з характерними рисами некерованості. У процесі учіння вона
поступово розвивається, зокрема вдосконалюється відтворююча уява, стаючи дедалі реалістичнішою та керованішою.

Інтенсивно формується творча уява на базі минулого досвіду, з'являються нові образи, від простого довільного
комбінування уявлень діти поступово переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Завдяки певним
вправам можна досягти зростання швидкості утворення образів, фантазій та виховати в дітей вимогливість до витворів
власної уяви. Пропонується кілька вправ для розвитку творчої уяви.

Вправа на розвиток випереджального відображення реальності

Дитині зачитується початок речення, наприклад: «Я пішла(ов) до ванної кімнати вмиватися, відкрила(в) кран і тут
раптом...» Завдання дитини — скласти якомога більше варіантів її закінчення. Варіанти повинні містити в собі описи
незвичайних, іноді фантастичних подій. Ця вправа розвиває здатність швидко і легко породжувати найнесподіваніші
образи фантазій і сміливо поєднувати їх із повсякденними подіями.

Особливо важливо, готуючи шестиліток до школи, звернути увагу на рівень розвитку пізнавальних психічних процесів
(сприймання, увага, мислення, мовлення, пам'ять, уява), які допоможуть дитині під час формування навчальної
діяльності, яка стає провідною і набуває характерних особливостей. Своєрідність навчальної діяльності полягає в тому,
що її зміст в основному становлять наукові поняття та зумовлені ними узагальнені способи розв'язання завдань, а її
основна мета та головний результат полягає у засвоєнні наукових знань та відповідних їм умінь.

Через це розвиток когнітивної сфери шестиліток потребує інтенсивного удосконалення.

Дані наукових досліджень свідчать, що інтелектуальний розвиток дитини відбувається в роки вікового дозрівання. За
результатами зарубіжних досліджень, удосконалення пізнавальних процесів здійснюється більше ніж на 25% до шести
років, на 50% — до восьми років, на 75% — до 12 років від загального розвитку, що вказує на велике значення ролі
дитинства в інтелектуальному розвитку дитини. Психологи вважають, що на етапі розумового становлення особистості
школяра батькам слід акцентувати увагу на розвитку пізнавальних процесів дитини та вдосконалювати їх за допомогою
спеціальних вправ.
За Д. Ельконіним, розвиток ігрової діяльності має чотири рівні.

Перший рівень розвитку гри. Центральним змістом гри є зорієнтовані на співучасника дії з певними предметами,
наприклад дії "матері", "вихователя", спрямовані на дітей. Головним у виконанні цих ролей є годування когось, без
особливого значення у якому порядку це відбувається і що для цього використовується. При цьому ролі обумовлюються
характером дій, вони зовсім не впливають надії, як правило, не називаються, не відбуваються. Це трапляється навіть тоді,
коли у грі розподілено рольові функції і ролі називаються (одна дитина зображує маму, інша - тата; одна дитина -
виховательку, інша - повара дошкільного закладу), діти не вступають у типові для реального життя стосунки.

Ігрові дії одноманітні, вони полягають в операціях, які повторюються (наприклад, годування при переході від однієї
страви до іншої). Гра обмежена актами годування, які логічно не переростають в інші (наступні) дії. їм не передують інші
дії, наприклад, миття рук. Логіка дій легко порушується, їх порядок не суттєвий для дітей.

Другий рівень розвитку гри. Основним змістом гри є дія з предметом; для дітей набуває важливості відповідність
ігрової дії реальній. Вони вже називають ролі, розподіляють функції. Виконання ролі пов'язане з реалізацією відповідних
їй дій.

Логіку ігрових дій обумовлює життєва послідовність, тобто їх послідовність у реальній дійсності. Кількість дій стає все
більшою і виходить за межі одного їх типу: годування, наприклад, діти вже пов'язують з приготуванням і подаванням їжі
на стіл.

Третій рівень розвитку гри. Основним змістом гри стає виконання ролі і дій, зумовлених нею. У ній виокремлюються
пов'язані з виконанням ролі спеціальні дії, які передають характер стосунків з іншими учасниками гри, наприклад
звернення до повара: "Давайте перше" тощо.

Ігрові ролі дітей стають чітко окресленими. Вони називають їх ще до початку гри, відповідно організовуючи свою
поведінку.

Логіка і характер ігрових дій залежать від ролі. Різноманітними стають дії: не тільки годування ляльки, але й читання їй
казки, укладання спати; не тільки щеплення, але й вислуховування, перев'язування, вимірювання температури тощо.
Виникає специфічне рольове мовлення - звернення до товариша по грі відповідно до власної ролі і ролі, яку він виконує.
Іноді у грі помітно і звичайні позаігрові стосунки.

Діти вже опротестовують порушення партнером логіки дій. Здебільшого цей протест виражають аргументом "так не
буває". Поступово вони визначають для себе певні правила поведінки, яким підпорядковують власні дії. Діти легше
помічають порушення їх кимось, ніж власне відхилення від них. Докір у порушенні правил їх засмучує, вони намагаються
виправдати і виправити помилку.

Четвертий рівень розвитку гри. Основним змістом гри стає виконання дій, пов'язаних зі ставленням до людей, ролі
яких виконують інші діти. Всі ролі вже окреслені і виокремлені. Протягом усієї гри дитина чітко дотримується однієї лінії
поведінки. Рольові функції дітей взаємопов 'язані. Мовлення має рольовий характер, у ньому вирізняють роль того, хто
говорить, і того, до кого звертаються.

Дії розгортаються послідовно, відповідно до реалій, вони стають усе різноманітнішими, відображаючи різноманітність
дій особи, яку зображає дитина. Учасники гри бурхливо реагують на порушення логіки дій і правил, мотивуючи це не
лише посиланням на реальну дійсність, а й на раціональність.

Рівні, на думку Д. Бльконіна, можна вважати і стадіями розвитку гри.

Керівництво ігровою діяльністю є тонким і складним процесом. Воно потребує глибоких знань теорії ігрової діяльності,
спеціальних умінь, довіри і поваги дітей. Намагання керувати нею без знань внутрішніх законів діяльності може
зруйнувати гру. Основою ефективного керівництва ігровою діяльністю, як переконує педагогічна теорія і практика, є
високий рівень володіння такими професійно-педагогічними вміннями:
- спостерігати за грою, аналізувати її, оцінювати рівень розвитку ігрової діяльності;

- проектувати розвиток гри, планувати прийоми, покликані стимулювати його;

- збагачувати враження дітей з метою розвитку ігор; допомагати у виборі найяскравіших вражень, які можуть сприяти грі;

- організувати початок гри; спонукати до неї дітей;

- проектувати і передбачати розвиток конкретної гри;

- використовувати непрямі методи керівництва грою, які активізують психічні процеси дитини, її досвід (проблемні ігрові
ситуації, питання, поради, нагадування та ін.);

- змінювати характер і зміст спілкування з дітьми відповідно до рівня розвитку ігрової діяльності конкретної вікової групи
з метою створення сприятливих умов для формування готовності до переходу гри на вищий рівень;

- включатися у гру на головних або другорядних ролях, встановлювати ігрові стосунки з дітьми, навчати гри (показ,
пояснення);

- пропонувати з метою розвитку гри нові ролі, ігрові ситуації, ігрові дії;

- регулювати взаємини, вирішувати конфлікти, які виникають у процесі гри, використовувати гру з метою створення
педагогічно доцільного клімату в групі, залучати до ігрової діяльності сором'язливих, невпевнених, малоактивних дітей;

- обговорювати й оцінювати гру.

Гра є вільною, невимушеною дитячою діяльністю, що необхідно зберегти за будь-якого стилю і способу керівництва нею.
Важливою передумовою продуктивного спілкування педагога з дітьми с стимулювання в умовах прийняття дорослим на
себе однієї з ролей, взаємодія з ними у процесі гри.
Види іграшок і їх вплив на психічний розвиток дитини дошкільного віку

Іграшка - незмінний супутник дитини з перших днів її життя. Дорослі спеціально створюють її з виховною метою, для
підготовки малюка до вступу в суспільні відносиви. Для дитини іграшка є предметом забави, розваги, радості і
найважливішим засобом її психічного розвитку.

Упродовж дошкільного періоду дитині необхідні образні іграшки, але у різні вікові періоди вони виконують неоднакові
функції у її психічному розвитку: у немовляти викликають приємні переживання і позитивні емоції; у ранньому і
дошкільному віці включаються до різноманітних видів ігор (сюжетно-рольові, будівельні, дидактичні, режисерські, ігри-
драматизації). Образні іграшки розширюють сферу ігрових дій, допомагають розвивати їх сюжет, створювати ігрові
ситуації.

У більшості ігор дівчатка використовують ляльку, яка водночас є для них ідеальним партнером у спілкуванні, з яким
можна поговорити, поділитися турботами, радощами, смутком. Малюк, залежно від свого настрою, наділяє ляльку
думками, почуттями: одного дня вона "пустує", іншого - "слухняна дівчинка". Він піклується про ляльку, виховує, вчить,
передає їй свої знання, тобто виконує щодо ляльки функції, які дорослий виконує стосовно його. Це є суттєвим чинником
привабливості для малюка ігор з ляльками. Оцінюючи поведінку ляльки, малюк передає їй свій емоційний і моральний
досвід, водночас усвідомлюючи для себе і закріплюючи його. Він програє з лялькою різноманітні форми поведінки й
оцінює їх. Завдяки цьому в його свідомості виникають емоційна і моральна ідентифікація, моральні оцінки, розвиваються
емоційні переживання, формуються моральні якості.

Образні іграшки сприяють засвоєнню статевої ролі, що виявляється у виборі іграшок і діях з ними. Ігри з образними
іграшками допомагають малюку захиститися від негативних переживань, зняти емоційну напругу, компенсувати нестачу
любові і співчуття з боку дорослих. Саме вони найчастіше стають улюбленими друзями. Адже лялька подібна до людини,
а м'які іграшки викликають ніжне ставлення, дитина обіймає, гладить їх, і їй здається, що іграшка відповідає
прихильністю.

У ранньому дитинстві за допомогою іграшок-знарядь (лопатки, формочки, відерця) в дітей розвиваються предметні дії,
вони включають ці іграшки в ігри з природним матеріалом (малюк насипає у відерце пісок, висипає і знову насипає). У
дошкільному дитинстві іграшки-знаряддя використовують і в будівельних іграх та у трудовій діяльності.

Технічні іграшки (машини, літаки) відкривають для дитини галузь техніки і знайомлять з використанням, підштовхують її
до експериментування, спонукають виникнення пізнавальних питань (чому крутяться колеса?), стимулюють розвиток
технічного мислення, формують уявлення про професійну діяльність дорослих.

Театралізовані іграшки діти використовують у спектаклях, розвагах, наділяючи їх рисами відповідно до зовнішнього
вигляду. Часто театралізовані іграшки є улюбленими персонажами казок. Вони викликають у дітей бажання згадати і
відтворити в ігровій формі їх зміст. Виконання ролі за допомогою таких іграшок формує у дошкільника виразність
мовлення, міміки, пантоміміки, стимулює розвиток театралізовано-мовних здібностей.

Спортивно-моторні іграшки сприяють не тільки формуванню основних рухів, а й розвитку просторового орієнтування,
властивостей уваги, таких вольових якостей, як організованість, сміливість, витримка, ініціативність.

Іграшки-саморобки діти створюють самотужки відповідно до ігрової мети. їх виготовлення виробляє в дошкільника
вміння створювати і втілювати задум, стимулює творчість, допомагає пізнавати властивості матеріалу, формує суспільні
мотиви поведінки (зробити подарунок мамі, допомогти малюкам). Такі іграшки є своєрідним способом самовиявлення,
предметом гордості. Немало з них є багатофункціональними, тому особливо цікаві малюку.

Іграшки-забави викликають у дітей позитивні емоції, радість, розвивають почуття гумору, допитливість. Діти охоче
вивчають їх будову, принцип дії тощо.

Дитині важлива не кількість, а різноманітність іграшок відповідно до свого віку і ситуації їх використання. Основним
завданням дорослих є навчити дитину діяти з іграшками.
ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДОШКІЛЬНИКА

Особистісний розвиток дитини дошкільного віку характеризується формуванням повноцінного самосвідомості. Як вже
говорилося вище, воно вважається основним новоутворенням даного віку.

Починає змінюватися уявлення про самого себе, свій "Я". Це добре видно при порівнянні відповідей на питання: "Ти
який?" Дитина трьох років відповідає: "Я великий", а семи років - "Я маленький".

Самосвідомість виходить за межі теперішнього часу. Дошкільник вже пам'ятає своє минуле і здатний міркувати про
майбутнє, цікавиться, яким він був в тому віці, про який не пам'ятає. У нього з'являються фрази "Коли я був
маленьким ...", "Коли я виросту великий ...".

У цьому віці, кажучи про самосвідомості, слід враховувати усвідомлення дитиною свого місця в системі суспільних
відносин. Приватне самосвідомість дитини характеризується усвідомленням свого "Я", виділенням самого себе, свого "Я"
зі світу об'єктів і оточуючих людей, появою прагнення активно впливати на виникаючі ситуації і змінювати їх таким чином,
щоб задовольняти свої потреби і бажання.

У другій половині дошкільного віку з'являється самооцінка , що базується не тільки на самооцінці раннього

дитинства, яка була чисто емоційною оцінкою ( "Я хороший"), але і на раціональній оцінці чужої думки.

Тепер при формуванні самооцінки дитина спочатку оцінює дії інших дітей, потім власні дії, моральні якості і вміння. У
нього виникає усвідомлення своїх дій і розуміння того, що не всі може. Ще нововведенням в становленні самооцінки є
усвідомлення своїх переживань , що призводить до орієнтування в своїх емоціях: від дошкільнят можна чути такі
висловлювання, як: "Я радий. Я засмучений. Я спокійний".

У дитини відбувається статева ідентифікація. Він не тільки усвідомлює свою стать, але і його незмінність у часі, і
починає вести себе відповідно ролям, як чоловік і жінка. Хлопчики намагаються бути сильними, сміливими, мужніми, не
плакати від образи і болю, а дівчатка - акуратними, діловитими в побуті і м'якими або кокетливо-примхливими в
спілкуванні. В ході розвитку дитина починає привласнювати собі поведінкові форми, інтереси і цінності своєї статі.

Розвивається емоційно-вольова сфера. З приводу емоційної сфери можна відзначити, що у дошкільнят втрачається
афективний характер сприйняття, зовнішні емоційні реакції стають менш бурхливими. Однак це не означає, що діти
стають флегматичними, просто змінюється структура емоційних процесів, ускладнюється їх склад. При цьому
зберігаються і якісь емоційні прояви раннього дитинства, але емоції інтеллектуалізіруются, стають "розумними". Емоційні
переживання перестають бути пов'язаними виключно з теперішнім часом, дошкільник вже здатний зазирнути в майбутнє
- з нетерпінням очікувати в ньому чогось хорошого або боятися поганого. Роблячи якісь дії, дитина починає переживати з
приводу їх результату вже на етапі задуму і тим більше в процесі виконання.

Емоційному розвитку дошкільника, мабуть, найбільше сприяє дитячий колектив. В ході спільної діяльності у дитини
складається емоційне ставлення до людей, зароджується емпатія (співпереживання).

У дошкільному віці змінюється і мотиваційна сфера. Основним особистісним механізмом, який формується в цей час, є
супідрядність мотивів. Дитина здатна прийняти рішення в ситуації вибору, тоді як раніше для нього це було важко.
Найсильнішим мотивом є заохочення і отримання нагороди, менш сильним - покарання, а самим

слабким - обіцянка. У цьому віці вимагати від дитини обіцянки (наприклад, "Ти обіцяєш більше не битися?", "Чи обіцяєш
більше не чіпати цю річ?" І т.д.) безглуздо.

При регулярних заохочення з боку дорослих за позитивні результати дій дошкільника у нього починає формуватися
стійкий мотив досягнення успіхів. З'являються також мотиви змагання, суперництва, прагнення отримати результат
краще, ніж у однолітків. Навпаки, якщо дорослі не підкреслюють успіхів дитини і при цьому схильні критикувати його за
невдачі, у нього починає складатися мотив уникнення невдач. При домінуванні такого мотиву дитина буде побоюватися
будь-яких важливих справ і доручень, уникати змагань з іншими. У чотири роки дошкільник може оцінити результат своїх
дій як успіх чи невдачу ( "Вийшло", "Не вийшло", "Вийшло добре", "Вийшло погано"). У п'ять років дитина здатна оцінити
ступінь прикладених зусиль ( "Було / буде легко / важко"), а в шість - міркувати про своїх і чужих здібностях як умови
досягнення успіхів ( "Льоша у нас найсильніший, йому легко", "Я читаю краще Каті "і т.п.).

Саме в дошкільному віці дитина починає освоювати етичні норми, у нього з'являються етичні переживання. Спочатку
він може оцінити тільки чужі вчинки: інших дітей або літературних героїв, а свої оцінити не здатний. Потім, в середньому
дошкільному віці, дитина, оцінюючи дії літературного героя, може обґрунтувати свою оцінку, спираючись на взаємини
персонажів твору. А до кінця дошкільного віку він уже може оцінити свою поведінку і намагається діяти відповідно до
тими моральними нормами, які він засвоїв. Ступінь засвоєння моральних норм дошкільням повністю залежить від того,
які зусилля до цього докладають дорослі і який приклад подають своєю поведінкою. Дитині доводиться пояснювати, що
добре і що погано, сам він ще не володіє моральної вибірковістю. Засвоївши етичні норми, дошкільник починає стежити,
щоб інші діти теж їх виконували. У цей період діти часто ябедничають один на одного вихователям, при цьому стосовно
предмета заяви є не стільки покарання порушника, скільки отримання підтвердження правильності засвоєних норм і
демонстрація свого їхні знання. При цьому збагнути сам, що ябедничати - саме по собі недобре, дошкільник ще не
здатний в силу свого егоцентризму, йому потрібно це пояснити.

Формування особистості дошкільника

Суспільство є інститутом, який завжди продукує образ особистості, процес розвитку якої спрямований на
осягнення соціуму, його предметів і відношень, історично вироблених форм і способів спілкування з природою і
норм людських взаємин. Однак дитина самореалізується, коли стає особистістю, носієм соціально-людської
діяльності у результаті її здійснення.

У дошкільні роки формуються психологічні механізми особистості, нові психологічні якості і форми поведінки, Я-
концепція, система якостей, які забезпечують психологічну готовність дитини до школи, закладаються основи
морального розвитку.

Умови розвитку особистості дитини дошкільного віку

Особистість людини є складним утворенням, процес розвитку, становлення і формування якого залежить від багатьох
чинників: біологічних, природного і соціального середовища, виховання і навчання, власної активності дитини.

Із немовлячого віку людина розвивається як істота соціальна. Джерелом і умовою цього розвитку е суспільне
середовище. З допомогою людей, через людей вона весь час взаємодіє з навколишньою дійсністю. Взаємодія дитини із
середовищем, передусім із соціальним оточенням, мікро-середовищем, засвоєння культури людства відіграють важливу
роль у її психічному розвитку, становленні її як особистості.

Особистість -людина, яка досягла певного рівня психічного розвитку, у якої склалися власні погляди на оточення, певний
рівень саморозуміння, набули структури психічні процеси і властивості

Вона виникає у результаті культурного і соціального розвитку.

У дошкільному віці формуються психологічні якості і механізми особистості, налагоджуються зв'язки, відносини, які
становлять ядро особистості. У цей період формується стійкий внутрішній світ, форми поведінки, які дають підстави
вважати дитину особистістю.

Вплив дорослих на розвиток особистості дошкільника

Умови розвитку дошкільника суттєво відрізняються від умов попереднього вікового етапу. Значно підвищуються вимоги
дорослих до його поведінки. Центральною вимогою є дотримання обов'язкових для всіх правил поведінки, норм
суспільної моралі. Нові можливості пізнання світу сприяють засвоєнню форм взаємин, які існують між дорослими. Дитина
включається у спільну діяльність з однолітками, вчиться узгоджувати з ними свої дії, рахуватися з їхніми інтересами і
думками. Весь час змінюється й ускладнюється її діяльність, що висуває нові вимоги до сприймання, мислення, пам'яті,
вміння організовувати свою поведінку. Усе це поступово формує особистість дитини, а кожне особистісне надбання
змінює, розширює можливості для виховання. Умови розвитку і сам розвиток особистості взаємопов'язані.

Розвиток особистості дитини охоплює такі якісні зміни:

1) розуміння дитиною навколишнього світу, усвідомлення свого місця в ньому, що породжує нові мотиви поведінки, під
впливом яких вона здійснює свої вчинки;

2) розвиток почуттів і волі, що забезпечують дієвість мотивів, стійкість поведінки, її незалежність від зовнішніх обставин.

Основний вплив дорослих на розвиток особистості дитини полягає в організації засвоєння нею моральних норм, що
регулюють поведінку людей у суспільстві. Найсильніше на дитину впливає поведінка близьких їй людей. Вона наслідує їх,
переймає їхні манери, запозичує в них спосіб оцінювання людей, подій, речей. Однак цей вплив не обмежується
близькими людьми. Дитина дошкільного віку знайомиться з життям дорослих людей, спостерігаючи за тим, як вони
працюють, слухаючи розповіді, казки, переглядаючи фільми тощо. Для неї зразковою є поведінка людей, яких
поважають, про кого схвально говорять, авторитетних однолітків, персонажів казок, мультфільмів та ін. Вирішальними в
освоєнні зразків поведінки є оцінки, які дають дорослим, дітям, персонажам казок, фільмів, розповідей люди, думка яких
для дитини найавторитетніша.

Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її
у повсякденних справах, налаштовують на позитивні вчинки. Пред'являючи вимоги, оцінюючи вчинки, вони вимагають
від дітей виконання правил. Поступово малюки починають самостійно оцінювати свої вчинки на основі власних уявлень
про те, якої поведінки чекають від них дорослі і ровесники.

У молодшому дошкільному віці діти засвоюють правила, що стосуються культурно-гігієнічних навичок, дотримання
режиму, поводження з іграшками. Підкоряючись вимогам дорослих, вони й самі намагаються оволодіти цими
правилами. Нерідко в дошкільному закладі діти звертаються до вихователя з приводу порушення правил поведінки
їхніми однолітками. Ці заяви найчастіше є своєрідним проханням підтвердити правило і його обов'язковість для всіх.
Іноді вони є спробою відкрити нове, невідоме правило. У такій ситуації діти запитують, чи можна так робити.

У середньому й особливо старшому дошкільному віці надто важливим є засвоєння правил взаємин з іншими дітьми,
оскільки ускладнення діяльності дітей породжує необхідність врахування прав, інтересів товаришів. Дітям нелегко
опановувати такі правила, вони часто застосовують їх формально, не розуміючи суті й особливостей конкретного
випадку. Оволодіння ними відбувається на основі досвіду.

Найближчим соціальним оточенням дитини є, як правило, сім'я. Тривалий час вона найвідчутніше впливає на
формування особистості підростаючої людини. Особлива значущість сімейного мікросередовища пояснюється відносною
самостійністю дитини, залежністю життя і благополуччя від піклування і допомоги дорослих людей, що її виховують. Такі
впливи, як схвалення і несхвалення батьків, є регулятором і стимулом психічного розвитку дитини. Від їх характеру
залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки.

Виховання з використанням суворих, але суперечливих вимог і заборон, як стверджують психіатри, зумовлює у дітей
неврози, нав'язливі стани і психостенію. Негативно впливають на їхню самооцінку і досягнення, породжують
невпевненість у власних силах намагання дорослих ізолювати дитину від однолітків, позбавлення її елементарної
самостійності, докучливі повчання і моралізування (з метою привчання до доброго, позитивного), образи, приниження,
висміювання і фізичні покарання за помилки і невдачі, навіювання дитині її слабкості і неповноцінності.

У кожній сім'ї між дитиною і батьками, попри певні спільні ознаки, складаються особливі індивідуальні стосунки. Залежно
від використання батьками методів впливу їх стосунки з дітьми кваліфікують як демократичні й авторитарні.

За демократичної форми сімейного впливу дорослі намагаються на рівних контактувати з дитиною, довіряють їй,
поважають думку, роз'яснюють прийняті у сім'ї правила, змістовно відповідають на дитячі питання тощо.
Використання багатьох обмежень відносно дітей передбачає авторитарна форма сімейного впливу. Батьки-диктатори
дбають про непохитність власного авторитету, неухильне підкорення дітей їх волі, до мінімуму зводять спілкування з
метою пояснення правил поведінки тощо. Діти з демократичних сімей частіше виявляють схильність і прагнення до
творчості, ініціативність, лідерські якості, нонконформізм (неприйняття пристосовництва), адекватну емоційність у
соціальних взаєминах.

Психологічний клімат у сім'ї, який відображається на характері спілкування з дітьми, рівні інтересу до них, їхніх проблем,
піклуванні та увазі до них, є суттєвим чинником формування морального обличчя дитини. Чим менше ласки, піклування і
тепла одержує дитина, тим повільніше формується як особистість, тим більше схильна до пасивності й апатичності, тим
вища ймовірність формування у неї слабкого характеру. Дружні стосунки, тепла сімейна атмосфера, в якій росте дитина,
сприяють формуванню почуття особистої захищеності, впевненості в собі, оптимізму.

На формування особистості дошкільника впливає і склад сім'ї. Дитина, у вихованні якої, крім батьків, беруть участь бабусі
і дідусі, більше здатна до співчуття, доброзичливіша, однак менш самостійна і наполеглива, їй бракує організаторських
здібностей.

Вплив родичів на розвиток дитини залежить від того, як вона ставиться до них, оцінює їх. Прихильність дитини до рідних
виражається у бажанні бути поруч (особливо, коли дитина хворіє або переживає страхи, налякана), гратися з ними,
зробити їм приємний подарунок, у співпереживанні радощам і смуткам батьків. Ці почуття діти реалізовують і у
малюнках, висловлюваннях.

Особлива роль у сімейному мікросередовищі дитини належить матері, оскільки їй віддають перевагу діти всіх вікових
груп. Важливе значення мають також стосунки з батьком, братом, сестрою, дідусем і бабусею, нерідко - з далекими
родичами.