Формування особистості в

середньому та старшому
шкільному віці

Підготував студент 21-СІ3 Демченко Даніїл

 Особливості розвитку особистості підлітка
Навчання підлітків, а в подальшому і старшокласників, передбачає перебудову змісту і методів навчання, максимальне врахування особливостей та інтересів учнів, що дає простір
їхній власній розумовій і соціальній ініціативі. Цей вік є сензитивним для розвитку мотиваційної сфери. У цей період виявляються прагнення самовираженння, рівноправного
спілкування з дорослими, бажання щось значити для інших, уміти добре щось робити, посилення статевої ідентифікації. Ці прагнення впливають на особливості поведінки підлітків.

Педагогу потрібно знайти ту струнку в душі підлітка, за допомогою якої можна залучити його до навчання.

Також у цей період бурхливо розвивається самосвідомість. Підліток прагне пізнати власну особистість. Спостерігається нестабільність самооцінки, на формування якої впливають як
ставлення авторитетних осіб, референтної групи, так і власні уявлення про те, якою особистістю бажано бути. Змінюється, порівняно з молодшим шкільним віком, значущість певних
властивостей особистості. Якщо у молодших школярів спостерігається орієнтація на якості, що виявляються в навчальній діяльності, то в підлітковому віці важливу роль відіграють
якості, що виявляються у взаємодії з іншими. До кінця підліткового віку самооцінка стає значним регулятором поведінки особи. Зміст і характер уявлення про власну особистість
значною мірою залежить від досвіду спілкування з однолітками й дорослими і рівня залученості школяра до різних видів діяльності.

Для підліткового віку характерним є пошук ідентичності (який продовжується і завершується в юнацький період), що означає усвідомлення підлітком власних якостей, виникнення
відчуття безперервності існування у часі власної особистості за тих змін, що відбуваються у цей період. Зростає особистісна незалежність та здатність самоуправляти власною
поведінкою.

Процес розвитку «Я-концепції» підлітка пов’язаний із:

●досягненням значної саморегуляції власної поведінки, засвоєння значущих цінностей відповідно до поглядів референтних (на погляди й цінності яких орієнтується підліток) осіб,
зростання довіри до групи однолітків, потреба впливати на інших, зростання стійкості до фрустрації (переживання незадоволення потреб, недосягнення мети);

●розвитком потреби в самостійності, підвищенні вимог до себе, стабілізації самооцінки, прийняття на себе відповідальності;

● подальшим узгодженням «Я хочу» з «Я мушу», вмінням регулювати власну поведінку та діяльність більш віддаленими цілями, які спрямовані на досягнення в майбутньому певного
соціального статусу та ролі.

Враховуючи всі ці моменти, педагогу варто активно залучати підлітка до навчального процесу, створювати умови для вираження його думки, позиції, активно використовувати
переконання, збільшувати обсяг самостійної роботи, делегувати відповідальність за виконання певних доручень, широко використовувати позаурочні заняття: КВК, вистави,
інтелектуальні ігри, тематичні дискотеки тощо , де створюються умови для вибору підлітком позиції помічника й опори дорослого і реалізації особистості підлітка.
 Стосунки з учителем стають більш складними і диференційованими. Для підлітка цінним є індивідуальні якості вчителя: здатність зрозуміти,
справедливість, людяність, моральність, упевненість. На другому місці перебуває професійна компетентність, на третьому — вміння справедливо й
чітко управляти класом. Педагог має розуміти, що в цей період підліток прагне вийти з-під опіки дорослих, значущими у стосунках для нього є
ровесники. Саме на їхню думку, ставлення він орієнтуватиметься у своїх діях і вчинках. Якщо молодшого школяра задовольняє похвала вчителя, то
для підлітка важливішою є громадська оцінка, насамперед класу. Він болючіше і гостріше переживає осуд групи, аніж несхвалення вчителя. Тому дуже
важливо створювати здоровий клімат у класі і вміти спиратися на нього у навчальному процесі. Підліток не пробачає прояву до себе зневаги в
присутності однокласників. Тому не варто докоряти, принижувати, соромити підлітка при товаришах.

Одним з ускладнень, з яким може зіткнутися педагог, є змістовий бар’єр: підліток ніби не чує, що говорить йому вчитель. Щоб запобігти утворенню
змістового бар’єру , не треба багаторазово повторювати одні й ті самі вимоги, погрози, повчання, на які з часом підліток перестає реагувати.
Необхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Підлітки виконують ті вимоги вчителя, які роблять їх у власних очах більш самостійними.
Вчитель має будувати спілкування на основі взаємної поваги та довіри, передавати підлітку відповідальність за власні вчинки і надавати певну
свободу дій.

Важливим моментом цього періоду є перебудова взаємин із батьками, перехід від дитячої залежності до стосунків, що базуються на взаємній довірі,
повазі і відносній, але неухильно зростаючій рівності. У багатьох сім’ях, особливо авторитарних, ця перебудова відбувається болісне і сприймається
батьками як неслухняність, зухвалість тощо. Але на це слід поглянути очима особистості, що формується та розвивається.

Батьки для дитини є:

●джерелом емоційного тепла і підтримки, без яких вона почуває себе беззахисною та безпорадною;

●директивною інстанцією, владою, розпорядником благ, покарань та заохочень (нагород);

●зразком для наслідування, втіленням мудрості й кращих людських якостей;

●старшими друзями і порадниками, яким можна довірити все. Але співвідношення цих функцій і психологічна значущість кожної з них змінюється з
віком.
 Основу емоційної прихильності дитини до батьків становить залежність від них. Із зростанням самостійності,
особливо в підлітковому віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Дуже погано, коли дитині бракує
батьківської любові, але надлишок емоційного тепла також шкідливий. Він ускладнює формування внутрішньої
автономності, самостійності, незалежності, породжуючи сталу потребу в опіці, залежність як рису характеру.

Надмірно затишне батьківське гніздо не стимулює пташеня, яке виросло, до польотів у суперечливому і складному
дорослому світі. Підліток, а потім юнак, не може подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від
батьків і не включивши свої стосунки з ними в нову, складнішу систему емоційних прихильностей, центром якої є
не батьки, а він сам. Відчуваючи охолодження, багато батьків думають, що діти їх розлюбили, скаржаться на їхню
черствість тощо. Але після того як критичний період проходить, емоційний контакт, якщо вони самі його не
зіпсували хибним ставленням, зазвичай відновлюється, вже на вищому, усвідомленому рівні.

Зростання самостійності обмежує і функції батьківської влади. Міра ідентифікації з батьками у підлітків менша, ніж
у дитинстві. У них з’ являються й інші авторитети, окрім батьків. А ось усі недоліки і суперечливості близьких і
старших сприймаються гостро і болісно.

Підліткам (а в подальшому і юнакам) хотілось би в батьках бачити друзів і порадників. Незважаючи на їхнє
прагнення самостійності, вони гостро потребують життєвого досвіду і допомоги старших. Але реальні стосунки
підлітків із батьками часто супроводжуються конфліктами. Одна з причин цього — в психології самих батьків, які не
бажають помічати зміни внутрішнього світу підлітка.

«Головна біда з батьками — те, що вони знали нас, коли ми були маленькими», — зазначає підліток.
 РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ У СТАРШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ
Рання юність - час реального переходу до справжньої дорослості. На цей віковий період припадає ряд новоутворень
у структурі особистості - в моральній сфері, світоглядної, істотно змінюються особливості спілкування з дорослими і
однолітками.
Самовизначення.
Самовизначення, як професійне, так і особистісне, стає центральним новоутворенням ранньої юності. Це нова
внутрішня позиція, що включає усвідомлення себе як члена суспільства, прийняття свого місця в ньому.
В цей відносно короткий термін необхідно створити життєвий план - вирішити питання, ким бути (професійне
самовизначення) і яким бути (особистісне чи моральне самовизначення).
Самовизначення пов'язане з новим сприйняттям часу - співвіднесенням минулого і майбутнього, сприйняттям
сьогодення з точки зору майбутнього. У дитинстві час усвідомлено не сприймалося і не сприймалося, тепер
усвідомлюється часова перспектива: «Я» охоплює належне йому минуле, сьогодення і майбутнє.
У ході дослідження, проведеного Т.В.Снегіревой, виявлені кілька типів тимчасової структури «Я», що виражаються у
співвідношенні між минулим, сьогоденням і майбутнім «Я».
У ранньому юнацькому віці найбільш часто зустрічається варіант, при якому критичність до минулого дитинству
супроводжується помірно високою самооцінкою і націленістю життєвих перспектив на майбутнє. «Я-минуле»
представляється чужим, і ставлення до нього незмінно критичне. «Готівкове Я» більшою мірою тяжіє до майбутнього і
виступає як нова ступінь в особистісному самовизначенні. Ймовірно, такий варіант більшою мірою відповідає юнацької
вікової нормі - поєднання критичного ставлення до себе в минулому і спрямованість у майбутнє.
Значно у меншого числа старшокласників всі три «Я» спадкоємно пов'язані один з одним і в рівній мірі відповідають
ідеальному «Я». Це - уб'ектівное гармонійне уявлення людини про себе.
-Самооцінка
Побудова життєвих планів вимагають впевненості в собі, у своїх силах і можливостях.
Юнацький вік пов'язаний із зміною самооцінки особистості.
-Особистісні особливості
Незважаючи на деякі коливання в рівнях самооцінки і тривожності і різноманітність
варіантів особистісного розвинена, можна говорити про загальну стабілізації особистості в
цей період.
-Спілкування
Міжособистісне спілкування в юності займає ще більше часу, ніж в подростнічестве,
причому велика частина часу припадає на спілкування з однолітками.
-Профорієнтація
З професійним самовизначенням пов'язана зміна навчальної мотивації. У старшому
шкільному віці з'являється свідоме ставлення до навчання.
-Моральне самосвідомість
На період ранньої юності припадає становлення моральної самосвідомості. Цей же період
характеризується переходом на новий рівень моралі - конвенціональний (по Колбергом).
Старшокласник прощається з дитинством, зі старою, звичним життям. Опинившись на порозі справжньої дорослості,
він весь спрямований в майбутнє, яке притягує і тривожить його. Без достатньої впевненості в собі, прийняття себе він
не зможе зробити потрібний крок, визначити свій подальший шлях. Тому самооцінка в ранній юності вище, ніж у
підлітковому віці.

Взагалі юність - період стабілізації особистості. У цей час складається система стійких поглядів на світ і своє місце в
ньому - світогляд.

Центральним новоутворенням періоду стає самовизначення, професійне та особистісне. Старшокласник вирішує, ким
бути і яким бути у своєму майбутньому житті.
Дякуємо за увагу!