Проблеми підлітків: шляхи розв'язання

Самопізнання, виділення і зіставлення свого «Я» з іншими створює умови для

самовдосконалення. Підліток, оцінюючи здібності, досягнення, зовнішню привабливість,
моральність, свою соціальну роль у колективі, свої недоліки, емоційно переживає все це і
прагне завоювати повагу та довіру інших. На основі відношення між рівнем вимог та
реальними успіхами у нього формується, відповідно, висока чи низька самоповага.
Підлітковий і юнацький вік є перехідними періодами від залежного дитинства до відпові-
дальної і самостійної дорослості. Цей етап доволі тривалий (від 11—12 до 24—25 років), з
віковими кризами і винятково важливими змінами у структурі особистості. Найбільше
проблем, труднощів виникає саме у роботі з підлітками.
Шкільному психологу, соціальному працівнику, усім тим, хто надає допомогу підлітку, при
зустрічі з ним відкривається його складний світ. Допомога буде ефективною, якщо спеціаліст
зможе побачити молоду людину у кількох вимірах: у контексті всієї соціальної ситуації
розвитку підлітка, в історії його розвитку, у його теперішньому і майбутньому, у системі
взаємин з дорослими, ровесниками, із самим собою.
Надаючи допомогу конкретному підлітку, необхідно сприймати його не лише як
унікального індивіда із властивими йому особливостями темпераменту, характеру, але і
враховувати його вік. Підлітковий період (від 11—12 до 14—15 років) — це епоха в житті
людини, період суттєвих змін у фізіологічному і психічному розвитку, у соціальному статусі,
у формах поведінки.
Спілкується підліток з дорослими і ровесниками, але їхня роль у формуванні його
особистості неоднакова. Якщо у спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспіль-но значущі
критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи
дій, то спілкування з ровесниками є своєрідним випробуванням себе у сфері особистісної,
зокрема специфічної (моральної) проблематики. У спілкуванні з дорослими підліток завжди
перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, а за таких умов він може засвоїти не
всі морально-етичні норми. Лише у стосунках з ровесниками він рівний, коли є одночасно
організатором і виконавцем, приятелем і суперником, другом, який зберігає чиюсь таємницю, і тим,
хто сам довіряє свій секрет комусь.
Спілкування підлітка з дорослими. Підліток прагне діяти та виглядати як дорослий, мати його
права і можливості. Тому його розвиток супроводжується постійною орієнтацією на дорослого. Це
може виявлятись у наслідуванні старших чи однолітків, які в чомусь виявилися вправнішими.
Однак вплив ровесників не може применшити значення безпосередніх контактів з дорослими,
спільних дій з ними. Саме у спільній діяльності дорослий має реальні шанси впливати на становлення
особистості підлітка, на його дорослішання. Тому для нього надзвичайно важливо зайняти правильну
позицію у стосунках із дитиною.
Для підлітка характерна зміна ставлення до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їхні
слова і вчинки, аналізувати поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до
дорослого є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти опіки, контролю,
недовіри, але водночас відчуває тривогу і страх при потребі долати проблеми, сподівається на
допомогу і підтримку дорослого, та не завжди відверто зізнається у цьому.
Український педагог В. Сухомлинський вдало відобразив через монолог підлітка основні
суперечності його стосунків з дорослими: «Не опікуйте мене, не ходіть за мною, не оцінюйте кожен
мій крок, не повивайте мене пелюшками нагляду і недовіри, не нагадуйте і словом про мою колиску.
Я — самостійна людина. Я не хочу, щоб мене вели за руку. Переді мною — висока гора, це мета мого
життя. Я бачу її, думаю про неї, хочу досягти її, але зійти на цю вершину хочу самостійно. Я вже
піднімаюсь, роблю перші кроки, і що вище ступає моя нога, то ширший горизонт відкривається
мені, то більше я бачу людей, то краще пізнаю їх, то більше людей бачить мене. Від величі до
безмежності того, що мені відкривається, робиться страшно. Мені необхідна підтримка старшого
друга. Я досягну своєї вершини, якщо буду спиратись на плече сильного і мудрого друга. Та мені
соромно і боязко сказати про це. Я хочу, щоб усі вважали, наче я самостійно, самотужки дістануся
вершини».
Дорослий має бути другом підлітка, але особливим — другом-приятелем, другом-наставником.
Його завдання — допомогти дитині пізнати себе, оцінити свої сили і здібності, знайти своє
місце у світі дорослих. Підлітки багато чого довіряють дорослим, якщо відчувають їхню
прихильність, їхня байдужість же дуже болить. Відсутність взаємної довіри не лише ображає, а й
завдає значної шкоди морально-духовному розвитку підлітка. Присутність поруч дорослого друга є
найважливішою умовою нормального розвитку, гармонійного становлення особистості.
Важлива для підлітка спільна діяльність із дорослими, організована на основі єдності інтересів,
захоплень. Така співпраця може виявлятися по-різному. Підліток може допомагати батькам по
господарству, навіть радити їм щось у певних справах, але дорослі теж мають дослухатися до його
думки. Старший може залучити його до справ, якими зайнятий сам. Така спільна діяльність
породжує спільність переживань, почуттів, настроїв, намірів, полегшує контакт із підлітком,
зумовлює емоційну та духовна близькість. У ній дитина пізнає складний внутрішній світ
дорослих, глибину думок і переживань, вчиться турботливо ставитися до людей.
У підлітковому віці дитина прагне зрозуміти, що означає бути дорослим, проводить
паралелі між учинками дорослих і своїми. Підліток зауважує їхні прорахунки та помилки,
нетерпиме ставиться до спроб принизити його. Та якщо дорослі визнають свої помилки, діти
щиро їм вибачають. Часто предметом критики (заслуженої і ні) стає вчитель, якого інколи учні
звинувачують у несправедливості. Батькам не слід заохочувати необ'єктивне ставлення підлітка до
педагога, доцільніше спонукати його замислитися над своєю поведінкою і зробити моральні,
адекватні ситуації висновки.
У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей, інколи їхні
стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема
проявами грубості, впертості. Це пов'язано, як правило, із прагненням до самостійності, яке
дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб на їхні думки, бажання та настрої
зважали, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо у присутності друзів.
Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими.
Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити і попередити конфлікт легше,
ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками. Як правило,
вони дбайливо і з розумінням ставляться до внутрішнього світу молодої людини, її переживань,
захоплень, труднощів і особистісних проблем, поєднують високий рівень вимог з повагою. Це
робить дорослих значущими і потрібними підлітку. А бути значущим і потрібним — означає
розділити його тривоги і сумніви, стати другом, у якого можна шукати підтримки, відповідей на свої
запитання, що можливо лише за взаємної відвертості й довіри, розуміння і співчуття.
Дорослий, який за будь-яких обставин готовий бути поряд із підлітком, сприйняти його таким,
яким він є, вчасно приходити йому на допомогу, дбати про гармонійний розвиток його
особистості, виховувати моральні риси, спільно з ним аналізувати вчинки і стосунки людей,
критично ставитися до себе і своїх дій, виконує неоціненну роль у процесі адаптації підлітка до
нової соціальної ролі, в його самопізнанні і пізнанні світу, у соціальному й особистісному самоствер-
дженні та самовираженні.
Ефективне спілкування має будуватися з урахуванням того, який психологічний клімат існує у
групі і які у підлітка стосунки з ровесниками, якою мірою він включений у колектив класу і
задоволений навчальною діяльністю, яка його активність як організатора (чи дезорганізатора),
може, він зовсім відчужений,
Спілкування підлітка з ровесниками. Характерною особливістю підлітка є посилене прагнення до
спілкування з ровесниками, передусім з однокласниками і трохи старшими за себе. Ці стосунки
дуже важливі у його житті. Він прагне заслужити повагу і визнання ровесників, мати в них
авторитет. Для цього він повинен відповідати очікуванням однолітків, що не завжди є моральним. У
товаристві ровесників починає вироблятися нова система критеріїв оцінювання поведінки та
особистості людини, відбувається переоцінка цінностей, формуються нові морально-етичні
вимоги. У результаті самосвідомість набуває нового рівня розвитку. Під час аналізу поведінки та
особистісних рис друзів у підлітка складається система вимог не лише до них, а й до себе. У
своїх товаришах він цінує принциповість, сумлінне ставлення до справи, громадську активність,
щирість, чесність, доброту, силу, а часом і правду. Значущими є також риси, що прямо
стосуються його взаємодії з однолітками. Підлітки не терплять зарозумілості, хвалькуватості,
зверхності.
Дорослий не повинен старатися замінити підліткові друзів-ровесників, побоюючись їхнього
негативного впливу. Щоб певною мірою коригувати стосунки з однолітками, він мусить знати
коло спілкування підлітка, його специфіку.
У підлітковому віці дитина більше часу проводить із друзями, наслідує їх. Дружба підлітків
ґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Вони однаково проводять час, читають
однакові книжки, слухають однакову музику, обирають схожий одяг та манеру поведінки.
Своїх друзів підлітки вважають найрозумнішими, найвеселішими, найкращими, а наслідуючи їх,
творять себе, виховують у собі потрібні риси.
Дуже важлива для підлітка оцінка друзями його особистісних рис, знань і вмінь, здібностей. У
товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим
часто здаються незначущими.
Для групи підлітків-ровесників характерні непостійність, змінність стосунків та інтересів.
Зміна симпатій, авторитетів, посилення і послаблення впливу однолітків у групі є свідченням
постійного внутрішнього осмислення і переосмислення, переживання, приміряння вчинків і
стосунків друзів до вимог моралі.
Отже, спілкування у підлітковому віці є провідною діяльністю, без нього неможливий
нормальний розвиток. Тільки в контакті з дорослими, однолітками підліток бачить себе збоку,
порівнює свої сили, випробовує різні соціальні ролі, формує та вдосконалює себе.
Багато труднощів і проблем підлітків пояснюються основною суперечністю його розвитку —
рухом до відособлення і соціалізацією. Ці взаємопов'язані процеси проходять нелегко:
найчастіше вони є драматичними і для самого підлітка, і для людей навколо нього.
У психології поняття соціалізації розглядають по-різному. Ми його розуміємо як засвоєння
підлітком нових для себе соціальних ролей, входження у дедалі ширші соціальні відносини і те,
що для підлітка новою психологічною реальністю (порівняно з молодшим школярем) стає група
ровесників.
Смисл процесу відособлення полягає у пошуку підлітком своєї автономії. Поняття
«автономія», що прийшло у вітчизняну психологію з американської гуманістичної психології,
точно описує стан індивідуального буття людини. Людина є автономною настільки, наскільки
вона усвідомлює свій особистий простір, його межі, здатна співвіднести свою автономію з
автономією іншої людини. Той, хто є автономним, не допускає порушень кордонів не лише свого
особистого, але й фізичного простору. Психолог Т. Гаврилова розглядає автономію як повагу
до свого (та інших) права на особливе приватне життя.
Відстоюючи свій особистий і фізичний простір, підліток ще не здатний серйозно і з повагою
ставитися до автономії інших людей. У сім'ї ця його риса породжує чимало труднощів для
близьких. Підліток егоцентричний і вимагає поважати свою інтимність: не слухайте його розмов,
не розпитуйте про справи, не заважайте спілкуватися з друзями, не заходьте до його кімнати без
дозволу. Проте він і не припускає, що й інші члени сім'ї теж мають право на відпочинок, таєм-
ницю, відособленість. Він живе так, ніби інші мають присвятити йому своє життя, віддаючи
його до останку.
Підліткова дружба є нестійкою саме через те, що підлітку ще недоступне розуміння цінності
автономії іншого. У будь-якому конфлікті він вважає себе жертвою, не вміє зрозуміти свою
долю вини у розриві або напруженні взаємин.
У процесі соціалізації та відособлення існує ще один аспект: потреба бути пов'язаним із групою
і пошук власної ідентичності. За допомогою поняття «ідентичність» психологи описують
уявлення людини про себе як про відмінну від інших особистість, таку, що має унікальні риси,
світобачення і світовідчуття.
Підліток прагне до прийняття тієї групи ровесників, інтереси якої він поділяє. Це може
бути шкільний клас, компанія однокласників чи друзів із двору. Для підлітків група — це не
просто діти, яких він вважає цікавішими за інших і з якими хоче відпочивати. Це —
співтовариство зі своїми нормами, правилами, відмінними від інших. Бути членом підліткової
групи означає бути своїм серед своїх, жити за спільними законами, разом протистояти іншим.
Відторгнення групи підліток сприймає не як применшення цінності своєї особистості, а загрозу
залишатися поза групою часто вважає трагедією.
Потреба підлітка бути пов'язаним із групою суперечить прагненню самовизначитися,
бажанню набути свою ідентичність. Що старшим стає підліток, то гостріше постає запитання:
«Я знаю, хто ми, хто вони, а хто ж я? Який я? Хто я поза групою, без усіх?». Настає момент,
коли навіть лідер групи, який для всіх — безумовний авторитет, запитує себе про це.
Будь-який дорослий пам'ятає болючі для нього ситуації, коли доводилося йти за
групою, підкоряючись її рішенням і не поділяючи їх. Треба — обов'язково всім класом —
зірвати урок, «довести» осоружного вчителя, зчинити бійку з іншою компанією. Тих, хто йде
проти, група жорстоко карає, не обов'язково фізично. Є таке слово «бойкот». Якщо не зробиш
те, що вирішила група, будуть бойкотувати: не розмовляти, не помічати, ігнорувати. Вчора ти
була найкращою подругою, а сьогодні ти —невидимка, ти є і водночас тебе не існує.
Нормальний підліток не розчиняється у групі, він цікавий самий для себе. У нього є
уявлення про те, яким він є сьогодні, яким буде завтра. У старших підлітків формуються плани
на майбутнє і деякі перспективи самозміни.
Важливим моментом самовизначення підлітка стає його ставлення до своєї тілесності, до своєї
статі. Особливо інтенсивно розвивається фізичне «Я» у віці 14—15 років — відбувається
оформлення переживання ним своєї статі, стаються серйозні зміни у його статевій свідомості.
У старших підлітків взаємини між хлопчиками і дівчатками набувають нових відтінків:
вони хочуть подобатися одне одному не як партнери в іграх, а як представники іншої статі.
Секс і сексуальні взаємини входять в їхнє життя не як заборона, а як реальність, до якої вони
готуються долучитися.
Відчуваючи себе іншим (новим і дорослим), підліток вимагає, щоб і дорослі визнавали це.
Ставлення підлітків до дорослих є суперечливим: підліток прагне бути незалежним від оцінок
і думок дорослого, від його волі і влади над собою, від контролю й опіки, і водночас дорослий
потрібен підлітку як порадник, старший товариш, улюблений батько, досвідчений учитель.
Без дорослого підлітку практично неможливо зорієнтуватися у заплутаному світі
людських взаємин, важко знайти межі між добром і злом, розібратись у собі. Підліток шукає у
дорослому зразків, незалежно від того, які саме (позитивні чи негативні) зразки його
приваблюють.
Що старшим стає підліток, то болючішою є його боротьба з дорослими за свою свободу.
Він сам хоче визначати спосіб життя, інтереси, форми відпочинку. З віком він стає дедалі
нетерплячішим до авторитарного стилю вчителів і батьків, до моралізаторства дорослих,
нав'язування уявлень про те, що йому корисно або шкідливо.
Батькам, які виховують підлітків, доводиться бути гнучкішими: змінювати свою позицію
при переході дитини від молодшого шкільного віку до підліткового, допомагати їй
соціалізуватися, здобувати автономію, самовизначатися. Дорослий змушений вирішувати,
здавалося б, несумісні завдання: оберігати підлітка і надавати йому свободу, готувати його до
самостійного життя і постійно спостерігати за ним.
Один із парадоксів підліткового віку полягає у невідповідності потреби підлітка у свободі
і ступенем доступної йому відповідальності. У вітчизняній практиці виховання донедавна
була відсутня проста і дуже важлива для розвитку підлітка установка: він відповідальний за
те, що робить і що вибирає. Зарубіжний досвід дає нам поштовх до осмислення того, як саме
виховувати у підлітків відповідальність. Зрозуміло, що співвідношення свободи і
відповідальності має бути підлітку під силу, відповідати і його психічному, і фізичному
потенціалу.
Якщо батьки (учителі, соціальні працівники) не дають підлітку свободи і не вимагають
відповідальності, то він не прагне стати дорослим. І на консультаціях, і у приватному житті ми
зустрічали дітей, які чимдуж прагнуть залишитися у дитинстві. Спершу дорослих, особливо
батьків, влаштовує слухняна дитина, але вже у 14 років вони розуміють усю катастрофічність
затриманого розвитку.
Труднощі та проблеми підлітків, як правило, породжені неблагополуччям у сім'ї і школі,
частіше за все ці причини неблагополуччя взаємопов'язані. Психологам, соціальним
працівникам, які працюють з підлітком і мають йому допомогти, необхідно знати, як саме
сімейні ситуації найбільше впливають на навчання, взаємини з учителями та ровесниками.
Підліток набагато важче, ніж молодший школяр, переживає розлучення батьків або
хронічні конфлікти між ними. Але водночас підліток здатен налагодити взаємини з батьком,
як правило, більш дружні, ніж до розлучення.
Неприховані та приховані конфлікти між батьками негативно відбиваються на підлітку. Ті
батьки, які зберігають сім'ю «заради дітей», не досягають своєї мети. Засвоюючи модель
відчужених взаємин, підліток неминуче відтворить їх у власній родині.
Повна сім'я аж ніяк не гарантує повноцінного розвитку особистості. Якщо батько у повній
сім'ї функції виховання передає мамі, то в підлітку він часто виявляє істоту невизначеної статі.
Для нормальної статевої ідентичності підлітка йому необхідна любов і матері, і батька, любов
і турбота обох батьків. І хлопчику, і дівчинці необхідна безумовна любов, що не залежить від
їхніх здобутків і оцінок.
Взаємини підлітка із братами і сестрами, на відміну від молодших школярів, не є такими
конфліктними. Проте трапляються випадки неприйняття підлітками дітей від нового шлюбу
матері, особливо у багатодітних сім'ях. Часто важко переживають появу сестер хлопчики, які
народилися першими.
Глибокою внутрішньою проблемою підлітка може бути материнське відторгнення.
Психологи і психіатри знають, що таке буває, коли жінка не готова до материнства, якщо у неї
були тяжкі пологи, а дитина — ослаблена і хвороблива, якщо дитина схожа на чоловіка-
нелюба, якщо стать дитини не така, як чекала матір.
Що раніше дитина відчує відторгнення або недостатню любов матері, то глибший
конфлікт між прагненням любові і страхом не отримати її. Якщо у дошкільному чи молодшому
шкільному віці нелюба дитина та її мама не отримують кваліфікованої психологічної допомоги, то у
підлітковому проблеми стануть ще гострішими, болючішими.
Нещасливий удома молодший школяр не вміє налагоджувати взаємини з ровесниками, дратує
вчителя пасивністю або надмірною рухливістю. Шкільні конфлікти нелюбої дитини
підсилюються її конфліктами з батьками. У підлітковий вік вона входить, готова до всіх видів
негативізму.
Шкільні конфлікти нелюбої дитини породжують її неприйняття школи, яке у підлітковому віці лише
зростає. Після зіткнень з учителями, різкого погіршення успішності школа стає місцем, де школяр лише
спілкується з товаришами. Як правило, такі учні згуртовуються у зграйку і перетворюються на
мучителів педагогів. Буває так, що група «важких» протистоїть іншій частиш учнів класу. І зрештою вони
знаходять середовище, яке їм підходить, — у дворі.
Дворова компанія стає домом і сім'єю. Норми та правила цієї «родини» всім зрозумілі. Вони
непохитні. Кожен там почувається захищеним, впевненим, а всі разом вони протидіють чужим.
Якщо дворова компанія криміналізується під впливом старших хлопців, то важкі підлітки залишають
сім'ю і школу. Вони не довіряють дорослим, знайти з ними спільну мову майже неможливо. Фактично, вони
вже недоступні для впливу психолога і займатися ними повинні соціальні працівники. Хоча реально
ними частіше не займається ніхто.
У підлітковому віці загострюються проблеми єдиних дітей і дітей самотніх матерів. Особливо це
стосується хлопчиків. Хлопчики — єдині діти, зазвичай украй інфантильні і несамостійні через
надмірну опіку, їх не приймає підліткова група, часто вони стають об'єктом знущань, а інколи і насиль-
ства однокласників. Якщо вони сумлінні у навчанні, дисципліновані, то їм заздрять, їх дражнять.
Такі школярі — безпомічні, не вміють за себе постояти, а пізніше — уже дорослими — згадують своє
шкільне життя як суцільне пекло.
Дуже схоже складається і доля хлопчиків, яких виховують без батька. У їхніх взаєминах із матір'ю
розвивається специфічна форма емоційного зв'язку — «симбіоз». Нещасливі в любові самотні матері
прив'язують до себе синів, роблячи їх одночасно і заміною чоловікові, і вічними дітьми. Вони не здатні
допомогти їм подорослішати, стати автономними, не хочуть готувати їх до відриву від сім'ї, до
самостійного життя.
Надаючи допомогу підлітку, психолог зобов'язаний визначити зону своєї компетенції. Психолог
працює з труднощами дітей і дорослих, а психотерапевт — з їхніми проблемами. Слід пам'ятати про
відмінності між труднощами і проблемами. Особистісні труднощі — це переживання перешкод у
самореалізації, у задоволенні тих чи інших актуальних потреб, у прийнятті рішень. Психолог-консультант
допомагає самостійно долати труднощі, змінити щось у тій реальності, в якій вони виникають. Той, хто
звертається до психолога для подолання своїх труднощів, тією чи іншою мірою усвідомлює їх і може
описати чи визначити.
Говорячи про проблеми, ми маємо на увазі внутрішні конфлікти, які заважають нормальній
життєдіяльності людини (грі, праці, навчанню, спілкуванню). Внутрішній конфлікт виникає між
актуальною потребою людини і неможливістю її задовольнити. Залежно від ступеня дезінтеграції
особистості доцільно розрізняти конфлікти ядра і периферії (Т. Гаврилова).
Ядерний конфлікт визначає всю поведінку людини, а периферійний — лише у значущих для неї
сферах. Перші, як правило, не усвідомлювані, а другі — або усвідомлювані, або близькі до цього.
Оскільки до практичного психолога звертаються і з проблемами, і з особистісними
труднощами, то важливо розрізняти, що стоїть за скаргою. Якщо йдеться про підлітка, то
бесіду необхідно побудувати так, щоб з'ясувати, чи можна обмежитися консультативною
допомогою. Нагадаємо, що особистісне консультування здійснюється у формі підтримки, поради,
інформації, спільного пошуку рішення.
За скаргою, при уважному аналізі, психолог знайде або проблему підлітка, або його труднощі.
Якщо, наприклад, 11-річний підліток скаржиться, що діти у класі з ним не товаришують, ображають
його, це означає, що він або не вміє побудувати свої взаємини з однокласниками, або його не
приймають, оскільки він сам не приймає себе.
У першому випадку психолог допоможе знайти способи зацікавити однокласників, захопити їх
справою, яку він придумає сам. У другому — необхідна глибока психотерапевтична робота з
підлітком та його матір'ю. Завдання психолога — пояснити батькам, що причина негараздів підлітка
має сімейне коріння, і буде краще, якщо вони звернуться до сімейного психотерапевта.
Якщо особистісні труднощі підлітка пов'язані з неправильним вихованням, то психологу
варто поговорити з батьками, розповісти про особливості розвитку у підлітковому віці, обговорити
способи поведінки з підлітком, допомогти батькам перебудувати свій стиль виховання
відповідно до очікувань дитини.

Ольга Комісарова, психолог НВК "ЗОШ №34 І – ІІІ

ступенів – економіко-правовий ліцей "Сучасник", м.
Кіровоград
Газета "Психолог" №15 - 16, 2009