Тема 5. Загальна характеристика педагогічної діяльності.

Педагог як
суб’єкт педагогічної діяльності.
1. Педагогічна діяльність: сутність, форма, характеристика,
зміст.
Педагогічна діяльність має ті ж характеристики, що й будь-який
інший вид людської діяльності. Це перш за все целеположенность,
вмотивованість, предметність. Специфічною характеристикою
педагогічної діяльності, по Н. В. Кузьміної, є її продуктивність.
Розрізняють п'ять рівнів продуктивності педагогічної діяльності:
«I - (мінімальний) репродуктивний; педагог вміє переказати іншим те,
що знає сам;непродуктивний.
II - (низький) адаптивний; педагог уміє пристосувати своє f
повідомлення до особливостей аудиторії;малопродуктивний.
III - (середній) локально моделюючий; педагог володіє стратегіями
навчання учнів знань, навичок, маєтків з окремих розділів курсу (т. е.
формулювати педагогічну мету, віддавати собі звіт в шуканому
результаті і відбирати систему і послідовність включення учнів в
навчально-пізнавальну діяльність);середньопродуктивний.
IV - (високий) системно моделюючий знання учнів; педагог володіє
стратегіями формування шуканої системи знань, навичок, умінь учнів
на уроках в цілому продуктивний.
V - (вищий) системно моделюючий діяльність і поведінку учнів;
педагог володіє стратегіями перетворення свого предмета в засіб
формування особистості учня, його потреб в самовихованні,
самоосвіті, саморозвитку;високопродуктивний»
2. Мотивація педагогічної думки.
У цьому випадку мотивація педагогічної діяльності прийме
наступний вигляд:
1. Мотиви, закладені в самій педагогічної діяльності, пов'язані з її
прямим продуктом. У цій групі можна виділити підгрупи:
а) мотивація змістом - мотиви, пов'язані зі змістом педагогічної
діяльності (педагогом рухає захоплення змістом діяльності,
прагнення вирішувати професійні педагогічні завдання і т.п.).
б) мотивація процесом - мотиви, пов'язані з процесом педагогічної
діяльності (головним двигуном педагогічної діяльності є
привабливість самого процесу взаємодії з вихованцями та учнями і
т.п.).
2. Мотиви, пов'язані з непрямим продуктом педагогічної діяльності:
а) широкі соціальні мотиви:
б) суспільно цінні - мотиви боргу, відповідальності, честі (перед
суспільством, вихованцями, учнями, батьками та ін.);
в) вузкоособисті (престижна мотивація) - мотиви самоствердження,
самовизначення, самовдосконалення;
г) мотиви уникнення неприємностей - діяльність на основі примусу,
страху бути "покараним" і т.п.
3. Педагогічні функції і уміння.
Педагогічна діяльність реалізується в певних педагогічних ситуаціях
за допомогою різноманітних дій, а саме: перцептивних, мнемічних,
комунікативних, предметно-перетворюючих, дослідницьких,
контрольних, оцінюючих. Вони підпорядковані відповідним цілям та
спрямовані на вирішення різноманітних педагогічних задач.
Педагогічні уміння включають у себе сукупність
найрізноманітніших дій вчителя, які співвідносяться з функціями
педагогічної діяльності.
О.І. Щербаков, О.В. Мудрик вважають, що власне в дидактичному
плані їх можна звести до трьох основних:
уміння переносити відомі вчителю знання, варіанти рішення,
прийоми навчання та виховання в умови нової педагогічної ситуації;
уміння знаходити для кожної педагогічної ситуації нове рішення;
уміння створювати нові елементи педагогічних знань та ідей та
конструювати нові прийоми для вирішення конкретної педагогічної
ситуації.
4.Педагогічне спілкування.
Педагогічне спілкування — це система органічної соціально-
психологічної дії учителя-вихователя і вихованця в усіх сферах
діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на
створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та
результативної життєдіяльності особистості.
Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з
вихованцями у процесі навчально-виховної роботи, яке створює
найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у
навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку
дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах
діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними
процесами в учнівському колективі та дає змогу максимально
використовувати особистісні якості вихованців.
Професійне педагогічне спілкування — це взаємообумовлений
процес рольових ігор учителя-вихователя і вихованців. Якщо для
педагога спілкування є передусім видом професійної діяльності, то
для учня — це вид повсякденної життєдіяльності. Тому, спілкуючись
з учнями, педагог не тільки взаємодіє з вихованцем, він повинен
залишатися одночасної поза ним, бо йому треба спостерігати,
аналізувати, коригувати, приймати рішення та ін.
5.Стилі професійної діяльності та педагогічного
спілкування.
Характер спілкування вчителя з учнями визначає основні стилі його
роботи – авторитарний, демократичний і ліберальний.
Авторитарний: характерна тенденція до наказового тону, різких
зауважень з боку педагога. Авторитарний викладач визначає загальні
цілі роботи, указує поетапно способи виконання завдання, визначає,
хто з ким буде працювати, при цьому, продемонструвавши один раз
прийом, уважає, що він свою справу виконав, а далі залишається
тільки оцінити успіхи кожного. Будь-яка ініціатива з боку учнів
розглядається як прояв небажаного самовілля. Крім того,
авторитарний лідер, як правило, суб'єктивно оцінює успіхи своїх
підопічних, висловлюючи зауваження не стільки із приводу роботи,
скільки про особистість її виконавця.
Демократичний: тут у першу чергу оцінюються факти, а не
особистість. Головною особливістю даного стилю спілкування є те,
що клас бере активну участь в обговоренні всього ходу майбутньої
роботи та її організації, а вчитель тільки стимулює самостійність
учнів, намагаючись зайняти позицію «першого серед рівних».
6.Педагог в світі професійної діяльності.
Учительська професія особлива за своєю суттю, значимістю,
складністю і суперечливістю. За класифікацією Є. Клімова
педагогічна професія відноситься до групи професій, предметом яких
є інша людина. Діяльність педагога за суспільними функціями,
вимогами до професійно значимих особистісних якостей, за
складністю психологічної напруженості та емоційного навантаження
близька до діяльності артиста, вченого, письменника. Але
вчительську професію з ряду інших виділяють насамперед за
способом мислення її представників, підвищеному почуттю обов’язку
і відповідальності. Головна її відмінність від інших професій типу
“людина – людина” полягає в тому, що вона відноситься як до класу
перетворюючих, так і до класу керівних одночасно. Маючи за мету
своєї професійної діяльності становлення і перетворення
(формування) дитини, педагог покликаний управляти процесом її
інтелектуального, емоційного, фізичного розвитку, формуванням її
внутрішнього світу.
7.Суб’єктивні властивості педагога.
Маркова виділяє такі характеристики структури суб'єктивних
властивостей педагога: об'єктивні (професійні знання, психологічні
знання, педагогічні знання, професійні вміння) та суб'єктивні
(професійні позиції, професійні установки, психологічні позиції та
психологічні установки).
8.Індивідні передумови діяльності педагога.
Індивідуальний стиль діяльності може формуватися цілеспрямовано
або стихійно, усвідомлено чи без усвідомлення передумов щодо його
формування. Стихійне формування індивідуального стилю не завжди
ефективне, тому існує необхідність його формування в процесі
професійної підготовки майбутнього фахівця. Адже, якщо стиль - це
завжди індивідуальні відмінності, то індивідуальні відмінності не
завжди є стилями.
Стиль педагогічної діяльності, відображаючи її специфіку, включає і
стиль управлінської діяльності, і стиль саморегуляції, і стиль
спілкування, когнітивний стиль її суб'єкта - педагога. В.І.
Загвязинський сформулював таке визначення індивідуального стилю
педагогічної діяльності: «система улюблених прийомів, певний склад
мислення, манера спілкування, способи пред'явлення вимог - всі ці
риси, нерозривно пов'язані з системою поглядів і переконань, ми і
називаємо індивідуальним стилем педагогічної діяльності».
9.Збідності в структурі суб’єкта педагогічної діяльності.
Левітов визначав як основні педагогічні здібності такі: здібність до
передачі знань дітям скорочено, у цікавій формі; здібність до
розуміння учнів, яка спирається на спостережливість; самостійний і
творчий склад мислення; кмітливість чи швидку та точну орієнтацію;
організаційні здібності, необхідні як для забезпечення роботи самого
вчителя, так і для створення гарного учнівського колективу.
Подальший розвиток зробив Ф.М. Гоноболін, який деталізуючи зміст
вищеназваних здібностей, визначав ще дванадцять, узагальнюючи
які, отримаємо такі групи:
здібність робити учбовий матеріал доступний учням та пов'язувати
його з життям — утворює групу дидактичних здібностей, чи
загальних здібностей до передачі знань у скороченій та цікавій формі;
розуміння вчителем учня, інтерес до дітей, творчість у роботі,
спостережливість по відношенню до дітей — група пов'язана з
рефлексивно-гностичними здібностями людини;
вольовий вплив на дітей, педагогічна вимогливість, педагогічний
такт, здібність до організації дитячого колективу — це інтерактивно-
комунікативні здібності;
здібності, які характеризують змістовність, яскравість, образність та
впевненість мовлення вчителя.
10. Особистісні якості в структурі суб’єкта педагогічної
діяльності.
Розглянуті якості суб'єкта педагогічної діяльності,
проинтерпретированние в структурі особистості, дозволяють
співвіднести индивидние, природжені і власне особові, придбані
протягом життя якості з особливостями педагогічної діяльності.
Операционально працюючої в цьому значенні є структура
особистості, представлена К. К. Платоновим.
Згідно К. К. Платонову, особистість розглядається як складна
структура, що складається з чотирьох ієрархічно розташованих
подструктур:«4-я, нижча, в основному біологічно зумовлена
подструкшура особистості включає темперамент, вікові, статеві...
властивості, які формуються шляхом повторення (тренування); 3-я
подструктура, в яку входять соціально сформовані шляхом вправи на
основі біологічних задатків індивідуальні особливості психічних
процесів як форм відображення; 2-я подструктура досвіду, в яку
входять знання, навики, уміння і звички, придбані шляхом навчання;
1-я, вища, в основному соціально зумовлена подструктура
спрямованості, що формується шляхом виховання».
У такому представленні особової структури важливий зв'язок
соціального і біологічного, навчання і виховання, форм психічного
відображення і досвіду, що придбавається. У даному трактуванні
структури особистості підкреслена специфіка властивостей кожної
подструктури, кожного рівня, які зумовлюють, по К. К. Платонову,
особливості формування здібностей взагалі і здібностей, що
виявляються в конкретній діяльності, зокрема.

Практичні завдання;
1. «Специфіка педагогічного мислення»
Специфіка педагогічного мислення полягає в наступному:
· по-перше, воно актуалізується в процесі вирішення завдань, що
виникають у різноманітних педагогічних ситуаціях. При всьому
різноманітті їх об'єдную одне: пряма або побічна присутність
особистості учня чи цілого учнівського колективу як об'єктів
педагогічного впливу. Інакше кажучи, в ролі предмета педагогічної
діяльності найчастіше виступає духовний світ людини, що постійно
змінюється. Тому педагогічне мислення здійснюється на тлі
оперування образами динамічних об'єктів і відрізняється особливою
рухливістю і гнучкістю.
· по-друге, у педагогічній діяльності теоретичні задачі дуже тісно
пов'язані з практичними. А це означає, що педагогічне мислення має
теоретико-практичний характер.
· по-третє, педагогічна діяльність обов'язково передбачує ті чи інші
стосунки між людьми. Ці стосунки мають певне емоційне
забарвлення, тому педагогічне мислення відрізняється емоційністю.
Специфічні особливості педагогічного мислення визначаються
змістовною стороною педагогічної діяльності.
Характерні ознаки та показники педагогічного мислення
Ознаками практичного мислення викладача є:
- вміння швидко (інколи негайно) прийняти оптимальне практичне
рішення для розв'язання певної ситуації;
- невідривність практичних рішень від їх виконання (рішення повинні
бути співвіднесені з засобами, умовами та можливостями, які має
вчитель);
- конструктивність цих рішень;
- аналіз підстав, використаних вчителем для прийняття своїх рішень;
- орієнтація в ситуації, відношеннях, що склалися в групі, знання
інтересів своїх учнів, рівня їх готовності, їх уміння працювати
самостійно.
Педагогічне мислення розвивається лише в процесі тривалої роботи,
педагогічної діяльності.
Без педагогічного мислення неможливо керувати пізнавальною
діяльністю учнів, розкрити мотиви поведінки, знайти вихід із певної
педагогічної ситуації. Педагогічне мислення характеризується
здатністю застосовувати теоретичні положення педагогіки,
психології, методики до конкретних педагогічних ситуацій, розкрити
мотиви поведінки учнів, знайти вихід із тієї чи іншої педагогічної
ситуації.
2. «Стилі педагогічного спілкування»
Авторитарний Характерна тенденція до
наказового тону, різних
зауважень з боку педагога.
Авторитарний викладач визначає
загальні цілі роботи, указує
поетапно способи виконання
завдання, визначає, хто з ким
буде працювати, при цьому,
продемонструвавши один раз
прийом, уважає, що він свою
справу виконав, а далі
залишається тільки оцінити
успіхів кожного. Будь-яка
ініціатива з боку учнів
розглядається як прояв
небажаного самовілля. Крім того
 авторитарний лідер, як правило,
суб’єктивно оцінює успіхи своїх
підопічних, висловлюючи
зауваження не стільки із приводу
роботи, скільки про особистість її
виконання.
Демократичний Тут у першу чергу оцінюються
факти, а не особистість.
Головною особливістю даного
стилю спілкування є те, що клас
бере активну участь в
обговоренні всього ходу
майбутньої роботи та її
організації, а вчитель тільки
стимулює самостійність учнів,
намагаючись зайняти позицію
«першого серед рівних».
Дружність і захопленість Два стилі спілкування, що тісно
спільною справою пов’язані між собою. Безперечно,
дружнє спілкування-
найважливіший регулятор
спілкування взагалі, а ділового
педагогічного спілкування
особливо. Це стимулятор
розвитку та плодотворності
взаємин педагога з учнями .
Спілкування-загравання Пов’язане з невмінням педагога
організувати продуктивне
спілкування. Воно виникає в
результаті не розуміння
педагогом відповідальним
педагогічних задач, що стоять
перед ним, остраху спілкування з
класом і одночасно бажанням
налагодити контакт з учнями, в
також відсутності навичок
спілкування.
Спілкування-дистанції Дистанція виступає показником
провідної ролі педагога, базується
на його авторитеті, але вона
 повинна випливати із загальної
логіки відносин учня й педагога, а
не диктування учителем як
основа взаємин. Спілкування-
дистанція певною мірою є
перехідним етапом до такої
негативної форми спілкування, як
спілкування-залякування.
Спілкування-залякування Цей стиль пов’язаний із
невмінням організувати
продуктивне спілкування на
основі захопленості спільною
справою. Таке спілкування не
тільки не створює комунікативної
атмосфери, що забезпечує творчу
діяльність, але навпаки,
регламентує її, орієнтуючи дітей
не на те, що треба робити, а на те,
чого робити не можна, тим самим
позбавляючи педагогічне
спілкування дружності.
Підтримуючий Є терплячим до людей, людиною,
яка природжена надихати, це
робить його ідеальною персоною,
до якої звертаються по допомогу.
Виявляє лояльність і турботу про
людей, віддаючи комусь іншому
функцію розвитку. Цінується як
знавець правил і традицій, а
також за приділення особливої
уваги в залученні людей до
прийняття рішень
3. «Педагогічні здібності»
Дидактичні Складаються основу вмінь
викладати матеріали учням
цікаво, чітко і зрозуміло
організаторські Здібності організувати учнів,
захопити різними видами спільної
і корисної діяльності, створити
колектив і зробити його
 інструментом, за допомогою
якогось формується відповідна
структурна особливості.
Комунікативні Здібності що дозволяють
встановлювати правильні взаємні
стосунки з учнями, впливати на
дитячий колектив, створювати
здорову громадську думку,
правильні між особисті стосунки.
Перцетивні Здібності і вміння проникати у
внутрішній світ дитини.
Сугетивні Здібності за допомогою твердого
слова, емоційно-вольового
впливу домагатися потрібних
результатів виховання.
Науково-пізнавальні Здібності до володіння
інформацією, знаннями з від
повільної галузі науки, що
допомагають учителеві вільно
володіти навчальним матеріалом.

Завдання для самостійної роботи:

«Педагогічне спілкування як діалог педагога і учня»
Педагогічне спілкування — це форма комунікативної взаємодії
вчителя з учнями, їхніми батьками, колегами, у якій реалізуються
наперед визначені педагогічні функції та яка спрямована на
інтелектуально-особистісне зростання учнів.
Найважливішою складовою вербальних засобів зовнішньої
педагогічної техніки є здатність учителя організувати ефективне
педагогічне спілкування. Адже у процесі спілкування проявляються
професіоналізм учителя, його педагогічна майстерність і
педагогічний артистизм.
Педагогічна діяльність ґрунтується на спілкуванні з учнями. А вміння
майстерно організувати його, урахувавши особистісні якості учнів,
знання правил та вимог педагогічного спілкування — головне
завдання кожного вчителя.