Лекція 8.

Педагогічні здібності як елемент у структурі педагогічної

майстерності.
План

1. Класифікація педагогічних здібностей.

2. Оптимальне співвідношення здібностей
1. Класифікація педагогічних здібностей
Діяльність викладача є полі-функціональною і має комплексний характер. У
спілкуванні з студентами він вирішує навчаючі, виховні, організаційні і
дослідницькі завдання. Для цього йому необхідно розвивати свої педагогічні
здібності.

С. Д. Смирнов виділяє наступні види:

 гностичні;

 конструктивні;

 організаційні;

 комунікативні [8, с. 279]

Гностичні здібності - це система знань і умінь викладача, які складають основу

його професійної діяльності. Окрім основних спеціальних знань до них належить
світогляд і культурний рівень.
Робота зі студентами потребує значних зусиль у сфері внутрішнього розвитку.
Викладач повинен орієнтуватися на сучасний стан культури, бути цікавою всебічно
розвиненою особистістю. Не зупинятися на досягнутому і своїм прикладом
спонукати духовне зростання студентів.

Опитування, проведені на базі Ніжинського державного університету імені Миколи

Гоголя свідчать, що високого рівня професійних знань не досить для володіння
аудиторією. Значний вплив має загальний розвиток особистості викладача, його
вміння пов'язувати матеріал із сьогоденням, із власним досвідом; незалежність
поглядів, розуміння інтересів молоді і т. д. Чим ширший світогляд і коло інтересів,
тим простіше налагодити контакт з аудиторією.

На наш погляд, окремо слід виділити проблему психолого-педагогічної освіти

викладачів. Часом брак елементарних навичок погіршує сприйняття викладача
студентами і значно знижує продуктивність їх співпраці. Тому доречним було б
надання практичних порад не лише щодо окремих моментів педагогічної
діяльності (лекцій, семінарів і т. п.), а й до налагодження спілкування взагалі.
Конструктивні здібності - це вміння організувати навчальний процес на
належному рівні. Такі вимоги базуються на певному комплексі критеріїв,
необхідних для проведення роботи зі студентами:
 варіювання стимуляції на засвоєння і сприйняття знань (наприклад, відмова від
монологу у спілкуванні з аудиторією);

 установка на сприйняття: залучення нетрадиційного матеріалу, несподівані

приклади, провокування самостійності шляхом "хибних" висновків і багато
іншого;

 педагогічне грамотні висновки, які сприяють комплексному засвоєнню

матеріалу;

 ефективне використання пауз, невербальних засобів комунікацій (міміки, жестів,

погляду);

 система позитивних і негативних підкріплень;

 використання навідних питань, протиріч;

 питання на повторення, узагальнення матеріалу; питання, що встановлюють

між-предметні зв'язки;

 проведення робіт, базованих на самостійному пошуку, обробці і систематизації

матеріалу; творчі роботи і завдання, що стимулюють не лише професійний, а і
особистісний ріст.

Орієнтація певної частини викладачів на монологічно-лекційний вид

роботи склалася внаслідок не лише певного традиціоналізму. Нестача матеріалу,
невідповідність опублікованого сучасним вимогам, нестача технічних ресурсів
також не сприяють поліпшенню організації занять. Але навчити студента
працювати самостійно досить важко, особливо коли неможливо ретельно і
систематично перевіряти усіх. З іншого боку монологічно-лекційний вид потребує
менше зусиль при підготовці і "убезпечує" викладача від "сюрпризів" з боку
студентів.
Організаційні здібності - це вміння педагога оптимальним чином здійснити
часову організацію роботи.
Цей вид здібностей базується на змісті попередніх. Організація роботи залежить
від того, як добре викладач володіє матеріалом і чи зможе він правильно
розрахувати час, потрібний на його засвоєння. Обмеженість у кількості годин
вимагає раціонального підходу до планування лекційних і практичних занять,
самостійної роботи студентів і перевірки її результатів.

Організаційні здібності впливають не лише на професійну діяльність викладача.

Від них залежить, як він організовує власний час: скільки виділяє на підготовку, на
власну наукову роботу і, зрештою, скільки залишиться вільного часу. Від цього
залежить якість викладання і настрій, з яким педагог спілкується з аудиторією.
Якщо часова організація вдала, то матеріал буде вивчено і залишиться час на
міжособистісне спілкування. У протилежному випадку викладач може бути
втомленим, роздратованим, що негативно позначиться на якості роботи.
А. А. Леонтьєв зазначає: через природні причини організаційні здібності
знижуються з віком [5, с. 165]. Молодим викладачам простіше спланувати роботу,
у них більше сил для реалізації поставлених завдань. Проте старше покоління
компенсує ці моменти за рахунок досвіду і звички працювати організовано (якщо,
звісно, такі звички виробилися у процесі викладацької діяльності).

Комунікативні здібності - це не лише знання психології студента, а й вміння їх

використати для налагодження продуктивного спілкування, інтерес до окремих
особистостей.
Розвиток комунікативних здібностей залежить, по-перше, від особистісних якостей
викладача: наскільки він відкритий для спілкування, як ставиться до власної
роботи і до людей взагалі.

По-друге, від його вміння практично застосувати знання, використати попередній

досвід, побачити власні недоліки і працювати над ними.

Із комунікативними здібностями пов'язана проблема педагогічного

спілкування [3, с. 94]. Труднощі, що виникають під час роботи, мають дуже
різноманітний характер:
 етносоціокультурні проблеми. Належність до різних націй, релігій, соціальних
груп обов'язково впливає на спілкування. Інколи абсолютно різне ставлення до
окремих моментів і відповідна реакція на них не просто ускладнюють
відносини, а й призводять до конфліктів;

 статусно-позиційно-рольові труднощі (залежать від того, чи співпадають

бачення власного статусу і статусу партнерів у викладача і студентів).
Наприклад, чи дотримуються студенти вимог, поставлених педагогом;

 вікові труднощі. Різниця між поколіннями завжди залишатиметься, але

проблемною вона стане у випадку негативного акценту алізації ("У наш час так
себе не поводили, не вчилися!" і т. д.). З іншого боку, молодих викладачів часом
сприймають як рівних і ставляться відповідно;

 індивідуально-психологічні проблеми: типові невідповідності особистостей,

характерів, темпераментів, пізнавальних процесів тощо;

Певні психологічні якості педагога можуть викликати негативні моменти у

процесі роботи:
 неспівпадання установок; негативна установка на аудиторію;

 страх перед аудиторією;

 відсутність контакту (автономність) у проведенні занять;

 звуження функції спілкування до передачі фактичного матеріалу;

 страх помилок, немотивоване наслідування старших, більш досвідчених чи
успішних колег.

А. А. Реан та Я. А. Коломенський рекомендують наступні умови успішного

педагогічного спілкування: - мова викладача повинна бути доступною аудиторії; -
максимально демонструвати форми спільності (спільні інтереси, цілі, задачі, точки
зору); - щирий інтерес до проблем аудиторії; - іноді доречна вербалізація
емоційного стану; - активне вислуховування; - уникання "позиції зверхності"; - не
переносити негативну оцінку діяльності на особистість і навпаки [6, с. 150 ].

Успішна викладацька діяльність можлива лише за постійного розвитку

педагогічних здібностей і критичного підходу до власної діяльності.

2. Оптимальне співвідношення здібностей

Різне поєднання педагогічних здібностей зумовлює унікальність особистості
викладача, проте існує певна типологія залежно від домінування певної функції
(навчаючої, виховної, організаційної чи дослідницької) у професійній діяльності.

Дуже важливим є поєднання наукової і педагогічної роботи. За таких умов

збагачується внутрішній світ викладача, розширюється його творчий потенціал,
зростає рівень знань. Педагогічна діяльність спонукає до узагальнення,
систематизації матеріалу, формування нових ідей, висновків, виявляє додаткові
питання ї нові гіпотези.
Науковий пошук, у свою чергу, сприяє більш ранньому досягненню професійної
майстерності.

Приблизно у 2/5 викладачів домінує педагогічна спрямованість, у 1/5 -

дослідницька діяльність, близько 1/3 має однакові співвідношення [9, с. 69].

Можливість такого поєднання є перевагою викладацької діяльності. У порівнянні з

працівниками науково-дослідних організацій та вчителями шкіл педагоги вищих
навчальних закладів швидше здобувають певні наукові степені. Педагогічна
діяльність органічно доповнює наукову, а наукова сприяє вдосконаленню
педагогічної.